Феномен соціальних пріоритетів: ціннісно-епістемологічний вимір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія педагогічних наук України

Інститут вищої освіти

Надибська Оксана Ярославівна

УДК [1 : 316.3] (043.5)

ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНИХ ПРІОРИТЕТІВ:

ЦІННІСНО-ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Київ -2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у відділі соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти Національної Академії педагогічних наук України.

Науковий консультант

доктор філософських наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Михальченко Микола Іванович,

Інститут вищої освіти НАПН України,

завідувач відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Бех Володимир Павлович,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, перший проректор;

доктор філософських наук, професор

Танчер Віктор Володимирович,

Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри соціології;

доктор філософських наук, професор

Мокляк Микола Миколайович,

Київський національний авіаційний університет,

професор кафедри соціології та соціальних технологій.

Захист відбудеться 24 березня 2011 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Національної Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти Національної Академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий 23 лютого 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Феномен соціальних пріоритетів в умовах надшвидкого та не завжди прогнозованого розвитку сучасного суспільства є одним із найбільш актуальних об'єктів аналізу в соціальній філософії. Розвиток сучасного суспільства демонструє серйозні модернізаційні тенденції, що помітні як на рівні вітчизняного соціального життя, так і на рівні еволюції світових соціальних конфігурацій. В площині загальносвітових змін йдеться про вплив глобалізаційних процесів, які неминуче перетворюють традиційні соціальні зв'язки та відносини на щось нове, самі контури якого нині з'являються лише на рівні прогнозів.

У контексті вивчення вітчизняних соціальних процесів спостерігаються не тільки вплив світових тенденцій, а й серйозні внутрішні зсуви, що обумовлені створенням незалежної держави та переходом до нового формату економічного і соціального розвитку. Вказані чинники роблять особливо значущими (як з науково-теоретичної, так і суто практичної точки зору) осмислення сутності рушійних сил розвитку суспільства, вибір напрямку руху соціальних процесів. Розвиток соціуму спрямовується надскладним конгломератом сил, що не обов'язково мають матеріальний характер чи можуть бути роз'яснені в контексті використання логіки чи розумності. Раціональні, економічні, ідеологічні, етичні моменти є складовими феномену глобалізаційного зсуву. Людиною рухає не лише раціонально інтерпретований матеріальний інтерес, але й уявлення про правильність устрою власного світу, про істинність власних ціннісних орієнтирів та ідеалів. Указана результуюча, що складається з устремлінь кожного індивіда, виступає стимулом подальшої діяльності, створює поле особливого інтересу для вченого, в центрі уваги якого є проблемно-тематичне коло, пов'язане з вивченням соціальних процесів.

Аксіологічні дослідження останніх десятиліть поступово розкривають окремі аспекти системи орієнтацій людини в суспільстві. Водночас, вибір напрямку еволюції суспільства не може пояснюватися лише на основі переліку цінностей. Рух соціуму обумовлений дією складного конгломерату цінностей, в якому не може виявлятися тільки одна провідна цінність. Ціннісний вузол, що спрямовує рух цілісності в певному напрямку, можна назвати системою пріоритетів різних рівнів. З'ясувавши конфігурацію системи пріоритетів, виявивши співвідношення пріоритетів та цінностей цих рівнів, видається можливим найбільш цілісно описати механізми розвитку та відтворення суспільства.

Аксіологічні розробки мають серйозну традицію, яка підводить сучасне соціально-філософське знання до необхідності переходу на якісно новий рівень, яким є дослідження системи пріоритетів як ціннісної констеляції, що спрямовує соціальний розвиток.

Соціальний пріоритет як результуюча пізнавальна категорія в аналізі ціннісних орієнтацій суспільства не зайняла в сучасній соціальній філософії належного місця. В той час коли саме феномен пріоритетів дозволяє побачити соціум як ціле, виявити напрямок його розвитку, явні та приховані тенденції. Концептуалізація поняття соціальних пріоритетів стає нагальним завданням сучасної соціальної філософії та обумовлена не тільки теоретичними, але й практичними потребами розвитку сучасної України.

Ступінь науково-теоретичної розробки проблеми. Вивчення проблеми пріоритетів є частиною масштабного поля аксіологічних досліджень. Теоретики, які першими звернулися до вивчення проблеми пріоритету, належали до неокантіанського напрямку у вітчизняній (О. Введенський, Б. Кістяківський) та зарубіжній (О. Лібман, Ф. Ланге, Г. Лотце, В. Віндельбанд, Г. Ріккерт) традиціях. Розвідки Г. Лотце, Г. Когена, У. Томаса, Ф. Знанецького є теоретичним базисом вивчення феномену соціальних пріоритетів. Обґрунтування Г. Ріккертом специфіки гуманітарного знання в контексті поняття цінності є підгрунтям для подальших аксіологічних досліджень.

Проблема класифікації соціальних цінностей розглядалася в дослідженнях теоретиків ХХ століття М. Шелера, Г. Мюнстерберга, Р. Перрі, Дж. Дьюї, Г. Когена, Ф. Брентано, П. Сорокіна, К. Гірца, Дж. Ролза, Ш. Шварца, Н. Гартмана, Р. Дворкіна, В. Карандашева, Н. Лапіна, Т. Парсонса, Н. Розова, Л. Ерштейна та інших. Особливу значущість для вивчення системи соціальних пріоритетів мають висновки М. Вебера, зроблені на основі аналізу тенденцій розвитку європейського суспільства різних епох, що включає розгляд як економічних, так і духовних чинників формування певної ціннісної парадигми.

Контури політико-правових пріоритетів розглядалися в роботах М. Тетчер, Ж. Рюс, К. Лефора, Т. Адорно, Ю. Габермаса, М. Фуко, М. Маклюена, П. Новгородцева та інших.

Українська світоглядна традиція ХХ століття має якісне підґрунтя вивчення проблеми пріоритетів. Зокрема, в світі ідей класика української думки ХХ століття В. Липинського містяться декілька важливих диспозицій щодо духовно-релігійної, соціальної та соціокультурної природи пріоритетів.

Культурологічний вимір поняття «цінність» розглядається в роботах Є. Бистрицького, В. Козловського, С. Кримського, В. Малахова, В. Мейзерського. Аксіологічні функції людської свідомості досліджено в концептуальних працях А. Здравомислова, Б. Чагіна. Соціокультурні семіосфери побутування ціннісних пріоритетів вивчаються Л. Баткіним, В. Біблером, О. Дробницьким, Д. Наливайком. Ціннісні пріоритети у контексті людського пізнання становлять пріоритетну царину аналітичного зацікавлення у працях І. Бичка, О. Івіна. Ціннісний вимір світоглядних пріоритетів аналізується в дослідженнях Ю. Кудрявцева, В. Табачковського, В. Шинкарука. Розробкою пріоритетів гуманістичної проблематики в різні часи опікувалися А. Лой, Л. Столович, В. Ярошовець, М. Кармазіна.

Діяльнісні підвалини ціннісних пріоритетів розглядаються в роботах А. Єрмоленка, О. Леонтьєва, В. Пазенка, А. Ручки. Сфера морально-етичного побутування ціннісних пріоритетів є об'єктом дослідження Н. Бортнікової, О. Дробницького, В. Малахова. Пріоритет розвитку інформаційного суспільства розглядається М. Кастельсом, А. Колодюком, Л. Березовець. Екологічні пріоритети осмислюють на соціокультурному рівні П. Водоп'янов, В. Крисаченко, Ж. Журавльова. Особливості пріоритетних напрямків розвитку України в сучасних умовах розглядають М. Михальченко, В. Кохановський.

Проблема соціальних пріоритетів потребує теоретичного обґрунтування з боку досліджень природи соціуму. Розуміння пріоритету як частини складної нелінійної системи соціуму базується на зверненні до доробку як засновників системного підходу (К.Л. фон Берталанфі, І. Пригожина та інших), так і дослідників, що розвивали окремі лінії системного аналізу - М. Месаровича, Я. Такахари, В. Сагатовського, В. Садовського, І. Блауберга, Е. Юдіна, І. Сараєвої, А. Уйомова, Ю. Урманцева, А. Рапопорта, А. Цофнаса, А. Ракітова, К. Айдукевича та інших. Важливе теоретичне підґрунтя дослідження пріоритетів структурується в розробках синергетичної теорії (О. Князева, С. Курдюмов, С. Вовк). Нелінійна природа соціуму перебуває в центрі досліджень Г.Х. фон Вригта, Х. Ортеги-і-Гассета, Р. Рорті, У. Еко, В. Вайдлиха, Ф.Р. Анкерсміта, а також українських та російських дослідників М. Поповича, Ю. Лотмана, Н. Петякшевої, О. Разіна, Л. Володіної та інших. З проблематикою нелінійності тісно пов'язаний розгляд кола питань ситуативного розуміння розвитку соціуму. В розробку цієї проблематики зроблено значний внесок К. Ясперсом, К. Поппером, А. Хюбшером, П. Гайденко, Е. Соловйовим, І. Голубович та іншими вченими.

Феномен соціального знання, яке є підґрунтям формування пріоритетів, досліджується у працях Е. Дюркгейма, П. Сорокіна, Б. Кедрова, О. Больнова, М. Горкгаймера, В. Стьопіна, С. Кримського, Ф. Фукуями. Окремі аспекти соціальних пріоритетів в контексті осмислення соціальної рефлексії вивчено в роботах Ф. Брокгауза, І. Ефрона, Н. Бердяєва, К. Айдукевича, В. Беха, Г. Голіцина, В. Петрова, М. Лукашевича, А. Кавалерова, І. Білецького. Епістемологічний вимір проблеми пріоритетів аналізувався білоруськими дослідниками Я. Яскевич та В. Лукашевичем, російськими теоретиками Л. Мікешиною, В. Пржиленським, О. Сергодєєвою, українськими дослідниками В. Кохановським, О. Пунченко, В. Будко. Проблема пріоритетів з точки зору соціології знання ґрунтовно опрацьована такими вченими як М. Шелер, К. Мангейм, П. Бергер, Т. Лукман, П. Бурд'є, Н. Еліас, Б. Андерсон, Гі Дебор, Г. Франкфурт, Б. Марков, Н. Шматко, К. Азарова.

Феномен пріоритетів є невід'ємною частиною проблемно-тематичного зрізу, пов'язаного із вивченням ментальності. Суттєвий внесок в розвиток даної царини гуманітарних наук зробили Й. Гейзінга, Ж. Ле Гофф, Ф. Бродель, Г. Телленбах, Ж. Дюбі, С. Аверінцев, М. Бахтін, А. Гуревич, Ю. Лотман, Д. Ліхачев, М. Барг, Л. Баткін. Проблема ментальності також розглядалася у працях теоретиків цивілізаційного процесу - Н. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі, Ф. Фукуями, С. Гантінгтона, З. Бжезинського. Серед пострадянських дослідників цієї проблеми слід виокремити праці О. Богатурова, К. Сорокіна, К. Хачатурова, В. Кудашова, В. Федотової, Б. Пружиніна та інших. Проблеми пріоритетів в контексті тематичного зрізу виникнення національних культур торкаються К. Гірц, Б. Андерсон, Е. Гідденс, Т. Стефаненко.

Соціологічно-філософські аспекти осмислення ціннісних пріоритетів громадського буття розглядали В. Горяїнов, М. Паращевін, В. Тихонович, В. Ядов, В. Бакіров. Значущим постає гендерний аспект проблеми пріоритетів, який розглядався в концептуальних студіях С. де Бовуар, К. Міллет, О. Хафтон, Т. де Лауретис, Д. Рейли, С. Айвазової, Н. Пушкаревої, О. Здравомислової, С. Павличко, Т. Гундарової, О. Забужко, М. Зубрицької, К. Карпенко, О. Довгополової, Г. Улюри та інших.

Проблемне коло, пов'язане зі з'ясуванням сутності пріоритетів не оминається й психологічним пізнанням. Природа пріоритетів в контексті аналізу новітніх глобалізаційних процесів є предметом дослідження Дж. Ролза, Дж. Нейсбіта, І. Валлерстайна, Н. Лумана, Е. Гідденса, У. Бека, У. Еко, Ґ. Дейлі, А. Акаєва, Н. Сазонова, В. Лукашевича, М. Чешкова, М. Ільїна, В. Чуєшова, Г. Касперович, Д. Широканова, М. Буслової, М. Михальченка, О. Лазоренко, К. Карпенко.

Специфіка трансформації системи пріоритетів при вивченні регіональних варіантів глобалізації висвітлюється в роботах Р. Робертсона. Самостійний напрямок розробки системи цінностей в контексті аналізу феномену «лімітрофу» започаткували М. Михальченко, В. Цимбурський.

Пропоноване дисертаційне дослідження розв'язує важливі завдання концептуалізації соціальних пріоритетів та виводить вектори наукового розгортання й тривання перелічених вищеназваних досліджень на якісно новий рівень. Дана праця так само робить можливим рецептування ціннісної сфери не як конгломерату розрізнених орієнтирів, а як складної багаторівневої системи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є результатом роботи, що виконувалася в рамках наукових тем Інституту вищої освіти Національної Академії педагогічних наук України протягом 2006-2008 рр. «Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді» (НДР №0106U002013), протягом 2009-2011 рр. «Вища школа як соціальний інститут і механізм соціалізації молоді» (НДР №0109U000290).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є концептуалізація ціннісно-епістемологічного ресурсу соціальних пріоритетів в контексті модернізації українського суспільства.

Здійснення мети передбачає виконання наступних завдань:

– Вивчити стан дослідженості проблеми соціальних пріоритетів в сучасній науці та визначити поняття соціального пріоритету як предмету соціально-філософського осмислення;

– Виявити методологічний арсенал вивчення феномену соціальних пріоритетів в контексті постнекласичного підходу;

– Розробити просторову модель дослідження соціальних пріоритетів, що вибудовується в смисловому контексті архітектоніки та застосовує методологічний прийом різноспрямованого дослідження соціальних пріоритетів: від аналізу позитивних ціннісних декларацій певного суспільства та «від зворотного» - від аналізу негативних цінностей;

– Виробити пізнавальний підхід до комунікативної природи пріоритету в смисловому річищі вивчення раціональних та позараціональних чинників орієнтації людини в соціальному просторі, системи створення соціального знання та символічної природи мови;

– Здійснити аналіз феномену соціальних пріоритетів в рамках нелінійного бачення світу; визначити в цьому контексті функції пріоритетів у процесі соціального відтворення, описати процес «економії» у відтворенні соціуму, що здійснюється через відтворення системи пріоритетів;

– Визначити епістемологічний потенціал системного аналізу феномену соціальних пріоритетів з огляду на вивчення природи істини, цивілізаційного руху світового співтовариства, розвитку українського суспільства, пограничного становища української культури;

– З'ясувати особливості втілення матеріальних і духовних складових в системі соціальних пріоритетів сучасної України; встановити зв'язок між «ліберальним» та «романтичним» напрямками становлення соціальних пріоритетів в контексті вивчення матеріальних та духовних орієнтацій;

– Проаналізувати елементи соціального прогнозу в сфері формування нових пріоритетів сучасного українського суспільства.

Об'єктом дослідження є феномен соціальних пріоритетів як засіб соціального пізнання та скерування соціальних дій.

Предметом дослідження є ціннісно-епістемологічний потенціал соціальних пріоритетів.

Методи дослідження. Комплексність та багатошаровість здійсненої праці визначили звернення до адекватних наукових методів та методологічних підходів. Проблемне поле дисертації зумовлює використання дослідницьких методів та стратегій із соціально-філософської царини, а також зі споріднених з нею наукових сфер - соціології, політології, культурології, історії, психології тощо.

За допомогою системного підходу було розглянуто феномен організації суспільства як цілісності, збудованої на ціннісно-пріоритетному каркасі. Синергетичний підхід до розуміння характеру розвитку системи (природа аттрактора, точки біфуркації тощо) використовується при дослідженні трансформації історичних конфігурацій соціальних пріоритетів у вітчизняній традиції. Структуроутворююча функція соціальних пріоритетів вивчалася за допомогою методу описання соціуму як аутопойетичної системи, розробленого Н. Луманом.

Методологічна значущість феноменологічної традиції для даного дослідження зумовлена її націленістю на вивчення того, як певні феномени з'являються у свідомості. Така спрямованість постає найбільш плідним підґрунтям для вивчення цінностей і пріоритетів. Метод трансцендентально-феноменологічної редукції використовується при дослідженні ролі пріоритетів у функціонуванні життєвого світу (Е. Гуссерль, М. Гайдеггер). Методологічні прийоми А. Шютца (вивчення феномену «рецептів» життєвого світу) використовувались при здійсненні вивченні способів репрезентації в життєвому світі, які є джерелом виявлення ознак функціонування соціальних пріоритетів.

Запропоноване дослідження також базується на методологічних засадах комунікативної філософії (К. - О. Апель, Ю. Габермас та інші). Важливою для аналітичної стратегії дисертації є постструктуралістська методологія. Розроблена Ж. Дерріда і М. Фуко методологія аналізу процедур нормалізації та «позбавлення голосу» в соціальному світі й процедур «розрізнення» («diffйrance») в процесі конструювання картини зрозумілого світу використовувалися при розробці авторської методології «дзеркального аналізу» соціальних пріоритетів (співставлення позитивних та негативних цінностей та пріоритетів).

Використання в дисертації історичного матеріалу зумовлює необхідність застосування методів історичної науки - історико-порівняльного та специфічних методів вивчення історичних джерел. Аналіз пріоритетів у сфері цивілізаційної динаміки вимагає концептуального звернення до стратегем і прийомів, розроблених у цивілізаційному підході (передусім, у концептуальних методологічних системах Ф. Фукуями та С. Гантінгтона), та у варіантах комплексного соціально-історичного аналізу, спрямованих на вивчення окремих цивілізаційних регіонів світу. З огляду на це, в концепції дисертації особливо важливе місце посідає методологія аналізу соціальної свідомості Пограниччя чи Лімітрофу.

В дослідженні використовувалися й загальногуманітарні методологічні концепти. Зокрема, метод реалізації герменевтичного кола в антропологічному сенсі було застосовано при аналізі історичних варіантів систем пріоритетів у вітчизняній традиції, метод компаративістики знайшов сферу застосування в процесі співставлення систем пріоритетів в різних цивілізаційних спрямуваннях, метод ієрархізації реалізувався на дослідницькому рівні під час вивчення конкретних систем пріоритетів, що є ієрархічними структурами. Методологічно значущим для осмислення соціальних пріоритетів як системи слід визнати й принцип комплементарності, що дозволяє осмислити багатомірність явища та орієнтує на вихід за межі вузькодисциплінарного бачення досліджуваних феноменів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в концептуалізації ціннісно-епістемологічних ресурсів, які надають можливість з максимальною вичерпністю з'ясувати сутність і закономірності функціонування соціальних пріоритетів у сенсі наступних визначальних положень, а саме: а) як способу пізнання конкретних конфігурацій обжитого простору; б) як інструмента відтворення та перетворення соціальної дійсності; в) як інструмента модернізації сучасного вітчизняного суспільства; г) як герменевтичного чинника спонукального способу дій; д) як логіки і взаємопотенціюючої дії аксіологічних та телеологічних стереотипів, пріоритетів і преференцій.

Виходячи з концепції дослідження в дисертації:

– Вперше в системній формі розкрито розуміння соціального пріоритету як рушійної сили складної нелінійної соціальної системи, як рівнодіючої константи провідних цінностей, спрямованих на відтворення та розвиток суспільства;

– Обґрунтовано необхідність побудови несуперечливої методологічної моделі вивчення соціальних пріоритетів; на основі цієї методології створено пізнавальний арсенал вивчення соціальних пріоритетів, структурований довкола поняття інтерсуб'єктивності та доповнений використанням конкретних методів феноменологічної й комунікативної філософії, структуралізму та постструктуралізму, варіантів системного аналізу та історичної соціології;

– Розроблено просторову модель вивчення соціальних пріоритетів, структуровану поняттям архітектоніки як таку, що використовує «дзеркальні» варіанти пріоритетів (позитивні та негативні), евристичний потенціал вивчення рівнів відторгнення в процесі відтворення соціуму, що дозволяє побачити аспекти ціннісного розвитку і розколу суспільства, приховані підчас орієнтації тільки на позитивні пріоритети;

– Концептуалізовано авторський варіант розуміння комунікативного дослідження соціуму, методологічно добудований за рахунок феноменологічної та постструктуралістської традицій;

– Структуровано світоглядно-буттєві концепти цивілізаційних імпульсів (а саме - європейський та американський варіанти західного цивілізаційного виміру), на яких формується базис пріоритетів України після здобуття державної незалежності, встановлено їхні історичні корені та особливості втілення в сучасній культурі;

– В контексті вивчення системи соціальних пріоритетів виявлено та описано характеристики типу громадянського суспільства, що формується в сучасній Україні; показано суперечливий характер таких пріоритетів як толерантність, довіра, гендерна рівність, екологічна безпека, сталий розвиток, рівність та свобода;

– Охарактеризовано як прогресивні, так і потенційно небезпечні тенденції розвитку системи соціальних пріоритетів в аспекті ціннісного розколу України, показано шляхи використання теоретичних висновків роботи щодо подолання цього розколу у процесі модернізації сучасного українського суспільства, зокрема в аспекті зовнішньо-політичної орієнтації «Схід-Захід»;

– Здійснено прогноз можливостей використання епістемологічного потенціалу теорії соціальних пріоритетів для корегування курсу розвитку українського суспільства в напрямку євроінтеграції і налагодження рівноправних зв'язків з іншими партнерами України.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у поглибленні філософського смислу поняття «пріоритет» як відображення суб'єктивно-об'єктивного явища на рівні сучасних концепцій та розв'язання нагальних проблем сучасної філософії й аксіології. Це дозволяє при всій складності даної категорії мислення на належному ґрунтовному рівні продовжити осягнення ціннісних основ суспільного розвитку в новітньому глобалізаційному контексті.

Практичне значення дослідження визначається тим, що основні положення і висновки дисертації сприятимуть подальшій розробці провідних ціннісних проблем сучасної філософії; результати теоретичних і емпіричних досліджень пріоритетних процесів в Україні можуть бути використаними при розробці методологічної бази читання курсів з навчальних дисциплін таких як «Соціальна філософія», «Політологія», «Соціологія», «Культурологія», під час викладання спеціальних курсів з філософії ХХ- ХХІ ст. Матеріали дисертації також можуть бути використані у виховній роботі зі студентами.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та результати дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти НАПН України, на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії та соціальних дисциплін Одеського державного університету внутрішніх справ, а також у доповідях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, серед яких: Міжнародна науково-практична конференція «Динаміка наукових досліджень' 2004» (Дніпропетрівськ, 21-30 червня 2004 р.); Міжнародна наукова конференція «Революції в Україні у XX - XXI століттях: співзвуччя епох» (Одеса, 18-19 листопада 2005 р.); Международная научная конференция «Биографический метод в современной гуманитаристике» (Одесса, 5-6 сентября 2008 г.); Всеукраїнська наукова конференція «Інтелігенція і влада» (Одеса, 24-25 грудня 2009 р.); Международная научная конференция «Философия и рациональность в культуре глобализирующегося мира» (Республика Беларусь, Минск, 22-23 октября 2009 г.); Международная научная конференция «Информационно-образовательные и воспитательные стратегии в современном обществе: национальный и глобальный контекст» (Республика Беларусь, Минск, 11-13 ноября 2009 г.); Міжнародна науково-практична конференція «Роль та місце ОВС у розбудові правової демократичної держави» (Одеса, 23 квітня 2010 р.); Міжнародна наукова конференція «Традиції та інновації в науці та освіті ХХІ століття» (Одеса, 30 вересня - 1 жовтня 2010 р.).

Публікації. Результати дисертаційної роботи відображено у 31 науковій праці, в тому числі в індивідуальній монографії «Пріоритети як предмет соціального пізнання» - Одеса: Друкарській дім, Друк Південь, 2010. - 456 с., у 25 статтях фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України з філософії та 5 статтях у наукових збірниках.

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження, включає 5 розділів, що розділені на 18 підрозділів, висновки, список використаних джерел з 456 найменувань на 43 сторінках. Основний обсяг роботи становить 351 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Соціальні пріоритети як предмет соціально-філософської рефлексії» окреслюються загальні контури вивчення феномену соціальних пріоритетів в сучасному соціально-філософському знанні, розкривається розуміння природи модернізаційної інтенції феномену пріоритетів, аналізуються та уточнюються класифікації соціальних пріоритетів.

Підрозділ 1.1. «Соціокультурний та гуманістичний зміст категорії «пріоритет»» присвячено з'ясуванню специфіки розуміння поняття пріоритету в контексті аксіологічного поля досліджень. Показано, що соціальний пріоритет є цементуючим елементом структури, яка спрямовує соціум до руху в певному напрямку. Проаналізовано співвідношення ролі окремої людини та надіндивідуальних структур при формуванні феномену пріоритету. Доведено, що саме відчуття напруги між індивідуальними й соціальними сценаріями, зумовлює теоретичну увагу до проблеми пріоритетів. Досліджено найбільш значущі вади існуючих аксіологічних теорій. При цьому доведено, що перелік або просте описання ідеалів і цінностей не дає змоги якісно проаналізувати природу суспільства. Констатовано, що ідеали й цінності структурують надскладні ціннісно-смислові конструкти, де певні категорії цінностей опиняються у визначальному центрі рушійних процесів, а інші складають периферійне ціннісне поле. На аналітичному рівні продемонстровано, яким чином вивчення проблеми наближеності певної цінності до рушійних елементів усього соціуму зумовлює багатошарове осмислення поняття пріоритету. З цією метою створено просторову модель рушійних сил суспільства, яка орієнтована на з'ясування архітектоніки цінностей. Визначено поняття соціального пріоритету як рушійної сили складної нелінійної соціальної системи, рівнодіючу провідних цінностей, спрямованих на відтворення та розвиток суспільства. Показано, що поняття пріоритету в сенсотворчій системі координат перетинається з категоріальними одиницями «цінність», «класифікація», «ієрархія», «парадигма», створюючи особливий понятійно-категоріальний простір, де поєднуються як теоретичні визначення базисних одиниць, приналежних до указаного проблемно-тематичного зрізу, так і можливість на цій основі прогнозувати розвиток суспільства на рівні визначення векторів поступу соціального пріоритету.

В підрозділові 1.2. «Пріоритети як форма соціально-філософського рефлексивного осмислення трансформаційних і модернізаційних процесів у соціумі» досліджено феномен пріоритету як особливу категорію соціальної філософії, що потребує раціонального осмислення в комплексному парадигмальному поєднанні аналітичних домінант соціально-філософської рефлексії та гносеології. Вивчено сутність рефлектуючої свідомості, як специфічного усвідомлення суб'єктом засобів і підстав власної діяльності. Встановлено, що мислення (рефлексія) і буття (втілення рефлектуючих спроможностей свідомості) становлять особливу світоглядну константу, у якій синтезовано ключові поняття для розуміння пріоритету як такого. З'ясовується першорядність рефлексії не лише для самопізнання, а й для гносеологічного структурування процесу всебічного осягнення пріоритетів, адже для того, щоб адекватно усвідомити певне поняття із зовнішнього світу, слід спершу зрозуміти й окреслити шляхи його усвідомлення у власному мисленні, зрозуміти природу моделей й способів його оцінювання конкретною особистістю. З точки зору автора, рефлексія розуміється не лише як раціонально обумовлене начало, а й як специфічний універсум, де помітним є вплив чуттєвого, і навіть емотивно-чуттєвого характеру. Показано, що такий синтезований вплив є найбільш прийнятним способом осягнення дійсності, і саме він характерний для українського рефлективного типу пізнання себе і світу. З'ясовано соціальну обумовленість теоретичного осмислення проблеми пріоритетів, вплив на це розуміння глобалізаційних зсувів, пришвидшення темпів розвитку сучасного світу. Проаналізовано, яким чином глобалізаційні зсуви актуалізують міждисциплінарне поле досліджень соціальних орієнтирів. Визначено вплив актуалізації поняття інформації на перезавантаження поняття соціального пріоритету в сучасному світі. Доведено, що формування нового інформаційного порядку впливає на зміст поняття соціального пріоритету. Встановлено механізми, за допомогою яких явище соціального пріоритету сприяє розкриттю сутності феномену модернізації. Вивчено вектори формування та концептуалізації шляхів практичного використання висновків наукового дослідження в соціальних процесах з огляду на досліджене в даному підрозділі проблемне поле.

Підрозділ 1.3. «Класифікація соціальних пріоритетів: критерії і смислоутворюючі підстави» присвячено аналізу існуючих класифікацій соціальних пріоритетів, структуруванню теоретичного підґрунтя для виявлення вад сучасного стану вивчення соціальних пріоритетів. Встановлено, що, незважаючи на актуальність дослідження сфери соціальних пріоритетів, проблема формування, зміни та їх класифікації дотепер залишається маловивченою у філософії. З'ясовано, в який спосіб потреба у розробці нової класифікації соціальних пріоритетів в сучасній вітчизняній науці пов'язується з формуванням нового інформаційного порядку. Проаналізовано класифікацію Дж. Ролза, базовану на принципові соціально-правової аксіоматичності прав та свобод людини. Розкрито значущість підходу Р. Дворкіна, що містить засадничий принцип дотримання природних пріоритетів. Вивчено евристичну цінність звернення Ш. Шварца до культурних пріоритетів. В цьому ж контексті розглянуто концепції К. Гірца та М. Вебера. Проаналізовано поняття кардинальних та субкардинальних пріоритетів в концепції Н. Розова. Поняття кардинальних пріоритетів відтінено зверненням до розробок поняття вічних пріоритетів в концепції Н. Ямко. Проаналізовано евристичну цінність звернення не до зовнішніх, а до внутрішніх пріоритетів в концепції Л. Ерштейна. В роботі досліджено, що для створення якісної класифікації пріоритетів необхідно врахування цивілізаційних орієнтацій певного суспільства. Доведено, що за функціональною підставою, тобто за роллю пріоритетів для функціонування й розвитку суспільства як цілісної системи, необхідно усвідомлювати відмінність між переважно інтегруючими пріоритетами та пріоритетами, що здебільшого диференціюють. Структуровано спосіб, в який можна розрізняти схвалювані пріоритети та ті, що заперечуються. Акцентовано на необхідності розрізнення практичних і потенційних пріоритетів.

Запропоновано авторську класифікацію соціальних пріоритетів, що включає пріоритети глобалізуючого світу (глобальні) та пріоритети національного значення (національні). На думку автора, пріоритети загальноцивілізаційного значення, тобто глобальні, можна окреслити двома векторами. Перший вектор ґрунтується на розробленому Програмою ООН індексі людського потенціалу. Другий вектор обумовлений процесами інформаційного розвитку. В контексті існуючих класифікацій соціальних пріоритетів структуровано напрямок розуміння пріоритетів сучасного українського суспільства. З'ясовано, що в Україні детальної розробки заслуговує підвищення добробуту населення, модернізація суспільства, формування середнього класу з усіма належними соціальними ознаками. Серед кардинальних соціальних пріоритетів названо вироблення дієвих заходів щодо боротьби з корупцією, з бюрократичним свавіллям, зміну ролі чиновників у процесі надання допомоги громадянам. Висунуто вимогу виведення на рівень соціального пріоритету дотримання концепції сталого розвитку українського суспільства за всіма напрямками - екологічна безпека, увага до інформаційного суспільства, створення прогнозованої стратегії державного поступу тощо. До соціальних пріоритетів національного значення віднесено консолідацію соціуму на основі національної ідеї, розвиток громадянського суспільства та правової держави, євроінтеграцію.

Автором визначено, що усі класифікації пріоритетів не виключають одна одної і є «відкритими», тобто такими, що допускають включення будь-якої кількості нових класифікацій, якщо вони будуються на реальних підставах. На думку автора, становлення іманентно нових соціальних пріоритетів (саме нових, а не таких, які лише створюють ідеологічний симулякр новизни, за сутністю залишаючись рештками віджилих теорій та соціально-буттєвих практик) в суспільстві, яке модернізується є складним і суперечливим процесом. Такий процес ствердження нових пріоритетів відбувається не з tabula rasa і не на залишках певного унормованого ціннісно-смислового середовища, яке перебуває в періоді розпаду, а за базисним принципом непорушності наріжних, так званих «вічних» пріоритетів.

Підрозділ 1.4. «Цілі і функції соціальних пріоритетів, як рушійної сили суспільного розвитку» доводить, що соціальні пріоритети формують простір соціальної взаємодії й орієнтації в ньому у вигляді певних ментальних та поведінкових систем дозволів та обмежень. Соціальні пріоритети як суспільно-смислові регулятори завжди ґрунтуються на базисних началах людського життя. Аргументовано, що сутність функціональної значущості соціальних пріоритетів полягає в тому, що вони на певних етапах соціального розвитку уможливлюють здійснення найбільш сприятливого для суспільства державного курсу. Визначено, що обґрунтування суті соціальних пріоритетів тісно пов'язане з дослідженням цілеспрямування в структурі діяльності соціуму. Досліджено, що цілеспрямування має складну структуру: з одного боку до нього входять мета, засіб і результат, з іншого - слід розрізняти явне й неявне цілеспрямування. Доведено, що у діяльності людини й соціуму цілеспрямування зазнає впливу не тільки від засобів, а й від результатів пізнавальних дій. Мета в такому разі визначається як передбачений результат. У діалектиці «явного й неявного» цілеспрямування виступає як єдність двох його сторін: цілеформування (потреби - мотив - інтерес) і цілереалізації (мета - спосіб - результат). Виділено функції цілеспрямування - коригувальну, конструктивну. Автором зазначено різницю між цілеспрямуванням та пріоритетом.

Показано, що ядром цілеспрямування виступає соціальна солідарність, соціальна ментальність, соціальна координація. Визначено функції соціальної солідарності - інтеграційну, мобілізаційну, структуротворчу. Проаналізовано евристичний потенціал концепцій вивчення теорій ментальності для розробки методологічного інструментарію дослідження пріоритетів. Досліджено чинник координації соціальних дій в формуванні феномена соціальних пріоритетів. Здійснення стратегії координації соціальних дій досягається завдяки єдності та структуруванню ієрархії пріоритетів, на основі яких з'являються сталі форми суспільних зв'язків. Проаналізовано засоби, які використовує сучасне суспільство для досягнення соціальної координації - проведення політики узгодження інтересів усіх соціальних верств, гармонійного поєднання в стратегії державного розвитку країни притаманних соціальній природі всіх без винятку верств та груп населення пріоритетів. Доведено, що специфіку соціального відтворення слід висвітлювати через такі функції: соціорегулятивну, соціоадаптивну, соціопродуктивну, соціокультурну, соціодинамічну і соціозахисну. Аргументовано, що під час дослідження соціальних пріоритетів необхідно виділяти координацію та субординацію їхніх функцій.

В контексті визначення цілей соціальних пріоритетів з'ясовано, що консолідація суспільства неможлива без проведення відповідної державної політики та формування соціальних пріоритетів. Соціальні пріоритети виступають як узагальнені цілі й засоби їх досягнення, що відіграють роль фундаментальних норм. Визначено, що глобальною метою будь-якого соціуму повинно бути прагнення сформувати систему соціальних пріоритетів, на які орієнтується переважна частина суспільства.

У другому розділі «Методологічний аналіз соціальних пріоритетів як суспільних цінностей» розроблено методологічні підстави соціально-філософського дослідження феномену соціальних пріоритетів, окреслено методологічні поля, що є найбільш плідними для вивчення соціальних пріоритетів. Вивчене проблемне коло питань, пов'язаних зі створенням комплексного методологічного апарату дослідження соціальних пріоритетів.

Підрозділ 2.1. «Нові засади методологічного інструментарію в дослідженні соціальних пріоритетів» має в центрі уваги вивчення методологічного підґрунтя соціально-філософського дослідження феномену соціальних пріоритетів. Проаналізовано складну та неоднозначну проблему створення комплексної методології, яка повинна бути єдино можливою для вивчення соціальних пріоритетів. Визначено, що методологія вивчення соціальних пріоритетів може бути адекватною до розв'язуваних проблем тоді, коли в її основі знаходитимуться синтезовані на ціннісно-смисловому рівні феноменологічні та комунікативні концепти. Методологічний базис вивчення соціальних пріоритетів, запропонований автором, походить від феноменологічного поняття інтерсуб'єктивності, яке переходить до особливої фази свого розвитку, реалізуючись в комунікативній традиції. Обрані методологічні підходи створюють теоретичне поле постнекласичної філософії, не є суперечливими один до одного, функціонуючи за принципом доповнення.

В дисертації розроблено авторський варіант аналізу соціальної дійсності в контексті проблеми життєвого світу. Джерельно-концептуальна база дослідження міститься в творах Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, А. Шютца та М. Мерло - Понті. Використовується науковий інструментарій М. Гайдеггера та А. Шютца, спираючись на загальну позицію Е. Гуссерля. Основою трактування простору повсякденності стає гайдеггерова концепція повсякденності як сукупної системи посилань та «стурбованого» спільного буття-один-з-одним. Доведено перспективність використання в дослідженні соціальних пріоритетів теорії способу зустрічі з Іншим в соціальному світі, що розроблена в феноменологічній традиції.

Доповнення феноменологічної методології домінантами комунікативного напрямку звільняє від загрози суб'єктивістських висновків, що часто закидають феноменології. Одним із базисних елементів методології дослідження пріоритетів є той аспект теорії раціональності К. - О. Апеля, в якому він робить акцент на здатності людини самостійно конституювати зміст власної свідомості. Висновки Ю. Габермаса є вагомими для побудови методологічної платформи вивчення соціальних пріоритетів в контексті сучасної філософії, коли «першою філософією» визнається етика. Поняття раціональності реконструюється на основі децентралізації світорозуміння: інтерсуб'єктивний за своєю природою комунікативний розум не дозволяє цілковито підкорити себе самозбереженню. В концепції Ю. Габермаса об'єднання членів суспільства виводиться зі смислового універсуму актуалізації спільних інтересів та додержання системних імперативів. На думку автора, при дослідженні соціальних пріоритетів цей момент є найбільш значущим, оскільки концентрує увагу саме на інтенційних зусиллях, що в комунікаційному процесі конституюють соціальну систему. Габермасове розуміння істини даного життєвого світу як створеної комунікативно в процесі повсякденного існування соціальної спільноти є важливою теоретичною засадою вивчення пріоритетів. Істина такої спільноти є створеною та її не можна трансцендувати.

Методологічна схема вивчення пріоритетів, використана в дисертації, включає методи дослідження, орієнтовані на вивчення структур та систем. Концентрація уваги на вивченні символічних форм, створення базису для семіотичних досліджень робить структуралізм необхідним теоретичним підґрунтям для дослідження пріоритетів. При цьому структуралістські концепти є переважно загальнотеоретичним орієнтиром в контексті дисертації, а конкретні перспективні методи вивчення пріоритетів здебільшого продукуються в постструктуралістській смисловій площині. Універсум співвідношення мови та влади є об'єктом аналітичних студій постструктуралістів, що контекстуально пов'язується із запропонованим дисертантом підходом до вивчення природи пріоритетів. Перспективною в цьому плані є й методологія аналізу структури міфу Р. Барта. Аналіз Р.Бартом міфологічних структур сучасного світу створює необхідний методологічний інструментарій до вивчення сфери мас-медіа, масової культури, символіки повсякденності. Концептуалізація дискурсу в тому сенсі, як її здійснив М. Фуко, створює працюючу методологічну стратегію вивчення соціальних пріоритетів. Необхідним елементом методологічного інструментарію дослідження соціальних пріоритетів постають поняття дискурсивної формації та епістеми. Одним з плідних методів дослідження пріоритетів в контексті постструктуралістської традиції є вивчення структури цінностей суспільства через комплекс відторгнення. В постструктуралістському методологічному доробку значущим виявляється й аналіз процедур «розрізнення» («diffйrance») в процесі конструювання картини зрозумілого світу, розроблений Ж. Дерріда.

Вагомою частиною методологічної стратегії вивчення пріоритетів є, на думку автора, смислова сфера, пов'язана з методами системного аналізу. Системний аналіз формувався в рамках нелінійного бачення світу, яке є підґрунтям формування постнекласичної парадигми в цілому. У власне системному полі соціальних пріоритетів значущої ваги набувають ті універсалії системного аналізу, що створювалися в галузі соціальних досліджень. Найбільш перспективним є комунікативний варіант системного аналізу соціуму, що його розробляв Н. Луман. Луманівська теорія аутопоезісу визначає необхідний методологічний базис для аналізу соціальних пріоритетів.

Дослідження соціальних пріоритетів суттєво збагачуються й завдяки методологічним напрацюванням історичної соціології (Н. Еліас).

Серед методологічних прийомів при дослідженні соціальних пріоритетів автором пропонується моделювання, виявлення архітектоніки пріоритетів. Створення просторової моделі системи пріоритетів є необхідною умовою розуміння їхньої природи. Воно включає бачення їх системи як своєрідного вертикального стовбура, поділеного на «рівні», що містять цінності одного порядку. Формування цього умовного стовбура є частиною комунікативного конструювання життєвого світу. У первинних актах сприйняття конституюються очевидності, що пов'язані не тільки з предметами, а й з просторовими конгломератами предметів, з образами просторів у цілому.

Підрозділ 2.2. «Аналіз лінійних і нелінійних ментальних моделей сутності соціальних пріоритетів» присвячено аргументуванню диспозиції, згідно з якою природа пріоритетів укорінена в динаміці багатовимірного простору, який включає не тільки набір певних соціальних груп з їх інтересами, а й зовнішні впливи, тенденції цивілізаційного розвитку, ситуативні констеляції факторів. Продемонстровано вплив на гуманітарне знання кризи детерміністського світосприйняття, що почалася ще на межі ХІХ - ХХ століть. Доведено значущість імовірнісного сприйняття та відкриття ефекту цілого на розвиток розуміння природи соціуму. Описано вплив названих відкриттів на гуманітарні дослідження в цілому та на вивчення системи соціальних пріоритетів зокрема. Зазначено, що до останніх десятиліть ХХ століття імовірнісні підходи та різного роду математичні моделювання не були повноправною частиною соціального знання та розглядалися скоріше в метафоричному сенсі. Описано як саме, кілька десятиліть поспіль, моделювання все впевненіше входить до сфери соціального знання, надаючи додаткові можливості для вивчення ментальних конструкцій. Досліджено значущість понять лінійності та нелінійності у соціальних дослідженнях. Доведено масштабність використання висновків аналізу системи у так званих режимах «із загостренням», для аналізу феномену соціальних пріоритетів. З'ясовано, що поняття неусталеності, яке є одною із провідних характеристик нелінійних систем, стає привабливим для гуманітаріїв та продуктивно використовується, зокрема, в аксіологічних дослідженнях. Окреслено специфіку використання поняття різоми та визнання відсутності єдино можливого шляху розвитку суспільства при дослідженнях пріоритетів. Проаналізовано можливість використання математичної моделі динамічної системи в процесі вивчення соціальних пріоритетів. Для розуміння системи пріоритетів є важливим те, чи може система повернутися в початковий стан (отже, чи може система пріоритетів залишатися певний час незмінною та повертатися до якогось первинного стану). Осмислено нагальність розробки подібної проблематики для досліджень соціальних пріоритетів сучасної України з огляду на те, що вітчизняну систему пріоритетів намагаються будувати, орієнтуючись на європейську чи російську системи. Ретельне вивчення динамічної моделі дозволяє усвідомити, що розвиток соціальних систем потребує більш уважного аналізу, ніж звичайний пошук ззовні привабливої моделі. Проаналізовано конкретні варіанти використання методів системного аналізу в гуманітарному дискурсі та намічено шляхи подальших досліджень в контексті вивчення системи соціальних пріоритетів. Показано, в який спосіб ідея нелінійності та випадковості входить до ментального простору сьогодення, виявлено продуктивні та діткливі моменти цього повороту.

В дисертації осмислено ціннісно-смисловий потенціал теорій «можливих світів» та множинності істин. З'ясовано значущість вивчення проблеми «можливих світів» для концептуального структурування системи соціальних пріоритетів сучасної України. Новітня історія України наочно демонструє можливості кардинальних змін у курсі розвитку держави, які не є чітко запрограмованими. Таке розуміння підштовхує до актуалізації пріоритетів особистісного вибору, відповідальності за долю цілого. Пріоритетними стають цінності, пов'язані, у першу чергу, із захистом прав конкретної людини, її розвитком та самореалізацією. Співіснування в сучасному українському соціоментальному універсумові гранично відмінних, хоча й з різною мірою доказовості, аргументованих проектів розвитку нашого суспільства дає право оцінювати сучасний стан як момент «біфуркації» або «надшвидкого розвитку», «вибуху». В підрозділі, у вказаному вище контексті, розгорнуто перспективні моделі вивчення соціальних пріоритетів.

Підрозділ 2.3. «Гносеологічна природа соціальних пріоритетів. Істина і пріоритет» присвячено дослідженню істинності соціальних пріоритетів, вивченю їх значимості в суспільному розвитку, виявленню їхньої глибинної гносеологічної природи. Дослідження гносеологічної природи соціальних пріоритетів розкриває їх як особливий вид соціогуманітарного знання, як особливий тип раціонально-рефлективної свідомості, спрямованої на вивчення, удосконалення й конструювання методів і принципів, застосовуваних суб'єктом при їх обґрунтуванні. Специфіка обґрунтування знання у цій сфері детермінована унікальністю власне об'єкта пізнання - різних сторін людського суспільства як складної системи, що розвивається самостійно, яка є не лише об'єктом, а й суб'єктом пізнання. Соціальні пріоритети як об'єкт соціогуманітарного пізнання не просто виокремлені практикою, вони виступають як власне практична діяльність. Внаслідок цього, соціальні детермінанти не лише означено в об'єкті дисертаційного дослідження, а й виділено на аналітично-сутнісному рівні.

Автором акцентується на тому, що проблема вибору й обґрунтування соціального пріоритету є конкретною історичною реальністю та ініціюється не лише наявністю тенденцій наступного розвитку, що суттєво відрізняються одна від одної, а й наявністю тих суспільних сил, які здатні реалізувати обґрунтований соціальний пріоритет. Доведено, що алгоритм реалізації соціального пріоритету вивести складно, оскільки одна й та сама історична закономірність у реальному процесі розвитку може мати багатоваріантні форми в різних соціокультурних обставинах. Аналіз гносеологічної природи соціальних пріоритетів свідчить, що вона містить достатньо чітко фіксований набір критеріїв: загальну спрямованість пізнавальних дій (в указаному контексті вона відображає прогресивний розвиток прагнень соціуму); характер предмета дослідження; тип застосовуваних засобів і методів у процесі обґрунтування конкретного пріоритету; форми фіксації отриманого результату, від якого й вибудовується, формується новий пріоритет.

Автором визначено, що обґрунтування істинності змісту пріоритетів є складним процесом, оскільки в ньому більшою мірою присутній елемент суб'єктивності. Проте, це не означає, що об'єктивність може уневажнюватись. Об'єктивність як така відображає хід розвитку суспільства, необхідність його планування, прогнозування, а отже й виокремлення пріоритетних напрямків його руху. Для того, щоб пріоритети були наповнені істинним змістом, повинні реально та багатоаспектно враховуватися усі складові фактори у розвитку суспільства, і виходячи з цього, повинна обґрунтовуватися можливість їхньої реалізації.