Цінності освітнього гуманізму в контексті глобалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний заклад

«ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К. Д. УШИНСЬКОГО»

УДК: 37.012+144+514.74

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

Цінності освітнього гуманізму в контексті глобалізації

спеціальність 09.00.10 - філософія освіти

Кадієвська Ірина Аркадіївна

Одеса - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та соціології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант:доктор філософських наук, професор Кавалеров Анатолій Іванович, Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського», зав.кафедрою, професор кафедри філософії та соціології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Романенко Михайло Ілліч, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, ректор;

доктор філософських наук, професор Плавич Володимир Петрович,Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, завідувач кафедри загальноправових дисциплін та міжнародного права;

доктор філософських наук, професор Івакін Олексій Аркадійович,Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри філософії

Захист відбудеться «__»__________2011 року о ____ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.053.02 при Державному закладі «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, ауд. 29.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 36.

Автореферат розіслано «___» _________ 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиІ. В. Балашенко

гуманістичний цінність детермінант

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Філософський інтерес до проблем освіти обумовлений загальноісторичною актуальністю цього феномену. Увага до проблем філософії освіти виражає сподівання наукового співтовариства на можливості адаптування освіти до умов глобалізації, яка характеризується зростанням проявів бездуховності та антигуманності. На жаль, в наш час сама ідея гуманізму часто сприймається як лицемірство або як засіб прикриття протиправних дій. В такому контексті антигуманність перетворюється на одну з глобальних проблем. Її прояви є досить різноманітними. Це поширення різних форм світогляду підвищення рівня релігійної, етнічної, расової, прошаркової нетерпимості тощо.

Зростання проявів антигуманності в суспільстві можна пояснити тим, що трансформація цінностей починає розумітись суспільною свідомістю як хаос та вседозволеність. З одного боку, в нашому суспільстві проявляється крайній ідеологічний плюралізм, який може призводити до нігілізму та антигуманності. З іншого боку, поглиблюється процес некритичного запозичення західних ліберальних ідей, цінностей, мотивацій, стандартів та парадигм освіти, що також є досить небезпечним. Вітчизняна наука, поки що, не представила всебічного осмислення цих процесів.

Освіта як основний інститут утвердження цінностей гуманізму може ефективно боротись з антигуманними проявами епохи глобалізації, коли має місце не лише експлуатація людини людиною, але також і експлуатація країнами «центру» країн «периферії».

Економічні, соціальні та культурні зміни об'єктивно актуалізують проблему творення нової освітньої парадигми. Від вирішення цієї проблеми залежить не тільки подальше виживання та розвиток суспільства, але й те, що відбуватиметься із світоглядом, свідомістю та цінностями тих, хто навчається. Зміни, які відбуваються в освіті в епоху світової глобалізації, не можна оцінити однозначно.

В науковій літературі вже давно окреслена мета знаходження та обґрунтування альтернативних ціннісних детермінант в освіті. Вважаючи потенціал гуманізму невичерпаним, пропонується взяти в якості пріоритету розвитку освіти цінності освітнього гуманізму.

Тому науковою проблемою є цінностей освітнього гуманізму в контексті глобалізації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язано із науковою тематикою кафедри філософії та соціології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського» «Інноваційність в методології та технології наукового й соціального пізнання» (№ 0109U000194) і є одним з напрямків дослідження аксіологічних проблем в філософії освіти.

Мета дисертаційного дослідження полягає у з'ясуванні цінностей освітнього гуманізму в контексті глобалізації.

Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

– проаналізувати стан наукової розробки проблеми у роботах вітчизняних і зарубіжних вчених, визначити рівень її науково-теоретичного осмислення та узагальнити джерельну базу дослідження;

– визначити та охарактеризувати сучасну освіту як інститут утвердження, збереження та виховання гуманістичних цінностей;

– охарактеризувати генезис цінностей освітнього гуманізму в філософському дискурсі;

– здійснити всебічний аналіз поняття «освітній гуманізм»;

– обґрунтувати роль гуманізму та антигуманізму в системі ціннісних детермінант сучасної освіти;

– розкрити проблеми та перспективи гуманізації освіти в третьому тисячолітті;

– висвітлити роль освітнього гуманізму в цивілізаційних умовах глобалізації;

– дослідити специфіку нової освітньої парадигми в контексті глобалізації;

– виявити імперативи гуманістичної глобальної ідеології;

– проаналізувати детермінанти аксіологічного знання в освіті;

– простежити значення цінностей освітнього гуманізму для розвитку освіти в XXI столітті.

Об'єкт дослідження - цінності сучасної освіти в умовах глобалізації.

Предмет дослідження - цінності освітнього гуманізму в контексті глобалізації.

Методи дослідження. Аналіз проблем розвитку цінностей освітнього гуманізму в контексті глобалізації відбувається на основі загальнонаукових методів дослідження. Метод історичного аналізу та історико-культурний підхід застосовані для філософської конструктивної критики, що дозволило обґрунтувати раціоналізацію нормативного змісту освіти.

За допомогою конструктивно-типологічного, системного та діалектичного підходів гуманізм розкривається як історично змінювана система цінностей, оскільки він, як обґрунтовується в дисертації, носить аксіологічний характер.

Системний метод застосований для досягнення в теоретико-пізнавальній основі розуміння ключових понять роботи - «гуманістичні цінності», «освіта», «освітній гуманізм», «цінності освітнього гуманізму», «гуманізація освіти», «культура освіти».

Порівняльно-історичний метод дозволяє осягнути значення гуманізму та проблеми освітнього гуманізму в доглобалізаційному та глобалізаційному світі, а також виявити спадкоємність та еволюцію гуманістичних цінностей в історії розвитку освіти. Дослідження якісно нового явища глобалізації освіти обумовило необхідність діалектичної інтерпретації проблем, пов'язаних з антигуманними проявами глобалізації.

Дотримуючись проблемного принципу викладу матеріалу, у дисертації використовуються загальнонаукові методи дослідження: аналіз, синтез, абстрагування, індукція, аналогії.

Соціокультурний підхід до вивчення освіти дозволяє дослідити цінності, ідеали та мотивації в сучасному освітньому просторі, а також виявити специфіку вітчизняної системи освіти як результату довготривалого впливу суспільно-культурних факторів, що є принципово відмінними від тих, які вплинули на творення західних освітніх парадигм.

Структурно-функціональний метод було використано з метою визначення місця гуманізму в історії людства та ролі освітнього гуманізму у сучасному суспільстві.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в українському філософському дискурсі здійснено комплексне дослідження цінностей освітнього гуманізму в контексті глобалізації. Вирішення поставлених задач сприяло досягненню мети, зумовило і підтвердило наукову новизну отриманих результатів, яка сформульована в наступних положеннях:

Вперше:

? введено в науковий обіг поняття «освітній гуманізм», яке сприяє дослідженню ролі гуманності в сучасному суспільстві, яке трансформується;

? визначені особливості цінностей освітнього гуманізму в контексті глобалізації, які є предметом або метою будь-якого інтересу, бажання чи потреби людського існування та набувають свого статусу в результаті оцінки за критерієм «людяність-антилюдяність». Їх основним показником є здатність позитивним чином впливати, входити, інтегруватись з гуманністю в людині. До цінностей освітнього гуманізму можна віднести: комунікативні, моральні, екзистенційні,соціальні, юридичні, пізнавальні;

? виявлено, що процес глобалізації висвітив недоліки та приховані загрози концепції утопічного гуманізму, в якій ідея свободи визначається в дусі антропоцентризму як контроль та панування людини в світі. Глобалізація призвела до радикальних змін в ідеологічній структурі суспільства, що виражається у переважанні матеріальних цінностей над духовними. Саме в цій ситуації актуальнішою виступає концепція нового гуманізму, заснована на ідеях духовного відродження, морального вдосконалення та нового діалогу людини з природою.

Уточнено:

? поняття «освіти» як соціокультурного феномену, області соціокультурної реальності, у якій здійснюється первинна соціалізація особистості та відбувається процес передачі знань і соціокультурно значущого досвіду, становлення системи ціннісних орієнтацій особистості;

? положення, що гуманізм та антигуманізм є не тільки протилежними сенсоутворювальними життєвими стратегіями, але й поширеними формами відображення існуючих потреб людського існування. Крім того, у визначенні поняття «гуманізм» не можна обмежуватись лише світоглядом. За своєю суттю це поняття включає в себе не тільки гуманістичний світогляд, але й всі форми реальних проявів гуманізму;

? роль та місце цінностей освітнього гуманізму, які обумовлюють підготовку гармонійної, моральної особистості. Але поряд із цим неприпустимим є абстрактний, чисто декларативний гуманізм, оскільки гуманістичні цінності не можна відривати від реальних умов нашої дійсності. В контексті глобалізації важливо допомогти тим, хто навчається усвідомлювати сутність гуманістичних цінностей, на основі чого в свідомості сформується стійкий імунітет проти всього бездуховного, деструктивного та антигуманного;

? філософське осмислення глобалізації, яке дозволяє подолати однобічність її розуміння та багатовимірно й інтегративно усвідомити сутність цього процесу. Визначається, що «глобалізація» є закономірним процесом загального соціально-історичного розвитку суспільства і виступає певним продуктом об'єднання стихійних процесів світового розвитку та усвідомленої діяльності людей, перетворюючи світове співтовариство народів в єдине світове суспільство. Це також призводить до виділення загальноприйнятих правил поведінки на планеті, які можуть визнаватись добровільно або примусово, до творення цілісної системи економічного, політичного та культурного світового ладу.

Дістало подальшого розвитку:

? поняття «освітня парадигма», яке служить для вираження цілісної, об'єктивної картини культурного світу людини, що зображується крізь призму залучення до традиційних цінностей. З функціональної точки зору освітня парадигма являє собою сукупність науково-світоглядних та ціннісних принципів, що впливають на вибір дослідницьких та освітніх програм; онтологічних та культурологічних ідей, що завдають спосіб осягнення світу; відповідних методів пізнання; спосіб накопичення, переробки та передачі знань та методик навчання та виховання. Освітня парадигма пов'язує в єдине ціле можливості відповіді на питання філософського самовизначення: «Що є світ?», «Що є людина?», «Що є спосіб взаємовідносин світу та людини?», «Що є спосіб оволодіння знаннями про людину, світ та засіб їх взаємодії?»;

? думка про те, що ідеї цінностей освітнього гуманізму розвивались протягом всієї історії філософської думки, спочатку на допонятійному, а потім вже на понятійному рівнях. Ідеї та вчинки людей, що прагнули досконалості, розумілись як взірець гуманності. Поступово в центрі того або іншого ідеалу освіти та виховання затверджується опозиція гуманного чи антигуманного розвитку. Звідси сформовані два шляхи освіти: шлях примушення та насилля над особистістю в процесі освіти та шлях ненасилля, що передбачає творення умов для особистого зростання та самореалізації тих, хто навчається;

? ідея культуровідповідності освіти, де встановлена пріоритетна значущість гуманізації та гуманітаризації в процесах творення нової освітньої парадигми. Під гуманізацією вищої освіти розуміється процес одухотворення всіх її складових. Це стосується змісту освіти, її мети, завдань та міжособистісних стосунків. Тому проблема гуманізації освіти - це ціннісна морально-психологічна основа відношень між усіма суб'єктами освітнього процесу. «Гуманність» при цьому є якістю особистості, що визначає характер включення до світогляду гуманістичних цінностей;

? аналіз проблеми розвитку гуманістичної цивілізації, яка може бути основою нової глобальної цивілізації. У зв'язку з цим по-новому переосмислені зв'язки між поняттями «цивілізація», «цивілізованість» та «гуманізм» Специфіка цивілізованості полягає в призначенні людини. Це інтегративне пересічення стану внутрішнього світу та зовнішніх цивілізаційних умов життя та розвитку людей.

Практичне значення отриманих результатів пов'язане із тим, що в роботі запропоновано нові підходи до вивчення цінностей освітнього гуманізму в контексті глобалізації суспільства. Основні положення і висновки дисертації є важливими для розробки та здійснення нової освітньої парадигми в українському суспільстві в контексті глобалізації освітнього простору.

Дані дослідження й отримані результати можуть бути також застосовані в навчальному процесі на гуманітарних факультетах, в т.ч. при розробці спецкурсів з проблем розвитку цивілізації, гуманізації освіти, прояву загально цивілізаційних світових глобальних тенденцій; при викладанні курсів «Аксіологія», «Філософія», «Філософія освіти», «Соціологія освіти», «Етика», «Культурологія», «Педагогіка», а також будуть актуальними при написанні підручників, навчально-методичних програм для підготовки філософів і фахівців суміжних спеціальностей.

Теоретико-методологічні підходи, які вдосконалені й використані у дисертаційному дослідженні, можуть стати корисними для подальшого осмислення та вивчення ролі цінностей освітнього гуманізму в концепції розвитку освіти XXI століття.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження були представлені на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях, конгресах, міжрегіональних конференціях і семінарах, серед яких: «Впровадження нових інформаційних технологій навчання» (Запоріжжя, грудень 2004 р.), «Реалізація принципів і завдань болонського процесу в Україні» (Запоріжжя, листопад 2006 р.), «Управління якістю підготовки фахівців» (Одеса, квітень 2008 р.), «Кредитно-модульна система підготовки фахівців» (Запоріжжя, листопад 2008 р.), «Управління якістю підготовки фахівців» (Одеса, квітень 2010 р.), «Украина в системе современных цивилизаций: трансформации государства и гражданского общества» (Одесса, май 2010 г.), «Актуальные проблемы экономики, политики и права» (Мурманск, июнь 2010 г.), «Традиції та інновації в науці та освіті ХХІ століття» (Одеса, вересень - жовтень 2010 р.),

Положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії та соціології Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського».

Публікації. Основні концептуальні положення і результати дисертаційного дослідження відображено у 32 публікаціях: 2 монографії (1 у співавторстві), 21 стаття у фахових виданнях, затверджених ВАК України (1 у співавторстві), 2 статті в інших наукових збірках, решта - тези та матеріали доповідей конференцій. У спільних публікаціях внесок співавторів паритетний.

Структура дисертаційної роботи та її обсяг. Мета та завдання дослідження визначили послідовність викладу матеріалу та структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на чотирнадцять підрозділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг роботи складає 403 сторінки, серед яких основна частина займає 368 сторінок; 33 сторінки - список використаних джерел, який містить 381 найменування, з них 24 іноземною мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладена актуальність теми, визначаються об'єкт та предмет, мета та завдання дисертаційного дослідження, його теоретико-методологічні засади, розкривається наукова новизна, практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про їх апробацію.

У першому розділі «Традиції цінностей освітнього гуманізму» розглядається ступінь наукової розробки теми дослідження, виявлена роль гуманізму та антигуманізму в системі ціннісних детермінант сучасної освіти, аналізуються сучасні підходи в дослідженнях гуманістично орієнтованої освіти, осмислюються проблеми та перспективи гуманізації освіти в третьому тисячолітті.

У першому підрозділі «Сучасна освіта як інститут утвердження, збереження та виховання гуманістичних цінностей» висвітлено стан наукових розробок західних та вітчизняних вчених з проблем розвитку сучасної освіти як інституту утвердження, збереження та виховання гуманістичних цінностей, розглянуто поняття «освіта» як соціокультурний феномен, область соціокультурної реальності.

Історія освіти являє собою історію взаємодій двох учасників освітнього процесу. Рефлексія і осмислення даної інтеракції супроводжують всю історію філософії. Проблемами освіти займалися ще Аристотель, Гесіод, Конфуцій, Лао Цзи, Платон, Сократ та інші відомі вчені. Сучасний підхід до освіти як сукупності систематизованих знань, умінь, навичок сформувався у XVIII-XIX століттях під впливом Д. Дідро, Г. Гегеля, І. Канта, Г. Кершенштейнера, М. І. Пирогова, Ж.-Ж. Руссо, І. Фіхте, інших фахівців. Вивчення освіти як соціального інституту пов'язують з іменами таких вчених, як М. Вебер, Е. Дюркгейм, Дж. Д'юї, К. Маннгейм, К. Маркс, О. Конт, Т. Парсонс, Л. Уорд, Дж. Флауд та інші.

Різноманітні аспекти філософії освіти та особливості співвіднесення освіти з цінностями суспільства проаналізовані у роботах сучасних українських та російських філософів В. П. Андрущенка, М. М. Бахтіна, І. Д. Беха, Є. Р. Борінштейна, Б. С. Гершунського, П. С. Гуревича, А. А. Гусейнова, М. С. Дмитрієвої, І. В. Єршової-Бабенко, Е. В. Ільєнкова, В. В. Ільїна, А. А. Кавалерова, А. І. Кавалерова, М. С. Кагана, М. С. Коноха, М. П. Лукашевича, М. М. Мокляка, О. С. Панаріна, О. П. Пунченка, М. І. Романенка, О. В. Халапсіса, М. Ф. Цибри, А. А. Чунаєвої, В. О. Ядова та ін.

Проблемам формування філософської концепції університетської освіти ХХ століття присвячено багато робіт Х. Ортеги-і-Гассета, К. Ясперса, Х. Шельського, Ю. Хабермаса та ін. Ґенеза освіти відбувається паралельно з розвитком філософії освіти, яка наприкінці ХХ століття виділилась як окрема галузь філософського знання. В сучасній науковій літературі (Н. В. Бордовська, З. І. Равкін, А. А. Рєан, С. І. Розум та ін.) освіта розуміється як соціокультурний феномен, що виконує в цьому контексті різноманітні функції: освіта - один з оптимальних та інтенсивних засобів входження людини у світ науки та культури; освіта є механізмом формування суспільного та духовного життя людини та галуззю масового духовного виробництва; освіта - це практика соціалізації людини та спадкоємності поколінь; освіта - процес трансляції культурно оформлених образів розвитку людської діяльності; освіта - засіб розвитку регіональних систем та збереження національних традицій; освіта - соціальний інститут, який транслює базові культурні цінності та мету розвитку суспільства; освіта - активний пришвидшувач культурних змін та перетворень в суспільному житті та окремій людині. На нашу думку, найсуттєвішими функціями освіти виступають: традиційна діяльність з передавання накопичених знань новим поколінням, створення нових знань, підготовка кваліфікованих спеціалістів, збереження та розвиток культури в найширшому її розумінні, формування національної еліти.

Функціональний підхід до освіти (Л. В. Балабух, Е. Н. Бєлозерцев, В. С. Біблер, Б. С. Гершунський, С. Ф. Єгоров, А. Ф. Лосєв, В. В. Розанов, Н. С. Розов, Є. В. Семенов, В. А. Сластьонін та ін.) дозволяє розглядати її в різній змістовній площині: освіта як цінність, освіта як система, освіта як процес, освіта як результат. Такий багатоаспектний розгляд поняття «освіта» відображає можливість та необхідність акцентування уваги на її різних властивостях. Сучасні дослідники (В. Л. Губман, О. І. Назаретян, В. О. Лекторський та інші) вважають, що досягнення пізнавального характеру, які являють собою сукупність матеріального та духовного надбання людства, також є оволодінням духовних цінностей, а культура виступає передумовою та результатом освіти людини. За таким підходом освіта може розглядатись не тільки як процес передачі знань та культурних цінностей, накопичених минулими поколіннями, але вона за своєю суттю є культурним феноменом, виконуючи соціокультурні функції.

Аналізуючи сутність багатьох існуючих пропозицій філософів щодо розв'язання проблем освіти, стверджується про їх вирішення за допомогою усвідомлення необхідності цілеспрямованих зрушень у напряму пріоритетної галузі гуманітарного знання - філософії освіти.

Дослідження соціокультурного аспекту освітянської системи показав, що увагу багатьох вчених, думку яких автор поділяє, привертає проблема повернення в освіту ціннісних орієнтирів. Підкреслюється, що ціннісні орієнтації визначають напрям еволюції людини, спрямування на включення її до соціуму. Зростаюча міра соціальності, що означає новий зміст досвіду переживань життя, не зникає по мірі втрати поточних ціннісних орієнтацій. Зростання активної соціальності є процесом формування нових рівнів рефлексії, що дозволяє виявити новий зміст у наявному живому знанні людини. Саме тому феномен освіти як інституту утвердження, збереження та виховання гуманістичних цінностей потребує поглибленого аналізу.

У другому підрозділі «Генезис цінностей освітнього гуманізму в філософському дискурсі» проаналізована історична еволюція основних напрямків філософських досліджень з проблем освітнього гуманізму. Коріння зазначеної проблеми автор знаходить в давньогрецькій філософії, в якій питання освіти привертали увагу таких філософів, як: Антіох, Аристотель, Горгій, Критій, Піфагор, Платон, Сократ, Фалес, Філон Олександрійський. В їх поглядах простежуються основні підходи до проблем освіти. Представники першого підходу акцентують увагу, перш за все, на фізичному розвитку особистості, представники другого підходу на перший план виводять моральну освіту у вигляді інтелектуального та духовного розвитку особистості. Антична калокагатія представила людству ідеальне уявлення про освіченість, духовну та фізичну досконалість.

На зміну античному раціоналізму, який логічно пояснює сенс гуманізму, приходить святість та ірраціональність християнської середньовічної філософії томізму. Теорія освіти представлена в трактатах таких філософів, як: А. Аврелій, М. де Брага, Боецій, Кассіодор, Т. Ф. Клімент, Дж. Г. Н'юман, К. Септилій, Тертулліан, Р. Хатчінс. Провідною метою томістської моделі освіти вважалась підготовка людини до морального життя, яке розумілося ширше, ніж абстрактне знання про добро, зло та гуманні взаємовідношення.

Рух гуманізму в епоху Відродження виникає як наслідок змін в середньовічному світогляді. Мислителі епохи Відродження почали зовсім по-іншому обґрунтовувати проблеми освіти. Л. Валла, Т. Компанелла, М. Кузанський, П. дела Мірандола, М. де Монтень, Т. Мор, Ф. Петрарка, М. Фічіно активно розвивали проблеми гуманізму в освіті.

В новоєвропейській філософії на зміну Ренесансним ідеям приходять нові уявлення про існування діалектичних протиріч в людині. Ось чому освіті знов відводиться особлива роль в процесі гармонізації всіх складових людської природи. Представники німецької класичної філософії Г. Гегель, І. Кант, І. Фіхте, Ф. Шеллінг аналізували освіту як найважливіший фактор удосконалення людської природи та соціально-історичного прогресу. Аналізуючи різні філософсько-освітні концепції, дисертантом виявлена спільна ідея в цих концепціях, яка полягає в тому, що освіта найефективніше дозволяє пов'язати індивідуальний розвиток з соціальним.

З середини XIX ст. у західноєвропейських мислителів починають зароджуватись сумніви щодо старих теоретичних концепцій освіти. В результаті з'являється натуралізм як продовження класичного матеріалізму. Саме він найсуттєвіше вплинув на різні школи філософії освіти. Проблема освіти для натуралістичних та раціоналістичних шкіл була пов'язана з концепцією людини. Філософи-натуралісти підкреслювали значення моральної освіти.

Проблемам творення філософської концепції освіти в XX ст. присвячено багато робіт таких мислителів, як Є. В. Бондаревська, Є. Н. Бєлозерцева, Ю. Габермас, Б. С. Гершунський, Є. Н. Гусинський, Г. Я. Ільїн, О. Ф. Лосєв, Х. Ортега-і-Гассет, Н. С. Розов, В. А. Сластьонін, К. Ясперс, та ін.

В кінці ХХ ст. починає складатися нова освітянська парадигма, яка в умовах глобалізації характеризується докорінним переглядом самих підвалин людського буття та мислення. Нова освітня парадигма полягає, насамперед, у новому засобі буття людини в соціумі та культурі. Це означає, що освіта належить соціуму та культурі й може бути адекватно зрозумілою тільки з соціокультурних позицій, зокрема, підходу до освіти як соціокультурної цінності. З усіх цінностей освіта виступає як універсальна наскрізна цінність, у своїй структурі вона формує цілу ієрархію цінностей, які пронизують як інтегруючі, так і диференціюючи функції соціального оновлення суспільства.

Освіта не тільки генерує модальні цінності, виступає їх ретранслятором, але також є самоцінністю, провідним складовим елементом у системі керування цінностями, завдає тон соціуму, індивідуумам у виборі та ранжируванні пріоритетності тих чи інших ціннісних орієнтацій та установок.

Цінності освіти діють на кожному етапі розвитку як моральні імперативи. Але вони не є законами діяльності, а лише підставами для її самоорганізації та саморозвитку. Тому формування системи цінностей особистості на основі гуманізму є головним завданням сучасного суспільства.

Ми поділяємо точку зору вчених, які вважають гуманізм світоглядом, де найвищою цінністю визнається людина, її таланти, права та свободи.

Цінності освіти неможливо встановити авторитарним шляхом, вони еволюціонують разом з розвитком змісту та технологій освіти, разом зі зміною соціокультурного середовища і трансформацією суспільства. Але ж змінюючись та уточнюючись, вони не змінюються у своїй глибинній суті й глобальному вимірі, тому що орієнтуються на людину. Людина як носій цінностей вибудовує їх в системі та використовує в якості критеріїв практики чи міри співвідношення з цілями діяльності. А у синтезі їх загальнолюдських і соціокультурних форм цінності виявляються зв'язаними зі змістом та стандартами освіти. Тому освітній гуманізм має вкрай важливе значення для розвитку людини. Під освітнім гуманізмом пропонується розуміти світогляд, де пріоритетними цінностями є соціокультурний та людський розвиток, інтелектуальне збагачення цінностями, які ґрунтуються на сенсожиттєвих орієнтирах людинолюбства, збільшення уваги до особистості як вищої цінності суспільства.

Освітній гуманізм як система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність наполягає на безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, це вимога свободи і захисту гідності особистості, це ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути метою суспільства. Отже, вкрай важливо будувати соціум, керуючись цінностями освітнього гуманізму. Під цінностями освітнього гуманізму ми розуміємо моральні та естетичні імперативи (вимоги), які базуються на критеріях людяності (ідеалах добра, милосердя, чесноти) і сприяють духовному та інтелектуальному розвитку людини.

Дотепер немає єдиного концептуального підходу до проблем аксіології освіти та визначення перспектив розвитку її гуманістичної парадигми в контексті глобалізації. У зарубіжній та вітчизняній філософській думці найкраще опрацьовані економічні, політичні, інформаційні, фінансові та правові аспекти глобалізації. Можна говорити про те, що дослідження ціннісних імперативів освіти в контексті глобалізації стають дедалі актуальнішими. Завдяки осмисленню праць відомих критиків гуманізму (В. В. Аксючиц, Ю. Н. Єфремов, Є. А. Кротков, В. А. Лекторський, Т. Шипова, та ін.) та на засадах дослідницьких підходів до теоретичного осмислення сучасного світського гуманізму таких вчених, як В. А. Кувакін та П. Куртц, обґрунтовується теза про необхідність розвитку цінностей освітнього гуманізму.

В сучасному українському філософському дискурсі проблеми гуманізації та гуманітаризації освіти розвиваються в роботах таких дослідників, як І. Д. Бех, П. П. Блонський, С. Л. Братченко, Г. Г. Ващенко, І. А. Зязюн, Є. В. Ільєнков, А. Г. Масарик, Т. Я. Старченко, С. К. Стефанюк, М. Г. Ярошевський. В роботі показано, що, на думку дисертанта, відповіді на виклики глобалізації треба шукати у відродженні та розвитку цінностей гуманізму в освіті, яка зможе поступово гуманізувати всі інші сфери суспільного буття.

У третьому підрозділі «Гуманізм та антигуманізм: філософський аспект» показано, що становлення світогляду в процесі освіти - складний оціночний процес. Драма розвитку особистості означає, передусім, зіткнення та конфлікт між різними системами цінностей. Сучасні уявлення про ідеал та цілісний образ людини є досить плюралістичними, але завжди в центрі того або іншого ідеалу перебуває опозиція гуманного чи антигуманного розвитку.

Гуманізм та антигуманізм, фактично, відображають провідні опозиції культури, в яких йдеться про основні тривоги та сподівання людства: людина - Бог, розум - віра, раціоналізм - ірраціоналізм, секуляризація - сакралізація, прогресизм - консерватизм, творчість - аскеза, традиція - інновація.

Зазначається, що якщо результатом освіти буде вибір на користь антигуманізму, людина вийде на шлях деструкції та деградації, бо антигуманізм за своєю суттю пов'язаний з підривом, руйнуванням та знищенням людини. Вибір на користь стратегії гуманізму веде на шлях досконалості, тому що гуманізм пов'язаний з визнанням, утвердженням та збереженням особистості.

Наводиться періодизація та класифікація ідей гуманізму та антигуманізму, розкривається сутність релігійної та світської концепцій гуманізму. Гуманізм розкривається як історично змінювана система поглядів, світогляд, сучасна форма реалістичної філософії, соціальне явище та ідеологія.

В роботі проведений теоретичний аналіз опозиції антигуманізму та гуманізму, розпочинаючи з проблеми відношення людини до вчинку. Ця проблема була окреслена ще в стародавньому світі. Досить складно оцінювати життєву стратегію, коли людина активно себе ніяк не проявляє. Для того, аби наблизитись до об'єктивної оцінки гуманності чи антигуманності людини, потрібно звернути увагу на реальні вчинки та їх справжні мотиви. Це надзвичайно складно, бо ми всі існуємо в контексті складної діалектики морального вибору, результатом якого виявляються гуманні чи антигуманні якості особистості.

Виходячи з того, що гуманізм та антигуманізм є полярними формами відображення існуючих потреб людського існування, дисертант подає своє розуміння базових потреб людини, до яких відносить: потребу у пошуках та віднайдені сенсу, потребу у спілкуванні, потребу у самореалізації (креативності).

Наголошується на тому, що для задоволення цих базових потреб необхідні умови може забезпечити лише гуманістично орієнтована освіта.

У четвертому підрозділі «Культура освіти та гуманістичне виховання» обґрунтовується пріоритетна значимість сучасної освіти як механізму збереження та трансляції гуманістичних цінностей в суспільстві. Культура обумовлює цілісне духовне становлення особистості.

Освіта, яка є підсистемою культури, виступає посередником між особистістю та культурою. Об'єктивним «кінцевим продуктом» освітнього процесу є людина, яка може визнавати чи не визнавати гуманістичні норми та цінності.

Все частіше та наполегливіше поняття «виховання» зараховують до предметного поля педагогіки. Автором обґрунтовано хибність тенденції зниження статусу виховання в соціумі, сфері освіти та філософських дослідженнях. Якими б складними та, подекуди, руйнівними не були процеси глобалізації, завжди буде актуальною філософська проблема гуманістичного виховання молоді.

Замислюючись над проблемою природи освіти та освіченої особистості, зазначимо, що в глобальному світі невпинно зростають вимоги до системи освіти, де співіснують традиційні та інноваційні форми навчання. Пропонується таке визначення категорії «виховання», яке включає в собі поняття «навчання» та «вчення». Здійснений аналіз співвідношення і взаємодії понять «навчання», «вчення», «виховання» дозволив уточнити дані поняття в категоріальній системі філософського знання і стверджувати, що для вивчення цінностей освітнього гуманізму безперечне значення має поняття «виховання».

Зазначено, що якщо навчання спрямоване на оволодіння досвідом у вигляді знань, вмінь та навичок, то виховання охоплює ще й структуру особистості, яка є осередком творення світоглядної спрямованості особистості, яка може бути гуманною чи антигуманною. Це світогляд, до якого належать погляди, переконання, ідеали, цінності, прагнення, інтереси, потреби та бажання. Крім того, виховання одночасно впливає на освіченість особистості та стимулює активність у навчанні.

Проведено аналіз сутності понять «культура», «традиція», «цивілізація», «культура освіти», «культура особистості», за допомогою яких розглядається класифікація факторів культурного прогресу на основі співставлення формаційного, цивілізаційного та інформаційно-семіотичного підходів, осмислення типів організації культури, до яких автор зараховує традиційний, корпоративно-ремісничий, професійний та проектно-організаційний типи, розгляд формування базової культури в освітньому процесі. Зазначено, що найважливішою синтетичною характеристикою особистості є її базова культура.

У п'ятому підрозділі «Проблеми та перспективи гуманізації освіти в третьому тисячолітті» обґрунтовується авторська позиція про те, що в умовах глобалізації трансформація моральних цінностей призводить до зростання бездуховності та девіантності.

В роботі аналізуються основні підходи до дослідження основних факторів становлення гуманізму: біологічні (К. Лоренц, Ч. Дарвін), соціальні (В. П. Ефроїмсон, Е. Фромм), соціокультурні (Г.В.Ф. Гегель, І. Кант). Крім того, розглядаються концепції моральних цінностей - етика доброчинності, етика обов'язку, етика цінностей.

Стверджується, що спроби масової освітньої та культурної уніфікації призводять до духовного спустошення різних народів. Характеризуючись збільшенням матеріальних благ, глобалізація ускладнює процес віднайдення сенсу власного існування. В результаті процесу глобалізації відбувається формування соціального характеру, коли гуманізм стає жертвою економічної ефективності. На думку автора, виникає новий тип глобального тоталітаризму, коли через маніпуляції засобами масової інформації в людей штучно формується споживацьке відношення до світу, яке, в свою чергу, призводить до антигуманності.

Нова освітня парадигма, озброєна інноваційними технологіями, по-сучасному налаштовує студентів на такі цінності прагматизму, як успіх, кар'єрне зростання та збагачення. Але небезпечно забувати про те, що так ми можемо виховати байдужість, егоїзм, небажання бачити й чути інших та шанувати їх честь та гідність, враховувати інтереси оточуючих, бути безкорисливим.

Обґрунтовується, що традиційна освіта, спираючись на цінності класичної науки, в контексті світової глобалізації є недостатньою. Освіта в третьому тисячолітті має бути гуманістично орієнтованою. Головною метою гуманістично орієнтованої освіти виступає моральне виховання, яке є провідним фактором творення духовності. В роботі розглядається, як захищається людський вимір в освіті, який включає шанування та захист таких фундаментальних моральних цінностей, як добро, істина, прекрасне, совість, честь, гідність, альтруїзм та ін. Без цих та подібних до них понять аналіз гуманістичних цінностей в освіті є неможливим.

Освітній гуманізм передбачає відкритість до майбутнього. Його подальший розвиток в дисертації пов'язується з подоланням замкненості та наданням освіті відкритого креативного спрямування.

Серед причин кризи моральних цінностей, особливо серед молоді, в роботі виділяється відсутність у неї ідеалу для наслідування. Аналізуючи сутність та причини різних проявів антигуманності, особливо серед молоді, автор підкреслює важливість укріплення авторитету професорсько-викладацького загалу, який, перш за все, має бути носієм та захисником високих гуманістичних цінностей та виступати добрим прикладом, стимулюючи молодь до їх збереження. Поряд з цим зазначається усвідомлення складності вирішення питання про те, хто краще може віднайти ці ідеали - держава, викладачі чи студенти. Цей аспект виступає одним з найважливіших та найменш вивчених.

З урахуванням вище вказаного гуманістично орієнтована освіта подається як ефективний засіб для вирішення комплексу важливих проблем та основний агент стабілізації всіх сфер суспільного життя. Вона ґрунтується на збереженні гуманістичних цінностей, які історично вже неодноразово підтвердили свою здатність консолідувати суспільство, зміцнюючи доброзичливість та взаєморозуміння.

У другому розділі «Трансформація цінностей освітнього гуманізму в контексті глобалізації» проаналізована роль освітнього гуманізму в умовах глобалізації через імперативи гуманістичної глобальної ідеології. Гуманізм розкривається як фактор творення людини майбутнього. Освіта в цьому контексті зміцнює ідею розвитку вільних, свідомих та творчих особистостей.

У першому підрозділі «Освітній гуманізм в цивілізаційних умовах глобалізації» проаналізовано конфлікт між технократичною та гуманістичною спрямованістю освіти в умовах глобалізації. У вивченні цієї проблеми автор спирається на ідею відповідності культура - освіта - культура, що дало можливість довести, що в сучасних умовах гуманізація та гуманітаризація є основними напрямками творення нової освітньої парадигми.

Аналіз концептуальних підходів до розуміння глобалізації свідчить, що глобалізаційні процеси розвиваються, концентруючи інтелектуальні ресурси та високі технології в обмеженій кількості країн, а інші опинились в ролі економічних аутсайдерів.

Зазначено, що країна-гегемон глобалізації США (за Е. Валлерстайном) домінує над іншими країнами, і таке лідерство носить, насамперед, прагматичний характер, бо воно пов'язане з інтенсивним розвитком економіки та загальним підвищенням добробуту. Так, в ХХ столітті домінантою цивілізаційного розвитку стає технократичне мислення, яке відрізняється домінуванням техніки над людиною з її сенсом життя та цінностями. Освіта, змушена йти технократичним шляхом, замість сенсу людського існування поставила за мету зробити більше, швидше, дешевше.

Доводиться, що в умовах глобалізації перемога гуманізму над технократизмом має всесвітньо-історичне значення. На відміну від технічного, гуманітарне знання завжди є «не кінцевим» та вимагає розвитку.

Повернути освіту до гуманістичної мети можна, передусім, на базі гуманітаризації освітнього процесу. В системі технократичної освіти особистість не сприймається цілісно. Натомість гуманістично орієнтована освіта, спираючись на такі механізми, як рефлексія та сенсотворчість, успішно виконує це завдання.

У другому підрозділі «Специфіка глобалізаційного розвитку освіти» сучасний стан освіти досліджується в контексті глобалізаційних процесів. Добре усвідомлюючи, що проблема глобалізації сьогодні є однією з найактуальніших у всіх сферах діяльності сучасного суспільства, автор аналізує важливі та недостатньо вивчені аспекти цієї проблеми. Використовуючи точку зору Р. Робертсона, його ідея «пояснення глобальності», в якій мова йде про світову єдність та шляхи до її розуміння, автором розглядається природа та сутність таких взаємозв'язаних тенденцій, як загострення глобальних проблем, інтернаціоналізація економіки, міжнародна освітня інтеграція та зростання загальної взаємозалежності країн.

В основі культурної складової глобалізації лежать нові технології виробництва знань та засобів спілкування, результатом чого є зближення народів в культурному плані, монополізація інформації, освіти та духовного простору.

Серед основних факторів проявів глобалізації виділяються: розширення кордонів між зовнішніми та внутрішніми економічними, політичними та інформаційними процесами; становлення провідних соціально-економічних систем, що функціонують за єдиними правилами в масштабі цілої планети; зростання фінансових та інформаційних потоків, що виходять за межі державного регулювання.

Серед глобальних викликів особлива увага дисертанта приділяється таким, як: світоглядний, інформаційний, демократичний, економічний та, особливо, моральний. Для того, щоб дати гідні відповіді на ці виклики та вирішувати глобальні проблеми, внутрішнє наповнення системи освіти має бути критично переосмислене. Це стосується взаємовідношень між людьми та природою, між собою, а також відношення людей до накопичених знань, духовних та матеріальних цінностей.

В роботі розглядаються концепції видатних філософів: Г. Маркузе, Х. Ортегі-і-Гассета, М. Хайдеггера, О. Хакслі, К. Ясперса, які неодноразово виступали проти деіндивідуалізуючого особистість раціоналізму та бюрократії, які породжують новий тип людини - «життєрадісного робота». Аналізуючи концепцію О. Тоффлера, якому належить новий лозунг - «знання - це зміни», пропонується переглянути мету, зміст та форми освіти, аби вони стали відповідними завданням майбутнього. Автор зазначає, що сучасна освіта нерідко є вільною від цінностей, а це є неприпустимим для майбутнього. В цьому контексті знаходить відображення дискусія представників аналітичної філософії: Дж. Агассі, Х. Г. Гадамера, Т. Куна, Р. Пола, К. Поппера, П. Фейерабенда, О. Шпенглера та ін.

Аналізуючи ціннісні засади системи освіти, автор підкреслює, що їх потрібно розглядати з різних кутів, це стосується врахування зміни типів цивілізаційного розвитку. Цей напрямок досліджень знаходимо в цивілізаційному підході (М. Данілевський, П. Сорокін, А. Тойнбі, О. Шпенглер). Аналізуючи поняття «цивілізація», автор, по-перше, окремо виділяє динамічні та статичні цивілізації, традиційні та техногенні, етнічні та поліетнічні, по-друге, підкреслює необхідність врахування вітчизняної традиції в межах сучасного глобального світу.

З одного боку, на сучасне суспільство впливають процеси інтеграції до єдиного європейського освітнього простору. Вони актуалізують проблему збереження та розвитку національних традицій освіти. З другого боку, освітня криза детермінована становленням принципово нових соціоекономічних та соціокультурних умов переходу від тоталітаризму до демократії.

Необхідно виділити освітні тенденції періоду сучасної глобалізації: підвищення академічної мобільності студентів, перехід до дворівневої освіти, поява єдиних стандартів навчально-методичного забезпечення, стандартизація технологічних освітніх систем, введення кредитно-модульної системи. Ці тенденції міцно пов'язані з проблемою національної специфіки навчання. Ми живемо в мультикультурному світі, коли кордони між різними культурами стають прозорими під впливом процесів глобалізації.

Незаперечною є важливість знаходження компромісу між інтеграцією освіти та збереженням національних традицій. Це стає особливо важливим в сучасних умовах світової глобалізації, коли такі цінності, як зустріч, розуміння, діалог, терпимість та солідарність набувають все більшого значення.

У третьому підрозділі «Нова освітня парадигма епохи глобалізації» проаналізовані основні філософські ідеї, що відображають принциповий характер пошуку нової освітньої парадигми в контексті світової глобалізації.

Методологічною основою нової освітньої парадигми виступає переорієнтація ціннісних підвалин в змісті освітніх систем. Освіта в кінцевому рахунку визначатиме, як буде «глобалізуватись» суспільство в майбутньому - за прогресивним (гуманістичним) чи регресивним (антигуманним) сценарієм.

Поняття «освітня парадигма» означає зрілість наукової та філософської думки, її готовність до нової або часткової зміни елементів освітньої матриці, а також презентує цілісність морально-світоглядних та ціннісних зрушень. Вона служить для вираження цілісної об'єктивної картини культурного світу людини, що зображується крізь призму залучення до цінностей. Будь-яка освітня парадигма ґрунтується на певному баченні сутності людини. Саме на її уявлення та ідеали орієнтуються всі освітні концепції.

Проаналізовані такі освітні парадигми, як когнітивна, прагматична, гуманістична та надається перевага останній. Представлені та проаналізовані такі наступні теорії та концепції, як теорія залежності (Ф. Кардозо, П. Пребиш, Є. Фаллето), теорія світ-системного аналізу (І. Валлерстайн), теорія світ-економіки (Ф. Бродель), теорія великих економічних циклів (Н. Д. Кондратьєв), теорія глобалізму О. С. Панаріна.

Зазначається, що процес глобалізації вищої освіти є якісно новим явищем. Тут немає рівноправності, а є підпорядкування вищої освіти інтересам величезних іноземних транснаціональних корпорацій, які нав'язуватимуть нам свої стандарти навчання та свою мову для спілкування.

У дисертації доводиться авторська позиція щодо антигуманної складової глобалізації, що полягає в експлуатації не лише людини людиною, але, передусім, в експлуатації суспільствами «центру» суспільств «периферії». Тобто, історія сучасної епохи є історією глобальної боротьби.

Розкриття аспектів антигуманності глобалізації в роботі відбулось також через створення власного підходу до класифікації глобальних проблем, згідно з якими всі глобальні проблеми визначаються та розподіляються на три великі групи: перша - проблеми, які характеризуються найбільшою всезагальністю та актуальністю, друга - проблеми, які виникають в результаті впливу суспільства на природу, третя - проблеми, пов'язані з системою «людина-суспільство».

Так, за останні десятиліття в науково-технічній галузі відбулося більше змін, ніж протягом багатьох століть. Тому в умовах глобалізації переосмислені мета та завдання творення нової освітньої парадигми набувають принципового значення. Мета реформ полягає в тому, щоб вивести Україну на рівень сучасних освітніх стандартів, але необхідно враховувати, що найвища цінність не система, а людина, яка не повинна втрачати духовні цінності та чистий навколишній світ. Тому стратегія в галузі створення нової освітньої парадигми має бути гуманістично орієнтованою.

У четвертому підрозділі «Ціннісні імперативи гуманістичної глобальної ідеології» проводиться аналіз різних підходів до розуміння ідеологічного плюралізму в контексті глобалізації. На основі проведеного аналізу автор порівнює існуючі релігійні та світські ідеології.

Обґрунтовується необхідність оцінювати не тільки позитивні, але й негативні аспекти процесів глобалізації, які представлені в роботах прихильників антиглобалізму. Не погоджуючись з деякими позиціями цього напрямку, автор визначає, що світові процеси глобалізації характеризуються розповсюдженням антигуманних, матеріалістичних цінностей ліберальної ідеології, що загострює аксіологічну кризу.

Орієнтація виключно на матеріальні цінності та споживацьке відношення до світу призводить до надмірного викачування природних ресурсів, що не поповнюються. Обґрунтовано авторську позицію про те, що у пострадянській Україні склалась традиція однобічного розуміння ліберальної ідеології та ліберальних цінностей як вседозволеності. Так, часто не відповідають дійсності тлумачення таких ліберальних цінностей, як: свобода, рівність можливостей, права людини, приватна власність, ринок, демократія, конкуренція, суперництво, змагання. Вищеперераховані цінності в українському суспільстві все частіше розглядаються крізь призму прагматизму, коли домінує установка на отримання безпосередніх моментальних переваг, що ігнорує моральний зміст та віддалені наслідки дій.

Внаслідок такої дезінформаційної пропаганди через ЗМІ в українському суспільстві виникають такі крайні форми індивідуалізму, як егоїзм, прагнення жити за чужий рахунок, насилля, націоналізм. Людина стала жертвою відкритого нав'язування культу успіху та вигоди, безальтернативності суспільної нерівності. Таким чином, в ієрархії цінностей суспільної свідомості матеріальний добробут почав домінувати над усім іншим. Цінності духовно-морального характеру почали витіснятись цінностями споживацького матеріалістично-прагматичного характеру. Люди почали позитивно оцінювати прагнення заробляти будь-якою ціною, навіть через порушення закону, вважаючи, що в умовах глобалізації ринкової економіки не існує нечесних способів заробити гроші, існують лише легкі та складні шляхи, невдача та успіх. Це призводить до атрофії гуманістичних почуттів жалості та співпереживання та утвердження різноманітних антигуманних проявів. У вивченні цієї проблеми автор відстоює думку про те, що соціалістична ідеологія сучасними науковцями вже за звичкою почала розглядатись як предмет критики. А це не є об'єктивним підходом, тому що соціалістична ідеологія багаторівнева, тобто включає різні цінності, такі, наприклад, як свобода, цінність людського життя, дружба між народами, творча праця, віддане служіння народу, що є надзвичайно актуальним сьогодні. В контексті глобалізації виникає дисбаланс між цінностями соціалістичної та ліберальної ідеології. Ситуацію помітно ускладнив економічний фактор, коли багато людей мають підстави вважати себе приниженими та пригніченими. Зроблено висновок про те, що в сучасному суспільстві розкололась не просто колишня ідеологія, а відсутня будь-яка справедлива та здорова структура взаємовідношень між людьми, ідеологічний плюралізм призводить до ідейного нігілізму та ціннісного розколу в свідомості людей. Це є досить небезпечним через стимулювання психологічного дискомфорту та ризику глобальних антигуманних соціальних наслідків.