Системні прояви когнітивності в еволюції науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

СИСТЕМНІ ПРОЯВИ КОГНІТИВНОСТІ В ЕВОЛЮЦІЇ НАУКИ

Рубанець Олександра Михайлівна

Київ - 2008

Анотація

когнітивний рефлексія науки знання

Рубанець О.М. Системні прояви когнітивності в еволюції науки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.02 - діалектика та методологія пізнання. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Досліджено еволюцію поняття когнітивного в філософії та сучасній науці. Розроблено методологічні засади нового когнітивного підходу в філософії науки, в якому когнітивна активність людини розкривається на основі об'єктивних проявів трансформації способів представлення досліджуваних наукою явищ у знанні. Здійснено введення репрезентації в систему гносеологічних відносин. Розроблено методологічну реконструкцію як метод дослідження механізму еволюції науки. З'ясовано зв'язок трансгресій сфери знання як основи внутрішньо-системних трансформацій науки у знаннєвому, мовному, комунікативному аспектах із зміною видів репрезентації. Виявлено ступеневий характер еволюції, пов'язаний із зміною видів репрезентації та систем когнітивних практик. Проаналізовано нові механізми трансгресії сучасної сфери знання, пов'язані з переходом теоретичного в практичне та когнітивного в онтологічне. Розкрито когнітивну складову еволюції науки в притаманних розвитку науки об'єктивних проявах. Досліджено сучасні прояви теоретизації та методологізації проектування програмних систем рівня організації. Показано введення проектування програмних систем у традицію дослідження складних систем у науці. Виявлено наукову складову та її значення в розвитку сучасного проектування. Розкрито значення теоретизації та методологізації проектування як основи формування нового типу когнітивних практик інформаційного суспільства.

Ключові слова: репрезентація, системні прояви когнітивності, еволюція способів представлення, когнітивна активність людини, когнітивна практика, трансгресія сфери знання.

Аннотация

Рубанец А.М. Системные проявления когнитивности в эволюции науки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.02 - диалектика и методология познания. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Исследована эволюция понятия когнитивного в философии и современной науке. Выявлены тенденции редукции проявления когнитивного в современной философской рефлексии к телесным проявлениям сознания. На основе введения в философское рассмотрение новых областей исследования когнитивного в науке обоснована необходимость введения объективных проявлений когнитивного, связанных с проблемой представления и групповой когницией. Предложено в качестве основы нового формата когнитивного подхода исследование эволюции репрезентации в системе когнитивных практик. Разработаны методологические принципы нового когнитивного подхода в философии науки, в котором когнитивная активность человека раскрывается на основе объективных проявлений трансформации способов представления исследуемых наукой явлений в знании. Исследованы системные проявления когнитивности на уровне человека, объективного знания и сферы знания. Осуществлено введение репрезентации в систему гносеологических отношений, что позволило перейти от рассмотрения замещения и представления в контексте соотношения репрезентации и презентации к выявлению их гносеологического содержания как замещения исследуемых в науке явлений искусственно созданными репрезентаторами и формирование на их основе представления объектов знаний. Разработана методологическая реконструкция как метод исследования механизма эволюции науки. Ее основой является переход от описания систем знания к выявлению объективных следов когнитивной активности человека в знании в виде трансформации способа представления исследуемого объекта. Рассмотрены идеализированные предметности знания как единство предметного содержания, характеризующего истину, и процессуальности знания. Осуществлен переход к рассмотрению субъект-субъектных отношений, связанных с преодолением предшествующего способа представления. Выявлена взаимосвязь эволюции и репрезентации на основе введения сферы знания как арены системных действий когнитивных практик. Эволюция репрезентации раскрывается в границах единого операционного пространства и изменения ландшафта знания. Выяснена связь трансгрессии сферы знания как основы внутрисистемных трансформаций науки в знаниевом, языковом, деятельностном, коммуникативном аспектах с изменением видов репрезентации.

Обнаружен ступенчатый характер эволюции, связанный с изменением видов репрезентации и систем когнитивных практик. Раскрыта когнитивная составляющая эволюции науки в присущих развитию науки объективных проявлениях. Раскрыто значение знаниевых процессов в современной сфере знания для формирования качественно новых трансгрессий, осуществляющих выход за пределы науки во внешний цивилизационный и общественный контексты. Формирование образа науки в контексте глобализации связано с исследованием перехода теоретического в практическое и когнитивного в онтологическое. Показано, что на основе современных процессов теоретизации и методологизации проектирования программных систем сформирован новый механизм воздействия современной сферы знания на общество. Его особенностью является возрастание роли научной и методологической составляющей в проектировании, которая создает основу для выхода исследований предметной области за границы репрезентативности, возрастания роли креативной составляющей в создании новой функциональности программных систем. Осуществлена экспликация понятия когнитивного в современном проектировании, выявлено решающее значение когнитивного в формировании семантического содержания функциональности, показано ее значение для её качественной трансформации - введения социальной функциональности. Исследованы современные проявления теоретизации и методологизации проектирования программных систем уровня организации. Показано введение проектирования программных систем в традицию исследования сложных систем в науке. Обнаружена научная составляющая и ее значение в развитии современного проектирования, раскрыто ее как основу формирования нового типа когнитивных практик информационного общества.

Ключевые слова: репрезентация, системные проявления когнитивности, эволюция способов представления, когнитивная активность человека, когнитивная практика, трансгрессия сферы знания.

Abstract

Rubanets O.M. The system manifestation of cognitive in science evolution.

The thesis to receive scientific degree of Doctor Philosophy in speciality 09.00.02 - dialectics and methodology of cognition National Taras Shevchenko University of Kyiv. 2008.

The concept of cognitive in philosophy and contemporary science is researched. Methodological foundations of a new cognitive approach in philosophy are done. Cognitive human activity is exposed on the basis of objective transformation manifestation of presentational means of scientific phenomena in the knowledge. Representational introduction to gnosiological relationship is done. Methodological reconstruction as a method of science evolution research is developed. The relationship between knowledge domain in transgressions as the basis of infrasystem scientific transformations in aspects of knowledge, language and communication with representation change. Step character evolution nature related to representational changes and the system of cognitive practices is shown.

New transgression mechanisms of contemporary sphere of knowledge theory to practice and cognitive to ontological. The cognitive component of science evolution in its objective manifestations is revealed. Contemporary manifestations of theorization and methodologization of enterprise level software design is revealed. Software design introduction to the tradition of complex systems in science is explored. A scientific element and its concept in contemporary project development is done. Project theorization and methodologization as the basis of cognitive practice formation of a new type is done.

Keywords: representation, systemic cognitive manifestations, evolution of representation, cognitive activity of human, cognitive practice, transgression of knowledge domain.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Здійснення в Україні суспільних перетворень на шляху до інформаційного суспільства і суспільства знання визначає нагальність прийняття стратегічних рішень щодо перетворення науки в інструмент суспільних трансформацій. Зростання значення впливу знаннєвих процесів на суспільний та цивілізаційний розвиток актуалізує дослідження когнітивної складової науки як підґрунтя її внутрішньо-системних перетворень. У розгляд вводяться знаннєві процеси в когнітивній інженерії, теоретизація і методологізація в проектуванні програмних систем, когнітивне моделювання, когнітивний підхід у теорії та практиці управління, когнітивна лінгвістика й когнітивні технології обробки текстів, когнітивні мережі, когнітивні аспекти знаннєвих процесів у системному і прикладному системному аналізі, дослідженні операцій, інтелектуальному аналізі інформації тощо.

Нез'ясованість теоретичного та методологічного статусу сучасного когнітивізму, невиявленість ролі та значення філософської та методологічної складової в дослідженні пізнання та знання в науці зумовлюють актуальність філософської розробки когнітивного підходу як методологічного підгрунтя дослідження суб'єктних і позасуб'єктних проявів у сфері знання. Введення в розгляд різноманітних проявів когнітивності, що не знайшли відображення у філософській рефлексії, дозволяє більш чітко поставити питання про значення філософської та методологічної складової в дослідженні, застосуванні та підвищенні ефективності когнітивного інструментарію сучасної науки.

Як правило, когнітивне у філософії розкривається у зв'язку з психологічними структурами досвіду людини, її свідомості й несвідомого, психологічним контекстом дії когнітивних пізнавальних здатностей. Об'єктивність когнітивного розглядається у вигляді тілесних проявів свідомості, організменного, клітинного, нейронного, геннодетермінованого. Обмеження розробок суб'єктивними проявами когнітивного, когнітивними аспектами міжіндивідної комунікації залишають науку як сферу реалізації гносеологічних відносин і продукування знання за межами когнітивного підходу.

Введення системних проявів когнітивності на рівні людини, об'єктивного знання та сфери знання, зберігаючи відносну автономність цих рівнів, запобігає суб'єктивізації науки, дозволяє перейти від розгляду ролі свідомості суб'єкта до розкриття проявів когнітивності та механізмів їх взаємодії в еволюції науки, створює підгрунтя для дослідження когнітивної складової науки в її об'єктивних проявах. Актуальним є введення репрезентації в систему гносеологічних відносин, що відновлює відношення теоретичного до дійсності, втрачене в постмодерністській і постструктуралістській традиціях у розгляді науки як дискурсів і випадкової послідовності текстів.

В умовах орієнтованого на людину суспільства знання введення в розгляд науки в її еволюційному вимірі не може ігнорувати об'єктивні прояви індивідуальної та сумісної когніції, які впливають на зміну внутрішнього інтер'єру науки. Введення людини в науку в когнітивних стратегіях синергетики, сконцентроване на проявах людської реальності, спалахів мислення як супроводу текстових явищ, залишає невизначеним вплив її самотрансценденції на зміни в об'єктивному знанні. Це зумовлює актуальність когнітивного підходу, що спирається на об'єктивні прояви когнітивної активності людини у знанні, трансформацію способу представлення об'єктів у знанні та системні прояви когнітивних практик.

Перехід до розгляду заміщених процесів, відкладеної обробки, коли сенсомоторні функції від'єднані від оточуючого середовища (Л. Барсалу, Р. Бекер, К. Ваймар-Хастінгс, Р. Зваан, Л. Карлсон, Р. Гіббс, А. Гленберг, Р. Голдстоун, М. Гонсалес-Маркес, Р. Кенні, Р. Лангакер, Б. Маквінні, К. Мадден, Д. Пешер, Д. Річардсон, М. Рінк, Б. Роговскі, М. Співей, І. Фенг, Д. Хавас) створює підгрунтя для введення когнітивної активності людини в знакове середовище.

Дослідження когнітивної складової як основи системних трансформацій науки в часовому вимірі, зберігаючи цінність людини, її когнітивної системи та когнітивних пізнавальних здатностей як джерела нового, дозволяє довести дослідження об'єктивних проявів когнітивного в науці до рівня новітніх трансгресій сфери знання, які визначають висхідне значення науки у формуванні сучасного світоустрою.

В контексті визнання Європейським союзом цінності науки і знання (Пітер Дж.Д. Дрент) актуальним є розкриття зростаючого впливу знання на сумісні форми існування науки і суспільства. Знаннєвий аспект в образі науки постає в межах суб'єкт-об'єктної взаємодії (Р. Даниляк, Л. Мікешина, А. Ракітов), розгляду природознавства в контексті суб'єкт-предметного відношення (Л. Маркова), науки як когітологічної “машини” в контексті суб'єкта, об'єкта і предмета (О. Погорєлова).

Поява сучасного когнітивізму як інтегрального явища, що поєднує філософію, когнітивні науки, когнітивні дослідження і підходи, виявляє зв'язок пізнання і знання з когнітивним (В. Лекторський). Виявлення в контексті некласичної наукової раціональності й комунікативності науки фундаментальності когнітивного виміру комунікації (М. Попович) свідчить про актуальність дослідження глибинних зв'язків когнітивного з наукою.

Місце когнітивного в науці пов'язується з когнітивними стратегіями, що характеризують спрямованість психологічного досвіду та наявність психологічних структур - його елементів (Р. Аронов, О. Баксанський), з когнітивним підгрунтям психологічного виміру відкриття, на який має бути поширена логіка науки (А. Майданов).

Введення когнітивно-особистісного і когнітивно-світоглядного повертає до емпіричного живого суб'єкта, його мети і світогляду (І. Меркулов), дії його когнітивних здатностей, дуальності чуттєвого і раціонального в когнітивній домінантності гносеологічного образу (В. Ворніков). Когнітивне пов'язується з дією когнітивних, пізнавальних здатностей, з пізнанням живої людини як синтезом когнітивних практик (Л. Мікешина). Пізнання розкривається як безпосередній зв'язок когнітивних пізнавальних здатностей людини із світом, з буттям (В. Петрушенко, О. Пушонкова).

Когнітивний поворот, його орієнтованість на нейрофізіологію, зв'язок з нейрофілософією пов'язується з питанням про співвідношення лінгвістичних і ментальних репрезентацій (К. Пряженцева). Традиції дослідження науки як когнітивної системи (Л. Рижко) залишають, однак, науку як систему об'єктивного знання в її системних трансформаціях за межами досліджень когнітивного.

В той час, як когнітивна діяльність стає висхідною основою когнітивних практик, підгрунтям текстопороджувальної діяльності (В. Лук'янець, О. Кравченко, Л. Озадовська), межі когнітивного підходу в філософії науки та його сутність в умовах заміщення текстом об'єктів науки в некласичному трансценденталізмі залишаються невизначеними. Важливість і переваги когнітивного підходу розкриваються в когнітивній науці (О. Баксанський, А. Баранов, Д. Добровольський, О. Кучер), у логічному аналізі діалогу та дискурсу (В. Навроцький), у соціальній психології та педагогіці.

В умовах “смерті суб'єкта” (М. Фуко), “смерті автора” (Р. Барт) окреслення когнітивного підходу має відбуватися не за рахунок перенесення когнітивних процесів, когнітивних пізнавальних здатностей - тобто когнітивного як суб'єктивного на науку, а шляхом розкриття системних взаємодій, у яких когнітивне постає як таке, що проявляється в зв'язках людини з об'єктивним знанням і сферою знання. Спираючись на традицію дослідження когнітивного у пізнанні та знанні (І. Бескова, О. Баксанський, Ф. Варела, В. Ворніков, О. Князева, В. Лекторський, В. Лук'янець, А. Ішмуратов, О. Кравченко, А. Майданов, О. Мамчур, У. Матурана, І. Меркулов, Л. Мікешина, В. Петрушенко, М. Попович, К. Поппер, Е. Рош, Е. Томпсон, І. Чернікова, Н. Чухим), потрібний новий погляд, у якому виявляється значення когнітивного як підґрунтя еволюції сфери знання та основи формування її впливів на суспільний контекст.

У розкритті системних проявів когнітивності науки в суспільному вимірі важливим є розгляд наукової раціональності у вимірах людського буття (М. Попович, Г. Волинка); розробка теорії ментальності, ментальності в її національному та історичному вимірах (М. Попович, Б. Парахонський).

Запропонований в дисертації когнітивний підхід розглядає когнітивну активність людини в еволюції репрезентації в системі когнітивних практик. Репрезентація в когнітивній лінгвістиці розкривається як суб'єктивне, мінливе, залежне від контексту явище (Дж. Мандлер, Ж.Ф. Ришар), постає як структуралізація досвіду людини (К. Нельсон, Д. Румельхарт). Репрезентація не виокремлюється від представлення, її зв'язок з конструкцією не розкривається в контексті співвідношення теоретичного до дійсності.

Підґрунтям когнітивного підходу є розкриття когнітивного через структури представлення та операції, власне, не мовного знання, вираженого в мові, доведене до психологічних механізмів (І. Кобозева); представлення та заміщення в репрезентації (С. Радіонова), підкреслення фундаментальності проблеми представлення та її значення для розгляду науки, починаючи з класичної, в межах концептуалізації розриву мислення людини та природи (Дж.Ф. Люгер).

Наріжне значення мають ідеї засновників когнітивної науки (Ф. Варела, Д. Деннет, Дж. Лакофф, Дж.Ф. Люгер, Д. Макклеланд, У. Матурана, А. Ньюелл, Е. Рош, Д. Румельхарт, У. Саймон, Е. Томпсон, Н. Хомський та ін.); когнітивної психології (Р. Зваан, Дж. Мандлер, У. Найссер, Д. Пешер, Ж.Ф. Ришар, Р. Солсо); еволюційної епістемології (Д. Кемпбелл), еволюційної теорії пізнання (К. Лоренц, Р. Рідль, Г. Фоллмер); еволюції науки (К. Поппер), генетичної епістемології (Ж. Піаже); досліджень ментальної репрезентації (М. Дені, А. Блісдейл, С. Гормікан, Ф.Г. Ешбі, С.М. Косслін, К. Квілліан, А. Пайвіо, А. Тверскі), когнітивної лінгвістики (Дж. Лакофф, Р. Джакендофф, М. Джонсон, Р. Лангакер, Л. Талмі, Ч. Філлмор, А. Ченкі), когнітивних технологій обробки текстів (І. Кобозева), комп'ютерної лінгвістики (І. Лауфер, А. Морозова, П. Паршин, О. Поляк), когнітивних аспектів математики (П. Бенацераф, Г. Вейль, А. Гейтінг); когнітивних вимірів комунікації (А. Рункан, У. Матурана та ін..); когнітивного підходу в теорії і практиці управління.

У різних аспектах дисертаційне дослідження спирається на доробок вітчизняних науковців - постнекласичної раціональності (І.С. Добронравова, Л.І. Сидоренко); творчості (В.М. Ніколко, Б.В. Новіков); соціальної теорії (Т.І. Ящук, Л.В. Губерський); цивілізаційних проблем (С.А. Рижкова).

Вперше введено в філософський обіг дослідження теоретичних аспектів проектування та програмування (А. Александреску, К. Бек, Г. Буч, Дж. Рамбо, М. Фаулер, А. Якобсон та ін.).

Об'єкт дослідження - прояви когнітивності в науці.

Предмет дослідження - системні прояви когнітивності та їх взаємодія в еволюції науки, що зумовлює механізми реалізації когнітивної активності людини в трансгресії сфери знання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» НДР №06БФ041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання»; теми «Дослідження методів розвитку творчої особистості» (№ держреєстрації 0107U0000981) згідно з науковим напрямом кафедри філософії факультету соціології Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут».

Метою дослідження є виявлення трансформацій системних проявів когнітивного в еволюції науки, розкриття значення когнітивної складової у поступальному характері цієї еволюції, сучасних механізмах трансгресії сфери знання, пов'язаних із формуванням нових суспільних стратегій.

Досягнення поставленої мети потребувало низки дослідницьких завдань:

- проаналізувати еволюцію поняття когнітивного у філософії науки;

- виявити і дослідити різноманітні прояви когнітивного в сучасній науковій рефлексії;

- розкрити прояви когнітивного, що характеризують когнітивну активність людини в сфері знання;

- ввести репрезентацію в систему гносеологічних відносин та обгрунтувати значення цього введення для формування нового когнітивного підходу;

- розкрити еволюцію репрезентації як основу трансформації когнітивних проявів присутності суб'єкта у сфері знання;

- дослідити особливості репрезентації на кожному ступені еволюційного розвитку науки, починаючи з класичного природознавства;

- розглянути когнітивну практику як форму присутності людини у сфері знання. Виявити особливості сучасних когнітивних практик, їх роль у зростанні впливу сфери знання на формування суспільства знання та інформаційного суспільства;

- проаналізувати особливості сучасної методологізації й теоретизації науки в сфері творення програмних систем рівня організації, розкрити їх як основу нового типу когнітивних практик і трансформації проектування.

Мета і завдання, які поставлені в дисертації, визначили її структуру.

Теоретико-методологічні засади і методи дослідження. При розкритті ступеневого характеру зміни когнітивної складової в еволюції науки у дисертації використовується діалектичний підхід. У дослідженні репрезентації застосований гносеологічний підхід, що дозволяє розкрити співвідношення теоретичного до дійсності. Діалектичний підхід дозволяє розкрити трансформацію репрезентації, дослідити її як фактор ступеневих трансформацій когнітивної складової в еволюції, виявити якісні відмінності репрезентації на кожному ступені еволюції. Дослідження виконане із застосуванням системного, синергетичного та інформаційного підходів. Останні спонукали введення в хід об'єктивної логіки еволюції значення факторів самоорганізації дій суб'єктів у сфері знання, визначили необхідність розгляду когнітивної активності людини, пов'язаної з трансформацією репрезентації в тих системних відносинах і взаємодіях, що складаються в сфері знання. Компаративістський метод застосовано для осмислення еволюції поняття когнітивного у філософських дослідженнях різної методологічної орієнтації. Проблемно-порівняльний аналіз є важливою складовою методологічного арсеналу для виокремлення з сучасних наукових практик і введення в обіг філософського методологічного дослідження неописаних у філософській літературі проявів когнітивного.

Теоретичним підгрунтям, що дало можливість розкрити діалектичну взаємодію суб'єктних і позасуб'єктних проявів когнітивного як основи нового когнітивного підходу, є розуміння когнітивного як фундаментального виміру комунікації, його відокремлення від сугестивного (М. Попович); введення в методологічний аналіз когнітивних структур людини в межах задач засвоєння, переробки і трансформації знань (А. Конверський), когнітивних практик і когнітивної діяльності в науці (В. Лук'янець, О. Кравченко, Л. Озадовська), когнітивного в дослідженні пропозиції та наукового знання (О. Комар), трансформації проектування в контексті переходу теоретичного в практичне (С. Кримський).

У розробці методологічної реконструкції еволюції репрезентації в системі когнітивних практик як основи трансформації когнітивної складової в еволюції науки застосовані ідеї мови як комунікації, інтерперсональної комунікації (У. Матурана); розгляду комунікації як основи сумісної зміни когнітивної складової зі структурними змінами (У. Матурана, М. Джонсон, Дж. Лакофф); пізнання як взаємодії, когнітивних відносин як основи ідентифікації (Ф. Варела, У. Матурана); фундаментальності проблеми представлення та її зв'язку з еволюцією науки (Дж.Ф. Люгер).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українських філософсько-методологічних дослідженнях виявлено системні рівні проявів когнітивності в науці, проаналізовано їх суб'єктні та позасуб'єктні прояви, розкрито значення їх взаємодії як механізму трансгресії сфери знання - системних перетворень науки у мовному, знаннєвому, комунікативному та інших аспектах, пов'язаних із зміною репрезентації; розкрито діалектику суб'єктних і позасуб'єктних проявів когнітивності в еволюції науки; з'ясовано значення когнітивної складової сучасної сфери знання, її впливу на формування переходу теоретичного в практичне та когнітивного в онтологічне, пов'язаних із формуванням суспільства знання та інформаційного суспільства в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких положеннях:

- досліджена еволюція поняття когнітивного в філософській і науковій рефлексії від когнітивного, що характеризує нормативний і знаннєвий аспекти науки, до когнітивно-особистісного і когнітивно-світоглядного як характеристики суб'єкта, когнітивно-психологічного, що розкриває структурованість психологічного досвіду і психологічний контекст відкриття. Виявлено різноманітні прояви когнітивного в сучасній науці, що характеризують його як когнітивну активність (ментальна репрезентація, види когніцій, мовна когніція, пізнавальна активність у межах когнітивної області як основа ідентифікації системи) і спосіб представлення об'єктів різноманітної природи; обгрунтовано необхідність переходу до дослідження когнітивного по відношенню до сфери знання, виявлення когнітивної складової та розкриття її значення в еволюції науки;

- здійснена методологічна реконструкція системних проявів когнітивності в еволюції науки, основою якої є еволюція репрезентації в системі когнітивних практик; розкрито значення переходу від когнітивної активності людини до трансформації способів представлення об'єктів у знанні;

- продемонстровано, що дослідження когнітивного по відношенню до еволюційних змін у сфері знання дозволяє перейти від розуміння когнітивного як адаптивного до середовища на основі розгляду людини як інформаційної системи, до розкриття когнітивного як духовного підгрунтя системних трансформацій науки, що визначають її еволюцію;

- здійснено перехід до розгляду когнітивного як історичних типів когнітивної складової, пов'язаних із змінами репрезентації. На основі виявлення зміни репрезентаторів досліджуваних наукою явищ в об'єктивному знанні обгрунтовано зв'язок змін у репрезентації з трансгресією сфери знання, що розкривається як вихід за межі певного виду репрезентації, який супроводжується системними трансформаціями когнітивного в суб'єктних і позасуб'єктних проявах;

- розкрито ступеневий характер еволюції науки, що дозволило виявити вектор трансформації когнітивної складової, який проявляється в переході від розвитку теоретичного в межах репрезентації в системі гносеологічних відносин до переходу теоретичного в практичне. Перехід від представлення об'єктів до представлення задачі, до розвитку теоретичного як представлення типу задачі розкриває теоретичне як підгрунтя практичного;

- показано, що теоретизація і методологізація проектування програмних систем є основою нового типу когнітивних практик, у яких задіяність когнітивної активності цілісної людини у методологічно керовані процеси розробки, що спираються на дослідження, виявляє вирішальне значення креативності в семантичній складовій когнітивного продукту, яка визначає його функціональність. Показано, що відбувається вихід за межі репрезентації в системі гносеологічних відносин, когнітивне стає підгрунтям творення якісно нових, об'єктивно-реальних проявів соціальної функціональності;

- досліджено еволюцію теоретизації і методологізації проектування програмних систем, виявлено опосередкованість системного аналізу предметної області об'єктною моделлю (аналогом теоретичної моделі «сутність - зв'язок» у теорії баз даних), введення об'єктно-орієнтованого проектування в традицію дослідження в науці складних систем, перетворення його в науку і мистецтво; розкрито значення створення уніфікованих представлень в UML (Уніфікованій мові моделювання), які визначають об'єктивно-реальне існування системи в фізичному, мережевому, соціальному вимірах; показано, що зростання конструктивності предметної області у Методології Уніфікованого процесу, перетворення моделі предметної області в основу варіантів використання створюваної системи є формою впливу на суспільний контекст. Це дозволяє розкрити перехід когнітивного в онтологічне як механізм трансгресії сфери знання, в якому теоретизація та методологізація проектування стає підгрунтям творення нової соціальної функціональності;

- дістало подальшого розвитку поняття когнітивних практик як прояву дії творців науки, висхідною основою якої є когнітивна діяльність. Введення між когнітивною діяльністю людини та когнітивними практиками рівня репрезентації та її розгляд у системі гносеологічних відносин розкриває когнітивну практику як найвищий прояв системних трансформацій у сфері знання, пов'язаний із представленням людини в якості суб'єкта у сфері знання, з трансформацією способу представлення об'єктів у знанні та введенням нових проблемних областей у сферу знання, зумовлених потребами розвитку репрезентації;

- вдосконалено розгляд когнітивної практики як прояву ціннісної рефлексії на основі переходу з розгляду чистої суб'єктивності і базових структур свідомості в трансценденталізмі до розкриття рефлексивних, гносеологічних, методологічних інтенцій представлення людини в сфері знання, в яких її самотрансценденція стає підґрунтям еволюційних зрушень у відтворенні ідеалізованих предметностей об'єктивного знання;

- уточнено поняття живого пізнання людини як синтезу когнітивних практик, що є підґрунтям модернізації теорії пізнання, на основі введення в розгляд когнітивних практик як трансформацій гносеологічного відношення в еволюційному вимірі;

- дістало подальшого розвитку розкриття науки як форми культури через культуропороджуючу функцію науки та вплив системних трансформацій об'єктивного знання на генезис когнітивних пізнавальних здатностей людини. Виявлено обмеженість розробки живого пізнання людини як дії її когнітивних пізнавальних здатностей з позицій постнаукоцентризму;

- поглиблено розуміння проектування в контексті трансформації парадигмації цілепокладальної діяльності; показано, що проектування на основі розвитку теоретизації та методологізації процесів розробки програмних систем стає визначальним у формуванні стратегічного вектору у становленні інформаційного суспільства.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що покладення в основу розробки нового когнітивного підходу еволюції способу представлення в системі когнітивних практик дозволяє виявити ступеневий характер трансгресії сфери знання, розкрити діалектичний характер трансформацій когнітивного в еволюції науки, дає ключ для розуміння сучасної сфери знання, появи в ній нових проявів когнітивного у вигляді когнітивної дослідницької культури, когнітивних засад виробництва знання, переходу теоретичного в практичне, когнітивного в онтологічне. Розкриття когнітивної складової еволюції науки дозволяє довести розгляд еволюції механізмів реалізації когнітивної активності людини в сфері знання до сучасних її проявів переходу теоретичного в практичне і когнітивного в онтологічне, що характеризують зростання значення сфери знання в розвитку суспільства знання та інформаційного суспільства. Теоретичне дослідження полягає в розкритті когнітивної складової трансформацій сфери знання у формуванні сучасної суспільної та наукової перспективи, що сприяє подальшим розробкам активізації когнітивної активності людини в сфері знання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування теоретичних положень і висновків дисертації для оцінки методологічних засад підвищення ефективності застосування результатів знаннєвих процесів сучасної сфери знання як інструментів управлінських рішень, розробки шляхів трансформації проектування програмних систем для розвитку інформаційного суспільства в Україні; у вдосконаленні методологічних засад магістерської філософської підготовки; у навчальному процесі при викладанні та вивченні курсу для магістрів усіх спеціальностей «Філософські проблеми наукового пізнання».

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри філософії факультету соціології Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», кафедри філософії та методології науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Їх оприлюднено в наукових доповідях і повідомленнях на “Філософських читаннях пам'яті Павла Копніна” (м. Київ, 4 - 5 жовтня 1996 року); Міжнародній конференції “Україна - Греція: Історія та сучасність” (м. Київ, 29-30 вересня 1993 р.); науково-теоретичній конференції “Людина: дух, душа, тіло” (м. Суми, 13-14 листопада 1996 р.); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 400-річчю з дня народження Рене Декарта “Спадщина Рене Декарта у світі сучасної культури” (м. Київ, 30-31 жовтня 1996 р.); 5-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” (м. Київ, 13 - 14 травня 1999 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 27-28 листопада 2003 р.); Міжнародних синергетичних читаннях пам'яті Іллі Пригожина (м. Київ, 12-13 грудня 2003 р.); Міжнародній науковій конференції “Філософія природи і практична філософія” (м. Київ, 14-15 жовтня 2004 р.); III Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 29-30 листопада 2005 р.); VIII Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість та освіта у вимірах XXI століття” (м. Київ, 12-13 травня 2005 р.); VII Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (смт. Симеїз, 25 червня - 2 листопада 2006 р.); IX Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності (м. Київ, 1 -18 травня 2007 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (м. Київ, 29-30 листопада 2007 р.); “круглому столі» журналу “Практична філософія” “Чим хвора наша культура?” (м. Київ, 18 травня 2003 р.).

Висновки дисертації застосовані в розробці авторського курсу підготовки магістрів усіх спеціальностей «Філософські проблеми наукового пізнання», затвердженого Методичною радою Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», впроваджені в читанні цього лекційного курсу.

Публікації. Основний зміст дисертації викладено в науковій монографії «Інформаційне суспільство: когнітивний креатив постнекласичних досліджень» (25 друк. арк.), у розділі колективної монографії (авторська частина 1,5 друк. арк.), 29 статтях у наукових журналах і збірниках наукових праць, у тому числі 26 статтях у наукових виданнях, визнаних фаховими ВАК України, а також у 12 тезах у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Предмет дослідження та специфіка поставлених завдань зумовили структуру дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів (13 підрозділів), висновків до розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 467 найменувань на 43 сторінках. Повний обсяг дисертації - 391 сторінка.

2. Основний зміст дисертації

когнітивний рефлексія наука знання

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан її розробки у філософському та науковому дискурсах, показано зв'язок дослідження з науковими програмами, розкрито його мету й завдання, об'єкт і предмет, подано методологічну та теоретичну основу, наукову новизну отриманих результатів, їх теоретичне та практичне значення, а також відомості про їх апробацію та оприлюднення.

Перший розділ - «Проблема когнітивного у філософії та науці» - присвячено проблемі когнітивного, його проявам у філософській і науковій рефлексії, методологічним засадам нового когнітивного підходу, розробленого на основі еволюції репрезентації в системі когнітивних практик; методологічній реконструкції як складовій дослідження сфери знання.

У першому підрозділі - «Еволюція поняття когнітивного» - з'ясовано необхідність концептуалізації когнітивного на філософському рівні, зумовлена наявністю різноманітних проявів когнітивного в філософії та науці. В роботах К. Поппера, І. Лакатоса, О. Мамчур, Н. Чухим когнітивне як вираз знаннєвого і нормативного в науці протиставлене співвіднесеному з людиною; нині когнітивне постає як співвіднесене з людиною - у вигляді когнітивно-психологічного виміру логіки відкриття (А. Майданов); свідомості й несвідомого (І. Бескова); когнітивних стратегій, що розкриває спрямованість і структуру психологічного досвіду (Р. Аронов, О. Баксанський); когнітивних пізнавальних здатностей (О. Баксанський, Ф. Варела, О. Князева, О. Кучер, І. Меркулов, У. Матурана, У. Найссер, Е. Рош, Р. Солсо, Е. Томпсон, Г. Фоллмер); когнітивно-особистісного та когнітивно-світоглядного (І. Меркулов).

Дослідження об'єктивних проявів когнітивного в науці дозволяє розглянути проблему когнітивного з позицій діалектики суб'єктних і позасуб'єктних проявів, еволюції репрезентації в системі когнітивних практик. Введення репрезентації як системного рівня між когнітивною активністю людини та її присутністю у сфері знання в якості суб'єкта когнітивних практик спирається на дослідження, власне, не мовних знань у мові з точки зору структур представлення та операцій у когнітивній лінгвістиці й когнітивних технологіях обробки текстів, доведеного до психологічних механізмів мислення (І. Кобозева); ментальної репрезентації як структуралізації системи обробки інформації у вигляді когнітивних операцій, суб'єктивного та об'єктивного їх застосування (А. Блісдейл, С. Гормікан, М. Дені, Д. Енгелькамп, Ф.Г. Ешбі, К. Квілліан, А. Коллінз, С.М. Косслін, А. Пайвіо, А. Тверскі, А. Трейсман та ін.), введення в розгляд когнітивних операцій, розкриття операції як неявної передумови когнітивних моделей (Т. Ребеко), споглядання та операцій в генетичній епістемології (Ж. Піаже); розгляд когнітивних, знаннєвих структур у комп'ютерній лінгвістиці (І. Лауфер, А. Морозова, П. Паршин, О.Поляк); впровадження когнітивних, пізнавальних технологій у процеси прийняття рішень, пов'язані з представленням знання в предметній області (В. Максимов, С. Качаєв); когнітивної технології як інтегрального поєднання дії комп'ютера та інтелектуальної активності людини, що сприяє активізації її творчого потенціалу (А. Зенкін).

Важливим є розуміння когнітивного, що визначає активність людини до себе і до оточуючого світу в розробках установки й когнітивної організації, у теорії балансу (Ф. Хайдер); когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер); у дослідженні соціальних установок і їх змін (Т. Ньюкомб); когнітивного як джерела самомодифікації системи, як життєво важливого, що визначає межі когнітивної області в її зв'язку з ідентифікацією (Ф. Варела, У. Матурана). Особливого значення набувають сучасні дослідження в науці сумісної когніції (group cognition), яку не можна редукувати до проявів індивідуальної когніції.

Введення в науку і практику когнітивних мереж, які виявляють здатність інформаційних комунікативних систем, що динамічно утворюються, до самоусвідомлення, знання, самодослідження, прийняття рішень та ідентифікації незалежно і до включення людини в їх дію, свідчать про продуктивність для розвитку науки та інформаційного суспільства досліджень об'єктивних проявів когнітивного.

У другому підрозділі - «Про засади когнітивного підходу в філософії науки» - розглядаються методологічні проблеми когнітивного підходу, зумовлені поширенням його дії на знаннєві процеси та сферу знання. Розгляд когнітивного як біологічного (організменного, нейронного, клітинного) не дозволяє поширити такі його прояви на сферу знання як знакове середовище здійснення дискурсів і комунікації. Розкриття когнітивного на полюсі суб'єкта (індивідуального чи колективного) залишає невстановленими знаннєвий, комунікативний, нормативний та інші аспекти когнітивності.

Введення соціального (соціальних інтересів, соціальних практик) пов'язане з відмовою від точних репрезентацій та визнанням кінця епістемології (Р. Рорті). Розгляд когнітивного як функції соціальної системи (С. Московічі) в контексті соціального конструкціонізму (Н. Луман, П. Бурдьє), заміна суб'єкт-об'єктної взаємодії комунікацією (І. Чернікова) за умов розгляду комунікації в контексті повсякденного мислення (Ю. Габермас) сприяє стиранню межі між наукою та соціальним оточенням, розкриваючи науку з точки зору повсякденного мислення.

Сфера знання як автономна від суспільного контексту сфера виробництва знання в науці, як вираз знаннєвого, нормативного та інших об'єктивних проявів когнітивного, пов'язаних із науковими процедурами, залишається недослідженою.

Методологічний розрив між започаткованим в епістемології розумінням когнітивного як виразом знаннєвого і нормативного аспектів науки (К. Поппер, І. Лакатос, О. Мамчур) та виразом когнітивного, пов'язаного із суб'єктом психологічним (Р. Аронов, О. Баксанський), з тілесними проявами свідомості в рамках біологічної концепції пізнання (Ф. Варела, У. Матурана, Е. Томпсон, Е. Рош), не може бути подоланий з позицій протиставлення натуралістичного (Д. Кемпбел, Р. Рідль, К. Лоренц) і культурно-історичного (Л. Виготський, С. Лур'є, С. Рубінштейн, А. Леонтьєв).

У протиставленні вищих пізнавальних функцій, пов'язаних з оперуванням смислами, та когнітивних здатностей, пов'язаних з тілом, губиться цілісність людини, постає її внутрішня розірваність. Розробка когнітивного підходу з позицій представлення людини як суб'єкта в системі когнітивних практик у сфері знання відбувається на основі дослідження об'єктивних «слідів» когнітивної активності у знанні у вигляді трансформації способів представлення та операцій. Здійснення переходу від тілесних проявів когнітивного до розкриття його як історичних типів духовного, пов'язаних із знаннєвими процесами в еволюції науки, передбачає розгляд когнітивної активності людини не тільки по відношенню до об'єкта і способу його представлення (знаннєвий аспект), а й по відношенню до трансформації репрезентації в системі когнітивних практик.

Обгрунтовано перехід до поєднання системного, діалектичного, синергетичного підходів у дослідженні взаємодії когнітивної активності людини та об'єктивних проявів когнітивного в еволюції знання і сфери знання.

У третьому підрозділі - «Питання методологічної реконструкції еволюції науки» - з'ясовано місце когнітивного підходу серед інших, що досліджують науку, показано, що розроблені методології та методологічні реконструкції охоплюють опис систем наукового знання (реконструктивний підхід і методологічна традиція), чисту суб'єктивність у ціннісному вимірі в її спрямованості на текст, а не на об'єкт (некласичний трансценденталізм), герменевтичні засади інтерпретації мови теорії у відношенні до досвіду. Питання методологічної реконструкції розкривають можливості когнітивного підходу в розкритті єдності сфери знання в умовах поглиблення розколу між соціальним, гуманітарним і природничо-науковим, математичним і технічним знанням, який є неминучим у контексті розбіжностей нормативного характеру, протиставлення пізнання, орієнтованого на різні за своєю природою об'єкти.

Методологічна реконструкція в когнітивному підході вводить у розгляд нові елементи опису систем знання. Виявлення в тексті способів представлення та оперування дозволяє перейти від розгляду об'єктів і типів систем, що досліджує наука, до дослідження їх репрезентації. Введення у розгляд когнітивної активності людини як джерела трансформації способу представлення досліджуваних явищ в об'єктивному знанні розкриває цю активність як таку, що здійснюється під впливом системних проявів цих трансформацій у сфері знання. Методологічна реконструкція системних проявів когнітивності робить видимою сферу знання як спосіб відтворення науки самої себе в еволюційному вимірі. На відміну від інших форм впливу людини на істину - маніфестації як вербальної активності, що зумовлює перехід визначень суб'єкта у визначення предмета (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі) і констеляції, що визначає вплив екзистенції на буття (Г. Гайдеггер), у методологічній реконструкції когнітивного підходу йдеться про об'єктивні прояви індивідуального внеску наукової персони у трансформацію попереднього способу представлення. Людина перестає бути лише транслятором епістем (М. Фуко).

Використовуючи ідеї мови як комунікації, інтерперсональної комунікації, сполученості когнітивних змін зі структурними змінами (У. Матурана), метафори комунікації як трубопроводу (М. Джонсон, Дж. Лакофф), у якій здійснено перехід від комунікації як передачі інформації до розгляду сумісних змін когнітивного та структурного, які демонструють просування всіх учасників комунікації в певному напрямі, в методологічній реконструкції когнітивного підходу введено комунікацію через репрезентацію. Остання характеризує трансформацію способу представлення у знанні як подолання попереднього способу представлення внаслідок здійснення суб'єкт-суб'єктної комунікації. Це відбувається під впливом системних змін когнітивного як такого, що змінюється відносно сфери знання. Таким чином вводиться нелінійність еволюційного виміру.

Загальнотеоретичною формою осягнення проблеми когнітивного в межах трансгресії сфери знання та виокремлення якісно відмінних ступенів її еволюції є розгляд когнітивного в контексті співвідношення онтологічного та онтичного. Це дозволяє розглянути особливості репрезентації, які розкривають співвіднесеність знання з дійсністю, дослідити зміни механізмів виокремлення об'єкта як частини дійсності в когнітивній активності людини, яка завдяки системній еволюції когнітивних практик стає діячем та учасником еволюційних перетворень у науці.

У другому розділі - «Репрезентація в еволюційному вимірі науки» - обґрунтовано необхідність введення репрезентації в систему гносеологічних відносин як засобу подолання роз'єднаності людського мислення та природи досліджуваних у науці явищ, введено дослідження ідеалізованих предметностей об'єктивного знання як підгрунтя для дослідження абстрактних репрезентацій, виявлено значення співвідношення репрезентації та еволюції.

У першому підрозділі - «Введення репрезентації в систему гносеологічних відносин» - показано, що в сучасному розумінні пізнання не враховане значення репрезентації. Ідея безпосереднього характеру сутнісної репрезентації в методологічній традиції, пов'язана з розглядом співвідношення структури теорії та структури об'єкта, веде до того, що сутність «поглинає» репрезентацію.

В умовах відмови від точних репрезентацій та відступу від гносеологічних відносин у контексті соціального конструкціонізму є актуальним розгляд репрезентації як досягнення співвіднесеності теоретичного з дійсністю. Звернення до прогресу цих конструкцій, що використовувались як репрезентатори протягом геометричного етапу, починаючи від геометричних відрізків, складених з них трикутників до механічних чи трансцендентних кривих і далі - до квадратур, свідчить про те, що розвиток репрезентаторв іде в напрямі зростання їх штучності, віддаляючи їх від емпіричного об'єкта та його онтологічної сутності.

Еволюція представлень охоплює науку від класичної до сучасної. На тлі розгляду різних форм представлення в математиці висновок у постмодерністській традиції про відмову від точних репрезентацій виглядає як такий, що стосується тільки епістемології, а не науки.

На відміну від розкриття репрезентації як духовно-суттєвого зв'язку людини зі світом, пов'язаного з відходом від лінгвоцентризму в тілесність (О. Пушонкова) введення репрезентації в систему гносеологічних відносин створює перехід для розгляду когнітивної активності людини по відношенню до трансформації представлення об'єкта у знанні. Дослідження систем репрезентації в науці розкриває когнітивні здатності сприйняття, мислення, споглядання не як вираз тілесності та антропологічності, а як певний тип духовного, що характеризує науку як форму культури. Контакт зі світом відбувається через подолання попередньої логіки відтворення об'єкта, необхідності відкриття і введення в науку якісно нового репрезентатора.

Репрезентація створює певний культуро-історичний, такий, що розвивається наукою, спосіб опосередкованого відтворення дійсності, який здійснюється шляхом впровадження в систему об'єктивного знання штучних репрезентаторів. Це інший спосіб єднання людини з природою, ніж безпосереднє поєднання когнітивних структур людини з буттям у пізнанні. Загальна, надіндивідуальна, універсальна природа введених у сферу знання репрезентаторів різних онтологічних явищ свідчить про те, що йдеться про формування якісно нових проявів когнітивного, які характеризують надіндивідуальну природу об'єктивного наукового знання.

У другому підрозділі - «Ідеалізована предметність» - показано, що ідеалізована предметність дозволяє відокремити об'єкт у знанні від об'єкта в його онтологічному сутнісному вимірі. На відміну від ідеального, що характеризує праксеологічну спрямованість психологічного як відображення дійсності (Е. Ільєнков), ідеалізована предметність дозволяє досліджувати трансформацію способів представлення об'єкта у знанні. На відміну предметності як об'єкта, схеми предметно-практичної діяльності (Ю. Бородай) ідеалізована предметність виявляє трансформацію когнітивної складової об'єктивного знання в його співвідношенні онтологічного та онтичного. В когнітивній психології схема розглядається як конфігурація даних, структуралізація досвіду (К. Нельсон). Абстрактні репрезентації розглядаються як метафоричне розширення конкретних (Дж. Лакофф, Р. Гіббс, А. Голдберг). Їх природа залишається невстановленою.

Ідеалізована предметність постає як цілісність предметного змісту знання, що пов'язує окремі елементи його процесуальності, віднесені в їх здійсненні до когнітивних здатностей людини, в єдине семантичне утворення. Зміни в ідеалізованій предметності є свідченням трансформації систем репрезентації, що відбувається через введення нових елементів знання, насамперед гіпотез, принципів, законів теоретичних схем тощо. Розкриття ідеалізованої предметності з позицій когнітивного в контексті співвідношення онтологічного та онтичного дозволяє вивести дослідження репрезентації на грунт методологічної реконструкції історичних формоутворень науки.