Наука i держава. Методологiчний аналiз соцiальної iсторiї науки (генетика i селекцiя в Росiї та Українi за радянських часiв)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКIВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

А в т о р е ф е р а т

Наука i держава. Методологiчний аналiз соцiальної iсторiї науки (генетика i селекцiя в Росiї та Українi за радянських часiв)

Чешко Валентин Федорович

Харкiв - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрi генетики i цитологiї Харкiвського державного унiверситету Мiнiстерства освiти України

Науковi консультанти:

докт. бiол. наук, проф. Шахбазов Валерiй Гайович, зав кафедрою генетики i цитологiї Харкiвського державного унiверситету;

докт. хiм. наук, проф. Шамiн Олексiй Миколайович, Росiйська академiя наук (м.Москва)

Офiцiйнi опоненти:

докт.фiлософ.наук, проф. Сухіна Валентина Феофанівна, зав. кафедрою фiлософiї Харкiвського гуманітарного інституту - Народної Української Академії;

докт.сiльгосп. наук, старший наук.спiвроб. Козубенко Леонiд Васильoвич, зав. вiддiлом селекцiї та насiнництва кукурудзи Інституту рослинництва iм. В.Я.Юр'єва Української академії аграрних наук;

докт.фiлософ.наук, проф. Тітов Володимир Данилович, зав. кафедрою логіки Національної юридичної академії (м. Харків).

Провiдна установа:

Вчена рада Інституту людини Російської академії наук, Росія, м. Москва

Захист дисертацiї вiдбудеться 24 лютого 1999 р. о 15¹⁵ год на засiданнi Спецiалiзованої вченої ради Д 64.051.06 при Харкiвському державному унiверситетi (Україна, 310077, Харкiв, майдан Свободи, 4) в ауд. III-83

З дисертацiєю можна ознайомитися в Центральнiй науковiй бiблiотецi Харкiвського державного унiверситету (Україна, Харкiв, 310077, майдан Свободи, 4)

Автореферат розiсланий 19 січня 1999 р.

Учений секретар Спецiалiзованої вченої ради В.С.Старовойт

1. Загальна характеристика роботи

Актуальнiсть теми дослiдження.У вiтчизнянiй iсторiї питання про взаємовiдношення особи та влади, держави та iнших соцiальних iнститутiв завжди було одним з ключових. Проте найбiльшу актуальнiсть воно набуло у XX сторiччi, коли було поставлено грандiозний експеримент з рацiоналiзацiї усього життя суспiльства та пiдпорядкуванню його тотальному державному контролю.Стосовно до фiлософсько-наукових дослiджень цей аспект конкретизується у вивченні взаємовiдношень влади i науки в Радянському Союзi, а ще точнiше - принципiв державного контролю науково-дослiдницької дiяльностi i його наслiдкiв для розвитку самої науки та пов'язаних з нею сфер соцiального життя. Вихiдною декларованою метою створення на руїнах Росiйської iмперiї нової системи державного керування наукою була необхiднiсть рацiоналiзацiї i оптимiзацiї взаємозв'язкiв фундаментальної i прикладної науки i виробництва, що були спрямованi до скорочення дистанцiї мiж науковим вiдкриттям i його практичним використанням (так звана теза про "злиття науки i практики"). В iсторичному планi доктрина перебудови суспiльства згiдно з наперед створеним планом, що базується на наукових засадах, вiдноситься до рацiоналiстичної сцiентистської фiлософської традицiї, у рамках якої виник марксизм. Проте, як пiдкреслюється у цьому дослiдженнi, тенденцiя до пiдпорядкування науки iнтересам окремих соцiальних груп i необхiднiсть урахування рiзнорiдних соцiальних i полiтичних наслiдкiв наукових iновацiй, зростання державно-правового, економiчного та iнших форм контролю за дослiдницькою дiяльностю є очевидними атрибутами сучасної цивiлiзацiї i тiльки нормальне функцiонування механiзмiв соцiального гомеостазу може запобiгти потенцiальним негативним наслiдкам полiтичного втручання в цю сферу життя соцiуму. Звiдси - те значення, яке набуває методологiчне i соцiально-iсторичне дослiдження передумов та факторiв iнiцiацiї i розгортання деструкцiї науки та пов'язаних з нею соцiальних iнститутiв, що є, як легко переконатися, близькими аналогами процесiв екологiчних катастроф, часто з не менш тяжкими наслiдками. При такiй постановцi питання процеси, якi спричинили зародження i конкретнi втiлення доктрини класової науки, втрачають унiкальнiсть в iсторiї (хоча б - якiсну), проте стають досить актуальними не тiльки для країн пострадянського простору, але i для захiдного дослiдника також.

Ступiнь вивчення проблеми. Доктрина класової науки виникла у рамках сцiентистського рацiоналiстичного пiдходу до органiзацiї полiтичної влади, що бере свiй початок вiд концепцiї державної влади Платона. (Очевидний i редукцiоністський компонент, що намагався звести науку до розвитку економiки). Актуалiзацiя його привела, проте, до протилежного результату - втрати наукою соцiальної автономiї та трансформацiї в елемент державної машини.

Один з перших (i найбiльш послiдовних) варiантiв концепцiї "пролетарської науки" як особливої її форми, що протилежна буржуазнiй не тiльки за методологiчними засадами, але i за змiстом, сформулював О.О.Богданов в 1918 р. Для обгрунтування класової природи науки (одного з елементiв культури) вiн був змушений проiгнорувати власне її духовний, iнтелектуальний вмiст.

Лiтература з цього питання надзвичайно численна, навiть якщо не брати до уваги величезної кiлькостi апологетичних радянських джерел 1929-1965 (почасти i бiльш пiзнiх) рр. (Сам по собi цей матерiал має значну цiннiсть з погляду соцiальної психологiї i iсторiї сучасної мiфотворчостi. Докладно вивчена фактографiя розвитку генетики i селекцiї та хiд "бiологiчних дискусiй" в СРСР (A.Ashby, T.Dobzhansky, D.Joravsky, Н.Дубiнiн, Ж.Мєдвєдєв, В.Бабков, Н. Мєдвєдєв, Ф.Бахтеєв А.Гайсинович, В.Сойфер, J.Janko, R.Levontin, and R.Levins, J.Sekerak, Д.Мiнчев, Е.Шноль, В.Крупнов та iн.). Те саме можна сказати про аналiз фiлософських аспектiв "Мiчурiнської агробiологiї" та "пролетарської науки" взагалі (L.Graham, D.Lecourt, D.B.Paul, I.Фролов, Д.Бєляєв та iн.).

У цiлому можна визначити декiлька пiдходiв до проблеми генезису "Мiчурiнської генетики" як одного з конкретних втiлень доктрини класової ("пролетарської", полiтизованої) науки. Помiж радянськими iсториками та фiлософами за зрозумілих причин достатньою популярнiстю користувалися два припущення. По-перше, одним з головних факторiв успiху конкретних втiлень доктрини "класової науки" ("Мiчурiнської генетики", зокрема) вважались особистi психологiчнi характеристики та симпатiї радянських державних дiячiв з одного боку i лiдерiв конфлiктуючих угрупувань усерединi наукового спiвтовариства - з iншого. Необхiдність урахування цього фактора не пiдлягає сумнiву, але не вичерпує усiєї проблеми. Iнша теза офiцiйної радянської iсторiографiї пов'язує перемогу Т.Лисенка з "iдеологiчними помилками" та "поступками iдеалiзму" з боку провiдних радянських генетикiв. Часто обидва цi твердження зустрiчаються разом (див. напр., роботи Н.Дубiнiна). Це припущення з позицiї сучасного знання радянської iсторiї виглядає вельми спрощеним та мало обгрунтованим.

Помiж деякими захiдними дослiдниками теза про iснування "двох наук" - "буржуазної" i "соцiалiстичної", пов'язаної безпосередньо з марксистською фiлософiєю) досить часто сприймалася без будь-яких застережень, а сам Т.Лисенко i йому подiбнi "науковi лiдери" вважалися свiдомими фальсифiкаторами (C.Zircle та iн). З iншого боку, як помiтив ще Т.Добржанський (T.Dobzhansky), погляди Т.Лисенка повторювали ламаркiстськi концепцiї XIX сторiччя, коли вони могли вважатися цілком науковими. Обгрунтовану критику цiєї концепцiї дають i iнши дослiдники (N.Roll-Hansen, D.B.Paul, D.Joravsky, L.Graham).

Наiбiльш близько до позицiй цього дослiдження пiдходить концепцiя Л.Грехема (L.Graham), який стверджував, що сутнiсть "пролетарської науки" складає "шлюб централiзованого полiтичного контролю з системою фiлософiї, яка мала претензiю на унiверсальнiсть". Треба згадати також iсторичну концепцiю з цiєї проблеми В.Сойфера, який пов'язував поширення псевдонауки у колишньому Радянському Союзi у 30i-50i роки з механiзмом прийняття полiтичних рiшень, що базувався на принципi так званого "демократичного централiзму" та виключав iснування альтернативних точок зору, крiм офiцiйно прийнятих, та поширенню цього механiзму на наукові дискусiї в природознавчих науках.

У такій постановцi питання, що розглядається, набирає безпосереднє значення для аналiзу однiєї із загальних проблем сучасної фiлософiї науки - визначення ролi соцiального оточення для формування та еволюцiї наукових теорiй.

Традицiйне для гносеологiї уявлення про наукове пiзнання як взаємодiю суб'єкта, що пiзнає, з об'єктом пiзнання в сучаснiй соцiологiї науки i постпозитивiстський фiлософiї доповнюється третім елементом - соцiальним контекстом. У неопозитивiстськiй фiлософiї змiст природничих наук вважався незалежним вiд соцiального середовища. Постпозитивiстська епiстемологiя акцентує увагу на зв'язку теоретичних конструкцiй науки з полiтичними, фiлософськими i культурними факторами. Звiдси - поворот до опори на iсторiю науки, процес розвитку наукових iдей (T.Kuhn, M.Polanyi та iн.). Принципова можливiсть демаркацiї (C.Popper) науки i ненауки та звiльнення науки вiд iдеологiчних компонентiв (P.Aron, D.Bell та iн.) з такої точки зору є недосяжною. Конструювання конкретних наукових теорiй розглядається як невiд'ємне вiд використання зовнiшних iнтелектуальних ресурсiв (M.Mulkey).

Очевидне посилення соцiального контролю над науково-дослiдницькою дiяльнiстю, яке вiдбувається тепер, ще дужче збiльшує значення цього фактору. За думкою П.Фейєрабенда (P.C.Feyerabend), соцiальна навантаженiсть науки потребує не вiдокремлювати її вiд iнших форм iнтелектуального буття i виправдовує полiтичне втручання у розвиток науки. У цьому вiдношеннi евристичнi можливостi концепцiї "фiналiзацiї науки" Штарнбергської групи (G.Bohme, W.van den Daele, W.Krohn) є досить перспективнi з точки зору системного дослiдження процесiв аберрацiї гомеостатичної взаємодiї соцiуму та науки, що приводять до ерозiї науки як соцiального iнститута та її трансформацiї у псевдонауку. Тим бiльш важливим є дослiдження механiзмiв i критерiїв вiдбору, якими керувалися владнi структури при розв'язанні питання про пiдтримку однiєї з наукових шкiл, що конкурують, в умовах, коли кiнцевий практичний наслiдок реалiзацiї теорiй, що вiдстоюються ними, ще далеко не визначений. Пiд практичним наслiдком тут мається на думцi не осягнення об'єктивної iстини, а розв'язання конкретних соцiальних проблем (та виникнення нових), якi досить часто мають полiтичне забарвлення, - у кiнцевому випадку саме цей аспект обумовлює соцiально-психологiчне сприйняття наслiдкiв "наукового прогресу".

Вiдмiтимо, проте, що цей аспект iсторичного досвiду СРСР, скорiш за все, зостався поза полем зору бiльшостi фiлософiв i соцiологiв науки на Заходi, якi, слiдом за С.Тулмiном (S.Toulmin), визнаючи роль "соцiального контексту" розвитку науки, заявляють, що аналiз наслiдкiв полiтичного тиску, дезінтеграцiї комунiкацiй усереденi наукового спiвтовариства i тому подiбних обставин i процесiв "згiдно з теперiшнiми дисциплiнарними стандартами не мають нiякого вiдношення до розвитку наукових дисциплiн". Таким чином, проблема генезису, розвитку i наслiдкiв конфлiкту мiж наукою i державою в Радянському Союзi формулюється як системне дослiдження кризового розвитку науки в умовах жорсткого вiдбору концептуальних популяцiй.

Мета i завдання дослiдження. Предмет i мету поданої роботи можна сформулювати як висвiтлення та методологiчний аналiз механiзмiв кризового розвитку фундаментальної i прикладної науки в еволюційному культурному та соцiальному контекстi, зокрема, в умовах тоталiтарного полiтичного режиму. Ця мета конкретизується як розробка методологiчної бази системного соцiально-iсторичного аналiзу коеволюцiї природничих наук (на прикладi генетики та селекцiї), радянської доктрини державного керування наукою, марксистської фiлософiї, та особливостей менталiтету як самого наукового спiвтовариства, так i iнших верств населення. Робота в цiлому належить до еволюцiйно-епістемологiчного напрямку фiлософiї науки, та базується, зокрема, на моделi концептуальних популяцiй С.Тулмiна (S.Toulmin). Iншими науковими передумовами дослiдження були концепцiя соцiологiї знання М.Малкея (M.Mulkey) та теорiя фiналізацiї науки. Об'єктом вивчення слугувала iсторiя розвитку теоретичної бiологiї (перш за все - генетики), агрономiї та селекцiї i сiльського господарства в Росiї, СРСР та Українi.

Досягнення поставленої мети передбачало вирiшення такого комплексу завдань:

1. Дослiдження iдеологiчних i фiлософських основ генезису i еволюцiї радянської системи державного керування наукою; аналiз основних тенденцiй її розвитку на перших фазах становлення "держави диктатури пролетарiату". філософський наука радяенський політичний

2. Iсторiографiчне дослiдження тенденцiй i закономiрностей розвитку наукових шкiл, пов'язаних з розробкою проблем, що мають глобальне концептуальне або/i прикладне значення в умовах радянської полiтичної системи. (Матерiалом для такого аналiзу стала iсторiя двох наукових генетичних шкіл - Харкiвської в Українi i Саратiвської в Росiї. Обгрунтування такого пiдходу наводиться нижче).

3. Порiвняльне iсторiографiчне дослiдження особливостей механiзмiв взаємодiї фундаментальної науки, прикладних науково-дослiдницьких розробок i технологiї в Росiї i Українi в радянський перiод.

4. Синтез i узагальнення фактографiчної бази, що отримана в результатi вирiшення трьох попереднiх завдань, для методологiчного системного аналiзу процесiв розвитку фундаментальної науки та наступної трансформацiї теоретичних концепцiй у технологiчнi розробки, що використовуються на практицi (гiлка циклу, яка низходить: бiологiя - агрономiя i селекцiя - сiльське господарство), i органiзацiї системи наукового забезпечення практичних проблем, якi виникають (гiлка того ж циклу, яка підіймається).

5. Створення у рамках моделi концептуальних популяцiй загальної схеми взаємодiї науки з iншими соцiальними iнститутами, в першу чергу, - державою. (В даному контекстi процеси розвитку науки i бiологiчної мiкроеволюцiї розглядаються як гомологiчнi). Визначення критерiїв вiдбору угрупувань наукового спiвтовариства, якi отримують державну та iншу соцiальну пiдтримку, i можливих причин девiацiй соцiального гоместазу, що можуть спровокувати деструктивно-ерозiйнi процеси в науковому спiвтовариствi.

Методологiчна i теоретична основа дослiдження. Особливiстю методологiчного пiдходу є сполучення фiлософсько-методологiчного аналiзу проблеми i системного порiвняльно-iсторичного дослiдження розвитку генетики, агрономiї та селекцiї i сiльського господарства в Росiї, СРСР i Українi в 1917-1953 рр., перш за все на прикладi 2-х наукових генетичних шкiл - Харкова i Саратова, яке надавало йому фактографiчну базу. Тепер значно бiльше вiдомо про пов'язанi з "бiологiчними дискусiями" подiї, що вiдбувалися в столичних центрах - Москвi, Ленiнградi, Києвi, порiвняно з периферiєю. Проте, саме тут, де особиста iнiцiатива мiсцевих владних структур за зрозумiлими причинами була бiльш скута, а їх дiяльнiсть у значнiй мiрi зводилась до виконання вказiвок центру, соцiальна сутнiсть того, що вiдбувалося, виявлялася часто бiльш рельєфно. З iншого боку, певнi закономiрностi реалiзацiї марксистської концепцiї взаємодiї науки i суспiльства по-рiзному проявлялися, особливо, в початковий перiод становлення радянської державностi в центрi i в союзних республiках, що бiльш рiзко пiдкреслювало деякi тенденцiї, якi пов'язанi, зокрема, з поглядами на вiдношення науково-дослiдницької дiяльностi i виробництва в умовах диктатури пролетарiату.

Дискурсивний аналiз перетворення основних уявлень, пов'язаних з рефлексiєю сутностi i соцiальної ролi науки, доповнюється результатами застосування квантифiкацiйних методик (наукометрiї, варiацiйної статистики, контент-аналiзу та iн.), якi були матерiалом для даного системного методологiчного аналiзу.

Автор спирається як на роботи з фiлософii науки, методологiчних проблем генетики, iсторiї науки та соцiальної iсторiї України i Росiї за останнi 100 рокiв, так i на великий масив зiбраних ним архiвних документiв, що складають емпирiчну базу дослiдження.

Наукова новизна дослiдження. 1. Методологiчнi аспекти генезиса доктрини "класової науки" i наслiдкiв її здiйснення на практицi в умовах тоталiтарного полiтичного режиму дослiджуються в роботi за допомогою системного iсторичного аналiзу впливу на прикладне використання фундаментальної науки у технологiї i економiцi трьох комплексiв взаємопов'язаних соцiальних факторiв - фiлософiї марксизму (1), централiзованого державного контролю за розвитком науки (2) i в значнiй мiрi обумовленої ними трансформацiї менталiтету (3) як самого наукового спiвтовариства, так i iнших верств населення, (ця трансформація вiдноситься, перш за все, до мiфологiзацiї уявлень про соцiальну роль i можливостi науки у вирiшеннi практичних задач, специфiку науково-дослiдницької дiяльностi; динамiку розвитку економiчного потенцiалу i процесiв, що протiкають усерединi науки).

2. Iсторiя "Мiчурiнської агробiологiї" як однiєї з форм псевдонауки розглядається в роботi всупереч поширеному погляду не як прямий наслiдок проникнення у науку стороннiх до неї iдеологiї та полiтики, а як адаптивна реакцiя наукового спiвтовариства на зовнiшнiй тиск, що мав у даному випадку полiтичний характер. Зокрема, в умовах радянської полiтичної системи пролiферацiя псевдонауки iнiцiювалася нездатнiстю вiдповiдних наукових дисциплін виконувати a priori нереальне у конкретних умовах "соцiальне замовлення" партiйно-державного апарату, як наслiдок пристосування наукового спiвтовариства до втручання з боку владних структур. Ментальною передумовою цього процесу було квазі-магiчне сприйняття можливостей науки - у неявному видi допускалася здатнiсть до перетворення об'єктивних законiв природи в дусi виробничих потреб, що виникають. Жорсткий централiзованний контроль розвитку науки державною владою розглядається у дисертацiї як гомологiчний замiнi природного добору на базi вiльної конкуренцiї наукових концепцiй, шкiл, напрямкiв штучною селекцiєю згiдно з полiтичними або iдеологiчними критерiями.

3. На основi зiбраних у роботi за рiзними джерелами статистично-економiчних даних, якi вiдносяться до розвитку окремих галузей сiльського господарства Росiї, СРСР i України, та подальшого варiацiйно-статистичного дослiдження вперше створена модель, яка описує залежнiсть величини адмiнiстративного тиску на розвиток генетики i селекцiї вiд параметрiв, що характеризують стан аграрного сектору економiки, що може бути в майбутньому використана при розробцi методологiчних проблем соцiальної iсторiї науки i прогнозу результатiв розвитку наукових шкiл у конкретному соцiальному контекстi.

4. Визначенi умови виникнення i посилення механiзмiв з позитивним зворотнiм зв'язком у системi соцiального контролю наукової дiяльностi та проаналiзованi наслiдки функцiонування цього механiзму для розвитку науки в умовах тоталiтарного полiтичного режиму.

5. Продемонстровано, що в умовах адмiнiстративно-командної системи мала мiсце тенденцiя до пiдмiни дiяльностi наукових установ господарчими та виробничими структурами. Це вело до депрофесiоналізацiї науки шляхом, зокрема, залучення до дослiдницької роботи "широких мас трудящих", які повиннi були замiнити (хоча б, частково) дiяльнiсть спецiалiстiв-професiоналiв.

6. Спростоване припущення, що жорсткий адмiнiстративний контроль за впровадженням визнаних приорiтетними науково-дослiдних разробок дозволяє значно скоротити термiн розповсюдження найважливiших технологiчних iновацiй i скомпенсувати бiльш високу собiвартiсть можливих адмiнiстративних помилок.

7. Продемонстрованi потенцiальнi евристичнi можливостi застосування понятiйного апарату теорiї бiологiчної еволюцiї i глобальної екологiї для аналiзу конкретного соцiального контексту розвитку науки i формування наукових шкiл.

Теоретичне i практичне значення дослiдження зводиться до вивчення особливостей формування системи взаємозв'язкiв фундаментальної науки, прикладних дослiджень i економiки (на прикладi розвитку теоретичної генетики, селекцiї i сiльського господарства в СРСР в 1917-1953 рр.) В роботi визначенi деякi загальнi механiзми та умови виникнення порушень соцiального гомеостаза, що ведуть до помилкових рiшень при оцiнцi перспективностi подальшої пiдтримки окремих наукових напрямкiв i розробцi основних принципiв державної наукової полiтики та впровадження результатiв фундаментальних дослiджень в виробництво.

Результати дослiдження викладаються в курсi "Загальна генетика" та спецкурсах "Iсторiя i методологiя генетики", "Кiлькiсна спадковiсть та гетерозiс", а також використанi при пiдготовцi каталогiв книжкових виставок у Центральнiй науковiй бiблiотецi iм. В.Г.Короленко (Харкiв).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослiдження виконано при пiдтримцi мiжнародної програми "Research support scheme" (Прага, Чеська республiка) Iнститута вiдкритого суспiльства (Open Society Institute, Будапешт, Угорщина), грант No 132/1997.

В дослiдженнi використанi матерiали, зiбранi автором в якостi спiвробiтника робочої групи Комiсiї АН СРСР (у теперiшнiй час - РАН), Академiї сiльськогосподарських наук i Академiї медичних наук Росiї з аналiзу iсторiї розвитку радянської генетики i наслiдкiв лисенкiвщини.

Апробацiя роботи. Результати роботи увiйшли у звiт (1992 р.) Комiсiї з аналiзу iсторiї розвитку генетики в СРСР, що створена за спiльним рiшенням Президiй АН СРСР (у теперiшнiй час - РАН), Академiї сiльськогосподарських наук i Академiї медичних наук Росiї вiд 5 травня 1988 р .; а також викладенi у доповiдях на Установчiй нарадi "Бiоелектричнi властивостi клiтинного ядра i стан органiзма (листопад 1989 р., Харкiв),V i VI з'їздах Українського товариства генетикiв та селекцiонерiв (1986, Умань, 1992, Полтава),Науковiй конференцiї, присвяченiй 60-рiччю кафедри генетики Харкiвського унiверситету (жовтень 1994 р., Харкiв), Ювiлейнiй конференцiї, присвяченiй 80-рiччю заснування Сiверсько-Донецької бiологiчної станцiї Харкiвського унiверситету (жовтень 1994 р., Гайдари), Науковiй конференцiї "Генетичнi та цитобiофiзичнi аспекти неспецифiчної стiйкостi рослин, тварин i людини" (травень 1995 р., Харкiв).

Публiкацiї. Основнi матерiали дослiдження повнiстю були опублiкованi в монографiї - В.Ф.Чешко. Наука и государство: методологический анализ социальной истории науки (генетика и селекция в России и Украине в советский период) Харьков: Основа, 1997. 370 с. Табл. 6. Илл. 16. Библ. 525, а також у серiї наукових публiкацiй, зокрема - 1 монографiї (у спiвавторствi) i 16 статтях.

Структура дисертацiї. Дисертацiя є рукописом обсягом 400 стор. (та 39 сторiнок списку використаних джерел) i складається з вступу, 6 роздiлiв та висновку.

2. Змiст дисертацiї

Згiдно з викладеною метою дослiдження перша частина дисертацiї присвячена безпосередньо формуванню радянської концепцiї державного керування наукою i її реалiзацiї в 1917-1940 рр. У першому роздiлi ("Доктрина "пролетарської (класової) науки" як феномен свiтової культури та розвиток природознавства") наводиться iсторико-концептуальний огляд марксистських уявлень про соцiальне значення науки, iнтерпретацiю в рамках дiалектичного та iсторичного матерiалiзму термiнiв "практика", "теорiя", "виробництво", "чиста та прикладна наука"; поступову трансформацiю сенсу цих термiнiв у працях В.I.Ленiна та його послiдовникiв, яка була пов'язана з привнесенням у них конструкцiй i стереотипiв масової свiдомостi.

Основнi питання, що розглядаються у другому роздiлi ("Iдеологiчнi i соцiальнi фактори формування радянської системи державного керування наукою") є такі: Органiзацiя науки в "державi диктатури пролетарiату"; початковi етапи формування радянської системи органiзацiї науки (1918-1920 рр.) та альтернативнi можливостi її розвитку; зрощування науки i партiйно-державного апарату (реформа вищої школи та академiчна реформа); центр i периферiя (радянська державна полiтика у вiдношеннi до науки i її реалiзацiя в Українi). Формування структур керування наукою в Українi (початковi етапи взаємоадаптацiї державної влади i наукового спiвтовариства), як i виникнення основних елементiв системи державного контролю за науковою дiяльнiстю проходило досить болiсно i жорстко.

Достатньо сказати, наприклад, що незабаром пiсля встановлення радянської влади в Українi тут були розформованi унiверситети, на базi яких до 1933 р. iснували галузевi дослiдницькi i навчальні iнститути, якi обслуговували окремi галузi народного господарства. (Очевидною метою цього кроку була лiквiдацiя бази опору большевiзацiї з боку iнтелiгенцiї, проте в цiлому вiн узгоджувався з характерним для офiцiйного варiанту марксизму iнструменталiстським пiдходом до будь-яких соцiальних iнститутiв як засобу досягнення полiтичної мети).

При всiх осцiляцiях в пiдходах до органiзацiї науки в країнi двi мотивацiйнi тенденцiї виявляються досить чiтко на протязi перших 30-35 рокiв - посилення адмiнiстративного контролю i змiщення центру ваги дослiджень, що проводилися, в бiк "узагальнення передового досвiду", отриманого безпосередньо в виробничих умовах особами, що не мали професiйної пiдготовки. Одним з основних постулатiв радянської концепцiї державної влади була не самооpганiзацiя соцiальної системи, а її телеологiчне констpуювання за заздалегiдь створеним планом.

Процес наукового пiзнання згiдно з офiцiйним варiантом марксистської доктрини мав декiлька особливостей, що впливали на результат вiдбору i елiмiнацiї окремих угрупувань. Науково-дослiдницька дiяльнiсть уявлялась аналогом конвейєрного iндустрiального виробництва (в усякому разi - в iдеалi, до якого необхiдно було прямувати). До того ж, можливостi науки у рiшеннi задач, якi диктувались офiцiйною полiтичною доктриною з перебудови спочатку соцiально-економiчних структур, а потiм культурно-психологiчних стереотипiв i навколишньої природи сприймались як необмеженi. Звiдси, до речi, витiкала ще одна особливiсть офiцiйної версiї марксизму - фактичне заперечення "нормальної науки" (в розумiннi Т.Куна).

Результати цього аналiзу дозволяють, як нам здається, бiльш точно оцiнити наслiдки реалiзацiї радянської концепцiї державного керування наукою для розвитку конкретно-наукових напрямкiв дослiджень i наукових шкiл, а також зрозуміти логiку їх оцiнки (з точки зору можливої практичної вигоди), вiдбору i елiмiнацiї,що здiйснювались центральними ланками радянської системи державного керування наукою. Цiй проблемi присвяченi 3-й ("Iсторiя розвитку дослiджень з фундаментальної i прикладної генетики в Харковi") i 4-й ("Саратiвська селекцiйно-генетична наукова школа") роздiли, де наводиться порiвняльний iсторичний аналiз розвитку дослiджень у галузi генетики i селекцiї в двох великих наукових центрах Росiї i України.

Вже в останннє передреволюцiйне десятирiччя серед бiологiв Харкiвського унiверситету спостерiгався помiтне пiднесення iнтересу до спадковостi. Дослiди щодо перевiрки менделевських закономiрностей ставилися в Ботанiчному саду. Були пiдготовленi два курси лекцiй - "Вчення про спадковiсть" (Л.А.Бенiке) i "Еволюцiйна теорiя" (В.А.Талiєв). Викладачi та спiвробiтники бiологiчних кафедр пiдтримували досить жвавi контакти з першими вiтчизняними науковими генетичними школами - М.К.Кольцова у Москвi i Ю.О.Фiлiпченко в Санкт-Петербурзi, що здiйснювалися в основному через завiдуючого кафедрою ботанiки В.М.Арнольдi. Кафедра генетики була створена тут у 1933 р. i очолювалась вiдомим радянським вiрусологом В.Л.Рижковим, якому належить досить помiтна роль у розробцi проблем позахромосомної спадковостi, генетики статi та iн. Проте, в силу iсторичних причин паралельно з викладачами, що прибули з Сiмферополя разом з В.Л.Рижковим, дослiдження в галузi генетики проводила ще одна дослiдницька група - мiсцева, що працювала у харкiвськiй фiлiї Зообiологiчного iнституту, який згодом увiйшов до складу Харкiвского унiверситету. Очолював її Г.Ф.Арнольд. Безумовною його заслугою було те, що вiн зiбрав велику групу здiбних зоологiв i еволюцiонiстiв, якi вважали себе його учнями. Серед них - I.М.Поляков, Е.I.Лукiн, Е.I.Уманський та iн. Цiкаво вiдзначити, що фактором, який сприяв розгортанню дослiджень з генетики i еволюцiйної теорiї в Харковi на перших порах була її iдеологiчна спрямованiсть (не за рахунок наукової обгрунтованостi проблем, що розроблялися). План роботи сектора генетики i еволюцiї Харкiвської фiлiї Зообiологiчного iнституту за висловлюванням Г.Ф.Арнольда, включав розробку "проблеми спрямованостi процесiв органiчної еволюцiї" з позицiй дiалектичного матерiалiзму.

Другим центром генетичних дослiджень у Харковi стала Харкiвська селекцiйна станцiя, де сформувалася дослiдницька група, яку очолював В.Я.Юр'єв; а в 1946 р. до них приєднався Iнститут генетики i селекцiї АН України (директор - В.Я.Юр'єв), з яким активно спiвпрацював ряд вiдомих харкiвськiх генетикiв - I.М.Поляков, Л.М.Делоне та iн. Iнститут планувалось перетворити у центр,що здiйснював розробку i синтез вельми широкого кола дослiдницьких напрямкiв i галузей фундаментальної i прикладної орiєнтацiї. Пiсля подiй 1948-1949 рр. вiдбулось прогресуюче згортання дослiджень з фундаментальної генетики i сумiжних галузей, тодi як прикладнi дослiдницькi напрямки постраждали у меншiй мiрi. Все це привело до того, що в дiяльностi iнституту рослинництва, селекцiї i генетики, що утворився в 1956 р. в результатi злиття iнституту генетики i селекцii i Харкiвськоi селекцiйної станцii; роботи з фундаментальних проблем генетики (як свiдчить вже назва iнституту) були згорнутi.

Саратiвська селекцiйно-генетична наукова школа виникла в 1911 р., коли була створена на чолi з А.I.Стебутом (пiсля революцiї - професором Бєлградського унiверситета в Югославiї) Саратiвська селекцiйна дослiдницька станцiя. А.I.Стебуту, очевидно завдяки не тiльки власному психологiчному чуттю i органiзаторським здiбностям, але i допомозi свого батька, вдалося з самого початку створити на станцiї ядро колективу здiбних селекцiонерiв (Б.М.Арнольд, Е.М.Плачек, О.П.Шехурдiн та iн.), яким вона зобов'язана своїми наступними успiхами.

В 1914 р. Наукова Рада Саратiвської обласної сiльськогосподарської станцiї обирає завiдуючим її селекцiйним вiддiлом Г.К.Мейстера. Перша свiтова війна i призов до армiї вiдстрочили його реальний вступ на посаду до 1918 р. Це призначення свiдчило про завершення першого етапу дiяльностi станцiї. Ознайомившись з селецiйним матерiалом, що був на станцiї,Г.К.Мейстер рiзко змiнив напрямок i методику теоретичних пошукiв i практичної селекцiйної роботи, виходячи з того, що iндивiдуальний вiдбiр чистолiнiйного матерiалу сам по собi не здатний вирiшити завдання створення засухостiйких, iмунних до найбiльш поширених захворювань, високоврожайних сортiв зернових культур з покращеними технологiчними якостями зерна. За його думкою, "лише за допомогою мiжвидової гiбридизацiї можливо докорiнно перетворити форму, застосувавши її до багатогранних вимог землероба". З самого початку увага Г.К.Мейстера була зосереджена на жито-пшеничних гiбридах, у дослiдженнях яких саратiвськi генетики досягли найбiльш значного прогресу та зробили помiтний внесок у передумови створення нової зернової культури - трiтiкале. Незважаючи на зовнiшньо прикладну орiєнтацiю дослiджень, що проводились на станцiї, основним методологiчним принципом, якого дотримувались тут, було пiдведення пiд практичну селекцiю глибокого теоретичного фундаменту. У цьому сенсi погляди Г.К.Мейстера спiвпадали з установками М.I.Вавiлова, хоча в iнших питаннях, як i в особистому життi, iх стосунки часто були досить напруженими.

У цiлому, дослiдження Саратiвської наукової школи, в тому числi "геномна теорiя" гiбридiзацiї, концепцiя iзоляцiйної мiнливостi i фенотипiчних модiфiкацiй знаходились на магiстральному шляху розвитку генетики, що, до речi, було очевидно вже в тi роки. Обидвi галузi дослiджень, в яких саратiвська школа займала провiднi позiцiї (теорiя вiддаленої гiбридiзацiї i iнбрiдiнга) демонстрували тенденцiю до створення синтетичної концепцiї. Жорсткi репресiї, що обрушилися на саратiвську наукову школу наприкiнцi 30-х рокiв, фактично перервали нормальний розвиток цих наукових концепцiй.

Загальний огляд розвитку генетики i селекцiї в Харковi i Саратовi дозволяє зробити такі висновки. Цi школи iснували в мiстах, що були досить великими центрами iнтелектуального життя i адмiнiстративної дiяльностi (Харкiв до 1934 р. був до того ж столицею України). Сформувалися вони, не в останню чергу, внаслiдок жвавих контактiв i полемiки з вiдомими представниками закордонної i вiтчизняної науки, зокрема, з Ю.О.Фiлiпченком (що стояв бiля витокiв дослiджень в областi менделевської генетики в Харковi), М.I.Вавiловим (деякий час вiн працював у Саратовi i пiдтримував зв'язки, що склалися, i потiм) М.К.Кольцовим, М.П.Дубiнiним та iн. В обох випадках однiєю з цiлей, якi переслiдували обидві групи була фiлософська розробка на базi дiалектичного матерiалiзму фундаментальних проблем бiологiї i агрономiї. У цiлому їх внесок до розвитку теорiї був досить великий, як i в прикладнi дослiдження. До середини 30-х рокiв саратiвська наукова школа займала лiдируюче становище у вiтчизнянiй i свiтовiй науцi в розробцi теорiї вiддаленої гiбридiзацiї, а Харкiвська - еволюцiйної теорiї i генетики та iсторiї бiологiї. Змiна поколiнь наукових робiтникiв, що вiдбулася одночасно з перебудовою наукової роботи згiдно з принципами "мiчурiнської агробiологiї", добре iлюструє змiну стилю мислення i мотивiв наукової дiяльностi, що обумовлено процесом iдеологiзацiї науки. Вiдмiтимо також ще одну обставину. Очолювана Г.К.Мейстером саратiвська наукова школа зовнi прекрасно вiдповiдала принципу "єдностi теорiї i практики". Бiльш того, якщо реалiзацiя дослiдницької програми М.I.Вавiлова була розрахована на тривалу iсторичну перспективу, то роботи Саратiвської селекцiйної станцiї вже принесли тодi велику практичну вигоду. Якщо додати до цього величезне значення, яке Г.К.Мейстер вiдводив марксистському фiлософсько-iдеологiчному обгрунтуванню теоретичного фундаменту селекцiї, то розгром в 1937-1938 рр. саме саратiвської школи виглядав красномовним прорахунком радянської концепцiї державного керування наукою, що склалася на базi марксизму. Те саме вiдноситься i до внеска I.М.Полякова i Е.I.Лукiна в розвиток сучасної теорiї еволюцiї i її методологiчне осмислення з позицiй марксизму. У цiлому, на протязi 30х-40х рокiв адмiнiстративний i iдеологiчний тиск на обидвi науковi школи перманентно посилювався, особливо загострюючись у 1937-1938 i 1947-1949 рр. При цьому сфера максимальної iнтенсивностi активного державного втручання поширювалась з часом у напрямку вiд прикладної генетики i селекцiї до фундаментальних генетичних дослiдженнь, найбiльш тiсно пов'язаних з фiлософськими проблемами природознавства, цей аспект також вимагав подальшого докладного аналiзу, який, як нам здається, дозволив бiльш точно визначити наслiдки реалiзацiї радянської концепцiї державного керування наукою для розвитку конкретно-наукових напрямкiв дослiджень i наукових шкіл, а також зрозумiти логiку їх оцiнки (з точки зору можливої практичної користi), вiдбору i елiмiнацiї, яка здiйснювалася центральними ланками радянської системи державного керування наукою.

Отже, зв'язок напрямку наукових дослiджень обох шкiл з фундаментальною бiологiчною проблематикою мав помiтне значення для розвитку i сприйняття суспiльством свiтоглядних концепцiй, що вiдносилися до потенцiальних можливостей науки в рiшеннi проблем, що мають конкретне соцiальне або технологiчне значення, механiзмiв взаємодiї науки та iнших соцiальних iнститутiв, закономiрностей процеса росту наукового знання, верiфiкації наукових гiпотез i теорiй. В свою чергу цi питання набули у 30х-50х роки в очах радянського державного керiвництва помiтне полiтичне значення.Зрозумiла тому активна участь представникiв цих шкiл в "наукових дискусiях" тих рокiв. Тому iсторiя генетики, в цiлому, i наукових шкiл, що вивчалися, зокрема, була, з нашої точки зору, досить корисною для вивчення соцiальних явищ i процесiв, пов'язаних з взаємовiдношеннями науки i держави у колишньому СРСР.

Як показано в роботi, результатом такого аналiзу стало виявлення ряду закономiрностей трансформацiї науки у псевдонауку пiд дiєю зовнiшнього тиску (зокрема - в умовах тоталiтарного полiтичного режиму), що мають за нашою думкою загально-соцiальне значення (докл. див. "Висновок").

У другiй частинi роботи дослiджується вплив "мiчурiнської агробiологiї" на розвиток сiльського господарства i його сприйнятливiсть до глибоких технологiчних трансформацiй ("технологiчних революцiй"), викликаних до життя розвитком теоретичної генетики. Роздiл 5 присвячено "органiзацiї агрономiчної науки в Росiйськiй iмперiї i в СРСР". (Пiд "Росiйською iмперiєю" у роботi розумiється територiя Росiї перед 1917 р., з Україною включно). Основними питаннями, що розглядаються тут, є огляд дореволюцiйного перiоду розвитку агрономiчних дослiджень в СРСР i в Українi; наслiдки аграрного i полiтичного перевороту 1917-1928 рр.; розвиток селекцiї i насiнництва в Росiї i Українi в перiод НЕПу i колективiзацiї (особлива увага вiдводиться мало дослiдженому в iсторичнiй лiтературi питанню про роль сортоводних станцiй Цукротресту в формуваннi структури державної системи сортовипробування i насiнництва i Першого товариства генетикiв i селекцiонерiв України - у виникненнi лисенкiвщини); перебудова системи селекцiї i насiнництва в СРСР у 30-ті роки, її методологiчна i iдеологiчна база i результати. Наприкiнцi розглядається хiд реалiзацiї в Українi у 40-і роки програми "Народної селекцiї" - спроби залучення до отримання нових сортiв "широких мас трудящих", які повинні були замiнити (хоча б, частково) спецiалiстiв-професiоналiв.

Органiзацiя загально-нацiональної системи дослiдної справи практично почалась в Росiї в другiй половинi XIX сторiччя, слiдом за перiодом реформ 1860-х рокiв. Принциповою вiдзнакою цього перiоду було те, що основну роль у виникненнi нових агрономiчних установ i розбудовi селекцiйно-насiнницької роботи виконували окремi пiдприємцi i суспiльнi органiзацii, поряд з органами мiсцевого самоврядування (земствами), при в цiлому незначнiй питомiй вазi державного фiнансування.

У цьому вiдношеннi домiнуюче положення серед iнших регiонiв Росiйської iмперiї займала завдяки iсторично обумовленим єкономiко-географiчним особливостям передреволюцiйного перiоду Україна. Достатньо значний рiвень розвитку селекцiї i насiнництва пояснювався, ранiш за все, iснуванням тут потужної сiльськогосподарської iнфраструктури, яка сформувалася навколо пiдприємств цукрової промисловостi.В силу свого лiдируючого положення ці підприємства слугували центрами кристалiзацiї агрономiчної культури взагалi. За вiдносним вкладом у загальносвiтовий збiр цукрового буряку напередоднi Першої свiтової вiйни (понад 1/5) Росiйськa iмперiя поступалася лише Нiмеччинi. З початком Першої свiтової вiйни загальна депресiя,що охопила сiльське господарство Росiйської iмперiї, мало вiдбилася на насiнницьких пiдриємствах Пiвденно-Захiдного краю, де спостерiгався навiть певний рiст їх активностi,що був обумовлений усуненням нiмецьких конкурентiв.

У цiлому, ситуацiю в розвитку дослiдної справи в Росiї напередоднi Першої свiтової вiйни можна охарактеризувати загальним змiщенням, що позначилося в цей час, центру тяжiння наукових дослiджень в бiк теоретичної i практичної селекцiї i вiдповiдним зниженням питомої ваги власне агрономiчного вивчення умов iснування культурних рослин, що, не в останню чергу, було спричинено змiною кон`юнктури на свiтовому ринку, де з`явились в достатнiй кiлькостi селекцiйнi сорти з кращими якостями зерна з США i Канади.

Революцiйнi подiї лютого-жовтня 1917 р. привели до корiнних змiн соцiальної обстановки в краiнi i, в тому числi, - до знищення великої приватної власностi на землю.

Природно, це мало вкрай вiдчутнi наслiдки для насiнництва колишньої Росiйської iмперiї, яке, як стверджувалося опiсля, практично за рiк виявилося "зведеним майже нанiвець". До цього додались людськi та матерiальнi втрати, обумовленi революцiєю та Громадянською вiйною. Останнiм фактором, щo визначив стан сiльськогосподарської дослiдної справи в країнi у першi пiсляреволюцiйнi роки були вiдношення з новою владою та ще нестабiльна система рiзних елементiв державного апарату.

Згадаємо, нарештi, ще про один з наслiдкiв розвитку революцiї i розпаду Росiйської iмперiї - органiзацiя дослiдної справи, в цiлому, i селекцiї i насiнництва, зокрема, в Росiї та Українi набула приблизно на десять рокiв певної специфiчностi i проходила, незважаючи на ряд загальних закономiрностей, не зовсiм однотипно.

Перехiд в 1921 р. до "Нової економiчної полiтики (НЕП)" мав для iнтенсивностi насiнницької i селекцiйної роботи помiтний позитивний вплив. У 1922 р. почалась органiзацiя Держнасiнництва i, паралельно цьому, - кооперативного насiнництва, що стала третьою ланкою системи насiнництва. Наприкiнцi перiода НЕПу (1928 р.) питома вага рiзних категорiй кооперацiї у виробництвi сортового насiння складала у середньому бiля 52%, досягаючи для деяких культур 65-85%.

Одним з вдалих нововведень реформи дослiдної справи стало утворення в 1924-1925 рр. iнституту селян-дослiдникiв. Взагалi, 20-i роки можна охарактеризувати як час досить iнтенсивного зростання культурної верстви селянства ("виробничо-культурного активу села" за марксистською термiнологiєю), що слугувала посередником мiж культурно-освiтницькими i науковими установами i основною масою сiльських господарiв.

У 20-i роки в Українi в силу iсторичних причин склались двi в значнiй мiрi незалежні системи державного насiнництва - обласнi станцiї Народного комiсарiату земельних справ (НКЗС) i мережа станцiй Сортоводно-насiнницького управлiння (СНУ) Цукротресту (Головцукру). Насiнницька система Цукротресту являє безперечний iсторичний iнтерес, оскiльки вона зробилась спадкоємицею майна i спецiалiстiв багаточисельних комерцiйних селекцiйно-насiнницьких фiрм, що знаходились на територiї України до 1917 р. З iншого боку Цукротрест, дiяльнiсть якого поширювалась не тiльки на Україну, але i на Росiю, став реалiзацiєю соцiалiстичного iдеалу в розумiннi В.I.Ленiна i I.В.Сталiна - одержавлювання приватної власностi кожної сфери економiки у максимально можливiй мiрi. Згодом принципи органiзацiї насiницької роботи СНУ мали помiтний вплив на проект перебудови насiнництва в СРСР у кiнцi 30-х рокiв, який створено пiд керiвництвом Т.Д.Лисенка.

Проте, саме в системi Цукротресту виникла течія, яка через декiлька рокiв, розростаючись i даючи метастази подiбно раковiй пухлинi, отримала назву "мiчурiнської агробiологiї i радянського творчого дарвiнiзму". Доводиться визнати, що нестача спецiалiстiв, що виникла на початку 20-х рокiв,та пов'язане з цим падiння їх квалiфiкацiї, рiвно, як наголос на прикладних, суто прагматичнi аспекти при поспiшнiй пiдготовцi кадрiв майбутнiх насiнникiв i селекцiонерiв не пройшли абсолютно безслiдно i утворили досить сприятливе iнтелектуальне середовище для виникнення i первiсної експансiї цього напрямку "пролетарської науки".

Iнiцiативу тут проявили випускники курсiв селекцiї i насiнництва Цукротресту, якi органiзували так зване "Товариство селекцiонерiв України", метою якого була декларована розробка нових, "науково-обгрунтованих" методiв селекцiї. В 1922 р. товариство отримало Бiлоцеркiвську сортоводну станцiю (спадкоємицю Великополовецької станцiї графинi Браницької). Свою задачу персонал цiєї станцiї (завiдуючий - О.М.Рибальченко, один з спiвробiтникiв - Т.Д.Лисенко) бачив у боротьбi з "сортоводним фетишизмом", що виник в результатi "iсторичного спадкоємного зв`язку" в дiяльностi селекцiйних установ i окремих селекцiонерiв, якi "запозичували один в одного методику i диференцюювались в цьому вiдношеннi лише в деталях". Очевидно, iдейний i емпіричний фундамент наступних лисенковських теоретичних констукцiй (недовiра до теоретичної науки, яровизацiя, вегетативна гiбридизацiя) було закладено вже на Бiлоцеркiвськiй станцiї у 1922-1923 рр., що визначило в значнiй мiрi все його (Т.Д.Лисенка) наступне життя.

Отже, в пеpiод НЕПу селекцiя i насiнництво в Росiї i Укpаїнi pозвивалися досить енеpгiйно одночасно з pостом селянської культуpи землеробства. Проте пpинциповою особливiстю 20-х рокiв було те, що елементи системи оpганiзацiї агpономiї, селекцiї i насiнництва в країнi, якi фоpмувалися в цей час, (як державнi, так i коопеpативнi) знаходились пiд досить жорстким контpолем паpтiйно-державної машини i pозглядались як iнстpументи планомipної соцiальної pеконстpукцiї. Ця обставина робила iх чутливими до змiн полiтичної кон'юнктуpи, в силу чого пеpехiд до загальної колективiзацiї став стаpтовою точкою великомасштабних pеоpганiзацiй i в цiй галузi.

Одночасно з загостренням сiльськогосподарскої кризи, яка була обумовлена початком загальної колективiзацiї, стало оцiнюватися як незадовiльне положення з упровадженням наукових розробок у цю галузь економiки. Наслiдком цього стало проведення у передвоєннi роки так званих "бiологiчних дискусiй", реорганiзацiя ВАСГНIЛ i багатократна змiна його керiвництва (1935-1940 рр.), впровадження нової системи сортовипробування i насiнництва на основi пропозицiй комiсiї пiд керiвництвом Т.Д.Лисенка (1938 р.).

Проте, вже до сеpедини 40-х рокiв було накопичено достатньо фактiв, якi свiдчили, що ця система оpганiзацiї насiнництва i селекцiї, яка за словами Т.Д.Лисенка повинна забезпечити piзке скорочення строкiв створення нових сортiв i зростання вpожайностi вже iснуючих, не справдила сподiвань, покладених на неї. Гiгантськiй експеpимент, який був поставлений покладених на 1/6 частi суходолу в надiї спростувати теоpiю чистих лiнiй i тезу про неспадковий хаpактеp благонабутих ознак дав однозначно негативнi, статистично достовipнi pезультати.

Незважаючи на це, наприкiнцi 40-х рокiв була зроблена ще одна спроба злиття або зближення (а точнiше - пiдмiни) дiяльностi наукових установ з господарчими та виробничими структурами (в цьому випадку колгоспами i радгоспами). Мається на увазi так звана програма "народної селекцiї", яка скiнчилася, наскiльки дозволяють судити архiвнi матерiали, що є в разпорядженнi автора, практично повним провалом.

Як би то не було, наведенi факти дозволяють поставити пiд сумнiв iстиннiсть тверджень про те, що iдеї i пропозицiї "мiчурiнської агробiологiї" пройшли (поза стадiєю власне теоретичного i експериментального аналiзу) широку виробничу перевiрку i були нею пiдтвердженi. Змiни, що були обумовленi впливом "пролетарскої науки" на органiзацiю фундаментальної науки (перш за все - генетики) i агрономiї, зокрема - селекцiї i насiнництва привели до ерозiї науки, як соцiального iнституту i зруйнуванню методологiчного i культурно-психологiчного фундаменту, на якому базувалося сiльське господарство країни.

Наведений тут фактографiчний матерiал використано у шостому роздiлi дисертацiї ("Технологiчнi революцiї в селекцiї i сiльське господарство"), який присвячено генезу взаємовiдношень мiж окремими елементами в ланцюгу "фундаментальна наука (генетика)-технологiя (селекцiя i агрономiя)- сiльське господарство". Аналiзу цього питання передував огляд основних тенденцiй розвитку аграрної економiки Росiйської iмперiї, СРСР i України порiвняльно з - США i країнами Захiдної Європи в 1860-1960 рр., оскiльки це здається необхiдним для визначення як ступеня ефективностi функцiонування радянської системи впровадження наукових розробок у виробництво, так i чутливостi до них сiльського господарства спiввiдносно з альтернативними моделями соцiальної органiзацiї науки. Зiбраний з різних джерел статистико-економiчний матерiал, який вiдноситься до таких параметрiв розвитку сiльського господарства, як валовий збiр, урожайнiсть основних сiльськогосподарських культур i т.п., було пiддано регресiйному аналiзу i реконструкцiї з використанням ЕОМ. Це дозволило провести багатофакторне варiацiйно-статистичне дослiдження процесу коеволюцiї аграрного сектора економiки, теоретичної генетики i змiн державної полiтики по вiдношенню до рiзних угрупувань наукового спiвтовариства в СРСР. Як мiра втручання держави в боротьбу "мiчурiнцiв" i "вейсманiстiв-морганiстiв" в роботi було прийнято iндекс адмiнiстративного тиску, що дорiвнює рiзницi мiж кiлькiстю рiшень, якi приймалися на користь кожного з цих "напрямкiв" вiдповiдно за певний перiод часу.

Як з'ясувалося, адмiнiстративна пiдтримка "мiчурiнської генетики" пов`язана з величиною приросту врожайностi основних зернових культур залежнiстю, яка найбiльш адекватно вiдповiдає системам, що мають контур з позитивним зворотним зв`язком.

Як типовий приклад взаємодiї фундаментальної i прикладної генетики, що привiв до технологiчної революцiї, розглядається використання гетерозисних гiбридiв i синтетичних популяцiй в СРСР i за кордоном. Утворення генетичної концепцiї гетерозису означало докорiнний переворот у селекцiї сiльськогосподарcьких культур, в першу чергу, кукурудзи, як i в виробничому тваринництвi. Одночасно ця проблема виявилася тiсно пов`язаною з рiшенням найважливiших загальнобiологiчних питань.

Графiк розширення посiвних площ гiбридної кукурудзи в США i СРСР має S-образну форму, причому у фазi лiнiйного зростання (1938-1940 рр. в США i 1955-1965 рр. в СРСР) щорiчнi темпи зростання посiвних площ гетерозисних гiбридiв цiєї культури складають в обох випадках приблизно 4-5%. Судячи з офiцiйних статистичних даних впровадження гетерозисних мiжлiнiйних гiбридiв забезпечило орiєнтовно бiльш як 35-40% приросту врожайностi кукурудзи в США i бiля 20% - в СРСР.

Порiвняння хронологiї впровадження гетерозисних гiбридiв кукурудзи виявляє цiкаву закономiрнiсть. Стартовi позицiї Росiї i США у теоретичних i прикладних дослiдженнях в галузi створення i використання константних генетичних лiнiй i гетерозисних гiбридiв практично збiгалися: рiзниця складала вiд 4 до 8-10 рокiв (зауважимо, що початок прикладних дослiджень випередив дату народження теоретичної менделевської концепцiї гiбридної сили на декiлька рокiв, що дало США деяку перевагу у вiдношеннi потенцiйної можливостi скорочення строкiв створення мiжлiнiйних гiбридiв). В той же час початок утворення самозапильних лiнiй кукурудзи в рiзних районах США розтягнулося на 30-35 рокiв (в деяких штатах першi самозапильнi лiнiї були отриманi тiльки у 40-i роки).

Положення суттєво змiнилося внаслiдок Першої свiтової, та ще бiльше - Громадянської вiйни i революцiйних подiй 1917 р. Вiдставання СРСР вiд США зросло до 20-23 рокiв i лишалося на тому ж рiвнi до кiнця 60-х рокiв.

Цей факт тим бiльше красномовний, що по мiрi розширення кiлькостi країн i географiчних районiв, якi почали використання гiбридної кукурудзи, строки створення мiжлiнiйних гiбридiв за цiлком зрозумiлих причин рiзко скорочувались - аутсайдери виявлялися з цiєї точки зору в кращому становищi.