Філософський аналiз процесу формування i функцiонування етноментальностi

У четвертому розділі - "ЕТНІЧНА МЕНТАЛЬНІСТЬ ТА ДУХОВНА СФЕРА СУСПІЛЬСТВА" (перший підрозділ має назву “Алгоритм саморозгортання духовного життя суспільства”) - об'єкт дослідження розглядається не як "річ-у-собі", тобто з позиції іманентності та закінченості явища, а з позиції того впливу, який він справляє на всю духовну сферу суспільства.

Проте таке аморфне утворення як ментальніть, в якому всі структурні рівні тісно переплетені й легко взаємопереходять один в одний, виявляє вплив на духовну сферу життя суспільства настільки вагомий, що часто сам менталітет відносять до духовної сфери. Ментальність виконує роль лише психічного субстрата, з якого згодом виокремлюються ті чи інші духовні утворення. Сама духовна сфера більш розвинута як за формою, так і за змістом, ніж ментальність, що належить до "перехідного", дуалістичного, біосоціального, тобто більш примітивного в ієрархії засобів людської життєдіяльності pівня.

Безумовно, елементи духовної сфеpи, ці інституціалізовані форми суспільної свідомості - наука й мистецтво, філософія й релігія, політика й право, мораль - саме завдяки своій інституціональності - є вищим проявом духовного життя суспільства. Ментальність же не може бути конституйованою у вигляді суспільних інститутів, від цього вона перестане бути ментальністью. Саме тому було б некоректним ототожнювати ментальність з такими поняттями як духовність, духовний світ, духовна діяльність та інш.

Функціональний аспект аналізу етнічної ментальності пов'язаний з виявом специфіки впливу останньої на духовну сфеpу суспільства й визначенням функцій, які виконує ментальність на кожній стадії функціонування духовного феномену. Зміст етнічної ментальності розчинюється спочатку у національному характері, після цього - в масовій свідомості, в суспільній думці, в формах суспільної свідомості, доходячи, нарешті, до інституціонального рівня духовного виробництва у перетвореному вигляді. Але, незважаючи на чисельні трансформації, він все ж не зникає, а продовжує забезпечувати етнічну специфіку прояву інституйованих елементів духовної сфери.

У другому підрозділі - "Етноментальність та форми суспільної свідомості" робиться спроба розглянути міру прямого та зворотнього впливу ментальності етносу (нижчого рівня) на духовну сферу та, зокрема, на форми суспільної свідомості (вищий рівень). З кожним з елементів духовної сфери етнічна ментальность взаємодіє по-різному, що залежить від багатьох чинників.

По-перше, на тип взаємовідносин "ментальність-духовна сфера" впливає функціональна орієнтація інституйованої форми суспільної свідомості - світоглядна (наука, філософія, мистецтво, релігія) або регулююча (право, мораль, політика, релігія); ритми змін того чи іншого елементу.

По-друге, зміст етнічної ментальності доходить до вищих поверхів духовного виробництва в досить трансформованому вигляді архетипів, символів, ритмів, симпатій чи антипатій та інш.

По-третє, ментальність обумовлює етнічні уявлення про значущість одних елементів духовної сфери та відсутність її у інших. Можна сказати, що етнічна ментальність підтримує ієрархію форм суспільної свідомості та відповідних соціальних інститутів стосовно умов конкретної етнічної цілісності.

По-четверте, завдяки своєму спадковому закріпленню, стійкості та консервативності, етнічна ментальність дозволяє етнічній спільноті в певній мірі протистояти натиску з боку інших, чужих для неї носіїв культури.

Нарешті, по-п'яте, на рівні ментальності створюється типова для даної етнічної спільноти "картина світу", етнічний менталітет є необхідною умовою дійсно творчої духовної роботи, справді енергійного й плідного духовного життя. Ментальність узагальнює в "знятому вигляді" наявний духовний досвід етносу, що має на увазі певну історичну відповідність характеристик елементів духовної сфери специфиці "нижчих", глибинних рівнів етносоціальної системи. Надана теза означає, що дослідження етнічної ментальності має не тільки пізнавальне, але й велике практичне значення, бо неврахування такої відповідності політиками, ідеологами, службовцями культу, суспільствознавцями часто призводить до деструктивних наслідків.

У п'ятому розділі досліджуються "ПРАКСІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЕТНІЧНОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ”. Аналіз розпочинається з розгляду "Співвідношення ментальності та ідеології". Традиційно під ідеологією слід розуміти сукупність ідей і поглядів, що відображують у теоретичній формі відношення людей до навколишньої дійсності та один до одного, та слугує закріпленню чи зміни, розвитку існуючих суспільних відносин. Основою ідеологічного відображення є певні суспільні інтереси. Ідеологія виступає в формах політичних, правових, релігійних, етичних, естетичних і філософських систем.

Слід зазначити, що певні теоретичні підстави для співставлення етнічної ментальності та ідеології об'єктивно існують. Їх споріднює близькість до того структурного зрізу духовного феномену, який інколи називають практичною свідомістю. Саме праксіологічна спрямованість на рішення конкретних завдань (або ментальним засобом - через родовий досвід етносу, через колективне несвідоме - або ідеологічним шляхом - через цілеспрямовану виборчу актуалізацію духовного досвіду) обумовлює цю близкість, в якій сходяться зміст ідеології і ментальності.

Разом з тим, ментальність відображає той рівень психічного відтворення інформації, на якому "думка не відокремлена від емоцій" - рівень, що "не досягає" до ідеології. Глибокий аналіз взаємодії ідеології і ментальності був проведений М.М.Бахтіним у книзі "Творчість Франсуа Рабле та народна культура Середньовіччя й Ренесанса". Протистояння офіційної та народної культур, на погляд М.М.Бахтіна, є саме протистояння ідеології та ментальності: заперечуючи земний світ, вчена культура Середньовіччя та Відродження наскрізь ідеологічна, теологічна аж до застиглості, тоді як народна культура - розкута, гнучка, тікуча і виражає експліцитні ментальні настанови, повністю позбавлені однобічної серйозності. Це культура сміхова, карнавальна, заперечуюча смерть і протилежна офіційній ідеології, що побудована на залякуванні.

Ідеологія Середньовіччя програвала етнічно забарвленій "картині світу" тим, що остання була адаптована до місцевих умов, а застиглі християнські догми нав'язувалися у найрізноманітніших соціокультурних спільнотах. У цих умовах звернення до етнічної ментальності стає актом "ідеологічної корекції", без чого державна ідеологія втрачає свою функціональну значимість і ефективність, а суспільний інтелект перестає переробляти й систематизовувати інформацію, що поступає. Етнічна ментальність грає роль певного "історичного гальма", постійно відтворюючи в кризових ситуаціях досвід (а, скоріш за все - відсутність цього досвіду) у вирішенні проблем.

Ідеологія національного відродження повинна органічно сполучати актуальні національні інтереси з втіленими в етноментальність української нації цінностями, що, в свою чергу, перетворює дослідження етноментальності з розряду пізнавально-просвітницьких процедур у розряд найважливіших потреб політико-ідеологічної сфери української держави. Ось чому важливо виявити зміст української ментальності. Саме цьому присвячений другій підрозділ п'ятого розділу, який має назву "Особливості української етноментальності". На думку дисертанта, всі засоби дослідження конкретних рис етноментальності можна звести до двох основних підходів: нормативного і емпіричного.

Перший з них - нормативний підхід характеризується ретроспективною експертною оцінкою, яка дозволяє на підставі ретельного аналізу історичного минулого відтворити та пояснити належний стан ментальності того чи іншого етносу. Другий підхід заснований на статичній емпіричній фіксації існуючих рис етнічного (національного) характеру, через який находять свій прояв більш глибинні ментальні процеси. Обидва напрямки в дослідженні етнічної ментальності єднаються в заключному синтезі, природно доповнюючи один одного: емпіричний підхід надає інформацію про дійсний стан явища, а історико-нормативний підхід - матеріал до міркування про відповідність цього стану ментальному еталону.

Щодо конкретних рис української ментальності, слід виокремити, по-перше, антеізм як духовний зв'язок українців з середовищем їх мешкання. Прихильність до певних територій у етнічних кордонах у українців набуває міфічного й суб'єктивного характеру.

По-друге, примат індивідуалізму над колективізмом відзначають практично всі дослідники даного феномену. Як писав О.Кульчицький, український персоналізм значно більше, аніж у Західній Європі, дбав про інтровертне заглиблення у внутрішній світ особистого переживання. Зрештою українська культура запозичує й повністю стверджує окцидентальний персоналізм, але надає йому дещо іншого напрямку - розбудови особи вглибину, замість експансії в ширину. У своєму світосприйманні українська культура, як сила, що формує національну психіку, здійснює, таким чином, "орієнтацію на Європу". Притаманний українцям егоцентризм має свої позитивні й негативні, сильні й слабкі моменти, що залежить не тільки від ментальності, а від історичного контексту.

По-третє, примат емоціональності над раціональністю, почуттів над інтелектом, "серця" над "головою" - кордоцентризм, особливо в філософії, про що достатньо багато говорять сучасні українські історики філософії.

По-четверте, певний соціальний фаталізм, тобто віра в автоматичність історичного процесу, звідки витікає постійна втеча в малі групи, в сім'ю, утримання від участі в рішенні важливих соціально-політичних проблем.

По-п'яте, амбівалентність внутрішнього світу, що суміщає в собі авантюрно-козацький (активний) психічний тип і тип "потаємного існування" (пасивний).

По-шосте, обумовлений специфікою матрімоніальних відносин, традиціями політичного саморегулювання та релігійного життя, егалітаризм українців.

Ілюструючи можливості емпіричного підходу, дисертант провів власне етнопсихологічне дослідження, в ході якого були опитані 484 мешканця м. Запоріжжя. Серед основних рис української ментальності респонденти назвали жадобу і гостинність, добpоту та витриманість, лукавство та почуття гумоpу, працелюбство та товаpиськість. Що з цих якостей підтримувати, а що викорінювати, повинен вирішувати соціальний інтелект народу, його практична свідомість шляхом ідеологічної діяльності.

Третій підрозділ останього розділу має назву "Ментальність нації і соціальні реформи". На перший погляд вдається, що зазначені риси української ментальності мало чим можуть допомогти процесу соціальних реформ у новій Україні. Дійсно, етноментальність об'єктивно не може бути адаптованою з самого початку під запити реформатора. Це є завдання ідеології - трансформувати ментальні уявлення під актуальні потреби часу, обрати серед чисельних і суперечливих ментальних стереотипів тільки ті, на які може спиратися реформаторська політика.

Проблематичність миттєвої появи ментальності з новими якісними характеристиками при зміні політичної ситуації посилюється ще й тим, що спочатку з необхідністю протікає процес примусової адаптації людей не стільки до нових умов, які є метою соціальних перетворень (їх взагалі ще намає), скільки до умов тривалого періоду реформування. Крім того, між ментальністю та ідеологією реформ як правило, відсутній ефективний "зворотній зв'язок". Як бути реформаторам, якщо ментальність більш консервативна, ніж ідеологія й "відповісти" на політику реформ вона може лише через тривалий час?

На наш погляд, перша умова, якої слід дотримуватися авторам реформ - це відповідність, хоча б у загальному вигляді, спрямованості соціальних трансформацій ментальній картині світу даного суспільства. Йдеться вже не про вузькі етнічні спільноти, а про широкі надетнічні утворення, котрі інколи називають континетальними (міжконтинентальними) соціальними організмами, суперетносами чи цивілізаціями. Сьогодні існує погляд, згідно з яким Україна "первісно" входила до духовного простіру Європи, починаючи з часів Київської Русі та польсько-литовської доби, але Переяславська Рада, точніше, порушення її постанов, "вирвала" Україну з загальноєвропейського контексту й насильно прикріпила її до Євразійської цивілізації, до Росії. Справді, українська етнічна спільність виявляє дуже багато ментальних особливостей, співзвучних західноєвропейським етносам. Пошуками цього "європейського сліду" в нашій ментальності сьогодні займаються українські філософи та культурологи, серед яких А.Бичко, І.Бичко, В.Горський, О.Забужко, С.Кримський, А.Лой, І.Огородник, І.Старовойт, А.Шморгун тощо.

Але наявність такого "співзвуччя" не дає підстав для тези про швидке відтворення в сучасній українській ментальності властивостей, притаманних їй до спілки з Росією. З одного боку, для цього потрібен час, значно більший, ніж вік української незалежності. Навпаки, щодо єдності західноєвропейської і української ментальності, такий час минув, і сучасна українська нація зовсім не та етнічна спільнота, якою були українці до Переяславської Ради. Iмперський, а після цього радянський період української історії не пройшов даремно для української ментальності. Необхідно констатувати неприємний для ідеології соціального реформування факт значної обумовленості української ментальності історичним періодом входження України до складу Російської імперії, а після цього - СРСР. Дуже велика частина населення ототожнює себе з "радянським народом" і є носіями "радянської ментальності".

З іншого боку, західноєвропейська ментальність також не є незмінною. Розбіг України з Європою відбувся ще до капіталістичних перетворень, які докорінно видозмінили західноєвропейську цивілізацію взагалі та європейську ментальність, зокрема. Для цивілізації, до якої ми спромагаємося приєднатися, ми є ментально чужими, своєрідним "інородним тілом", до того ж - мешканці Східної Європи, яку провідні європейські нації тривалий час розглядали лише у якості напівколоній, сировинних придатків та ринків збуту власної продукції.

Неврахування цих фактів може нанести ідеології національного реформування в Україні значної шкоди, бо як показує яскравий історичний досвід Ірану, Афганістану, інших східних країн, поверхове й форсоване впровадження західних цінностей і стереотипів зустрічається у традиційній психіці з певною інертністю, неприйманням, а інколи - і з відвертим опором. Завдання сучасної ідеології реформ в тому і полягає, щоб, спираючись на певні узли стабільності в етнічному менталітеті, створювати гнучкі механізми адаптації людини до умов, що змінюються в процесі реформ, надавати їй можливість розкривати власний творчий потенціал. У цьому сенсі етноментальність виявляє певні праксіологічні обмеження, бо "працювати" на перспективу вона починає лише тоді, коли її зміст оформлюється в чітку систему етнічних пріорітетів і норм.

У висновках підводяться підсумки дисертаційної роботи, формулюються практичні рекомендації та виокремлюються напрямки подальшого дослідження ментального феномена.

СПИСОК ОПУБЛIКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦIЇ:

1. Додонов Р.А. Теория ментальности: Учение о детерминантах мыслительных автоматизмов.-Запорожье, "Тандем-У",1999.-15,3 д.а.

2. Додонов Р.А. Этническая ментальность: опыт социально-философского исследования. - Запорожье: "Тандем-У", 1998. - 9,2 д.а.

3. Феномен нацiї: основи життедiяльностi. - Колективна монографія під ред. Б.В.Попова. - К.: Товариство "Знання", КОО, 1998. (Розділ 4. Етнос у природно-iсторичному процесi.) - 0,8 д.а.

4. Додонов Р.О. Можливостi емпiричного напрямку в дослiдженнi украiнського менталiтету // Культорологiчний вiсник / Науково-теоретичний щорiчник Нижньої Надднiпрянщини. Випуск 4. - Запорiжжя, 1998. - 0,5 д.а.

5. Додонов Р.А. Структура этнической ментальности // Нова парадигма / Альманах наукових праць молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 9. - Запорiжжя: Р/А "Тандем-У", 1998. - 0,6 д.а.

6. Додонов Р.А. Родо-видовые отличия ментальностей// Нова парадигма / Альманах наукових праць молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 10. - Запорiжжя: Р/А "Тандем-У", 1999. - 0,5 д.а.

7. Додонов Р.А Формы проявления этноментальности и их особенности // Нова парадигма / Альманах наукових праць молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 11. - Запорiжжя: Р/А "Тандем-У", 1999. - 0,5 д.а.

8. Додонов Р.О. До питання про класифікацію дефініцій ментальності // Нова парадигма / Альманах наукових праць молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 12. - Запорiжжя: Р/А "Тандем-У", 1999. - 0,5 д.а.

9. Додонов Р.О. Соціальна технологія дослідження етнічного менталітету // Соціальні технології: актуальні проблеми теорії та практики. - Вип. 2. - Київ-Запоріжжя - Одеса: “Этта-пресс”, 1998. - 0,5 д.а.

10. Додонов Р.А. К вопросу о соотношении идеологии и ментальности // Культурологічний вісник / Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Вип. 3. - Запоріжжя, 1996. - 0,5 д.а.

11. Додонов Р.О. Iсторичнi етапи становлення категорii ментальнiсть // Нова парадигма / Альманах наукових праць молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 7. - Запорiжжя: Р/А "Тандем-У", 1998. - 0,4 д.а.

12. Додонов Р.А. О природе менталитета // Нова парадигма / Гуманiтарний журнал молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 2. - Запорiжжя: Р/А "Тандем-У", 1997. - 0,3 д.а.

13.Додонов Р.А. К проблеме определения понятия "ментальность" // Приднiпровський науковий вiсник. Науковий журнал. Серiя: Суспiльно-полiтичнi науки. N 14 (25), травень 1997. - 0,3 д.а.

14. Додонов Р.А. Основные детерминанты процесса становления этнической ментальности // Нова парадигма / Гуманiтарний журнал молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 4. - Запорiжжя: "Тандем-У", 1997. - 0,3 д.а.

15. Додонов Р.О. Козацькi витоки української ментальностi // Нова парадигма / Гуманiтарний журнал молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 5. - Запорiжжя: Р/А "Тандем-У", 1997. - 0,3 д.а.

16. Додонов Р.А. Алгоритм саморазвертывания духовной жизни общества // Нова парадигма / Альманах наукових праць молодих вчених Запорiзького регiону. Вип. 6. - Запорiжжя: Р/А "Тандем-У", 1998. - 0,3 д.а.

АНОТАЦIЯ

Додонов Р.О. Соціально-філософський аналіз процесу формування та функціонування етноментальності. - Рукопис.

Дисертацiя на здобуття вченого ступеня доктора фiлософських наук з спецiальностi 09.00.03 - соціальна фiлософія та фiлософiя історії. Інститут філософії НАНУ, Київ, 1999.

У дисертації осмислюється поняття "ментальність", його значення та місце у системі наукових категорій, проаналізовоно становлення зазначеного поняття з виділенням основних етапів данного процесу, виявлено методологічну специфіку дослідження ментального феномена філософією та конкретними науками, класифіковані існуючі дефініції категорії "ментальність", визначено родо-видові відзнаки ментального феномена, виділено структурні рівні етнічної ментальності. Визначено місце етноментальності серед феноменів духовного життя суспільства. Зроблено спробу виділити основні риси української етноментальності, здійснено аналіз меж ефективного використання нормативного і емпіричного методів дослідження етнічної ментальності, здійснено осмислення праксіологічної функції етноментальності, її значення для соціальних реформ взагалі і зокрема в Україні.

Ключовi слова: ментальність, етнічне, етноментальність, архетипи, апріорні форми мислення, духовна сфера суспільства, національний характер, ідеологія.

АННОТАЦИЯ

Додонов Р.О. Социально-философский анализ процесса формирования и функционирования этноментальности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Институт философии НАНУ, Киев, 1999.

В диссертации осмысливается понятие "ментальность", его значение и место в системе социально-философских категорий, анализируется становление этого понятия с выделением основных этапов данного процесса (этап латентного развития, этап развития “Новой исторической наукой” (школа “Анналов”), этап междисциплинарного синтеза).

Выявлена методологическая специфика исследования ментального феномена философией и конкретными науками, предпринята классификация существующих дефиниций категории "ментальность", определены родо-видовые отличия ментального феномена и выделены основные разновидности последнего. Осмысливается сущность понятий "этническое", под которым в работе понимается социально-философская категория, описывающая связи и отношения внутри и между человеческими общностями, возникшими на основе психоповеденческого единства, сформировавшегося в результате жизнедеятельности общности в сходных географических и социально-исторических условиях и передающихся по наследству от одного поколения к другому, "этническая ментальность", описываются основные формы проявления этноменальности.

Диссертант подробно анализирует двойственное происхождение этнической ментальности, отмечая, что в ходе эволюции природа выработала универсальный механизм воспроизводства биологического организма через сжатие полученной им информации в минимальные алгоритмы, фиксирующиеся в информатидах молекулы ДНК и передаваемой по наследству. В функциональном аспекте эта врожденная информация играет роль "стартового механизма" процесса познания последующих поколений. На этот информационный пласт наслаивается другой, полученный позже пласт информации, которая представляет собой прижизненный опыт человека. Диапозон, в котором она существует и является той нормой реакций, которую фиксирует понятие ментальности.

Автором выделяются структурные уровни этнической ментальности: психо-энергетический (поле), архетипичный (образы) и логический (понятия). В работе исследуются основные факторы, детерминирующие содержание ментальности определенного этноса, дана их группировка и типологизация. Выявлено место этноментальности среди феноменов духовной жизни общества, прослежено прямое и обратное влияние этноментальности на массовое сознание и институциализированные элементи духовной сфери: науку, философию, искусство, религию и проч., сопоставлены две формы проявления практического сознания - идеология и ментальность, выявлено общее и особенное.

Предпринята попытка выделить основные черты украинской этноментальности, проанализированы границы еффективного использования нормативного и эмпирического методов исследования этнической ментальности, переосмыслена праксиологическая функция этноментальности, ее значение для социальних реформ вообще и в Украине в частности.

Ключевые слова: ментальность, этническое, этноментальность, архетипы, априорные формы мышления, духовная сфера общества, национальный характер, идеология.

ANNOTATION

Dodonov R.A. Social-philosophical analysis of processes of forming and functioning of etnomentality. - Manuscript.

The dissertation for Doctor's degree on specialty 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of history. Institute of Philisophy of UNAS, Kiev, 1999.

In the dissertation the notion “mentality”, its significance and place in the system of philosophical categories is interpreted, coming into being of this notion with excretion of main stages of this process is analyzed, methodological specific character of exploration of mental phenomenon by philosophy and concrete sciences is revealed, existed definitions of category “mentality” are classified, gender-aspectual differences of mental phenomenon are determined, structural levels of ethnic mentality are assigned. The place of ethnomentality among the phenomenons of spiritual life of society is defined.

The attempt is made to excrete the main features of Ukrainian ethnomentality, limits of effective using of normative and empirical methods of exploration of ethnic mentality are analyzed, pracsiological function of ethnomentality and meaning for social reforms in general and in Ukraine in particular is re-interpreted.

Key words: mentality, ethnic, ethnomentality, archetype, a priori forms of thought, spiritual sphere of society, national character, ideology.

Размещено на Allbest.ru