Наука i держава. Методологiчний аналiз соцiальної iсторiї науки (генетика i селекцiя в Росiї та Українi за радянських часiв)

Таким чином, вїдмова вiд концепцiї чистих лiнiй i iнбридингу, як селекцiйного засобу, що використовується для досягнення генетичної однорiдностi селекційного матерiалу (це було умовою визнання методики мiжлiнiйних гiбридiв "Мiчурiнською"), стала поворотним пунктом в практичному використаннi селекцiї на гетерозис в СРСР. Проте ще бiльш важливим було загальне падiння культури землеробства та готовностi сiльського господарства країни, як i системи керування науковими дослiдженнями i впровадженням їх результатiв у виробництво, до сприйняття нових методiв пiдвищення продуктивностi.Тому розмiр запiзнення не змiнився i пiсля повернення до менделевської методики подвiйних мiжлiнiйних гiбридiв (1956 р.).

Отже, припущення, що характерний для радянської системи жорсткий адмiнiстративний контроль за впровадженням визнаних приорiтетними науково-дослiдних разробок дозволяє, значно скоротити термiн, який потрiбен для розповсюдження найважливiших технологiчних iновацiй (i таким чином скомпенсувати бiльш високу собiвартiсть можливих адмiнiстративних помилок), в нашому випадку явно не пiдтверджується фактами.

Очевидно, що рiвень адмiнiстративного втручання в фiзику i хiмiю був значно нижчий, порiвняльно з генетикою i, наприклад, економiчні науки. Найпростiше пояснення - галузi, чий зв'язок з обороноздатнiстю є бiльш наочний, зазнавали бiльш обережного манiпулювання. Проте активнiсть владних структур по вiдношенню до генетики i агрономiї набула значного масштабу, коли продовольча криза 1929-1933 рр. стала помiтно впливати на радянський вiйськово-економiчний потенцiал. Бiльш важливу роль тут вiдiграла здатнiсть вiдповiдних наукових дисциплін виконувати "соцiальне замовлення" партiйно-державного апарату (можливiсть негативної вiдповiдi заздалегiдь виключалася).

Таким чином на перших порах iдеологiчнi колiзiї не вiдiгравали головної ролi у конфлiктi полiтичної системи з обома "науковими напрямками", що посилювався, i були використанi лише для виправдовування результатiв цього конфлiкту.

У Висновку ("Наука i революцiя: взаємовiдношення науки i держави в перiод соцiальної кризи") розглядається механiзм виникнення ефекту гальмування використання результатiв, що отриманi фундаментальною генетикою в сiльськогосподарськiй практицi. Ця проблема аналiзується в двох аспектах. По-перше, з точки зору феноменологiчного опису наслiдкiв безпpецендентного за останнi два сторiччя поглиблення i pозширення масштабiв iдеологiзованого державного контpолю не тiльки над конкpетними pезультатами дослiджень (як пpикладними, так i теоpетичними), але i над їх тематикою; по-друге, - стpуктуpно-функцiонального аналiзу наслiдкiв актуалiзацiї радянської концепцiї соцiальної pолi науки i пов'язаних з нею соцiально-психологiчних i культуpних зсувiв.

Наслiдки перебудови наукової роботи на принципах "мiчурiнської агробiологiї i радянського творчого дарвiнiзму" (як одного з конкретних варiантiв реалiзацiї "пролетарської науки") дуже багатограннi i торкаються практично всiх бокiв розвитку i органiзацiї наукових дослiджень в СРСР. В роботi аналiзуються лише чотири найбiльш важливі з точки зору системного пiдходу аспекти цiєї проблеми.

1. Структурнi змiни. Характер динамiки адмiнiстративного втручання в дiяльнiсть обох груп наукового спiвтовариства дозволяє запропонувати модель "концептуальної популяцiйної структури", де центральне ядро ("материнська популяцiя" - "менделiзм-морганiзм") представлена фундаментальними теорiями, а периферiю сфери впливу наукової дисципліни (в нашому випадку - генетики) складають прикладнi дослiдження, найбiльш тiсно контактуючи з соцiальним середовищем i складаючи своєрiдний "захисний пояс" (ця модель має очевиднi аналогiї з концепцiєю дослiдницької програми I.Лакатоса). Цим пояснюються конкретнi iсторичнi закономiрностi розвитку наукових шкiл, що описанi в попереднiх роздiлах, зокрема, поступова експансiя адмiнiстративного тиску в напрямi вiд прикладної до фундаментальної генетики. Iнституцiйна деструкцiя розвивалася вiд периферiї до центру. Iнiціюючим фактором цього процесу стали, як вже згадувалось, не iдеологiчнi протирiччя центрального ядра i марксистської доктрини, а прикордоннi конфлiкти. Фiлософсько-iдеологiчна база пiд "мiчурiнську бiологiю", (як i пiд iнші концепцiї "пролетарської науки") пiдводилася вже в результатi прийняття полiтичного рiшення, що закрiплював її приналежнiсть до iдеологiчного ядра полiтичної доктрини, яка була не чуттєва до дiї зовнiшньої критики. Саме цьому фiлософська аргументацiя адептiв лисенківщини виконувала полiтичну задачу i змiнювалась багато разiв залежно вiд обставин.

З наведених тут матерiалiв, вирогiдно, можна зробити висновок, що полiтика диктату виробничих потреб у вiдношеннi до внутрiшнiх закономiрностей розвитку наукових дослiджень i вимога зближення науки i практики привели до парадоксальних, на перший погляд, результатiв. Перш за все, вiдбулося значне скорочення долi фундаментальних дослiджень i пiдкорення їх прикладним розробкам, загальний науково-методичний i теоретичний рiвень яких помiтно понизився. Це, в свою чергу, не могло не вiдбитися на станi загальної виробничої, зокрема, хлiборобської культури. В кiнцевому підсумку спостерiгається поглиблення розриву науки i виробництва, падiння ефективностi наукової роботи i значення теоретичних методiв дослiдницької дiяльностi. Монопольне положення Т.Д.Лисенка, В.Р.Вiльямса та iнших представникiв "пролетарської науки" у конкретних галузях знання виникло внаслiдок, якщо можна так сказати, замiни природного вiдбору наукових напрямкiв i шкiл штучним, який здiйснювався згiдно з системою фiлософськiх i iдеологiчних критерiїв. Фiналом цього стала насильницька елiмiнацiя наукових шкiл, якi в рядi випадкiв займали лiдируюче положення у свiтовiй науцi. Це також було одним iз факторiв, що обумовили загальне падiння рiвня розвитку науки i деградацiю системних зв'язкiв мiж її окремими елементами.

Додаткове прискорення процес отримав вiд реалiзацiї "принципу партiйностi", що привело до самоiзоляцiї "мiчурiнської агробiологiї"(як i усiєї "пролетарської науки"), яка стала однією з бокових гiлок еволюцiї свiтової культури. Її проблематика i методи дослiдження утворили замкнену систему, що робить депресивний тиск на рiвень розвитку сiльського господарства.

2. Соцiальна психологiя. Вiдбулася помiтна деформацiя менталiтету iнтелiгенцiї. Система аргументiв перейшла вiд опори на "зовнiшне виправдання" (експериментальне пiдтвердження) i "внутрiшню досконалiсть" (логiчну несуперечнiсть) до посилань на авторитети i ототожнюванню шляхом волюнтаристських логiчних побудувань з певними фiлософськими системами. Наукова свiдомiсть набула, таким чином, ознаки релiгiйної. Iншими словами, рiзко зросли пралогiчнi компоненти мислення. Наслiдком стала асимiляцiя наукою значної кiлькостi рис масової свiдомостi та ерозiя специфiчностi менталiтету наукового спiвтовариства. Необхiдно вiдмiтити ще одну характеристику трансформованого менталiтету - у неявному виглядi допускалася можливiсть перетворення i об'єктивних законiв природи в дусi виробничих потреб, що виникають, (переробка природи рослин i тварин в "мiчурiнськiй агробiологiї", наприклад), яке уявлялось настiльки ж реальним, як вiдоме "планомiрне перетворення" суспiльства i географiчного середовища.

3. Конкретно-науковий аспект. Подiбно розгрому наукових шкiл була штучно перервана нормальна еволюцiя окремих теоретичних концепцiй. Загальний перiод затримки складав за розрахунками автора 25-30 рокiв. В той же час значнi зусилля i кошти були переключенi на розробку дослiджень (наприклад, вегетативної гiбридизацiї), що так i не дали позитивного ефекту.

4. Прикладний аспект. Пряма шкода для сiльського господарства пов'язана, не в останню чергу, з деструкцiєю системи насiнництва, результатом чого стали значнi втрати генофонду цiнних сортiв. Значно затрималось, очевидно, створення нових сортiв. Обумовлено це було руйнуванням теоретичного фундаменту селекцiї.

З чотирьох груп факторiв,що розглянутi тут,занепад вiд дiї двох останнiх виглядає найбiльш очевидним i, вiрогiдно, найбiльш легко оцiнюваним з економiчної точки зору. У цiлому, уповiльнення розвитку теоретичної i прикладної генетики i селекцiї вiдноситься до 30-х рокiв. Проте тормозний вплив глибокої структурної перебудови науково-дослiдницької дiяльностi i трансформацiя системи соцiальної свiдомостi, що вiдбулися в 20i-40i роки, мають, кiнець кiнцем, значно бiльший перiод дiї, та їх наслiдки виявляється неможливо усунути простим визнанням помилковостi вчення Т.Д.Лисенка i iнших представникiв "пролетарської науки" - потрiбна корiнна реформа системи державного керування науковою дiяльностю, що базується на такому ж глибокому переглядi фiлософських i методологiчних концепцiй, якi лежать в її основi.

Вiдправним пунктом структурно-функцiонального аналiзу була теза про гомологiчність процесiв соцiальної iсторiї i еволюцiї генетико-популяцiйної структури (у методологiчному планi джерелом цiєї моделi є еволюцiйна епістемологiя С.Тулмiна). Потенцiальна можливiсть пролiферацiї полiтизованої (класової) науки витiкає з соцiокультурної детермiнацiї (принаймнi - мотивацiйної дослiдницької дiяльностi. Iнiцiальною точкою еволюцiї лисенківщини, як конкретного втiлення доктрини класової науки, став конфлiкт iнтересiв наукового спiвтовариства, що прагнуло до збереження власної соцiальної автономiї, i владних структур, якi розглядали науку та вчених тiльки як засiб досягнення власної полiтичної мети. Як наслiдок, почалась дивергенцiя наукового спiвтовариства на двi субпопуляцiї - конформiстiв i нонконформiстiв.

За виразом К.Поппера, "вченi дозволяють теорiям вмерти замiсть себе". Iншими словами, рiзниця мiж наукою та iншими iнтелектуальними ресурсами (релiгiя, iдеологiя та iн.) полягає у вiдсутностi прямого зв'язку особистої долi вченого i його теорiй (в настiльки сильнiй формi з цiєю тезою важко зараз погодитися, хоча iсторична тенденцiя пiдмiчена вiрно). У перiод посилення взаємовпливу науки i держави, навпаки, публiчнi висловлювання членiв наукового спiвтовариства з професiйних питань бiльш жорстко корелюють з етичними нормами iндивидiв. Очевидний еволюцiйний наслiдок - зростання субпопуляцiї конформiстiв.

Виникаючi навколо центральної iдеологiчної доктрини системи вимушенi реагувати на виклик соцiального середовища, що змiнюється (соцiального контексту), яке в рядi випадкiв, ставить пiд загрозу їх подальше iснування. Будь-яка iдеологiзована система (марксизм - не виключення) потенцiйно здатна додержуватись двох альтернативних стратегiй виживання - або пристосовуючи власну структуру i змiст iдеологiчної доктрини до свiту, що змiнюється, або намагаючись контролювати зовнiшнє соцiальне середовище. В останньому випадку (у повнiй узгодженостi з одним з вiдомих висловлювань Ф.Енгельса), може скластися ситуацiя, яка вже не пiддається контролю i є не сумiсна з iснуванням самої системи.

Перебудова структури "концептуальної популяцiї" фундаментальної i прикладної генетики стало можливим завдяки по своєму послiдовного втiлення в життя двох принципiв марксистської фiлософiї - "практика - критерiй iстини" i "принципу партiйностi". При цьому змiст використаних тут фiлософських термiнiв був, в бiльшiй або меншiй мiрi, трансформований внаслiдок їх злиття з уявленнями i стереотипами масової свiдомостi. Необхiдно зразу вiдмiтити звуження фiлософського змiсту поняття "практика" (як людської дiяльностi, що спрямована до перетворення матерiального свiту) до його буденного розумiння (матерiальне виробництво). В умовах адмiнiстративно-командної, планової системи, коли "позитивний ефект" нововведень, що впроваджувались, був, так би мовити, запрограмований вже у вихiдному завданнi, багаторазово посилювалась iсторично та iдеологiчно детермiнована обмеженiсть висновкiв, що робилися, про істинністі тих або iнших теоретичних концепцiй. Скорiш за все, це i було однiєю з важливих причин збоїв у функцiонуваннi радянської системи державного керування наукою i iх наслiдкiв як для рiвня розвитку наукових дослiджень, так i економiки країни, у цiлому.

Робиться висновок про відповідність процесiв, що вивчалися, моделi "фiналiзацiї науки", яка була висунута групою спiвробiтникiв Iнституту М.Планка з вивчення умов життя iндустрiального свiту в Штарнберзі (Г.Беме, В. Ван ден Даеле i В.Крон), згiдно з якою однiєю з стадiй розвитку науки є постпарадiгмальна фаза iсторiї, коли в подальшому розвитку наукової теорiї визначальну роль вiдiграють вже не внутрiшнi, а зовнiшнi по вiдношенню до самої науки фактори, а, отже, саморозвиток на основi вiльної конкуренцiї наукових шкiл,теорiй i напрямкiв згiдно з дарвiновською моделлю природного вiдбору поступається мiсцем полiтико-стратегiчному керiвництву. Принциповою вiдмiннiстю ситуацiї, що склалася в радянській генетицi, було те, що iз трьох умов переходу рiзних галузей науки у фазу фiналiзацiї (набуття об'єктами лабораторних дослiджень безпосереднього технологiчного значення; перетворення подальшого розвитку наукової теорiї у "форму, в якiй наука реалiзує свое вiдношення до зовнiшньої мети"; завершений характер наукової теорiї) третє виконано не було, що робило генетику бiльш вразливою до адмiнiстративно-полiтичного тиску.

У взаємовiдносинах генетики i партiйно-державного апарату склалася (що у певнiй мiрi подтвержується результатами математичного аналiзу, наведеними у попередньому роздiлi) система з позитивним зворотним зв'язком, який порушував нормальне функцiонування i стiйкiсть усiєї системи.

Не можна сказати, що система зворотних зв'язкiв мiж окремими елементами соцiальної стpуктуpи, у тому числi, мiж наукою i державною владою зовсiм пpипинила своє iснування. Проте нечуттєвiсть полiтичної доктpини до метамоpфозу своїх вихiдних, фундаментальних пpинципiв пiд впливом сигналiв, що надходять зовнi i доводять повну або часткову неможливiсть pеалiзацiї пpийнятих полiтичних рiшень без суттєвих негативних наслiдкiв, пpивела до piзкого скорочення негативного i посилення позитивного складникiв зворотних впливiв соцiального iнституту науки на пpоцес державного керування.

Змiна концептуально-популяцiйної структури в результатi зiткнення адаптивних стратегiй двох угрупувань у науковому спiвтовариствi у першому наближеннi визначається як рiвнодiюча двох процесiв: посилення адмiнiстративного тиску на угрупування, що були не схильнi давати малообгрунтованi обiцянки щодо рiшення запропонованих задач, i маючого бiльш пролонгований перiод iнiцiацiї механiзму втрати довiри до груп, якi дотримувались протилежної стратегiї. В результатi, стратегiя виживання Т.Д.Лисенка ("швидке реагування" на задачi, якi пропонувалися державним апаратом) виявилася бiльш адекватною порiвняльно з стратегiєю М.I.Вавiлова, що була розрахована на тривалу перспективу. Якщо продовжити еволюцiйно-генетичну аналогiю, адаптивна стратегiя Т.Д.Лисенка вiдноситься до K-типу (експлуатацiя iснуючого полiтичного середовища), а менделевська стратегiя - до r-типу (максимальне використання наукового потенцiалу для оптимiзацiї економiчної ситуацiї). Нарештi стратегiя Т.Д.Лисенка була успiшною, поки характеристики iснуючого державного механiзму залишались постiйними та iснували необхiднi для нормального функцiонування науки економiчнi резерви. Проте "Мiчурiнська агробiологiя" пропонувала тiльки iмiтацiю або сурогат рiшень реальних технологiчних проблем. Наслiдком було послаблення сприятливого для неї соцiального середовища.

Глибина та масштаби iнституцiйної ерозiї, що розвивалась, будуть тим бiльшi, (1) чим вище iнтенсивнiсть полiтичного або соцiально-фiнансового тиску i (2) більша рiзниця перiодiв iнiцiацiї найменш тривалого репарацiйно-гомеостатичного механiзму i контуру з позитивним зворотним зв'язком. Якщо спiввiдношення обох параметрiв таке, що вiдносна чисельнiсть деяких наукових шкiл (субпопуляцiй) до моменту початку дiї репарацiйного механiзму наближується до нуля, процес iнституцiйної деструкцiї може стати незворотним.

В своєму екстремальному варiантi описаний iнституцiйно-деструктивний механiзм сформувався як складова частина адмiнiстративно-командної полiтичної системи, проте a priori немає достатнiх пiдстав вважати, що в бiльш зглаженому видi та сама тенденцiя не виникає кожен раз, коли соцiальне значення i пов`язаний з ним адмiнiстративний або фiнансовий тиск на будь-яку галузь дослiджень досягає критичної вiдмiтки, виходячи за межу запасу адаптивної пластичностi,що утворюється фундаментальною наукою. Одним з досить яскравих прикладiв, що пiдтверджує цей висновок, є досить часте вживання в американських журналах 50-х рокiв терміну "лисенківщина",якщо справа вiдносилась до питань, якi мали велике полiтичне значення, зокрема, - про потенцiйну генетичну небезпеку ядерної технологiї. Природно, цi вислови можна сприйняти як чисто метафоричнi, навiянi недавнiми на той час iсторичними асоцiацiями. Бiльш вагомий iнший факт - очевидна аналогiя мiж мiфологiзованою версiєю викладення конфлiкта Т.Д.Лисенка з науковим спiвтовариством та поширеною версiєю iсторiї неприйнятої спочатку академiчною наукою хемiосмотичної гiпотези П.Мiтчелла. Обидвi цi дискурснi конструкцiї сходять, як легко переконатися, до вiдомого біблейного сюжету "Давид i Голiаф". За спостереженнями Дж.Гiлберта i М.Малкея (1987) внутрiшня впевненiсть, що несприйняття гiпотез, що вiдстоюються ними, обумовлена тiльки нездатнiстю або небажаннням решти дослiдникiв їх зрозумiти, можна визнати загальною дискурсною характеристикою висловлювань бiльшостi членiв наукового спiвтовариства. Звичайно, порiвняння результатiв дискурсного i структурно-функцiонального методiв аналiзу являє значнi труднощi, проте не суперечать моделi, що розглядалась тут.

За теперiшнього часу сферами, де на наш погляд вирогiднiсть полiтично обумовленої деформацiї нормального розвитку науки потенцiйно бiльш висока, є екологiчнi наслiдки сучасних технологiй (особливо - ядерна енергетика), медичнi дослiдження (зокрема - СНIДу), генна iнженерiя взагалi i стосовно Homo sapiens, особливо.

Необхiдними умовами розвитку контуру з позитивним зворотним зв'язком є (1) в соцiально-психологiчниому аспектi - ментальна установка соцiального угрупування, що має значну полiтичну вагу, що досягнення життєво важливої для неї мети i iнтересiв абсолютно (або, навпаки, несумiсне) з однiєю певною науковою концепцiєю; (2) в соцiально-економiчному аспектi - досить тривалий перiод соцiально-економiчної напруженостi, в результатi якого можливостi фiнансування так званої "чистої науки" значно скорочуються. У цьому полягає один iз урокiв iсторiї, що наданий нам "пролетарською наукою".

Висновки

1. Радянська система соцiально-державного контролю розвитку науки базувалась на рацiоналiстичнiй сцiєнтистськiй концепцiї органiзацiї державної влади, що сходить до Платона. Еволюцiя цiєї системи привела, проте, до перетворення науки в елемент державного апарату i втрати нею соцiальної та iнтелектуальної автономiї.

2. Система взаємозв'язкiв науки та iнших елементiв соцiальної органiзацiї найбiльш адекватно описується моделлю концептуальних популяцiй, де центральне ядро складають фундаментальнi дослiдження, а периферiйнi популяцiї, якi найбiльш доступнi дiї зовнiшнiх (соцiальних, полiтичних та iн.) впливiв - прикладнi розробки. (Ця схема є синтезом моделi концептуальних популяцiй С.Тулмiна i уявлень про структуру дослiдницьких програм I.Лакатоса i в цiлому узгоджується з принципами i пiдходами еволюцiйної епiстемологiї науки).

3. Основними тенденцiями в розвитку органiзацiї радянської науки в перiод, що розглядається,є перманентне посилення адмiнiстративного контролю i постiйнi спроби змiшування функцiй дослiдницьких установ i виробничих структур. Таким чином, у ходi еволюцiї полiтичної системи Радянського Союзу вiдбувся перехiд вiд вiльної конкуренцiї наукових теорiй i напрямкiв до жорсткої системи полiтико-стратегiчного керування.

4. Сфера максимальної iнтенсивностi активного державного втручання в розвиток генетики i селекцiї поширювалась з часом у напрямку вiд прикладної генетики i селекцiї (1937-1938 рр.) до фундаментальних генетичних дослiджень, наибiльш тiсно пов'язаних з фiлософськими проблемами природничих наук (1947-1949 рр.). При цьому iнiцiювали цей процес не iдеологiчнi колiзiї, а конфлiкти, що мали полiтико-економiчну природу.

5. Змiни, що обумовленi впливом "пролетарської науки" на органiзацiю фундаментальної науки (в тому числi - генетики) i агрономiї, зокрема - селекцiї i насiнництва, привели до розвитку процесу iнституцiйної ерозiї науки i руйнування методологiчного i культурно-психологiчного фундаменту, на якому базувалося сiльське господарство країни.

6.Внаслiдок вiдсутностi чiткої вiдповiдностi мiж iнтенсивнiстю державного контролю i стадiєю розвитку теоретичного фундаменту наукової дисциплiни, потужнiсть процесiв iнституцiйної деструкцiї виявилась у випадку, який дослiджувався, близькою до максимуму.

7. Як показує порiвняльне дослiдження iсторiї технологiчної революцiї (впровадження гетерозисної селекцiї) в СРСР i США, жорстий адмiнiстративний контроль за впровадженням пріоритетних дослiдницьких розробок не привiв до помiтного скорочення строкiв розповсюдження найважливiших технологiчних iновацiй i компенсацiї бiльш високої в цих умовах собiвартостi можливих адмiнiстративних помилок.

8. У взаємовiдносинах генетики i партiйно-державного апарату сформувалася система з позитивним зворотним зв'язком, що порушив нормальне функцiонування i стiйкiсть усiєї системи. У бiльш зглаженому вигляді та сама тенденцiя виникає всякий раз, коли соцiальне значення i пов'язаний з ним адмiнiстративний або фiнансовий тиск на будь-яку галузь дослiдницької дiяльностi досягає критичної величини, виходячи за межу адаптивної пластичностi, яка створена фундаментальною наукою.

9. Глибина та масштаби iнституцiйної ерозiї, що розвивалася, виявилися тим бiльшi, (1) чим вища iнтенсивнiсть полiтичного або соцiально-фiнансового тиску i (2) бiльша рiзниця перiодiв iнiцiацiї найменш тривалого репарацiйно-гомеостатичного механiзму i контуру з позитивним зворотним зв'язком.

Список основних публiкацiй за темою дисертацiї

1. Чешко В.Ф. Наука и государство: методологический анализ социальной истории науки (генетика и селекция в России и Украине в советский период) Харьков: Основа, 1997. 370 с. Табл. 6. Илл. 16. Библ. 525.

2.Шахбазов В.Г.,Чешко В.Ф.,Шерешевская Ц.М.Механизмы гетерозиса: история и современное состояние проблемы. Харьков: Основа, 1990. 120 с.

3. Чешко В.Ф.Изучение механизмов гетерозиса в молекулярной генетике // Вестн.Харьков.ун-та. 1982. No 226. C.50-52.

4. Чешко В.Ф.Развитие представлений о природе гетерозиса в биохимической генетике // Историко-биол.исслед. 1983. Вып.9. С.186-191.

5. Шахбазов В.Г., Чешко В.Ф. Развитие представлений о биохимических и биофизических механизмах эффекта гетерозиса //Биохимия животных и человека (Киев). 1984. Вып.8. C.21- 30.

6. Чешко В.Ф.,Шахбазов В.Г. Организация кафедры генетики и цитологии в Харьковском университете (из истории развития генетики на Украине) // Цитология и генетика. 1985. Т.20, No 2. С.157-159.

7. Шахбазов В.Г.,Чешко В.Ф. Эффект гетерозиса - важнейший генетический метод повышения продуктивности сельскохозяйственных растений и животных //Биология - Продовольственной программе.Киев: Вища школа, 1987, c. 130-141.

8.Чешко В.Ф., Шахбазов В.Г. [Рец.]:Музрукова Е.Б. Роль цитологии в формировании и развитии общебиологических проблем. М.: Наука,1988. 175 с. // Вопросы истории естествознания и техники, 1989. No 4. С. 144-145.

9. Чешко В.Ф., Шахбазов В.Г. История изучения гибридной силы // Историко-биол. исслед.1989. Вып. 10. С.102-120.

10.Чешко В.Ф. Научное совещание "Биоэлектрические свойства клеточного ядра и состояние организма" // Цитология и генетика. 1990. Т.24,No.3. С. 76-77.

11.Чешко В.Ф. Некоторые тенденции развития исследований механизмов гетерозиса // Природа, проявления и прогнозирование гетерозиса. Киев, Наук. думка, 1992, с.6-23.

12. Шахбазов В.Г., Чешко В.Ф. Генетика и технологические революции ХХ века (Генетическая инженерия:истоки,сущность и последствия для мировой цивилизации)// Генетическая инженерия: история, перспективы развития. Харьков:ХГНБ, 1995, с. 4-11.

13.Солодовникова В.С., Токарский В.А.,Чешко В.Ф. Северско-Донецкая биологическая станция Харьковского университета // Научн. исследования на Северско-Донецкой биологической станции. Мат-лы юбилей. конф., посвященной 80-летию основания. Харьков: Харьков.ун-т, 1995, с. 4-11.

14.Cheshko V.T. The development of general and human genetics in Kharkov State University (a short historical essay) // School of Fund. Med. Journ., 1996, No 3. P. 67-70.

15.Чешко В.Ф. Иван Шмальгаузен: ученый и время // Биология в школе, 1996. No 6. С. 26-30.

16.Чешко В.Ф. Феодосий Добржанский: меж двух миров // Биология в школе. 1998. No 4. С. 25-29.

17. Чешко В.Ф.Доктрина "классовой науки" как феномен мировой культуры и развитие естествознания: системный аспект (на примере генетики) // Вiсн. Харкiв. Ун-ту.1997. No 388. Актуальнi проблеми фiлософiї науки i сучасної технологiї.

Анотація

Чешко В.Ф. Наука i держава: методологiчний аналiз соцiальної iсторiї науки (генетика та селекцiя в Росiї i Українi за радянських часiв).- Рукопис

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня доктора фiлософських наук за спецiальнiстю 09.00.09 - фiлософiя науки, Харкiвський державний унiверситет, Харкiв, 1998

Дисертацiя являє собою системне методологiчне дослiдження процесу кризової коеволюцiї фундаментальної науки, прикладних дослiдних розробок i технологiї (на прикладi розвитку генетики). в полiтичному та соцiальному контекстi. Проаналiзована трансформацiя структури концептуальних популяцiй пiд дiєю трьох комплексiв взаємопов`язаних соцiальних факторiв - фiлософiї марксизму, централiзованого державного контролю за розвитком науки i трансформацiї менталiтету. Сформульованi умови виникнення у системi державного контролю науково-дослiдницької дiяльностi механiзму з позитивним зворотним зв`язком та визначенi його наслiдки для розвитку науки i наукового спiвтовариства.

Ключовi слова: наука, методологiя, соцiальна iсторiя, концептуальна популяцiя, соцiо-культурна коеволюцiя, полiтичне примушення.

Аннотация

Чешко В.Ф. Наука и государство: методологический анализ социальной истории науки (генетика и селекция в России и Украине в советский период).- Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки, Харьковский государственный университет, Харьков, 1998

Диссертация представляет собой системное методологическое исследование процесса кризисной коэволюции фундаментальной науки, прикладных исследовательских разработок и технологии (на примере развития генетики) в политическом и социальном контексте. Проанализированы изменения структуры концептуальных популяций под действием трех комплексов взаимосвязанных социальных факторов - философии марксизма, централизованного государственного контроля за развитием науки и трансформации менталитета как самого научного сообщества, так и других слоев населения. Сформулированы условия возникновения в системе государственного контроля научно-исследовательской деятельности механизма с положительной обратной связью и определены его последствия для развития науки и научного сообщества. Основными положениями, отстаиваемыми в диссертации, являются следующие. Советская концепция социально-государственного контроля развития науки в основном соответствует рационалистической сциентистской концепции организации государственной власти, восходящей к Платону. Развитие этой тенденции привело однако к превращению науки в элемент государственной машины и утрата ею социальной и интеллектуальной автономии. Система взаимосвязей науки и иных элементов социальной организации наиболее адекватно описывается моделью концептуальных популяций, где центральное ядро представляют фундаментальные исследования, а периферические популяции, наиболее подверженные влиянию внешних (социальных, политических и т.п.) воздействий - прикладные разработки. (Предлагаемая модель является синтезом модели концептуальных популяций С.Тулмина и представлений о структуре исследовательских программ И.Лакатоса и в целом соответствует принципам и подходам эволюционной эпистемологии науки). Основными тенденциями в развитии организации советской науки в рассматриваемый период являются непрерывное усиление административного контроля и постоянные попытки смешения функций исследовательских учреждений и производственных структур. Таким образом, в ходе эволюции политической системы бывшего Советского Союза произошел переход от свободной конкуренции научных теорий и направлений к жесткой системе политико-стратегического управления. Область максимальной интенсивности активного государственного вмешательства в развитие генетики и селекции расширялась со временем в направлении от прикладной генетики и селекции (1937-1938 гг.) к фундаментальным генетическим исследованиям, наиболее тесно связанным с философскими проблемами естествознания (1947-1949 гг.). При этом инициировали этот процесс не идеологические коллизии, а конфликты, имевшие политико-экономическую природу. Изменения, обусловленные влиянием "пролетарской науки" на организацию фундаментальной науки (прежде всего - генетики) и агрономии, в частности - селекции и семеноводства, привели к развитию процесса институциональной эрозии науки, и разрушению методологического и культурно-психологического фундамента, на котором основывалось сельское хозяйство страны. В силу отсутствия четкой взаимосвязи между интенсивностью административного контроля и стадией развития теоретического фундамента научной дисциплины, мощность процессов институциональной деструкции оказалась в исследуемом случае близка к максимуму. Во взаимоотношениях генетики и партийно-государственного аппарата сформировался механизм с положительной обратной связью, нарушающий нормальное функционирование и устойчивость всей системы. В более сглаженном виде та же тенденция возникает всякий раз, когда социальное значение и сопряженное с ним административное или финансовое давление на какую-либо область исследований достигает критической величины, превышая запас создаваемой фундаментальной наукой адаптивной пластичности.. Глубина и масштабы развивающейся институциональной эрозии оказывается тем больше, чем выше интенсивность политического или социально-финансового давления и больше разность периодов инициации наименее длительного репарационно-гомеостатического механизма и механизм с положительной обратной связью.

Ключевые слова: наука, методология, социальная история, концептуальная популяция, социо-культурная коэволюция, политическое принуждение.

Summary

Cheshko V.T. The science and the state: the methodological analysis of social history of science (genetics and selection in Russia and Ukraine in Soviet period).- The manuscript

Thesis for doctor`s degree by speciality 09.00.09 - phylo- sophy of science, Kharkiv state university, Kharkiv, 1998

Dissertation is devoted to system methodological investigation of coevolution process of fundamental science, applied research development and technologies (on example of development of genetics) in political and social context. The change of structure of conceptual populations under action of three complexes interconnected factors - phylosophy of marxism, centralized state control of development of science and mentality transformation of the scientific community and other layers of population were analysed. The conditions of formation in state control of research activity system of cycle with positive feedback and its consequences for development of science and scientific community were formulated.

The key words: the science, the methodology, social history, conceptual population, social-cultural coevolution, political coercion.

Размещено на Allbest.ru