Системні прояви когнітивності в еволюції науки

Порівняно з безпосередньою дієвістю репрезентації в когнітивних процесах, перетворення її в схему (Дж. Мандлер, Ж.Ф. Ришар), ідеалізована предметність розкриває зв'язок предмета з істиною, поняття предметної істини (С. Кримський) через засоби ідеалізації та наукові процедури, пов'язані з еволюцією способів представлення.

У третьому підрозділі - «Репрезентація і проблема еволюції» - показано, що існуючий у межах когнітивної науки підхід до проблеми еволюції в еволюційній епістемології ґрунтується на дослідженні еволюції системи сприйняття (Д. Кемпбелл). Перехід до еволюції науки пов'язаний з біологічною еволюцією та поширенням на науку природного та селективного відбору (К. Поппер). Протиставлення апостеріорного та апріорного долається через перехід першого в друге шляхом генетичного закріплення (К. Лоренц). У теоріях геннокультурної еволюції класичної соціобіології йдеться про безпосередній зв'язок генів із соціальними феноменами (Е. Уілсон, Р. Докінс, Р. Александер).

Важливою є постановка питання про еволюцію когнітивних здатностей, когнітивних програм і метапрограм, співвідношення когнітивної еволюції та нейроеволюції, співвідношення когнітивної еволюції та культури (І. Меркулов); виокремлення напрямків, виявлення необхідності розробки еволюційної парадигми науки (Є. Шульга).

Розкриття еволюції з позиції когнітивного підходу передбачає перехід від кумулятивізму та перетворення знання на фактор еволюції до розкриття механізму еволюції науки на основі взаємодії трьох рівнів системних проявів когнітивності. Обгрунтовано необхідність розгляду науки в певному культурному вимірі, в якому людина не тільки співвідноситься з об'єктами, а й трансформує засоби репрезентації об'єктів у знанні. Системні прояви уведення людини у сферу знання як суб'єкта когнітивних практик є підгрунтям цілісного представлення людини, розкриття когнітивного як духовного, що спричинює трансформацію репрезентацій, відтворення в методологічній рефлексії та осягненні у свідомості зміни способів включення людини в пізнавальні відносини. Розкриваючи когнітивний вимір еволюції науки як важливої підсистеми культурного й цивілізаційного розвитку, з позицій взаємодії системних проявів когнітивності відтворено різні грані присутності людини у сфері знання.

У третьому розділі - «Прояви когнітивного в трансгресії сфери знання» - розкривається ступеневий характер еволюції науки як послідовність трансгресій сфери знання, кожна з яких означає внутрішньо-системну трансформацію, пов'язану з виходом за межі певного виду репрезентації, виявлено її аспекти - знаннєвий, нормативний, методологічний, комунікативний, рефлексивний, праксеологічний.

У першому підрозділі - «Когнітивні аспекти трансгресії сфери знання на геометричному етапі класичного природознавства» - звернено увагу на факт еволюції від ідеалу абсолютно достовірного доведеного знання (У. Уоллес, Дж. Роджерс, М. Фехер, Л. Лаудан) до знання, що відповідає імовірнісній гносеології (Дж. Роджерс, Л. Косарева), від знання, абсолютно адекватного об'єкту, до знання у вигляді математичного формалізму (Л. Косарева, П. Гайденко). Спираючись на дослідження (А. Майєр, О. Койре, А. Григор'янц, В. Зубов, У.Л. Уайзен, В. Лук'янець, І. Погребиський, В. Біблер, А. Елзинга, Д. Уайтсайд, В. Вавілов, І. Лакатос, Л. Лаудан, Дж. Блекуелл, Р. Кергон, Г. Герлак); історичні дослідження розвитку знання (Р. Бирдина, Б. Делоне, М. Лузін, А. Юшкевич тощо), обґрунтована необхідність переходу від розгляду суб'єкт-предметного відношення та автономності природи (Л. Маркова), об'єктивності наукового знання (Р. Аронов, О. Баксанський), протиставленої суб'єктивності когнітивного (А. Кожибський) до розгляду системних змін, що відбувались у науці внаслідок розвитку і вдосконалення способу репрезентації досліджуваних природних явищ. Зміна репрезентаторів (від геометричних відрізків до механічних, трансцендентних кривих, координатного представлення кривих і до квадратур) є проявом зростаючого системного впливу сфери знання на еволюцію способу представлення досліджуваних природних явищ. Сфера знання формується в еволюційному вимірі за рахунок введення в науку нових, не існуючих раніш областей, які необхідні для розвитку певного виду репрезентації.

Об'єктивними проявами когнітивного, що не дозволяють перетворити науку в породження свідомості людини, є операційний простір та зміна ландшафту об'єктивного знання. Засобом доведення системної єдності досліджень у різних областях науки, не пов'язаних між собою теоріями, методами та об'єктами, є відкриття єдиного операційного простору, що постає як сфера реалізації можливостей, пов'язана з розвитком певного виду репрезентаторів. При цьому розвиток об'єктивних проявів когнітивного стає незалежним від гносеологічного відношення. Єдиний операційний простір переводить розгляд операціоналізації в контексті взаємодії суб'єкта з формами і рівнями знання - емпіричного і теоретичного (С. Кримський) в еволюційний вимір системних трансформацій сфери знання.

Визначення місця людини в трансгресії сфери знання через її місію і стратегію долає загромадженість як характеристику діяльності в різних, непов'язаних між собою об'єктом, методом і предметом областях знання. Виявлено діалектичну суперечливість представлення людини як суб'єкта когнітивних практик між свідомою спрямованістю на вдосконалення існуючого виду репрезентації та творенням об'єктивних передумов для системних трансформацій сфери знання та її переходу до якісно нового ступеня еволюції, пов'язаного з новим видом репрезентації.

У другому підрозділі - «Когнітивні виміри проблеми представлення в еволюції знання» - виявлено трансформацію гносеологічних відносин у зв'язку з переходом сфери знання до нового етапу, пов'язаного з появою аналітичного представлення об'єктів у знанні. Аналітичне представлення виникає як інтегральний результат різноманітних досліджень у різних предметних областях попереднього етапу еволюції. Передумовою стає відкриття функції, розробка її аналітичного представлення, розкладання функцій у ряди, створення аналітичної геометрії, відкриття інфінітезимальних методів тощо. Когнітивний підхід розкриває гносеологічні відносини на новому ступені еволюції науки як відношення між аналітичним способом представлення об'єкта у знанні та способом представлення об'єкта як природи (що на попередньому геометричному етапі відповідав найвищому досягнутому в когнітивних практиках способу представлення об'єкта у знанні). В якості об'єкта пізнання постає ідеалізована природа як об'єкт чуттєвого сприйняття в рамках геометричної конструкції - координатного представлення кривих, де крива є траєкторією руху тіл.

На зміну природності репрезентації, в якій даність об'єкта у знанні розкривається через прозорість його спогляданню, приходить аналітичне представлення з символьними формульними конструкціями та формально-аналітичними операціями.

Новий погляд на цілісність знання з урахуванням неперервності диференціювання (І. Добронравова) дозволяє зв'язати еволюційні трансформації в сфері знання, появу нових теорій і нових предметних областей з нарощуванням оперативних можливостей аналітичного способу представлення. Універсальність аналітичних функцій в якості репрезентаторів, їх розкладання в степеневі ряди протягом усього етапу набувають виразу загальності правил та операцій (Л. Ейлер), стаючи підставою для виникнення якісно нового виду колективних проявів когнітивності, що характеризують природність певних операцій та дій. Діалектична суперечність представлення людини як суб'єкта в сфері знання на цьому етапі постає у вигляді надання активності суб'єкта вигляду надіндивідуальної, надперсональної дії.

У третьому підрозділі - «Когнітивний вимір єдності сфери наукового знання» - виявлено єдність сфери знання в умовах формування дисциплінарно організованої науки з позицій трансформації репрезентації та когнітивної складової еволюції науки. Вирішальним для подолання репрезентації об'єктів природи у вигляді координатного представлення кривих, ототожнення евклідового простору з фізичним простором, ототожнення ідеального простору геометричних конструкцій («геометрії» за І. Кантом) з чуттєвим сприйняттям речовинної реальності стає вихід сфери знання в комплексну площину на основі введення поняття комплексного числа, арифметики та алгебри комплексних чисел, теорії функцій комплексної змінної тощо. Перехід від предметно орієнтованих пізнавальних схем до формальних представлень відбувається в межах методології фізичного пізнання (Максвелл) та її подолання (оптико-механічна аналогія Гамільтона).

Включення когнітивних структур людини в нове неприродне, знакове середовище стає підґрунтям трансформації когнітивної складової - формування сприйняття і споглядання штучних, неіснуючих абстрактних структур (листок Мебіуса, проекційні креслення Монжа, риманова поверхня, неевклідові простори тощо). Трансформується співвідношення штучного і природного: відбувається відмова від репрезентації сутності природного явища як метафізичної ідеї (Гамільтон). Включення когнітивних структур людини в знаннєві процеси в сфері знання стає підґрунтям введення якісно нових об'єктів. Виявлено значення перцептивних процесів, творчої уяви та трансформації споглядання як вирішального ланцюга в переході від аналітичного продовження Пюїзе і Коші для введення пелюстків риманової поверхні. Новим є перехід від розгляду єдності знання з точки зору єдності когнітивних здатностей людини (А. Гейтінг) до розкриття когнітивного як духовного фактору еволюції, який лежить в основі трансформації представлень та оперативної компоненти, що формує цілісність сфери знання, її автономність від суспільного, історичного, цивілізаційного контексту та суспільних інфраструктур.

У четвертому розділі - «Питання когнітивного підходу в сучасній науці» - виявлено когнітивні джерела зростання практичної ефективності знаннєвих процесів сучасної сфери знання, досліджено когнітивні аспекти повороту сучасної науки у виробництві знання до людини.

У першому підрозділі - «Сучасна наука: когнітивні аспекти переходу теоретичного в практичне» - досліджено нові напрями - системний аналіз, прикладний системний аналіз, інтелектуальний аналіз інформації, нові прояви теоретичного в дослідженні операцій, знаннєві процеси в когнітивній інженерії, когнітивний підхід в теорії і практиці управління. Це дозволяє розкрити трансформацію знаннєвого аспекту когнітивного як сучасну трансгресію сфери знання, що характеризує трансформацію теоретичного в практичне. Для розкриття цієї трансформації запропоновано дослідження когнітивних практик у їхньому відношенні до когнітивних продуктів.

Різноманітність сучасної спрямованості теоретичного на практичне в знаннєвих процесах (розробка теоретичного представлення різного типу задач як основи моделювання і дослідження реальних систем, моделей і модельних представлень як інструментів дослідження та управління реальними об'єктами, розробки представлень з метою прогнозування майбутнього, розвитку технологічного передбачення, розробки механізмів соціального управління, розвиток нових напрямів як методологічних трендів, що продукують в сфері знання нові методології, алгоритми для постановки і розв'язання проблем реального життя тощо) відкриває нові риси науки як практичного розуму.

Відкривається інноваційний характер нового когнітивного підходу, що дозволяє виявити нові риси теоретичного - прогностичність, проективність, спрямованість на постановку і розв'язання реальних проблем, спрямованість на відтворення майбутнього.

У другому підрозділі - «Когнітивний вимір виробництва знання в сучасній науці» - проблема когнітивного виміру виробництва знання в сучасній науці полягає у переході від гносеологічного розгляду пізнавальної діяльності до виявлення когнітивних аспектів дій суб'єкта у сфері знання, які перетворюють дослідження різноманітних об'єктів сучасної науки у форму когнітивних практик - сучасну форму переходу теоретичного в практичне. В межах когнітивного підходу акцент перенесено на креативність по відношенню до сфери знання, що веде до продукування нових компонентів сфери знання та визначає їх продуктивність і результативність по відношенню до суспільства. Нові напрями сучасної сфери знання розкриваються як методологічні тренди відтворення продуктивної активності людини по відношенню до введення в сферу нових елементів знання і створенню нових інструментів управління.

Дослідження когнітивного виміру виробництва знання вводить у розгляд когнітивну дослідницьку культуру як засіб здійснення компетенцій суб'єкта в сфері знання, пов'язаних з формуванням представлень виробленого та отриманого в комунікаціях знання, поєднуючи розгляд внесення змін суб'єктом у сферу знання із суспільно-значимою результативністю когнітивних практик.

У п'ятому розділі - «Прояви когнітивного в науковій і суспільній перспективі» - виявлено когнітивні аспекти трансгресії сфери знання, яка зумовлена розвитком теоретизації та методологізації проектування програмних систем та їх впливом на когнітивні практики інформаційного суспільства.

У першому підрозділі - «Теоретизація і методологізація проектування програмних систем як фактор трансгресії сфери знання» - обґрунтовано перетворення проектування програмних систем як виду інженерно-технічної діяльності, проміжної між теорією і практикою, в складову сучасної сфери знання. Показано, що еволюція теоретизації та методологізації процесу розробки програмного забезпечення в об'єктно-орієнтованому проектуванні, Уніфікованій мові моделювання та Уніфікованому процесі з початку 90-х років ввела проектування в наукову традицію розробки проблеми складності і дослідження наукою складних систем. На основі введених у філософський обіг робіт К. Бека, Г. Буча, Д. Рамбо, М. Фаулера, А. Якобсона досліджено еволюцію теоретизації та методологізації проектування програмних систем рівня організації, розкрито значення наукової складової в проектуванні. Перехід від машини до дослідження предметної області, опосередкованість відношення до предметної області об'єктною моделлю (аналогом моделі «сутність - зв'язок» теорії баз даних), яка виконує роль теоретичної моделі; підкреслення в об'єктній моделі ролі абстракції та ієрархії, єдність відкриття і винаходу надає когнітивній активності цілісної людини в її творенні базових абстракцій - класів та об'єктів, що визначають основну функціональність програмної системи, значення креативного перетворення дійсно існуючого. Показано, що еволюція теоретизації та методологізації підсилює значення переходу когнітивного в онтологічне. В Уніфікованій мові моделювання абстрактні сутності та їхні зв'язки є вмістом уніфікованих представлень, сукупність яких і є система в усіх її онтологічних проявах, у тому числі й, насамперед, у соціальному.

Перехід у Методології Уніфікованого процесу (А. Якобсон, Дж. Рамбо, Г. Буч) до ітеративної та інкрементної розробки десятків і сотень тисяч абстракцій, що створюють внутрішній зміст набору логічних моделей, які визначають основну функціональність системи і водночас відтворюють єдність процесу і продукту, створює найвищий прояв теоретизації проектування. Об'єктом теоретизації стає вже не відношення до дійсності, а безпосередньо сам процес розробки.

В найвищій формі теоретизації проектування - Методології Уніфікованого процесу предметна область постає у вигляді моделі предметної області - основи варіантів використання системи, що впливає на суспільний контекст, змінюючи його. Теоретизація і методологізація проектування програмних систем розкривається як якісно новий прояв трансгресії сфери знання, пов'язаний з виходом за межі наукової складової та знаннєвих процесів у трансформацію суспільного контексту, що відкриває шлях до cognitive based суспільства, в якому на основі дослідження і моделювання предметної області в проектуванні «втягнені» наукове знання і досвід, пов'язаний з розвитком усіх сфер суспільного життя.

У другому підрозділі - «Когнітивні практики в інформаційному суспільстві як вияв сучасної трансгресії сфери знання» - здійснено перехід від розгляду когнітивних практик як пізнання живої людини (Л. Мікешина, В. Лекторський), дії творців науки у формі дискурсу (В. Лук'янець, О. Кравченко, Л. Озадовська), прояву ціннісної рефлексії в некласичному трансценденталізмі до розкриття їх як засобу реалізації теоретизації та методологізації проектування програмних систем. Це долає протилежну направленість інтелектуальних пошуків та наукових практик, вперше створюючи ситуацію, в якій висхідний розвиток теоретизації та методологізації стає основою формування когнітивних практик як духовно-перетворюючого впливу когнітивної активності людини на соціально-функціональні прояви інформаційного суспільства. Когнітивні практики в проектуванні розкривають потенціал когнітивної активності людини, що перетворює дійсність. Через когнітивні практики як форму реалізації можливостей теоретизації та методологізації, досягнутої в проектуванні, когнітивне в людині шляхом творення абстракцій, представлень, логічних моделей стає основою перетворення об'єктивно-існуючого.

Дослідження когнітивних практик інформаційного суспільства у контексті еволюції когнітивних продуктів, спрямованих на створення якісно нової, соціальної функціональності характеризує когнітивні практики як синтез теоретичного і практичного. Поєднання дослідження предметної області й проектування нової функціональності, органічна єдність відкриття і винаходу, яка через семантичну роботу з абстракцією і на основі творення нових класів та об'єктів повністю окреслює всі функціональні прояви системи, перетворює когнітивні практики в таке поєднання когнітивної активності цілісної людини, досліджень, проектування та розвитку методологічної і теоретичної складової, в синтезі якого народжуються риси якісно нового інформаційного суспільства, орієнтованого на розвиток соціальної функціональності.

Висновки

На основі теоретичного узагальнення й компаративного дослідження різноманітних проявів об'єктивного в науці та когнітивізму як явища у філософській та науковій рефлексії в дисертації запропоновано когнітивний підхід як основу методологічної реконструкції системних проявів когнітивності в еволюції науки. Об'єктивність еволюції, її ступеневий характер, пов'язані з кожним етапом історичні типи когнітивного, взаємодія системних проявів когнітивності як підгрунтя трансгресії сфери знання розкриті на основі дослідження еволюції застосованих у науці репрезентаторів, виявлення їх зв'язку з ідеалізованими предметностями наукового знання та трансформацією методологічної рефлексивної складової представлення людини як суб'єкта в системі когнітивних практик.

У філософії висхідним було розкриття когнітивного як знаннєвого й нормативного, що характеризує механізми росту знання. Когнітивне протиставлялося співвіднесеному з людиною соціокультурному, а також психологічному виміру контексту відкриття. В сучасному філософському розумінні когнітивне характеризує когнітивні процеси сприйняття, мислення, когнітивну систему людини, її свідомість як найвищий рівень обробки інформації. В розвитку теоретичного знання когнітивне постає у вигляді когнітивних стратегій як виразу структури та спрямованості психологічного досвіду, психологічного виміру відкриття.

У науці висхідним був розгляд когнітивого як обчислювального процесу, пов'язаного із символьними репрезентаціями (когнітивізм) чи з нейронними мережами (коннекціонізм). У сучасній науці з'явилися нові області, у яких когнітивне досліджується в об'єктивних проявах, пов'язаних із прийняттям рішень, розвитком когнітивних, пізнавальних технологій; відмінною від індивідуальної групової, сумісної когніції, з'ясуванням її соціального виміру; розглядом когнітивного за межами людини у вигляді когнітивних мереж та інших інформаційно-комунікативних систем, у яких рисами когнітивного наділені самі мережі, поза присутністю в них людини. У сучасних проявах когнітивного в науці поряд із когнітивним, що характеризує людину як джерело нового, важливе місце посідають прояви когнітивності, які розкривають способи представлення об'єктів різної природи - від існуючих складних соціально-економічних систем до представлення об'єктів із точки зору мети управління та їх майбутнього стану, організацій, що здійснюють самонавчання, а також представлення знання у предметній області.

Знаннєвий та нормативний аспекти когнітивізму у філософії, характеризуючи механізми вироблення знання, спиралися на виведення психологічного виміру за межі сфери знання. В умовах відмови від когнітивного нормативізму, поглиблення роз'єднаності між видами знання, що характеризують різні об'єкти, знаннєвий аспект когнітивного, який розкриває когнітивну активність людини у вигляді представлення об'єктів у знанні, створює підгрунтя для розкриття єдності сфери знання.

Когнітивний підхід, що грунтується на системних проявах когнітивності, за основу бере знаннєвий аспект, відтворюючи механізми реалізації когнітивної активності людини у сфері знання. Введення у розгляд еволюції представлень досліджуваних у науці явищ, що спирається на наукову традицію застосування репрезентаторів, стає підгрунтям достовірності методологічної реконструкції когнітивної активності людини у сфері знання. Розкриття когнітивної активності людини відносно сфери знання зумовлює необхідність поєднання системного, синергетичного, інформаційного та гносеологічного підходів. Це дозволяє подолати внутрішню розірваність людини, протиставлення вищих, пізнавальних, пов'язаних з оперуванням смислами дій та когнітивних здатностей, пов'язаних із тілом.

Когнітивний підхід як основа методологічної реконструкції системних проявів когнітивності в еволюції науки поєднує знаннєвий, нормативний та комунікативний аспекти з тими, що характеризують присутність людини у сфері знання (рівень когнітивної активності як джерела нового, механізми її включення в системні прояви когнітивності, пов'язаних з об'єктивним знанням і сферою знання; рівень когнітивних пізнавальних здатностей, задіяних у відтворенні представлення об'єктів у знанні та оперативної компоненти як складової ідеалізованої предметності наукового знання, а також рівень когнітивних практик, що визначає представлення людини як суб'єкта у сфері знання). Когнітивні практики включають методологічну, рефлексивну складову, поєднуючи об'єктивні системні зміни сфери знання з відтворенням місця та ролі людини в цьому процесі.

Діалектика суб'єктного та позасуб'єктного підкреслює значення системності в розкритті когнітивної складової науки. Розкриття системних проявів когнітивності з позицій еволюції репрезентації в системі когнітивних практик створює підґрунтя для концептуалізації когнітивної активності людини як джерела змін, що трансформує об'єктивні прояви когнітивності у знанні та сфері знання.

Когнітивний підхід переносить акцент з розгляду суб'єкта, об'єкта та їх взаємодії на еволюцію способів представлення досліджуваних у науці явищ і зміну способів представлення людини як суб'єкта в когнітивних практиках. Створюється археологія пізнання, в якій когнітивна активність людини введена в еволюційний вимір творення знання, трансформації ідеалізованих предметностей, у яких наука представляє і досліджує дійсність, творення самої науки як прояву системних дій когнітивних практик.

Еволюція репрезентації в системі когнітивних практик виявляє єдність гносеологічного і комунікативного в знаннєвих процесах. Трансформація способу представлення об'єктів передбачає суб'єкт-суб'єктну взаємодію, подолання попереднього рівня представлення об'єкта в об'єктивному знанні. Вплив системних, синергетичних взаємодій у сфері знання на здійснення трансформації способу представлення об'єкта проявляється в комунікації через репрезентацію.

Дослідження еволюції способів представлення та еволюції когнітивних практик розкриває діалектику суб'єктних і позасуб'єктних проявів когнітивного як таку, що підсилює вплив когнітивної активності людини на розвиток науки, визначає ефективність її наукової праці.

Еволюція системних проявів когнітивності розкриває культуропороджуючу функцію науки, вплив сфери знання як арени дії когнітивних практик сумісно з еволюцією репрезентації на історичний розвиток когнітивних пізнавальних здатностей людини. Когнітивна складова науки виступає як духовне підґрунтя знаннєвих, мовних, праксеологічних та інших трансформацій у науці.

Зв'язок репрезентації з системними трансформаціями в науці розкриває ступеневий характер її еволюційних перетворень, що відбувається у вигляді трансгресій сфери знання - виходу сфери знання за її межі, що повністю змінює внутрішній інтер'єр науки. В основі трансформації науки у знаннєвому, мовному, комунікаційному вимірах лежить зміна репрезентації, яка змінює реалізацію гносеологічних відносин, трансформуючи спосіб представлення об'єкта у знанні. Діалектика успадкування попередньо досягненого в науці рівня репрезентації та докорінної її трансформації характеризує єдність еволюції науки з якісно відмінними її проявами.

Розкриття науки як форми практичного розуму в контексті взаємодії системних проявів когнітивності виявляє значення поєднання знаннєвого та праксеологічного, проективності та прогностичності створюваного знання зі спрямованістю його на розв'язання практичних проблем суспільства. Це створює підгрунтя для подолання в сучасній науці протиставлення когнітивного, що характеризує механізми росту знання, із соціокультурним.

Виникнення нових механізмів трансгресії сфери знання - на основі переходу теоретичного в практичне та когнітивного в онтологічне перетворює сучасну науку в інструмент управлінської діяльності, визначення стратегічних шляхів формування сучасного світоустрою. Реалізація когнітивної активності людини у вигляді когнітивної дослідницької культури, що визначає ефективність застосування компетенцій суб'єкта по виробництву і представленню знання в сфері знання та інформаційному обміні, створює умови для концептуалізації та розв'язання практичних проблем реального життя науковими засобами.

Трансформація проектування програмних систем рівня організації на основі теоретизації та методологізації об'єктно-орієнтованого проектування, Уніфікованого процесу визначає вихід когнітивної активності людини за межі репрезентативності і формування на основі розвитку когнітивної складової нової соціальної онтології інформаційного суспільства. Когнітивне стає джерелом - у вигляді когнітивної активності цілісної людини, засобом - виведення на перший план ролі абстракцій та ієрархій, формою (уніфіковані представлення, логічні моделі та модельні представлення), особливим типом практик як поєднанням когнітивного потенціалу людини з можливостями й засобами теоретизації та методологізації проектування, що забезпечує вирішальне значення когнітивного у формуванні нової функціональності створюваної системи, розробки нових об'єктивно-реальних форм її існування та нових можливостей впливу на контекст.

Основні положення дисертації викладено в наступних публікаціях

Монографія:

Рубанець О.М. Інформаційне суспільство: когнітивний креатив постнекласичних досліджень: Монографія. - К., Вид. ПАРАПАН, 2006. - 420 с.

Статті в наукових виданнях, визнаних фаховими ВАК України:

1. Рубанець О.М. Сучасні виміри когнітивного // Філософська думка. - 2002. - №6. - С. 19-35.

2. Рубанець О.М. Норми, методи і стандарти постнекласичної науки (когнітивний аспект) // Практична філософія. - 2003. - №2. - С. 44-52.

3. Рубанець О.М. Теоретичне представлення: інноваційні можливості // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2003. - №1. - С. 57-68.

4. Рубанець О.М. Істина і цінність в класичному природознавстві (когнітивний аспект) // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2003. - №3. - С. 59-70.

5. Рубанець О.М. Проблема клонування людини: про взаємодію когнітивного і трансцендентного // Практична філософія. - 2003. - №4. - С. 126-135.

6. Рубанець О.М. Наукова теорія (когнітивний аспект) // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2004. - №2. - С. 53-60.

7. Рубанець О.М. Фактоутворення в контексті міждисциплінарності (до питання про значення самоідентифікації у формуванні факту) // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2004. - №3. - С. 27-36.

8. Рубанець О.М. Сучасні наукові дослідження і феномен постнекласичності: // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2005. - №1. - С. 31-38.

9. Рубанець О.М. Наукове знання і текст (когнітивний аспект) // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2005. - №2. - Ч.1. - С. 22-29.

10. Рубанець О.М. Наукові дослідження в інтер'єрі сучасної цивілізації // Практична філософія. - 2005. - №1. - С. 26-32.

11. Рубанець О.М. Когнітивна дослідницька культура у формуванні європейського науково-освітнього простору в контексті Болонського процесу // Політологічний вісник. - К.: Знання України, 2006. - №21. - С. 282-292.

12. Рубанець О.М. Сучасні прояви знання // Практична філософія. - 2006. - №2. - С. 12-18.

13. Рубанець О.М. Парадигмальні зміни в постнекласичній науці // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 53. - К.; 2006. - С. 30-42.

14. Рубанець О.М. Культурні інтенції постнекласичної науки // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 54. - К.; 2006. - С. 98-110.

15. Рубанець О.М. Модель у контексті сучасних тенденцій інформатики (трансформації моделі в постнекласичних дослідженнях) // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2006. - №1. - С. 27-31.

16. Рубанець О.М. Співвідношення когнітивного, гносеологічного і методологічного підходів до дослідження наукового знання // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2006. - №2. - С. 35-40.

17. Рубанець О.М. Про сутність когнітивного підходу в сучасній філософії науки. // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2006. - №3. - С. 60-64.

18. Рубанець О.М. Дослідження когнітивного в сучасній філософській і науковій рефлексії // Філософські проблеми гуманітарних наук. - 2006. - №10-11. - С. 56-60.

19. Рубанець О.М. Когнітивні аспекти креативу в науковому пізнанні. // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 57. - К.; 2006. - С. 159-174.

20. Рубанець О.М. Еволюція поняття когнітивного у філософських дослідженнях науки. // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 58. - К.; 2006.- С. 165-178.

21. Рубанець О.М. Когнітивний вимір виробництва знання у сучасній науці. // Практична філософія. - 2007. - №1. - С. 35-41.

22. Рубанець О.М. Засади когнітивного підходу в методологічній реконструкції еволюції науки. // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 63. - К.; 2007. - С. 126-138.

23. Рубанець О.М. Методологічні аспекти проявів когнітивного в сучасній науці. // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 64. - К.; 2007. - С. 147-156.

24. Рубанець О.М. Сучасні аспекти людиномірності в розвитку постнекласичної науки // Вісник НТУУ «КПІ». Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2007. - №2. - Ч. 2. - С. 65-68.

25. Рубанець О.М. До питання про методологічні аспекти когнітивного підходу у філософії науки. // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Сер. 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - 2007. № 12. - С. 131-138.

26. Рубанець О.М. Репрезентація і трансформації сучасної сфери знання // Політологічний вісник. - К.:ІНТАС, 2007. - Вип. 23. - С. 6-14.

Статті в інших наукових виданнях:

1. Рубанець О.М. Питання дослідження когнітивного у філософії науки. // Сторінки історії: Збірник наукових праць. / Відп. ред. Н.Ф Гнатюк. - 2006. - Вип. 24. - С. 101-109.

2. Рубанець О.М. Біологічні основи буття у світлі сучасних наукових досліджень // Людина в лабіринті перспектив / А.В. Толстоухов, О.Є. Пєрова, О.М. Рубанець та ін. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2004. - С. 45-70. (Авторська частина розділу в колективній монографії 1,5 друк. арк.).

3. Рубанець О.М. Глобалізм і культура: проблеми протистояння // Людина і культура в умовах глобалізації // Збірник наукових статей. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2003. - С. 101-109.

4. Рубанець О.М. Нові аспекти когнітивного підходу до проблеми абстракції. // Персонал. - 2006. - № 6. - С. 80-83.

Тези доповідей на наукових конференціях:

1. Рубанець О.М. Цінність творчості. // III-я Міжнародна наукова конференція «Творчість. Культура. Гуманізм» 21-22 жовтня 1993 року. - Тези виступів - Частина I. Секції I, II. - К.: КПІ, 1993. - С. 128-129.

2. Рубанец А.М. К вопросу об аналитическом и синтетическом в научном знании и познании. // Філософські читання пам'яті Павла Копніна (4-5 жовтня 1996 р.). - К.: Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1996. - С. 122-128.

3. Рубанец А.М. Наука как форма духовности. // Человек: дух, душа, тело. (Материалы докладов и выступлений на научно-теоретической конференции 13-14 ноября 1996 года). - Киев-Сумы, 1996. - С. 58-59.

4. Рубанець О.М. Декарт і розвиток класичного природознавства. // Вимоги раціональності. Спадщина Рене Декарта у світі сучасної культури. - К.: Український філософський фонд, 1996. - С. 37-40.

5. Рубанець О.М. Сучасні експлікації образу постнекласичної науки. (когнітивний аспект). // Философия природы и практическая философия. Материалы конференции. - К., 2004. - С. 108-110.

6. Рубанец А.М. Произошла ли «машинизация» математики? // Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції «Творчість свободи як свобода творчості» 17-18 травня 2001 р. - К.: НТУУ «КПІ», 2001. - С. 84-85.

7. Рубанець О.М. Розвиток когнітивного в соціальному управлінні інформаційного суспільства. // Збірник матеріалів II Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми управління» 27-28 листопада 2003 р. - К.: 2003.- Ч.1. - С. 58-60.

8. Рубанець О.М. Наукові дослідження та розвиток сучасного наукового та освітнього простору. // Творчість та освіта у вимірах XXI століття. Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції 12-13 травня 2005 р. - К.: ЕКСМО, 2005. - С. 81-82.

9. Рубанець О.М. Значення когнітивних аспектів дослідження управління для становлення постнекласичної науки. // Сучасні проблеми управління. Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції 29-30 листопада 2005 р. - К.: 2005. - С. 76-77.

10. Рубанець О.М. Формування когнітивної дослідницької культури в контексті Болонського процесу. // Сучасні проблеми науки та освіти. Матеріали конференції 25 червня - 2 липня 2006 р. - смт. Симеїз, 2006. - С. 19.

11. Рубанець О.М. Виміри когнітивності в сучасній філософії і науці. // Творчість та освіта в інтелектуальних пошуках та практиках сучасності. Матеріали IX Міжнародної науково-практичної конференції 17-18 травня 2007 р. - К., 2007. - С. 148.

12. Рубанець О.М. Дослідження когнітивного в сучасній науці як інструменту управлінської діяльності. // Сучасні проблеми управління. Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції 29-30 листопада 2007 р. - К., 2007. - С. 54-55.

Размещено на Allbest.ru