Філософський аналiз процесу формування i функцiонування етноментальностi

Аналіз процесу формування та функціонування етнічної ментальності, визначення місця і ролі цього феномена в духовному житті суспільства. Прямий і зворотній вплив етноментальності на масову свідомість та інституціалізовані елементи духовної сфери.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 07.11.2013
Размер файла 52,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УРАЇНИ

Додонов Роман Олександрович

УДК140,8

Фiлософский аналiз процесу формування i функцiонування етноментальностi

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

ДИСЕРТАЦIЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ФIЛОСОФСЬКИХ НАУК

Київ 1999

Дисертацiєю є рукопис

Дисертація виконана в Запорiзькому державному унiверситетi Мiнiстерства освiти України

етнічна ментальність суспільство духовний

Науковий консультант доктор фiлософських наук, професор

Воловик Вiталiй Iванович,

завідувач кафедрою філософії Запорізького державного університету

Офiцiйнi опоненти: доктор фiлософських наук,

Лях Віталій Васильович,

провідний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України

доктор фiлософських наук,

Лукашевич Микола Павлович,

професор, начальник управління гуманітарною освітою та вихованям Міністерства освіти України

доктор фiлософських наук,

Воронкова Валентина Григорівна

професор, завідувач кафедрою адміністративного менеджмента Запорізької державної інженерної академії

Провiдна установа: Дніпропетровський державний університет Міністерства освіти України (кафедра філософії)

Захист вiдбудеться 17 вересня 1999 року о 14 годинi на засiданнi спецiалiзованої Вченої Ради Д26.161.02. в Інституті філософії НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул.Трьохсвятительська, 4.

З дисертацiєю можна ознайомитися у бiблiотецi Інституту філософії НАН України за адресою: 252001, Київ-1, вул.Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розiсланий 15 липня 1999 року.

Вчений секретар спецiалiзованої вченої ради

кандидат філософських наук Ситниченко Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми дослiдження. Актуальнiсть ментальної проблематики взагалi i питання про походження i подальше функцiонування етнiчної ментальностi зокрема, обумовлена теоретичними i практичними потребами суспiльних перетворень пострадянських суспiльств. Розпад Союзу РСР та утворення на його тлi цiлої низки незалежних держав, уряди яких намагаються якнайшвидше стерти з себе "родинну пляму" комунiстичного минулого, надзвичайне зростання полiтичної активностi рiзноманiтних етнiчних спiльнот, пошуки власної унiкальностi, становлення iдеологiї нацiонального вiдродження та iнші моменти, що пов'язані з процесом соцiальної трансформацiї, призвели до стихийного звернення iдеологiв молодих пострадянських країн до феномену ментальностi. Болючі пошуки вiдповiдi на питання: "Хто ми? Чим ми, народ України (Россiї, Грузiї, Казахстану), вiдрiзняємося один вiд одного (i не в вiдношеннi кольорiв державних прапорiв або покрою нацiонального одягу, а в аспекті глибинних, сутнісних характеристик) i вiд iнших народiв свiту?" перейшли у площину iдеологiчних імперативів. У цих умовах пошуки специфiчного змiсту етнiчної ментальностi стали тим стрижнем, навколо якого почали кристалізуватися нові нацiональнi iдеї i, вiдповiдно, нові iдеологiї.

Крiм цього факту, практична актуальнiсть дослiдження етнічної ментальностi обумовлена ще й тим, что в складні iсторичнi епохи, подiбнi до нашої, набагато зростають обсяги соцiально значущої iнформацiї. Колективний iнтелект нацiї не завжди спроможний ефективно i своєчасно опрацювати цi iнформацiйнi струми, що "вийшли з берегiв". У цих випадках мiсце нефункцiонуючого iнтелекту автоматично займають нижчі шари суспiльної психіки, що вiдображають дiйснiсть на дорацiональному, дологiчному, емоцiйно забарвленому рiвнi. Значення етнiчної ментальностi серед явищ цього рiвня важко переоцiнити.

Більш того, без аналізу глибинних етноментальних підстав неможливо зрозуміти своєрідність духовного життя того чи іншого народу, пояснити, чому розвиток в Україні демократичних і ринкових принципів зіткнувся з психологічною інертністю, з непідготовленістю консервативно орієнтованої людини до світоглядного плюралізму. Ці практичні моменти обумовлюють теоретичну актуальність обраної тематики. Слід зазначити, що дослідник, який вперше звернувся до ментальної проблематики, з необхідністю стикається з ланцюгом специфічних складнощів, відсутніх при аналізі інших наукових проблем. До них слід віднести зростаючу з року в рік кількість статей, монографій, виступів. На перший погляд, така популярність поняття ментальності сприяє вирішенню багатьох теоретичних і практичних питань.

Але проблема ментальності сьогодні викликає настільки значну зацікавленість, що переваги, котрі надає обширність бібліографії, трансформується в свою протилежність, оскільки кожний новий автор знаходиться в більш складному становищі, ніж його попередники. Науковець, який розпочинає аналіз ментальності, часто розгублюється в літературному розмаїтті, при цьому нехтує власним предметом дослідження. Теоретична актуальність ментальної проблематики обумовлюється наявністю тривалого періоду латентного розвитку, коли ментальність вивчали, але не називали її як таку. Виявити концепції ментальності цього періоду в філософской літературі за будь-якими зовнішніми ознаками неможливо: про те, що мова в них йде саме про ментальність, з'ясовується лише після ознайомлення з текстом.

Крім того, існує ще один аспект актуалізації обраної теми, на наш погляд, самий суттєвий, який полягає в тому, що в понятті ментальність кожен автор розуміється по-своєму, наповнюючи це поняття власним змістом, що призводить до труднощів порівняльного аналізу. Вважають, що ментальність належить до тих понять наукової і буденної мови, сутність яких дуже важко окреслити дефініцією. Якщо спробувати пояснити різноманітні значення цього поняття, то створюється скоріше інтуітивний образ, ніж логічно обгрунтована категорія. Фахівці в різні часи розуміли під ментальністю і суперечливу цілістість картини світу, і дорефлективний шар мислення, і колективне несвідоме, і соціокультурні автоматизми свідомості індивідів і груп, і "глобальний, всеохоплюючий "ефір" культури", в який занурені всі члени суспільства тощо. Нагальна потреба в типологізації і систематизації існуючих визначень ментальності, створення соціально-філософскої концепції етнічної ментальності також обумовлюють актуальність обраної теми.

Стан наукового дослiдження. Поява в науковому лексіконі терміну ментальність (менталітет) традиційно пов'язують з іменами французьких вчених, які є представниками історіографічної школи "Анналів": Л.Февра, М.Блока, Ж.Лефевра, Ж.Ле Гоффа, Г.Дюбі, Р.Шарт'є, Ж.Ревеля тощо. У Радянському Союзі ментальність людей минулих епох глибоко вивчалася істориками-медієвістами Ю.Н.Афанасьєвим, А.Я.Гуревичем, Ю.Л.Безсмертним, Л.Н.Пушкарьовим, культурологами М.М.Бахтіним, Ю.Лотманом (Тартуська школа семіотики).

В Україні ментальний феномен взагалі та етнічна ментальність зокрема, на відміну від багатьох інших етнопсихологічних проблем стала предметом вивчення лише в останнє десятиріччя, що пов'язано, в першу чергу, з зазначеною ідеологічною актуалізацією поняття ментальності в умовах незалежності. В той же час, психологічний склад українського етносу, "дух народу", національний характер та інші, сумісні з ментальністю проблеми, завжди були у фокусі наукових інтересів таких українських мислителів як Д.Антонович, Г.Ващенко, М.Костомаров, А.Кульчицький, Ю.Липа, В.Липинський, А.Потебня, Д.Чижевський, В.Щербаківський, В.Янів, Я.Ярема.

Етнічній ментальності як психологічному феномену присвячені наукові доробки українських соціальних психологів О.Баришпольца, В.Бебіка, А.Бреусенко, О.Донченко, В.Васютинського, І.Ершової-Бабенко, М.Слюсаревського, М.Хазратова та інших. Безпосередньо етнічні аспекти ментальності на ночатку 90-х років розглядалися у працях колектива сектору філософії і соціології етносу і нації Інституту філософії НАН України: Б.Попова, Л.Шкляра, О.Штоквиша, В.Огірчука, В.Пустотіна та іншими.

Окремі економічні, соціальні, політичні, історичні аспекти етноментальності знайшли відображення в публікаціях В.Андрущенка, В.Буяшенко, Е.Бистрицького, А.Бичко, І.Бичка, В.Воловика, В.Воронкової, А.Горак, В.Кремня, С.Кримського, М.Лукашевича, М.Мокляка, В.Нестеренко, О.Нельги, Т.Поплавської, Ю.Римаренка, І.Старовойта, В.Табачковського, Ю.Федіва, В.Храмової, І.Цехмістра, В.Шинкарука та багатьох інших авторів.

Об'єкт дослiдження є ментальність етносу.

Предметом дослiдження виступає процесс формування і функціонування етнічної ментальності.

Генеральною метою дисертаційного дослiдження є соціально-філософский аналіз процесу формування та функціонування етнічної ментальності, визначення місця і ролі цього феномена в духовному житті суспільства. Відповідно до поставленої мети в дисертації вирішуються наступні завдання:

1. Осмислити поняття "ментальність" як соціально-філософської категорії.

2. Проаналізувати історико-філософський аспект становлення поняття "ментальність" з виокремленням етапів цього процесу.

3. Виявити методологічну специфіку дослідження ментального феномена філософією і окремими науками.

4. Зробити класифікацію існуючих дефініцій категорії "ментальність".

5. Визначити родо-видові відмінності ментального феномена та описати його різновиди.

6. З'ясувати сутність понять "етнічне" і "етнічна ментальність".

7. Описати основні форми прояву етноментальності.

8. Усвідомити дуалістичну природу етноментальності.

9. Виокремити структурні рівні етнічної ментальності.

10. З'ясувати основні фактори, які детермінують зміст ментальності того чи іншого етносу, згрупувати і типологізувати їх.

11. Визначити місце етноментальності серед феноменів духовного життя суспільства. Вивчити прямий і зворотній вплив етноментальності на масову свідомість та інституціалізовані елементи духовної сфери: науку, філософію, мистецтво, релігію та інші.

12. Співвіднести дві форми прояву практичної свідомості - ідеологію та ментальність, виявити в них загальне та специфічне.

13. Вивести основні риси української ментальності, проаналізувати межі ефективного використання і результативності нормативного та емпіричного методів дослідження етнічної ментальності. Осмислити праксіологічну функцію етноментальності, її значення для соціальних реформ взагалі та в Україні зокрема.

Методологічна основа дослідження. В основі дисертації лежить філософська концепція, яка розуміє буття людини, як життєвий світ, що постає цілісно. Він передує індивідуальному існуванню людини і визначає міру всіх феноменів її буття, включаючи його в загальний контекст онтологічної цілісності. Загально-еволюційний процес людського буття проходить у своєму розвитку три стадії: біогенези, антропосоціогенези, ноосоціогенези. Базуючись на такому уявленні про буття людини, автор прагне показати, що в ньому виникають такі імперативи, які задають певні норми світосприйняття, знаходять своє відбиття у етноментальності та притаманні усім трьом стадіям еволюційного розвитку. Оскільки у сучасному гуманітарному знанні панує плюралізм думок, то це знаходить своє відображення у методах дисертаційного дослідження. Традиційні філософські методи (феноменологічний, діалектичний, сінергетичний) за цих умов плідно працюють на основі принципів взаємодоповнення, альтернативності, компаративістики, консенсусу.

Крім того, реалізація обраного контекстуального підходу поставила автора перед необхідністю вести дослідження на межі з іншими філософськими і нефілософськими дисциплінами, вплив яких не можна залишити поза увагою.

Наукова новизна дослiдження полягає в філософській рефлексії сутності етнічної ментальності в контексті логічного й історичного витоків, джерел духовного життя етносу. Ця тема ще не має системного висвітлення, тому результати дисертаційного дослідження, які резюмують наукову новизну і виносяться автором на захист, доцільно буде сформулювати у вигляді окремих тез:

Дано визначення ментальності як специфічного стилю світосприйняття, що відбиває у знятому вигляді довгий процес спільного існування людей у подібних природно-географічних та соціокультурних умовах.

Доведено, що етноментальність є невід'ємний атрибут етнічного феномена. Під етнічним слід розуміти поняття, що характеризує зв'язки і відношення між спільнотами людей як носіями специфічних менталітетів, які виникають і успадкоємлюються в результаті тривалого існування в єдиному середовищі. Оскільки функціонально етнічне є своєрідним "ліфтом", який підіймає біологічні спільноти до рівня соціальних, то головний етноінтегрант також слід віднести до подвійної біосоціальної сфери, а тому його необхідно шукати саме в сфері психічного.

Встановлено, що етнічна ментальність має дуалістичну природу. За формою вона є механізмом спадкоємного закріплення і передачі соціально значущої інформації, а за змістом - породженням людського оточення, середовища, як природного, так і соціального.

Виділені три рівні структури етноментальності: психоенергетичний, несвідомий, логічний. Критерієм для структурування слугує певна форма існування психічної інформації, а саме поле, образи, поняття.

Запропоновано наступну схему утворення ментальних автоматизмів: найбільш оптимальні засоби мислення перетворюються у "звички свідомості", аксіоми, наочність яких отримує спадкоємне закріплення ("логічний рівень"), далі ця наочність витісняється в несвідоме, перетворюючись в архетипи ("несвідомий рівень") та навіть в "осадовий", позбавлений безпосереднього зв'язку з мисленням, "психоенергетичний рівень".

З'ясовано, що ментальність, котра обтяжена "психологічним оснащенням", сама не може бути віднесена до повноправних духовних утворень, а є, скоріше, інформаційним хаотичним субстратом, з якого здобувають свій зміст елементи духовної сфери. Зміст ментальності попадає на "вищі поверхи" духовного життя у перетвореному виді, він наче розчиняється у національному характері, у масовій свідомості, в суспільній думці, у формах суспільної свідомості, нарешті, в утвореннях інституціонального рівня духовного виробництва, в формах архетипів, символів, ритмів, симпатій або антипатій.

Виявлено основні детермінанти процесу походження та функціонування етнічної ментальності. У загальному вигляді детермінанти етноментальності можна звести до впливу 1) природного (географічне положення, клімат, рельєф, внутрішні води, наявність корисних копалин, багатство флори та фауни) й 2) соціального середовища (специфіка господарської діяльності, етнічне оточення, соціальна структура, війни, революції, реформи та інші), а також 3) власне внутрішніх чинників (pитм етнічного життя, інтенсивність інтеpсуб'єктивних коммунікацій, "етнічний темпеpамент", особливості процесу становлення та наступної зміни етноментальності через спілкування, сумісну діяльність, освіту, виховання, зворотній вплив на ментальність мови й духовної культури етносу).

Встановлено, що ментальність обумовлює етнічні уявлення про значення одних і відсутність його у інших елементів, підтримуючи, тим самим, ієрархію форм суспільної свідомості щодо умов конкретної етнічної цілісності. Ментальність узагальнює у "знятому вигляді" наявний духовний досвід етносу, що припускає певну історичну відповідність характеристик елементів духовної сфери специфіці "нижчих", більш глибоких рівнів етносоціальної системи.

Доведено, що ідеологія і ментальність є різними формами прояву практичної свідомості, що знаходяться між собою у діалектичному взаємовідношенні. Якщо ідеологію цілком і повністю можна віднести до "другої природи" людства, то ментальність виступає атрибутом етнічного, тобто містить в собі елементі "першої" і "другої природи".

Описано загальні риси української етноментальності, до яких слід віднести тісний духовний зв'язок українців з середовищем їх мешкання (антеізм), примат індивідуалізму над колективізмом (персоналізм), емоційності на раціональністю (кордоцентризм), певний соціальний фаталізм, амбівалентність внутрішнього світу, егалітаризм, обумовлений специфікою матрімоніальних відносин, традиціями політичного саморегулювання, релігійного життя тощо. Вказано на регіональну специфіку прояву української національної ментальності.

Зроблено висновок про певну праксіологічну обмеженість використання етноментальності в процесі соціального реформування. На думку автора, поза конкретно-історичного контексту етноментальність не може розглядатися у аксіологічному вимірі (оцінюватися як "висока" чи "низька", "гарна" чи "погана"). Тому "працювати" на перспективу менталітет починає за умов, коли його зміст оформлюється ідеологією в систему етнічних приоритетів і норм.

Практичне значення одержаних результатiв полягає в тому, що вони можуть бути корисними при рішенні конкретних теоретичних і практичних проблем, що пов'язані з процесом реформування сучасного українського суспільства. Деякі положення, висновки та пропозиції дисертації мають безпосереднє відношення до процесу розробки загальнодержавної ідеології національної трансформації, а також - до створення концептуальних засад політики держави по відношенню до різних етносів України.

Крім того, результати роботи можуть стати методологічною основою для розробки етнопсихологічних і соціологічних досліджень процесів духовного життя етносів, і з цією метою бути використаними філософами, соціологами, політологами, культурологами, істориками, фахівцями в гулузі управління. Матеріали дисертації можуть бути задіяні при підготовці та читанні вузівських курсів з філософії, соціальної філософії, соціології, політології, при розробці державних і відомчих культурно-виховних програм, планів нормативних і спеціальних освітніх курсів для студентів вищих навчальних закладів, підготовці магістрів і аспірантів, у роботі методологічних семінарів професорсько-викладацького складу тощо.

Апробація роботи. Дисертаційне дослідження обговорювалося на кафедрі філософії Запорізького державного університету. Основнi його результати викладенi у монографіях "Етнічна ментальність: досвід соціально-філософського дослідження", "Теорія ментальності: вчення про детермінанти мисленнєвих автоматизмів", у розділі колективної монорафії Інституту філософії НАНУ "Феномен нації: основи життєдіяльності", а також:

* на сторiнках науково-перiодичних видань: "Культурологiчний вiсник: Науково-теоретичний щорiчник Нижньої Надднiпрянщини" (Запорiжжя), "Нова парадигма" (Запорiжжя), "Константи" (Херсон), "Соціальні технології" (Київ-Запоріжжя-Одеса), у наукових статтях і публікаціях загальним обсягом 32 д.а.;

* у матеріалах системних дослiджень Мiнiстерства освiти України, у збiрниках науково-теоретичних та науково-методичних праць Iнституту фiлософiї НАН України, Запорізького державного університету, Запорізької державної інженерної академії, Запорізького Інституту муніципального та державного управління, Запорізького державного технічного університету;

* на Міжнародній науково-практичній конференції "Духовна діяльність та її специфіка" - Запоріжжя, 1993; Регіональній науково-практичній конференції "Соціокультурні аспекти становлення державності в Україні (специфіка східного і південно-східного регіонів) - Запоріжжя, 1993; Загальноукраїнській науково-практичній конференції "Менталiтет та протирiччя сучасного українського суспiльства: полiтологiчнi, соцiологiчнi, культурологiчнi аспекти" - Запоріжжя, 1994; Міжнародній науково-практичній конференції "Запорозьке козацтво в пам'ятках iсторiї та культури" - Запоріжжя, 1997; наукових конференціях викладачів та аспірантів Запорізького держуніверситету - Запоріжжя, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999 г.

Науково-практичні розробки автора використовуються при подготовці лекцій з зазначеної тематики в Запорізькому державному університеті.

Структура i обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи обумовлена метою та головними завданнями дослiдження. Дисертацiя складається з вступу, п'яти роздiлiв, поділених на підрозділи, списку літератури та додаткiв. Повний обсяг дисертації - 386 сторiнок, список літератури (368 найменувань) займає 26 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

У "Вступi" мiститься обгрунтування актуальностi теми, визначається ступiнь її наукової розробки, формулюються мета i завдання, розкриваються наукова новизна дослідження, його теоретичне та практичне значення.

У першому роздiлi "МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕНТАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ" наданий огляд існуючих в історії філософської думки підходів до ментальної проблематики, з'ясовані основні поняття дисертаційного дослідження та методологічні засоби, що залучаються автором. У першому підрозділі - "Історичні етапи становлення категорії ментальність" - констатується різноманітність вживання сінонімічних термінів "ментальність" та "менталітет", що обумовлює необхідність історичного аналізу еволюції цієї категорії. На думку дисертанта, можна виділити три умовних періоди у процесі становлення поняття ментальність з гнучкими хронологічними межами, співіснуючих та взаємодіючих один з одним.

Перший період характеризується латентним розвитком поняття, коли сам термін "ментальність" не фігурує в філософських працях, присвячених пошукам специфічних стилів світосприйняття різноманітних людських спільнот. Саме філософія розпочинає евристичне засвоєння раніше невідомої сфери дійсності. З цією метою філософи використовують такі поняття як "психіка народу", "дух народу", "етнічна свідомість" тощо.

Другий період пов'язаний з появою "нової історичної науки", репрезентованої французькою історичною школою "Анналів", яка цілком слушно акцентувала увагу науковців на неможливості вивчення "історії без людини". Ментальність в цьому випадку є своєрідним історико-культурним ефіром, у якому існують всі члени суспільства і який необхідно враховувати при відтворенні внутрішнього світу людини минулої епохи. Необхідною попередньою умовою "нового історичного дослідження" стає "занурення" вченого у ментальність тієї епохи, яку він намагається вивчати, тлумачення смислів і символів пам'ятників минулого, що аналізуються. Перехід від "розповідаючої" до "інтерпретуючої" історії представники школи "Аналів" порівнюють з "коперніканською революцією" у філософії історії.

Початок вживання в історичному лексіконі поняття "ментальність" традиційно пов'язується з іменами Марка Блока і Люсьєна Февра, які стали засновниками наукового журналу "Аннали економічної і соціальнії історії" (1929 р.). Разом з тим, у дисертації висувається та обґрунтовується теза про те, що активне використання терміну "ментальність" зустрічається дещо раніше, а саме - у працях Л.Леві-Брюля (Les fonctions mentales dans les societes inferieures, 1910, La mentalite primitive, 1922), Ш.Блонделя, А.Валлона та ін.

Третій період становлення категорії ментальність пов'язаний з адаптацією останньої конкретними дисциплінами соціально-гуманітарного профілю, які випрацьовують власне бачення цього поняття. Якщо раніше ментальність цікавила лише істориків, то після розпаду СРСР цей термін отримав яскраво виражене національно-етнічне забарвлення. Трансформація поняття менталітет з історичної в етнологічну категорію не була одночасною. Поступово у дефініціях ментальності все частіше стали з'являтися "національні" аспекти: переліковуються ознаки етносів і націй, робляться посилання на характеристики "історичних спільнот людства", прямі ототожнення ментальності з етнічною свідомістю, з ідеологією національної трансформації (праці В.Храмової, І.Гончаренка, М.Гримі, В.Москальца, І.Старовойта). Терміном "ментальність" продовжує користуватися "нова історична наука", але він сприяв появі оригінальних досліджень у галузі соціології, політології, психології, філософської антропології. Минає час, коли дослідники боялися потурбувати "евристичну функцію" поняття "ментальність", і на сучасному етапі вони все частіше запитують: що є ментальність? Яка її сутність? Яка реальність стоїть за цим поняттям? Які функції виконує явище, що позначається словом "ментальність"?

У цих умовах з'являється необхідність філософської рефлексії, впорядкування та класифікації існуючих концепцій. Інакше кажучи, ми маємо немов би "друге заперечення", тобто своєрідне повернення в лоно філософії раніше відторгнутої категорії, яка збагатилася історичним змістом та одержала нове значення.

У другому підрозділі першого розділу - "Класифікація дефініцій менталітету" робиться спроба впорядкувати і систематизувати чисельні визначення поняття "ментальність". Виконуючи це завдання, дисертант звертається до досвіду американських дослідників А.Кребера і К.Клакхона, які зібрали та згрупували дефініції поняття "культура". За аналогією з останнім, визначення ментальності можливо розподілити на п'ять груп.

До першої групи відносяться так звані "описові визначення". Зразком їх можуть стати наступні дефініції: ментальність є "сукупність уявлень, засобів поведінки і реакцій, що, скоріш за все, є несвідомими та невідрефлектованими", "сукупність поведінки, мислення, судження про що-небудь, моральні настанови, склад мислення".

Друга група визначень має більш психологічну спрямованість. Існуючі психологічні дефініції, в свою чергу, доцільно поділити на дві підгрупи, перша з яких зосереджує увагу на несвідомих, а друга, навпаки, на розумових аспектах.

Третя - нормативна - група дефініцій складається з визначень, в яких ментальність тлумачиться як "норма реакції", що притаманна соціальній або етнічній групі. Засновником цієї групи можно вважати А.Дж.Тойнбі, який в своїй праці "Вивчення історії" визначив ментальність як "поняття, що включає систему звичок свідомості".

Генетичні визначення (четверта група) відштовхуються від походження самого явища, наприклад, "менталітет - це родова пам'ять, котра грунтується на синтезі природної і соціальної програм успадкування".

П'ята група дефініцій зосереджується на історичному аспекті проблеми, що визначають ментальність як "осадок історії". "Ментальність - це своєрідна пам'ять народу про минуле, психологічна детермінанта поведінки мільйонів людей, що вірні своєму історично усталеному "коду" за будь-яких обставин, не виключаючи катастрофічні". На думку І.Г.Дубова, в узагальненому виді ментальність може бути визначена як певна характерна для конкретної культури (субкультури) специфіка психичного життя людей, що репрезентують певну культуру (субкультуру), яка детермінована економічними і політичними умовами життя в історичному аспекті. До визначень цієї групи відноситься й дефініція, що була запропонована В.В.Буяшенко: "ментальність - парадигма співбуття".

Кожна з цих дефініцій зосереджується на окремому зрізі проблеми, але всі вони не стільки суперечать, скільки доповнюють одна одну, складаючи разом той патерн, який досить повно характеризує ментальний феномен. Разом з тим, науковці не вважають за мету поєднати існуючі дефініції, включити їх у діючу систему наукових категорій. Виконуючи це завдання, дисертант звертається до порівняльного аналізу ментальності з такими категоріями як "світосприйняття", "світогляд", "стиль мислення", "тип мислення" та робить висновок, що поняття "ментальність" віддзеркалює позаіндивідуальні аспекти особистості.

Ментальність взагалі, на думку дисертанта, є специфічний, притаманний тільки даній людській спільноті, стиль світосприйняття, що відбиває у знятому вигляді довгий процес спільного існування людей у подібних природно-географічних та соціокультурних умовах.

У третьому підрозділі першого розділу "Методологічні підходи до дослідження ментальності" автор звертає увагу на залежність тлумачення ментальності та шляхів її дослідження від професійної належності самого дослідника. Ця залежність породжує чисельні методологічні підходи до вивчення ментального феномену. Аналізуючи різноманітні підходи до вивчення ментального феномену, автор дійшов висновку про те, що в сучасній системі гуманітарного знання складається стійкий міждисциплінарний зв'язок у процесі дослідження ментальності, який практично стирає межі між психологією, соціологією, етнологією, семіотикою, культурологією, історичною наукою.

"Гносеологічний зріз" проблеми, що розглядається, полягає в тому, що ані жоден із згаданих методів зокрема, ані їх синтез взагалі, не може повністю задовольнити дослідника. Це пов'язано з тим, що ментальність - явище настільки делікатне й тонке, що проста фіксація фактів свідомості і поведінки з виключно раціональним їх тлумаченням не завжди дає вичерпну відповідь на всі питання. Реконструкція духовного світу людей та народів - це, в певному сенсі, мистецтво, яке потребує врахування не лише логічних, раціонально-розумових мотивів, що піддаються вимірюванню і квантифікації, але й ірраціональних, несвідомих побуджень, які потребують уявлення, інтуіції, психологічного проникнення й навіть фантазії. В цьому плані досліднику будуть у пригоді вже не стільки емпіричні методи окремих наук, скільки власне філософські методи та підходи. Не випадково представники герменевтичної традиції від Дільтея до Гадамера акцентували увагу на недостатності позитивістських підходів до розуміння складних явищ духовного життя.

Сам феномен "розуміння", який протистоїть позитивістському "поясненню", пронизує собою всі зв'язки людини зі світом. Завдання герменевтики в тому і полягає, щоб завдяки герменевтичній рефлексії розкрити умови істини, які, за Гадамером, знаходяться не у логіці дослідження, а передують їй. Філософське осмислення проблеми розуміння в семантичній герменевтиці органічно продовжує намагання істориків-анналістів відтворити менталітет людей минулого шляхом ретельного аналізу історичних джерел.

Але тут існує небезпека абсолютизації герменевтичного підходу. Йдеться не тільки про відоме "герменевтичне коло", але й про переосмислення значення самого дослідника. Названий методологічний підхід загрожує суб'єктивізмом і неадекватністю відображення дійсності. Якщо дослідник етнічної ментальності ще має можливість перевірити автентичність своєї інтерпретації, звернувшись до повторного спостерігання, виміру або іншого апробованого наукою методу, то історика, який вивчає менталітет людей минулого, "виправити" вже нікому.

Філософія, яка рефлектує з приводу евристичних моделей і концепцій, які створюються істориками, етнологами, соціологами, культурологами, психологами, переосмислює призначення задіяних категорій, уточнює сутність і природу феноменів, які позначаються цими категоріями, співвідносить їх з дійсністю. Філософський аналіз повинен надати оцінку відношення тієї чи іншої суспільної теорії до практики, виявити її життєздатність та адекватність.

Таким чином, власне філософський аналіз не заперечує, а, навпаки, передбачає наявність певного протиріччя в зазначених методологічних підходах і наступного їх діалектичного "зняття". З одного боку, ми маємо комплекс конкретних наук про людину і суспільство, який включає ефективний інструментарій аналізу ментальних процесів і експериментальної перевірки отриманих результатів (семіотичний, психологічний, біхевіористський, етологічний, соціологічний, структуралістський методи). З іншого боку, специфіка менталітету не може бути всебічно описана лише за допомогою методів окремих наук. Чітко сформульовані логічні теорії приваблюють своєю структурною визначеністю, але на практиці вони часто виявляються спрощеними і механістичними. Ліквідувати цей недолік повинні власне філософські підходи (аксіологічний, герменевтичний, феноменологічний). Об'єднуючею основою, своєрідним "загальним знаменником" для зазначених методологічних підходів повинна стати діалектика. Головний методологічний принцип дисертаційного дослідження є принцип діяльнісної основи, в відповідності з яким всі прояви людського буття слід розглядати як продукти його життедіяльності.

Другий розділ роботи присвячений аналізу "МЕНТАЛЬНОСТІ ЯК АТРИБУТУ ЕТНІЧНОГО ФЕНОМЕНУ". Якщо в першому розділі ментальний феномен розглядався як певна цілісність, як єдність на практиці різноманітних форм його існування, то у другому розділі автор звертається до аналізу безпосередньо етнічної ментальності. Перший підрозділ "Родо-видові відмінності ментальності" - це огляд окремих різновидів родового поняття "ментальність".

З метою їх виокремлення автор звертається до сферного аналізу суспільного буття, згідно з яким усі форми життєдіяльності суспільства слід підрозділяти на чотири умовних сфери: економічну, соціальну, політичну та духовну. Для кожної з названих сфер характерні власні колективні утворення, свої людські спільноти. Отже, якщо ми визнаємо існування особливих економічних, соціальних, політичних та духовних утворень, то ми повинні визнати і наявність особливостей стилю світосприйняття, тобто специфічної ментальності у представників тих чи інших спільнот.

Так з'являються видові відмінності ментального феномену: побутова, професійна (класова), політична, світоглядна ментальності. Така класифікація відповідає сучасним уявленням про стан ментального феномену. Так, наприклад, І.В.Бичко в своїх роботах спеціально підкреслює, що він розглядає "прояви світоглядного, а не побутового менталітета", і пов'язує їх з філософськими, релігійними, літературно-художніми та іншими аспектами. Таке пояснення важливе, оскільки світоглядна ментальність начебто інтегрує в собі хаотичний потік психічних образів і уявлень, що притаманні не окремим індивідам, а саме духовним спільнотам у процесі створення власної "картини світу" - світогляду. Ментальність же в цьому плані виступає в якості контекста, дискурса, в якому знаходить своє специфічне втілення унікальний засіб бачення людиною змісту оточуючої реальності.

Виходячи з об'єкту дисертаційного дослідження, автор зосереджує увагу лише на етнічній ментальності, яка є невід'ємним атрибутом етнічного феномену. З цією метою у другому підрозділі - "Сутність та зміст етнічного" з'ясовується специфіка цієї сфери людського життя та значення для неї ментальності.

Етнічний феномен - явище достатньо широке і багатовимірне, але невідривно пов'язане з поняттям етносу. Виходячи з того, що природна основа, життя є не лише фон, на якому розгортається соціальна історія людства, не передумова, зовнішній другорядний аспект буття людини, а іманентний і міцний фактор цього буття, дисертант зазначає, що етнічний феномен як раз і належить до перехідного, дуального за природою, біосоціального рівня.

Етнічне, на думку автора, є соціально-філософська категорія, що характеризує зв'язки і відношення всередині і між людськими спільнотами, які виникли і функціонують на підставі єдності психіки і поведінки, котрі формуються в результаті життедіяльності спільноти у загальних географічних і соціально-історичних умовах і передаються у спадок від одного покоління до іншого. У цьому визначенні підкреслюється подвійна природа етнічного феномену. Етнічне не зводиться до соціального, а етнічна історія не подмінює історію соціальну, вона доповнює наші знання про загально-історичні процеси. Л.М.Гумільов був перший, хто довів, що ці дві історії не відокремлені одна від одної, а сполучаються, взаємоперетікають одна в одну. Синтез в понятті "етнічне" суб'єктивних і об'єктивних характеристик дозволяє зробити висновок про наявність единих універсальних механізмів самоорганізації в межах біологічних і соціальних утворень.

Характерною рисою етнічного є глибокий психологізм, оскільки саме у психиці синтезуються біологічні і соціальні основи. Можливо провести логічну паралель між психічним життям окремої людини (на індивидуальному рівні) та етнічним життям (на колективному рівні). Клітинно-генетичній рівень етнічного феномену обумовлює не лише суто анатомічні особливості етнофору (расові відмінності), але й, що більш важливо, особливості його психічного світу. Інакше кажучи, етнічна належність детермінує бачення людиною світу, що наводить на думку про генетичне закріплення окремих, найбільш ефективних і апробованих часом стереотипів мислення та поведінки й передачу їх у спадок від генерації до генерації.

Таким чином, етнічна ментальність є органічною властивістю етнічного феномену. Як цілком слушно зазначає О.В.Нельга, "етноси відрізняються не як для-себе-і-в-собі-сущі визначеності, а, передусім такі людські угрупповання, що по-різному увібрали в себе дух оточуючого їх різного-таки єства, тобто тіла природи. Цей Дух "висвічує" в етносі крізь його менталітет".

В третьому підрозділі другого розділу розглядаються "Особливості прояву етноментальності". Якщо етнічний феномен значно відрізняється від соціальної сфери, є всі підстави стверджувати, що етнічна ментальність також відрізняється від інших різновидів прояву ментального феномена. В чому ж полягають ці відмінності?

По-перше, найсуттєвіша відмінність етноментільності від інших видів ментальностей - побутової, професійної, політичної, світоглядної та інш., полягає у дуалізмі самої її природи. Як невід'ємний атрибут етнічного феномена, етноментальність також має подвійну природу і містить в собі як природно-біологічні, так і соціальні основи. Цей момент обумовлює стійкість і консервативність не лише етноментальності, але й всієї етнічної спільноти.

По-друге, таке тлумачення етноментальності наближує його до таких психічних явищ як етнічні архетипи, пассіонарність, компліментарність, підсвідоме, колективне несвідоме, етнічна міфологія тощо, що передбачає існування названих явищ у структурі етноментальності. Соціальна та інші види ментальності у цьому відношенні "простіші", їх структура вичерпується верхніми поверхами більш глибинної та життєвої структури етнічної ментальності.

По-третє, кожний з видів ментальності має свої власні "фактори впливу", що обумовлюють їх зміст. Крім соціальних факторів, так чи інакше пов'язаних з процесом виробництва, етнічну ментальність детермінують ще й природні фактори. Нічого подібного ми не спостерігаємо у проявах інших, особливо політичних і світоглядних різновидів ментальності, які хоч і тісно пов'язані з етноментальністю, але не мають спадкоємного закріплення свого змісту.

Нарешті, по-четверте, відмінності проявляються у тому, що етноментальність начебто внутрішньо присутня в інших видах ментальностей подібно тому, як економічні, соціальні, політичні і духовні угрупування складаються з представників тих чи інших етносів. Кожна з видів ментальностей має своїм підгрунттям етноментальність.

Перший підрозділ третього розділу - "ГЕНЕЗА ЕТНІЧНОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ" - має назву "Природа етнічної ментальності". Зміст колективної психіки, хоч і проявляєтся через індивидуальний рівень, але не зводиться до простої суми індивідуальних психік. Важливим висновком, який зробили соціальні психологи, є теза про те, що на колективному рівні народжується принципово інший, докорінно відмінний вид індивідуального засобу організації психічного життя. Коли йдеться про етноментальність, слід враховувати, що, по-перше, протікає звичайний процес відображення дійсності, а по-друге, актуалізується можливість психіки до відтворення образів, уявлень, емоцій, ілюзій, безпосередньо не наданих у наявному бутті, а таких, що існували в минулому. Це відтворення часто протікає в "невідрефлектованому і неартикульованому виразі", воно базується на специфіці енерго-інформаційної активності етнічної спільноти. Якщо предмет діє на інший предмет каузально, тобто виникає певний причинно-наслідковий зв'язок, то наслідок залежить не тільки від предмета-причини, але й від предмета, на який спрямована дія. Інакше кажучи, природа останнього є спів-творцем, співавтором наслідку.

Теж саме стосується й процесу пізнання, будь-який акт якого не є самодостатнім і відірваним ані від властивостей пізнаючого суб'єкта (включаючи морфологічні), ані від оточуючого його середовища. Тому у цьому випадку важко, практично неможливо, визначити "абсолютний нуль", точку, до якої пізнання взагалі "не було", а після якої процес розпочався. Людське пізнання має складну ієрархічну структуру, кожний рівень якої базується на попередньому, більш примітивному рівні. При цьому нижчі шари пізнання не обмежуються соціальними межами, вони природно витікають з аналогічних процесів, притаманних біологічній формі руху матерії. Власне людському пізнанню передують природжені когнітивні структури, які єдині для всіх живих істот. В живому організмі закладена інформація про морфологію майбутнього тіла, а отже - й про його потенційне оточення.

Таким чином, опускаючись до нижчих поверхів трансляції інформації, відомих сучасній науці, ми повинні будемо здійснити зворотнє сходження, але з врахуванням того, що базова програма розвитку організму присутня йому до акту народження. Логічно буде припустити, що окрім спадкоємної обумовленості морфологічного устрою організму в генах містяться дані про потенційний стан пізнавального апарату цієї особи, тобто сукупність можливих для неї реакцій на зміни зовнішнього середовища. Творцем же генетичних програм організму є його екологічна ніша - сукупність всіх факторів середовища, в межах якого принципово можливе існування цього біологічного виду.

Природа, таким чином, має універсальний механізм відтворення біологічного організму через стиснення отриманої їм інформації в мінімальні алгоритми, що фіксуються у молекулі ДНК і використовуються у відповідному біологічно нерівноважному середовищі, розкриваючи при цьому всі інформаційні потенції організму. На цей інформаційний шар поступово накладається інший, отриманий пізніше шар інформації, яка являє собою вже прижиттєвий досвід особи. Діапазони, в яких існує ця остання інформація, і є ті норми реакцій, які фігурують в окремих дефініціях етнічної ментальності. Трансформація цих норм обумовлюється мікромутаціями, які торкаються найглибинніших генних структур. Для того, щоб така "детермінація умовами" мала місце, необхідні або їх гранично сильний вплив, або незмінна постійність впливу на протязі тривалого часу.

Етнічна ментальність, на думку автора, якраз і виконує функції передавання у спадок знання про найоптимальніші алгоритми рішення найбільш типових для данного етносу когнітивних завдань. Саме етноментальність забезпечує підготовку людини до накопичення прижиттєвого досвіду шляхом власного пізнання, пропонуючи йому вже накопичену предками і спадково закріплену інформацію про оточення, котра дозволяє "запустити" його пізнавальний апарат. Етноментальність віддзеркалює той рівень психічного життя людських колективів, який "страхує" їх, готуючи більш високорозвинуті когнітивні структури - аж до форм теоретичного пізнання - для їх функціонування, обумовлюючи те, як етнофор побачить цей світ.

Разом з тим, етноментальність відрізняється від подібних за походженням інстинктів тим, що останні аж ніяк не торкаються сфери мислення, того самого mens, що складає підгрунтя менталітету. Базуючись на безумовних рефлексах інстинкти з самого початку не усвідомлюються, а тому не можуть бути віднесені ані до свідомості, ані до несвідомого, зміст їх назавжди застиг на долюдському рівні. Інстинкти загальні для всіх людей, вони не подлягають етнічній диференціації. Ментальні норми спочатку випрацьовуються у процесі свідомої адаптації індивіда до зовнішніх умов та створенні найоптимальніших розумових прийомів і засад, що їй відповідають. Несвідомість, автоматизм ментальних норм генетично вторинний. В цьому і полягає головна відмінність етноментальності від інстинктів.

Таким чином, етноментальність має яскраво виражену дуалістичну природу. З одного боку - це психічні, іноді підсвідомі, несвідомі, природні, біологічні, з іншого - соціальні, культурні, обумовлені освітою і вихованням, основи. В ментальності обидві складові знаходяться у єдності і цілісності. Етноментальність біологічними засобами закріплює соціальні фактори, життєво важливі для процесу адаптації людини як у природному, так і у соціальному оточенні.

Якщо етнічний "ліфт" являє приклад еволюційної трансформації біологічного угруповання в соціальні спільноти, то етнічна ментальність може стати ілюстрацією зворотнього процесу - процесу біологічного закріплення соціокультурного досвіду, поза яким етноси вже давно б перетворилися у звичайні соціальні утворення. Але для того, щоб та чи інша реакція людини стала "ментальною", вона повинна пройти тривалий шлях від когнітивного прийому, що багаторазово повторюється, через його легітимацію, через перетворення його в норму реакції, в стереотип, що автоматично зпрацьовує, в звичку свідомості, навіть у підсвідоме - до спадкового закріпленої інформації про "нормальне" для данного етносу світовідношення.

У другому підрозділі третього розділу розглядається "Структура етнічної ментальності". Виходячи з природи етноментальності, дисертант умовно виділяє три рівні у її структурі, кожний з яких доповнює інший, збагачуючи його своїм змістом. Критерієм для структурування має стати певна форма існування інформації, яка містить в собі ментальний зміст. Таких форм, відповідно, три. По-перше, це існуючі у вигляді поля психоенергетичні коливання. Слід підкреслити, що ця форма має досить примітивний, а тому - універсальний характер і дуже поширена у механічній, фізичній, хімічній - тобто у неживих формах руху матерії. Але з появою органічного життя вона не зникає зовсім,: а залишає своє місце більш ефективним носіям інформації, у якості яких виступають образи й поняття.

Розподіл мислення на образне та понятійне має під собою об'єктивні підстави, пов'язані з різними особливостями функціонування лівої та правої півкулі головного мозку. На підставі зазначених форм існування інформації не важко виділити три рівні етнічної ментальності: 1) психоенергетичний (поле), 2) архетипний (образи), 3) логічний (поняття).

Психоенергетичний рівень фіксує первісний, найнижчий рівень етноментальності, віддзеркалюючи кількість тієї психо-емоційно-розумової енергії, яку необхідно витратити людині для вирішення певного завдання. К.Г.Юнг запропонував для позначення цього рівня розширити зміст поняття “лібідо”, а Л.М.Гумільов використовував спеціальний термін “пассіонарність”.

Другий рівень етноментальності безпосередньо пов'язаний з несвідомим і був слушно виокремлений К.Г.Юнгом у категорію “архетип”. Подібно тому, як людське тіло зберігає сліди свого філогенетичного розвитку, зберігає їх і психіка людини. Як відзначає К.Г.Юнг, зміст колективного несвідомого належить не індивиду, а певній спільноті, народу або всьому людству. Зміст колективного несвідомого не отримується на протязі індивідуального життя, а є “природженими інстинктами або ідеями". Дитина вже на початку життя має орган, готовий до дії тим же засобом, як діяли подібні органи у минулі століття. У мозку закладені преформовані інстинкти, а також - первісні типи, або образи, основи, згідно яких формувалися думки й почуття всього людства, включаючи все багатство міфологічних тем.

Третій - вищий рівень етнічної ментальності, на перший погляд, не зовсім відповідає природі феномена, що вивчається. Чи може людське мислення у той чи іншій формі отримати закріплення у генотипі і, тим самим, відтворюватися у наступних генераціях вже не у вигляді енергетичного потенціалу, не у несвідомих символах, а безпосередньо у логічних апріорних формах? Над цим питанням міркували І.Кант, Г.Гегель, Ф.Енгельс, Ж.Піаже, Е.Кассірер, К.Хюбнер та інші. Їх увага була зосереджена на розумових автоматизмах, що притаманні людському мисленню і, в першу чергу, логічних і математичних аксіом. Природжена очевидність математичних аксіом є не що інше, як генетично закріплена розумова операція. Людство у ході свого попереднього досвіду, повторює безмежну кількість разів певні стандартні процедури, рано чи пізно з необхідністю доходить до автоматизму їх виконання, а зміст цих процедур стає ментальним стереотипом і отримує закріплення у генетичному коді.

Таким чином, в історії філософії ми маємо описи всіх трьох структурних рівней етнічної ментальності: Л.М.Гумільов акцентував увагу на психоенергетичному рівні (пассіонарність), К.Г.Юнг - на несвідомому (архетипи), І.Кант та Ф.Енгельс - на природжених (апріорних) формах мислення. Але всі ці три рівні поєднуються загальним механізмом ретрансляції інформації про найоптимальніші прийоми рішення стандартних завдань, що стоять перед членами етнічного колективу.

Третій підрозділ цього розділу висвітлює "Детермінанти етнічної ментальності". Як зазначалося вище, етнічна ментальність у значній мірі обтяжена ірраціональними, несвідомими або підсвідомими чинниками. Але разом з тим, інколи бувають моменти, коли можна раціонально прослідкувати коріння генези етнічної ментальності. У цьому випадку, найбільш впливові чинники, що визначають походження та подальший розвиток ментальних відмінностей стають детермінантами наданого процесу. Таким чином, під детермінантами становлення етнічної ментальності в дисертації розуміються не всі чисельні й різноманітні умови існування етнічної спільноти, а лише ті з них, що виступають у якості причин, рухомих сил процесу походження ментальності, визначаючи її зміст чи окремі його риси.

Будь-який із факторів, що детермінують процес становлення етноментальності, можна легко абсолютизувати, впадаючи в крайнощі психологічного, географічного, демографічного детермінізму. Спроби однобічного детермінізму завжди призводили до "зачарованого кола взаємодії", оскільки кожний із факторів, що виділяються, перш ніж стати причиною, сам є наслідком. Це в повній мірі стосується чинників етнічної ментальності. Поза сумніву, вплив на ментальність з боку, наприклад, пануючої релігії, може й повинен бути сам виведений з історичної ситуації, відносин з сусідами, рівня розвитку етнічної культури тощо.

У самому загальному вигляді детермінанти етноментальності можна звести до впливу 1) природного (географічне положення, клімат, рельєф, наявність корисних копалин, багатство флори та фауни) й 2) соціального середовища (специфіка господарської діяльності, етнічне оточення, соціальна структура, війни, революції, реформи та інші), які, в свою чергу, містять в собі, свої специфічні моменти. В дисертації детально розглядається вплив кожної з зазначених детермінант на стан етнічної ментальності.

Але тільки "зовнішніми" етноінтегpантами число детеpмінант генези менталітету не обмежується. Етнічна ментальність самостійно випрацьовує певні стійки ноpми психічних pеакцій, виходячи з енеpго-інфоpмаційних основ. Тому до детеpмінант етнічної ментальності доцільно додати ще й третю групу чинників, у яку входять: pитм етнічного життя, інтенсивність інтеpсуб'єктивних коммунікаций, "етнічний темпеpамент", пассіонаpність тощо. До числа останніх треба додати також і функціональні особливості процесу становлення та наступної зміни етнічної ментальності через спілкування, сумісну діяльність, освіту, виховання, зворотній вплив на ментальність мови, високорозвинених форм суспільної свідомості й духовної культури.


Подобные документы

  • Вплив задекларованих принципів на формування громадянина, суспільства, соціально-демократичної орієнтації. Аналіз взаємодії створених людиною принципів та процесу формування її індивідуальності. Оцінка правової активності, свідомості й патріотизму.

    статья [24,6 K], добавлен 19.09.2017

  • Зростання ролі техніки та технічного знання в житті суспільства. Філософські поняття в технічних науках у ролі світоглядних і методологічних засобів аналізу й інтеграції науково-технічного знання. Проблеми пізнавального процесу при взаємодії людини з ЕОМ.

    реферат [23,7 K], добавлен 24.10.2010

  • Дослідження громадянського суспільства. Географічне середовище та його вплив на формування національної психології. Приклад телурократичного і таласократичного суспільства. Джерела розвитку політичної сфери. Збалансованість інтересів людини і держави.

    реферат [46,6 K], добавлен 20.09.2010

  • Поняття соціального у філософії, пошук моделей, які б адекватно відтворювали його природу і сутність. Розгляд соціуму як історичного процесу, суспільства як системи і життєдіяльності людини. Визначення діяльності як способу існування соціального.

    реферат [30,8 K], добавлен 26.02.2015

  • Сутність та структура суспільної свідомості. Її основні форми та процес і особливості їх формування й розвитку в сучасних умовах. Роль психології та ідеології в становленні духовних цінностей людини. Особливості та соціальні функції духовної культури.

    реферат [31,9 K], добавлен 25.02.2015

  • Роль інформаційних технологій у всіх сферах життєдіяльності людей: філософський і аксіологічний аспекти. Віртуалізація та інформатизація суспільства. Духовний зміст і місце Інтернету у філософії. Інтернет як ядро формування нової соціокультурної програми.

    реферат [37,5 K], добавлен 28.09.2014

  • Включення людини в ноосферу через підвищення духовності: педагогіка духовності і сприяння максимально ефективному духовному розвиткові особистості. Наука, мистецтво, мораль та релігія як складові розвитку особистості. Духовний та педагогічний потенціал.

    реферат [20,2 K], добавлен 21.01.2010

  • Чинники формування принципів відношення до феномену техніки. Історичний розвиток теоретичної рефлексії з приводу техніки. Аналіз теоретико-методологічних засад у філософському осмисленні феномена техніки на прикладі Гайдеґґера, Каппа та П. Енгельмейера.

    дипломная работа [126,6 K], добавлен 10.06.2014

  • Поняття ментальності: сутність, функції. Відображення проблеми ментальності українського народу в наукових дослідженнях ХХ ст. Дослідження проблеми ментальності та менталітету в сучасній українській науці. Висвітлення особливостей та генези ментальності.

    дипломная работа [99,9 K], добавлен 24.09.2010

  • Цивілізація, як характеристика стану існування суспільства. Цивілізаційний підхід: парадигма філософсько-історичного пізнання. Вчення М.Я. Данилевського та його роль у формуванні цивілізаційного підходу. Цивілізаційна концепція історії А.Дж. Тойнбі.

    дипломная работа [114,8 K], добавлен 02.06.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.