Мультикультуралізм: концептуальна модель та праксеологічні виміри її реалізації в українському соціумі

Культурна політика демократичної держави є діяльністю, що передбачає формування концептуальних уявлень про місце і роль культури в суспільному житті; виявлення пріоритетних цілей розвитку культури; створення відповідних програм розвитку культури; реалізацію програм за допомогою розподілу різних видів ресурсів.

Взагалі, культурна політика - це процес надання умов та регулювання із боку суспільства, держави, інших суб'єктів культурного життя відносин, процесів, що складають, характеризують і реалізують культуру на сучасному етапі розвитку певної людської спільноти. Метою демократичної культурної політики повинно бути збереження цілісності суспільства перед обличчям виникаючих проблем, соціальних викликів.

Проаналізувавши визначення понять «мультикультуралізм» та «культурна політика», можна відмітити наступне: і культурна політика, і політика мультикультуралізму як специфічна риса культурної політики, що відображає об'єктивні реалії полікультурного суспільства, покликані регулювати суспільні відносини; обидва поняття можна розглянути крізь призму соціокультурного процесу; головними суб'єктами і культурної політики, і мультикультуралізму як політики полікультурного суспільства є людина, держава, суспільство; об'єктами є фізичні особи, людські спільноти, суспільні відносини, процеси, картина світу як головний об'єкт; змістом відносин і в культурній політиці, і в мультикультуралізмі як політиці є права, обов'язки і законні інтереси суб'єктів.

Метою демократичної культурної політики є збереження цілісності суспільства, а мета мультикультуралізму - збереження єдності у різноманітті. Із цілей випливають функції. І культурна демократична політика, і мультикультуралізм як політика виконують одні функції: регулятивна; координаційна; інтегративна; виховна; стимулююча; інноваційна. Отже, культурна політика висвітлюється через політику мультикультуралізму у полікультурному демократичному суспільстві.

Якими принципами керується сучасна культурна політика? Якщо проаналізувати міжнародні нормативно-правові акти та дослідження сучасних філософів у сфері демократичної культурної політики, можна інтегрувати головні з принципів наступним чином: принцип культурної демократії; заохочення культурної самосвідомості при відмові від нав'язування самосвідомості; збереження і розвиток мовного різноманіття; спрямованість на розвиток творчості; орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності; визначення пріоритету міжнародно-правових актів у сфері культури. Жоден з названих вище принципів не вступає у протиріччя з принципами мультикультуралізму як політики. Напроти, принципи культурної політики демократичного суспільства і принципи мультикультуралізму як такої політики, що сприяє демократизації суспільства, співпадають.

З'ясувавши несуперечливість мети, принципів, функцій сучасної демократичної культурної політики полікультурного суспільства, можна сформулювати напрямки роботи в сфері культурної політики полікультурного суспільства. Зазначимо, що сформульовані такі напрямки роботи, які опрацьовуються культурною політикою, крім традиційних, тих, що тисячоліття вирішує кожне суспільство (табл.1).

Процеси економічної інтеграції в глобальних масштабах та етнічної і культурної фрагментації так чи інакше пов'язані з набуттям або втратою громадянства. Як і в усіх людських спільнотах, що визнають мультикультуралізм за суспільну практику та політику існування своїх держав, в Україні, яка нормативно не визнає політику мультикультуралізму, але практично є полікультурним суспільством, виникають протиріччя між полікультурним станом суспільства і законодавчою базою держави, спрямованою на визнання гомогенності суспільства. Це протиріччя може бути ліквідовано тільки через реформування нормативно-правової бази, приведення її у відповідність до європейських стандартів, оскільки це відповідає зовнішньополітичним цілям держави.

Одним із найважливіших показників визнання сучасної України полікультурною державою є поліконфесійний стан релігії, який до того ж має регіональний вимір. Не дивлячись на те, що релігія - особлива форма ідентичності премодерна, переживши світських характер модерного суспільства, в період постмодерну релігія знову набуває великого значення в процесі ідентифікації (як індивідуальної, так і колективної).

Таблиця 1 Напрямки роботи в сфері культурної політики мультикультурного суспільства

Україна має специфічне географічне положення на межі Сходу і Заходу, де пересікаються різні релігії - християнство і мусульманство, різні конфесії - православ'я і католицизм. Сьогодні в Україні можна виділити декілька основних типів релігійної духовності: православна духовність, греко-католицька, протестантська, мусульманська релігійність. Нинішня релігійна ситуація в Україні складна: посилюються протиріччя між різними церковними конфесіями та релігійними течіями, що зумовлено цілим рядом політичних та економічних причин. Нетолерантність в релігійній сфері України характеризується поділом релігійних течій на традиційні і нетрадиційні; міжрелігійними суперечками та конфліктами, а також міжцерковними непорозуміннями між різними християнськими церквами.

Шляхом виходу із даної ситуації дехто вважає створення єдиної національної релігії, національної або помісної церкви, які б виконували інтегруючі й етноконсолідуючі функції. Проаналізувавши історичний досвід попередніх століть щодо спроби створити на українських землях єдину християнську національну Церкву, сучасні вчені (С. Здіорук) доходять однозначного висновку, що ідея єдиної національної релігійної інституції залишається невідповідною реальному буттю. Не вважаючи на те, що на духовний потенціал певних конфесій і церков спирається багато народів світу, для українців характерна своя специфіка: жодна з конфесій, що існували в минулому та існують нині в Україні, ніколи повною мірою не охоплювала всього розмаїття національно-культурного буття українського народу. Крім того, необхідно пам'ятати, що об'єднуючи церковні конфесії, релігійні течії під егідою будь-якої з них, обов'язково будуть порушені права тисяч віруючих, тобто будуть порушені права громадян, які ми відносимо до загальнолюдських цінностей. В сучасних умовах, а також в умовах політики мультикультуралізму, ми можемо го-ворити не про об'єднання релігійних течій та церковних конфесій, а про співпрацю всіх церков в інтересах народу України. Такими моментами співпраці є питання культурного, політичного, соціального, економічного життя сучасного людства.

У четвертому розділі «Праксеологічні напрями побудови концептуальної версії моделі мультикультуралізму» обґрунтовано комплекс підходів до формування сучасної національної ідеї крізь призму мультикультуралізму; розроблено концепцію соціально-виховної роботи у навчальному закладі країни, що визнає мультикультуралізм як ідеологію, політику, практику, а також аксіологічні засади моделювання міжкультурної комунікації у полікультурному середовищі; представлено шляхи реформування освіти у полікультурному соціумі.

Збереження цілісності полікультурного, поліконфесійного, фрагментованого, багатомовного суспільства потребує певного цементуючого елемента - національної ідеї. В сучасній громадській національній ідеї на чільне місце замість етнокультурної єдності (мова, релігія, історія, фольклор тощо) виходить єдність громадянська, політична і соціальна, тобто приналежність, перш за все, до єдиної Української держави як до нового політичного і соціального феномену, що включає, без сумніву, і етнокультурний феномен, однак, на відміну від попередньої ідеї, далеко не тільки його і далеко не на першому місці, оскільки основою розбудови сучасної європейської держави є не етнокультурний феномен, а громадянський, соціальний і політичний. Якщо між поняттям „нація” і поняттям „етнос” ставити знак рівняння, це зразу ж відсторонює від національної ідеї мільйони громадян України.

Така ідея не може бути об'єднуючим фактором фрагментованого суспільства і не може слугувати підґрунтям мультикультурної політики сучасної держави. Як підказує практика суспільного життя, практика розбудови сучасних держав, цінностями, що є підґрунтям національної ідеї, є цінності загальнолюдського плану. Ні етнічні, ні мовні, ні релігійні, ні, тем більше, так звані, класові цінності не зможуть узгодити інтереси багатоскладового суспільства.

Центром становлення національної, суверенної, демократичної держави та національної ідеї є національні інтереси. При визначенні пріоритетних національно-державних інтересів слід пам'ятати, що вони виступатимуть рушійною силою розвитку суспільства лише тоді, коли їхня реалізація буде заснована на загальнолюдських принципах гуманізму, толерантності та відкритості.

Принципами формування національної ідеї в Україні як багатоскладовому суспільстві (враховуючи її державні інтереси), на нашу думку, є: мультикультуралізм (як принцип культурної політики полікультурного суспільства); принцип культурної демократії; заохочення культурної самосвідомості при відмовленні від нав'язування самосвідомості; збереження й розвиток мовного різноманіття; спрямованість культурної політики на розвиток творчості; орієнтація як на національні, так і на загальнолюдські цінності; визнання пріоритету міжнародно-правових актів у сфері культури. Пропонуються наступні шляхи формування сучасної загальнонаціональної ідеї через врахування національних інтересів як підґрунтя самої ідеї (табл. 2).

Таблиця 2 Національні інтереси та шляхи формування національної ідеї

Першочергова роль у пошуках національної ідеї належить, як відомо, філософам, історикам та освітянам, оскільки саме вони формують нову ідентичність. Основою концепції сучасної освіти є полікультурність. Вважаючи на те, що „полі” з грецької перекладається як „складне ціле”, а „мульти” з латині - як „багаторазово повторюване”, освіту у полікультурному просторі доцільніше називати полікультурною, адже таке поняття надає уявлення про висвітлення багатомірного, але цілісного простору.

Ідеєю українського національного освітнього простору, як і всього слов'янського, і навіть європейського, є виховання на традиціях свого народу, його духовних і моральних цінностях, громадянських, патріотичних, загальнолюдських цінностях, в тому числі, - на цінностях демократії. Сучасна національна освіта, виховання не можуть розвиватися без взаємодії з культурою інших народів, без діалогу з іншими культурами. В умовах глобалізації така ізоляція здається неможливою. Метою полікультурної освіти є формування планетарного мислення через усвідомлення себе частиною етносу, нації, держави, людства. Головне завдання сучасних закладів освіти - виховання, перш за все, громадянина, формування у нього таких особистих якостей, які сприятимуть перетворенню нашого суспільства у життєспроможне, громадянське, демократичне та гуманне. Полікультурна освіта із ідеї може перетворитися на реальну політику в сфері освіти і культури через реформування навчальних програм, підручників, методів навчання, системи навчальних закладів.

Аналізуючи роботи ряду сучасних вчених (Є. Бєлозерцев, О.Гриценко, Н.Гончаренко, О.Гукаленко, О.Зарівна,Є. Мягка), можна визначити наступні теоретичні положення реформування освіти у напрямку полікультурності (табл.3).

Майбутнє народу України залежить від змісту цінностей, що закладаються як життєві орієнтири молодих людей, та від того, якою мірою духовність стане основою їх життя. З огляду на це актуальним є наукове розроблення і практичне забезпечення по суті нової системи громадянської освіти і виховання, мета яких - сформувати в молоді комплекс громадянських якостей, глибоке розуміння ними належності до української нації, своєї держави, внутрішню потребу і готовність відстоювати та захищати її інтереси, реалізовувати свій особистий потенціал на благо зміцнення української держави, толерантне ставлення до представників всіх національностей, рас, конфесій.

Сучасний виховний процес, на нашу думку, має базуватись на наступних принципах: єдність національного і загальнолюдського, культуровідповідність виховання, активність, самодіяльність і творча ініціатива, демократизація виховання, гуманізація, безперервність і послідовність виховання, єдність навчання і виховання, диференціація та індивідуалізація виховного процесу, гармонізація родинного і суспільного виховання. Соціально-виховний процес є настільки багатогранним, що доцільно визначитися з головними його напрями: національно-патріотичний, політичний, громадянський; правовий; естетичний, духовний, моральний; фізичний; трудовий, економічний; екологічний.

Сьогодні в Україні, яка знаходиться, на нашу думку, на зламі цивілізацій, формою спілкування між основними культурними масивами Сходу й Заходу, що допоможе прийти до взаємопорозуміння, має стати діалог, покликаний запобігти проявів міжкультурних конфліктів.

Таблиця 3 Теоретичні положення реформування освіти у напрямку полікультурності

Серед міжкультурних конфліктів з точки зору аксіології найбільш поширеними є наступні: між етнічними і/або мовними групами; між представниками різних конфесій, релігій; між носіями різних субкультур; між традиціями та інноваціями в одній культурі; між політичними вподобаннями, заснованими на цивілізаційних засадах.

Ціннісний підхід до дослідження проблем, пов'язаних із мультикультуралізмом, підказує, що основою міжкультурного діалогу, міжкультурної комунікації, яка дозволяє учасникам виражати деяку зовнішню по відношенню до самих учасників інформацію, внутрішній емоційний стан, статутні ролі учасників комунікації, є загальнолюдські цінності.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичні узагальнення та отримано нове вирішення актуальної соціально-філософської проблеми, що виявляється в розробці концептуальної моделі мультикультуралізму та визначенні праксеологічних версій її реалізації в неіммігрантському полікультурному українському соціумі. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити наступні висновки:

1. Специфікою сучасного українського соціуму є його полікультурність, яка на відміну від полікультурності США, Канади, Австралії, ін. формувалася неіммігрантським шляхом. Не дивлячись на це, головне соціально-культурне протиріччя ХХІ ст. (протиріччя між прагненням глобалізаційних процесів до єдності, унітарності, стандартизації та прагненням кожної культури до збереження своєї унікальності, розмаїття, власних традицій, відмінних від інших культур) у повній мірі стосується й України. Отже, виникла необхідність розробки концептуальної версії моделі мультикультуралізму як ідеології, політики, практики полікультурного неіммігрантського соціуму.

2. Стрижнем концептуальної схеми мультикультуралізму, елементами якої є ієрархізовані, пов'язані між собою концепти („полікультурність”, „ідентичність”, „толерантність”, „демократизація”, „децентралізація”, „культурна політика”, „національна ідея”, „державна доктрина”, ін.), виступає концепт „цінність”, оскільки саме в ключі ціннісного розуміння розглядається кожен елемент концептуальної схеми мультикультуралізму. У зв'язку з тим, що досліджується полікультурне, фрагментарне (багатоскладове), багатовекторне суспільство, процес пізнання має бути заснованим на багатомірнісному та міждисциплінарному підходах. Пропонувати шляхи збереження єдиної держави при соціокультурному розмаїтті надає змогу інтервальний підхід, який виправдовує право на існування мультикультуралізму не тільки як політичної доктрини, а й як ідейно-концептуальної парадигми. Основними принципами дослідження мультикультуралізму як ідеології, політики, практики полікультурного неіммігрантського суспільства є принципи об'єктивності, „мозаїчності” („палітри”), загального зв'язку, коментування. Розробку концептуальних засад моделі здійснено завдяки загальнонауковим та спеціальним методам пізнання: синергетики, моделювання, компаративізму.

3. Опрацювання кожного елементу концептуальної схеми проходить через аналіз, вдосконалення та уточнення змісту концепту у відповідності до специфічних умов українського соціуму. Таким чином, категоріальний каркас концептуальної схеми формується з урахуванням полікультурності, поліконфесійності, двомовності, політичної двовекторності, чіткого регіоналізму та ін. проявів різноманіття українського соціуму. Головний акцент дослідження як кожного елементу концептуальної схеми мультикультуралізму, так і взагалі полікультурного суспільства, робиться на розумінні їх як феноменів цінністно-смислової природи.

4. Беручи до уваги рівні розуміння поняття «мультикультуралізм» (дескриптивний, ідеологічний, політичний), для сучасного стану українського соціуму можна виокремити наступну особливість мультикультуралізму відносно України: сучасні соціальні групи (конгломерати соціальних груп) в Україні мають певні відмінності, є ряд протиріч між ними, враховуючи етнічне, мовне, релігійне, політико-економічне розмаїття, але говорити про несумісність цих груп сьогодні не має підстав.

5. Розглядати мультикультуралізм як ідеологію і політику сучасного українського суспільства не є можливим без виокремлення специфічних рис української ідентичності, яка перебуває сьогодні в стані кризи, як й ідентичності суспільних груп інших країн. До причин кризи ідентичності, відомих у світовому форматі, можна додати причини, характерні для українського суспільства, серед яких чільне місце займає бурхливий процес регіоналізації початку ХХІ ст., спричинений різною цивілізаційною орієнтацію регіонів. Отже, національна ідентичність в Україні на поч. ХХІ ст. уступила місце ідентичності регіональній, яка базується не тільки на різній політичній орієнтації, а й на суттєвих мовних, релігійних, господарсько-економічних, історичних особливостях регіонів. Серед моделей ідентичності (ідеологічна, «подвійна», націоналістична, культурна) найбільшого інтересу сьогодні на Сході і Півдні України набуває, на наш погляд, «подвійна» модель ідентичності, яка своєю багатовекторністю, плюралізмом найбільшою мірою відповідає ідеї та політиці мультикультуралізму. Для Заходу України є характерною модель ідеологічної ідентичності, що має серйозне націоналістичне забарвлення, при чому в даному випадку нація на українському Заході розуміється, як правило, не як політичне (громадянське), а як етнічне утворення. Одним із найефективніших виходів із конфліктної напруги між регіонами може стати надання можливості будувати культурну, мовну, освітню політику, котра буде відповідати потребам регіону, і водночас не буде суперечити загальнодержавній стратегії. Загальним підґрунтям державної і регіональних стратегій мають бути універсальні загальнолюдські цінності.

6. Вплив регіоналізації на формування ідентичності обумовив загострення соціально-філософського інтересу до проблем толерантності, серед класифікаційних елементів якої значне місце посідає регіональна толерантність. З метою забезпечення суспільної стабільності, узгодження регіональних інтересів, збереження цілісності держави однією з першочергових суспільних задач стає формування (виховання) міжрегіональної толерантності в рамках ідеології, політики, практики мультикультуралізму в Україні. Толерантність, в т.ч. регіональна, є несумісною із визнанням переваги однієї культури над іншою, є ознакою моральності, культури народів. Це дозволяє етносам не підпадати під асиміляційні впливи, процеси, а інтегрувати у суспільство, зберігаючи свою ідентичність, і не відчувати будь-яких проявів дискримінації. Виховання толерантного ставлення до представників та соціальних груп інших регіонів має відбуватися через філософське обґрунтування сучасної національної доктрини, основою якої можуть стати загальнолюдські цінності, через освітньо-виховну, просвітницько-інформаційну роботу.

7. Якщо погодитись з тим, що найголовнішою попередньою умовою демократизації суспільства є національна єдність, то таке фрагментоване, полікультурне суспільство, як Україна, має привести свій територіально-державний устрій у відповідність до демократичних вимог. Першим кроком в цьому може стати надання культурної автономії як одного з проявів мультикультуралізму. Але ідея культурної автономізації не набула ще в українському соціумі статусу демократичної цінності, що тягне за собою необхідність ретельного соціально-філософського і, більш того, світоглядного (а не тільки правового) обґрунтування понять «автономія», «федералізм», «регіоналізм» у контексті демократизації суспільства через ідею мультикультуралізму.

8. Формування в межах мультикультуралізму (як ідеології та політики) нової ідентичності, толерантності сприятимуть подальшій демократизації українського суспільства, якщо розглядати демократизацію як процес збереження, передачі, поширення демократичних цінностей, а також як процес охорони, захисту, гарантування прав людини. Поглибити процес демократизації еволюційним (не революційним) шляхом, без зовнішнього втручання у справу держави, дозволить, на нашу думку, ідеологія, політика, практика мультикультуралізму.

9. Наукове опрацювання таких понять, як «автономія», «федералізм», «регіоналізм», відокремлення їх від розуміння сепаратизму як наслідку автономізації, федералізації, надасть можливість спростувати враження про Україну як державу, розколоту на дві частини, а точніше - від враження про «дві України». Обов'язковою умовою втручання держави в суспільні процеси є запобігання проявам дискримінації, а також обережне ставлення до такого поширеного в сучасному суспільстві явища, як позитивна дискримінація, адже втілюючи в собі основні негативні риси мультикультуралізму, позитивна дискримінація викликає незадоволення більшості соціальних груп фрагментованого суспільства і при нехтуванні норм міжнародного права загрожує переростанням у дискримінацію негативну. Перш за все, сьогодні це стосується мовних проблем, а також проблем надання регіонам більш широкого самоврядування. Враховуючи політичну нестабільність сучасного українського соціуму, для держави найбільш сприятливим є паритетний тип багатоскладового суспільства, для якого характерний пропорційний доступ всіх головних сегментів суспільства до влади і суспільних благ. Крім того, паритетний тип багатоскладового суспільства ґрунтується на загальнолюдських цінностях при узгодженні з ними національних цінностей, притаманних суспільним сегментам, маркерами яких є етнічність, мова, релігія.

10. Основою філософськи обґрунтованого втручання держави у суспільну практику є національна доктрина. Якщо національна доктрина є національним проектом, заснованим на ідеї захисту індивідуальних та групових прав у етнічно, релігійно, мовно, економічно фрагментованому суспільстві, то ідея культурної автономії, що базується на екстратериторіальному підґрунті і реалізується через культурні центри, національні суспільні ради, асоціації, землячества тощо, не представляє будь-якої загрози для єдності держави навіть в складний (політично, економічно, ідеологічно) час, а сприяє подальшій демократизації суспільства. Ключовим фактором подальшого розвитку демократизації суспільства через мультикультурну політику має стати також вдосконалення сучасної регіональної політики України, головним принципом якої є єдність держави, не дивлячись на регіональне розмаїття.

11. У формат децентралізації влади вписується моралістичний тип мультикультуралізму, оскільки для цього типу характерними рисами є співіснування різних етнічних, релігійних, мовних, політичних, соціально-економічних фрагментів суспільства. Якщо ж говорити про практичне існування політики мультикультуралізму, то з усіх практик, які існують сьогодні в країнах світу, звертає на себе увагу досвід Австралії, оскільки політика мультикультуралізму в цій державі спирається на соціальну справедливість, рівність індивідів, захист прав людини, що відповідає засадам правової, демократичної держави.

12. Практична політика мультикультуралізму висвітлюється в трьох формах: мультикультурна освіта, автономія, мультинація. Мультикультурна освіта містить такі елементи, як навчання і виховання, та тісно пов'язана із інформаційно-просвітницькою діяльністю. Особливістю навчання в рамках полікультурної освіти є оволодіння сумою знань, які висвітлюють полікультурність суспільства, а також вмінь і навичок толерантної поведінки. Вважаємо, що найбільш привабливою для України концепцією такої освіти є інтеркультуралізм, який ставить за мету забезпечення активного, позитивного діалогу різних культур, їх взаємопорозуміння та взаємозбагачення. У полікультурному вихованні акцент, на наш погляд, необхідно ставити на формуванні громадянськості, основою якої є залучення особи до системи загальнолюдських цінностей. Стосовно другої форми практичної політики мультикультуралізму (автономії) необхідно відмітити, що, враховуючи політичні реалії сьогодення, найбільш придатною для суспільного розвитку є культурна автономія. Головною рисою мультинації (як третьої форми практичної політики мультикультуралізму) в Україні може стати автономія в рамках мультикультурної нації. З метою запобігання проявів сепаратизму необхідно забезпечити реальний захист прав автономії, а не просте декларування таких прав.

13. Цементуючим елементом фрагментованого суспільства, яким сьогодні є Україна, з яскраво вираженою регіоналізацією може стати культурна політика, одним із головних принципів якої є принцип культурної демократії, а однією з найдієвіших та найефективніших функцій - виховна функція. Політика мультикультуралізму і демократична культурна політика взаємодоповнюють одна одну, базуються на однакових принципах, не суперечать одна одній. За зразок механізму взаємовідносин держави з культурною сферою можна вважати британську модель, для якої є характерним принцип «витягнутої руки», розподіл бюджетних коштів через недержавні і напівдержавні інституції.

14. Культурний плюралізм, як принцип культурної політики демократичних полікультурних суспільств, накладає відбиток і на освіту, і на виховання, і на таку важливу інституцію, як громадянство. Концепція мультикультурного громадянства базується на розумінні того, що громадянин може мати культурну ідентичність, що відрізняється від офіційно заохочуваної державою, але це не впливає на рівень і повноту прав та обов'язків громадянина.

15. Механізмами перетворення мультикультуралізму на практику суспільного буття мають стати нова національна ідея (започаткуванням якої може стати продумана, філософськи виважена державна доктрина), заснована на загальнолюдських цінностях; демократична культурна політика, підкорена цінностям мультикультуралізму; полікультурні освіта, виховання, інформаційно-просвітницька діяльність, що мають позитивно впливати на міжкультурні комунікації, запобігати міжкультурним конфліктам, а також приведення державного устрою та законодавче закріплення цінностей демократії у відповідність до міжнародних демократичних ідеалів, стандартів.

концептуалізація мультикультуралізм фрагментований суспільство

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Дрожжина С.В. Мультикультуралізм як концептуальна модель та праксеологія розуміння сучасного українського соціуму: монографія / С.В. Дрожжина ; Міністерство освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського. - Донецьк: [ДонНУЕТ], 2009. - 288 с.

Статті в наукових фахових виданнях

1. Дрожжина С.В. Визначення терміну «культурна політика» через поняття соціокультурного процесу / С.В.Дрожжина // Інтелект. Особистість. Цивілізація: темат. зб. наук. праць із соц.-філос. проблем. - Донецьк, 2004. - Вип. 2. - С. 83-89.

2. Дрожжина С.В. Формування нової культурної ідентичності на прикладі регіонів України / / С.В.Дрожжина, Т.О. Андрєєва // Інтелект. Особистість. Цивілізація: темат. зб. наук. праць із соц.-філос. проблем - Донецьк, 2005.- Вип. 3. - С. 139-147. Особистий внесок здобувача: визначено тенденції та напрями формування нової культурної ідентичності на основі аналізу статистичних даних - 0,5 д.а.

3. Дрожжина С.В. Громадське виховання як чинник формування сучасної ідентичності / С.В.Дрожжина, Л.М. Маттенкова // Ноосфера і цивілізація. - 2005.- Вип. 2. - С. 97-101. Особистий внесок здобувача: визначено зміст сучасного громадського виховання та його роль у формуванні сучасної ідентичності - 0,4 д.а.

4. Дрожжина С.В. Мова як найважливіший чинник самоідентифікації / С.В.Дрожжина, О.О.Одінцова // Вісн. ДонДУЕТ. Сер. 2, Гуманіт. науки. - 2005. - № 2. - С. 143-149. Особистий внесок здобувача: на основі аналізу статистичних даних визначено роль мови у формуванні сучасної ідентичності - 0,4 д.а.

5. Дрожжина С.В. Національні та мовні меншини в Україні: деякі теоретичні та практичні проблеми/ С.В.Дрожжина // Інтелект. Особистість. Цивілізація : темат. зб. наук. праць із соц.-філос. проблем. - Донецьк, 2006. - Вип. 4. - C.79-99.

6. Дрожжина С. В. Місце мультикультуралізму в сучасному українському соціумі / С.В.Дрожжина // Вісн. ДонДУЕТ. Сер. 2, Гуманіт. науки. - 2006. - № 2. - С. 78-84.

7. Дрожжина С.В. Специфіка формування сучасної української ідентичності / С.В.Дрожжина // Ноосфера і цивілізація. - Донецьк, 2006. - Вип. 4. - С. 87-94.

8. Дрожжина С.В. Толерантність як дієвий чинник демократизації сучасного українського соціуму / С.В.Дрожжина // Мультиверсум. Філософський альманах : зб. наук. праць / Нац. акад. наук Украины, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. - К., 2006. - Вип. 55. - С. 89-96.

9. Дрожжина С.В. Місце мультикультуралізму в процесі демократизації сучасного українського соціуму / С.В.Дрожжина // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Сер. 7, Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К., 2007. - Вип. 10. - С. 63-70.

10. Дрожжина С.В. Позитивні та негативні риси мультикультуралістської парадигми / С.В.Дрожжина // Вісн. ДонДУЕТ. Сер. 2, Гуманіт. науки. - 2007. - № 2. - С. 4-8.

11. Дрожжина С.В. Проблеми пошуку шляхів формування сучасної національної ідеї / С.В.Дрожжина // Інтелект. Особистість. Цивілізація : темат. зб. наук. праць із соц.-філос. проблем. - Донецьк, 2007. - Вип. 5. - С. 5-13.

12. Дрожжина С.В. Культурна політика демократичного суспільства в контексті мультикультуралізму / С.В.Дрожжина // Вісн. ДонНУЕТ. Сер. 2, Гуманіт. науки. - 2008. - № 2. - С. 13-19.

13. Дрожжина С.В. Теоретичні засади моделювання сучасної культурної політики демократичного суспільства / С.В. Дрожжина, Т.О. Андрєєва // Інтелект. Особистість. Цивілізація : темат. зб. наук. праць із соц.-філос. проблем. - Донецьк, 2008. - Вип. 6. - C. 111-123. Особистий внесок здобувача: презентовано поняття «культурна політика», визначено тенденції та напрями розвитку культурної політики в демократичному суспільстві - 0,6 д.а.

14. Дрожжина С.В. Вплив субкультур на розвиток культурного плюралізму / С.В.Дрожжина // Вісн. ДонНУ. Сер. 2, Гуманіт. науки. - 2008. - № 2. - С. 305-310.

15. Дрожжина С.В. Методологічні виміри інтелектуального осягнення й розуміння полі культурного суспільства / С.В.Дрожжина // Вісн. ДонНУЕТ. Сер. 2, Гуманіт. науки. - 2009. - № 2. - С. 159-166.

16. Дрожжина С.В. Мультикультуралізм як складова частина демократизації сучасного полікультурного суспільства / С.В.Дрожжина // Інтелект. Особистість. Цивілізація : темат. зб. наук. праць із соц.-філос. проблем. - Донецьк, 2009. - Вип. 7. - С. 117-121.

17. Дрожжина С.В. Вплив релігії на процеси консолідації поліконфесійного суспільства / С.В.Дрожжина // Наука. Релігія. Суспільство / Державний університет інформатики і штучного інтелекту, Відділ у справах релігій Донецької обласної державної адміністрації. - Донецьк, 2009. - № 3. - С. 228-234

18. Дрожжина С.В. Теоретичні аспекти впливу процесів децентралізації влади на рівень демократії в державі / С.В.Дрожжина // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків: ХАІ, 2009. - № 3 - 138 с. - С. 79-89.

19. Дрожжина С. В. Сучасний стан полі конфесійних відносин в Україні: позитивні тенденції та негативні риси / С.В.Дрожжина // Гілея: Науковий вісник. Збірник наукових праць. - Київ: Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Українська Академія наук, 2009. - № 29. - 444 с. - С. 199-204

20. Дрожжина С.В. Релігійні відносини в умовах поліконфесійності сучасного українського суспільства /С.В.Дрожжина // Вісник Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв: Наук. журнал - К.: Міленіум, 2009. - № 4. - С. 12-18.

Матеріали конференцій та тези доповідей

1. Дрожжина С.В. Нормативно-правове регулювання сучасної культурної політики України // Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії - шляхи європейської інтеграції : матеріали конф. / Вінниц. ін-т Між регіон. Акад. упр. персоналом. - Вінниця, 2004. - С. 162-165.

2. Дрожжина С.В. Компетенція державного регулювання сучасної культурної політики // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління: матеріали 5-ї Міжнар. міждисц. наук.-практ. конф. / Укр. асоц. «Жінки в науці та освіті», Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, Житомир. ін-т п-ва і сучас. технологій. - Х., 2004. - С. 206-207.

3. Дрожжина С.В. Толерантність: регіональний вимір // Матеріали Першої міжнародної науково-практичної конференції «Науковий потенціал світу 2004», 1-15 листоп. 2004, м. Дніпропетровськ: Наука і освіта - Д., 2004. - Т. 73: Філософія. - С. 27-30.

4. Дрожжина С. В. Формування нової культурної ідентичності: регіональний аспект // Творча спадщина В. І. Вернадського і сучасність («Вернадські читання») : доп. і повідомл. 4-ої міжнар. наук. конф. - Донецьк, 2005. - С. 168-170.

5. Дрожжина С.В. Особливості формування системи цінностей у фрагматичному просторі сучасної України // Наукові дослідження - теорія та експеримент'2005 : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Полтав. нац. техн. ун-т. - Полтава, 2005. - С. 34-38.

6. Дрожжина С.В. Проблеми правових основ толерантності в Україні // Матеріали Другої міжнародної науково-практичної конференції «Науковий потенціал світу 2005», 19-30 верес. 2005 р., м. Дніпропетровськ / Наука і освіта. - Д., 2005. - Т. 15: Філософія. - С. 59-61.

7. Дрожжина С.В. Громадське суспільство: еволюція поняття, структура, шляхи становлення // Збірник матеріалів конференцій / Харківське міське товариство «Філософська освіта», Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2005. - С. 4.

8. Дрожжина С.В. Місце мультикультуралізму в процесі демократизації сучасного українського соціуму // Дні науки : зб. тез доп. наук.-практ. конф., 5-6 жовт. 2006 р. / Гуманітар. ун-т "Запоріз. ін-т держ. та муніцип. упр.". - З., 2006. - Т. 2. - С. 372-373.

9. Дрожжина С.В. Засади формування концепції соціально-виховної роботи у вищому навчальному закладі // Електронні ресурси для науки, освіти, виховання : матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. - Донецьк, 2006. - С. 18-23.

10. Дрожжина С. В. Федеративна форма устрою як чинник розвитку демократизації // Філософські стратегії ХХІ століття : матеріали ХІV Харків. Міжнар. Сковороднів. читань.- Харків. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Х., 2006. - С. 112-114.

11. Дрожжина С.В. Специфіка формування сучасної української ідентичності // Ідентичність у сучасному соціумі : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Донецьк, 14-15 листоп. 2006 р. - Донецьк, 2006. - С. 269-271.

12. Дрожжина С.В. Мультикультуралізм як один із принципів формування демократичного суспільства // ХХІ століття: альтернативні моделі розвитку суспільства. Третя світова теорія : матеріали п'ятої міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 26-27 трав. 2006 р. / Ін-т психології ім. Г. С. Костюка Акад. пед. наук України [та ін.]. - К., 2006. - Кн. 5: Соціально-психологічні аспекти альтернативних моделей розвитку суспільства. - С. 71-75.

13. Дрожжина С.В. Права людини як основа ідентифікації у демократичному суспільстві // Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. 27-28 квіт. 2007 р., (м. Івано-Франківськ) / Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2007. - С. 102-104.

14. Дрожжина С.В. Права національних і мовних меншин як актуальна проблема українського соціуму // V Культурологічні читання пам'яті Володимира Подкопаєва «Культурологічний дискурс сучасного світу: від національної ідеї до глобалізаційної цивілізації» : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., [Київ, 1-2 черв. 2007 р.] / Укр. центр культур. дослідж. - К., 2007. - С. 294-300.

15. Дрожжина С.В. Вплив євроінтеграційних процесів на формування сучасної культурної політики України // Тенденції та пріоритети економічного і правового розвитку України в сучасних умовах : зб. наук.-метод. праць. -Херсон. держ. ун-т. - Херсон, 2007. - С. 124-132.

16. Дрожжина С. В. Студентське самоврядування ДонНУЕТ педагогіка співпраці // Інститут академкураторства у кредитно-модульній системі навчання в Україні : матеріали І регіон. наук.-практ. конф., 15 берез. 2008 р. - Донецьк, 2008. - С. 44-47.

17. Дрожжина С.В. Теоретичні засади сучасної культурної політики демократичного суспільства / Дрожжина С. В., Андрєєва Т. О. // Культура и экономика : междунар. науч.-практ. конф., 20-21 марта, Донецк, Україна - Донецьк, 2008. - С. 13-16. Особистий внесок здобувача: визначено напрями впливу культурної політики на процес демократизації сучасного суспільства - 0,15 д.а.

18. Дрожжина С.В. Політичні практики сучасного мультикультуралізму // Матеріали 4-ої міжнар. практ. конф. «Бъдещето соціологія на световната наука», 17-25 декаб. 2008. -- София, 2008. - Т. 15: Психология и соціологія. - С. 23-25.

19. Дрожжина С.В. Мультикультурна освіта як форма практичної політики полікультурного суспільства // Інститут вищої освіти та його вплив на регіональний розвиток України: соціокультурні, економічні та правові аспекти: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 26-27 трав. 2008 р. / Нац. ун-т держ. налог. служби України. - Ірпінь, 2008. - С. 213-216.

20. Дрожжина С.В. Місце національного інтересу в формуванні сучасної національної ідеї // Сучасна Україна: альтернативи поступу : матеріали міжнар. наук.-теорет. конф., 23-24 трав. 2008 р. - Донецьк, 2008. - С. 1-9.

21. Дрожжина С.В. Теоретичні аспекти мультикультуралізму // Materialy V mezinarodni vedecko-prakticka conference «Moderni vymozenosti vedi-2009».- Praha, 2009. - Dil. 4: Ekonomike vedi. - S. 50-54.

Інші видання

1. Дрожжина С. В. Основы государства и права : посібник : рек. М-вом освіти і науки України / С.В. Дрожжина, И.Я.Тодоров- Донецк : Центр подготовки абитуриентов, 2004. - 256 с. Особистий внесок здобувача: визначено місце захисту етнічних, мовних, політичних, релігійних меншин в сучасному законодавстві України, нормативно-правові засади демократизації суспільства - 5,99 д.а.

2. Дрожжина С.В. Культурна політика: деякі теоретичні і практичні проблеми / С.В. Дрожжина, М.П. Рагозін // Донецький вісник Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. - Донецьк, 2004. - Т. 5. - С. 67-76. Особистий внесок здобувача: визначено витоки та описано розвиток поняття «культурна політика»- 0,33 д.а.

3. Дрожжина С.В. Технології правової освіти: особистісний вимір / С.В. Дрожжина, О.О.Одінцова // Модернізація вищої освіти України в контексті євроінтеграції. - Донецьк, 2005. - С. 91-92. Особистий внесок здобувача: описано основні технології сучасної правової освіти - 0,18 д.а.

4. Правознавство : навч. посіб. : рек. М-вом освіти і науки України / за ред. С.В. Дрожжиної ; авт.: С.В. Дрожжина [та ін.] - К. : Знання, 2006. - 350 с. (Серія «Вища освіта ХХІ століття»). Особистий внесок здобувача: визначено місце захисту етнічних, мовних, політичних, релігійних меншин в сучасному законодавстві України, нормативно-правові засади демократизації суспільства - 16,42 д.а.

5. Дрожжина, С.В. Основи правознавства : наоч. довід. : рек. М-вом освіти і науки України / С.В. Дрожжина - К. ; Х. : Веста, 2006. - 120 с.

6. Дрожжина С. В. Мультикультуралізм: теоретичні і практичні аспекти // Політич. менеджмент. - 2008. - № 3. - С. 96-106.

7. Інституційне забезпечення євроатлантичної інтеграції: навч. посіб.: рек. М-вом освіти і науки України як навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А.А. Садєков, С.В. Дрожжина, О.Б. Чернега, Л.М. Самосьонок, В.В. Білозубенко, І.А. Іваненко - Донецьк : [ДонНУЕТ], 2009. - 261 с. Особистий внесок здобувача: визначено політико-правові засади євроатлантичної інтеграції - 0,83 д.а.

8. Дрожжина С.В. Некоторые социально-философские и правовые проблемы вхождения Украины в ЕС // Независимый обозреватель стран Содружества (Россия). - 2009. - № 2. - С. 70-74.

Размещено на Allbest.ru