Безсмертя в контексті соціального буття (онтологічні та аксіологічні виміри феномена)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 129:111.1:141.2:316.3

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

БЕЗСМЕРТЯ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО БУТТЯ (ОНТОЛОГІЧНІ ТА АКСІОЛОГІЧНІ ВИМІРИ ФЕНОМЕНА)

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія

та філософія історії

Сабірзянова Інна Вікторівна

Донецьк - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Донецького національного технічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:доктор філософських наук, професор ГРЕБЕНЬКОВ Геннадій Васильович, Донецький юридичний інститут МВС України Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Є. О. Дідоренка, начальник кафедри психології та соціології

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор КАРПЕНКО Катерина Іванівна, Харківський національний медичний університет, професор кафедри філософії, соціології і медичної соціології

кандидат філософських наук, МАЛЬЦЕВА Ольга Володимирівна, Приазовський державний технічний університет, доцент кафедри філософських наук

Захист відбудеться 19 травня 2010 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.06 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, головний корпус, кафедра філософії, ауд. 509.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий 15 квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к.філос.н., доцент Т. В. Целік

філософський безсмертя онтологічний буття

Підписано до друку 07.04.2010 р. Формат 60х90/16. Папір типографський.

Офсетний друк. Умовн. друк. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Замовлення №070410/97

Видавництво Донецького національного університету,

83001, м.Донецьк, вул. Університетська, 24

Надруковано: Центр інформаційних комп'ютерних технологій

Донецького національного університету

83001, м.Донецьк, вул. Університетська, 24

Свідоцтво про держреєстрацію:

серія ДК №1854 від 24.06.2004 р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема людини, її екзистенції завжди займала і продовжує займати центральне місце у дослідженнях з соціальної філософії. Сучасний стан філософського знання про суспільство може бути оцінений як “соціоантропологічний ренесанс”, який характеризується гостро критичним ставленням до рівня філософської рефлексії щодо проблем оформлення соціальної та антропологічної проблематики в загальній системі філософського знання. Так чи інакше, власна екзистенція для людини була та залишається проблемою, що трансформується в “одвічні питання” про сенс життя, смерть та безсмертя, котрі, як показує цивілізаційний досвід людства, наявні у кожній культурі. Інтерес до них, як правило, загострюється на зламі епох, коли люди намагаються знайти відповіді на питання, пов'язані з пошуком виходу зі складних екзистенційних ситуацій, підіймаючи означенні проблеми до рівня сенсоутворюючих фундаментальних цінностей. Як реальні феномени буття, наявність котрих не потребує повсякденного доведення, життя та смерть, а особливо остання, залишаються споконвічною філософською проблемою, адже філософія як утілення інтелектуальної здатності осягнути сутність буття взагалі покликана давати надію людині, людству в цілому на його майбутнє. І ця надія на спасіння людського світу, можливість протистояння смерті, подолання есхатологічних уявлень традиційно іменується іншим поняттям - поняттям “безсмертя”.

Зростання інтересу до проблеми безсмертя сьогодні є наслідком широкого кола загальносоціальних проблем, що виникають як закономірна реакція на глобальні кризові виклики сучасності, руйнацію традиційних підвалин життя в багатьох регіонах планети, девальвацію суспільних ідеалів та моральних цінностей, зростання агресивності, тероризму, екологічні лиха та пандемії. Названі процеси та негативні соціальні явища вимагають осмислення та обертаються потребою подальшого усвідомлення скінченності як на рівні індивідуального (смерть окремого “Я”), так і загальнолюдського (знищення людства). Принципового значення сьогодні набуває проблема повернення втрачених цінностей та їх відтворення у суспільній практиці; виховання моральності як запоруки духовного відродження; подолання невизначенності у вирішенні людиною одвічних питань власної екзистенції.

Шлях вирішення вищеокреслених проблем вбачається нам плідним через широке соціально-філософське осмислення феномена безсмертя, що дозволить скласти окремі розрізнені уявлення різних видів знання про безсмертя в єдину картину соціального буття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з комплексною темою наукової роботи кафедри філософії Донецького національного технічного університету “Гуманізація науки, техніки, освіти на шляху до сучасного цивілізованого суспільства” (реєстраційний номер Н - 28-95) як один з аспектів проблеми гуманізації освіти у сучасних технічних та управлінських вищих навчальних закладах.

Метою дослідження є виявлення онтологічної та аксіологічної сутності феномена безсмертя як базової інтегральної категорії, яка постає описом існування та визначає загальний напрямок еволюції буття соціуму.

Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається вирішити такий комплекс завдань:

- здійснити історико-філософський аналіз основних підходів, соціально-філософських аспектів, історії осмислення та наявних концепцій безсмертя;

- виявити та узагальнити основні світоглядні та теоретико-методологічні передумови вивчення поняття “безсмертя”, що дозволить визначити площину для комплексного аналізу безсмертя;

- розкрити сутність феномена безсмертя і зміст поняття, що його визначає, через конкретизацію онтологічних вимірів у бутті;

- опрацювати ідею про безсмертя як аксіологічну універсалію культури, що претендує на статус абсолютної;

- концептуалізувати розуміння безсмертя як екзистенційно-буттєвої інтенції, що задає сенс орієнтації людини в загальному просторі соціального розвитку світу;

- обґрунтувати ідею про сенсоутворювальну природу феномена безсмертя на рівні особистісного “Я” через екзистенційні та соціальні прояви у бутті.

Стан наукового опрацювання проблеми. Проблема безсмертя, як і будь-яка інша з фундаментальних проблем, виступає однією зі складових філософських, культурологічних і соціально-політичних досліджень з давніх часів, коли власне світоглядна проблематика стає предметом спеціального дослідження практично в усіх країнах, що у свою чергу і зумовлює широту та розмаїття джерел та наявної літератури, спрямованої на вирішення “одвічних” філософських проблем.

У культурах Сходу та в античній філософії безсмертя розглядалося через ідею метемпсихозу на тлі уявлень про одвічність життя. Античні мислителі поставили ряд кардинальних проблем, які дискутувалися впродовж усієї історії західноєвропейської суспільної думки: від ідеї дуалістичної природи людини як єдності тілесної смертної оболонки й безсмертної душі в ідеалістичних концепціях (Платона, Арістотеля, Плотіна), до повного спростування безсмертя в матеріалістичних вченнях (Демокріта, Епікура). Продовжуючи ідеї орфічної міфології, Піфагор, Платон, Лукрецій Кар вибудували власні концепції, в яких удосконалювалася та доопрацьовувалася вже відома ідея реінкарнації. Існували й ранньохристиянські вчення, де можна зустріти елементи подібних уявлень (Оріген). Середньовічна філософія, тотально пов'язана з християнським віровченням як вченням про порятунок душі й віддяку за страждання у вигляді безсмертя, принципово відрізняється від космоцентризму античних греків і римлян. Мислителі середньовічної християнської культури розглядали безсмертя як буття людської душі у світі, що є трансцендентним емпіричному. Середньовічні концепції безсмертя (К. Тертулліана, Августина Блаженного, Г. Нісського, Авіценни (Абу Алі Ібн-Сіни), Т. Аквінського) виявляються доволі суперечливими, адже поряд з ідеями індивідуального безсмертя висувається ідея безсмертя для всього людства через воскресіння у день Страшного Суду. З іншого боку, це є суперечністю щодо посмертної долі тіла (від ідей тлінного тіла до ідеї воскресіння в тілі). У епоху Відродження змінюється традиційне для Середньовіччя співвідношення уявлень про життя, смерть і безсмертя, акценти зміщуються вбік цінності людського земного життя, тим самим загострюючи інтерес до проблеми безсмертя. Для раннього Відродження характерні спроби синтезу християнських й античних ідей у розумінні феномена безсмертя (Агріппа, М. Фічіно, Н. Кузанський), тоді як у філософії пізнього Ренесансу (М. Монтень) швидше простежуються більш радикальні настрої, увага філософів прикута до земного світу. Для філософів Нового часу проблема безсмертя не має однозначного вирішення. Безсмертя душі відстоювали Р. Декарт, Дж. Берклі, Г. В. Ляйбніц. Намагалися осягнути роль смерті в бутті природи і бутті суспільства Ф. Бекон, Б. Паскаль. Д. Г'юм, обговорюючи метафізичні аспекти доказу смертності душі, повністю відхилив думку про її безсмертя. Філософський натуралізм Просвітництва у розумінні природи людини зумовив негативне ставлення його найбільш яскравих представників як до самої проблеми (Ф. Вольтер), так і до її метафізичної інтерпретації. Разом з тим, у філософських міркуваннях філософів Просвітництва проблема безсмертя отримує і нетрадиційне тлумачення, інакше кажучи, вона дає нам іншу семантику: Д. Дідро пов'язує феномен безсмертя з продовженням життя у пам'яті поколінь.

Принципово інший дискурс, що практично переносить проблему розуміння феномена безсмертя в іншу інтелектуальну площину, представлено в німецькій класичній філософії, зокрема, у філософії І. Канта, для якого безсмертя виникає як соціальна інтенція організації людиною свого буття на вимогу практичного розуму. Не треба та й не можливо логічно довести безсмертя, його варто сприймати як практичний моральний постулат. За Й. Ґ. Фіхте, “Я” настільки ж безсмертне, наскільки буття людини належить вічному Життю. У філософії об'єктивного ідеалізму Ґ. Геґеля безсмертя є абсолютним атрибутом Духу - вічного й незнищеного, тому людський дух та душа перебувають у безсмерті тут і тепер, а не отримають його колись. Іманентний абстрактно-раціоналістичний підхід до проблеми життя, смерті й безсмертя, як власне й до інших проблем теоретичної свідомості у філософії німецької класики, зумовив появу ірраціоналістичної філософії А. Шопенгауера, С. К'єркегора, Ф. Ніцше.

Матеріалістична позиція тлумачення й розуміння феноменів життя, смерті й безсмертя була пов'язана зі зверненям до людини не як до абстракції, а як до індивіда й особистості в єдності біологічних і духовних якостей (антропологія Л. Фойєрбаха, філософія марксизму - від діалектичного матеріалізму до неомарксизму). У психоаналітичній філософії феномени смерті та безсмертя вивчалися З. Фройдом, Е. Фроммом, К.-Г. Юнгом, у трансперсональній психології - С. Грофом. Антропологічна філософія намагалася вписати феномен безсмертя в систему особистісних цінностей (М. Шелер), екзистенційна філософія досліджувала його через ставлення до сенсу життя (А. Камю, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр), буття та Ніщо (М. Гайдеґґер). Ідею відкритості буття, своєрідних “Єлисейських полів”, де a priori можливий будь-який діалог між померлими пропонує П. Рікер. Цікавими є спроби сучасних французьких дослідників вибудувати танатографію еросу (Ж. Батай), проаналізувати смерть та безсмертя як феномени культури через аналіз психологічних настанов людини (Ф. Ар'єс). Проблема взаємовідносин смерті і соціуму, смерті та безсмертя стала об'єктом осмислення у Ж. Бодрийяра, М. Фуко, М. Бланшо, Ж. Дерріда. Закономірності динаміки розвитку смерті та безсмертя як символічних, соціокультурних феноменів розкрито у працях С. Жижека, В. Янкелевича. Американські фахівці намагаються вивчати феномен безсмертя через дослідження станів, наближених до стану смерті (клінічна смерть) (Р. Моуді, Е. Кюблер-Росс); подібні стани є предметом вивчення і російського реаніматолога А. Неговського. К. Ламонт аналізує безсмертя як ілюзію, що знімає страх смерті.

У межах християнсько-антропологічної традиції до проблеми смерті та безсмертя звертаються видатні українські та російські філософи: Г. Сковорода, П. Юркевич, В. Соловйов, М. Бердяєв (персоналістична концепція); С. Булгаков, С. Франк, М. Лосський, І. Ільїн. Для Б. Вишеславцева безсмертя буденної людини реалізується лише у колективному підсвідомому і виступає неперсоналістичним; йому протистоїть безсмертя самості, яке реалізується у духовно-творчій діяльності. Докладний аналіз ідеї безсмертя здійснено у філософії космізму (М. Федоров висунув ідею воскресіння усіх попередніх поколінь; для К. Ціолковського безсмертя - певна “промінева” стадія розвитку людства, пов'язана з виходом за межі тілесності; В. Вернадський постулював ідею вічності життя та майбутню автотрофність людини).

Окремо слід зазначити дослідження у сфері філософії та історії культури, феноменології міфу (В. Асмус, В. Ардзинба, М. Данилевський, К. Леві-Стросс, О. Лосєв, Б. Маліновський, Ф. Х. Кессіді, Е. Тайлор, О. Тахо-Годі).

Для з'ясування сутності феномена безсмертя як однієї з основних базових цінностей суспільства велике значення мають наукові розробки, пов'язані з виявленням загальних теоретичних та методологічних проблем аксіології та теорії культури - радянських філософів: В. Сержантова, В. Тугаринова, О. Дробницького, А. Гуревича, М. Кагана, П. Гайденко; ідеї сучасних українських фахівців С. Кримського, Є. Бистрицького, В. Малахова, В. Табачковського, О. Шинкаренко, Т. Андрєєвої, Г. Гребенькова.

Необхідно відзначити дослідження етичних та психологічних аспектів проблеми безсмертя у новітній українській психології (В. Роменець). Екзистенційні та етичні аспекти феномена “скінченності” людського буття аналізує Е. Мулярчук. Актуальною для сучасного вітчизняного філософського дискурсу є загострена увага до проблем виживання людини і людства (Б. Кримський), виживання у контексті соціально-філософського аналізу взаємозв'язку життя і смерті (М. Лепський), вітальні можливості небуття (В. Ільїн). Феномен смерті як ситуації, при наближенні до якої прояснюються фундаментальні проблеми людського буття, що пов'язує проблему сенсу смерті з проблемою сенсу життя та безсмертя, розглянуто в працях Н. Хамітова. Концепцію безсмертя особистості у поліфонії виявів у людському бутті через феномен любові доводить С. Крилова. Соціально-філософські та етико-гуманістичні аспекти проблеми смерті й безсмертя на матеріалах історії української духовної культури кінця XVI - початку XVIII ст. досліджує В. Козачинська. Закономірності й механізми формування особистих, соціальних, загальнолюдських цінностей у процесі осмислення смерті і безсмертя на різних рівнях свідомості, в тому числі і глобальному, визначає О. Мальцева. На танатологічні аспекти розвитку сучасного суспільства звертає увагу С. Величко. Предметом окремих досліджень стають метафізичні та екзистенційні проблеми страху смерті (О. Туренко, А. Морозов).

Серед авторів, що зробили великий внесок у сучасні наукові розробки щодо окремих питань предмету нашого дослідження в радянській та пострадянській історіографії, слід відмітити таких, як О. Антонова, Р. Баландін, В. Бартушат, Г. Бердишев, В. Борзенков, В. Варава, І. Вішев, Н. Волохова, А. Гідлевський, П. Гуревич, О. Єфремова, Л. Коган, В. Казначеєв, П. Калиновський, В. Клімов, І. Кочетова, А. Кудінова, С. Курбатов, В. Кутирьов, І. Макарова, В. Мінеєв, В. Нефьодов, Т. Мордовцева, В. Налімов, С. Неретіна, В. Нікітаєв, Т. Новікова, Ю. Обидіна, І. Панцхава, Л. Петрова, В. Полікарпов, Г. Попов, В. Рабінович, С. Роганов, В. Розін, С. Резанцев, В. Сабіров, О. Токарський, М. Трубніков, М. Федорова, І. Фролов, А. Чанишев, В. Чудновський.

Феномен безсмертя протягом культурної еволюції людства цікавив не тільки філософів, але й релігійних мислителів, педагогів, фольклористів, літературознавців, діячів художньої культури, тому й нам доведеться підійти до його аналізу не тільки як суто філософської, а швидше як комплексної проблеми - і як культурологічної з її міфологічними, містичними, художніми, науковими та релігійними аспектами, і як соціально-філософської.

Водночас, доводиться констатувати відсутність сучасних робіт, окремо присвячених як спеціальному соціально-філософському аналізу онтологічних та аксіологічних вимірів феномена безсмертя, так і філософському осмисленню цього феномена загалом. Результати вищезгаданих досліджень складають підставу для системного і узагальненого аналізу своєрідності постановки та розв'язання проблеми безсмертя в сучасному вітчизняному соціально-філософському дискурсі.

Об'єктом дослідження є феномен безсмертя у бутті людини та суспільства.

Предметом дослідження є онтологічні та аксіологічні виміри безсмертя як соціально-філософської універсалії.

Теоретичні джерела і методологічні засади роботи обумовлені специфікою соціально-філософського дослідження феномена безсмертя, природою об'єкта й самим предметом дослідження. Це потребувало аналізу численних матеріалів, що мають місце не тільки у площині філософського дискурсу, але й у природнонауковому, релігійному, літературознавчому, мистецькому контекстах. Актуальність настільки широкого диапазону розгляду обумовлена тим, що змістовні концепти, пов'язані з прагненням людини до безсмертя, досить складно і багатовимірно переплетені, а їх вплив відчувається практично в усіх сферах людського буття. Тому до аналізу проблеми безсмертя залучено новітні ідеї, теорії, концепції, запозичені у психології, антропології, соціобіології, фізиці, медицині. Таким чином, комплексний аналіз феномена безсмертя здійснювався на принципах міждисциплінарного підходу.

Аналіз природи та сутності безсмертя було проведено на основі загальнонаукових методів: діалектичного та історичного, єдності історії й теорії, вужче - історичного і теоретичного підходів, взаємної додатковості методів історичного і логічного, сходження від абстрактного до конкретного, аналізу і синтезу. Застосування комплексного підходу дало змогу виявити соціально-філософські аспекти проблеми безсмертя, простежити генезис досліджуваного концепту протягом його існування, розглядаючи усі найпоширеніші форми його прояву в історичному досвіді, від його зародження до формування філософської категорії у відповідності до певних періодів філософської думки.

Компаративістська методологія дала можливість поєднати існуючі в історії філософії методологічні підходи до аналізу специфічних особливостей ідеї безсмертя.

До наступної групи увійшли безпосередньо ті методологічні підходи (аксіологічний, антропосоціокультурний, феноменологічний та герменевтичний), які характеризують безсмертя як соціокультурний феномен, багатогранний та суперечливий у своїх проявах.

Аксіологічний підхід розглядається в дослідженні як фундаментальна настанова соціально-філософського аналізу, що розкриває ціннісну природу безсмертя, як умова і принцип пояснення та розуміння соціокультурного буття, що дозволяє сконцентрувати увагу на проблемі в соціальній площині у поєднанні соціальної теорії та практики.

Антропосоціокультурний підхід дозволив визначити системну цілісність проявів феномена безсмертя на рівні індивідуального - колективного -загальнолюдського.

Герменевтичний метод застосовувався для опрацювання суб'єктивної реальності, сприяючи виявленню особливостей ставлення людини до безсмертя, проникненню в смислову реальність культури з метою виділення глибинних інтенцій та смислів безсмертя як найважливішого феномена культури.

Феноменологічний метод дозволив пов'язувати предмет аналізу не тільки з дійсністю й необхідністю, але й зі світом можливого, тим самим, примножувати змісти предмета дослідження, творчо його переробляти та урешті, зосередитись на феномені безсмертя зокрема.

Крім того, системний підхід, структурно-функціональний аналіз дозволили дослідити соціальні явища і процеси як систему, де кожен елемент структури має певне призначення, визначає специфіку взаємодії і функціональні особливості цих елементів, надали можливість з'ясувати специфіку і закономірності проявів феномена безсмертя, визначити функціональну роль усвідомлення факту скінченності людського буття для формування як особистісних ціннісних орієнтирів, так і універсальних абсолютних цінностей.

У підґрунті дисертаційного дослідження лежить принцип гуманізму, що визначає людину головною цінністю сучасного цивілізаційного процесу.

Наукова новизна одержаних результатів визначається метою й сукупністю поставлених завдань, запропонованим способом їх вирішення та полягає в тому, що відповідно до характеру й змісту проблем, які розглядаються в роботі, у вітчизняному соціально-філософському дискурсі представлено один з варіантів обґрунтування ідеї безсмертя як складного онтично вкоріненого та історично обумовленого соціокультурного феномена аксіологічної природи.

Новизна результатів дослідження може бути сформульована у вигляді наступних теоретичних положень, що виносяться на захист:

вперше:

- безсмертя представлено як базова інтегральна соціально-філософська категорія, яка постає описом способу існування соціуму та визначає загальний напрямок еволюції буття людини;

- доведена необхідність концептуального оформлення цілісного соціально-філософського підходу до аналізу феномена безсмертя - іммортософії як філософії безсмертя, з метою подолання мортологічних настроїв сучасного соціуму, обґрунтування методологічного та світоглядного значення феномена безсмертя, конкретизації його онтологічних виявів у становленні соціального буття як культури;

удосконалено:

- історико-філософський аналіз постановки та розв'язання питання про природу і сутність безсмертя у соціокультурних контекстах, історію осмислення та наявні концепції феномена безсмертя у соціально-філософській, релігійній та науковій думці;

- визначення онтологічних вимірів безсмертя як буттєвої інтенції, що виступає провідною фундаментальною підставою буття суспільства і буття людини в суспільстві, задає напрями орієнтації людини в загальному просторі соціально-філософських способів інтелектуального осягнення й розуміння буття як культури;

отримало подальшого розвитку:

- доведення аксіологічної сутності феномена безсмертя, як ціннісної універсалії культури, що претендує на статус абсолютної та надає змістовного наповнення буття людини у єдиній ціннісно-смисловій реальності;

- теоретичне підґрунтя ідеї про безсмертя як екзистенційно-буттєвої інтенції, що виявляє свою сенсоутворювальну природу на рівні особистісного “Я”.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дисертаційної роботи зумовлено її новизною. Матеріали та висновки дисертації сприяють розумінню специфіки сучасних соціальних процесів, складних дискусійних питань, пов'язаних з проблемою безсмертя. Одержані результати дають змогу оцінити значення аксіологічного підходу у вирішенні ряду філософських проблем, пов'язаних з соціалізацією особистості, розширенні можливостей соціально-психологічної корекції поведінки людини у стані індівідуально-особистісних і суспільних кризових явищ. Основні положення дисертації можуть допомогти у визначенні та розробці системи рекомендацій та пропозицій щодо виховання сучасної особистості.

Дисертаційний матеріал може бути використано у лекційних курсах з соціальної філософії, філософії культури, філософської антропології, соціології та психології особистості відповідно до вузівських програм, а також при підготовці авторських спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Основні положення та результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Ключові тези дисертації, висновки і пропозиції, практичні рекомендації обговорювались на засіданнях та наукових семінарах кафедри філософії та психології Донецького державного університету управління, на теоретичних семінарах кафедри філософії Донецького національного технічного університету, щорічних конференціях професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідних робіт Донецького державного університету управління (1995-2009 рр., м. Донецьк), доповідались на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференціях. Основні з них наступні: “Творча спадщина В. І. Вернадського та сучасність” (м. Донецьк, ДонНТУ, 2001), “Людина: дух, душа, тіло” (м. Суми, СДУ, 1999), “Дні науки'2005” (м. Дніпропетровськ, 2005), “Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту” (м. Донецьк, ДонДУУ, 2006 - 2009 рр.).

Публікації. За матеріалами дисертації автором опубліковано п'ятнадцать наукових робіт, серед них п'ять - у виданнях, що визнані ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертаційної роботи обумовлені логікою дослідження, яка визначена її метою і основними завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 203 сторінки, з них 27 сторінок списку використаних джерел (295 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, виявлено ступінь розробленості проблеми; окреслено коло теоретичних джерел, визначено мету і завдання, теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи; сформульовано елементи наукової новизни; викладено можливості теоретичного і практичного використання результатів; зазначено форми апробації дослідження, його структуру і обсяг.

Перший розділ дисертації “Безсмертя як категорія філософського осягнення бутя, її світоглядний та пізнавальний зміст” складається з двох підрозділів. У них висвітлюється ряд теоретичних та методологічних положень, на підставі яких будується подальше вивчення проблеми.

У підрозділі 1.1. “Постановка проблеми безсмертя: культурологічний та історико-філософський аспекти” Виявлено, що ставлення людини до безсмертя - показчик характеру і динаміки культури, оскільки воно поєднує в собі всі основні цінності, норми та традиції.

З'ясовано, що міфологічний світогляд окреслює численні змістовні втілення феномена безсмертя, причому досить природно, адже жага до життя та страх перед смертю здавна зумовили у різних народів віру в безсмертя, основою якої виступає відома з давніх-давен дихотомія душі та тіла, закріплена в анімізмі архаїчних культур. У контексті античної міфології було виділено ряд подібних описів “царства мертвих”; виявлено, що це зовсім інша семантика поняття, ніж його пізніші інтерпретації, адже міфологічний світогляд синкретичний - він не поділяє буття на світ природний та надприродний. Отже і розуміння безсмертя - цілковито природне, тому що мислиться як онтологічна даність, нерозривно пов'язана з моментом утворення світу, а пізніше ідентифікується з вироком богів або надприродних сил. Зроблено висновок, що для міфологічного світогляду характерне розуміння безсмертя як деякої модальності смерті. Ставлення до смерті має в основному епічний характер, тобто вона не сприймається як особиста трагедія, скінченність людини, а тлумачиться як закономірне завершення певного життєвого циклу, екзистенційно-антропологічні акценти ще відсутні. Безсмертя епіфеноменальне стосовно смерті. Це певний онтологічний вимір існування взагалі, що залежить не від людини, а від загального закону буття Космосу або Абсолюту, впливу цих вищих сутностей на людину.

Зазначено, що феномен безсмертя в релігійних системах виступає центральним, наріжним атрибутом. Цінність релігії визначається тим, що саме вона не тільки надає суспільству й людині, насамперед, ідею безсмертя як найбажанішу з можливих, яку не в змозі запропонувати матеріалістичні, атеїстичні доктрини, але й указує шлях її набуття. Доведено, що ідея безсмертя тут персоніфікується, отримує статус особистісної, тобто виступає як безсмертя особистості.

Філософський контекст феномена безсмертя як ідеї було виявлено в духовній спадщині від античності до сучасної філософії. Виділено, проаналізовано та співставлено розмаїття змістовних контекстів феномена безсмертя, які доводять складність виявів цього феномена у бутті. Проведений культурологічний та історико-філософський аналіз показав, що в кожній конкретно-історичній формі культури, чи то примітивна культура варварів, язичницька, буддистська, юдейська, антична, середньовічно-християнська, модерна або сучасна, має місце певна сукупність символів-цінностей, що немовби скріплюють культуру в єдине ціле. Визначено, що в середині цієї сукупності практично завжди представлені феномени, понятійно виражені в термінах “життя”, “смерть”, “безсмертя”. Феноменологічний аналіз дозволив виявити певні схожі риси у різних концепціях трактування сутності безсмертя, незалежно від історичного контексту. Наявність подібних тлумачень доводить високий рівень присутності у культурі людства практично на всіх етапах розвитку спеціфічного феномена, позначеного як безсмертя.

Зроблено висновок, що феномен безсмертя включений у культуру таким чином, що жодна епоха, жоден цивілізаційний рівень її виявлення не вільний від його “присутності”, тим самим виділено його трансісторичний і кроскультурний статус.

У другому підрозділі 1.2. “Методологічні та гносеологічні підстави вивчення феномена безсмертя” з метою побудови авторської концепції безсмертя було окреслено онтологічний “формат” дискурсу, з'ясовано питання про гносеологічні, теоретичні підвалини та принципи розуміння феномена безсмертя. Узагальнені існуючі підходи, парадигми безсмертя як методологічні передумови дослідження. Задля з'ясування природи безсмертя взагалі, і культурного його виміру зокрема, було проведено ґрунтовний аналіз граничних основ розуміння безсмертя, якими є феномени життя й смерті. Доведено, що вирішення питання про розуміння природи життя, смерті як передумови міркування про безсмертя, детермінуються, насамперед розумінням того, у чому полягає сутність людини, і чим є культура, у ціннісно-смисловому полі якої розгортається інтелектуальне осягнення вищеозначених проблем. На підставі культурно-антропологічного та аксіологічного підходів зроблено висновок, що проблема життя, смерті та безсмертя є, головним чином, проблемою антропокультурною та ціннісною, а самі ж феномени життя, смерті та безсмертя є суть абсолютні цінності людської культури, її універсалії, поза якими буття культури не можливе.

Відзначено, що у XX сторіччі смерть стає предметом систематичного дослідження окремої галузі природничо-наукового знання - танатології. З'ясовано, що танатологія хоча й прагне надати максимально повну картину того, що називається “смертю”, однак їй все-таки не вдається досягти цілісності й необхідної глибини у трактуванні смерті; безсмертя ж тут не знаходить концептуального оформлення за визначенням. Доведена необхідність інституалізації принципово нового цілісного напрямку соціально-філософського аналізу безсмертя - іммортософії, з метою об'єднання зусиль фахівців різних наукових напрямків у подоланні мортологічних настроїв сучасного соціуму та визначення площини софійного осягнення знань, накопичених людством стосовно безсмертя.

У другому розділі “Метафізіка безсмертя у буттєвому та ціннісному проявах” теоретично обґрунтовано онтологічний статус феномена безсмертя, його просторово-часові характеристики, наголошено на функціях безсмертя як соціального зв'язку минулого, сьогодення та майбутнього. Показано природу безсмертя як абсолютної аксіологічної універсалїї культури.

У підрозділі 2.1. “Онтологічний статус безсмертя” виявлено специфічний онтологічний статус безсмертя, що випливає з його ідеальної природи бути суттєвою “сценою” сьогодення, минулого й майбутнього людини як роду й індивіда (соціокультурної сутності). Безсмертя як сенс культури поєднує небуття з буттям, опредмечуючи себе в конкретних формах. Показано, що психологічна здатність уяви людини ставить ідею безсмертя на цілковито матеріалістичні засади і дозволяє говорити про безсмертя як про соціокультурний феномен ціннісної природи, що пов'язує буття реальне з буттям удаваним. Доведено, що раціонально осмислена уява відразу ж одержує своє місце у філософській картині світу.

Оскільки сучасна філософська картина світу виявляється завжди певним узагальненням накопичених людством знань, у підвалинах яких лежать наукові досягнення людства, в якості методологічних підстав опису онтологічних характеристик безсмертя були прийняті вітально-аксіологічна концепція, яку розвиває в більшості своїх робіт В. Сержантов, та історична культурологія М. Кагана. Стосовно просторово-часових характеристик безсмертя зазначено: по-перше, функція соціального зв'язку минулого, сьогодення й майбутнього, як аспекту трансісторичного існування людської культури взагалі, і, по-друге, відмічено очевидний факт виявлення феномена на рівнях загально-людському, локально-історичному й індивідуальному.

Зроблено висновок, що специфіка вивчення безсмертя можлива на рівні аналізу ціннісного феномена, символу, дешифрованого у філософському дискурсі. Запропоноване визначення феномена безсмертя як соціокультурного інтенційного утворення аксіологічної природи, ідеального за формою. У просторово-часових межах скінченного буття людини цей феномен невичерпний. Він знаходиться поза світом реального досвіду й наукового знання. Доведено, що виявлення цього феномена буття є складним процесом інтелігібельного процесу усвідомлення світу й себе у світі; він виявляє себе як підсумок певного складного душевно-духовного стану людини та культури в цілому, що й визначає суттєве навантаження “вічного”. У цьому понятті-символі присутні всі моменти розуміння безсмертя і як аксіологічної структури, що вбирає в себе сьогодення (суб'єкт реального буття), і як майбутнього (“ідеал” буття, “належне бути” буття), і як психологічного явища уяви, де простір і час набувають інобуттєвої форми.

У підрозділі 2.2. “Безсмертя як абсолютна аксіологічна універсалія культури” зазначено, що феномен безсмертя безумовно вписує себе у філософську картину світу (онтологію) як деяка універсальна, трансісторична та трансцендентна цінність культури (цінність безумовна, вічна, історично не локалізована). Вона з'являється як символ, що виражає у різній культурній формі, але завжди семантично подібні архетипічні елементи, котрі інтенційно сходять до ідеї: продовжити життя, уникнути смерті, обезсмертити себе. Ці “архетипічні елементи” (К.-Г. Юнг) можна кваліфікувати як культурні універсалії, що виконують функцію “абсолютних скріп” (Г. Гребеньков) буття, а природа безсмертя як архетипу сходить до інстинкту самозбереження - фізіологічного, природного начала безсмертя. Отже, безсмертя як архетип властивий індивідові як мета його життєдіяльності в історичному процесі набуває форми ритуальних дій, міфічних образів, а, згодом, понять, концепцій тощо.

За допомогою аксіологічного підходу доведено, що безсмертя може бути представлене як провідна серед інших світоглядних цінностей; як смисложиттєва ідея; як “ідеал світоглядної орієнтації” (М. Каган). Безсмертя в культурі набуває позаутилітарного змістовного значення. Представлене як абсолютна універсалія культури, безсмертя входить у різні суспільні системи цінностей, якими є міфологія, релігія, мистецтво, наука і філософія. Відзначено, що в кожному із цих системних утворень, універсалія знаходить свою семантику, свій понятійний вираз, в остаточному підсумку знаходить свій особистісний вимір.

Зроблено висновок, що безсмертя розуміється як атрибутивна ознака особистісної присутності людини в бутті, виведена за межі тілесного життя. Феномен безсмертя виявляє себе як реальний результат усвідомлення й розуміння людиною своєї природи й сутності, що можливо в межах організації нею свого буття як соціокультурної реальності. Саме із природи людини, з одного боку, як наслідка біологічної еволюції, а з іншого - як підсумку соціокультурного становлення її сутності, слід виходити при раціональному описі модусів безсмертя й наділення їх відповідним статусом, приписуючи їм бути категорією наукового або ненаукового знання. Безсмертя є абсолютною універсалією культури, яка стає одним з найважливіших регуляторів соціабельності (В. Сержантов) людей, зорієнтовуючи їх індивідуальне та колективне буття.

У третьому розділі “Екзистенційно-антропологічні модуси безсмертя” розкрито теоретичні й методологічні положення щодо екзистенції безсмертя та визначено його сенсоутворювальну природу на рівні аналізу особистісних аксіологічних функцій характеру людини.

У підрозділі 3.1. “Екзистенційний вимір безсмертя” безсмертя пов'язується з проблемою особистості, душі й духу (духовності) як трьома нерозривними за своєю сутністю модальностями буття людини. Акцентовано, що саме у духовності як рівні ціннісно-смислової організації людини й корениться безсмертя. Виділено в якості субстрата безсмертя душу, котру можна розглядати як вищий рівень інтелектуально-чуттєвого зв'язку людини із світом в усіх його можливих модальностях (наука, мистецтво, релігійний досвід, моральність тощо). Душа є іманентною ознакою особистості. Становлення ідеї безсмертя та сприйняття цього феномена відбувається у душі людини під упливом культури (аксіосфери). Зазначено, що в площині аксіологічного й феноменологічного підходів категорія “особистість” є системним смисловим утворенням, сполучною ланкою буття, культури, Всесвіту та внутрішнього “Я” індивіда. Людина безсмертна як творець нових смислів культури; вона безсмертна, якщо її душа й духовна діяльність здатні породжувати вічні універсальні сенси буття як культурні цінності. У такий спосіб індивід залишає свій “слід” у культурі у вигляді артефакту, результату творчості. Зроблено висновок, що безсмертя являє собою винятково людський модус існування, невід'ємний від самої природи людини, її екзистенції, тому безсмертя слід розуміти як соціокультурний феномен.

У підрозділі 3.2 “Сенсоутворювальна природа особистісного феномена безсмертя” показано, що, з'ясовуючи природу безсмертя, слід розглядати життя у його сокровенно-сутнісному вимірі, адже життя людини невичерпне углиб, а інтенція безсмертя символізує пошук індивідом свого місця в Бутті. Безсмертя є вихідним екзистенціалом людського буття; воно задає внутрішню напругу існування, відбувається пошук такої організації буття, коли проблема смерті “знімалася” б повнотою проявів життя. Відзначено, що настанови життя, смерті і безсмертя, безумовно, входять до структурних компонентів характеру особистості. Соціабельна потреба в безсмерті виростає із глибин становлення соціального життя людини - формування нею ціннісно-смислової реальності як культури та середовища свого перебування, а також з глибини становлення індивідуальної психіки й свідомості. Визначено функції безсмертя як складової аксіологічного “Я” характеру особистості.

Зроблено висновок, що безсмертя - це історичний варіант вирішення для себе проблеми життя та смерті на особистісному рівні, тобто рівні сенсоутворення, набуття особистих цінностей. Вибір на користь безсмертя завжди конструктивний, адже це такий рівень сенсоорганізації життєдіяльності індивідом, коли саме життя перетворюється на життєствердження власного безсмертя. Безсмертя є аксіологічним “інобуттям” життя, і отже найвищою самоцінністю життя для людини. Безсмертя іманентне життю, воно виступає як вища якість цілісного процесу життя.

У висновках сформульовано основні теоретичні підсумки дисертаційного дослідження.

Здійснений історико-філософський аналіз основних підходів, історії осмислення та наявних концепцій безсмертя у соціально-філософській, релігійній та науковій думці дозволяє стверджувати, що ідея безсмертя виявляється характерною для людської історії на усіх етапах соціокультурного розвитку як сукупність уявлень, що створює людина, не бажаючи визнавати факт власної смерті.

Феномен безсмертя чітко спостерігається як “друга природа”, як сенс культури, пов'язуючи небуття з буттям. Ідея безсмертя здійснює своє матеріальне втілення в минулому через опредмечування себе в конкретних формах сьогодення і майбутнього. Безсмертя в культурі має статус трансісторичного та кроскультурного феномена, виконує функцію соціального зв'язку минулого, нинішнього та прийдешнього. Рівні буттєвого виявлення феномена безсмертя представлені як абсолютні складові безсмертя (загальнолюдське), особливості етнічних культур в усвідомленні безсмертя (локально-історичне) та індивідуальне. Безсмертя персоніфікується в просторово-часових межах з розвитком культури та ускладненням організації людського буття, еволюціонізуючи від неперсоніфікованого на ранніх етапах розвитку культури.

Узагальнення теоретико-методологічних передумов вивчення поняття безсмертя дало можливість зробити висновок щодо необхідності інституалізації принципово нової соціально-філософської площини аналізу безсмертя - іммортософії. Софійне осягнення накопичених людством знань про безсмертя, об'єднання зусиль фахівців різних наукових напрямків виступає запорукою у подоланні “загального трагізму буття”, а отже мортологічних настроїв сучасного соціуму, виявляється надією на спасіння людства.

Доведено, що безсмертя у буттєвому вимірі виявляється одним з фундаментальних онтологічних “посередників” у відношенні “людина - світ”. Пізнання його статусу не здійснюється лише у дискурсивний спосіб, автентично не концептуалізується лише об'єктивними засобами його осягнення, а існує у герменевтиці людського буття через механізми “розуміння”, “інтерпретації”, вживання у контекст, діалог, символ.

Безсмертя як онтологічний феномен є соціокультурним інтенційним утворенням ціннісної природи. Інтенційність як сутнісна характеристика феномена безсмертя задає регулятивну й спрямовуючу модальність буттю культури у цілому та екзистенції людини зокрема. У просторово-часових границях скінченного буття цей феномен невичерпний. Він знаходиться поза межами “чуттєвого світу” (світу “фізичного життя” та “фізичної смерті”) або, простіше кажучи, світу реального досвіду й наукового знання.

Виявлено аксіологічну сутність безсмертя як світоглядної категорії, що має свій буттєвий статус як у тотальній практиці існування суспільства, так і в життєвому просторі індивіда. Безсмертя - ціннісна ідея, втілена у символ, що поєднує в собі архетипічні екзистенційні підстави людського буття, та яка належить до розряду абсолютних цінностей організації людиною свого існування у Всесвіті.

Також розглянуто екзистенційні виміри безсмертя. Екзистенція безсмертя виявляє себе у вигляді протиріччя на рівні всезагального, яке виникає в душі людини як смертної істоти, наділеної інтенцією до нескінченного продовження та збереження власного життя, істоти, що не припускає факту власної скінченності в часі. Така екзистенційна дихотомія (Е. Фромм) існує для кожної людини, створюючи більш або менш акцентуйоване напруження в залежності від соціально-історичних умов. Виявлення феномена безсмертя - складний процес інтелігібельного процесу усвідомлення світу й себе в ньому як підсумок складного душевно-духовного стану людини та культури у цілому. Субстратом безсмертя є душа як іманентна ознака і справжній вираз такого рівня організації індивіда, яким є особистість. Безсмертя реалізується тільки поза стандартним екзистенційним існуванням, тобто нестандартність, несхожість прояву життя забезпечує людині можливість потрапити в число людей, яким приписаний предикат бути безсмертними.

Доведено сенсоутворювальна природа безсмертя, висвітлено, що настанови безсмертя акцентуються в структурних компонентах характеру особистості, якими є ціннісні орієнтації, тобто на рівні аксіологічного “Я”. Феномен безсмертя виконує важливі завдання: закріплювати людське у людині, дозволяти відходити від тваринності до духовності; наповнювати людину сенсом, творчим потенціалом, бажанням залишити слід по собі, творити культуру; формувати певний спосіб екзистенційного буття, породжувати деякі вектори людської поведінки, коли безсмертя виступає як сенс особистісного існування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Сабірзянова І. В. Методологічні і гносеологічні основи вивчення феномена безсмерття / І. В. Сабірзянова // Схід. - 2006. - № 2 (74). - С. 95-99.

2. Сабірзянова І. В. Онтологічний статус безсмертя: до постановки

проблеми / І. В. Сабірзянова // Наука. Релігія. Суспільство. - 2006. - № 1. - С. 152-158.

3. Сабірзянова І. В. Безсмертя як предмет соціально-філософського дискурсу / І. В. Сабірзянова // Схід. - 2007. - № 1 (79). - С. 92-96.

4. Сабирзянова И. В. Смерть и бессмертие как характерообразующие функции личности / И. В. Сабирзянова // Вісник Харківського державного університету. Людина: дух, душа, тіло. - Харків, 1999. - № 429. - С. 11-15.

5. Сабірзянова (Ляшко) І. В. Суспільне буття як світ цінностей / І. В. Сабирзянова (Ляшко) // Вісник ДонДУ, 1999. - № 6. - С. 202-206.

В інших наукових виданнях та матеріалах конференцій:

6. Ляшко И. В. (Сабирзянова И. В.) Смерть и эротизм в философском наследии Жоржа Батая / И. В. Ляшко // Гуманизация - интегративный принцип медицинского образования : Сборник статей. Ч. 1. - Донецк : Дон ГТУ, 1996. - С. 29-32.

7. Сабирзянова И. В. Феномен бессмертия в идейных исканиях русского космизма / И. В. Сабирзянова // Придніпровський науковий вісник. Гуманітарні науки : філософія, педагогіка, історія, соціологія. - Дніпропетровськ, 1998. - № 93 (160). - С. 94-97.

8. Сабирзянова И. В. В. И. Вернадский как экзистенциальный философ: естественнонаучные основания постановки проблемы бессмертия в русской философии XIX - XX вв. / И. В. Сабирзянова // Творческое наследие В. И. Вернадского и современность : Сборник трудов международной научной конференции 10.04.01. - 12.04.01. в г. Донецке. - Донецк : Донбасс, 2001. - С. 102-112.

9. Сабирзянова И. В. Бессмертие как социально-философская проблема / И. В. Сабирзянова // Матеріали VII міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004” 10.02.04.-25.02.04. - Т. 2 “Філософія”. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2004. - С. 28-30.

10. Сабирзянова И. В. Смыслообразующая природа феномена бессмертия / И. В. Сабирзянова // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління “Філософські та психолого-педагогічні засади управління”. - T. VI. - Вип. 1. - Серія “Філософія, психологія, педагогіка”. - Донецьк : ДонДУУ, 2005 . - С. 83-85.

11. Сабірзянова І. В. Аксіологічна природа безсмертя / І. В. Сабірзянова // Матеріали Х Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005”. - Т. 2. - Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2005. - С. 29-31.

12. Сабірзянова І. В. Феномен безсмертя в практиці соціально-філософського дискурсу / І. В. Сабірзянова // Соціально-гуманітарні проблеми менеджменту: Матеріали ІІІ Міжнародної наукової конференції (Донецьк, 27 жовтня 2006 р.). - Донецьк : ДонДУУ, 2006. - С. 93-101.

13. Сабірзянова І. В. Філософські виміри людини (до постановки питання про онтологічний статус безсмертя) / І. В. Сабірзянова // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління “Філософські та психолого-педагогічні засади управління”. - T. VI. - Вип. 3. - Серія “Філософія, психологія, педагогіка”. - Донецьк : ДонДУУ, 2007. - С. 104-112.

14. Сабірзянова І. В. Дискурс : практика вирішення актуальних проблем сучасної соціальної філософії (на прикладі соціально-філософського дискурсу про безсмертя) / І. В. Сабірзянова // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління “Філософські та психолого-педагогічні засади управління”. - T. ІХ. - Вип. 4. - Серія “Філософія, психологія, педагогіка”. - Донецьк : ДонДУУ, 2008. - С. 51-61.

15. Сабірзянова І. В. Феномен безсмертя в духовному досвіді людства (декілька зауважень щодо проблеми творчості) / І. В. Сабірзянова // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління “Філософські та психолого-педагогічні засади управління”. - T. Х. - Вип. 125. - Серія “Державне управління”. - Донецьк: “ВІК”, ДонДУУ, 2009. - С. 91-105.

АНОТАЦІЯ

Сабірзянова І. В. Безсмертя в контексті соціального буття (онтологічні та аксіологічні виміри феномена). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

Дисертація присвячена системному аналізу онтологічних та аксіологічних вимірів феномена безсмертя в контексті соціального буття. Розглянуто концепції безсмертя в соціокультурній та історико-філософській спадщині людства, що дозволило систематизувати уявлення про феноменологію безсмертя та дало можливість визначити семантичні контексти феномена. Зафіксовано онтологічний статус безсмертя як фундаментальної світоглядної категорії, абсолютної універсалії культури, що виконує функцію соціального зв'язку минулого, сьогодення та майбутнього і є одним з аспектів трансісторичного існування людської культури взагалі. Аналіз рівнів буттєвого виявлення феномена дозволив виділити рівень загальнолюдського (абсолютні складові), локально-історичного (особливості етнічних культур) та індивідуального. Зроблено висновок про аксіологічну природу феномена безсмертя як соціокультурної цінності. Опрацьовано ідею про безсмертя як аксіологічну сенсоутворюючу функцію на рівні індивідуального. Установлено, що безсмертя як онтологічний феномен є соціокультурним інтенційним утворенням аксіологічної природи. Виявлено, що у просторово-часових межах скінченного буття феномен невичерпний, він знаходиться поза межами світу реального досвіду й наукового знання.

Ключові слова: безсмертя, метафізика безсмертя, екзистенція безсмертя, аксіологія безсмертя, аксіологічні функції особистості, смерть, життя, культура, феномен.

АННОТАЦИЯ

Сабирзянова И. В. Бессмертие в контексте социального бытия (онтологические и аксиологические измерения феномена). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2010.