Інтереси народу як предмет соціально-філософського аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

УДК: 1(091)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

ІНТЕРЕСИ НАРОДУ ЯК ПРЕДМЕТ

соціально-філосоФського аналізу

Дубінін Віктор Власович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Науковий консультант -доктор філософських наук, професор Бех Володимир Павлович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, перший проректор.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Додонов Роман Олександрович, Донецький національний технічний університет, завідувач кафедри філософії;

доктор філософських наук, професор Степико Михайло Тимофійович, Національний інститут стратегічних досліджень, вчений секретар;

доктор філософських наук, доцент Халамендик Вікторія Борисівна, Карпатський університет імені Августина Волошина, завідувач кафедри філософії та гуманітарних наук.

Захист відбудеться «03» березня 2011 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.16 Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий «2» лютого 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Крохмаль

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

народ інтерес плюралістичний дуалістичний

Актуальність теми дисертаційного дослідження викликана, по-перше, біфуркацією сучасного суспільного розвитку, коли інтереси можновладців та народу надто розходяться, і, по-друге, відсутністю наукових розробок проблем народу та його інтересів. Не можна сказати, що мислителі минулих епох не розглядали інтереси народу. Навпаки, одні в праксіологічних розділах своїх філософських вчень зверталися до можновладців з проханням поліпшити долю народу, інші - закликали народ до збройної боротьби за волю. Але в будь-якому випадку вони керувалися моністичними філософськими уявленнями, які корисні в межах чотирьох стін і втрачають свою дієздатність на більш широкому просторі.

Все це свідчить про те, що в попередній соціально-філософській думці:

- не надавалося достатньої уваги розробці онтологічних аспектів поняття народу та його інтересів;

- не розроблялися проблеми розвитку народу як природної, суспільної та духовної спільноти;

- залишалося поза увагою філософів поняття пасіонарності як джерела та рушійної сили розвитку народу;

- не враховувалося значення літосфери, атмосфери, гідросфери та інших структурних елементів народу як природної спільноти;

- не зверталося уваги на те, що народ як суспільне явище є ансамблем всіх попередніх етнічних спільнот: роду, племені, союзу племен, нації;

- не помічали, що народ є протиріччям і його внутрішні суперечності розгортаються між цілим («народ») та частиною («певний субетнос у складі народу»), між частинами («субетносами») у складі цілого («народу»);

- не розглядалися на теоретико-методологічному рівні проблеми інтересу народу, взагалі, та інтереси українського народу, зокрема;

- не аналізували на цьому рівні інтерес в системі таких категорій, як: потреби, ідеали, цілі та цінності;

- не звертали уваги на функціональну місію інтересу як регулятора та детермінатора в життєдіяльності народу.

У попередній соціально-філософській думці висловлювалися тези, що:

- інтерес - це «чарівник» (Гельвецій), не розкриваючи змісту цього афористичного положення;

- ідея завжди осоромляла себе, коли втрачала зв'язок з інтересом (Маркс, Енгельс), але положення це всебічно не обґрунтовувалося.

Методологічний аспект інтересів народу був обмежений моністичним філософським ставленням до їх природи, сутності та змісту. Тому аналіз інтересів народу був не повний, не послідовний і, відповідно, закінчувався політичними гаслами до знищення ворогів народу і встановлення свого панування.

У гносеологічному плані інтереси народу розглядалися переважно з боку суб'єктивно-ідеалістичної філософії, у відповідності з якою до народу ставилися як до пасивної, інертної маси, не здатної до самодіяльності. Тому вирішальна роль у суспільно-історичному процесі належала пасіонарним особистостям, проводирям мас, вождям. Але всесвітньо-історичний досвід переконує, що існують більш конструктивні шляхи до вираження і захисту інтересів народу.

Звідси випливає необхідність у пошуку нового підходу до здійснення соціально-філософського аналізу інтересів народу, як найважливішого аспекту теорії сучасного суспільно-історичного процесу і, зокрема, особливостей переходу України до якісно нового етапу суспільного розвитку. Основоположні завдання економічних і політичних реформ не будуть успішно розв'язані без цілеспрямованого осмислення повсякденних інтересів народу у його ставленні до природи, суспільства та духовності.

Стан наукової розробки теми. Інтереси народу предстають як багатогранна проблема. Деякі її аспекти знайшли відображення у філософській та соціологічній літературі. Серед сучасних українських філософів та політологів цієї теми активно торкаються В.Ананьїн, В.Андрущенко, В.Бех, О.Білорус, В.Богайчук, О.Бондаренко, В.Борденюк, В.Вілков, В.Волович, Г.Воловченко, В.Воронкова, Ф.Гекман, Е.Герасимова, Г.Горак, М.Горлач, В.Горський, В.Гошовський, К.Грабчак, Л.Губерський, Я.Дашкевич, А.Дегтяренко, І.Дзюбко, Р.Додонов, В.Жадько, В.Жолдоков, В.Євтух, О.Єфімець, В.Заблоцький, А.Заїченко, В.Іванишин, В.Кампо, О.Картунов, Л.Костюк, В.Кремень, В.Крисаченко, І.Курас, О.Лаута, К.Левківський, І.Ліпич, Е.Макаренко, Ю.Манелюк, А.Матвійчук, О.Маруховська, В.Мельник, М.Молчанов, І.Надольний, С.Небрат, О.Нельга, Г.Нестеренко, Є.Нестеренко, В.Нікітюк, О.Новокова, С.Новосад, С.Овчаренко, Н.Олех, І.Оніщенко, А.Осипов, Т.Павлова, І.Предборська, І.Побочий, А.Пономарьов, Б.Попов, В.Попов, І.Похило, Л.Радченко, О.Рудакевич, З.Самчук, Ю.Сидоренко, І.Скловський, Л.Спицька, М.Степико, А.Третяк, К.Трима, В.Трипольський, В.Халамендик, І.Чайка, О.Чувардинський, В.Шевчук, Л.Шкляр, М.Шульга, П.Ющенко, В.Янко та інші. Варто також зазначити, що чимало закордонних авторів активно вивчали етнічні процеси у другій половині ХХ століття і значної уваги надавали цій проблемі. Серед них О.Айзикевич, Б.Андерсон, Г.Ареф'єва, Г.Батіщєв, Ю.Бромлей, Л.Буєва, Ст.Васильєв, Л.Гумильов, А.Гусейнов, В.Дьомін, А.Здравомислов, Н.Козлова, П.Копнін, В.Лавриненко, М.Михайлов, В.Межуєв, Ю.Плєтніков Р.Подольний, О.Ракітов, Е.Сміт, В.Стьопін, В.Столяров, А.Тарасенко, В.Тішков, В.Толстих, А.Улєдов, І.Фролов, М.Чебоксаров, І.Чебоксарова, Л.Яценко та інші. Цим проблемам в колишньому СРСР були присвячені кандидатські дисертації І.Бардіна, М.Жалдака, М.Кравчук, В.Позняк та інших.

На фоні великої кількості наукових публікацій поза увагою і досі залишаються питання дослідження ролі інтересів народу, не розробленими залишаються поняття народу як етнічної спільноти та субстанції суспільно-історичного процесу, субстратний та діяльнісний рівні інтересів народу, динаміка становлення та розвитку інтересів народу та ін. Цими обставинами зумовлений вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими темами, програмами. Дисертація виконувалась у рамках науково-дослідних держбюджетних робіт за пріоритетними напрямами розвитку філософських знань, що проводились в Донбаській державній машинобудівній академії на замовлення Міністерства освіти і науки Україні: «Етнічне і соціальне: філософський аналіз» (Звіт про НДР/ДДМА, №0299 0043); «Філософія етноса» (Звіт про НДР/ДДМА №0203 002584), а також у держбюджетному дослідженні «Діалектика політичної діяльності та політичних відносин розроблялась тема «Роль інтересів народу в становленні та розвитку політичної системи суспільства» (Звіт про НДР/ДДМА№ 0207 004447).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Донбаської державної машинобудівної академії (протокол №8 від 26 лютого 2009 р.).

Мета дослідження полягає у концептуалізації саморозгортання інтересів народу на субстанційному рівні з урахуванням цивілізаційного, формаційного, інтеграційного та глобалізаційного підходів.

Для досягнення поставленої мети у дисертації визначені методологічні, теоретичні і праксіологічні завдання:

До методологічних завдань дослідження належить:

- обґрунтування положення про недостатність використання моністичних, дуалістичних та пантеїстичних шляхів, форм, принципів, методів та засобів розкриття плюралістичної природи народу та його інтересів;

- доведення тези про необхідну співзвучність методологічних засобів із особливостями теоретичного осмислення предмета дослідження, а саме інтересів народу як багатовекторного явища.

Теоретичні завдання дослідження полягають у:

- розробці підвалин теорії народу та його інтересів як ансамблю природних, соціальних та духовних субстанційних аспектів етнічних спільнот;

- аналізі явища народу як провідного суб'єкта суспільно-історичного процесу, оскільки всі члени суспільства (окремі особи, групи людей, політичні партії і т. ін.) намагаються виразити та захистити інтереси народу, будучи його складовими частинами;

- відтворення саморозгортання інтересів народу як діяльнісного процесу, спрямованого на розв'язання протиріч двоякого змісту: по-перше, протиріч між субстанційними (природним, соціальним та духовним) та атрибутивними (потребами, ідеалами, цілями та цінностями) властивостями народу; по-друге, протиріч між народом та його субетнічними спільнотами стосовно співвідношення субстанційних та атрибутивних характеристик.

Праксіологічні завдання дослідження полягають у:

- розробці пропозицій стосовно пізнання, вираження, реалізації і захисту інтересів народу, пов'язаних із збереженням природних, соціальних та духовних субстанційних факторів розвитку українського народу;

- обґрунтуванні необхідності розробки на державному рівні ефективної етнічної політики України, спрямованої на розумне споживання енергоресурсів, збереження та розвиток духовних надбань українського народу та його субетнічних спільнот, що відповідають загальнолюдським критеріям і, зокрема, стандартам Європейського Союзу.

Об'єкт дослідження - суспільно-історичний процес, провідним суб'єктом якого виступає народ як природна, суспільна та духовна спільнота зі своїми потребами, ідеалами, цілями, цінностями та інтересами.

Предмет дослідження становлять інтереси народу, їх природа, сутність, зміст, форми вираження та самовираження, механізми реалізації.

Методологічна основа дослідження визначається підходом, який спирається на принципи об'єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що дозволило забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових результатів. Зокрема, в роботі застосовано: діалектичний метод, завдяки якому проаналізовано явище інтересів народу у всіх його взаємозв'язках; метод системного аналізу, який забезпечив розгляд предмету дослідження в його цілісності, а також дав можливість виявити специфічні його елементи та обґрунтувати закономірне саморозгортання предмету дослідження у ході суспільно-історичної практики; порівняльний метод, який дозволив здійснити аналіз впливу окремих складових явища на становлення його цілісності під впливом літосфери, гідросфери, атмосфери, біосфери, соціосфери і ноосфери; історичний метод, який допоміг висвітлити етапи становлення й специфіку саморозгортання інтересів народу в умовах української дійсності; структурно-функціональний метод, що дав можливість дослідити архітектоніку інтересів народу та специфіку їх прояву у конкретно-історичних умовах; герменевтичний метод, що забезпечив проникнення у сутність і зміст інтересів народу, визначення їх залежності від природних і соціальних чинників, що детермінує ментальність, «національний характер» і «національну свідомість» будь-якого народу; аналітико-прогностичний метод, на основі якого зроблені основні висновки та узагальнення процесу формування та розвитку, теоретичні та практичні рекомендації у справі розробки на державному рівні ефективної етнічної політики України, спрямованої на розумне споживання енергоресурсів, збереження та розвиток духовних надбань українського народу та його субетнічних спільнот, що відповідають загальнолюдським цінностям і, зокрема, цінностям Європейського Союзу.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації здійснено теоретичне дослідження інтересів народу як цілісного явища, що здатне до саморозгортання і сталої детермінації поведінки суб'єкта культурно-історичного процесу. Зокрема, зосереджена увага на висвітленні таких положень, що виносяться на публічний захист:

- здійснено генетичний аналіз явища «народ» і обґрунтована авторська позиція щодо його місця у родовому явищі - етносі, що має природне, суспільне та духовне походження, притаманні тільки йому форми власності та господарювання, управління, спільну мову, специфічні культурно-історичні традиції, єдиний світогляд, інтелектуально-психологічний склад, своєрідні уявлення про свободу та неповторну ментальність, а також його позицію серед інших етнічних спільнот - рід, плем'я, союз племен, нація, що становлять видові різноманітності етносу;

- показано, що народ є особлива природна, суспільна та духовна етнічна спільність, яка має притаманні виключно їй історичні форми власності та господарювання, управління, мову, культурно-історичні традиції, ментальність тощо і не стоїть осторонь історичного розвитку передуючих етнічних угруповань, а тим більше не складає їх арифметичну суму, а є самобутнім ансамблем попередніх етнічних спільнот;

- розроблено плюралістичну модель народу як органічного сполучення природного, суспільного та духовного факторів: природний аспект народу подається як субстратне поєднання літосфери, гідросфери, атмосфери та біосфери; суспільний аспект аналізується як функціональна взаємодія до складових частин якого віднесено форми власності та господарювання, розподіл праці, участь в управлінні справами суспільства; духовний фактор становлення народу подано в органічному поєднанні історичних типів його світогляду та форм суспільної свідомості, пасіонарних та компліментарних рис характеру і поведінки, його волі у державотворчій та іншій продуктивній діяльності;

- сформульовано плюралістичне соціально-філософське визначення поняття інтересу як відношення, протиріччя, регулятора та детермінатора пошуку і вибору раціональних та ірраціональних шляхів, принципів, форм, методів та засобів розв'язання проблем між потребами, ідеалами, цілями, цінностями та умовами життєдіяльності певного суб'єкта історичної дії;

- доведено, що сутність інтересів народу полягає у регуляції та детермінації, пошуку і вибору раціональних та ірраціональних шляхів, принципів, форм, методів та засобів розв'язання протиріч між: а) народом, як субстанцією суспільно-історичного процесу та оточуючим природним, суспільним і духовним середовищем; б) народом та його субетнічними складовими частинами; в) субетнічними спільнотами у складі народу; г) народом та його сусіднім оточенням;

- наголошено на тому, що кожний субетнос у складі народу переслідуючи власні егоїстичні та корпоративні інтереси, не може їх задовольнити, не розв'язуючи проблем розвитку народу як цілісної системи, яка у своєму розвитку підкоряється закону етногенезу, складовими елементами якого є природогенез, соціогенез та ноогенез;

- показано, що зміст інтересів народу полягає в наявності субстратного та діяльнісного рівнів: субстратні інтереси народу - це суперечності між: народом та його субетнічними складовими частинами стосовно об'єктивованих та суб'єктивованих факторів його життєдіяльності; діяльнісні інтереси народу полягають у розгортанні суперечностей між об'єктивованими та суб'єктивованими предметами, явищами і процесами через призму законів суспільного розвитку, зокрема, закону етногенезу;

- розкрито поняття «форми пізнання інтересів народу», які становлять собою відображення в різновидах підсвідомого/ментального, свідомості і надсвідомості народу його природного, суспільного та духовного буття. Серед форм пізнання інтересів народу розглядаються історичні типи світогляду - міфологія, релігія, наука та філософія;

- наголошено на класифікації форм вираження і захисту інтересів народу за субстратним і діяльнісним критеріями; до обслуговуючої інфраструктури інтересів народу віднесено різноманітні формально зафіксовані політичні структури, що становлять зовнішню до народу сукупність державних і недержавних форм управління справами суспільства, а також неформальні громадські організації громадянського суспільства, що діють у середовищі життєсфери народу;

- розглянуто механізми самореалізації інтересів народу як органічне поєднання шляхів, принципів, форм, методів та засобів втілення в життя потреб, ідеалів, цілей та цінностей народу; у функціонуванні таких механізмів у якості складових задіяні, у різних субстанційних і функціональних пропорціях, елементи літосфери, гідросфери, атмосфери, біосфери, соціосфери і ноосфери; до стихійно діючих віднесені ті з них, у яких превалюють елементи літосфери, гідросфери, атмосфери, біосфери, а до цілераціональнодіючих - соціосфери і ноосфери.

Практичне значення дослідження. Визначення місця і ролі інтересів народу серед інших етнічних спільностей як субстанцій соціально-історичного процесу приводить до конструктивно-методологічних узагальнень, якими можна скористатися у вирішенні теоретичних і практичних проблем сучасного етапу суспільного розвитку. Запропонована система характеристик структури і динаміки розвитку інтересів народу може бути продуктивно використана у вирішенні проблем їх активізації в економічній, соціальній, політичній та ідеологічній сферах, підвищенні рівня управління етнічними процесами в суспільному житті. Націленість висновків дослідження на світоглядно-виховну і суспільно-прогностичну функції передбачає їх використання в теорії та практиці прийняття й реалізації управлінських рішень на загальнодержавному, регіональному й місцевому рівнях, в оцінці ефективності нововведень, боротьбі з механізмом гальмування суспільних процесів, а також у виховній роботі. Конкретні пропозиції, сформульовані внаслідок дослідження, можуть бути використані в розробці стратегії й тактики реалізації завдань сучасного етапу етнічного розвитку України. Серед них прийняття законів, стимулюючих зацікавленість широких народних мас в гармонійному розвитку українського суспільства. Отримані висновки можуть бути також використані в підготовці навчальних посібників, при читанні спецкурсів з джерел і рушійних сил історичного процесу, проблем пов'язаних із зростанням ролі народу в суспільному розвитку на сучасному етапі.

Апробація результатів дослідження здійснена під час обговорення на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, на низці міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій, а саме: Міжнародній конференції з проблем стародавньої грецької філософії «VIII Арістотелівські читання» (Маріуполь, 1998); Міжнародній науково-практичній конференції «Україна-Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва» (Маріуполь, 1999); ІІІ-VII Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України» (Запоріжжя, 2000, 2001, 2003, 2005, 2007); «Х Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях» (Харків, 2003); Других Ірпінських міжнародних науково-педагогічних читаннях «Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти» (Ірпінь, 2004); Міжнародній науковій конференції «Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції: Теоретичні та методичні засади розвитку» (Київ-Суми, 2004); щорічній Всеукраїнській науково-практичній конференції «Корпоративна культура організацій XXI ст.» (Краматорськ, 2003, 2006); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Соціокультурна інтеграція в контексті викликів ХХІ століття» (Київ, 2007).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження викладено у 32 публікаціях, з них: 2 - одноосібні монографії, 21 - статті, що опубліковані у фахових виданнях ВАК України з філософських наук, 9 - публікації в інших виданнях та тези конференцій.

Кандидатська дисертація на тему: «Общественно-экономическая формация в исследовании современных зарубежный марксистов» була захищена у 1977 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської не використовувалися.

Структура дисертації зумовлена характером проблематики, постановкою мети та завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, шести розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (256 позицій) та додатків (9). Загальний обсяг дисертації становить 447 сторінок, основна частина дисертації - 409 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗмІСТ роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкривається ступінь її розробки, характеризуються мета і завдання дослідження, його методологічна основа, формулюється новизна, практична значимість роботи.

У першому розділі - «Природа інтересів народу» - розкриваються ключові поняття дисертаційного дослідження «народ» та «інтереси народу».

У підрозділі 1.1 - «Поняття народу» - з позицій діалектики та філософського плюралізму захищається положення про потрійну онтологічну сутність народу: природну, соціальну та духовну. У цьому контексті обстоюється теза про трьохвекторність всесвітньо-історичного розвитку, а саме: природно-історичний, суспільно-історичний та духовно-історичний, в лоні яких розгортається самодіяльність народу.

Підкреслюється, що народ - це природно-суспільно-духовний суб'єкт суспільно-історичного процесу. Більше того народ розглядається в якості субстанції і природного, і суспільного, і духовного розвитку Універсуму, оскільки народ виникає в певних часово-просторових умовах і разом з тим активно впливає на них, захищаючи чи руйнуючи ландшафт, в якому він існує, суспільно-історичні відносини, в яких розгортається його діяльність.

Поняття народ розглядається як синтетичне та різнобарвне у порівнянні з родовим поняттям «етнос». З позицій демографічного підходу народ - це все населення будь-якої країни чи регіону. Етнографічний підхід дозволяє розглядати народ як певний етнос, який у свою чергу може мати мікро-, мезо-, макро- і мегадиференціацію. З політичних позицій народ - це значна частина населення, яка зайнята фізичною та розумовою працею і виконує рішення елітних груп та політичних лідерів. З боку націоналістичних орієнтирів народ становить складову частину нації і розглядається як моноетнічна чи поліетнічна спільність. З позицій філософсько-плюралістичного мислення кожна грань цього змістовного явища має право на існування, оскільки несе в собі долю істини.

Досліджуються ключові поняття та категорії теорії народу. Це, по-перше, поняття «народ як природна спільність», «народ як соціальна спільнота» та «народ як духовна спільність». По-друге, йдеться про «народ як суб'єкт і об'єкт» та «народ як субстанція суспільно-історичного процесу». По-третє, обґрунтовується родово-видова парадигма за критерієм «рід-вид» у співвідношенні категорій «етнос-рід-плем'я-союз племен-нація-народ-людство». Народ є носієм цих родово-видових спільнот, як субетнічних складових. По-четверте, пропонується положення про те, що окрім вертикальної родово-видової структури народу існує ще горизонтальна структура народу за критерієм «ціле-частина», в якій складовими частинами народу розглядаються різноманітні народні маси: робітники, селяни, підприємці, військові, вчителі, медики, юристи, діячі науки, літератури та мистецтва, спорту та ін.

Сучасні наукові дослідження свідчать, що життя на Землі виникло внаслідок багатовекторного взаємопроникнення фізичних та духовних властивостей оточуючого середовища. При цьому одні вчені в якості джерела життя приймають внутрішньо-планетарні процеси, другі - зовнішньо-планетарні, а треті - поза планетарні або космічні процеси (В.П. Бех).

Є підстави розглядати народ в якості суб'єкта і об'єкта історичного процесу. Народ як суб'єкт суспільно-історичного процесу визначається через поняття субстанції як першооснови та рушійної сили розвитку всього існуючого. Відповідно народ становить основу і рушійну силу суспільно-історичного процесу. Це означає, що народ активно використовує і переробляє природний матеріал з метою створення матеріальних та духовних умов своєї життєдіяльності. Народ як етнічна спільнота ставиться до інших етнічних спільнот як до суб'єктів, тобто поважає їх і рахується з ними як подібними до себе.

Народ набуває статусу об'єкта суспільно-історичного процесу в умовах соціального відчуження, коли його складові частини (субетноси чи політичні та будь-які інші групи людей) намагаються його, з одного боку, обманути, з другого - пограбувати, з третього - використати як знаряддя. Таке трапляється не тільки в періоди спонтанного вибуху (буржуазні та пролетарські революції) а й у спокійні періоди суспільного розвитку (соціалістичне будівництво в СРСР).

Народ як природне, соціальне та духовне явище займає певне місце в етнічній структурі суспільства. В етнічній парадигмі родовим поняттям є «етнос», а такі спільноти як «рід», «плем'я», «союз племен», «нація» та «народ» є його видовими проявами. Тут має місце вертикальний зв'язок.

У сполученні «народ-народні маси» має місце горизонтальне розгалуження етнічної структури народу за географічним, демографічним, виробничим та іншими критеріями. Йдеться про робітничі, селянські, південні, західні, північні та східні, молодіжні, студентські маси тощо.

У підрозділі 1.2 - «Поняття інтересу» - інтерес визначається як відношення, регулятор та детермінатор діяльності певного суб'єкта по розв'язанню протиріч двоякого змісту: по-перше, протиріч між атрибутивними властивостями (потребами, ідеалами, цілями i цінностями) суб'єкта та субстанційними, тобто природними, суспільними та духовними умовами його життєдiяльностi; по-друге, протиріч між народом як суб'єктом та іншими історичними суб'єктами щодо природи, суспільства та духовності, керуючись своїми атрибутивними властивостями i користуючись раціональними та ірраціональними шляхами, принципами, формами, методами та засобами. Розглядаються різноманітні підходи до визначення природи інтересу i захищається плюралістичний підхід, у відповідності з яким інтерес має складну об'єкт-суб'єктну природу. В якості об'єкта інтересу виступають, по-перше, предмети, явища i процеси оточуючого середовища i, по-друге, інші суб'єкти первинного (люди, їхні етнічні та расові спільноти) i вторинного (економічні, політичні, релігійні i т.п. спільноти) походження. Суб'єктом у цьому сполученні виступає носій безпосередньої життєдіяльності. Атрибутивними властивостями певного суб'єкта слід вважати потреби, ідеали, цілі, цінності i, звичайно, інтереси як їх квiнтесенцiю.

Певною новизною пройнята відповідь на питання, чим користується суб'єкт в процесі розв'язання протиріч, переслідуючи свої інтереси? Суб'єкт у подібних ситуаціях використовує раціональні (які можна сприймати, перевіряти, піддавати експерименту i т. ін.) та ірраціональні (які мають надчуттєвий i надрозумовий, тобто трансцендентний характер) шляхи, принципи, форми методи i засоби.

У підрозділі 1.3 - «Інтереси народу як соціальне явище» -обґрунтовується положення про те, що інтереси народу становлять собою регулятор та детермінатор діяльності по розв'язанню суперечностей двоякого характеру: по-перше, протиріч між атрибутивними властивостями народу та природними, суспільними i духовними умовами його життєдіяльності; по-друге, протиріч між народом та іншими (первинними i вторинними) історичними суб'єктами щодо природи, суспільства i духовності, керуючись своїми атрибутивними властивостями. І в першому, i в другому випадку використовуються свідомо чи несвідомо раціональні та ірраціональні шляхи, принципи, форми, методи та засоби. Розглядаються різноманітні підходи до визначення природи інтересів народу i захищається плюралістичний підхід, у відповідності з яким інтереси народу мають складну об'єкт-суб'єктну природу.

В якості об'єкта в системі інтересів народу має розглядатися, по-перше, оточуюче природне, суспільне i духовне середовище, яке існує незалежно від свідомості народу, а, по-друге, первинні (рід, плем'я, нація) та вторинні (економічні, соціальні, політичні та духовні) спільності людей, які протидіють інтересам народу.

У другому розділі - «Сутність інтересів народу» - вперше в українській філософській думці розкриваються атрибутивні властивості інтересів народу та його субетносів, доводиться, що методологічні засади інтересів народу варто розглядати не тільки з боку раціоналізму, але й ірраціоналізму.

У підрозділі 2.1 - «Інтереси народу як протиріччя» - акцентується увага на тому, що сутність речей має схоплюватися в їх рухливій суперечливості. Доводиться, що в орбіту інтересів народу як протиріччя входять три елементи: по-перше, це субетноси, які виступають в певних умовах протилежностями один одному і народу як цілому; по-друге, предмети, явища і процеси природи, суспільства та духовності, стосовно яких розгортаються суперечності, і, по-третє, потреби, ідеали, цілі та цінності народу та його субетносів.

Протиріччя розгортається через певні етапи, які фіксуються поняттями «тотожність інтересів народу», «відмінність інтересів» та «протилежності інтересів народу». Тотожність інтересів народу полягає в тому, що інтереси народу як цілого акумулюють інтереси всіх його складових частин (родів, племен, націй і різноманітних етнічних груп) стосовно природи, суспільства та духовності. У понятті «відмінність інтересів народу» фіксується те, що незважаючи на єдність, субетнічні частини народу мають свої специфічні інтереси, які проявляються в залишках родових, племінних та національних форм власності, господарювання, управління, культурно-історичних традицій тощо. Відмінність інтересів народу як протиріччя складають субетнічні його складові, плюс природні, суспільні та духовні предмети, явища і процеси, а також атрибутивні властивості субетнічних елементів народу. Переконливо доводиться, що протилежностями інтересів народу як протиріччя виступають ті відмінності складових частин інтересу народу, які взаємоперетинаються і взаємовиключають одне одного. Знов-таки мова йде про субетноси, атрибутивні якості субетносів і природні, суспільні та духовні умови їх існування.

Доводиться, що інтереси народу становлять собою процес розв'язання низки протиріч між: 1) складовими частинами народу; 2) народом та природою; 3) народом та суспільством; 4) народом та духовністю як об'єктивним явищем; 5) своїми атрибутивними властивостями.

У підрозділі 2.2 - «Атрибутивні властивості інтересів народу та його субетносів» - наголошується на тому, що сутність народу полягає у: 1) зв'язках і відносинах між його субетнічними елементами; 2) його атрибутивних властивостях і 3) ставленні народу і його субетносів до умов своєї життєдіяльності (природи, суспільства, духовності). Підкреслюється, по-перше, що народ та його інтереси не становлять собою якийсь моноліт, а існують як органічна сукупність зв'язків і відносин між різноманітними складовими його частинами. Висловлюється впевненість, що немає жодного народу, який би складався з одного і тільки одного етнічного елемента. По-друге, народ в цілому і його складові субетнічні елементи мають загальні і особливі атрибутивні властивості (потреби, ідеали, цілі, цінності і, звичайно, інтереси). По-третє, народ як природна, суспільна і духовна спільність розгортає свою життєдіяльність у певних природних, суспільних і духовних умовах. А це означає, що народ і його субетнічні структури мають певне ставлення до цих умов. Звідси виникають проблеми із процесами формування, функціонування та розвитку атрибутивних властивостей народу і, головне, їх співвідношенням. Захищається, по-перше, положення про те, що потреби, ідеали, цілі та цінності настільки органічно пов'язані між собою, що коли йдеться про одну атрибутивну властивість народу, то разом з тим мова йде й про інші атрибутивні властивості. По-друге, вибудовується така ієрархічна залежність атрибутивних властивостей народу, у відповідності з якою інтереси виступають їх квінтесенцією. Скажімо, народ завжди має певні потреби, які стосуються житла, предметів харчування, одягу, взуття. Потреба в ідеалах, цілях та цінностях з'являється пізніше і у відповідності з природними, суспільними та духовними умовами життєдіяльності народу, модифікується. Інтереси, як регулятор та детермінатор діяльності по пошуку і вибору раціональних та ірраціональних принципів, шляхів, форм, методів та засобів розв'язання протиріч, пов'язаних із задоволенням будь-яких проблем, існують завжди.

У підрозділі 2.3 - «Раціональні та ірраціональні способи розв'язання протиріч» - обґрунтовується положення про те, що при розв'язанні протиріч народ свідомо чи несвідомо використовує широкий спектр раціональних та ірраціональних шляхів, принципів, форм, методів та засобів. Підкреслюється, що тут має місце методологія трьох рівнів: філософська, загальнонаукова і спеціальна. Оскільки наше дослідження має філософський аспект, то надається переважного значення філософському обґрунтуванню раціоналізму та ірраціоналізму при розв'язанні протиріч. Раціоналізм має переважно два варіанти: матеріалістичний (К.Маркс) та ідеалістичний (Г.Гегель). Найвищим їх досягненням є обґрунтування діалектики в теоретичній та практичній діяльності, в тому числі у вираженні та захисті інтересів народу. Ірраціоналізм широко представлений міфологією, релігією, об'єктивним та суб'єктивним ідеалізмом. Як правило, народ при розв'язанні суперечливих проблем користується здоровим глуздом та науковою інформацією, але коли останні не допомагають, залишається тільки одне - звертатися до небес, шукаючи порятунку у Бога (Дж.Локк).

Інтереси народу є тією цементуючою силою, яка об'єднує всі субетнічні спільноти. У своїй сукупності вони складають єдине ціле, яке виступає рушійною силою суспільно-історичного процесу. На теоретико-методологічному рівні доведено, що сутність інтересів народу непорушно пов'язана з інтересами його субетнічних спільнот. Завдання полягає в тому, щоб показати, що атрибутивні властивості народу та субетнічних спільнот збігаються, але разом з тим несуть у собі суперечності, конструктивне і оптимальне розв'язання яких дає плюралістичний філософський підхід.

Розглядаючи раціональні та ірраціональні способи розв'язання протиріч, з одного боку, між народами, з другого, між народом та його субетнічними спільнотами, з третього боку, між субетнічними спільнотами у складі народу, пропонується користуватися історичними формами міфології, релігії, та, особливо, філософії у вирішенні протиріч в розвитку народу як складної і досить суперечливої етнічної спільноти.

У третьому розділі - «Зміст інтересів народу» - обґрунтовується положення про те, що субстратний і діяльнісний рівні інтересів мають розглядатися в динамічному процесі - від інтересів попередніх етнічних спільнот до планетарного людства.

У підрозділі 3.1 - «Субстратний рівень інтересів народу» - розкривається положення, у відповідності з яким субстратний рівень підрозділяється на об'єктивовані та суб'єктивовані явища і процеси. Перші становлять загальну як пасивну (ландшафт), так і активну (соціосфера, ноосфера) основу інтересів народу. До ландшафту належать літосфера, гідросфера, атмосфера та біосфера. До соціосфери зараховуються форми власності, господарювання, управління, мова, світогляд та менталітет. Пасивні та активні об'єктивовані явища і процеси взаємопов'язані між собою таким чином, що перші детермінують життєдіяльність народу, визначають форми власності та господарювання і управління, а другі забезпечують зворотний вплив соціосферних явищ і процесів на літосферу, який має здебільшого ірраціональний характер, чим ставить під загрозу не тільки ландшафтні умови, а врешті-решт і сам факт існування людини та народу. До ноосфери віднесено продукти духовної діяльності народу (ідеї, концепти, парадигми, теорії, балади, пісні, літературні твори, художні образи та ін.), що мають на нього зворотний вплив завдяки механізму смислогенезу.

До суб'єктивованих явищ і процесів інтересів народу належать його атрибутивні структурні елементи, а саме: потреби, ідеали, цілі та цінності.

Наголошується на тому, що субстратний рівень інтересів народу становить органічне сполучення об'єктивованих і суб'єктивованих явищ і процесів. Змістовним елементом субстратного рівня є ще сукупність протиріч, які виникають, функціонують і розвиваються між об'єктивованими і суб'єктивованими явищами і процесами.

У підрозділі 3.2 - «Діяльнісний рівень інтересів народу» - йдеться про співвідношення об'єктивованих та суб'єктивованих предметів, явищ і процесів. Поняття «діяльнісний рівень інтересів народу» позначає здатність народу вносити в дійсність зміни, опосередковані потребами, ідеалами, цілями та цінностями його як цілого, так і субетнічними його складовими частинами. У цьому напрямі з'ясовано природні, суспільні та духовні джерела розвитку народу як етнічної спільноти. До природних джерел розвитку народу належать суперечливі явища та процеси в літосфері, гідросфері, атмосфері та біосфері. Діяльність народу у цих сферах спрямована на розумне використання та збереження природних енергетичних ресурсів.

До суспільних джерел розвитку інтересів народу варто віднести гармонію та взаємовиключення, по-перше, форм власності; по-друге, форм господарювання; по-третє, форм управління. До суспільних джерел розвитку інтересів народу варто віднести також протиріччя між його субетнічними структурами щодо форм господарювання і взагалі форм економічної, соціальної, політичної, науково-технічної, спортивної та інших форм комунікацій.

До джерел розвитку інтересів народу належить також духовний фактор, тобто ноосфера, яка включає в себе окрім раціональних ще й ірраціональні явища та процеси, які мають, з одного боку, емоційно-чуттєвий, а з іншого - надчуттєвий та надрозумовий характер. До духовних джерел розвитку інтересів народу можна віднести також такі явища як пасіонарність, світовідчуття, етнічну домінанту, компліментарність та інші, які мають здатність існувати в органічному поєднанні з природним та соціальним.

До діяльнісного рівня інтересів народу варто віднести закон етногенезу як еволюційного проходження будь-якою етнічною спільнотою декількох фаз. Фазами етногенезу позначаються стадії розвитку етносу, які мають тимчасові межі, визначаючись швидкістю розгортання та спадання пасіонарного напруження в етнічній системі. Йдеться про фазу підйому, акматичну фазу, фазу надлому, інерційну фазу, фазу обскурації, фазу регенерації та меморіальну фазу.

Щодо тенденцій розвитку народу, то його зусиллями створюються, по-перше, такі напрями, як суперетнос, по-друге, відбувається ускладнення і спрощення етнічної системи, по-третє, етнічний розвиток набуває гомеостатичного напряму. У процесі розв'язання проблем етнічного розвитку набувають розвитку такі процеси як: етнічна парціація та етнічна сепарація, консолідація етносів, етнічна дисперсія, асиміляція та фіксація.

Аналіз діяльнісного рівня інтересів народу приводить до висновку, що найвищою інтеграційною, соборною силою суспільно-історичного процесу є народ у органічному сполученні його атрибутивних ознак - потреб, ідеалів, цілей та цінностей - квінтесенцією яких виступають його інтереси.

У підрозділі 3.3 - «Динаміка становлення та розвитку субстратних і діяльнісних рівнів інтересів народу» - доводиться, що інтереси народу виникають, функціонують і розвиваються тоді, коли народу, як цілісності, власне ще немає. Йдеться про те, що народ як етнічна спільнота «з неба не падає». Він виникає, формується і розвивається на ґрунті попередніх етнічних спільнот. Так, порівняльний аналіз народу і роду, народу і племені, народу і нації свідчить про те, що названі етнічні спільності є різновидом етносу як родового поняття. У ставленні до природних, суспільних і духовних умов свого існування народ сприймає і зберігає все конструктивне і перспективне, що мали попередні етнічні організми і разом з тим набуває нових якісних рис у розвитку родових атрибутивних властивостей (потреб, ідеалів, цілей, цінностей та інтересів).

Формулюється парадоксальний висновок стосовно того, що субстратні та діяльнісні рівні інтересів продовжують успішно функціонувати і розвиватись на субетнічному рівні, коли народ за певних обставин зникає. Більше того, субетнічні спільноти створюють нову історичну форму народу, основою якого стає титульна нація. Отже, народи народжуються, розвиваються і зникають у відповідності з законом етногенезу, акумулюючи досягнення попередніх етнічних спільнот, надаючи пасіонарні поштовхи розвитку планетарного людства.

У четвертому розділі - «Форми пізнання, вираження і захисту інтересів народу» - подається авторське бачення проблеми співвідношення змісту і форми, класифікації форм та динаміки перетворених форм вираження і захисту інтересів народу.

У підрозділі 4.1 - «Історико-філософський досвід пізнання інтересів народу» - йдеться про пізнання інтересів народу, що є відображенням в його свідомості об'єктивних умов його життя. Процес цей відбувається в певних історичних формах, таких як: міфологія, мистецтво, філософія, політика тощо.

Пізнання інтересів народу в сучасній вітчизняній і зарубіжній соціально-філософській думці здійснюється шляхом: 1) осмислення досвіду попередніх генерацій мислителів відносно первинних та вторинних аспектів теорії народу; 2) дослідження діалектики етнічної структури народу; 3) аналізу сучасних етнічних процесів; 4) розробок теоретичних проблем зростання ролі народу в історичному процесі; 5) усвідомлення специфіки інтересів українського народу в сучасних умовах. Сучасна соціально-філософська думка не обминає такої цікавої проблеми як співвідношення «народ-еліта-особистість». Цю проблему активно досліджують В.Андрущенко, М.Михальченко та інші.

Головний висновок полягає в тому, що в історії діє закон зростання ролі народу в суспільному житті, який пробиває шлях через його інтереси. Ніщо суттєве не життєздатне, якщо не відповідає інтересам народу. І найголовніше полягає в тому, що в реалізації інтересів народу повинен приймати активну участь і сам народ. Складний механізм зростання ролі інтересів народу в історичному процесі постійно треба вивчати, оновлювати свої уявлення про нього і, що найважливіше, вміти постійно відкривати його в нових історичних умовах. Еліта і особистість відіграють видатну роль в історії лише тоді, коли свою діяльність будують у відповідності з інтересами народу.

У підрозділі 4.2 - «Класифікація форм вираження і захисту інтересів народу» - доводиться, що в якості критеріїв класифікації форм інтересів народу можна розглядати субстратні та діяльнісні форми його інтересів. Можна говорити про субстратні та діяльнісні форми інтересів народу.

Субстратні інтереси підрозділяються на об'єктивовані та суб'єктивовані. За об'єктивованим критерієм інтереси народу класифікуються на інтереси щодо освоєння літосфери, використання та захисту гідросфери, атмосфери, біосфери; економічні інтереси, які пов'язані з формами власності та господарювання; інтереси щодо ноосфери і пов'язаних з нею форм управління (додержавною та державною), самоврядування (регіонального та місцевого), мовні інтереси (мова всього народу та мови субетносів), форми світоглядних інтересів, інтереси щодо свободи та менталітету. За суб'єктивованим критерієм інтереси народу можна класифікувати на інтереси щодо задоволення потреб, створення ідеалів, досягнення певної мети та вираження і захист цінностей народу.

Існує чимало діяльнісних (процесних) форм інтересів народу. Захищається ідея щодо органічної динамічної єдності субстратних та діяльнісних форм вираження і захисту інтересів народу. Вони випливають із історично-генетичної спорідненості народу з попередніми етнічними спільнотами суспільно-історичного процесу.

У підрозділі 4.3 - «Динаміка перетворених форм вираження і захисту інтересів народу» - зазначається, що форма інтересів народу за своїм походженням є проявом перетвореної першої форми інтересів окремої людини. Далі йдуть в генетичному плані інтереси роду, племені, союзу племен, нації, народу і, врешті-решт, людства. Отже, інтереси народу виступають, принаймні, п'ятою перетвореною етнічною формою. Це є свідченням того, що інтереси народу в «чистому» вигляді не існують. За сутністю, змістом і формою вони виступають ансамблем форм інтересів попередніх етнічних спільнот. Арсенал шляхів, принципів, форм, методів і засобів вираження і захисту інтересів народу має глибоке коріння. Вони виникають і формуються впродовж тисячоліть. Але ситуація ускладнюється і, відповідно, наповнюється динамізмом у зв'язку з тим, що, поряд з природними спільнотами, існують ще другорядні спільноти людей за територіальним, виробничим, політичним, релігійним та іншими критеріями. Тобто інтереси народу доповнюються ще інтересами суспільних класів, політичних партій та блоків, релігійних конфесій тощо.

Оскільки до орбіти інтересів народу входять інтереси попередніх етнічних систем і другорядних спільнот, в тому числі й окремої людини, є спокуса у названих суб'єктів свої власні чи корпоративні інтереси представляти в якості інтересів всього народу. Тут мають місце різноманітні комбінації та спекуляції, де праведне і грішне міняються місцями і часом дуже важко між ними провести демаркаційну лінію. Наголошується на тому, що буде краще не розмежовувати інтереси людини, етнічних спільнот і вторинних утворень, а шукати у спробах окремих людей та різноманітних первинних та вторинних спільностей людей раціональні зерна вираження і захисту інтересів народу як цілого.

У п'ятому розділі - «Механізми реалізації інтересів народу в умовах глобалізації соціального світу» - йдеться про особливості функції існування та розвитку інтересів народу в умовах сучасного глобалізаційного процесу. Перш за все звертається увага на ключові процеси: «глобалізація», «трансформація», «глобалізаційні інтереси народу», «державне управління» та «місцеве самоврядування», «інтереси народів Європи». По-друге, розглядаються теоретико-методологічні аспекти впливу глобалізаційного процесу на трансформацію інтересів народу. По-третє, з позицій соціально-філософського аналізу простежуються особливості функціонування та реалізації інтересів народу в різних соціально-політичних системах. По-четверте, звертається увага на теоретико-методологічні питання впливу державного управління та місцевого самоврядування на інтеграцію інтересів народів Європи.

У підрозділі 5.1 - «Вплив глобалізаційного процесу на трансформацію інтересів народу» - розглядаються ключові поняття «глобалізація», «суспільна трансформація» та інші. Глобалізація є загальноцивілізаційний процес, який істотно впливає на політичну, економічну та інші сфери людського буття (А.Кудряченко). У науку цей термін запровадили у 60-х роках XX століття теоретики Римського клубу (Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месаревич, А.Печчєї та ін.).

Джерелом виникнення, функціонування і розвитку глобалізаційного процесу є протиріччя. Протиріччя глобалізаційного процесу стосуються співвідношення форм суспільного розвитку та меж цивілізаційного простору. Протиріччя простежуються між глобалізаційними змінами та прагненням до соціально-культурної автономії, до поваги історичних та інших традицій народів, національної та регіональної інституційної самобутності, форм демократії, громадянської участі та ін. (А.Громико). Глобалізація має також певні механізми свого розвитку, до яких належать шляхи, форми, методи та засоби регулювання цивілізаційних відносин. Однією із складових механізму глобалізаційного розвитку є шлях діалогу, мирної співпраці та зіткнення, протиборства цивілізацій. До механізмів глобалізаційного процесу треба віднести ідеологію нового світового порядку. Суспільна трансформація (від лат. transformatіon - зміна, перетворення) - особливий етап розвитку суспільства, коли воно знаходиться в постійно мінливій структурі. Сучасне українське суспільство знаходиться на етапі трансформаційної кризи, яка характеризується переходом від стабільного до трансформаційного суспільства.

У підрозділі 5.2 - «Специфіка механізмів функціонування та реалізації інтересів народу у різних соціально-політичних системах» - перш за все з'ясовуються ключові поняття, зокрема, «адаптація», «механізми», «політична система». Розкриваються шляхи пошуку механізму адаптації політичної системи до інтересів народу на прикладі «ідеальної держави» (Платон), ідеального державного устрою Т.Мора, Т.Кампанели, Ф.Бекона та ін. Варіант тоталітарного політичного устрою запропонував в ХVІІ столітті Т.Гоббс. Але не всі прихильники політичної системи були апологетами тоталітаризму. Скажімо, Г.Гегель виступав з критикою тоталітаризму. Його концепція «конституційного» етатизму була спрямована на розбудову правової держави, оскільки ґрунтувалася на конституції, праві та законі. Проявом тоталітарної політичної системи є грубий комунізм, проти якого попереджав К.Маркс і духом якого була пройнята російська община. Саме вона поглинає особистість і несумісна в певному розумінні з її розвитком (О.Герцен). Засобами боротьби проти брутального комунізму розглядалися артіль як поєднання вільних людей однієї професії і козацька республіка на зразок Запорозької Січі (О.Герцен). Економічні, політичні та психологічні підвалини тоталітарного політичного устрою яскраво розкривав В.Винниченко.

Між тоталітарною та демократичною політичними системами знаходиться перебудовча, тобто перехідна політична система, яка характеризується поступовим реформуванням тоталітарної політичної системи. Перебудовчі процеси йдуть непослідовно, суперечливо. Проблеми перехідного періоду з'являються всюди, де тільки має місце повалення старої і створення нової політичної системи. Перебудовча політична система характеризується тим, що починають більше враховуватись певні інтереси народу. Значної уваги надається аналізу проблеми сподівань і розчарувань українського народу відносно політичної системи.