У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його зв'язок з науковими планами, сформульовано мету, об'єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну отриманих результатів та їхнє практичне значення, подано інформацію про апробацію цих результатів.

Перший розділ "ДЖЕРЕЛОЗНАВЧА ОСНОВА І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ" присвячений аналізу методологічних основ роботи та визначенню ступеня дослідження теми дисертації в історико-філософській літературі. Так, в підрозділі 1.1 "Джерельна база та історіографія дослідження" зазначається, що історія філософії України здійснює важливий внесок у розв'язання сучасних проблем культурно-національного відродження та державотворення. Через це є важливим і необхідним розвиток українських історико-філософських студій, проблематика яких раніше або замовчувалася, або розглядалася з позицій однолінійного підходу, принципів "партійності", "соціального детермінізму", усталених ідеологем. Це ускладнює завдання для визначення стану наукового опрацювання досліджуваної проблеми. Питання філософського українознавства стали актуальними в останнє десятиліття. Сьогодні ж є можливим повернення до творчості видатних українських діячів, імена яких десятиліттями замовчувалися або були дискредитовані на батьківщині.

В Україні донедавна ніхто не займався дослідженням наукової спадщини О. Кульчицького. Його повернення в Україну відбулося із прийняттям незалежності завдяки вченим І. Бичку, А. Карасю, В. Храмовій, І. Огороднику, Ю. Федіву, Н. Мозговій, концепти яких розкривають значення української філософії в розвитку національної самосвідомості, визначаються критерії обсягу філософських вчень, об'єкти дослідження, типи філософування, висвітлюється роль персоналій. Перші наукові дослідження творчості професора О. Кульчицького - це, насамперед, збірник наукових праць "Українська душа" (1992 р., передмова В. Храмової), наукові повідомлення у збірнику "Філософсько-антропологічні читання" з нагоди сторіччя від дня народження О. Кульчицького (1996 р.). Особливу зацікавленість викликає праця філософа "Основи філософії і філософічних наук" (1949 р.), яка вперше була видана за межами України, і тільки в 1995 р. була перевидана тут. Львівський філософ А. Карась упорядкував матеріали цього рукопису, здійснив його наукову редакцію і у передмові вперше ознайомив українців із науковим доробком О. Кульчицького.

За кордоном наукову спадщину О. Кульчицького вивчала доктор Блянка Єржабкова, якій вдалося скласти системний каталог його праць. Дослідником творчості професора О. Кульчицького також є учень вченого Кирило Митрович. Завдяки йому вийшла в світ у 1985 р. філософська й етнопсихологічна синтеза праць вченого під назвою "Український персоналізм". Деякі моменти філософських поглядів мислителя зустрічаємо у В. Яніва "Нариси до історії української етнопсихології", виданій Українським Вільним Університетом (м. Мюнхен, 1993). Оцінку наукової творчості О. Кульчицького в Українському Вільному Університеті в період з 1945-1955рр. дав І. Мірчук у своїй праці "Оцінка про наукову й академічну працю професора доктора О. Кульчицького на Українському Вільному Університеті. 1945-1955".

Осмисленню філософських поглядів О. Кульчицького, а зокрема специфіки філософського знання, сприяє загальний рівень теоретичної розробки проблематики, відображений у дослідженнях світових та українських мислителів різного часу: Платона, Б. Спінози, Р. Декарта, І. Канта, Г. Геґеля, І. Гізеля, С. Гогоцького, Г. Сковороди, П. Юркевича, Д. Чижевського. До них постійно долучаються нові дослідники, у працях яких розглядаються ті чи інші теоретичні конструкти, виявляючи в собі яскраво виражену інтенціональність.

Слід відзначити внесок представників сучасної вітчизняної філософської думки у розробленні цієї проблематики: А.К. Бичко, І.В. Бичка, Б.І. Бичка, В.С. Горського, П.І. Гнатенка, Ф.І. Проков'єва, В.В. Ільїна, С.Г. Кримського, М.І. Лука, О.М. Корха, А.І. Погорілого, Є.А. Бистрицького, В.І. Шинкарука, О.І. Яценка, М.Ю. Русина, В.І. Іванова, В.Г. Табачковського, М.М. Верникова, В.І. Шевченка, В.І. Ярошовця відмінною рисою творчості яких є тлумачення філософсько-культурної спадщини України в синтезі з традиціями європейського ірраціоналізму, "філософії життя", екзистенціалізму і персоналізму, в результаті якого виникає феномен українського інтелектуалізму.

Осмисленню філософських поглядів О. Кульчицького, що стосуються проблеми особистості, її духовності, які він аналізує як новітню модифікацію одного з феноменів історико-філософського процесу, сприяє рівень їх досліджуваності.

В українській літературі теоретичні напрацювання антропологічної проблематики відображені у творах мислителів різних періодів. Починаючи від Г. Сковороди, П. Юркевича, антропологів Х. Вовка, І. Раковського, продовжуючи дослідниками у діаспорі І. Мірчуком, М. Шлемкевичем, Д. Чижевським та іншими, а також класиками української етнопсихології - Д. Віконською, М. Костомаровим, Ю. Липою, В. Липинським, Д. Чижевським, В. Янівом, Я. Яремою та іншими. Більшість яких у своїх працях спиралися на дослідження таких вчених, як А. Бергсон, Н. Гартман, І. Кант, Е. Муньє, Б. Паскаль, Ж. - П. Сартр, М. Шелер, В. Штерн, К. - Г. Юнг та інших, твори яких також стосуються філософсько-антропологічної та етнопсихологічної тематики.

Слід відзначити внесок представників сучасної української філософської думки у розроблення цих питань. Це насамперед світоглядний напрям, пов'язаний із виробленням нової парадигми філософування "Людина-буття", започаткованої Київською школою філософів В.І. Шинкарука ще наприкінці 60-х рр. ХХ ст. Тут людина осягається не у якійсь одній визначеності, а в усій її універсальності, пов'язаній з відвертістю світові власного буття, своєї життєдіяльності. Започаткована ця нова парадигма знайшла своє продовження серед таких вітчизняних вчених, як А.К. Бичко, І.В. Бичко, М.М. Верников, М.О. Булатов, В.П. Іванов, В.Г. Табачковський, Н.В. Хамітов, О.І. Яценко, роботи яких визначили подальший магістральний напрям, в річищі якого переважно досліджувалася проблема людини.

Розумінню розвитку онтологічних і гносеологічних варіантів західноєвропейської та вітчизняної культури в філософії та їх впливу на формування українського філософського мислення присвячені праці В.І. Гусєва, Я.Д. Ісаєвича, М.В. Кашуби, В.В. Ільїна, Н.Я. Горбача, І.В. Паславського, А.І. Пашука, М.Г. Братасюк, в яких досліджується широкий спектр дотичних проблем.

І все ж в українській філософії донині немає дослідження, в якому особливості формування типу української людини з точки зору персоналізму О. Кульчицького постали б цілісно.

О. Кульчицький був прихильником персоналістської доцільності життя особистості. Він прагнув витлумачити суть людської особистості з огляду на її походження, самозвершення і призначення. Пошуки філософської концепції людини привели його до переконання у персоналізмі як адекватному методі усвідомлення людської суті взагалі.О. Кульчицький був переконаний щодо вирішального значення персональної долі кожної людини, він осмислював буття людини в контексті сучасної європейської філософії, при цьому наголошував на необхідності повного збереження і розквіту українського народу в колі європейських народів. Все це дозволяє стверджувати про його концепцію українського націонал-персоналізму. На думку О. Кульчицького, дати точне визначення персоналізму як окремої філософської парадигми неможливо, через те, що, як правильно стверджував Е. Муньє, немає єдиного цілісного напряму сучасного перосоналізму - існують лише доволі різні "персоналізми" різних вчених. Але всіх їх об'єднує зосередження уваги на дослідженні людської особистості.

Отже, аналіз літератури ясно показав, що в даний час освоєння спадщини О. Кульчицького знаходиться лише на початковому, попередньо-ознайомлювальному етапі його вивчення.

Недослідженим, у систематичному відношенні, залишаються як творчість українського мислителя в цілому, так і його філософські погляди з центральною для них персоналістською проблематикою. Дана констатація стає відправним пунктом як для вибору напряму, так і для визначення методології дослідження. Про це йде мова у наступному підрозділі.

У підрозділі 1.2 "Основні методи дослідження наукової спадщини О. Кульчицького в контексті світової філософії" підкреслюється, що розгляд постаті О. Кульчицького в контексті світової філософії це тема текуча, яка зараз відноситься до надзвичайно актуальних проблем постмодернізму, в якому людина нескінченно плюральна (множинна). Так і творчість філософа була різноманітною, він працював над різною проблематикою і в різних галузях, через це його філософія немає різких меж, різкої заангажованості. Тому до його творчості краще всього підходити з методологією прийнятою в українській філософії. Саме вона може адекватно підійти до людської тематики, оскільки навіть "нелюдські" - природа, виробництво, біологічна будова організму і т. ін. - чинники бере під кутом зору їх зв'язку і взаємозв'язку з людиною. Така методологія, яка сприяє пізнанню українства, української історії та культури є правильною, через те, що вона є "дотичною" до змісту українського світоглядно-філософського менталітету.

Методологія в українській філософії визначає її фундаментально гуманістичний зміст. Вона поєднує в собі логічність, раціональність з філософією серця. І зрештою філософія серця стає провідною, яка підпорядкувала собі логіку. Через це О. Кульчицький у своєму відображенні картини світу все-таки більше спирався на художньо-інтуїтивний аспект всупереч логічно-раціональному. Тоді стає зрозумілим його приязне відношення до художнього відображення світобачення, у якому відбулося злиття логічного і емоційно-художнього. При всьому намаганні філософсько-раціонального підходу до цього блоку світобачення потрібно визнати, що в різні періоди логічно-раціональне і емоційно-естетичне ставало центральним. А якщо ще й врахувати той факт, що всі філософські ідеї кінця ХІХ - початку ХХ ст. набували літературно-поетичної форми, то стає цілком зрозумілим, що чистого філософсько-понятійного екскурсу, на цей час, неможливо запропонувати. Він розмитий в особистісно-типологічних формах художньої культури. Саме тому, що філософія розчинена в літературі і мистецтві не можна чітко виділити її методів.

Через це для визначення методології дослідження потрібно насамперед вибрати напрям дослідження, який у позначеній дослідницькій ситуації, повинен, щоб бути продуктивним, - починатися з виділення ключової теми досліджуваної наукової спадщини О. Кульчицького, теми, здатної бути "провідною ниткою" у лабіринті осмислення тем і проблем, що охоплює і проробляє український мислитель на шляху просування до останніх, фінальних формувань своїх поглядів. Такою ключовою, фокусуючою темою творчості О. Кульчицького в цілому, є, як уже відзначалося, тема особистості, її духовності. Одночасно центральним пунктом філософських побудов і розробок вченого є суб'єктно-особистісна проблематика. Саме тому, проблема особистості й шляхи її концептуального вирішення у науковій спадщині О. Кульчицького стають основним предметом дисертаційного дослідження. Відповідно, центральним завданням роботи стають розкриття ролі й значення теми особистості і дотичних до неї проблем у творчості українського філософа та розгорнутий аналіз його концепції українського персоналізму. Вирішення першого завдання передбачається здійснити через короткий опис усієї сукупності поглядів мислителя й аналіз загального кола тем і проблем, яких він торкається у своїй творчості. Друге завдання вирішується через детальний розгляд усього корпусу текстів історико-філософської тематики й послідовно-узагальнюючий аналіз з обраної дисертантом центральної проблеми.

Звертаючись до висвітлення постаті О. Кульчицького в контексті світової філософії, маємо справу з проблемою єдності і багатоманітності, співвідношення універсального і локального, загальносвітового і національного. Ці проблеми визначають філософсько-історичний вектор розгляду явища, підхід до філософських питань крізь призму історичного процесу. Сьогодні йде намагання відійти від лінійного, однобічного сприйняття історичних явищ. Зважаючи на це, сферою філософського осмислення є плюралістичний і гуманістичний підхід до кожного явища, локалізованого в просторі і часі. Під таким кутом зору і розглядається в дослідженні постать О. Кульчицького в контексті світової філософії як унікальний і неповторний в своєму роді феномен.

З огляду на вищесказане у дослідженні висувається своя методика вивчення цього явища, яка б дозволила не однобічно, а неупереджено висвітлити цю складну категорію. У той же час обумовленість темпоральними та просторовими рамками дослідження даної проблеми передбачає підхід до філософських питань крізь призму історико-суспільного процесу.

Життя і творчість О. Кульчицького в контексті світової філософії є ще новою проблемою в українській філософії. Через це пропонується методика вивчення цього явища, яка передбачає виділення наступних рівнів дослідження.

Перший рівень дослідження сприяє аналізу філософії і філософських наук в творчості О. Кульчицького.

Другий рівень дослідження вивчає ці ж проблеми в західноєвропейській та українській філософській думці, порівнюючи їх з поглядами О. Кульчицького.

Третій рівень дослідження аналізує проблеми особистості, її духовності, як їх розглядав український філософ з позицій українського персоналізму.

Четвертий рівень розглядає наявності персоналістських тенденцій в західноєвропейській філософії, виділивши ту з них, яка мала найбільший вплив на формування поглядів О. Кульчицького.

Виділення рівнів дослідження зумовлює системний підхід до вивчення творчості О. Кульчицького. Згідно з ним вказані чотири рівні є системно утворюючими і дають змогу послідовно та цілісно вивчати історико-філософську спадщину О. Кульчицького в контексті світової філософії.

До цих чотирьох рівнів дослідження наукової спадщини О. Кульчицького в контексті світової філософії можна застосувати два підходи у визначенні методів та засобів пізнання. Перший підхід - вертикальний зріз методологічних орієнтирів. Це сукупність методів і підходів, що будуть характеризувати дослідження переходу від першого до другого, третього і четвертого вище згаданих рівнів (по вертикалі). Другий підхід - горизонтальний зріз методологічних орієнтирів, що передбачає сукупність методів у межах кожного рівня зокрема (по горизонталі). Вертикальні і горизонтальні зрізи методологічних орієнтирів взаємопов'язані в рамках системного підходів. Вони роблять можливим розглянути об'єкт дослідження всебічно і найповніше.

Крім того слід зазначити, що вибір методів обумовлений особливостями об'єкта та предмета дослідження. Оскільки об'єктом дослідження виступають філософські концепції українського діаспорного вченого Олександра Кульчицького в контексті розвитку світової філософської думки, то виникає необхідність використання методів, історико-філософського аналізу основних ідей мислителя. Зокрема, слід відзначити герменевтичний метод, що передбачає тлумачення та розуміння феноменів культури і враховує залежність ідей тих чи інших філософів від національного контексту культури. Герменевтичний метод ще називають методом інтерпретації. У даному дослідженні цей метод широко використовується. Особливо на етапі першого "прочитання", яким через невивченість філософських побудов О. Кульчицького, є дане дисертаційне дослідження. Найбільш адекватним методом вивчення його поглядів тут стає метод іманентної інтерпретації. Саме іманентна інтерпретація дозволяє виявити глибинні проблемні пункти і внутрішню логіку його побудов, розкрити змістовну глибину й окреслити світоглядні засади українського персоналізму О. Кульчицького.

Специфіка предмету дослідження, а саме унікальність і неповторність світоглядно-філософських поглядів О. Кульчицького на проблеми філософії та філософських наук, особистість, її духовність, зумовила використання некласичних методів дослідження, а саме: феноменологічного, екзистенціального та психоаналітичного, які є провідними у європейській філософії. Використовуються вони і в українській філософії, в якій дозволяють більш адекватно відтворити не лише ідеї, а й сам її дух.

Крім некласичних методів у науковому пізнанні головну роль відводять раціональному мисленню. Через це в даному дослідженні були використані і традиційні раціональні методи.

У межах першого (вертикального) підходу можна виділити такі: сходження від абстрактного до конкретного, від загального до одиничного, а також порівняння.

Методи сходження від абстрактного до конкретного і від загального до одиничного застосовуються при дослідженні структури філософії, філософських наук. Так, на першому рівні дослідження виявляється загальна характеристика філософії і філософських наук, яку дає сам О. Кульчицький. Отже, визначається сутність даного феномену і одночасно його структура. Як результат - отримане абстрактне знання, визначене самим українським філософом, про цей феномен. Наступний щабель пізнання передбачає виявлення і визначення цього явища в західноєвропейській та українській філософії. Абстрактне знання конкретизується, набуває національної і світової визначеності, власне українських специфічних рис. Далі аналіз проблем особистості, духовності крізь призму українського персоналізму О. Кульчицького. Тут уже має місце конкретне знання про цей феномен. І наступний, завершальний етап, пошук подібних антропологічно-персоналістських знань в західноєвропейській філософській думці, і виявлення тих з них, які мали найбільший вплив на формування поглядів українського діаспорного вченого.

У цьому історико-філософському дослідженні наукової спадщини О. Кульчицького в контексті світової філософії, активно використовувався компаративістський метод. Тут здійснюється зовнішній порівняльний аналіз: рефлексій, концепцій, рис, категорій філософії, філософських наук, людини у поглядах О. Кульчицького і західноєвропейської філософії. Проводився в дослідженні і внутрішній порівняльний аналіз всередині самої персоналістської парадигми. Тут співставляються різновиди персоналізму.

Компаративістський метод відіграє велике значення, через те, що він робить значущим дослідження не лише для історії філософії, а й для культурознавчих наукових дисциплін.

За допомогою компаративістського методу в поєднанні з редукцією, яка є методологічним засобом зведення складного до простішого, здійснюється дефініція категоріального апарату. Так, дано визначення персоналізму, екзистенціалізму, національного характеру і т.д.

У межах другого (горизонтального) зрізу методологічних орієнтирів можна виділити такі методи: аналіз і синтез, аналогія, узагальнення, абстрагування, метод історичного і логічного, принцип об'єктивності, історизму. Усі ці методи і методологічні принципи можна об'єднати в рамках культурологічного підходу до вирішуваної проблеми.

Специфіка даного дослідження зумовлює особливе значення методу взаємодії історичного і логічного, який дає змогу глибоко і всебічно осмислити феномен постаті О. Кульчицького. Так, метод історичного передбачає розгляд процесу становлення, розвитку поглядів українського мислителя у хронологічній послідовності і конкретності. Метод логічного - спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі в системі понять, категорій, дефініцій. Завданням логічного дослідження є розкриття ролі, яку відіграв О. Кульчицький і його філософська система в розвитку української і світової філософської думки. Таким чином, ці два методи перебувають в єдності і дають змогу здійснити цілісне і багатопланове дослідження.

Необхідним елементом пізнання у даному дослідженні є метод аналізу і синтезу. Цей метод використовується, коли предмет дослідження, в даному випадку світоглядно-філософські погляди О. Кульчицького на проблеми філософії та філософських наук, особистість, її духовність, береться до уваги в історичному розвитку, процесі становлення під впливом різних чинників. Він у свою чергу дає змогу створити цілісне уявлення про досліджуване явище через виявлення його структури і відокремлення суттєвого від несуттєвого, а також класифікувати розглядувані явища, виділити етапи в їх розвитку.

Так, з допомогою аналізу проводиться виокремлення окремих аспектів філософії О. Кульчицького з метою їх всебічного вивчення, таким чином, вичленовуються основні категорії його філософії персоналізму. Надзвичайно важливим стає визначення конкретних шляхів аналізу суб'єктно-особистісної проблематики в українському персоналізмі О. Кульчицького. Фактично повна невивченість концепції мислителя, а також труднощі в розумінні фундаментальних положень його вчення (про які неодноразово говорилося вище, і які стають неминучими при фрагментарному підході до аналізу його побудов), - спонукують звернутися при аналізі цієї концепції, до докладного і хронологічно послідовного аналізу всіх філософських творів О. Кульчицького, в обсязі, що безпосередньо торкається проблематики філософії, особистості. Цей розгорнутий творчий аналіз має здійснюватися у двох планах. Історичний, чи генетично-хронологічний, план аналізу передбачає розкриття загальної логіки становлення й розвитку персоналістської концепції мислителя, з'ясування етапів і послідовності обґрунтування ним особистісної реальності. Логічний план цього аналізу передбачає експлікацію самої логіки обґрунтування особистісної реальності, в концепції українського персоналізму О. Кульчицького, а також виявлення логічних засад і принципів, на яких базується ця концепція. Хроно-логіку становлення і розвитку українського персоналізму О. Кульчицького слід, таким чином, відрізняти від логіки обґрунтування особистісної реальності, пропонованою цією концепцією. Остання, через особливу актуальність цієї проблематики для сучасних теоретичних розробок, стає головним предметом дослідницьких зусиль. Основне завдання творчого аналізу стає, таким чином, виявлення самої логіки, що обґрунтовує особистісну реальність у концепції О. Кульчицького, з'ясування цієї логіки, дозволить потім обґрунтовано виділити й адекватно проінтерпретувати фундаментальні засади й принципи, на яких базується концепція українського персоналізму О. Кульчицького. Така інтерпретація стає вже наступним, генералізуючим і систематизуючим етапом вивчення його персоналістських побудов.

За допомогою методу синтезу об'єднується раніше виділене в єдине ціле, адже основний акцент при дослідженні феномена О. Кульчицького робиться саме на цілісності його філософської системи, через це всі ділянки його філософії мають сенс лише в єдності.

Вивчення історико-філософської спадщини О. Кульчицького в контексті світової філософії, передбачає застосування принципів історизму та об'єктивності. Дослідження цієї проблеми є неможливим без застосування цих методів. Так, принцип історизму полягає у розгляді об'єктивного процесу розвитку системи О. Кульчицького. Цей принцип є певним способом відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності і конкретності. Так, в західноєвропейській та українській філософській думці простежена власна традиція звернення до персоналістсько-антропологічної проблематики. Отже, робиться висновок про історичну тяглість персоналістсько-антропологічних ідей у світовій філософії.

У дослідженні зазначається, що український персоналізм О. Кульчицького породжений складними умовами національного життя, перебував під впливом соціально-політичних чинників. Це в першу чергу позначилось на особливостях його парадигми. Саме життя українського мислителя ставило в центр світогляду українську національну проблематику. Історичні реалії впливають на життєвий і творчий шлях науковця. Принцип об'єктивності передбачає неупереджений, адекватний підхід до вивчення світоглядно-філософських поглядів О. Кульчицького на філософію та філософських наук, особистість, її духовність. Цей принцип забезпечує відсутність тенденційності в тлумаченні окремих положень українського філософа. Він яскраво виявився при аналізі його творчості.

Невивченість загального творчого шляху О. Кульчицького, а також недослідженість його наукової спадщини з центральною для неї персоналістською проблематикою, визначили основну специфіку розкриття теми даного дослідження. Вона полягає в об'єднанні критико-історичних і проблемно-теоретичного підходів до її вивчення. Перший підхід реалізується через вивчення духовної біографії й основних тем творчості мислителя, а також через генетико-хронологічний аналіз його творів. Метою даного підходу є огляд творчої спадщини філософа в цілому, з'ясуванні ролі й значення теми особистості в становленні й розвиткові його світогляду, а також розкриття історичного аспекту його персоналістських побудов. Другий, проблемно-теоретичний підхід, реалізується через логіко-концептуальний аналіз суб'єктно-особистісної проблематики у О. Кульчицького. Метою його стає виявлення логіки обґрунтування персоналістських побудов мислителя, а також систематизуюча характеристика засад і принципів його персоналістської концепції. Така методологічна додатковість підходів до обраної теми спрямована на досягнення цілісності й адекватності розуміння творів О. Кульчицького в позначеній дослідницькій ситуації.

Таким чином, у даному підрозділі визначені основні проблеми, характерні для даного етапу їх вивчення. На основі аналізу цих питань був здійснений вибір загального напряму майбутнього дослідження, пророблені його методологічна специфіка і визначені конкретні шляхи вивчення окремих аспектів заявленої теми. Вирішення даних конкретних завдань дає усі підстави, у наступних розділах дисертаційного дослідження, перейти до безпосереднього аналізу теми.

Другий розділ "АМБІВАЛЕНТНІСТЬ АНТРОПОЛОГІЗМУ В ФІЛОСОФСЬКИХ ІНТЕНЦІЯХ ХІХ - ХХ СТ." присвячений історичним витокам і світоглядно-методологічним засадам філософської творчості українського діаспорного філософа Олександра Кульчицького (1895-1980). У підрозділі 2.1 "Творчість О. Кульчицького в історико-філософських вимірах" підкреслено, що життя і діяльність О. Кульчицького - свідчення нашої тернистої історії, трагічного шляху, який пройшла Україна. Разом з тим - свідчення величі духу. То - наше безсмертя, визнання нас у світі, усвідомлення того, що в центрі Європи є народ, який називається "українці". Науковий доробок вченого збагатив скарбницю української філософської думки. Він допоможе нам глибше усвідомити, пізнати самих себе, адже всі праці науковця були спрямовані саме на це, починаючи із однієї з перших публікацій "По дорозі в велику тайну (Останній етап творчості Моріса Метерлінка) " і до останньої.

Однак, наші сучасники мало ще знають про життя та велику наукову спадщину О. Кульчицького. В умовах радянської тоталітарної системи ця постать була несправедливо забута, як і багато інших імен. Лише після проголошення незалежності України почалося повернення імені цього вченого, його багатої наукової спадщини українському народові.

Діяльність Олександра Кульчицького була настільки багатогранна, що, здавалося, перевищувала людські можливості. Він був вченим-філософом, психологом і соціологом, організатором вищої школи і науки, педагогом, публіцистом, літературознавцем, громадським діячем. Об'єднувало його здобутки, було їх надійною основою глибоке духовне життя і любов до України. Саме це було основним, визначальним у діяльності вченого. Усвідомивши свою високу й відповідальну місію, він ревно її виконував.

Філософська творчість вченого є виявом вільного українського мислення з немарксистських позицій. Створюючи власну філософську концепцію, О. Кульчицький не відмовляв у праві існування жодної з думок будь-якого мислителя. У кожній він знаходив певний здобуток для подальшого розвитку своєї філософії. Лише на основі їх взаємодії мислитель створив той поліфонізм, який так чи інакше відтворений у його працях.

Для більш глибокого з'ясування процесу формування О. Кульчицького як вченого світової слави, у дослідженні наводяться маловідомі факти його життя, а також основні віхи розвитку філософської думки в Україні і в світі, що мали вплив на мислителя. Про це мова йде у підрозділі 2.2 "Гуманістично-філософські інтенції в ХІХ - ХХ ст. на Україні"

Насамперед треба сказати, що вирішальну роль у формуванні О. Кульчицького мали сприятливі умови, в яких він був від народження. І започатковано це було, звичайно, в тій сімейній атмосфері, що була створена його батьками - батьком Юліаном фон Кульчицьким і матір'ю Теофілією Міцьковською. Перше завдання, яке батьки Олександра поставили перед собою - це виховання високого рівня громадянської національної свідомості у свого сина.

Варто відзначити, що вся система виховання О. Кульчицького батьками була спрямована на вироблення звички до практичної дії, коли слово поєднується з дією, вчинком у нерозчленовану єдність. Це й створило той духовний мікроклімат, в якому зростав майбутній вчений.

Крім сім'ї, на становлення поглядів О. Кульчицького вплинули німецькі та французькі філософи - І. Кант, Б. Паскаль, Г. Марсель, А. Бергсон, Ж. - П. Сартр, Е. Муньє, В. Штерн, М. Шелер та інші. Але найбільш вагомими у філософських переконаннях мислителя були Сократ та Г. Сковорода. Ідеалом людини для нього були сократівський "ерос" і "серце - ширше вод і вище знань" Г. Сковороди. Тому він з такою увагою намагався створити свою концепцію людини. Цією своєю концепцією, а також своєю прихильністю до специфіки української культури, своїм культом свідомої особистої та спільної дії, залишається прикладом для наслідування українською інтелігентною людиною. Цю свою функцію він уважно вивчав в сучасній Україні, в західних країнах, де проживали наші співвітчизники, і намагався бути і почуватися повновартісним співборцем за новий український і загальний гуманізм. Роль інтелігента, осмислювала життя, спертого на історично-гуманістичні здобутки поодиноких націй-культур і на скарбницю усього людства здавалася О. Кульчицькому найважливішою в сучасний період, а в українському житті зокрема. Через це він так високо цінував ідею філософа-культуролога, публіциста Г. Сковороди, який започаткував особливий тип українського інтелігента.

Перейнявши від Г. Сковороди інтелігентність, О. Кульчицький вважав за своє покликання бути одним із справжніх українських інтелігентів сучасної української дійсності і таким увійшов у наше життя, у наші серця.

Значення його творчості полягає у тому, що його ідеї проростали навіть за умов тоталітаризму марксистсько-ленінського світогляду, що знайшло свій вираз у світоглядно-антропологічній проблематиці філософів-шістдесятників Київської школи. Ще вищого рівня осмислення досягли роздуми О. Кульчицького на сьогоднішньому українському ґрунті.

Особлива увага в дисертації приділяється розвиткові персоналістської парадигми, яка лягла в основу формування поглядів О. Кульчицького. Ця проблема висвітлена у підрозділі 2.3 "Сутність персоналістських вчень про людину та її духовність".

Персоналізм визначає особистість та її духовні цінності вищим змістом цивілізації. Філософська спільність - persona єдина в усіх своїх проявах, структурна складність. Центром є особиста активність духовного порядку, спрямована на досягнення моральних ідеалів. Аналіз розвитку персоналізму свідчить, що ця релігійно-ідеалістична течія є типовою ланкою сучасної західної філософії, що увібрала в себе її найбільш впливові та актуальні ідеї, які об'єднує те, що персоналізм проголошує такий спосіб людського буття у світі, що утверджує головною цінністю буття - вільну особистість, яка творить. Тільки в акті творення відбувається глибинне спілкування Особистості людини і Божественної Особистості. Результатом такого процесу є навколишній світ. Внаслідок своєї творчої природи Особистісне Начало в людині єдине з Божественним Особистісним Началом, а тому укорінене у Вічності.