Постмодернізм як дискурс сучасної філософії (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 141.78

ПОСТМОДЕРНІЗМ

ЯК ДИСКУРС СУЧАСНОЇ ФІЛОСОФІЇ

(СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ПОГРІБНА ВІКТОРІЯ ЯРОСЛАВІВНА

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського, м. Донецьк.

Науковий керівник: доктор філо.софських наук, професор

УЗБЕК Костянтин Минович,

завідувач кафедри українознавства

Донецького національного університету

економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського.

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, професор

РОМАНЕНКО Михайло Ілліч,

ректор Дніпропетровського обласного

інституту післядипломної педагогічної освіти;

кандидат філософських наук, професор

ПАСЬКО Ігор Трохимович,

завідувач кафедри філософії Донецького

відділення Центру гуманітарної освіти НАН України.

Захист відбудеться «18» червня 2010 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, пл.. Т. Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розісланий «14» травня 2010 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філософських наук, професор В.Б.Окороков

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення відкритого демократичного суспільства у нашій країні, стратегія інтеграції України до європейського співтовариства, процеси модернізації всіх сфер людської діяльності затребували вивчення і пояснення сучасного суспільства, що стрімко змінюється, місця людини у цьому суспільстві і світі. Демократичні ініціативи обумовлюють постмодерністську орієнтацію в дослідженні сучасного соціального простору, проблем зростаючої складності соціального розвитку, а також пошуки шляхів щодо їх розв'язання для вироблення нових адаптаційних можливостей до самореалізації людини.

Актуальність звернення до дослідження постмодерністського дискурсу зумовлена загальними закономірностями розвитку наукового пізнання, усвідомлення наукою необхідності трансформації власного методологічного інструментарію. Кризовий характер суспільного розвитку минулого сторіччя зробив неможливим пізнання людини і суспільства в межах раціональної західної традиції. Ревізія всієї класичної філософської традиції західного розуму була відповіддю на запит новітньої гносеологічної ситуації та послужила формуванню нового напряму у філософії - постмодерністського дискурсу. Проблемне поле постмодерністського дискурсу задається як хаосмос (як щось неоформлене, що не ідентифікується однозначно), аналітика прогресу замінюється аналітикою кінця всього соціального. Дана тенденція, що виявила себе в науковому пізнанні, актуалізує особливо гостро заявлену тему.

Кардинальні зміни у теорії пізнання, у змісті та структурі традиційної онтології викликають потребу в перевизначенні основних понять для розв'язання ситуації теоретико-концептуальної невизначеності, окреслення позитивних меж постмодерністської методології, оновлення теоретико-методологічної ресурсної бази дослідницького доробку.

Актуальність дослідження постмодерністського дискурсу полягає ще в тому, що зазначена наукова розвідка дозволяє не лише краще осмислити сутність цього феномену, але й збагнути значення його для розвитку філософії в цілому.

Еволюція постмодерністського дискурсу, набуття ним, на думку сучасних філософів, нових сутнісних ознак актуалізує соціально-філософське вивчення феномену. Крім того, соціально-філософський аналіз постмодер-ністського суспільства і свідомості дозволяє визначити вектор перспектив розвитку сучасної цивілізації взагалі і соціальної форми руху суспільства зокрема, наблизитися до самоідентифікації сучасної людини, аксіологічних і гносеологічних аспектів людського існування.

Ступінь наукової розробки проблеми. Поскільки постмодерністський дискурс перебуває в постійному становленні, зміні, завжди відкритий різним інтерпретаціям, постільки вивчення постмодерністського дискурсу, різних його аспектів є однією з найбільш досліджуваних проблем сучасності.

Вивченням проблем сучасної філософії, її стану займалися Н.Автономова, М.Блюменкрац, А.Бузгалін, А.Бичко, П.Гнатенко, Б.Губман, Т.Даїмі, В.Загороднюк, О.Зернецька, Р.Зимовець, І.Ільїн, В.Кутирев, С.Куцепал, В.Лекторський, В.Лук'янець, А.Негрі, О.Панарін, К.Узбек, В.Чуйко, В.Ярошовець та ін. Праці вищеназваних авторів мали вирішальне значення у виборі методологічних і гносеологічних установок даної роботи.

Істотний вплив на вироблення авторської концепції справили дослідження А.Анатольєва, Т.Андрєєвої, Л.Баткіна, Д.Бейкера, О.Білокобильського, В.Бурлачука, Н.Бусової, В.Бляхмана, М.Вейсброта, Р.Вейсмана, А.Войскунського, Л.Газнюк, П.Гнатенка, Г.Гордашук, Р.Додонова, М.Епштейна, А.Єрмоленко, В.Журавльова, Дж.Зерзана, В.Ільїна, В.Кантора, С.Кара-Мурзи, М.Кисельова, О.Корха, А.Неклесса, В.Нечитайло, Л.Нікітіна, В.Окорокова, В.Пронякіна, М.Романенка, Д.Силічова, О.Соболь, І.Степаненко, Т.Суслової, С.Титаренка, Г.Тульчинського, Е.Усовської, Ю.Шабанової, В.Шубіна, М.Ягібекова та ін.

Проблема виникнення і становлення постмодерністського дискурсу має дискусійний характер. Автором були розглянуті різні точки зору на це питання таких вчених: Д.Фоккема, В.Вельша, Р.Тарнаса, Ю.Ґабермаса, Г.Фостера, А.Бузгаліна, Е.Гідденса, І.Філіної, І.Проніної та ін.

Постмодерністське суспільство досліджували Ж.Бодріяр, С.Леш, Ж.Дельоз, Ф.Ґваттарі, Й.Ріддерстралє, К.Нордстрем, Р.Ешлі та ін., а також сучасні вітчизняні і російські філософи, серед яких Л.Лєсков, О.Разін, О.Соболь, Л.Газнюк, Г.Можейко, Б.Капустін, О.Філіппов, Л.Поляков, О.Рубцов, Г.Ільїн, К.Щербицький та ін., які, вирішуючи сформульовані ними проблеми, дають цілком постмодерністські відповіді.

Постмодерністську парадигму виробництва вивчали такі вчені, як Е.Ільюшина, В.Кемеров, М.Ожеван, Д.Силічов, Є.Суїменко, В.Федотова та ін. Е.Ільюшина досліджує модернізаційні процеси, що відбуваються в економіці. В.Кемеров розглядає соціальну дію, в основному, як комунікативну. М.Ожеван акцентує на онтологічному статусі комунікації. Комунікативна дія або дискурс виступає принципом формування реальності. Звідси, комунікую, значить, - існую. Д.Силічов досліджує соціальні наслідки переходу від індустріалізму і модерну до постіндустріалізму і постмодерну. Є.Суїменко розглядає способи організації виробництва. В.Федотова аналізує чинники ціннісних змін у постіндустріальному суспільстві.

Деякі аспекти проблеми постмодерністської парадигми свідомості актуалізують філософи: В.Бурлачук, А.Войскунський, П.Гнатенко, М.Епштейн, О.Пелипенко, С.Половинкін, М.Селісська, І.Степаненко, В.Танчер та ін. Так, зокрема, в центрі уваги А.Войскунського, М.Селісської - розгляд питань взаємодії феномену реальності присутності і змінених станів свідомості (ЗСС), характеристика і продукування ЗСС, залежність суб'єкта від побудованої ним моделі реальності. М.Епштейн аналізує феномен тіла як універсальний інструмент пізнання навколишнього середовища, за допомогою якого відбувається формування свідомості. І.Степаненко досліджує функціональне значення духовності у структурі життєвої компетентності. В.Бурлачук і В.Танчер розкривають значення емансипованої свідомості в організації суспільного буття.

Вивченням глобалізму як перспективного процесу розвитку постмодерністського суспільства, аналізом різних його аспектів займалися М.Вейсброт, А.Дугін, Дж.Зерзан, А.Негрі, Г.Паласт, О.Панарін, Дж.Стігліц, Н.Хомські, В.Шива, А.Етціоні та ін.

Проте слід зазначити, що наведені вище дослідження, зокрема на проблеми виникнення постмодерністського дискурсу, його сутність, феномен глобалізму як перспективний процес його розвитку, містять достатньо суперечливі точки зору, які, по суті, розмивають даний об'єкт дослідження, роблять його невловимим. Це і зумовило вибір мети і завдань дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертаційна робота пов'язана з науковими програмами курсів філософії Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України і розроблялася в межах комплексного плану як складова частина науково-дослідної роботи кафедри правових дисциплін: «Мультикультуралізм як теорія, практика і політика суспільства, що глобалізується» (державний реєстраційний номер 0108U009940). Питання постмодерністського дискурсу використовуються при побудові навчальних планів з філософії, при читанні лекцій аспірантам, у студентських наукових гуртках. Питання постмодерністського пізнання, освоєння дійсності - у курсах етики, естетики, культурології.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є вияв специфіки постмодерністського дискурсу, його становлення і розвитку, соціокультурної обумовленості; здійснення аналізу, узагальнення і систематизації наявних концепцій про феномен постмодернізму, який відбиває сучасні основи цивілізаційного існування та розвитку суспільства.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі конкретні завдання дослідження:

- виявити сутність феномену постмодернізму шляхом системного аналізу наявних концепцій і з урахуванням соціокультурних причин, що обумовлюють його здійснення;

- розробити методологічну основу для дослідження постмодернізму як дискурсу сучасної філософії;

- обґрунтувати соціокультурні детермінанти і чинники зародження, становлення і подальшого розвитку постмодерністського дискурсу;

- використовуючи загальний підхід, систематизувати і узагальнити різні науково-філософські факти, що стосуються постмодернізму як феномену;

- прослідкувати особливості їх осмислення в сучасних концепціях;

- виробити авторську концепцію постмодерністського дискурсу як специфічної методології, що відбиває сучасний стан розвитку суспільства, його якісну своєрідність;

- визначити перспективи розвитку філософії постмодернізму;

- з'ясувати принципові наслідки реалізації стратегій філософії постмодернізму.

Об'єктом дисертаційного дослідження є постмодерністський дискурс як один із важливих факторів розуміння сучасної соціальної філософії, що пов'язаний із формуванням соціальних простору і часу.

Предметом дисертаційного дослідження є системний соціально-філософський аналіз сутності постмодерністського дискурсу для визначення соціальної перспективи розвитку суспільства.

Методологія дослідження: специфіка предмета дослідження, характер вирішуваних проблем і завдання обумовлюють пошук і застосування відповідного методологічного апарату. Науковий пошук здійснюється за допомогою системного підходу, який полягає у поєднанні діалектичного, феноменологічного, герменевтичного, структурного та ін. методів. У межах цього підходу здійснено аналіз зазначеної проблеми у комплексі її складових, створено єдину цілісну концепцію постмодерністського дискурсу.

Для того, щоб показати специфіку методології філософії постмодернізму як соціально-філософського явища, застосовується також низка спеціальних наукових методів: порівняльно-аналітичного аналізу, класифікації, а також традиційні логічні прийоми і засоби отримання нового знання (індукція, аналіз, синтез, сходження від абстрактного до конкретного).

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вироблена концепція логіки становлення та функціонування (ґенези й детермінації) постмодернізму, що дозволяє пояснити та обґрунтувати специфіку постмодерністської методології; здійснено комплексне дослідження постмодерністського дискурсу; запропоновано авторське бачення даної проблеми.

Специфіка постмодерністського підходу пов'язана з тим, що мова є об'єктивною основою для розв'язання пізнавальних труднощів. Евристична цінність результатів полягає в тому, що:

- одержано подальший розвиток визначення і обґрунтування часових меж постмодернізму через здійснення деміфологізації тлумачення ґенези постмодерністського дискурсу в результаті аналізу робіт теоретиків і коментаторів постмодернізму. Доведено, що для визначення його зародження довільно беруться вторинні, похідні ознаки зовнішнього рівня без урахування тих сутнісних характеристик, виявом яких вони є. Комплексно розглянуто соціокультурні причини, що обумовили виникнення постмодерністського дискурсу;

- поглиблено знання про постмодерністський тип раціональності, що здійснюється шляхом деконструкції логоцентричної традиції, релятивізації процесу пізнання, результатом якої став перехід від знань до міфу та від нього - до уявлення світу як хаосу. Це досягається насамперед за рахунок використання специфічного когнітивного інструментарію - концептів, що становлять основу некатегоріального способу мислення;

- показано, як у новому розумінні історії знімається внутрішня закономірність історичного процесу; розкрито, що постмодернізм виступає як концепція кінця історії, яка пояснює себе через саму себе, тобто здійснює самопояснення і самообґрунтовування. В основі такого підходу лежить тенденція до антисуб'єктивізму, яка реалізується в двох напрямах: запереченні історії як науки та а-історизмі;

- поглиблено знання про постмодерністську парадигму суб'єктивності, яка постає як критика традиційних уявлень про суб'єкта. Існування суб'єктивності або комунікація про неї можлива тільки у сфері несвідомого, у трансґресивному досвіді: божевілля, смерті, сексуальності. Вихід за межі (трансґресія) здійснюється для суб'єкта постмодерністського дискурсу або в «знятих з петель» (вираз Ф.Ніцше) інстинктах або в міфічній реальності - «зачарованому просторі», - там, де він не відчуває дисциплінуючих імперативів влади, прямого примушення, нав'язаного політизованими структурами;

- доведено, що в постмодерністському дискурсі відбувається загальна підстановка лінгвістичного і психічного простору під соціальний. Соціальні інститути як форми організації і регулювання суспільного життя (інститут ринку, приватної власності, додаткової вартості) підміняються інститутами мови, тексту, а економічні категорії - лінгвістичними і психологічними, як-от: «лібідозна економіка», «політекономія тіла», «політекономія бажання», «капіталістична шизоїдність» та ін. Постмодерністи залишають за цими інститутами виконання комунікативної та емотивної функцій;

- уточнено, що зміст постмодерністської культури задають технології, що руйнують символічний капітал, служать механізмом маніпуляції та контролю (вирішення різного роду проблем, конструювання поведінкових стратегій) і створюють гедоністичні та інстинктивні мотивації комунікативних дій (для постмодерністів цінності - це регресивна риторика);

- при розгляді перспектив розвитку постмодерністського суспільства показано, що вільний світовий ринок, лібералізуючи економіку, породжує економічну нестабільність і політику виключення, наслідком чого є тероризм і фундаменталізм (на схемі це виглядає так: вільний світовий ринок > лібералізація економіки > економічна нестабільність і політика виключення > тероризм і фундаменталізм).

Науково-теоретичне і практичне значення роботи. Результати даної дисертаційної роботи знайшли відбиття в госпдоговірній темі: «Перспективи розвитку сучасного постмодерністського суспільства» (РК № 0109U003368, ОК № 0309U007255), замовник - ПП «Крок-4», м. Донецьк, 2009. Матеріали дисертації також можуть бути використані у науково-теоретичних і методичних розробках при вивченні курсів соціальної філософії, сучасної філософії, етики, естетики, культурології, спецкурсів, спецсемінарів для аспірантів, студентів.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота виконана самостійно. За темою дослідження автором підготовлено та опубліковано 15 наукових робіт, 8 з яких (4,3 др.а.) - у фахових виданнях ВАК з філософії. Загальний обсяг їх становить 5,0 др.а.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації пройшли апробацію на засіданнях і семінарах кафедр філософських наук та українознавства ДонНУЕТу (м. Донецьк). Основні положення дослідження доповідалися та обговорювалися на наукових конференціях і семінарах:

? 3-тій Міжнародній науковій конференції «Творча спадщина В.І.Вернадського і сучасність», Донецький національний технічний університет, м. Донецьк, 21-25 квітня 2005р.;

? Всеукраїнській науково-практичній конференції: «Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України», м. Ялта, 25-28 вересня 2006р.;

? Міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти у контексті історико-філософського знання», Дніпропетровський національний університет, м. Дніпропетровськ, 15-16 травня 2008р.;

? Всеукраїнській науково-практичній конференції: «Мова і час», Донецький національний технічний університет, м. Донецьк, 23-25 квітня 2009р.;

? на наукових конференціях і міжвузівських науково-практичних семінарах ДонНУЕТу, 2004-2009рр.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел (208 найменувань) - 22 сторінки. Загальний обсяг становить 213 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі дано обґрунтування актуальності теми, проаналізовано науковий стан проблеми, визначено об'єкт і предмет, сформульовано метод, мету і завдання дослідження, його зв'язок із науковими програмами, встановлена наукова новизна дисертаційної роботи та теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження постмодерністського дискурсу» проведено аналіз основних понять постмодерністського дискурсу, здійснено обґрунтування соціально-культурних детермінант і факторів зародження, становлення і подальшого розвитку постмодерністського дискурсу, а також визначено методологію дослідження.

Підрозділ 1.1. «Філософія постмодернізму: аналіз основних понять» присвячений виявленню сутності постмодернізму. Для філософської рефлексії постмодернізму характерний некатегоріальний спосіб мислення у класичному розумінні, який зумовлений, з одного боку, кризовим характером суспільного розвитку, з другого - усвідомленням гносеологічної обмеженості просвітницького раціоналізму. Когнітивною установкою постмодерніст-ського дискурсу є критика розуму, раціональної західної традиції. Ця критика здійснюється методом деконструкції (вперше обґрунтував і застосував метод деконструкції Ж.Дерріда у своїй програмній роботі «Про граматологію»). За допомогою деконструкції знімається суперечність бінарних опозицій.

З'ясовано, що у процесі деконструкції понять західної філософської традиції формується специфічний когнітивний інструментарій - концепти, які являють собою некатегоріальні форми думки, є елементарним методологічним засобом для ірраціонального способу мислення. Зміст концепту є суб'єктивним, нефіксованим, плинним, проміжним, рухомим. Невизначеність концепту робить текст відкритим полем для різних інтерпретацій.

Визначено, що концептуальна основа постмодернізму спирається на такі поняття-концепти, як розрізнення, розрізнювання, слід (прото-слід), письмо (прото-письмо), гра, ризома, текст, інтертекст; уточнено їх зміст. Вихідним поняттям-концептом є розрізнювання, бо воно артикулює реальність у стані невизначеності, нерозв'язаності, процесу. Постмодерністська методологічна стратегія продовжує гераклітівську тенденцію у гносеології, формує «метафізику ненаявності» (термін Ж.Дерріда).

У підрозділі 1.2. «Ґенеза постмодернізму» обґрунтовуються соціокультурні детермінанти, найбільш значущі фактори зародження, становлення і подальшого розвитку постмодерністського дискурсу. Зроблено аналіз різних точок зору на проблему зародження постмодерністського дискурсу. Його виникнення У.Еко, С.Леш, Д.Белл, Д.Фоккема, В.Вельш, Р.Тарнас, Г.Фостер, І.Філіна та ін. найчастіше пов'язують з тим, що вважають за основоположний принцип сутності постмодернізму. Визначено, що ґенеза постмодернізму обумовлена сукупністю соціально-культурних, політичних та науково-теоретичних чинників.

Важливе значення на виникнення постмодернізму мала специфіка розвитку наукової раціональності у минулому столітті. Передумовами зародження постмодернізму було становлення нової картини світу, викликаної, з одного боку, кардинальним переворотом у розвитку природничих наук на початку минулого століття (класична механіка Ньютона замінюється теорією відносності Ейнштейна). З другого боку, посилився інтерес до гуманітарних наук, до мови. Поєднання досягнень кібернетики (природничої науки) з гуманітарними науками викликало потребу в пошуку нових загальних методологічних і гносеологічних установок, сприяло остаточному оформленню постмодерністського дискурсу.

Розглянуто теоретичні джерела, які формували постмодерністський дискурс як феномен (критика метафізики та генеалогічний метод Ф.Ніцше, психоаналітична концепція З.Фройда, феноменологія Е.Гуссерля та ін).

Підрозділ 1.3. «Методи і прийоми дослідження постмодернізму як дискурсу сучасної філософії» присвячений розгляду методологічного інструментарію дослідження постмодерністського дискурсу. Методологічна основа роботи базується на системному підході - комплексному використанню різних методів: діалектичного, феноменологічного, герменевтичного, структурного та ін., а також загальнологічних інтелектуальних процедур (індукції, дедукції, аналізу, синтезу).

Зазначено, що використання діалектичного методу дозволило показати специфіку методології постмодерністського дискурсу; проаналізувати основу постмодерністської гносеології і гносеологічних поглядів філософів-постмодерністів, що утворюють даний дискурс; розглянути основні поняття, вироблені представниками постмодерністського дискурсу як новітнє гносеологічне пояснення сучасної ситуації; з'ясувати принципи взаємовідносин його окремих складових. Феноменологічний метод дозволив визначити темою онтології постмодернізм, а предметом - розкриття сутності, з'ясування смислових полів цього дискурсу, що утворюють структуру постмодерністської свідомості. Застосування герменевтичного методу дало можливість визначення і тлумачення суті використаних у роботі наративних джерел. Використання структурного методу дозволило виявити структуру постмодернізму як сукупність інваріантних відносин шляхом виведення плинних конкретних варіантів єдиного абстрактного інваріанта. Виявлення джерел постмодерністського дискурсу вимагає звернення до універсального методу порівняльно-аналітичного аналізу. Це дало можливість з'ясувати соціокультурні та науково-теоретичні фактори зародження та становлення постмодерністського дискурсу, допомогло визначити основоположний принцип сутності постмодернізму, розкрити питання його міфотворчості.

Така методологічна стратегія спрямована на досягнення головної мети через розв'язання конкретних завдань, визначених у роботі.

У підрозділі 1.4. «Огляд літератури» здійснено огляд літератури, в якій у різних аспектах осмислюється феномен постмодернізму, становлення проблематики постмодерністського дискурсу.

Кінець минулого століття - початок теперішнього характеризується достатньо різновекторними науковими розвідками щодо постмодернізму. Однак у цілому можна виділити два основні напрями в його дослідженні: епістеміологічний та соціофілософський. Для першого характерна постановка таких питань: що являє собою постмодерністська філософія; у чому полягає раціональність постмодернізму і чим вона відрізняється від раціональності епохи Модерну, які її джерела формування та функції; що становить специфіку пізнавального процесу філософії Модерну та Постмодерну; які причини зародження й формування постмодерністського дискурсу та ін. Другий напрям - соціофілософський - пов'язаний зі соціально-філософським поясненням постмодернізму. Ця традиція досліджує новий гуманізм, нове розуміння історії, новий простір суб'єктності, розглядає постмодерністське бачення етики і моралі, механізми формування постмодерністської свідомості, конституювання соціального смислу та ін.

Постмодернізм як один з напрямів сучасної філософії розвивається на основі філософських і соціологічних концепцій як практично функціонуючий дискурс, оскільки справляє зворотний вплив на теоретиків. Сучасні дослідження постмодерністського дискурсу пов'язані з впливом гуманістичної критики тоталітарного мислення - політичного тоталіта-ризму. У новітній час постмодерністська орієнтація є домінантною. Це відображає реалії соціального розвитку.

У другому розділі «Соціокультурні особливості функціонування філософії постмодернізму» досліджено пояснення історико-культурного процесу у філософії постмодернізму; подано у цілісному систематичному вигляді уявлення про характер суб'єктно-об'єктної взаємодії, яка є результатом функціонування складних систем соціальних норм, критеріїв, цінностей, установок; виділено позитивні межі постмодернізму; розглянуто міф як «новітню раціональність» постмодерністського дискурсу, його значення та наслідки як універсального моделювання сучасності; визначено вплив на свідомість індивіда і соціальні процеси; показано специфіку постмодерністського підходу до проблеми людини.

У підрозділі 2.1. «Постмодернізм як соціальний феномен» показано, що постмодерністський дискурс об'єктивувався в соціальному плані як сучасна характеристика суспільства (соціальних ідеалів, його генезису, розвитку і перспективи, логіки соціальних законів, взаємовідносин людини і суспільства, її місця і ролі), яка аналізується крізь призму культурної установки. Філософія постмодернізму фіксує суть і значення зовнішніх умов і обставин, які надають цінність існуванню індивіда в сучасному світі.

Зазначено, що загальна підстановка знаково-символічного систем під соціальне у постмодерністському дискурсі призводить до неправомірної абсолютизації, через яку не відбувається філософського осмислення реальних процесів соціальних практик. Застосовуючи принцип текстуальності, постмодерністи розглядають суспільну дійсність як соціальний текст. Виявлено, що сучасне суспільство у філософії постмодернізму розглядається з позиції плюралізму.

У роботі підкреслюється, що постмодерністський дискурс відмовляється від історії у традиційному розумінні, яка розглядається ним як великий наратив. Замість поняття «історія» створюється нове - «постісторія», для якого характерна нова інтерпретація соціального процесу. Нова історія - це випадкова множинність різночасних подій, фактичних історій, що утворюють дискурс, де загальне визначається як одиничне, як те, яке могло б бути можливістю іншого. Історія постає у вигляді хаосу - безладного нагромадження наративів. Нова історія виступає як антинаука, має метафоричну природу, є метафорологією (термін Ж.Дерріда), міфом (Ж.Бодріяр). Концепція «кінця історії» знаходить свій розвиток у роботі сучасного філософа і футуролога Ф.Фукуями «Кінець історії та остання людина», яка була сприйнята філософським співтовариством як постмодерністська. Кінець історії він убачає у високому ступені матеріального достатку і політичній стабільності в країнах Західної Європи. Це знімає, на його думку, фундаментальні суперечності.

Доведено, що для постмодернізму характерна деінституціоналізація низки галузей громадського життя, викликана нездатністю соціальних інститутів ефективно виконувати свої головні функції. Інституційні норми існують де-юре, а де-факто ніким не дотримуються. Наслідком такої кризи є те, що наявні інститути вступають у суперечності з реальними соціальними практиками.

У підрозділі 2.2. «Міфотворчість постмодернізму» розглянуто методологічні засади постмодерністської міфології, розкрито механізми формування міфологічного світосприйняття, показано роль і значення міфу у сучасному суспільстві.

Визначено, що постмодерністський науковий дискурс призводить до проблематизації загальної системи наукового знання. На місце розуму приходить здоровий глузд. Відбувається міфологізація світу. Міф стає способом пояснення світу. Зазначено, що при дослідженні процесу побудови наукового знання Ф.Кессіді розглядає формулу від «міфу» до «логосу». Такий природний процес мав місце, починаючи із зародження доказової античної науки до наших днів. Більш деталізовану, уточнену форму раціональної побудови наукового знання наводить К.Узбек: переказ, міф ((µЯхoт) > знання, пізнання (µбхзµб) > викладення, висловлення цього знання (лпгпт) > істинність пізнаваного (ерЯтфеµб) > гносеологія (гнптйб) - систематизована теорія пізнання; пізнання витоків знання та його форм. О.Лосєв розглядає абсолютизовані кінцеві (граничні) положення наукового пізнання як деякі міфи, що уводяться в наукові теорії для додання їй повноти. Так, в математиці ми ніколи не можемо досягти нескінченності (?) - перетину паралельних прямих і т. д., але, приймаючи ці положення, розширюються теоретичні можливості математики. Постмодернізм розглядає пізнавальний процес у зворотному порядку, йдучи від «абсолютних істин» до міфів і від них до хаосу в науковому пізнанні.

Зроблено аналіз концепцій міфу К.Леві-Строса, Р.Барта, які забезпечили новий погляд на це явище у сучасній науці. Вони сприяли дослідженню різнорідних зв'язків міфології, зокрема переносили акценти на комунікативну сферу.

У роботі показано, що механізми реміфологізації простежуються на різних рівнях і в різних формах. Це і переписування Історії, і концепції людини, які зображають її деградацію, або звернення до східних релігій як засобів її духовного відродження, і усунення принципу самототожності особи і, в остаточному підсумку, - зняття гуманістичної концепції людини - антропоцентризму. Доведено, що «атомізоване» постмодерне суспільство завжди перебуває під впливом міфів, що становлять його соціальну реальність.

Визначено, що постмодерна міфологія позбавляє індивіда самосвідомості і самодостатності, переводить його на інстинктивний рівень, і як наслідок - тотальне руйнування національної свідомості. Не відбувається ідентифікація особи, вона (особа) лише інсценується, стає умовною. Умовним стає і саме існування індивіда, його життєдіяльність (тому в мові зараз побутують вислови «ніби працюю», «ніби кохаю» тощо). Постмодернізм намагається переконати у відчутті, що умовне реально, а реальне умовно і чітко розмежувати їх неможливо - щось незначуще.

У підрозділі 2.3. «Постмодерністська парадигма суб'єктивності» визначено постмодерністську ситуацію людини в світі. Характерною особливістю нової пізнавальної ситуації стала проблема людини, її існування. Знищення ієрархії цінностей створило ситуацію невизначеності і невпевненості. У цій ситуації формується ідея «втрати суб'єктивності» як адекватного відбиття сучасного світовідчуття, оформлюється теза про «смерть суб'єкта».

Зазначено, що початок такій філософській традиції поклав Ф.Ніцше, якого вважають основоположником теоретичного антигуманізму. М.Гайдеґґер продовжує критику суб'єктивізму, очищаючи свою концепцію від традиційних понять і термінів, що їх позначають. Дана тенденція отримала свій розвиток у постмодерністському дискурсі. Вона здійснювалася методом деконструкції суб'єктивності особи, який породжує специфічну парадигматику постмодернізму - концепції про «смерть суб'єкта», «смерть автора», і, в остаточному підсумку, «смерть читача».

Визначено, що найвизначнішими теоретиками у постмодерністському формулюванні суб'єктивності є Ж.Дерріда, Р.Барт, М.Фуко, Ю.Крістева, Ж.Дельоз та ін. У постмодерністській парадигмі суб'єктивності суб'єкт виступає залежним від мови. На цей дискурс певною мірою зробила вплив лінгвістика Ф.де Соссюра.

Розглянуто концепцію про «смерть суб'єкта», яку висунув М.Фуко (його робота «Слова і речі: Археологія гуманітарних наук»). Людина, згідно з М.Фуко, існує усередині мовних практик. Дискурсивні практики звільняють людину одночасно від її антропологічної суб'єктивності, гарантій трансцендентальної телеології. На думку М.Фуко, метафора «смерть Бога» звільняє існування від обмежень, підводячи людство до межі, стираючи її. Філологічна і лінгвістична модель гуманітарних наук про людину, на думку М.Фуко, приходять на зміну біологічній та економічній моделям, є на сучасному етапі способом формалізації та інтерпретації знання. Проблема несвідомого є завданням всякої сучасної гуманітарної науки про людину для виявлення її позитивності. Ж.Дерріда визначає постмодерністський суб'єкт як результат мови. Суб'єктивність здійснюється через письмо, в основі якого лежить розрізнення. Це розрізнення і формує дискурсивного суб'єкта, непослідовного, суперечливого, фрагментарного. Для Ж.Дерріда все, що існує, - це відсутність присутності. Категорія відсутності - фундаментальна основа функціонування мовних знаків. Визначено, що концепція Ж.Дерріда усуває проблематику людини з теоретичного розгляду. Ж.Дельоз, досліджуючи проблему суб'єкта, висуває ідею «продуктивності бажання». Сила бажання охоплює всі сфери людського буття, підпорядковує собі волю. На думку Ж.Дельоза, підсвідомий характер бажання, формуючи норми, обмеження, цінності людини, дозволяє визначати людину сучасності як «машину бажання». Концепт «машина бажання» служить для вираження досуб'єктивного несвідомого суб'єкта. Суб'єкт Ж.Дельоза - це «машино-людина», технічна людина без індивідуальності, що бажає. Ж.Дельоз підкреслює привілейованість тіл у формуванні значення перед сферою нематеріальних ідей. К.Леві-Строс у своїй концепції створює «технофілософську модель» (термін М.Бутінова) людини, у якій внутрішнє «Я» знаходиться в несвідомому. Особливий інтерес у руслі цієї тенденції становить робота Ф.Фукуями «Кінець історії та остання людина». Кінець існування людини він пов'язує з небажанням трудитися і боротися за визнання.

У третьому розділі «Перспективи розвитку філософії постмодернізму» проаналізовано різні точки зору на постмодерністську парадигму виробництва, проблему постмодерністського суспільства в епоху глобалізму, досліджено специфіку сучасної ситуації розвитку суспільства, а також здійснено розгляд постмодернізму - загального багатогранного явища - як соціального феномену сучасної свідомості.

Підрозділ 3.1. «Постмодернізм про постіндустріальний розвиток суспільства» присвячений дослідженню специфіки постмодерністської парадигми виробництва. Сучасна ситуація характеризується тенденцією до усунення людини з практичної діяльності.

Доведено, що нормативний зміст понять праці, виробництва, продуктивної діяльності у філософії постмодернізму розпадається. У даному критичному напрямі відбувається очищення вищеназваних концептів від їх внутрішнього змісту (в класичному розумінні). Праця вже ніяк не співвідноситься у даній рефлексії із сукупністю форм культурного вияву суб'єктів. Усередині дослідження даного питання можна виділити Ж.Бодріяра, Ж.Дельоза, Ю.Ґабермаса та ін., які визначають сучасний етап розвитку соціуму як кінець суспільства праці.

Визначено, що причинами «кінця виробництва», «кінця праці», «кінця політичної економії» став, згідно з Ж.Бодріяром, сам капітал, який є справжнім суб'єктом і цінністю. Витіснення реального продуктивного виробництва фіктивним ґрунтується на отриманні надприбутку за короткий строк без зусиль і без продуктивних сил.

Доведено, що виробництво, ринкова форма, робоча сила, еквівалент-ність і додаткова вартість, - всі ці поняття визначають фазу суспільного розвитку, яка вже закінчилася. Відбувся перехід від ринкового закону вартості до структурного закону цінності. Революція, за Ж.Бодріяром, полягає у звільненні суспільства від виробництва, кінці режиму суспільного виробництва. Виробництво набуває символічної форми існування в коді через знаки. У сфері фіктивного сектора не створюються ні матеріальні, ні культурні цінності, лише фіктивні блага, які призначені для обслуговування трансакцій, трансформацій одних перетворених форм в інші. Праця вже не є рушійною силою розвитку, а стає «знаком серед знаків» (Ж.Бодріяр). Як і вся решта явищ, вона виробляється і споживається, обмінюється на дозвілля, комутує з іншими сферами повсякденного життя. Ж.Бодріяр описує виробничі процеси за допомогою положень структурної лінгвістики.

Ж.Дельоз у своїй роботі «Критика і клініка» ототожнює акт говоріння з дією. Актуальність дії полягає у фабрикуванні реальності, в акті симуляції - створенні образів, знаків, що не мають, референтів у вигляді речей, що відсилають до інших знаків. Галузь виробництва змістилася в несталий, опосередкований сектор - сектор ЗМІ, реклами, комп'ютерного середовища Виробництво стає естетичним феноменом і розкривається у самодублюванні, виражає чисту форму виробництва. Емансипаторський зміст виробництва полягає в очищенні його від матеріального продукування. У символічному своєму вираженні естетичний досвід лежить у сфері архаїчного. Фабрикування реальностей спрямовується та інформується естетикою архаїчного.

Ю.Ґабермас замінює поняття суспільної праці поняттям комунікативної дії. За Ю.Ґабермасом, відтворення суспільства здійснюється за допомогою комунікативних дій. Відбувається зміна парадигм - від продуктивної діяльності до комунікативної дії. Перевага даної парадигми полягає у тому, що комунікативна повсякденна практика породжена довільними угодами самих учасників процесу. Акт взаєморозуміння починає виконувати функції механізму координації дій.

Доведено, що сучасна практика суспільного виробництва є емансипацією від самої праці. Перспектива емансипації випливає із зміни змісту парадигми (з виробничої на комунікативну, сигніфікативну або симулятивну).

У підрозділі 3.2. «Постмодерністська парадигма свідомості» досліджено якісні зміни основ свідомості, розглянуто детермінанти свідомості постмодерністського суб'єкта.

Обґрунтовано, що соціальна модернізація викликала якісні зміни в підвалинах свідомості. Для постмодерністської парадигми свідомості властива перманентна перехідність, тобто перехідність, зведена в принцип. Ніщо не сприймається як єдине ціле, більше того, всяке єдине ціле сприймається як несучасне і позбавлене майбутнього. Сучасність і майбутнє пов'язані з множинністю, хаотичністю, розпадом усіляких зв'язків і значень. Постмодерністська свідомість нездатна встановити корелятивні або смислові відносини між собою і змінними значеннями, осмислити себе. Так руйнується зв'язність мислення. Такий суб'єкт виявляється нездатним ув'язати в логічну систему одержувані ним повідомлення і займає, як правило, пасивну позицію. Відбувається формування знеособленого суб'єкта, здатного наповнитися будь-яким змістом, будь-якими цінностями, якщо вони до місця. Він становить собою фіксоване «ніщо».

Виявлено, що постмодерне суспільство складається з індивідів, що мають «звужену свідомість» (термін С.Кара-Мурзи). Причинами звуженої свідомості є: формування цілком програмованого, маніпульованого суб'єкта шляхом позбавлення людини символічного капіталу. Єдина цінність людини постмодерністського типу - індивідуальне благо. Формується самодостатній у бажаннях індивід, який має егоїстичну свідомість.

Доведено, що емансипація свідомості відбувається через її децентрацію, емансипацію почуттів, неопосередковане естетизування життя. Модернізаторські експерименти постмодернізму ґрунтуються на редукціоністських процедурах, очищують свідомість від символічного капіталу, розщеплюють, «атомізують» її, відкривають для архаїчного досвіду.

У підрозділі 3.3. «Постмодерністське суспільство в епоху глобалізму» досліджено закономірності розвитку суспільства, що глобалізується, його специфіки та сутності шляхом аналізу різних точок зору на поставлену проблему. Глобалізація формується з постмодерністського суспільства, що створює передумови і сприятливі умови для її розвитку.

Доведено, що для глобалістського суспільства, що формується, є характерним: 1) у політичній сфері - руйнування єдності національного суспільства, відмова від національних цінностей, формування стандартів, незалежних від національних, втрата державою суверенітету у всіх сферах суспільного життя; 2) в економічній сфері - перехід від виробничої парадигми до привласницької, створення єдиного економічного простору, причому країнам, що розвиваються, нав'язується стратегія наздоганяючої модернізації, в результаті якої вони прирікаються на постійну відсталість у всіх сферах суспільного життя; 3) у культурній сфері - гомогенізація локальних культур за допомогою їх вестернізації та європеїзації (норми і цінності розвинутих країн стають еталонними і статусними для країн, що глобалізуються, тому що являють собою сучасний життєвий стандарт, який відбиває більш високий рівень розвитку). Зміст сучасної культури задають технології, що руйнують символічний капітал і служать механізмом маніпуляції і контролю.

Визначено, що радикальні перетворення всіх сфер суспільного життя сприяють утворенню нового суспільства, якісно відмінного від постмодерністського.

Висновки. Проведений аналіз постмодерністського дискурсу дозволяє констатувати, що постмодерністський дискурс являє собою специфічну методологію, для якої характерний некатегоріальний спосіб мислення. Основу постмодерністської гносеології становить сприйняття світу як хаосу. Методологічна стратегія постмодерністів полягає у деконструюванні всієї логоцентричної традиції, виробленні власного когнітивного інструментарію - концептів. Постмодерністська методологія продовжує гераклітівську тенденцію у гносеології, формує структуру метафізики ненаявності. Вихідним поняттям є розрізнювання, бо воно артикулює реальність у стані невизначеності, нерозв'язаності, процесу. Розрізнювання виступає у постмодерністському дискурсі онтологічним принципом, за допомогою якого наявне стає ненаявним.

Доведено, що виникнення постмодернізму обумовлено закономірним ходом суспільного розвитку. Передумовами виникнення постмодернізму були: 1) формування постіндустріального суспільства, для якого характерна емансипація від самої праці. Емансипаторський зміст виробництва полягає в очищенні його від матеріального продукування, що виражається у переважанні фінансового сектора в економіці, сектора ЗМІ, що продукує образи, знаки, що відсилають до інших знаків; 2) нова соціальна економічна політика, що викликала зміни у суспільних відносинах; 3) поєднання досягнень кібернетики (природничої науки) з гуманітарними науками. Все це сприяло пошуку нових загальних методологічних і гносеологічних установок та остаточному оформленню постмодерністського дискурсу, що складався. Визначено, що потужним теоретичним ресурсом, який формував постмодерністський дискурс як феномен, були теорії Ф.Ніцше, М.Вебера, З.Фройда, Е.Гуссерля, М.Гайдеґґера та ін.

Розкрито, що постмодернізм виступає як концепція кінця історії, яка реалізується у двох установках: перетворенні тимчасового на позачасове, «натуралізації» і запереченні історії як науки. Досліджено, що мартирологічна парадигмальна установка постмодернізму фіксує гострий дефіцит суб'єктності у постсучасному світі.

Визначено, що соціальна модернізація викликала якісні зміни у підвалинах свідомості. Емансипація свідомості відбувається через її децентрацію, емансипацію почуттів, неопосередковане естетизування життя. Вона пов'язана з легітимацією технократичного принципу пояснення реальності, який лежить в основі соціального у постмодерністському соціумі. Показано, що модернізаторські експерименти постмодернізму ґрунтуються на редукціоністських процедурах, очищують свідомість від символічного капіталу, розщеплюють, «атомізують» її, відкривають для архаїчного досвіду. Новий тип свідомості характеризується конформізмом, звуженістю, маніпульованістю.

Доведено, що кардинальні перетворення всіх сфер суспільного життя, що здійснюються на сучасному етапі сприяють утворенню глобального суспільства, якісно відмінного від постмодерністського.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ВІДОБРАЖЕНИЙ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

дискурс постмодерністський світосприйняття

Статті у фахових виданнях:

1. Погрібна В. Я. Філософія постмодернізму: аналіз основних понять / В. Я. Погрібна // Вісн. ДонДУЕТ. Сер. «Гуманітарні науки» : Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. - Вип. 2 (22) / голов. ред. О. О. Шубін. - Донецьк : ДонДУЕТ, 2004. - С. 182-188 (0,4 др. а.).

2. Погрібна В. Я. Філософія постмодернізму як соціальний феномен / В. Я. Погрібна // Вісн. ДонДУЕТ. Сер. «Гуманітарні науки» : Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. - Вип. 2 (26) / голов. ред. О. О. Шубін. - Донецьк : ДонДУЕТ, 2005. - С. 46-54 (0,5 др. а.).

3. Погрібна В. Я. Постмодерністська парадигма свідомості / В. Я. Погрібна // Інтелект. Особистість. Цивілізація : Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. - Вип. 4 / голов. ред. О. О.Шубін. - Донецьк : ДонДУЕТ, 2006. - С. 258-271 (0,8 др. а.).

4. Погребная В. Я. Философия постмодерна о постиндустриальном развитии общества / В. Я. Погребная // Інтелект. Особистість. Цивілізація : Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. - Вип. 5 / голов. ред. О. О.Шубін. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2007. - С. 187-196 (0,6 др. а.).

5. Погрібна В. Я. Постмодерністське суспільство в епоху глобалізму / В. Я. Погрібна // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Т. Шевченка. Сер. «Філософія, політологія». - Київ : КНУ, 2007. - №88. - С. 90-94 (0,3 др. а.).

6. Погребная В. Я. Миф как «новейшая рациональность» постмодернистского дискурса / В. Я. Погребная // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 17 / відп. ред. П. І. Гнатенко. - Дніпропетровськ : ДНУ, 2008. - С. 290-295 (0,3 др. а.).

7. Погребная В. Я. Зарождение и функционирование постмодернистского дискурса / В. Я. Погребная // Інтелект. Особистість. Цивілізація : Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. - Вип. 6 / голов. ред. О. О. Шубін. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2008.- С. 231-242 (0,7 др. а.).

8. Погребная В. Я. Постмодернистская парадигма рациональности / В. Я. Погребная // Інтелект. Особистість. Цивілізація : Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. - Вип. 7 / голов. ред. О. О. Шубін. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2009. - С. 208-219 (0,7 др. а.).

Інші публікації:

1. Погрібна В. Я. Постмодернізм як соціальне явище / В. Я. Погрібна // Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. «Динаміка наукових досліджень ' 2003». - Т. 1. Філософія. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2003. - С. 17-18 (0,07 др. а.).

2. Погрібна В. Я. Морально-етичні цінності: потреби та пріоритети у формуванні особистості / В. Я. Погрібна // Матеріали Міжнар. наук.-теорет. конф. «Туган-Барановський та державність України». - Донецьк : ДонДУЕТ, 2004. - С. 164-167 (0,15 др. а.).

3. Погребная В. Я. Проблема человека в философии постмодернизма / В. Я. Погребная // Творча спадщина В. І. Вернадського і сучасність («Вернадські читання») : Доповіді і повідомлення 4-ї Міжнар. наук. конф. 21-25 квітня 2005р. у м. Донецьку / під ред. Л. О. Алексєєвої. - Донецьк : ДонНТУ, 2005. - С. 213-214 (0,06 др. а.).

4. Погрібна В. Я. Сучасна освітня парадигма у контексті глобалізму / В. Я. Погрібна // Матеріали всеукр. наук.-практ. конф. «Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України» . - Зб. статей: Ч.1. - Ялта : РВВ КГУ, 2006. - С. 130-131 (0,06 др. а.).

5. Погребная В. Я. Сущностные аспекты постмодернистского дискурса / В. Я. Погребная // Культура и экономика : Междунар. науч.-практ. конф. [Материалы]. - Донецк : ДонНУЭТ, 2008. - С. 84-86 (0,14 др. а.).

6. Погребная В. Я. Постмодернистская парадигма субъективности / В. Я. Погребная // Materiбly v mezinбrodnн vмdecko-praktickб conference «Modernн vymoћenosti vмdy - 2009» // Dнl 8. Historie. Filosofie. Psychologie a sociologie : Praga : Publishing House «Education and Science», 2009. - Stran. 36-38 (0,15 др. а.).

7. Погрібна В. Я. Онтологізація мови у філософії постмодернізму / В. Я. Погрібна // Мова і час. Зб. наук. праць Всеукр. наук.-практ. конф. /уклад.: доц. Т. О. Мачай, доц. Л. К. Лазарєва, ст. викл. Л. В. Гречаниченко, ас. І. С. Грабовенко. - Донецьк : ДонНТУ, 2009. - С. 102-104 (0,09 др. а.).

АНОТАЦІЇ

Погрібна В.Я. Постмодернізм як дискурс сучасної філософії (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

Дисертаційне дослідження містить системний соціально-філософський аналіз сутності постмодерністського дискурсу. Однією з головних проблем, розглянутих у дисертації, є проблема деконструкції західноєвропейської логоцентричної традиції, формування нового типу раціональності та світосприйняття.

З'ясовано специфіку постмодерністського дискурсу, що відбиває сучасні засади цивілізаційного існування і розвитку суспільства та формує особливий тип свідомості; визначено смислові поля даного дискурсу, що утворюють структуру постмодерністської свідомості; простежено зародження, становлення і подальший розвиток постмодерністського дискурсу; розглянуто основні інтерпретації цього феномена; вироблена цілісна концепція постмодерністського дискурсу, визначено значення і роль феномену постмодернізму для аналізу ситуації у сучасній соціальній філософії в цілому.

Ключові слова: постмодерністський дискурс, концепт, деконструкція, текст, ґенеза постмодернізму, постмодерністське суспільство, міфотворчість постмодернізму, постмодерністська парадигма свідомості, постіндустріаль-ний розвиток суспільства, постмодерністська парадигма суб'єктивності, глобалізм.

Погребная В.Я. Постмодернизм как дискурс современной философии (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2010.

Диссертационное исследование содержит системный социально-философский анализ сущности постмодернистского дискурса. Качественные сдвиги в общественном бытии потребовали переосмысления традиционных проблем о границах и критериях познания природной и социальной действительности, человеке, его роли и месте в мире. Одной из главных проблем, рассмотренных в диссертации, является проблема деконструкции западноевропейской логоцентрической традиции, формирования нового типа рациональности и мировосприятия.

Исходя из приведенного анализа, постмодернистский дискурс можно определить как деконструкционистскую методологию, представляющую собой некатегориальный способ мышления, для которого характерна выработка собственных мыслительных форм - концептов. В теоретической форме постмодернизм представляет собой гераклитовскую линию в гносеологии, строящуюся на принципе релятивизма.