Історична пам'ять у системі духовного світу особистості сучасного українського соціуму (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія педагогічних наук України

Інститут вищої освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Історична пам'ять у системі духовного світу особистості сучасного українського соціуму (соціально-філософський аналіз)

Жадько Віктор Олексійович

Київ - 2007

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена передусім необхідністю з'ясування сутності феномену "історична пам'ять" як соціально-філософське та культурне явище. Воно належить до глобальних філософських проблем людства і найбільш важливих концептів інформаційного суспільства, перед яким стоїть завдання кардинальної зміни способів збереження, переробки і передачі історичної пам'яті. На рубежі другого і третього тисячоліть поняття "історична пам'ять" стає головним семантичним орієнтиром спрямованості особистості в минуле.

Сучасне українське суспільство переживає епоху кардинальної переоцінки духовних цінностей та продукування якісно нових соціокультурних перетворень, а в їх структурі й історичної пам'яті в системі духовного світу людини, на якій вони базуються. Важливий аргумент даного дослідження - гострий дефіцит у філософській літературі аналізу пограничних феноменів. Знаком сучасної кризової духовної ситуації стає основною цінністю соціально-філософського, культурного і наукового досвіду.

Тенденції сучасного філософського дискурсу навертають автора до пошуків цілісної моделі досліджуваної проблеми й приводять до розуміння необхідності міждисциплінарного синтезу. Комплексний характер вивчення феномену історичної пам'яті в історії філософської думки, соціальної філософії, топоніміки, релігієзнавстві, соціології та культурології з урахуванням її регіональні особливості і є актуальністю даної наукової праці.

Актуальність роботи зумовлена й необхідністю здійснити концептуалізацію, теоретичну розробку уявлення про цей феномен; визначити проблематичність та понятійний апарат досліджуваної проблеми. Справедлива думка про те, що духовність, яка втратила історичну пам'ять, перестає існувати, перетворюючись на міф.

Дослідження має особливу цінність для сучасної української філософської думки, в якій поширені спрощені соціально-філософські трактування феномену "історична пам'ять", нібито пов'язаного з ідеологемою суспільства людей "без пам'яті", позбавлених історичних коренів. Взаємна підміна понять "історична пам'ять" і "духовність сучасної людини" в пошуках утраченої національно-культурної індетичності стає теоретичним обґрунтуванням консерватизму, базою ретроутопічних проектів реставрації минулого. Якщо в епоху зламу тоталітаризму ідеологічні редукції були виправдані, то сьогодення вимагає глибшого філософського осмислення феномену "історична пам'ять і духовність людини". Саме тому змістова спрямованість пошуку нових підходів до осягання феномену історичної пам'яті є важливою і своєчасною.

Актуальне дослідження підсилюється й тим, що питання історичної пам'яті і духовності сучасної людини в умовах тотального наступу ідеалів прагматичної техногенної цивілізації і кризового стану, який в останні роки усвідомлюється як ситуація духовного падіння, етичного релятивізму, розмивання культурних цінностей і руйнування традиційних ієрархій, є предметом полемічних поглядів, неоднозначних оцінок. Існує чимало суб'єктивних трактувань, але немає інтегруючої концепції.

Чинником, який підтверджує актуальність дослідження, є наявність значного й корисного наукового досвіду відродження історичної пам'яті в духовному світі сучасної людини у зарубіжних країнах (Польща, Чехія, Канада та ін.), систематизацію якого зроблено в даній роботі.

Ступінь розробленості проблеми. Дослідження феномену історичної пам'яті та її ролі у духовності сучасної людини передбачає розгляд широкого кола історико-філософських джерел, які відображають історію наукової думки у рамках теми. Якщо ми вийдемо за межі ставлення до минулого як до простої форми суб'єктивного існування, то почнемо розглядати минуле як проявлений та реалізований досвід людства, і тоді навіть у випадку визнання історії видом сучасної політики, що обернута до минулого, ми ставимемося до досвіду минулого як до об'єктивно існуючого поступу - від первісного стада до інституціонально організованих спільнот; від мандрівних орд дикунів - до сучасних народів-націй; від кам'яної сокири - до використання енергії атома; від міфологічних уявлень - до наукового осягнення таємниць світобудови. Так, соціологи були переконані, що соціологія як наука насамперед має видобувати факти із сфери життєдіяльності людини, але вже в першій третині ХХ сторіччя дійшли до невтішного висновку, що зробити це неможливо, оскільки, збираючи якомога точніші дані щодо життя й діяльності якоїсь сукупності людей, треба оточити їх цілою групою реєстраторів, які стають причиною неприродної поведінки досліджуваної групи індивідів.

Тому, на думку дисертанта слід звернути увагу на ті ідеї, які відображають найраніші погляди на проблему духовного світу людини: представників давньогрецької філософії (Сократ, Протагор, Аристотель); представників середньовічної філософії (Аврелія Августина та Фому Аквінського, Августина Блаженного), а також представників Нового часу (Т.Гоббса, Д.Локка, Р.Декарта, Д.Дідро, К.-А.Гельвеція). Раціональному осмисленню було піддано розуміння проблеми історичної пам'яті та її місце у духовному світі особистості й у німецькій класичній філософії (Г.Гегель, І.Кант, А.Шопенгауер, Й.Фіхте).

Для осмислення значення і впливу феномену історичної пам'яті на формування духовного світу сучасної людини було проаналізовано твори зарубіжних філософів, соціологів, істориків, освітян, присвячені цій проблемі: Ф.Бассін, В.Віндельбанд, Е.Джонс, О.Лосєв, М.Мюллер, Т.Мертон, Е.Соколов, К.Яспер.

Модернізація українського суспільства зумовлює необхідність відтворення історичної пам'яті в системі духовного світу сучасної людини, на якій вона базується. Цим проблемам присвячені праці й українських учених: В.Андрущенка, В.Барановського, І.Бойченка, В.Вашкевича, В.Кузьменка, М.Михальченка, М.Поповича, В.Смолія, Л.Стародубцевої, В.Табачковського, Ю.Шаповала, В.Шинкарука, О.Удода, В.Ярошовця, О.Яценка та ін.

Однак, в українських дослідників немає єдиної точки зору щодо визначення сутності феномену історичної пам'яті та її місце в системі духовного світу людини. Зокрема, харківський філософ Л.Стародубцева твердить, що історична пам'ять "…являє собою лише культурну цінність людини" [1], а російський дослідник В.Полянський вважає, що "за допомогою пізнання люди опановують знаннями, які через механізми історичної пам'яті закріплюються в їхній свідомості" [2] і включає до історичної пам'яті історичні зрізи практично всіх виявів суспільної свідомості людини.

Поширеним є підхід, коли під історичною пам'яттю розуміють суто спеціалізовану частину духовного світу людини, що включає лише її власне історичні знання. Така точки зору, скажімо, Л.Дробіжевої, яка твердить, що "…історична пам'ять - своєрідний духовний потенціал людини" [3]. Черкаський науковець В.Масненко дотримується думки, що "…історична пам'ять є лише основа формування національної свідомості людини" [4]. Проте ніхто із науковців не досліджує історичну пам'ять як соціально - філософську категорію в системі духовного світу сучасної людини, не акцентує увагу на вагомість її значення у міждисциплінарних взаємозв'язках, вивчаються лише окремі підходи і дана дисертація й покликана розв'язати цю проблему.

Феномен історичної пам'яті як важливої складової духовності є актуальною і потребує теоретичних досліджень, адже вона існує як певне явище сучасного українського суспільства, формування нормативно-правової бази, визначення першочергових напрямів розв'язання цієї проблеми, що дасть змогу реалізувати системний підхід ефективного державного впливу на відродження історичної пам'яті в систему духовного світу сучасної людини.

Останніми роками хоч і спостерігається зацікавленість науковців до проблеми даного дослідження, свідченням чого є опубліковані праці, однак вони ще поодинокі, а проблеми в них не розглядаються комплексно. Висвітлюються окремі аспекти історичної пам'яті, а її соціально-філософський аналіз повною мірою, як і найбільш загальні філософські проблеми "історична пам'ять - духовність особистості" залишаються недостатньо досліджені й понині є свого роду дослідницькою лакуною. Результатом наукових зусиль не стало й розроблення чіткої несуперечливої концепції, придатної для подальшого наукового розвитку і практичного застосування у процесі здійснення та вдосконалення шляхів відродження історичної пам'яті.

Досліджень, де б з позицій системного підходу розглядали теоретичні та практичні засади, соціально-філософський аналіз історичної пам'яті в системі духовного світу сучасної людини, зокрема й на регіональному рівні, немає. А це дуже важливо, бо кожний регіон України має свої історичні особливості, складові духовності, завдяки яким і формується духовність - традиції, звичаї, обряди, мовні особливості (залежно від національностей, які населяють дану територію), історичні місця й пам'ятки тощо.

Як правило, дослідники віддають перевагу тільки окремим аспектам зазначеної проблеми, наприклад, вивченню феномену "пам'яті і забуття", словесності певного регіону, впливу традицій на духовний світ людини тощо.

Правомірно, на думку дисертанта, слід визначити такі функції історичної пам'яті в системі духовного світу сучасної людини функцію наступності (наступність поколінь); виховну (пропедевтичне навчання та виховання; підготовка до сприйняття); компаративістську (аналіз європейських базисних ідей та цінностей); креативну (відтворювальні процеси); соціальну (соціалізація людей, толерантність).

На нашу думку, історична пам'ять у системі духовного світу сучасної людини - це сукупність дій, які застосовуються індивідуумом для об'єктивного дослідження минулого у взаємозв'язку з сьогоденням та яка формується під впливом наукових досягнень, освіти, засобів масової інформації, власного та суспільного досвіду, родинного виховання, громадської думки.

Проте, віддаючи належне всім науковцям, праці яких тим чи іншим чином причетні до досліджування феномену історичної пам'яті в системі духовності сучасної людини, слід відзначити, що соціально-філософське осмислення цього феномену ще не було предметом окремого філософського дослідження, що й спричинило наше звернення до цієї проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження розроблене в рамках науково-дослідницької роботи кафедри філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, де вона й виконана, у межах комплексного наукового плану й відповідно до теми наукової програми "Концептуальні засади координації і трансформації змісту філософських та соціально-гуманітарних дисциплін у педагогічних вузах України" (Координаційний план Міністерства освіти України. Наказ Міністерства освіти України № 37 від 13 лютого 1997 р.), складовою якої є тема кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова "Актуальні питання історії і теорії філософії та її викладання студентам педагогічних навчальних закладів". (Рішення вченої ради НПУ імені М.П. Драгоманова, протокол № 6 від 25 грудня 2003 р.).

Дослідження має також зв'язок з Програмою випуску соціально-значущих видань Державного комітету телебачення і радіомовлення України і Міністерства освіти та науки України, оскільки опубліковано праці дисертанта з грифом Міністерства освіти та науки України як навчальні посібники для студентів вищих навчальних закладів (лист від 13.01.2005 за № 14/18.2-48): "Основи журналістики та редакційно-видавничої справи": Навчальний посібник. - К.: ТОВ Бізнесполіграф, 2005.- 352с.; та "У пам'яті Києва": Навчальний довідник-посібник.-К.: ТОВ Бізнесполіграф, 2007.-480с. (лист № 14/18. 2-170 від 30.01.2006).

Об'єктом дослідження є історична пам'ять як соціально-культурний феномен в системі духовного світу сучасної людини.

Предметом дослідження є традиційні і нові підходи до феномену історичної пам'яті та її ролі як чинника формування духовності особистості сучасного соціуму.

Метою дисертаційного дослідження є створення пізнавальної концепції функціонування феномену історичної пам'яті та її впливу на систему формування духовності сучасної людини, обґрунтування шляхів та засобів відродження історичної пам'яті. Отримані результати мають бути досліджені й диференційовані для формулювання позитивних рекомендацій щодо модернізації державної політики в галузі духовної культури, розроблення пріоритетних напрямів вдосконалення даної роботи в регіонах України, забезпечення діяльності освітньо-наукового комплексу.

Мета дослідження визначила необхідність розв'язання таких дослідницьких завдань:

- обґрунтування актуальності, систематизація, вивчення й розкриття змісту теоретичних концепцій історичної пам'яті у сучасних соціоосвітніх і дискурсивних контекстах;

- вироблення концепції феномена історичної пам'яті в структурі духовності сучасної людини;

- здійснення інтерпретації поняття "історична пам'ять" в контексті таких категорій як "дух", "духовність людини", "історія", "соціальна пам'ять", "колективна пам'ять";

- розкриття особливості підходу до побудови теоретичної концепції "історичної пам'яті" та класифікація й узагальнення доктрини історичної пам'яті й духовності в різноманітті образів світогляду, зіставлення концепції історичної пам'яті і духовності людини;

- здійснення концептуалізації, теоретичної розробки уявлень феномену історичної пам'яті й визначення її соціально-філософського статусу;

- вивчення особовості проблематичності історичної пам'яті, як з огляду на її онтологічні форми репрезентації, так і з огляду на її внутрішню структуру;

- запропонування теоретичної моделі взаємовпливу феномену історичної пам'яті в системі духовного світу сучасної людини й накреслити перспективи подальших досліджень проблеми "історична пам'ять і духовність сучасної людини";

- аналізування філософського та соціального генезису історичної пам'яті в структурі духовного світу сучасної людини і на цій підставі систематизація її смислового поля, визначення перспективних напрямів подальших наукових досліджень;

- виявлення соціальної значущості історичної пам'яті, її суперечності, тенденції та ролі у формуванні духовності людини.

Методологічна основа дослідження має комплексний характер і включає в себе загально-філософську, соціально-філософську та філософсько-освітню частини, залучаючи також методологію соціології, порівняльної педагогіки та інших наук.

Дослідження є поєднанням принципів логічного та історичного підходів, що дало змогу висвітлити головні соціально-філософські ідеї в системі духовного світу сучасної людини, що самі є неоднорідним утворенням різних концепцій на стику аналізу філософії, соціології та етнографії, репрезентованими такими авторами, як Ш.Бюлер, М.Гайдегер, В.Дільтей, Р.Колінгвуд, К.Леві-Строс, А.Леруа-Гуран, М.Мосс, Дж. Мід, С.Тулмін, Е.Шпрангер, М.Юнг та ін.

Методологічні засади дисертаційної роботи ґрунтуються також і на теоретико-методологічних здобутках у галузі історії філософії, соціальної філософії, теорії традицій, археології, етноісторії, соціальної педагогіки, ідеології, культурології, які досліджували такі українські вчені, як В.Андрущенко, В.Барановський, В.Вашкевич, Л.Губерський, І.Дзюба, С.Кримський, В.Кузьменко, М.Михальченко, І.Надольний, В.Пазенок, А.Паньков, О.Романчук, М.Румянцева, В.Смолій, Л.Стародубцева, М.Кисільов, Л.Коган, В.Масненко, М.Попович, С.Пролєєв, І.Степаненко, В.Табачківський, Ю.Шаповал, В.Шинкарук, В.Чуйко, О.Удод та ін.

Методами дисертаційного дослідження є, по-перше, загально-філософські методи - логічний та історичний (в їх взаємоєдності), діалектичний, структуролістичний, по-друге, тема дослідження також обумовила широке використання порівняльного методу, ефективність якого залежить, зокрема, від вдалого вибору об'єктів порівняння.

При визначенні методології дисертаційної роботи, автор виходив також із складності й міждисциплінарності предмета дослідження: соціальна філософія - філософія історії - педагогіка - культурологія. Тому основу методології становить системний підхід, який зумовлює комплексний характер дисертаційного дослідження і завдяки якому автор розглядає проблему як рух від цілого до частин, від цілісної системи до її елементів. Окрім того, системний підхід дозволив дослідити та виробити теоретичну модель формування історичної пам'яті на рівні певного регіону, характерного для України та межі регулюючого впливу держави на нього.

Дослідження проблеми соціально-філософського аналізу історичної пам'яті в системі духовного світу сучасної людини на регіональному рівні стало можливим завдяки використанню деяких наукових методів. Зокрема, широко використовано ретроспективний метод, у межах якого предмет дослідження аналізується в його послідовно-часовому розвитку, в контексті конкретної історичної ситуації та факторів, що впливають на нього на кожному етапі. Це дало змогу виявити особливості й механізми впливу історичного минулого на людину кожного регіону, хоч і своєрідного (традиції, звичаї, обряди тощо), але об'єднаного єдиною територією, мовою, культурою та державністю.

Достовірність одержаних результатів обґрунтовуються на основі застосування сучасних засобів теоретико-методологічного та соціально-філософського аналізу щодо текстуального матеріалу дослідження.

Наукова новизна. Вперше у вітчизняній філософії дисертант здійснив рецепцію джерел, соціально-філософський аналіз, сутність одержаних результатів якого полягає в розробці наукових положень та отриманні практичних висновків. На підставі визначеної автором концепції історичної пам'яті вироблено цілісне уявлення про її роль у формуванні духовного світу сучасної людини та перспектива застосування методології історії ідей, поширення діалогу між філософією, соціологією та культурологією.

У результаті проведення наукового дослідження у дисертації вперше:

- визначено, що феномен "історична пам'ять" у системі духовного світу сучасної людини формується під впливом різноманітних факторів історичного розвитку української держави і залежить від духовної основи буття народу;

- виявлено й теоретично обґрунтовано принципи взаємодії феномену історичної пам'яті та духовності людини в основних соціально-філософських концепціях світосприйняття;

- конкретизовано дефініції категорійно-понятійного апарату сфери історичної пам'яті як важливого чинника духовності людини, її соціально-філософський аспект;

- доведено необхідність і доцільність диференціації соціально-філософських дискурсів історичної пам'яті - імперативної, нормативної, диспозитивної, оскільки це дає змогу уникнути спрощень та схематизації;

- розроблено і впроваджено нову методологічну програму дослідження духовності такими засобами концептуалізації, як диференціація соціально-філософських дискурсів історичної пам'яті;

- визначено пріоритетні напрями вдосконалення відродження історичної пам'яті як фактора духовного світу сучасної людини, до яких належать такі, як каталогізація сакральних місць та поховань видатних особистостей; відродження історичних традицій та врахування уроків минулого; оптимізація історичної освіти у школі та вузі й активна діяльність музеїв; підвищення діяльності засобів масової інформації з метою відродження історичної пам'яті через публікації та теле- і радіопередачі; організація туристичних походів історичними місцями бойової і трудової слави українського народу, відвідування Всеукраїнського Товариства "Меморіал" ім. В.Стуса, Товариства репресованих тощо.

- доведено, що формування історичної пам'яті є надзвичайно актуальною проблемою сучасного українського суспільства, де процес відродження означає відтворення продукуваної форми духовності та життєдіяльності сучасної людини.

Уже набули подальшого розвитку:

- пропозиції щодо процесів відродження та дослідження нових форм репрезентації історичної пам'яті в суспільстві та духовній життєдіяльності людини;

- дослідження теоретичних концепцій історичної пам'яті та мнемотехнічних практик у міжнародних та сучасних філософських школах України;

- поглиблено уявлення про соціогенезис смислового поля історичної пам'яті, здійснено подальшу систематизацію через виявлення його смислових констант та інваріантів;

- встановлено, що інваріанти в смисловому полі духовності сучасної людини пов'язані переважно в способах її організації, зумовлені історичними та соціокультурними змінами у способах життєдіяльності, світорозуміння і ставлення українського суспільства до минулого;

- концептуальні засади державної регіональної політики в процесі відродження історичної пам'яті як важливого чинника формування духовного світу сучасної людини.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів обумовлені сукупністю положень, які репрезентують наукову новизну.

Результати вивчення генезису логіко-гносеологічних проблем складають певну теоретико-методологічну базу для подальшої поглибленої розробки змістовних компонентів, які в комплексі дають змогу розв'язувати проблему відродження історичної пам'яті як важливого чинника духовного світу сучасної людини, її соціально-філософський аспект. Це робить їх придатними для застосування у практиці не лише на регіональному рівні, у групах та об'єднаннях, а й загалом в Україні.

Основні результати дисертаційного дослідження знайшли практичне застосування в Українському інституті національної пам'яті, ними скористалися Київська міська державна адміністрація, міська організація Українського товариства охорони пам'яток історії при підготовці пропозицій щодо вдосконалення роботи по відродженню історичної пам'яті в державі та столиці, каталогізації поховань відомих особистостей, розглядалися у виступах на конференціях, семінарах та нарадах (довідка № 26/ж від 06.ХІ.2006 р.).

Запропоновані в дисертації теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути використані для подальшого наукового дослідження окремих аспектів проблеми на регіональному рівні по відродженню історичної пам'яті як фактора духовності, для вдосконалення нормативно-правової бази в Україні щодо законодавчого забезпечення регіонального відродження історичної пам'яті; формування духовного світу українського народу й державної підтримки проблемних регіонів; каталогізації поховань відомих особистостей; відкритті місцевих меморіалів пам'яті та вічної слави, Алей вічної пам'яті тощо.

Практичне значення також зумовлене можливістю використання результатів дослідження для розв'язання проблем створення організаційних структур, що займаються вивченням проблем історичної пам'яті та духовного світу сучасної людини, підготовки відповідних фахівців.

Теоретичні концепції та фактичні дані з історичної пам'яті в структурі духовності людини можуть бути широко використані при розробці нормативних курсів та спецкурсів у навчальному процесі на філософських факультетах вищих навчальних закладів держави при читанні курсів лекцій з історії філософії, соціальної філософії, педагогіки, теорії й історії культури та ін.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею і містить особисто отримані автором результати в галузі соціально-філософської науки, що в сукупності розв'язують важливу наукову проблему обґрунтування теоретико-методологічних і практичних засад відродження історичної пам'яті як важливого фактора духовного світу сучасної людини і пріоритетних напрямів його вдосконалення в наш час. У дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані окремі наукові статті.

Апробація результатів дослідження здійснена при обговоренні роботи на кафедрі філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, положення і висновки апробовувалися на звітних наукових конференціях викладачів НПУ імені М.П.Драгоманова (Київ, 2002-2006).

Безпосередньо даній роботі передують:

- вивчення діяльності "Інститутів пам'яті" в рамках компаративного напрямку в державному університеті американського штату Огайо, що поставили за мету комплексне дослідження історичної пам'яті від специфічних меморативних просторів (музеї, меморіали, некрополі) до символічних технологій передачі пам'яті (образи, тексти, канони), техніки перетворення та збереження минулого в сучасному суспільстві (ритуали, персональні практики, традиційні навички);

- дослідження проблеми історичної пам'яті в Йєльському університеті Лондона в рамках школи "історії ідей" (Ф.Йєйтс та ін.), що висвітлюють "мистецтво історичної пам'яті" від античності до епохи Ренесансу в контексті еволюції езотеричних філософських концепцій та ідей герметичного знання;

- аналіз культурно-антропологічних аспектів історичної пам'яті став предметом доповіді вчених із Флориди і темою проведеної ними в листопаді 2002 року конференції "Пам'ять і ритуал", дослідницький ракурс викликаний ключовими проблемами: пам'ять народження і смерть, пам'ять та ініціація, історична пам'ять і ностальгія, повторення і спогад тощо;

- ознайомлення з специфікою роботи Інституту національної пам'яті Польщі, метою діяльності якого є збереження пам'яті про численні жертви, яких зазнав польський народ під час Другої світової війни та після її завершення;

- власне дослідження українських сакральних місць - Банд Бруку (США), Ольшанського (Прага), Мюнхенського (Німеччина), Львівського, Харківського, Дніпропетровського, Миколаївського, Байкового (наукові довідники: "Український некрополь", "Байковий некрополь" та "У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників).

Достовірність одержаних результатів обґрунтовано використанням сучасних засобів теоретико-методологічного аналізу, встановлення того інтервалу абстракцій, у межах якого вибудовуються теоретичні конструкти історичної пам'яті й тієї її ролі у формуванні духовного світу сучасної людини, а також за допомогою верифікації теоретичних положень, емпіричних спостережень за сучасною освітньо-культурною реальністю та духовною практикою особистості, репрезентованими в ній.

Виконуючи дисертаційне дослідження, автор намагався поєднувати науково-теоретичний та емпіричний рівні пізнання. Тому, віддаючи належне теоретичному аналізу проблеми, дисертант доповнював його соціологічними даними.

Основні положення й результати дослідження доповідалися на міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, конгресах семінарах та круглих столах і симпозіумах. Серед них "Культурний діалог міста в часі і просторі історичного розвитку" (Москва, квітень, 1996 року); ІІ Всеукраїнська конференція "Актуальні проблеми духовності" (Кривий Ріг, березень 1997 року); "Побут. Ритуал. Традиція" (Харків, травень 1998 року); Міжнародні Бердяєвські читання (Київ, березень 1999 року); "Історична пам'ять і самосвідомість українського суспільства на межі тисячоліть" (Харків, 22 травня 2000 року); "Духовна культура в інформаційному суспільстві" (Київ, лютий 2002 року); "Міжнародний досвід охорони культурної спадщини та пам'ятко-охоронне законодавство України" (Київ, 18-19 квітня 2002 року); "Християнська культура і філософія освіти" (Харків, квітень, 2003 року); "Духовність. Культура. Нація ( Львів, жовтень 2003 року); на Міжнародній науковій конференції "Державно-церковні відносини в Україні у контексті сучасного європейського досвіду" ( Київ, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції "Духовність особистості і сучасні стратегії виховання" (Київ, 6-7 лютого 2006 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Журналістика 2006: українське журналістикознавство та освіта в контексті євроантлантичного процесу" (Київ, 2006); на Других Міжнародних Драгоманівських читаннях (Київ, 2006) та ін.

Матеріали дослідження використано під час написання розділів підручників та навчальних посібників-довідників, рекомендованих Міністерством освіти та науки України, вченою радою Національного університету імені М.П.Драгоманова: "Байковий некрополь" - науковий довідник. -К.: Вид-во "Павлушка", 2004.-342с; "Український некрополь". -К.: Вид-во "СПД Жадько В.О.", 2005.-456с.; "У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників". -К.:Вид-во "СПД Жадько В.О.", 2006.-458с.; "Маньківщина. Не забуваймо рідного порогу". -К.: Вид-во "СПД Жадько В.О.", 2006- 358с.

Практичні результати роботи відображені в наукових звітах та аналітичних довідках, підготовлених під керівництвом та за участю автора і представлені державним структурам різного рівня. Окрім того, наукове дослідження використовується Київською міською державною адміністрацією при підготовці матеріалів з історії столиці, для організації туристичних маршрутів з зазначеної тематики.

Матеріали дослідження протягом 2003-2007 років висвітлювалися і в засобах масової інформації: у всеукраїнській пресі (журналах "Віче", "Київ", "Вища школа", "Дніпро"; газ. "Літературна Україна", "Культура і життя", "Освіта", "Освіта України" та ін.; програмах телеканалів: "Першому Національному", "1+1", ТРК "Київ", радіо "Майдан", радіоканалу духовного відродження "Культура" (3-тя програма Українського радіо) та ін.

Результати дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані в монографії "Історична пам'ять як фактор розвитку духовності (соціально-філософський аналіз), обсягом 15 друк. арк.; 2006; у 4-х згадуваних уже довідниках - посібниках та збірниках наукових праць, визначених ВАК України; у 20 статтях у фахових журналах, а також у інших публікаціях загальним обсягом 23 друк. арк. (без співавторства). Авторські дослідження також представлені в інших методичних виданнях та в Інтернеті.

Кандидатська дисертація на тему "Комсомольская пресса как средство нравственного воспитания молодежи (на материалах комсомольских газет Украины)" захищена в 1983 році, її матеріали у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура й обсяг роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів (включаючи 9 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (612 найменувань, з них 240 джерел іноземною мовою). Повний обсяг дисертації - 379 с., з них - 331 с. основного тексту.

Основний зміст дисертації

історичний пам'ять духовний метафізичний

У "Вступі" сформульовано наукову проблему, обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету й завдання, об'єкт, предмет, методологію й методи дослідження; розкрито наукову новизну здобутих результатів, їх практичне значення, зв'язок з напрямами наукових досліджень кафедри філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, вказано їх форми апробації; теоретичне й практичне значення одержаних результатів та особистий внесок здобувача; ступінь апробації та наведено інформацію про публікації, в яких висвітлено основні положення роботи, подано загальні відомості про дисертацію.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади дослідження" зроблено аналіз наукових праць та основних підходів до проблеми відродження історичної пам'яті як важливого чинника духовного світу сучасної людини та державного впливу на цей процес на регіональному рівні півдня як типового для України; визначено перспективні напрями, методологічні і концептуальні засоби її дослідження, проаналізовано різні напрямки розв'язання даної проблеми із застосуванням ретроспективного та порівняльного методів.

Історична пам'ять і духовність сучасної людини розглядаються у контексті соціальної філософії переважно як соціальний механізм розвитку і самовизначення особистості в суспільстві. Враховуючи механізм формування історичної пам'яті, її рівні, форми існування, ознаки, можна спромогтися на певну типологізацію, яка, не претендуючи на вичерпність, є вагомим джерелом у дослідженні зазначеної теми.

З'ясовано, що історична пам'ять в стародавні часи (Платон, Арістотель, Ціцерон, Августин Блаженний) як поняття не мало визначеного філософсько-світоглядного статусу і смислового навантаження, оскільки не вживалося як самостійне, але формувалися його важливі культурно-світоглядні риси, що згодом набули характеру смислових констант. Усебічний соціально-філософський аналіз джерел з досліджуваної теми показав, що у європейських державах, Канаді й Америці питання відродження історичної пам'яті досліджуються не одне сторіччя, в процесі чого склалися поняття "історична пам'ять" та "колективна свідомість" як самостійні напрями наукових знань, а змінювали одна одну соціально-філософські теорії.

У сучасній філософській науці також склалися різні підходи до поняття історичної пам'яті, однак автор переконливо доводить важливість її відродження, і, насамперед, на регіональному рівні, де сучасна людина формується на основі традицій, звичаїв, обрядів, культурних особливостей території. Можна вести мову про визначення таких типів історичної пам'яті, що досліджуються українськими вченими, як безпосередньо, науково, міфологічно та постійно відновлюваний. Безпосередня історична пам'ять притаманна учасникам та свідкам минулих подій. Вона доволі нестійка, неусталена, обмежена часом людського життя, але постійно прогресуюча завдяки історичній та соціально-філософській наукам.

Науковою вважаємо історична пам'ять, яка імплантовується до наукової думки. Вона не тільки зберігає свій обсяг та завдання, але й має потужний зворотний вплив на свідомість особистості та маси (у нашому дослідженні - колективна пам'ять).

Не меншим, а часом і більшим є вплив історичної пам'яті, яка міститься у легендах, думах і міфах (у нашій робочій схемі - міфологічна пам'ять). І, нарешті, найбільш поширена постійно відтворювана історична пам'ять широких верств населення, різноманітних спільнот та окремих осіб, яка формується під впливом наукової та громадської думки, освіти, засобів масової інформації, міфологем, власного та суспільного досвіду, родинного виховання тощо. На нашу думку, при формуванні духовності сучасної людини слід враховувати всі різновиди історичної пам'яті.

Нині в Україні все ще домінує вивчення економічних та екологічних проблем розвитку того чи іншого регіону і значно менше - відродження тут історичної пам'яті як важливого чинника духовного світу сучасної людини. Правда, останнім часом із створенням Українського інституту національної пам'яті є надія на активізацію досліджень феномену історичної пам'яті як важливого фактора формування духовності сучасної людини.

Визначаючи важливість та наукову цінність окремих наукових праць у дослідженні теми історичної пам'яті, усе ж варто зробити висновок про брак у вітчизняній соціально - філософській науці комплексного дослідження даної теми, зокрема:

- немає системних досліджень, присвячених теоретико-методологічним аспектам теми, вивчаються лише окремі проблеми;

- недостатньо активно дискутується питання щодо соціально-філософського поняття "історична пам'ять" та "історична свідомість", "духовний світ людини" та "сенс життя";

- вітчизняні фахівці практично залишають поза увагою проблеми інституційно-наукового дослідження історичної пам'яті на релігійному рівні в Україні, що гальмує формування духовності людини в державі;

Недослідженою залишається й проблема першочергових напрямів удосконалення ролі держави у відродженні історичної пам'яті як в Україні, так і її роль та вплив на духовний розвиток регіонів.

Автор запропонував варіанти розвитку суспільного життя та особистості, обґрунтовано, що за нових обставин можуть вдруге набути онтологічні статуси і ще раз одержати шанс для реалізації історичної пам'яті в умовах формування духовного світу людини молодої української держави.

У підрозділі 1.1. "Феномен історичної пам'яті в контексті вітчизняної та європейської філософської традиції" визначено ступінь проблеми, окреслено ретроспективу дефініцій провідними науковими школами світу. Більш ніж двотисячолітня історія філософських визначень окремих аспектів історичної пам'яті дозволяє означити семантичні корені й історичні варіації значеннєвого наповнення поняття історичної пам'яті, виявити її ключові позиції, навколо яких формувалося смислове поле та визначити кордони розуміння історичної пам'яті в структурі духовного світу людини.

Показано, що тенденція формування історичної пам'яті знаходить різні форми прояву в матеріалістично та ідеалістично орієнтованій вітчизняній та європейській філософії, а досліджень в українській науці з означеної тенденції бракує. У першій проблема історичної пам'яті як складової духовної субстанції по суті анулюється, а основна увага зосереджується на функціонуванні людської психіки та свідомості.

Сприймаючи історію як сукупність активних дій, історична пам'ять розглядається не як віками запорошений архів, а як основа активного життєстверджувального ставлення до дійсності. Після того, як відбулася історична подія та окреслився її результат, тільки на основі історичної пам'яті можна започаткувати відрив від наявного, яке, збагатившись мірою здобутого історичного досвіду, отримує новий смисл, нові параметри для формування духовності суспільства й, зокрема, сучасної людини.

Отже, у підсумку історична пам'ять виконує функцію носія смислу і значення ситуацій сучасності, невід'ємного чинника духовності. Саме вона постійно стикається з все новими ситуаціями дійсності, формує соціум та особистість і відтак сама змінюється в ході виконання своєї основної функції. А проблема збереження історичної пам'яті постає як проблема продовження свідомої життєдіяльності сучасної людини, що є умовою розвитку подальшої історії.

У підрозділі 1.2. "Історія словесності Південного Прибужжя як складова формування духовності України" вперше зроблена спроба узагальнити розвиток словесності як складової історичної пам'яті та духовності в межах типового для України регіону - Південного Прибужжя, досліджено міфи, легенди, думи та письмові пам'ятки Ольвії, героїчні козацькі традиції, формування мови як складової духовної культури українського народу. Досліджено, що історичні пам'ятки культури півдня, релігійні ритуали, фольклор покликані нагадувати про минуле, формують в особистості емоційну захопленість історією, почуття гордості та поваги до основ власної цивілізації.

Аналізуючи минуле Південного Прибужжя в контексті історії України, дисертант дослідив різноманітні форми трансляції духовного досвіду за допомогою слова, правил і канонів, живі ланцюги наслідувань різноманітних учень, і все це - історичні традиції, що тягнуться від однієї історичної особистості та духовної культури нації до іншої і в результаті стають складовою в історії народу всієї України.

В Ольвію різноплемінні переселенці принесли суспільний лад Мілета, його діалект грецької мови, релігійні культи й календар, підтримували торгові зв'язки з Елладою. Тут були свої архітектори, скульптори, письменники й філософи, був свій амфітеатр, храми на честь богів. Місце спогадів про божественне перетворювалося на вівтар, місце спогаду про предків - на поховання, домовину, пам'ятник і некрополь. Міфологія, релігія були формами символічного звернення до історичних джерел, пригадування про минулі віки; понятійне пізнання - формою філософського осмислення надчуттєвого світу ідей; мораль і право - способом закріплення історичної пам'яті соціуму.

Автор дисертації дослідив, що споконвічні інституції культури півдня були утворені культурами багатьох народів, які населяли цей край. У їхньому центрі - ідея історичної пам'яті, без якої не могла виникнути і не може існувати духовність особистості. Духовна культура, що сформувалася на південних землях держави, відроджується через історичну пам'ять, пов'язує епохи, простори і значення - між часовим і вічним українського народу.

У розділі ІІ "Духовна творчість та зміни ціннісних орієнтацій свідомості сучасної людини як складові історичної пам'яті" досліджується у соціально-практичному та філософському контексті. Проаналізовано потреби й цінності як чинники, що інспірують та спрямовують творчу активність особистості і водночас виступають формами ідентифікації духовності.

Пошуками ефективної методології дослідження духовної творчості є праці ряду українських вчених - філософів, які здійснили історико-філософський аналіз означеної проблеми, це - Л.Буєва, З.Карпенко, О.Киричук, Н.Хамітов, Н.Шелкова, Катерина Шудря та ін. Типологію духовності запропонувала В.Федотова. Духовна творчість розглядається у соціальній філософії переважно як механізм розвитку і самовизначення особистості (В.Барановський, Н.Караульна, Н.Караульна, С.Пянзін, В.Резінов та ін.).

Однак, за всієї інтенсивності і розгалуженості досліджень вони містять суттєві інтерпретаційні розбіжності і швидше задають умови можливості визначення творчості як філософської категорії, ніж системно та цілісно розв'язують проблему "вписування" категорії в контекст сучасного соціально-філософського дискурсу. Виконання цього завдання передбачає компаративний аналіз філософських конструктів духовної творчості й вимагає знаходження нових методологічних стратегій і програм дослідження творчої духовності як феномену буття особистості. Пошуками ефективності методології дослідження духовної творчості займаються В.Возняк, В.Ксенофонтов, І.Силуянова, А.Осипов та інші. Але дослідники швидше визначають проблему, ніж позитивно її вирішують.

Домінування в сучасному суспільстві предметно-речового світогляду породжене процесами технізації, масовізації, товарної фетишизації, котрі ставлять під сумнів духовну творчість особистість та її необхідність для суспільства. Автором розкрито амбівалентність впливу процесів глобалізації і віртуалізації на творчу діяльність та духовність сучасної людини, репрезентовану в ній. Зроблено висновок, що нинішню ситуацію можна сприймати не стільки як свідчення спаду духовної творчості в суспільстві та її крах, скільки ситуацію випробування людського духу та духовності, здатності людини в нових соціокультурних реаліях до творчого пошуку і спроможність відтворювати унікальне й загальнолюдське як притаманне на даному етапі історичного розвитку нації.

У підрозділі 2.1. "Творчість сучасної людини як онтологічний процес формування історичної пам'яті" показано, що творчість є вирішальною у взаємодії сучасної людини з суспільною дійсністю, таким інструментом впливу на неї, за допомогою якого вона опановує реальність і минуле, відроджуючи історичну пам'ять.

Дисертантом проаналізовані напрямки дослідження проблеми, водночас обґрунтовано, що в різні часи визнавалися такі механізми творчості, як еманація (давньоіндійська філософія), мімезис (Платон), інтуїція (Б.Спіноза, А.Бергсон), потреба творчої самореалізації (А.Маслоу).

На підставі аналізу досліджено, що творчість розвивається в загальному процесі історії й щільно пов'язана з духовним життям людини, та що історичний час на кожному етапі буття висуває до творчості свої вимоги. Сама думка про свободу вибору збуджує у духовно багатої людини почуття відповідальності, примушує її зважати на наслідки своїх вчинків, подивитися на себе очима інших людей.

Глибока духовність творчої людини зобов'язує індивіда працювати чесно, адже моральність є правда. Тому і малохудожні спекуляції на історичній правді, яких тепер чимало, є аморальними. Ось чому, коли творчість переростає в заробітчанство, коли митець втрачає почуття своєї історичної місії, це передусім відбивається на його творчості, до якої він ставиться суто як до ремісництва, хоча вона - одна з частин професіоналізму художника.

Процес творчості сучасної людини відбувається в контексті суспільних умов, які безперервно змінюються в динамічних обставинах життя, в структурі яких особливе місце посідає історичний час. У творчій діяльності як у центрі буття взаємно знаходять себе і діяльність практична, і діяльність теоретична людини, оскільки тут, на цьому спільному двоєдиному стовбурі їх явним стає, що вони - не дві, а одна й та сама діяльність: реального смислу і осмисленої реальності.

Досліджено автором і природу поняття "духовність", тісно пов'язану з творчістю сучасної людини, яка висвітлює історичне минуле. Йдеться про те, що духовна цілісність людини виявляється через інтегральну єдність свідомості, почуття, волі й поведінки в процесі історичного розвитку. Духовна основа творчої людини ґрунтується на гармонійній взаємодії мислення й способу життя, цілеспрямованості та активності, мотивів і вчинків.

У підрозділі 2.2. "Філософські аспекти духовності та історичної пам'яті як чинники творчої діяльності Михайла Драгоманова" проаналізовано філософські конструкти історичної пам'яті як складової духовності в життєдіяльності відомого вченого і видатного громадського діяча Михайла Петровича Драгоманова. Розглянуто історично-філософський аспект даної проблеми, її зв'язок з важливим питанням: ким є особистість, яке її місце в бутті, якими мають бути спрямування і межі її життєдіяльності, соціально-філософське бачення М.П.Драгомановим еволюції суспільної моралі, значення історичних чинників у духовному розвитку окремих народів та особистостей формування філософського світогляду та суспільної моралі, на думку вченого, покликана виконати національна інтелігенція, яка отримала європейську освіту, була здатна стати провідником українського народу. Звідси йшло його бажання усунути від морального проводу в українській громаді духовенство, звідси ж походять його спроби поширити протестантську етику та організацію в Україні. На перший план М.П.Драгоманов висував потребу формування атмосфери громадського служіння, суспільної солідарності, відданості інтересам загалу.

Проаналізовано дисертантом і науково-теоретичні погляди і висвітлюються у працях Михайла Петровича Драгоманова, які в усі часи життєдіяльності українського суспільства виконували і виконують свою світоглядну, духовно-спрямовуючу функцію. Його світоглядні духовні передбачення, які несла в собі філософська думка, яка відзначались такими особливостями, що дозволяють, певною мірою оперувати поняттям "драгоманівська концепція" суспільної еволюції, що витримала перевірку часом, суспільно-політичною практикою.

Результативність і ефективність передбачень визначалась умінням Михайла Петровича Драгоманова бачити пріоритетність завдань прогнозування. Сфера висловлюваних ним прогнозів зачіпала швидше стратегію, ніж тактику державотворення, його заслуга полягає в тому, що він, не претендуючи на роль пророка, якому достеменно відомо, коли і яким саме чином можна відроджувати власну державу, з науковою точністю передбачив, що такий час настане, як тільки історичний поступ виведе людство на достатній рівень національної і державної самосвідомості, на вищий рівень духовності як суспільства, так і сучасної людини.

Відзначимо також, що М.П.Драгоманов бережно ставився до проблеми відродження історичної пам'яті, його концепція полягала в тому, що науковець повинен брати до уваги те, якою мірою сприяють або перешкоджають потреби і суспільний устрій даного часу розвиткові їх у майбутньому, тобто досягненню можливого щастя життя для кожної людини.

Таким чином, за всієї об'єктивізації картини духовного розвитку українського суспільства та людини М.П.Драгоманов приділяє увагу суб'єктивним чинникам, а також вводить у науковий обіг такі поняття, як "щастя кожного" та "смисл життя". Дисертант послідовно характеризує філософсько-прогностичні можливості подвижника духовного відродження народу Михайла Петровича Драгоманова й стверджує, що з найбільшою силою вони проявляються на зламі історичних епох, в періоди найбільшої нестабільності у розвитку сучасного українського соціуму, його політичної невизначеності, кризисних явищ в економіці та духовній сфері.

У підрозділі 2.3. "Духовне життя людини у народознавчій творчості Миколи Миколайовича Аркаса" розглядається проблемне поле викликів - відповідей щодо відродження духовності та історичної пам'яті на півдні України та роль творчої людини у цьому процесі. Досліджується інтеграційний процес вкорінення грецько-українського роду Аркасів у соціальний ґрунт Російської імперії та досліджуються світоглядні позиції історика й освітянина, композитора М.Аркаса як продовжувача духовних традицій України.

У дисертації використано наукові методи: проблемно-хронологічний, який визначає підхід структурування дослідницького матеріалу; порівняльний, ретроспективний та просопографічний, що надав можливість створення соціально-філософського портрета М.Аркаса, враховано теоретичний доробок вітчизняної і зарубіжної науки.

Автор докладно простежує творчий шлях продовжувача духовного становлення півдня держави - першою великою справою М.Аркаса, що відразу поставила його в ряди видатних діячів української духовної культури, була опера "Катерина" - перша опера на Шевченківський сюжет. Вдруге його ім'я пролунало на всю Україну після виходу в світ книги "Історія України-Русі", наукової праці, котра стала підґрунтям відродження історичної пам'яті зокрема південного регіону. Надзвичайні організаторські здібності М.Аркаса повною мірою розкрилися на живому просвітницькому грунті, коли він заснував у Миколаєві товариство "Просвіта".