Екзистенціально-філософський аналіз феномену життя в західноєвропейській філософії кінця ХIХ – першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

УДК: 141.142:141.32

Екзистенціально-філософський аналіз феномену життя в західноєвропейській філософії кінця ХIХ - першої половини ХХ століття

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Базалук Олег Олександрович

Дніпропетровськ 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії і політології Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди

Захист відбудеться 30 березня 2007 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г.Шевченка 1, Палац студентів Дніпропетровського національного університету, кім. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “27” лютого 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор Окороков В.Б.

філософія ірраціоналізм шопенгауер

АНОТАЦІЯ

Базалук О.О. “Экзистенціально-філософський аналіз феномену життя в західноєвропейській філософії кінця ХIХ - першої половини ХХ ст.”. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2007.

У дисертації проаналізовано трансформацію феномену життя в концепціях західноєвропейської філософії кінця ХIХ - першої половини ХХ століття. Історико-філософський аналіз дозволяє говорити про п'ять умовно виділених етапів в розвиткові феномена життя. Перший етап - феномен життя в період формування концепцій філософії життя (філософія А. Шопенгауера й С. К'єркегора).

Другий етап - феномен життя в дослідженнях кінця ХIХ століття. В основному, під впливом філософських концепцій Ф. Ніцше і В. Дільтея, феномен життя набув реальних контурів, став одним з питань, навколо якого відбувався розвиток “філософії життя” як напряму у філософії кінця дев'ятнадцятого сторіччя.

Третій етап в розвиткові феномена життя пов'язаний з концепціями філософії життя, які життя розглядали як “безперервний потік”. Родоначальником даної системи поглядів виступив французький філософ А. Бергсон. У філософських концепціях Г. Зіммеля, О. Шпенглера і П. Тейяр де Шардена дана система поглядів пройшла ряд ключових трансформацій, в результаті яких на основі ідеї “життя, як безперервного потоку”, було сформульовано чітку систему поглядів, у якій розглядалася структура універсуму.

Четвертий етап пов'язаний з використанням в концепціях філософії життя наукових (раціональних) підходів. Продовжуючи традицію філософії життя В. Дільтея, Е. Гуссерль, З. Фрейд, В. Вернадський і багато інших авторів, спираючись на раціональні методи дослідження приступили до аналізу феномена життя. Результатом використання природничонаукових методик в концепціях філософії життя з'явилося визначення і обґрунтування дуальної основи життя.

Нарешті, п'ятий етап в розвитку феномена життя пов'язаний з формуванням і розвитком екзистенціальної філософії. У дисертації він представлений концепціями М. Шелера, О. Больнова, К. Ясперса, М. Хайдегера і Ж.-П. Сартра. Розкол, який виник в змісті феномена життя на початку ХХ сторіччя, в концепціях екзистенціалізму було доведено до логічного завершення. Автори концепцій екзистенціалізму вказали на факт неприйнятності розгляду людського буття із змісту феномена життя-як-живої-матерії. Людське буття - це нова площина, самостійна в своєму існуванні.

Ключові слова: феноменологія, феномен життя, філософія життя, некласична філософія, трансформація, екзистенціалізм, історія філософії.

АННОТАЦИЯ

Базалук О.А. “Экзистенциально-философский анализ феномена жизни в западноевропейской философии конца ХIХ - первой половины ХХ века”. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 - истории философии. Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2007.

В диссертации проанализирована трансформация феномена жизни в концепциях западноевропейской философии конца ХIХ - первой половины ХХ века. Историко-философский анализ позволяет говорить о пяти условно выделенных этапах в развитии феномена жизни. Первый этап - феномен жизни в период формирования концепций философии жизни (философия А. Шопенгауэра и С. Кьеркегора).

Второй этап - феномен жизни в исследованиях конца ХIХ века. Главным образом под влиянием философских концепций Ф. Ницше и В. Дильтея феномен жизни приобрел реальные очертания, стал одним из вопросов, вокруг которого происходило развитие “философии жизни” как направления в философии конца девятнадцатого столетия.

Третий этап в развитии феномена жизни связан с концепциями философии жизни, которые стали рассматривать жизнь как "непрерывный поток". Родоначальником данной системы взглядов выступил французский философ А. Бергсон. В философских концепциях Г. Зиммеля, А. Шпенглера и П. Тейяр де Шардена данная система взглядов прошла ряд ключевых трансформаций, в результате которых на основе идеи "жизни, как непрерывного потока", была сформулирована стройная система взглядов, в которой рассматривалась структура универсума.

Четвертый этап связан с использованием в концепциях философии жизни научных (рациональных) подходов. Продолжая традицию философии жизни В. Дильтея, Э. Гуссерль, З. Фрейд, В. Вернадский и целый ряд других авторов, в своих концепциях философии жизни, опираясь на рациональные методы исследования приступили к анализу феномена жизни. Результатом использования естественнонаучных методик в концепциях философии жизни явилось обнаружение и обоснование дуальной основы жизни.

Наконец, пятый этап в развитии феномена жизни связан с формированием и развитием экзистенциальной философии. В диссертации он представлен концепциями М. Шелера, О. Больнова, К. Ясперса, М. Хайдеггера и Ж.-П. Сартра. Раскол, который возник в содержании феномена жизни в начале ХХ столетия, в концепциях экзистенциализма был доведен до логического конца. Авторы концепций экзистенциализма указали на факт неприемлемости рассмотрения человеческого бытия из содержания феномена жизни-как-живая-материя. Человеческое бытие - это новая плоскость, самостоятельная в своем существовании.

Ключевые слова: феноменология, феномен жизни, философия жизни, неклассическая философия, трансформация, экзистенциализм, история философии.

ANNOTATION

Bazaluk O.A. “The existential and philosophical analysis of life phenomenon in the Western European philosophy at the end of XIX and the first part of XX centuries”. - The manuscript.

The dissertation for the Doctor of Philosophical Sciences competition by the history of philosophy specialty - 09.00.05. The Dnepropetrovsk National University, Dnepropetrovsk, 2007.

The transformation of life phenomenon in the Western European philosophy at the end of XIX and the first part of XX centuries was analyzed in the dissertation. The historical and philosophical analysis let us define five conditionally separated stages in the life phenomenon evolution. The life phenomenon at the period of A.Schopenhauer and S.Kierkegaard conceptions formation is the first stage. The dual but not contradictory basis was initially accumulated in the life phenomenon. From the one side life was realized as a will that also can be called as an impulse. It is unavailable for the rational understanding. From the other side life was represented in the form of the individual existence. It is also unavailable for the rational understanding. These two approaches run into the unified irrational understanding of life.

The second stage is the life phenomenon in the researches at the end of XIX century. The life phenomenon got its real contours mainly under the influence of philosophic concepts of F.Nietzsche and V. Dilthey. It became the question that was placed at the center of “philosophy of life” - the philosophic direction at the end of XIX century. At the same time the life phenomenon turned from the sphere of abstractions into the new sphere of comprehensive psychology that was based on the scientific traditions of the end of XIX century.

The third stage of the life phenomenon development is bounded up with some philosophic conceptions that started to understand it in the form of “continual stream”. The French philosopher A.Bergson is the founder of this system of view. This system passed through the series of key transformations in the philosophic conceptions of G.Zimmel, O.Spengler, P.Teilhard de Chardin. The harmonious system of view has been formulated at the result where the universe structure was reviewed. At the beginning of XX century the “philosophy of life” representatives tried to answer the social exciting questions (in particular connected with the human existence and its place on the Earth and in the Universe). The human was reviewed as an important guiding force but just in the scopes of life. The life was represented in the form of continual stream that isn't understandable for the conscious.

The forth stage is assigned with using of scientific (rational) approaches in the concepts of philosophy of life. E.Husserl, Z.Freud, V.Vernadskiy and other authors have started the life phenomenon analysis basing on the rational methods of research. These approaches continued V. Dilthey's tradition in philosophy of life. The detection and substantiation of the dual nature of life was the result of the natural-science methods using. The separation of “human” in the life phenomenon was just supposed in the concepts of philosophy of life (F.Nietzsche, V. Dilthey, A.Bergson, P.Teilhard de Chardin etc). But this statement was not just postulated but even proved in the concepts of E.Husserl, Z.Freud, V.Vernadskiy. The dual nature of life (all-sufficient existences of life as living substance and life as “human”) has become a scientifically established fact.

Finally, the fifth stage of the life phenomenon development is assigned with forming and development of existential philosophy. It is represented by M.Sheller, O.Bolnoff, C.Jaspers, M.Heidegger and J.P.Sartre conceptions. The disunity of the understanding of the life phenomenon was completed by the existential philosophy conceptions at the end of XX century. The authors of the existential concepts pointed out the fact that human existence can't be reviewed from the understanding of life as living substance. Human existence is a new level with its own independent existence. Any trying of perception of this level through the prism of existence of life as living substance is equal to its distortion. It causes the mistakes and falsenesses of judgments. Heidegger considered that perception of human existence is possible by means of human ontology. Jaspers considered that perception of human existence is possible by means of existential thinking. Human existence let us to reveal oneself and to open the hearth of one's being just using those methods.

Key words: phenomenology, the life phenomenon, philosophy of life, history of philosophy, nonclassical philosophy, transformation, existentialism.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Характерною особливістю філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ сторіччя є її широке звернення до проблем життя, людини, і цілої низки світоглядних і методологічних проблем, як похідних від них, так і тих, що значною мірою визначають їх рішення. Різносторонні філософські проекти, оригінальні підходи до розгляду “проблем століття”, пошук аподиктичних істин - все це, характерне для західноєвропейської філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ сторіччя, притягає до себе дослідника, викликає бажання переосмислити, здавалось би, вже стале, відоме.

До переосмислення філософської спадщини стимулює і розуміння впливу на історико-філософські аналізи особливостей соціально-політичного і науково-технічного розвитку суспільства. Після політичних криз в Україні 2004-2006 років, враховуючи наукові прориви в нанотехнологіях, біоніці, космічних дослідженнях космосу і т.п., в дещо іншому світлі постає розуміння і потенційна значущість феномену життя - однієї з основних проблематик філософії життя.

В історико-філософській літературі останніх десятиліть вираз “філософія життя” уживається в декількох значеннях, які розрізняються головним чином не змістом, а об'ємом. По-перше, його відносять майже до всієї ірраціоналістичної філософії з початку ХІХ століття до другої половини ХХ ст. По-друге, так називають філософську традицію, що йде від А. Шопенгауера, Р. Вагнера, Ф. Ніцше, і що набула найбільшого поширення в кінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя. Вираз “філософія життя” означає філософію, яка прагне зрозуміти філософію як життя або як рефлексію на життя. По-третє, вираз “філософія життя” використовується для найменування філософських переконань Ф. Ніцше, В. Дільтея, А. Бергсона, Г. Зіммеля, О. Шпенглера та їх найближчих послідовників. Хронологічно йдеться про останню третину ХІХ і першу третину ХХ століття. Історично “філософією життя” може бути визначений філософський напрям, що склався в останній третині ХІХ ст. Сучасні енциклопедичні видання підтримують третє значення поняття “філософії життя” і визначають його як “напрямок в західноєвропейській філософській думці, що склався в останній третині ХІХ ст. в Німеччині і здобув популярність, головним чином, у першій третині ХХ ст.”.

У даному дослідженні автор розглядає не “філософію життя” як напрям в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя, а філософію життя без лапок, що позначає філософію, в центрі якої перебувають “практичні” соціально-етичні і ціннісні проблеми. Оскільки молода демократія України відчуває гострий брак досвіду становлення демократичних інститутів країн Заходу, остільки необхідним аспектом розробки передових соціальних технологій, як свідчить досвід європейської філософії, є глибокий і всебічний аналіз філософії життя і феномена життя як однієї з основних проблематик філософії життя. Розуміння життя як всепроникаючої, складної, “вселенської” конструкції дозволяє встановити соціально-етичні і ціннісні орієнтири в демократичному українському суспільстві, що розвивається; відповісти на важливі для кожної людини питання: про сенс людського буття, про різницю між буттям і людським життям, про перспективу людського існування. Повноцінне розуміння життя наповнює людське існування сенсом і глибиною, робить його менш уразливим від деструктивного впливу ззовні.

Актуальність даного дослідження полягає ще й у тому, що однією з найважливіших форм прояву технізації, сцієнтизації та раціоналізації життя сучасної людини є процеси активного впливу на базисні, екзистенціальні точки її існування - точки життя і смерті. Філософія життя, на думку автора, як історико-філософський напрям, що бере початок в основних ідеях волюнтаризму, який отримав нові методологічні установки в дослідженнях феноменологів і червоною ниткою проходить у працях представників “філософії життя” і екзистенціалізму, а також в сучасних філософських дослідженнях, якнайповніше і багатогранно розглядає це питання. На наш погляд, за окремими традиційними висновками, що стосуються історико-філософського вивчення феномена життя як основної проблеми філософії життя, є видимим нове коло герменевтики сенсів і цінностей людського життя, що дозволяє по новому поглянути на особливості розвитку сучасного суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науковою темою кафедри філософії і політології Переяслава-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди “Філософсько-методологичні засади сучасного наукового дослідження” (реєстраційний номер № 0106U005253, наказ міністра освіти і науки України № 654 від 16 листопаду 2005 р.).

Ступінь розробленості проблеми. Відношення до концепцій філософії життя та її центральної проблематики - феномену життя, включає широкий діапазон оцінок: від раціоналістичних підходів, що критично оцінюють можливості методів некласичної філософії в побудові концепцій філософії життя, до, власне, ірраціоналістичних, серед яких виділяються ідеї “філософії життя”, екзистенціальної філософії, екзистенціальної феноменології, філософської антропології, феноменологічної онтології людини і т.п.

Крім класичних праць, що визначають нові етапи в становленні філософії життя (А. Шопенгауера, С. К'єркегора, В. Дільтея, Ф. Ніцше, А. Бергсона, Г. Зіммеля, О. Шпенглера, М. Шелера, П. Тейяр де Шардена, Е. Гуссерля, К. Ясперса, М. Хайдегера та ін.) виділимо цілий ряд досліджень, які акумулюють в собі аналітику філософії життя і критично оцінюють етапи її становлення. Це, насамперед, дослідження О. Больнова, З. Баумана, Г.-Г. Гадамера, П. Рікера, М. Фарбера, М. Ермарта, Л. Бінсвангера, Е. Левінаса, Б. Вальденфельса та багатьох інших. Наприклад, О. Больнов зіставив “філософію життя” і екзистенціальну філософію та спробував визначити загальні риси і відмінності. У капітальному дослідженні “Філософія екзистенціалізму” О. Больнов вказав на основні зміни у розумінні життя, що відбулися на шляху від “філософії життя” до екзистенціалізму.

Серед критичних праць західноєвропейських мислителів дослідження Т. Шварца “Від Шопенгауера до Хайдегера”. Німецький дослідник аналізує еволюцію некласичної думки, зокрема і одну з її основних проблематик - феномен життя.

Самостійною, знаковою фігурою в аналітиці філософії життя є Л. Бінсвангер. Багатогранна творчість Бінсвангера, як підкреслював Я. Нідлмен у статті “Критичне введення в екзистенціальний психоаналіз”, є важливим етапом в історико-філософському аналізі першооснов філософії життя. Критичний аналіз Л. Бінсвангером творчості М. Хайдегера і З. Фрейда привів автора до формування нової наукової дисципліни - екзистенціального психоаналізу. Екзистенціальний психоаналіз, акумулюючи в собі як раціональні, так й ірраціональні методи дослідження, на думку Л. Бінсвангера, на якіснішому рівні здійснює аналітику першооснов людського існування, і, одночасно, психіатричними методами, здійснює вплив на терапію патологій в психіці.

Глибокий критичний аналіз феноменології і проблематики, пов'язаної з філософією життя, ми зустрічаємо у німецького ученого Б. Вальденфельса.

Крім західноєвропейських мислителів чималий інтерес викликають дослідження з цієї проблематики російських учених, що були сучасниками Ніцше, Бергсона, Гуссерля. Це історико-філософські дослідження А. Введенського, П. Блонського та ін. У зв'язку з цим викликає особливий інтерес позиція російських філософів, необтяжених ідеологічними установками післяреволюційного періоду на ідеї західноєвропейських колег. Слід зазначити, що російська філософія не тільки констатувала те нове і важливе, що відбувалося в західноєвропейській класичній і некласичній філософії, але і по своєму трансформувала західноєвропейські ідеї, розвивала, відкривала нові аспекти, що залишилися без уваги західноєвропейських філософів. Тому слід згадати великих російських філософів, які стали не лише продовжувачами західноєвропейських ідей, але і родоначальниками нових філософських напрямів, генераторами нових ідей у філософії: В. Соловйова, М. Бердяєва, С. Франка, М. Лосського, Є. Трубецького, Л. Шестова та ін.

Радянський період історико-філософського аналізу концепцій філософії життя в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ сторіччя характеризується особливостями ідеологічного впливу правлячої комуністичної партії на розвиток історико-філософської думки. Культ марксистської ідеології сприяв несправедливому ігноруванню, а у багатьох випадках і викривленню ідей некласичної філософії. Але навіть тоді окремі автори намагалися осмислити значущість ідей західноєвропейських колег, їх критично аналізувати, побудувати самостійні, нові інтелектуальні конструкції як в галузі дослідження життя, так і в галузі дослідження людського існування. Серед них ми можемо назвати: Е. Ільєнкова, П. Копніна, В. Лекторського, І. Фролова, М. Мамардашвілі, В. Шинкарука, В. Степіна, Е. Юдіна, А. Чанишева, К. Свасьяна, Р. Таврізяна, А. Руткевича, А. Попіашвілі, А. Михайлова, Р. Кириленко, Л. Іоніна, Р. Габітову, Л. Андрєєва, Н. Мотрошилову і багато інших.

У пострадянський період часу, після відміни ідеологічних установок, російська філософія увійшла в період переосмислення ідей некласичної західноєвропейської філософії кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя. У цей період видано фундаментальні дослідження І. Михайлова “Ранній Хайдегер: між феноменологією і філософією життя”, присвячене аналізу західноєвропейської філософії кінця ХIХ - початку ХХ сторіччя; М. Плотникова “Життя і історія: філософська програма Вільгельма Дільтея”, що розглядає стан філософії кінця ХІХ ст.; якісно нового звучання набули праці М. Мамардашвілі, що першим в радянській філософській літературі глибоко і оригінально визначив специфічність підходу до проблеми буттєвого ракурсу свідомості та ін.

Вітчизняна філософська думка, що зробила предметом історико-філософського аналізу ідеї західноєвропейської філософії кінця ХIХ - першої половини ХХ століття, представлена іменами М. Поповича, І. Бичка, В. Горського, П. Гнатенка, І. Огородника, В. Ляха, В. Табачковського, В. Шинкарука, С. Кримського, В. Ярошовца, А. Єрмоленка, Є. Бистрицького, Є. Причепія, Г. Аляєва, Л. Ситніченко та ін. Ще 1973 р., коли активно діяли ідеологічні стереотипи, І. Бичко в докторській дисертації “Пізнання і свобода” здійснив об'єктивний і толерантний аналіз творчості практично всіх провідних західноєвропейських філософів початку ХХ сторіччя.

Знаковою віхою в дослідженнях західноєвропейської філософії початку ХХ сторіччя стало дисертаційне дослідження Є. Причепія “Гносеологічний аналіз феноменологічної концепції свідомості Едмунда Гуссерля” (1969 р.). Воно відіграло позитивну роль в об'єктивній оцінці значущості феноменологічної концепції Е. Гуссерля у філософії ХХ сторіччя. Є. Причепій провів паралелі між феноменологією Е. Гуссерля і концепціями “філософії життя” та екзистенціалізму.

Фундаментальні дослідження концепцій філософії життя в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ століття здійснені авторськими колективами на чолі з Є. Бистрицьким, В. Горським, В. Ляхом, В. Табачковським, М. Поповичем, А. Гордієнко, А. Єрмоленко, В. Ярошовцем, П. Гнатенко та ін. Наприклад, в колективній монографії співробітників Інституту філософії НАН України Є. Бистрицького, В. Козловського, С. Пролєєва, В. Малахова “Буття людини в культурі (досвід онтологічного підходу)” було проведено глибокий аналіз ідей західноєвропейських філософів буття людини та його зв'язку з культурою.

Глибокі й об'ємні історико-філософські дослідження концепцій філософії життя ми зустрічаємо в працях: А. Бичко, І. Бичко, В. Табачковський “Історія філософії: Підручник для студентів вузів”; В. Лях “Раціоналістичні та ірраціоналістичні інтерпретації взаємовідносин особи і суспільства в сучасній немарксистській філософії”; Л. Ситніченко “Проблема спілкування в сучасній екзистенціально-антропологічній філософії ФРН (Критичний аналіз)”; М. Ткачук “Київська академічна філософія ХІХ - початку ХХ ст.: методологічні проблеми дослідження” та ін.

У дослідженнях вищезгаданих авторів тією чи іншою мірою наголошуються не тільки позитивні сторони концепцій філософії життя кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., але і їх нездатність задовільно вирішити цілий ряд принципових проблем: проблему суті та існування життя, визначення меж життя і встановлення його основних характеристик, проблему співвідношення життя і буття людини, визначення сенсу буття людини та його ціннісного світу, співвідношення в ньому духовного і тілесного, зв'язків з іншими людьми, суспільством, історією, культурою і т.д.

У цілому, віддаючи належне науковій і практичній значущості праць, в яких окреслені методологічно значущі аспекти критичного дослідження феномена життя в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ сторіччя, їх структури і функцій, необхідно відзначити, що у вищезгаданих працях не здійснено повноцінного і глибокого аналізу трансформацій феномена життя в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ сторіччя. Як правило, автори розглядали феномен життя фрагментарно, приділяючи увагу іншим, важливішим на їх думку, аспектам західноєвропейської філософії.

Виходячи з цього, метою дослідження є порівняльний аналіз змісту концепцій філософії життя в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ століття і з'ясування причини їх переходу від пріоритетного розгляду феномена життя до вивчення проблеми сутності та природи людини.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційному дослідженні визначено такі завдання:

- Проаналізувати причини формування некласичної філософської думки та її актуалізації у філософії ХІХ сторіччя; показати процеси і явища в інтелектуальній, соціальній і матеріальній сфері, які стимулювали процес формування ірраціоналізму;

- Розглянути витоки формування “філософії життя” - основної ірраціоналістичної течії кінця ХІХ - початку ХХ століття; Показати значущість філософських досліджень С. К'єркегора і А. Шопенгауера у формуванні нових ідей, відмінних від ідей класичної філософії;

- Встановити етапи змін поглядів представників “філософії життя” на основну проблематику - феномен життя; у зв'язку з цим здійснити історико-філософський аналіз концепцій філософії життя Ф. Ніцше, В. Дільтея, А. Бергсона, Г. Зіммеля, О. Шпенглера та П. Тейяр де Шардена, виявити трансформацію їх поглядів на феномен життя;

- Розкрити значущість і ступінь впливу гносеологічних досліджень філософії життя; виявити характер впливу на філософські концепції життя природничонаукових досліджень; показати зв'язок ідей західноєвропейської філософії кінця ХІХ - початку ХХ століття з вченням В. Вернадського про “живу речовину” і з дослідженнями несвідомого З. Фрейда;

- Порівняти концепції філософії життя з метою визначення загальних характеристик і відмінностей, а також з метою встановлення особливостей висвітлення основної проблематики - феномена життя; встановити закономірність формування кожної подальшої концепції філософії життя на основі попередньої;

- Провести критичний аналіз концепцій існування людини (Dasein) в екзистенціальній філософії; пояснити причину зміни проблематики в некласичній філософії; встановити причину переходу в концепціях філософії життя від досліджень феномена життя до переважного аналізу буття людини.

Об'єктом дослідження є концепції філософії життя в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ століття.

Предметом дослідження є історико-філософський аналіз феномену життя і трансформація його змісту в західноєвропейській філософії: кінця ХІХ - першої половини ХХ століття.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження виступає поєднання принципів логічного, історичного та компаративістського підходів, які дають змогу розкрити основні етапи трансформації феномену життя в концепціях філософії життя в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. В основу методології дослідження закладені найважливіші досягнення некласичної філософії, а також концептуальний матеріал, що містить методологічні і метафізичні знахідки західноєвропейських і вітчизняних мислителів сучасного періоду.

Основними для даного дослідження стали методи, що дозволяють проводити розвідки в напрямку класичних і некласичних концепцій філософії життя. З цією метою як рецепція з класичних концепцій використовуються трансцендентальний або діалектичний метод, натомість як рецепція з некласичних концепцій філософії життя застосовуються феноменологічний, екзистенціальний, герменевтичний та структуралістський методи дослідження.

Разом з тим, у процесі дослідження також використовуються компаративістський метод, насамперед у якості відомої описової процедури в “науках про дух”. З метою дослідження історичних і релятивістських конструкцій філософії життя, у якості її складової частини, використовуються реконструктивний, деструктивний і деконструктивний методи як інтегральна методологія порівняльного аналізу різних історико-філософських систем.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що здійснено систематичний критичний аналіз основних концепцій філософії життя в західноєвропейській філософії кінця ХІХ - першої половини ХХ сторіччя в історико-філософському аспекті, встановлено спадкоємність і внутрішню несуперечність - за умови зміни методологій і підходів - досліджень феномена життя як однієї з основних проблем даних концепцій. У результаті дослідження обґрунтовано ряд положень, що характеризуються науковою новизною:

- Виявлено, що в концепціях філософії життя проблематика феномена життя була не тільки актуалізована і виведена в самостійну площину дослідження, але і піддана внутрішній деформації, в результаті якої феномен життя, не дивлячись на свою наповненість і самодостатність, насправді був позбавлений єдності змісту;

- Встановлена значущість філософії Ніцше, який ідеєю про “надлюдину”, своїм розумінням філософії життя, яке міститься в тезах “Бог помер!” і “Життя - це воля до влади”, змінив традиційне розуміння життя, зв'язок з класичною і релігійною філософією. Життя, пов'язане в концепції філософії життя Ф. Ніцше із “здоровим” природним єством, набуло абсолютно іншої інтерпретації - природно-активної першооснови;

- Виявлені інші контексти ідей В. Дільтея, який чи не першим в побудові концепції філософії життя скористався гносеологічними методами дослідження. У результаті феномен життя, як одна з основних проблем концепції філософії життя Дільтея, набув гносеологічних характеристик, або інакше - наукової складової;

- Показані інваріантні форми концепцій філософії життя в дослідженнях представників некласичної філософії початку ХХ століття; виявлено екстраполяцію основних методологічних принципів і базового змісту концепцій філософії життя як основи інших гуманітарних дисциплін, зокрема - соціології, культурології, етики, психології і т. ін.;

- Розглянута філософська концепція А. Бергсона та її першооснова: життя як “безперервний потік”; у зв'язку з цим виявлено прагнення Бергсона, з одного боку, використовувати передові природничонаукові відкриття в побудові своєї концепції, з іншого - максимальна ізоляція концепції від спроб “раціоналізації”;

- Встановлена пряма залежність ідей Г. Зіммеля і О. Шпенглера від філософських напрацювань А. Бергсона та інших представників “філософії життя”; виявлено екстраполяцію першооснови життя - “життя, як безперервний потік” - як основи побудови концепцій інших гуманітарних дисциплін: культурології, соціології, психології і т. ін.;

- Виявлений вплив концепцій філософії життя початку ХХ сторіччя на концепції теїстів; у цьому плані показовими є ідеї П. Тейяр де Шардена, зокрема його розуміння феномена життя і формування на його основі “тейярдизму” - нової течії в католицькій релігійній думці;

- Виявлено прямий вплив природничонаукових концепцій на розвиток концепцій філософії життя ХХ сторіччя; у зв'язку з цим розглянуто природничонаукові концепції В. Вернадського і З. Фрейда, їх методологічні підходи, а також екстраполяцію результатів їх досліджень на концепції філософії життя першої половини ХХ сторіччя; з'ясовано, що саме під впливом природничонаукових досліджень, а також нових якісних доробок в раціональній філософській думці, концепції філософії життя змінили основну свою проблематику: від пріоритетного розгляду феномена життя до вивчення особливостей буття людини;

- Показано значущість наукових досліджень В. Вернадського (в період викладання в Сорбоні), що виділив у житті його наукову складову - живу речовину;

- Проаналізовано дослідження Е. Гуссерля і З. Фрейда, показано їх внесок у визначення першооснови людського існування - підсвідомість і свідомість;

- У новому світлі представлені дослідження М. Шелера, який спробував відновити єдність феномена життя, виділивши з нього Dasein (людське існування); встановлено, що М. Шелер є першим дослідником, що розглядав феномен життя в дуальній основі: як, власне, життя і буття людини (Dasein);

- В історико-філософському контексті розглянута концепція філософії життя М. Хайдегера; встановлена спадкоємність його поглядів з концепціями Е. Гуссерля, В. Дільтея; виявлено, що використовуваний Хайдегером в побудові концепції метод фундаментальної онтології людини є якісно новим ступенем раніше відкритих і впроваджених в концепціях філософії життя методів феноменологічної редукції і екзистенціальної аналітики;

- Показано, що екзистенціальна феноменологія Ж.-П. Сартра є одним із важливих варіантів розвитку екзистенціальної аналітики та важливим інструментом для визначення і всебічного аналізу людського буття;

- У результаті компаративістського аналізу виявлено закономірну і обумовлену зміну предмету дослідження і методології в концепціях екзистенціалізму, які є новим якісним рівнем розвитку філософських концепцій життя в західноєвропейській філософії першої половини ХХ століття;

- Проведено порівняльний аналіз екзистенціальної філософії з попередніми концепціями філософії життя; встановлено спільні риси і відмінності, спадкоємність і закономірність переходу концепцій філософії життя до екзистенціальної проблематики. Доведено, що екзистенціально-антропологічні концепції стають одним із засобів адаптації людини до ситуації “масового суспільства” і разом з попередніми концепціями філософії життя виступають в ролі етико-терапевтичних доктрин.

Практичне значення дослідження. Отримані результати дозволяють розглядати концепції філософії життя кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. в єдиному історико-філософському континуумі. Таке дослідження дозволяє значно розширити зміст і методологічні підстави філософських й історико-філософських процесів в Україні з урахуванням як світового досвіду, так і вітчизняної філософської традиції.

Результати дослідження дозволяють глибше вивчати проблему філософії життя в західноєвропейській філософії, визначити творчу специфіку власне філософії життя і людського існування, проаналізувати проблему співвідношення життя і буття людини, відповісти на питання про місце життя і людини в матеріальному світі, про першооснови життя і “людського”.

Результати дослідження можна використати в лекційних курсах з історії філософії, соціальної філософії, феноменології, філософської антропології, етики, а також в спецкурсах з історії філософії.

Апробація теми та результатів дослідження здійснена при обговоренні на кафедрі філософії і політології Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди та відділі зарубіжної філософії Інституту філософії Національної Академії Наук України; у виступах дисертанта на Міжнародних та Всеукраїнських наукових конференціях, семінарах, зокрема: VII-VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях (Харків, 2000-2001 рр.); Міжнародній науково-теоретичній конференції “Філософія І. Канта і сучасність” (Дніпропетровськ, 2004 р.); Міжнародній інтернет-конференції “Світобудова - структура, етапи становлення і розвитку” (Переяслав-Хмельницький, 2004 р.); IV Всеросійському конгресі “Філософія і майбутнє цивілізації” (Москва, 2005 р.); II Міжнародній науковій конференції “Філософія космізму і сучасна авіація” (Київ, 2005 р.); Міжнародній філософській науковій конференції “Релігійний чинник соціокультурного розвитку” (Крим, 2005 р.); Міжнародному семінарі “Моделі Всесвіту” (Переяслав-Хмельницький, 2005 р.); Міжнародній конференції “Чоловік і Космос” (Житомир, 2006 р.).

Результати дисертаційного дослідження висвітлено в монографіях “Философия жизни: от волюнтаризма к экзистенциализму” (компаративистский анализ)” (18,25 др. арк.) та “Мироздание: живая и разумная материя (историко-философский и естественнонаучный анализ в свете новой космологической концепции)” (22,39 др. арк.), у 35 наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, загальним обсягом 12,75 др. арк.

Структура дисертаційного дослідження складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків (загальний обсяг основного тексту - 382 сторінок) та списку використаних джерел (630 позиції на 46 сторінках).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність тими дослідження, аналізується ступінь розробленості проблеми, формулюється мета і завдання роботи, визначається її теоретична та методологічна основа, новизна, науково-практична та теоретична значущість, а також положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Методологічні та теоретичні основи дослідження” - розглядаються особливості формування в надрах класичного мислення філософії ірраціоналізму.

У першому підрозділі „Огляд літератури за темою дисертації” аналізується література, яка була використана в дослідженні. Встановлено, що в широкому значенні філософія життя - це напрям в західноєвропейській філософії кінця ХIХ - першої половини ХХ ст., представники якого, дотримуючись різних філософських позицій, виступали проти класичного ідеалу раціональної філософії. Характерною для цієї течії була значна увага до проблеми людини, спроби розглянути її в “цілісності” і в усьому різноманітті її душевних сил або виділити окремі аспекти її природи як основні, фундаментальні сили (воля у Шопенгауера, воля до влади у Ніцше та ін.). Загальною для всіх цих зусиль була опозиційність до традиційної ідеї “розуму” і відповідно до німецької класичної філософії. Поняття “людина”, або “життя” стає одним з ключових для цієї традиції.

У другому підрозділі „Теоретичні та методологічні основи дослідження” показані теоретичні та методологічні основи роботи. Подаються визначення класичної і некласичної філософії, підкреслюється їх схожість і відмінності. Встановлено, що формування і розвиток філософії життя було обумовлено кількома основними причинами. Перша пов'язана з кризовими явищами в індустріальному суспільстві, що інтенсивно розвивається. Друга причина - успішні дослідження в галузі біології і фізіології тварин. Третя причина пов'язана зі знеціненням до кінця ХIХ століття ідеалів раціоналізму.

У другому розділі: “Концепції філософії життя другої половини ХІХ століття” встановлено, що до кінця ХIХ ст. західноєвропейські концепції філософії життя і їх основний предмет дослідження - феномен життя - зазнали важливих трансформацій. По-перше, виникнувши у межах філософії життя з ефемерної, незбагненної, такої, що побіжно переглядається форми, феномен життя набув реальних контурів, став важливим питанням, навколо якого відбувався розвиток “філософії життя” як напряму філософії кінця ХІХ сторіччя. По-друге, феномен життя з площини абстракцій поступово перейшов в площину “розуміючої психології”, що спирається на наукові традиції кінця ХІХ сторіччя. Не дивлячись на те, що зміст феномена життя в основному не виходив за рамки ірраціонального розуміння, пов'язуючи його з реальними процесами, з історією, філософія, тим самим, нехай фрагментарно, але намагалася розкрити аспекти його змісту.

У першому підрозділі “Гіперболізування феномена життя (творчість Артура Шопенгауера і Серена К'єркегора)” розглядаються перші етапи формування філософії ірраціоналізму і становлення однієї з її основних проблем - проблеми життя. Феномен життя у філософії Шопенгауера - це арена прояву волі. У історико-філософській традиції виразно є видимим дві тенденції трактування феномена волі. З одного боку, воля інтерпретується як продукт зовнішньої детермінації, природа якої залежно від загальної спрямованості концепції усвідомлюється як фізіологічна, психологічна, соціальна або трансцендентальна. Феномен волі в рамках даних філософських теорій, як правило, не акцентується і практично не виступає предметом спеціального філософського розгляду. Він сприймається як даність, наявне по суті. З іншого боку, феномен волі у філософських традиціях розглядається як фінально автохтонний феномен, атрибутивною характеристикою якого виступає самодостатня свобода і який визначає суть буття і формує його. Представником даної філософської традиції якраз і є волюнтаризм.

С. К'єркегор одним з перших вказав на різні плани буття логічного (раціонального) та ірраціонального (екзистенціального). К'єркегор піддав критиці основоположний принцип гегелівської філософії про тотожність мислення і буття, вказавши на його тавтологічність. В якості основоположного принципу, К'єркегор висунув існування (existens), яке, навпаки, розділяє мислення і буття. Несумісність логіки і діалектики у С. К'єркегора виявляється насамперед в нездатності логіки виразити рух, становлення. Розуміючи екзистенцію як щось діалектичне, С. К'єркегор протиставляє гегелівській діалектиці як логіці буття і мислення (С. К'єркегор називає її “кількісною”) екзистенціальну діалектику. В останній “стрибок”, як перехід в нову якість - нез'ясовний. Як вважає С. К'єркегор, “кількість” не може бути передумовою “якості”, а суперечності непримиренні, бо “зняття принципу суперечності для того, що існує, означає, що він сам повинен перестати існувати”.

Таким чином, у феномені життя спочатку акумулювалася подвійна, але не суперечлива основа. З одного боку, життя розумілося як воля, як якийсь порив, не доступний розумінню свідомого, раціонального. З іншого боку, життя - це індивідуальне існування, знову ж таки недоступне раціональному аналізу. Все це злилося в єдиному ірраціональному розумінні феномена життя. Під впливом концепцій філософії життя А. Шопенгауера і С. К'єркегора у феномені життя спочатку акумулювалося нове бачення реальності.

У другому підрозділі “Трансформація поглядів на феномен життя у філософії Фрідріха Ніцше” показані зміни, що відбулися в розумінні феномена життя під впливом концепції філософії життя Ф. Ніцше. Перша зміна пов'язана з тезою Ф. Ніцше: “Бог помер!” Актуальна практично п'ять тисячоліть єдність “людського” і “живого” як божественне волевиявлення, з поваленням Бога втратила органічність, цілісність і аксіоматичність. Єдність “життя” і “людського” в концепціях філософії життя вже не сприймалася як належне. Феномен життя як основне поняття концепцій філософії життя, втратив свою цілісність і монолітність. У ньому все чіткіше ставали видимими частини: 1) “життя”, як життя взагалі, в минулому змістовному, цілісному розумінні; 2) “життя”, як сукупність біологічних організмів, починаючи від простих і закінчуючи вищими тваринами (життя-як-жива-матерія); 3) “життя”, як людське існування. Сам Ніцше не розглядав ці частини, навіть не виділяв їх. Для нього життя залишалося цілісним і неподільним. Його історична місія полягала в іншому - в руйнуванні підстави єдності змісту феномена життя, в поваленні вікових істин.

Друга найважливіша заслуга Ніцше в трансформації змісту феномена життя полягає в тому, що, на відміну від традиційного песимістичного розуміння “життя” у філософії Шопенгауера і К'єркегора, своє “життя” Ніцше наповнив органічною цілісністю, здоров'ям, енергетикою. Вчення Шопенгауера про вільну волю Ф. Ніцше вважає хитрою вигадкою для того, щоб зробити людство відповідальним за свої вчинки, щоб налякати його, пригнітити. Саме вчення про волю придумане з метою покарання: людей представили “вільними” для того, щоб мати можливість судити їх і карати. Ніцше закликає знищити поняття про винність і покарання, бо невинність буття не повинна бути інфікована страхом і відчуттям провини. Він закликає: “Не довіряйте нікому, в кого сильне прагнення карати! Це - народ поганого сорту і походження; на їх обличчях видно кат і шукач”. Життя Ніцше сильне своїм корінням, що сягає в природне єство. Саме з цього успадкованого єства, природної потужності, на думку багатьох дослідників, виведено відому тезу Ніцше “життя - це воля до влади”.

У третьому підрозділі “Генезис ідей „філософії життя” в дослідженнях Вільгельма Дільтея” розглянуто вплив творчості В. Дільтея на становлення проблеми феномена життя. Центральне поняття філософії В. Дільтея - поняття “життя”, яке він розуміє як спосіб буття людини в культурно-історичній реальності і як саму цю реальність. Відправною точкою його досліджень є осмислення кризи сучасного філософського світогляду. Як вважає В. Дільтей, філософія повинна обернутися до людини, “стати реальною метафізикою”, що вивчає історичний світ, світ людини.

Значущість філософської спадщини В. Дільтея для нашого дослідження полягає в двох його основних досягненнях. По-перше, у спробі здійснити структурний аналіз поняття “життя”, і на рівні філософського узагальнення систематизувати знання, що накопичилися, про феномен життя. По-друге, у визначенні “людського існування” як самодостатнього поняття. Для В. Дільтея в понятті “життя”, як і раніше, акумулювалося сукупне існування біологічних структур і людини. Але, на відміну від решти авторів, що дотримуються цієї точки зору, людське існування в “житті” Дільтея проявляло самостійну активність, привертало до себе увагу не як до частини цілого, а як до цілого. Ще не виділяючи це ціле, В. Дільтей вже починає розглядати його як самостійне поняття, через нього аналізуючи навіть саме “життя”: життя - як спосіб буття людини.

В. Дільтей відкриває і першим починає використовувати новий метод інтерпретації культурних феноменів - метод герменевтики. Герменевтика у Дільтея - це мистецтво розуміння письмово зафіксованих проявів життя.

У третьому розділі “Західноєвропейська філософія початку ХХ сторіччя: філософія життя як „безперервний потік”” проаналізовано концепції філософії життя, які розглядали життя як “безперервний потік”. Основоположником даної системи поглядів виступив французький філософ А. Бергсон. У філософських концепціях Р. Зіммеля, О. Шпенглера і П. Тейяр де Шардена вказана система поглядів пройшла ряд ключових трансформацій, наслідком яких на основі ідеї “життя, як безперервного потоку”, стала впорядкована система поглядів, що розглядала структуру універсуму. А саме, на основі досягнень природничонаукового знання початку ХХ сторіччя, що змінилися (стали актуальними соціальні й матеріальні умови існування), було розглянуто перехід від неорганічного світу до світу життя, і від світу життя до людського існування. Представники “філософії життя” початку ХХ сторіччя спробували зі своєї точки зору відповісти на питання, що хвилювали суспільство і пов'язувались з людським існуванням, з місцем людини на Землі і в світі.

У першому підрозділі “Поняття „життєвий порив” в концепції філософії життя Анрі Бергсона” розглянуто філософську концепцію А. Бергсона, в якій, з одного боку, автор спростив розуміння феномена життя, звузив масштаб його сприйняття, з іншого боку, дав можливість побачити у феномені життя саму людину. А. Бергсон наблизив розуміння життя до людини, з комплексом її проблем, з особливостями її повсякденного життя. Вперше в концепціях філософії життя за феноменом життя стала помітна людина: її індивідуальність, неповторність, її біль, страждання, її життя. І нехай ця людина мислилася з життя, але вона була, вона була присутня в ньому, що саме по собі стало знаковим моментом в розвитку концепцій філософії життя.

Не дивлячись на те, що феномен життя червоною ниткою проходить через усю філософію А. Бергсона, в його творчій спадщині ми не зустрінемо задовільного визначення життя. На думку П. Блонського, М. Лосського, А. Чанишева, К. Свасьяна та ін., А. Бергсон свідомо уникав філософського визначення життя, тому що вважав його просто неможливим. Будь-яке визначення - це продукт інтелекту, аналізу. Це виділення з цілого, природного - частини, фіксованого складеного. А будь-яка частина, навіть сукупність частин, не складе повної картини життя.

Поняття “життя” в концепції філософії життя А. Бергсона багатолике. Це і “потік”, і “пориви”, і “творчість”, і “прагнення”. Інтуїція “бачить” життя як рух - безперервне і неподільне. У “Творчій еволюції” А. Бергсон формулює: “життя представляє прагнення піднятися в тому напрямі, в якому, так би мовити, падає матерія”. Життя, безумовно, пов'язане з матерією. Але цей зв'язок невизначений, тому що там, куди падає матерія, в точці її падіння, народжується свідомість, як начало, як те що здійснюється: “Для того, щоб наша свідомість хоч частково співпадала зі своїм принципом, потрібно, щоб вона звільнилася від цілком готового і долучилася до того, що здійснюється; потрібно, щоб здатність бачення, обернувшись до самої себе, складала єдиний акт з волею”. І лише як свідомість, що здійснюється, може побачити “чисту волю, той потік, який проходить крізь матерію, повідомляючи їй життя.”. А. Бергсон намагається висвітлити феномен життя, його плинність не терміном, як продуктом розкладання цілого інтелектом, а метафорою, відкритішою, незамкнутішою. К. Свасьян зробив підбірку метафор, що визначають життя у Бергсона в його основній праці “Творча еволюція”. Життя - це і “зусилля для підняття маси, що скидається”; і “творчий жест”; і “величезна хвиля, що поширюється з одного центру”; і “спалах феєрверку, серед згасаючих і падаючих залишків його”; і натхнення. Життя - це “дійсність, яка творить себе саме серед навколишнього розпаду”. Але головне - це створення. Причому, створення йде з самого центру. Заглиблюючись в розуміння цього центру, А. Бергсон, можливо інтуїтивно, відкриває важливе і практично непомічене до нього. Цей центр, “з якого виходять всі світи”, - це не річ, це не щось Єдине, а безперервна течія, потік! Свідомість і співзвучне йому життя, у Бергсона - це течія, невловимий потік, такий, що вічно вислизає від того, хто намагається розкласти його на частини, пізнати, піддати інтелекту. Таким чином, інтуїція виявляє життя невловимим, таким, що мчиться в пориві з такого ж рухомого центру. Інтуїція як відблиск блискавки, як осяяння, відтіняє рухоме від центру життя. Саме це визначення центру протиставило концепцію філософії життя А. Бергсона не тільки попереднім концепціям філософії життя А. Шопенгауера, С. К'єркегора, Ф. Ніцше, В. Дільтея та ін., але й догматам католицької церкви.

Звільняючи центр світу від присутності речі - закостенілого, сталого, - розглядаючи його як течію, пориви, А. Бергсон знаходить відповіді на два важливих, і до нього мало з'ясованих питання: 1) чим викликане різноманіття життя? і 2) на чому ґрунтується це різноманіття? А. Бергсон відповідає, що життя як течія - це можливість, це приховані потенції, що реалізуються в течії з цієї можливості. А сама можливість народжується при зіткненні пориву з матерією.