Мультикультуралізм: концептуальна модель та праксеологічні виміри її реалізації в українському соціумі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМ: КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ ТА ПРАКСЕОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКОМУ СОЦІУМІ

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

ДРОЖЖИНА Світлана Володимирівна

Сімферополь-2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донецькому національному університеті економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор філософських наук, професор

Андрєєва Тетяна Олександрівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кальной Ігор Іванович, Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського (м.Сімферополь); завідувач кафедри соціальної філософії;

доктор філософських наук, професор Додонов Роман Олександрович, Донецький національний технічний університет, завідувач кафедри філософії;

доктор філософських наук, професор Корабльова Надія Степанівна, Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, професор кафедри філософії

Захист дисертації відбудеться 26 травня 2010 р. о 10-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.01 у Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України за адресою: 95007, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засідань

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського за адресою: 95007, АР Крим, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4

Автореферат розісланий 26 квітня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В.Горбань

АНОТАЦІЯ

Дрожжина С.В. Мультикультуралізм: концептуальна модель та праксеологічні виміри її реалізації в українському соціумі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії. - Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського, Сімферополь, 2010.

У дослідженні розроблено концептуальну модель мультикультуралізму та визначено праксеологічні версії її реалізації в неіммігрантському полікультурному українському соціумі, обґрунтовано концептуалізацію мультикультуралізму як способу інтелектуального осягнення та розуміння полікультурного суспільства, визначено методологічні виміри осягнення і розуміння полікультурного суспільства (елементи побудови, специфіка теоретизації), описана мультикультурна парадигма як основа теоретико-методологічної моделі, висвітлено терміни і поняття крізь призму специфіки українського фрагментованого суспільства, опрацьовано елементи концептуальної схеми мультикультуралізму як теорії, ідеології, політики, практики полікультурного соціуму, враховуючи погляди сучасних вчених на це суспільство як на неіммігрантське; представлено характеристику полікультурного суспільства як ціннісно-смислової реальності соціального буття. Полікультурний стан сучасного українського соціуму надано в дисертаційній роботі в межах мультикультурної парадигми, а полікультурні відносини - в нормативно-аксіологічному аспекті; відображено вплив процесів децентралізації влади на рівень демократії в державі крізь призму соціальної філософії. В дисертації розроблено шляхи реформування демократичної культурної політики через мультикультуралізм як ідеологію, політику, практику полікультурного суспільства; запропоновано шляхи реформування інституту громадянства; надано обґрунтування специфіки релігійних відносин у поліконфесійному суспільстві та пропозиції шляхів вирішення міжконфесійних проблем у межах мультикультурної парадигми. Приділено увагу обґрунтуванню комплексу підходів до формування сучасної національної ідеї фрагментованого (багатоскладового) суспільства крізь призму мультикультуралізму, розробленню концепції соціально-виховної роботи у навчальному закладі країни, що визнає мультикультуралізм як ідеологію, політику, практику, а також аксіологічним засадам моделювання міжкультурної комунікації у полікультурному середовищі.

Ключові слова: мультикультуралізм, полікультурність, неіммігрантське суспільство, фрагментоване (багатоскладове) суспільство, ідентичність, толерантність, національна ідея.

АННОТАЦИЯ

Дрожжина С.В. Мультикультурализм: концептуальная модель и праксеологические измерения её реализации в украинском социуме. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - Социальная философия и философия истории.- Таврический национальный университет им. В.И.Вернадского, Симферополь, 2010.

В работе обосновано, что мультикультурализм как теория, идеология, политическая практика приемлем не только для иммигрантских государств, но и для неиммигрантских поликультурных обществ. В исследовании разработана концептуальная модель мультикультурализма для неиммигрантской поликультурной Украины и определены праксеологические измерения построения данной модели с учетом специфических черт и особенностей современного украинского социума.

В работе обоснована концептуализация мультикультурализма как способ интеллектуального осмысления поликультурного общества в условиях постмодерна, когда имеет место объективное планетарное противоречие между процессом глобальной интеграции государств, культур, цивилизаций и процессом дезинтеграции, связанным с необходимостью сохранения уникальности, своеобразия, неповторимости каждой культуры, цивилизации. Данное противоречие порождает необходимость поиска концептуальных решений и разработки государственно-правовой политики сквозь призму формулы «единство в многообразии», т.е. через основной лозунг мультикультурализма.

Разработка концептуальной модели вызвала необходимость определения методологии осмысления и понимания поликультурного общества. Мультикультурная парадигма описана как теоретико-методологическая модель. Поликультурное состояние современного украинского общества представлено в диссертации в рамках мультикультурной парадигмы, а поликультурные отношения - в нормативно-аксиологическом аспекте.

Термины и понятия рассматриваются в работе с учетом специфики украинского современного социума. Детальной разработке подверглись в диссертации элементы концептуальной схемы мультикультурализма. Поликультурное общество исследуется как ценностно-смысловая реальность социального бытия.

С философском контексте показано влияние процессов децентрализации власти на уровень демократизации в государстве, что является существенным элементом концептуальной схемы мультикультурализма.

В диссертации разработаны пути реформирования демократической культурной политики через мультикультурализм как теорию, идеологию, политическую практику поликультурного общества. Предложены пути реформирования института гражданства в поликультурном государстве.

В работе представлено обоснование специфики религиозных отношений в поликонфессиональном украинском обществе и предложены некоторые пути разрешения межрелигиозных, межконфессиональных проблем в рамках мультикультурной парадигмы. Исследован ряд источников, позволивших выявить отношение в религиозной среде Украины к современному экуменизму, и обоснованы выводы о роли экуменизма в современном стремлении социума преодолеть межконфессиональный раскол.

В работе акцентировано внимание на обосновании подходов к формированию современной национальной идеи через создание государственной доктрины, опирающейся на национальные интересы Украины. При этом в качестве основы национальной идеи и государственной доктрины предложены общечеловеческие ценности, а сама нация рассматривается как политическое, гражданско-правовое образование.

В связи с формированием национальной идеи фрагментарного общества в русле мультикультурной парадигмы разработана концепция социально-воспитательной работы в учебных заведениях, нацеленных на поликультурное образование. При этом учитывается специфика обучения, воспитания, информационно-просветительской работы в поликультурном обществе.

Идея, цель, задачи, направления социально-воспитательной работы с молодежью пронизаны идеями мультикультурализма, толерантности, направлены на формирование идентичности современного гражданина Украины.

Проблемы межкультурной коммуникации рассмотрены в исследовании в аксеологическом контексте, представлены пути формирования межкультурных отношений на основе толерантности с учетом этнического, культурного, языкового, религиозного, политического разнообразия украинского социума.

Ключевые слова: мультикультурализм, поликультурность, неиммигрантское общество, фрагментарное (многосоставное) общество, идентичность, толерантность, национальная идея.

SUMMARY

Drozhzhina S.V. Multiculturalism: conceptual model and praxeological recognition of its structure in Ukrainian society. - Manuscript.

Dissertation research nominated for scientific degree of Doctor of Philosophy science on speciality 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of history. - Tavria National University named after V.I.Vernadsky, Simferopol, 2010.

Conceptual model of multyculturalism was developed in the research and praxeological versions of its construction in non-immigrant polycultural Ukrainian society were defined, the conceptualization as a way of intellectual comprehension and understanding of polycultural society was substantiated, methodological measuring for comprehension and understanding of polycultural society (elements of structure, specificity of theorization) were defined, multicultural paradigm as a gnosiological-and-methodoligical model was described, terms and concepts through the prism of Ukrainian fragmented society were elucidated, elements of conceptual scheme of multiculturalism as a theory, ideology, policy and practice of polycultural society considering modern scientists' views on this society as a non-immigrant one were worked out, characteristics of polycultural society as a value-and-sense reality of social being were introduced. Polycultural state of a modern Ukrainian society was presented in the dissertation in the light of multicultural paradigm, and polycultural relations were presented in legislative and axiological aspects, an impact of process of decentralization of power on the level of democracy in the country through the prism of social philosophy was demonstrated. In the dissertation research the ways for odemocratic culture policy reforming through multiculturalism as an ideology, policy, practice of polycultural society were developed, reforming ways for institute of citizenship were suggested, grounds for specificity of religious relations in polyconfession society and suggestions for settling interconfession problems within the scope of multicultural paradigm were produced. Certain attention to support of package of approaches to building up modern national idea through the prism of multiculturalism was paid, concepts of social and educational activity in HEI of a country that accepts multiculturalism as an ideology, policy, practice, as well as to axiological principles of intercultural communication modeling in a polycultural environment were developed.

Key words: multiculturalism, polyculture, non-immigrant society, fragmented (multiconstituent) society, identity, tolerance, national idea.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із об'єктивних протиріч суспільного планетарного розвитку початку ХХІ ст. є протиріччя між процесом глобальної інтеграції країн, культур, цивілізацій як відображення історичної логіки розвитку світу та процесом дезінтеграції, що пов'язаний з природною необхідністю збереження унікальності, своєрідності, неповторності кожної культури, цивілізації.

Осмислення та розуміння цього протиріччя як фундаментальної характеристики розвитку ХХІ ст. породжує необхідність пошуку концептуальних рішень та розробки державно-правової політики крізь призму формули „єдність в розмаїтті”, тобто через гасло тої світоглядної моделі, яка одержала в кінці ХХ ст. назву «мультикультуралізм».

Іммігрантські країни (тобто країни, полікультурний стан яких сформовано через приток іммігрантів) з 70-х років ХХ ст. проголошують на державному рівні своїм ідеалом не тільки єдність в розмаїтті, а й інтеграцію без асиміляції. Посилення динаміки глобального протиріччя привело до того, що ці принципи є сьогодні актуальними і для неіммігрантських країн (в першу чергу, це пов'язано із розпадом СРСР), оскільки ігнорування цих принципів полікультурними суспільствами веде до руйнуючих державність соціальних процесів, до дискримінації, порушення прав людини.

Україна, будучи країною неіммігрантською, акумулює в собі назване вище протиріччя із специфічними рисами та особливостями, властивими саме Україні. Зрозуміло, що розробка державно-правової політики тільки тоді набуде сенсу, коли вона спирається на всебічне інтелектуальне осмислення - концептуальну модель.

Україна як суспільство полікультурне, фрагментоване (багатоскладове) і багатовекторне потребує об'єднуючої ідеї (цементуючого фактора), що надасть змогу згуртувати сегменти суспільства, не допустити його розпаду. Такою ідеологією може стати мультикультуралізм, підґрунтям якого є загальнолюдські цінності, додержання прав культурних груп і кожного індивіда в них.

Однак, вище зазначені модуси мультикультуралізму мають бути концептуально скореговані відповідно до специфіки конкретного полікультурного суспільства, враховувати всі позитивні й негативні риси мультикультурної політики і практики в країнах, які вже мають досвід розбудови суспільних відносин відповідно до ідей та принципів мультикультуралізму.

Сьогодні ми маємо приклади праксеологічних моделей мультикультуралізму різних іммігрантських держав, можемо проаналізувати ці моделі з точок зору їх втілення в політику та практику.

Жодної ж філософськи обґрунтованої концептуальної версії моделі мультикультуралізму неіммігрантського суспільства не існує. Більше того, в умовах пошуку єдиної національної інтегруючої ідеології, яка б змогла об'єднати поліетнічне, поліконфесійне, багатомовне (як мінімум - двомовне), фрагментоване (багатоскладове) суспільство, створення концептуальної моделі мультикультуралізму такого суспільства та визначення праксеологічних версій її реалізації в Україні є вкрай актуальним і об'єктивно стає предметом дослідження вітчизняних філософів, культурологів, політологів, соціологів, правознавців.

Дослідженням різних аспектів мультикультуралізму (крім розуміння його як теоретичної концепції, ідеології та політичної практики неіммігрантського полікультурного суспільства) та концептів, що входять в сферу його концептуальної схеми, присвячені роботи таких авторів, як С.Бенхабіб, С.Бондарук, І.Воронов, П.Гречко, Н.Гончаренко, О.Гриценко, О.Гукаленко, О.Дугін, І.Іванов, В.Кимлічка, А.Леонова, О.Лісничук, В.Малахов, О. Матета, В.Мухтерем, Є.Мягка, Н.Паніна, А.Перотті, Н.Побєда, М.Рагозін, Ронан де Кодак, Й.Сележан, В.Тихонов, М.Уолцер, Ю.Хабермас, С.Хангтингтон, Ч.Кукатас, Н.Шульга, ін. Але необхідно зазначити, що більшість названих вчених концентрує свою увагу не на комплексному дослідженні мультикультуралізму, а на опрацюванні концептів, які є елементами концептуальної схеми мультикультуралізму (ідентичність, толерантність, демократизація, захист прав етнічних, мовних, релігійних меншин тощо). Найбільш всебічно мультикультуралізм досліджено у роботах С.Бенхабіб, В.Кимлічки, В.Малахова, Ч.Кукатаса. Проблеми ж втілення ідей мультикультуралізму в соціально-політичну практику неіммігрантського суспільства взагалі не розглянуто, про що свідчить поки що електронно-інформаційний варіант обговорення комплексу проблем, описаних поняттям мультикультуралізму.

Розробка соціально-філософської концепції, на наш погляд, дозволить створити умови для раціонального дискурсу, підсумком якого може стати семантично вивірений апарат аналізу, чітке категоріальне оформлення феномену як підґрунтя набуття мультикультуралізмом статусу соціально-філософської парадигми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексного плану і тематики науково-дослідних робіт Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського: держбюджетна тема Д-2004-15 «Впровадження засад полікультурності як важливого чинника демократизації сучасного суспільства України», держбюджетна тема Д-2007-18 «Мультикультуралізм як теорія, практика і політика суспільства, що глобалізується» (реєстраційний № 0108U009940). У межах досліджень автор, будучи керівником НДР, обґрунтував пропозиції щодо впровадження засад мультикультуралізму в політико-правову сферу суспільства. За результатами виконання НДР видано монографію.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є формування концептуальної моделі мультикультуралізму та визначення праксеологічних версій її реалізації в полікультурному українському соціумі.

Для досягнення цієї мети в ході наукового дослідження було поставлено і вирішено наступні завдання:

- обґрунтувати концептуалізацію мультикультуралізму як спосіб інтелектуального осягнення та розуміння полікультурного суспільства;

- обґрунтувати мультикультурну парадигму неіммігрантського полікультурного суспільства як основу теоретико-методологічної моделі;

- сформувати категоріальний каркас концептуальної схеми мультикультуралізму через аналіз, вдосконалення та уточнення змісту елементів концептуальної схеми;

- дослідити полікультурне суспільство через розуміння його як ціннісно-смислової реальності соціального буття;

- проаналізувати ціннісно-нормативні аспекти полікультурних відносин в суспільстві;

- обґрунтувати полікультурний характер сучасного українського суспільства в межах мультикультурної парадигми;

- на основі теоретико-методологічної моделі розробити шляхи реформування культурної політики в напрямку її демократизації через мультикультуралізм як ідеологію, політику і практику полікультурного суспільства;

- намітити шляхи реформування інституту громадянства в Україні через аналіз проблем цього інституту в іммігрантських європейських державах та через аналіз впливу інституту громадянства на процеси формування громадянського суспільства;

- обґрунтувати особливості релігійних відносин в умовах поліконфесійного українського соціуму та запропонувати шляхи вирішення проблем поліконфесійності в українській соціальній практиці;

- розробити підходи до формування сучасної національної ідеї в умовах полікультурності через мультикультурні позиції;

- визначити шляхи реформування освіти в напрямку її полікультуралізації;

- сформувати концепцію соціально-виховної роботи в навчальному закладі в умовах мультикультуралізму;

- визначити аксіологічні засади моделювання міжкультурної комунікації у полікультурному середовищі.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що складають, характеризують та реалізують полікультурний характер українського соціуму.

Предмет дослідження - мультикультуралізм як теоретико-методологічна модель ідеології, політики та практики функціонування та розвитку полікультурного суспільства.

Методологія і методи дослідження. Вірогідність і обґрунтованість одержаних результатів дисертації обумовлені використанням загальнонаукових та спеціальних методів пізнання: синергетика (дослідження полікультурного, фрагментованого, поліконфесійного, економічно та політично багатовекторного українського соціуму), моделювання (створення моделі мультикультуралізму неіммігрантського полікультурного суспільства), компаративізму (дослідження міжнародної та вітчизняної нормативно-правової бази, характеристика культурних конгломератів). Методологічний каркас дослідження складають певні принципи (принцип об'єктивності, принцип „мозаїчності” („палітри”), принцип загального зв'язку, принцип коментарію). Дослідження здійснювалося через ціннісний, багатомірнісний, міждисциплінарний, інтервальний підходи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступних теоретичних, методологічних та праксеологічних розробках:

вперше:

- сформовано концептуальну версію моделі мультикультуралізму для неіммігрантського полікультурного соціуму та визначені праксеологічні напрями реалізації цієї моделі в українському суспільстві, які враховують специфічні риси полікультурності української реальності;

- розроблено мультикультурну парадигму як теоретико-методологічну модель;

- сформовано категоріальний каркас концептуальної схеми мультикультуралізму як ідеології, політики, практики полікультурного українського соціуму, враховуючи погляди сучасних вчених на це суспільство як на неіммігрантське;

- досліджено полікультурне суспільство через розуміння його як ціннісно-смислової реальності соціального буття;

- розроблено комплекс підходів до формування сучасної національної ідеї крізь призму мультикультуралізму та врахування національних інтересів як підґрунтя самої ідеї;

удосконалено:

- терміни і поняття концептуальної схеми мультикультуралізму через урахування специфіки полікультурного фрагментованого українського соціуму;

- обґрунтування полікультурного характеру українського соціуму в аспекті мультикультурної парадигми;

- шляхи реформування інституту громадянства у державах, що визнають мультикультуралізм за політику і практику суспільного життя;

- концепцію соціально-виховної роботи у навчальному закладі країни, що визнає мультикультуралізм як ідеологію, політику, практику, шляхи реформування освіти у полікультурному соціумі, а також аксіологічні засади моделювання міжкультурної комунікації у полікультурному середовищі;

дістало подальшого розвитку:

- обґрунтування концептуалізації мультикультуралізму як способу інтелектуального осягнення та розуміння полікультурного суспільства;

- порівняльна характеристика міжнародного та національного нормативного закріплення мультикультурних цінностей;

- шляхи реформування демократичної культурної політики через мультикультуралізм як ідеологію, політику, практику полікультурного суспільства;

- обґрунтування специфіки релігійних відносин у поліконфесійному суспільстві та пропозиції шляхів вирішення міжконфесійних проблем у межах мультикультурної парадигми.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані: у практичній діяльності державних структур, установ культури і освіти; у діяльності політичних партій та громадських об'єднань; у лекційно-пропагандистській, інформаційно-просвітницькій роботі та при розробці програм стратегічного та практичного розвитку діяльності органів освіти всіх рівнів та регіональних органів влади; у лекціях з філософії, політології, соціології, культурології, громадянської освіти. Результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні дисциплін „Філософія”, „Культурологія”, „Правознавство”, при проведенні факультативних занять з курсів „Міжкультурна комунікація”, „Права людини в сучасному світі”, а також при концептуалізації та плануванні виховної роботи у навчальних закладах. Матеріали дослідження використано при розробці Концепції національного виховання студентської молоді, затвердженої рішенням Колегії Міністерства освіти і науки України 25.06.2009 р. (протокол № 7/2-4); окремі положення прийнято до уваги при формуванні пакету документів щодо створення Громадської ради з виховної роботи при Міністерстві освіти і науки України, членом якої є здобувач.

Особистий внесок здобувача. Розроблена в дисертаційній роботі концептуальна модель мультикультуралізму та висвітлені праксеологічні виміри її реалізації в українському полікультурному неіммігрантському соціумі належать особисто автору і є його внеском у розвиток мультикультурної парадигми. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використані лише ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача. Особистий внесок здобувача у публікації, написані у співавторстві, визначено у списку основних опублікованих праць за темою дисертації.

Апробація роботи. Основні положення дослідження були апробовані на 13 Міжнародних і 8 Всеукраїнських науково-практичних конференціях. Основні з них: міжнародні науково-практичні конференції: «Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії - шляхи європейської інтеграції» (2004 р., м. Вінниця, ВІ МАУП), Творча спадщина В.І.Вернадського і сучасність (2005 р., Донецьк, ДонНТУ), «Наукові дослідження - теорія та експеримент'2005» (2005 р., Полтава), “Науковий потенціал світу” (2004, 2005, м. Дніпропетровськ, «Наука і освіта»), «Філософські стратегії ХХІ століття» (2006 р., м. Харків, ХНУ імені В.Н.Каразіна), «Ідентичність у сучасному соціумі» (2006 р., м. Донецьк, ДонНУ), «ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія» (2006 р., м. Київ), „Культурологічний дискурс сучасного світу: від національної ідеї до глобалізаційної цивілізації” (2007 р., м. Київ), «Бъдещето проблемите на световната наука» (2008 р., м. София), «Інститут вищої освіти та його вплив на регіональний розвиток України: соціокультурні, економічні та правові аспекти» (2008 р., м. Ірпінь), «Moderni vymozenosti vedy-2009» (2009 р., м. Прага); всеукраїнські науково-практичні конференції: «Дні науки» (2006 р., м. Запоріжжя, гуманітарний університет „ЗІДМУ”), «Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства» (2007, м. Івано-Франківськ), «Тенденції та пріоритети економічного і правового розвитку України в сучасних умовах» (2007 р., м. Херсон, ХДУ), «Інститут академкураторства у кредитно-модульній системі навчання в Україні» (2008 р., м. Донецьк, ДонНУ); науково-практичні конференції професорсько-викладацького складу Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського в 2005-2009 рр.

Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано монографію: «Мультикультуралізм як концептуальна модель та праксеологія розуміння сучасного українського соціуму» (18,0 др.арк.); 49 наукових праць, загальним обсягом 45,11 др. арк., з яких особисто автору належить 43,63 др. арк., з них: 20 статей у провідних фахових виданнях (13,39 др. арк.), 21 тези доповідей за матеріалами конференцій; розділи у 4 посібниках з грифом МОНУ (особистий внесок автора складає 23,57 др.арк.), особистий навчальний посібник (12,6 др.арк.), 3 статті у нефахових виданнях - (особисто автору належить 1,74 др.арк.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (308 найменувань) і включає 19 таблиць, 3 рисунки. Зміст роботи викладено на 362 сторінках основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційній роботі розроблено концептуальну модель мультикультуралізму та визначено праксеологічні версії її реалізації в неіммігрантському полікультурному українському соціумі.

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження та розкрито її зв'язок з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету та методологію дослідження, поставлено завдання, розкрито предмет, об'єкт, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача; наведено дані про апробацію, публікації, структуру й обсяги роботи.

У першому розділі «Полікультурне суспільство в контексті концептуальної моделі мультикультуралізму» обґрунтовано концептуалізацію мультикультуралізму як способу інтелектуального осягнення та розуміння полікультурного суспільства, визначено методологічні виміри осягнення і розуміння полікультурного суспільства (елементи побудови, специфіка теоретизації), описана мультикультурна парадигма як теоретико-методологічна модель, висвітлено терміни і поняття крізь призму специфіки українського полікультурного фрагментованого суспільства, опрацьовано елементи концептуальної схеми мультикультуралізму як теорії, ідеології, політики, практики полікультурного соціуму, враховуючи погляди сучасних вчених на це суспільство як на неіммігрантське (в сучасній філософській літературі поняття «іммігрантська країна» не опрацьовано; в європейських державах, які вважаються іммігрантськими, за даними С.Бенхабіб, відсоток іммігрантів коливає від 6% до 34%). Методологічна стратегія дослідження мультикультуралізму полягає в тому, щоб сформувати концептуальну версію моделі мультикультуралізму у полікультурному українському суспільстві і показати, як мультикультуралізм може вплинути на процес демократизації сучасного суспільства. Для цього концепт „мультикультуралізм” впорядковано та ієрархізовано через розуміння його як теоретичної моделі, ідеології, політики та практики полікультурного суспільства; створено концептуальну схему, а після цього формулюється інтегральна концептуальна версія моделі, яка може стати основою сучасної української ідеології та праксеології.

Суть концептуалізації можна представити наступним чином: мультикультуралізм як теорія, ідеологія, практика і політика сучасного постмодерного світу, враховуючи специфічні риси полікультурності української реальності, може надати поштовх новому етапу демократизації суспільства з метою, перш за все, збереження соціальної і державної цілісності України в умовах яскраво вираженої фрагментованості.

Методологічний каркас дослідження складають певні принципи, підходи, методи. Принцип об'єктивності відображення предмету націлює на одержання інформації, яка характеризує іманентні властивості об'єкта, такі, що не залежать від побажань, переконань, особистісних оцінок суб'єктів дослідження.

Специфікою полікультурності українського соціуму обумовлено внесення коректив в тлумачення „принципу мозаїчності”: запропоновано принцип „палітри”, який на відміну від „мозаїчності”, „салатниці”, „киплячого казана”, або „плавильного тигля”, (С.Бенхабіб, О.Дугін, В.Л.Вардеккер, В.Малахов, В.Тишков, ін.), надає можливість відчути своєрідність суспільних культурних відносин в Україні. При „мозаїчному” розумінні полікультурності культури співіснують, але не змішуються, майже повністю зберігають свою недоторканість. Під «палітрою» розуміється стан культурного ландшафту сучасної полікультурної України, де поруч існують конгломерати культур в «чистому» вигляді (неасимільовані), представники культур, що повністю асимільовані, а також асимільовані спільноти зі збереженням ряду своїх традицій, одночасно додержуючись традицій панівної культури.

Для постмодерну є характерними емоційно-розфарбовані поняття („ризома”, „шизоаналіз” і т.ін.), тому «мозаїчність», «салатниця», «плавильний тигель», «палітра» (щодо моделей мультикультуралізму) не є виключеннями або чимось неординарним у постмодерністському контексті.

Принцип загального зв'язку конкретизується в дисертаційній роботі принципом системності, під чим розуміється цілісність, структурність, множинність, впорядкованість, ієрархізованість. Принцип загального зв'язку допомагає, наприклад, простежити вплив багатоетнічного, багатомовного середовища на формування регіональної ідентичності, що, в свою чергу, викликає необхідність виховання толерантності в умовах регіоналізму, а це відбивається на засадах створення нової ідеології.

Розгляд мультикультуралізму в сучасному полікультурному середовищі можна запропонувати через моделювання, оскільки дослідження мультикультуралізму не є можливим за його відсутністю в Україні, а дослідження мультикультурної практики в іммігрантських державах є занадто ускладненим для українського дослідника.

Моделювання системи не може бути заснованим тільки на констатації тих чи інших фактів, воно потребує ретельного аналізу, інтерпретації, висновків, а значить, застосування принципу коментування.

Метод абстрагування забезпечує мисленеве відволікання від несуттєвих властивостей об'єкту, що досліджується, і зосередження на найбільш важливих сторонах моделі.

Новий напрям міждисциплінарних досліджень, який використовує нелінійне мислення для виявлення загальних закономірностей самоорганізації, становлення сталих структур у відкритих системах, дозволили обґрунтувати ідеї синергетики. Три головні складові синергетики (самоорганізація, відкриті системи, нелінійність), як калька, накладаються на полікультурне українське суспільство, що знаходиться на перехресті цивілізацій, релігій, економіко-політичних орієнтирів, взагалі, - на перехресті масивів культур.

Синергетика як метод в роботі переплітається із системним підходом. Концепти, пов'язані з мультикультуралізмом (толерантність, ідентичність, демократизація, децентралізація тощо), представляють собою елементи концептуальної схеми, тісно переплітаються, взаємодіють, співфункціонують та приводять до руху всю систему.

Синергетика дозволяє розширити пізнавальні можливості метода моделювання, який дає змогу досліджувати об'єкт на його моделях, що відображують структуру, зв'язки, відношення самого об'єкта.

Дійти висновку про регіональний характер ідентичності, толерантності в умовах полікультурності дозволяє метод компаративізму, який має великі евристичні можливості у розумінні багатогранності світу й особливостей становлення різноманітних моделей цивілізаційного розвитку.

При дослідженні культурної діяльності особливої ваги набуває аксіологічний підхід. Якщо культуру розуміти як систему цінностей, то і відповідний методологічний інструментарій не може бути ніяким іншим, як аксіологічним. Взявши до уваги, що під цінностями сьогодні розуміють по суті всі феномени як соціального, природного, так і психологічного світу, то мультикультуралізм із всіма концептами, що створюють концептуальну схему, є тими цінностями сучасного соціуму, які було розглянуто при дослідженні полікультурного суспільства.

В дисертаційній роботі реалізовано також міждисциплінарний підхід, оскільки питання, пов'язані із мультикультуралізмом, розглядаються в рамках різних наукових напрямків: соціальна філософія, культурологія, політологія, соціологія, правознавство. Представлене дослідження знаходиться на перехресті цих напрямів.

Пояснити можливість існування цілісної держави в рамках полікультурного суспільства, яке є поліконфесійним, багатомовним, політично і економічно фрагментованим, багатовекторним щодо націленості на різні цивілізаційні спільноти, дозволяє інтервальний підхід. Він є підґрунтям пропонування шляхів збереження єдиної держави при соціокультурному розмаїтті. Інтервальний підхід виправдовує право на існування мультикультуралізму не тільки як політичної доктрини, а й як ідейно-концептуальної парадигми.

Полікультурний стан сучасного українського суспільства описується, пояснюється, досліджується завдяки мультикультурній, ліберальній парадигмам та парадигмі постмодерну. Якщо окреслювати часові межі мультикультуралізму як явища сучасного світу, то сам мультикультуралізм як парадигма виник й існує з 70-х років ХХ ст., тобто в часових рамках західної цивілізації співпадає з епохою постмодерну. Просторовий вимір мультикультуралізму розповсюджується не тільки на іммігрантські країни: представляється можливим втілення цієї ідеології і політики в практику країн, які є полікультурними, але не вважаються іммігрантськими.

Термін „мультикультуралізм” в сучасній науковій літературі нерідко вживається не тільки в розумінні певної ідеології та політичної практики в полікультурному суспільстві, а й як синонім поняття „полікультурність”. Здається доцільним розрізнити ці поняття. «Полікультурність» - поняття, яке слугує для визначення об'єктивно існуючої ситуації, наявності в межах певних державних, правових, політичних границь поліетнічності, багатомовності, поліконфесійності, економічної і політичної багатовекторності. Під мультикультуралізмом же ми будемо розуміти певну концепцію, ідеологію, політичну практику.

Отже, мультикультуралізм - це єдність концепції та система ціннісно- і цілераціональних дій держави в формі ідеологічних програм, політичних рішень і соціально-економічної практики, що орієнтовані на свободу вираження культурного досвіду, визнання культурного різноманіття; культурний, політичний, ідеологічний, релігійний плюралізм, визнання прав меншин як на суспільному, так і на державному рівні.

Розуміння мультикультуралізму в українському сучасному соціумі має деякі особливості поряд з комплексом рис, які притаманні іммігрантським державам, що визнають мультикультуралізм як ідеологію, політику, практику, а саме: ми можемо говорити не про етнічну, релігійну, мовну, політичну, економічну несумісність, а про глибокі відмінності. При цьому протиріччя носять не етнічний, а регіональний характер.

Як відомо, парадигми не тільки несуть в собі пізнавальний, нормативний смисл, а й визначають проблемне поле. Таким проблемним полем в ареолі мультикультурних спільнот стали неіммігрантські полікультурні держави. Під впливом парадигми всі наукові основи в певній області піддаються «перевизначенню», тобто є цілком виправданим те, що ми в ході дослідження надаємо власні визначення відомих уже понять, але крізь призму реального стану полікультурного неіммігрантського суспільства, враховуючи його фрагментований характер. Так, визнаючи, що ідентичність - це самосвідомість індивіда або групи, яка є продуктом самоідентифікації, розуміння того, що Я маю особливі якості, що відрізняють мене від Вас і Нас від Них, необхідно визначити, що: 1) у формуванні сучасної української ідентичності сьогодні, як ніколи раніше, проявляється регіональний вимір; 2) найбільш доцільним підґрунтям формування нової ідентичності в Україні є ідея універсальності демократії та прав людини, запропонована Ю. Хабермасом (цементуючим фактором можуть стати тільки загальнолюдські цінності, дотримання прав людини в усіх сферах життя).

Виходячи із особливостей визначення ідентичності, пропонується розгляд толерантності як цінності та принципу соціальних відносин, основу яких складають визнання, проголошення, гарантування та дотримання прав людини. Розвиток мультикультуралізму неможливий без толерантного відношення між суб'єктами як на рівні регіону, так і між регіонами.

Основним протиріччям між мультикультуралізмом і демократизацією сучасного полікультурного суспільства визнають протиріччя між суб'єктами захисту прав: ліберальна демократія визнає головним суб'єктом захисту прав індивіда, мультикультуралізм - колектив (культурну групу). Але протиставляти демократію і мультикультуралізм тільки на основі неспівпадіння суб'єктів захисту прав є нелогічним, адже мультикультуралізм та демократія - поняття, які належать до одного домену, не суперечать одно іншому. З огляду на це, можна запропонувати наступне визначення мультикультурної демократії: мультикультурна демократія - це політична система, для якої є характерними демократичні інститути прийняття рішення в умовах культурного, політичного, ідеологічного, релігійного, мовного плюралізму.

Другий розділ «Онтологічні та аксіологічні виміри мультикультуралізму» містить характеристику полікультурного суспільства як ціннісно-смислової реальності соціального буття, а саме: висвітлюються ґенеза, специфіка та екзистенціальні прояви полікультурного суспільства. Полікультурний стан сучасного українського соціуму представлено в межах мультикультурної парадигми, а полікультурні відносини в суспільстві - в нормативно-аксіологічному аспекті. Також в розділі відображено вплив процесів децентралізації влади на рівень демократії в державі крізь призму соціальної філософії.

Як відомо, культура являє собою упорядковану, ієрархізовану систему цінностей і смислових відношень щодо цих цінностей. Будь-які модифікації культури як результат культуротворення націй, етносів, політичних утворень також представляють собою ціннісно-смислову реальність із специфікою, притаманною їй. А коли це так, то полікультурність сучасного українського суспільства є ціннісною реальністю буття, дослідження якого стає вкрай необхідним для розуміння і прогнозування дійсної поведінки людей як особистостей, що будують свою свідомість у відповідності із своїм світоглядом, традиціями, колективними архетипами, соціальними ідеалами, тобто феноменами цінностей.

Оскільки полікультурність ми розглядаємо як сутнісну характеристику сучасного світу, то постає завдання висвітлити джерела полікультурності. У ХХ ст. хвиля відстоювання свого індивідуального та колективного Я сколихнула гомогенні, як здавалося владі, суспільства.

Права людини із ідеї минулих століть перетворилися на реальність, яка впливає на процеси ідентифікації, а це, в свою чергу, - на розквіт меншин і значить - на полікультурність держав. Особистістю джерел формування полікультурності України, крім вказаної вище боротьби за права, став розпад СРСР. На поч. 90-х років ХХ ст. Україна опинилася на порозі формування нової ідентичності, але тоді ще було невідомо, що процес визнання піде набагато глибше: про свої права заявили етнічні, мовні, конфесійні меншини, а згодом - регіони.

Специфічні риси екзистенціальних проявів соціального буття сучасного полікультурного українського соціуму пов'язані:

по-перше, із ідентифікаційними проявами, а саме - із хвилями ідентифікації. Якщо перша хвиля ідентифікації (за Ронаном де Кодіаком) осмислювалась у термінах деколонізації, друга охопила іммігрантське населення, то для України є характерною тільки третя хвиля (1990-і - 2000-і роки). Її суть міститься у проголошенні, не зважаючи на тенденції глобалізації, відмінностей та різноманіття, а також у вимогах публічного визнання прав усіх меншин;

по-друге, із визначенням типологічних особливостей мультикультуралізму саме для українського полікультурного соціуму. Франц-Олаф Радтке виокремлює “моралістичний”, постмодерністський та “фундаменталістський” типи мультикультуралізму. Для сучасного українського соціуму найбільш придатним доцільно визнати моралістичний тип мультикультуралізму як моделі співіснування різних етнічних, мовних, політичних, соціально-економічних і релігійних спільнот, але необхідно додати певний акцент: на базі захисту індивідуальних і колективних прав і свобод;

по-третє, із визначенням моделі політичної практики в умовах української полікультурності, з метою надбання методологічних основ для конструювання власної моделі мультикультуралізму з урахуванням специфіки української дійсності. Серед проаналізованих практик мультикультуралізму (США, Канада, Австралія, Німеччина, Індія, ін.) найбільший, з нашої точки зору, інтерес для України може представляти досвід Австралії, оскільки політика мультикультуралізму цієї країни спирається не на фольклорне розуміння етносів, а на соціальну справедливість, рівність індивідів, захист прав людини, що відповідає засадам правової, демократичної держави.

Вважаємо, що основними формами практичної політики мультикультуралізму є мультикультурна освіта, автономія, мультинація. Всі ці форми мають специфічні риси, проявлятимуться по-особливому в українській полікультурності.

Мультикультурне навчання має підштовхнути владу на введення в навчальні плани шкіл та вищих навчальних закладів цілої низки навчальних дисциплін, які формують толерантність в умовах полікультурності. Специфікою полікультурного виховання повинно стати формування громадянськості. Особливістю автономізації може стати акцент на культурну автономію як перший крок подальшої децентралізації влади. Головним же специфічним шляхом створення мультинації може стати активне формування сучасного громадянського суспільства в умовах полікультурності, фрагментованості суспільства.

Найважливішою особливістю полікультурності сучасної України об'єктивно є її регіональний характер. Погоджуючись із С.Хантінгтоном, який визначає цивілізацію як культурну сукупність найвищого рангу, як культурну сутність, і вважає, що цивілізації відрізняються завдяки рисам об'єктивного порядку (мова, історія, релігія), ми вимушені визнати, що розмежування України на чітко окреслені Захід та Центр, з одного боку, Південь та Схід, з іншого боку, є цивілізаційним явищем, яке проявляється в різних соціально-економічних та політичних векторах регіонів: з одного боку - Європейський Союз, НАТО, США, з другого боку - Єдиний економічний простір, союз з Росією, Білорусією, Казахстаном.

Протиріччя між Заходом і Сходом України, що мають цивілізаційний характер, реальні і важливі. Ігнорування процесів цивілізаційного протистояння приводить до розпаду держав. Одним із шляхів збереження єдності держави є політика мультикультуралізму. Другим шляхом збереження єдності держави, який прямо витікає із політики мультикультуралізму, є надання культурної автономії регіонам, відмінність яких викликає занепокоєння в політичному та ідеологічному плані.

Культурний плюралізм української полікультурності висвітлюється через субкультурне розмаїття суспільства. Під субкультурами ми розуміємо найбільш великі сегменти цілісних локальних культур (етнічних, національних, соціальних), що відрізняються специфікою тих чи інших рис (комплексів рис). Всередині субкультур складаються свої системи цінностей. Вчені по-різному оцінюють роль субкультур у соціокультурному процесі: від провідної їх ролі (Л.Марсіль-Лаксот), з чим ми погоджуємось, оскільки однією з провідних функцій субкультур є попередження соціокультурної однорідності суспільства, до визнання їх лише епізодом в історичному становленні буття (К. Мангейм).

Сьогодні в культурі України можна, на нашу думку, виділити декілька культурних стратів: етнічна українська професійна (елітна) культура; українська народна (фольклорна) культура; російська професійна (елітна) культура; культури етнічних меншин; “радянська” культура; західна культура; комплекс маргінальних культур.

Наявність багатьох культурних стратів у соціокультурному просторі України дає змогу говорити про культурний плюралізм, що склався де-факто у полікультурній державі. Але не менш важливим є відношення центру до прояву культурного плюралізму де-юре, що є сьогодні великою проблемою. Небажання визнавати права субкультур на законодавчому рівні приводить до напруги у суспільстві і може бути вирішено тільки на правовій основі, враховуючи всі демократичні принципи культурного плюралізму.

Сказане вище в повній мірі стосується і всіх груп меншин: національних (етнічних), релігійних, культурних, мовних.

Якщо національні (етнічні), релігійні, культурні меншини досліджені в сучасній філософії достатньо, то такі меншини, як регіональні та мовні потребують ретельного філософського опрацювання.

Виходячи із того, що одним із головних сучасних чинників формування ідентичності в Україні є регіоналізм, то здається можливим запропонувати таке визначення поняття регіональних меншин:

Регіональна меншина - це населення певного регіону полікультурної країни, головним чинником ідентифікації якого є приналежність саме до цього регіону з його унікальним складом таких показників ідентичності як мова, релігія, політичні та економічні орієнтири, особливості історичного розвитку.

Сьогодні, коли українське законодавство не дає визначення „мовна меншина”, мабуть, можливо запропонувати наступне визначення цього поняття:

Мовна меншина - це частина населення полікультурної країни незалежно від етнічної приналежності (не менш як 20% населення), яка визнає певну мову за рідну, тобто думає, спілкується, бажає навчатись, використовувати в публічній і приватній сфері, науці, мистецтві цю мову, ідентифікує себе за цією ознакою.

В українському законодавстві в сфері захисту прав національних меншин, а також у сфері інституту громадянства не існує дискримінаційних положень. Однак є необхідним комплексний моніторинг: від аналізу недоліків законодавства до виявлення конкретних прикладів порушення прав національних і мовних меншин, прав на громадянство. Невідповідність деяких українських нормативно-правових актів щодо захисту прав національних і мовних меншин, особливо це стосується мовних меншин, обмежує в правах значну частину українського соціуму (за мовною ознакою - третину населення держави) порівняно з європейськими стандартами. Єдиним шляхом вирішення даної проблеми є негайне приведення внутрішнього законодавства у відповідність до міжнародних, європейських нормативно-правових актів.

Концепція полікультурного середовища розглядається сучасними філософами як ацентрична в ціннісному, тобто і в ідеологічному сенсі. Ця концепція тісно пов'язана з принципами плюралізму та децентралізації, які є одними з найголовніших чинників процесу демократизації суспільства. Децентралізація влади проявляється сьогодні найяскравіше у формі регіоналізму.

Нажаль, сучасна регіональна політика держави не тільки не забезпечує єдність регіонів, а навпаки, сприяє економічному та політичному розмежуванню. Тому головними принципами нової регіональної політики з соціально-філософської точки зору, на наш погляд, мають бути: мультикультуралізм, демократизм, децентралізація влади, законодавче забезпечення високого рівня місцевого самоврядування, єдність держави в її різноманітті (тобто врахування та поважливе ставлення до особливостей кожного регіону).

Наступними кроками у процесі демократизації суспільства через вирішення проблеми децентралізації влади можуть стати культурна автономія і, можливо, інші структурні форми державного устрою. Це питання потребує особливо ретельного соціально-філософського та правового вивчення, обґрунтування та планомірної кропіткої ідеологічної роботи через всі канали інформації, виховного процесу, просвітницької діяльності. Тільки комплексні зусилля вчених, влади та грома-дянського суспільства можуть привести країну в плані децентралізації влади до стан-дартів Європи, яка йшла до нинішнього рівня демократії суспільства декілька сторіч.

У третьому розділі «Феноменологічні прояви полікультурності сучасного українського соціуму: специфіка та проблеми» розроблено шляхи реформування демократичної культурної політики через мультикультуралізм як ідеологію, політику, практику полікультурного суспільства; запропоновано шляхи реформування інституту громадянства у державах, що визнають мультикультуралізм за політику і практику суспільного життя, а також визначено роль інституту громадянства в процесі формування громадянського суспільства; надано обґрунтування специфіки релігійних відносин у поліконфесійному суспільстві та пропозиції шляхів вирішення міжконфесійних проблем у межах мультикультурної парадигми.