Хоча представників персоналізму є і в США, Великобританії, Нідерландах, Швейцарії, Польщі, Угорщині, Німеччині, Франції, Росії, Україні, країнах Сходу, але все ж таки прийнято виділяти дві провідні змістовні тенденції: американську і французьку. Саме остання і мала вплив на погляди О. Кульчицького. Хоча його персоналізм індивідуальний, його можна визначити з тяжінням до натурфілософії. Ця проблема розглядається в третьому розділі дисертаційного дослідження "ГНОСЕОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛ-ПЕРСОНАЛІЗМУ ОЛЕКСАНДРА КУЛЬЧИЦЬКОГО".

У ньому зазначається, що філософсько-гуманістичні ідеї, сформульовані в працях західноєвропейських мислителів і реалізованих в персоналістських концепціях, становили той філософсько-світоглядний фон, на тлі якого сформулювалася система О. Кульчицького.

Вагоме місце у ній належить суті філософії, структурі філософського знання, що втілилося у праці філософа "Основи філософії і філософічних наук". Насамперед у дослідженні аналізується розуміння українським мислителем філософії та її значення (підрозділ 3.1 "Філософія знання і пізнання у роздумах вченого". У ньому зазначається, що, на думку О. Кульчицького, не можна дати остаточного визначення філософії. Це пояснюється тим, що в історичній перспективі поширений факт анархії філософських концепцій, велика кількість різних значень філософії.

Говорячи про філософію, її предмет і значення, О. Кульчицький робить слушні зауваження, які й сьогодні є досить актуальними. Так, філософ у своїй праці "Основи філософії і філософічних наук" помітив таку деталь у філософії, яка зараз стала характерною для усієї спільноти. Сьогодні навіть у підручниках з філософії зазначається, що остання є системою знань, а не просто наукою. І саме вперше цю думку висловив О. Кульчицький. У його час про це ніхто не говорив.

О. Кульчицький по-новому розуміє предмет і завдання філософії.

Без сумніву, О. Кульчицького турбує та ж сама проблематика, яка зумовила до життя (духовного) філософські системи Б. Паскаля, Е. Муньє, М. Шелера, Г. Сковороди, П. Юркевича та інші. Він розуміє сучасний йому історичний момент, але і як його попередники, не все у ньому сприймає, не зі всім погоджується.

Як наслідок, еволюція поглядів приводить О. Кульчицького до висновку, що філософія є найглибшим і найширшим знанням. Через це вона не може своєю назвою точно визначити філософські рефлексії, які вона має досліджувати. Філософія намагається побачити все те загальне, яке існує в світі, об'єднати його в єдину цілісність буття. Така універсальність філософських рефлексій у поєднанні з його тотальністю (суцільністю) остаточно створює таку її характеристику, яка відділяє філософію від інших спеціальних наук.

Разом з тим з'ясовується, що предмет філософії є не тільки предметом пізнання, але і предметом життя. Філософія виявляє такі риси, які ставлять її у відповідне місце і надають виняткового значення у людському житті, оскільки вона є не тільки способом знання, але і способом поведінки, спеціальним знанням щодо життя. Вона повинна бути повним і цілісним знанням, але саме тому не може обмежитися рефлексіями одного тільки "механізму світу", через те, що це означало б заперечення творчої діяльності в світі, яка становить в дійсності його сутність, його життя і душу. Тому філософія і намагається зрозуміти світ в ідеях, які поєднують у собі розумну сутність з її необхідними атрибутами блага і краси. Філософія прагне з'ясувати і обґрунтувати те світобачення, джерела якого знаходяться у будь-якій людській душі і яке з необхідністю передбачається релігійним і моральним життям людства. Питання про основи і мету світу, про ставлення світу і людини до Бога хвилюють загальнолюдську свідомість і виникають попереду будь-якої науки з необхідністю не тимчасової зацікавленості, а як духовне завдання, що стосується вічних потреб людства. Тобто О. Кульчицького хвилює проблема розвитку людської духовності. Через це можна говорити про гуманістичну спрямованість творчих пошуків філософа.

Беручи до уваги вищесказане, зазначимо, що визначення предмета філософії О. Кульчицьким - це знання істини, моральної правди. У цьому погляди філософа співзвучні з думками Г. Сковороди. Філософська позиція як Г. Сковороди, так і О. Кульчицького не зводилася до суто пізнавальних, а наповнена, "наближена" до з'ясування специфіки конкретної людської особистості. Українські мислителі не обмежуються при цьому тими чи іншими відокремленими людськими здібностями, а виходять із цілісності особистісної структури, з'ясовуючи крізь її призму специфіку інших рівнів буття. Ці їх погляди співзвучні із прагненнями французьких персоналістів.

У цьому контексті зазначимо, що складний світ людської душі, спрямований на досягнення моральних ідеалів, дозволяє назвати О. Кульчицького філософом-персоналістом. Саме тому в центрі уваги його міркувань - особистість, тривожний і пристрасний пошук дороги до щастя, яке знаходиться в ній самій. Поза тим, виплекані філософом моральні аксіоми є виявом персоналістського відчуття свободи, протестом проти деструктивної щодо особистості дії зовнішнього тиску. Все це реалізує філософія, котра як "любомудрість" спрямовує все навколо справ своїх на той результат, який дає життя духу нашому, світлість думкам.

Зауважимо, що наявна тенденція О. Кульчицького одухотворити, одушевити, пом'якшити важку ситуацію особистості певним гуманізуючим рухом думки, мудрістю - все це повинно спонукати до розуміння, толерантності. Ця тенденція формується під впливом типових рис українського менталітету, найважливіших при становленні народного світогляду і національної філософії.

У цьому контексті зазначимо, що О. Кульчицький виступив проти достатньо поширеного в різних формах механістичного концепту "людина є машина", вбачаючи в ньому нелюдську сутність світу, яка формує "тип спустошеної людини" (Е. Муньє). Цей тип позбавлений складності й багатоманітності особистісних виявів, позбавлений індивідуальності. Саме тому, порушуючи питання про можливість людського щастя в умовах "машинізованого" світу, О. Кульчицький шукає об'єктивну силу, за допомогою якої можливе олюднення буття та духовне звільнення людини з-під влади "машини". На думку філософа, такою альтернативою механістичності силою є "софійність" мислення як нова приналежність до буття.

"Софійність" у О. Кульчицького формувалася під впливом його улюблених філософів - Сократа і Г. Сковороди, античної філософії і літератури, отців церкви: Климента Александрійського, Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника та інших. Все це підняло українського філософа до мислителя європейського масштабу.

Безперечно, що через "софійність", О. Кульчицький досягає не просто істини буття, а буття в істині, яке є для нього індивідуальним, торкається лише мудреця. У цьому полягає його персоналізм, який акцентує увагу на "приматі духовного", виступає проти "спрощення" людської універсальності психологією колективізму, "зведення" її до "примату економічного" (марксизм), до "матеріального мінімуму" (Д. Ружмон).

"Софійність" О. Кульчицького є за його словами, тенденцією "українського кордоцентричного персоналізму, пов'язаного передусім із розростанням углиб, а не з надмірним поширенням". Сприймаючи усі досягнення тогочасної науки, віддаючи їм належне, філософ вважав, що моральні настанови для людини може дати тільки філософія ("любомудрість") через осягнення духовних засад буття: світу, людини і культури. Особливе значення, з його точки зору, має пізнання вищих моральних настанов (істин).

Не викликає сумніву, що О. Кульчицький, орієнтуючись на зміцнення "персональної надбудови", прагне розглядати будь-яку людську проблему в контексті конкретного існування - від глибинних матеріальних основ до найвищих духовних проявів. Філософ розуміє, що вивчення психіки людини, або визначення методів пізнання об'єктивної дійсності, або економічних закономірностей може наблизити до пояснення всіх людських проявів, навіть найвищих.

З вищесказаного випливає, що пошуки О. Кульчицького через "софійність" мислення виявити цілісність філософського знання привели його до бачення внутрішнього світу особистості як особливого досвіду, який гарантує останній її цілісність. Ця орієнтація на "внутрішній світ особистості" ще раз підтверджує належність філософа до персоналістського напряму сучасної філософії.

Великого значення надає О. Кульчицький практичному життєвому характеру світогляду, основними чинниками творення якого є: почування (регулятор дії), в сучасному тлумаченні - світовідчуття; прямування (передумова, внутрішнє духовне джерело дій) - світосприйняття, пізнання (спрямованість на "Я" і на світ) - світорозуміння. Ці чинники забезпечують чуттєве, символічне осягнення даного духовного змісту предметів людських чуттів.

Філософ вважав, що в структурі світогляду лежить стосунок до життєвого досвіду (дієвим чинником є психологічна функція пізнання); зображення світу (функція почування); ідеалу життя (хотіння волі). За словами О. Кульчицького, світогляд є "інтерпретацією дійсності". Цілісність життя, на думку мислителя, стає для нас проблемою у двох періодах: у роки зрілості, коли шукаємо власний шлях за наявності багатьох доріг, і коли виходимо з життя, споглядаючи пройдений шлях. Світогляд юності - це дивування світом, роздумування про майбутнє, про власне "Я"; світогляд старості - це мудрість, що робить цінний внесок у суспільну традицію.

Особливе значення відіграє філософія, на думку О. Кульчицького, для українців, через те, що у них значне місце у психічному житті посідає чуттєвість, яка відповідно до бажань і побоювань людини змінює перспективу погляду. Тут має бути важливою вимога якості і чіткості світогляду як засобу орієнтації, а здобути таку виразність неможливо без світоглядної рефлексії, тобто філософії.

О. Кульчицький аналізує філософію у єдності з онтологією, гносеологією та аксіологією. Ці проблеми розглянуті у підрозділі 3.2 "Традиційні розділи філософії у викладі О. Кульчицького" У ньому аналізуються погляди філософа на названі вище галузі світоглядної рефлексії, головною серед яких дослідник вважає онтологію, через те, що в своїй настанові на тотальність і розкриття сутності "буття як такого" вона охоплює усі форми і настанови буття. Це досить помітно вплинуло і на історію розвитку філософської думки. Першими проблемами філософії, на думку О. Кульчицького були проблеми "принципу", основ і першопричин буття.

Пояснюючи онтологію як буття людини, О. Кульчицький, вбачає основне завдання філософії у розкритті змісту співвідношення макрокосму (великого світу) і мікрокосму (малого світу), де перевага надається мікрокосму душі.

Після онтології О. Кульчицький на друге місце ставив гносеологію, хоча при вичленуванні основних ділянок філософського знання надавав його аксіології. З огляду на історію філософії він не без підстав зауважував, що одночасно з онтологічними міркуваннями про сутність буття виникало питання про сутність пізнання, тому що, прагнучи вивчити структуру всієї дійсності, досліджуючи відношення і зв'язок різних складників, онтологія зосереджується на пізнанні. Адже пізнання - це надзвичайно важлива ділянка буття людини. Через це гносеологія посідає провідне, а в новіші часи, у ХХ ст. - щонайменше рівноправне місце поруч з онтологією та аксіологією.

Завдання гносеології полягатиме в тому, щоб розв'язати питання, чи можлива й за яких умов досяжна така узгодженість пізнання з його предметом. Гносеологічні проблеми вчений висвітлював з позицій класичного підходу, тобто вирішував питання щодо підстав пізнання, виявлення його меж та умов істинності. При цьому він виділяв вузлове питання - узгодження пізнання предметів з їх буттям, тобто чи можлива та за яких умов досяжна істина, що вимагає зосередження на трьох головних проблемах: межах пізнання, предметі пізнання та його джерелах.

Основним призначенням аксіологічної ділянки філософії вчений визначає природу "вартостей".О. Кульчицький визначав "вартість", як те, що надається для задоволення людських потреб, а з погляду її змісту, як "вартість" для когось, властивість предмета, якому належить у відношенні до предмета, що визначає "вартість". "Вартості" мають онтологічний вимір існування через їх "зануреність" в ідеальний світ, існують тільки через дух і для духу. Вони не зводяться до матеріальних потреб, не мають конкретного існування, проте виявляють об'єктивну, загальну для людей структуру, перебувають між собою у полярному й водночас в ієрархічному відношенні.

У здійсненні загальнолюдських "вартостей" вчений вбачав внутрішній зміст культури і персоналізації людини.

Аксіологічну проблематику вчений вважав підґрунтям будь-якої філософської системи. При цьому філософія, за його поглядом, сама є цінністю і через це має практично-життєве значення для людини, спрямовуючи людську екзистенцію.

кульчицький український національний характер

О. Кульчицький також зацікавився проблемами людини, особистості. Ці питання є досить важливими у філософії українського мислителя. Їм присвячений підрозділ 3.3 "Філософська антропологія - головний предмет наукових рефлексій вченого". У ньому зазначається, що глибока обізнаність вченого дала йому можливість розглянути природу людини, особи як з погляду універсальності, так і унікальності. В аспекті сенсу людського буття О. Кульчицький простежує взаємини між природою і людиною, дає короткий огляд проблематики і методів філософської антропології. Саме філософсько-антропологічний погляд визначає місце людини у сфері космосу, як цілісності буття. За ним - людина - це органічна істота, яка живе у світі і зобов'язана берегти і розвивати життя.

Як зазначає О. Кульчицький, філософська антропологія формувалася від античності до ХХ ст., зокрема в поглядах Платона, Арістотеля, Плотіна, Августина, представників екзистенціалізму, біоцентризму Л. Клагеса, М. Шелера і Н. Гартмана.

О. Кульчицький поділяв точку зору М. Шелера як філософсько-антропологічний синтез поглядів на людину, сутність якої полягає в готовності до дії під контролем духовних "вартостей" і самопізнання, що зобов'язує її прямувати повз саму себе, "йти у світ", бачити перед собою своє покликання, реалізувати себе через втілення "вартостей" духу, трансцендентну спрямованість від "тварності" до культури, де дух тільки й робить людину людиною. Цим зумовлюється різниця між твариною і людиною не тільки кількісно, квантово, а й якісно, квалітативно, що крім усього потребує дослідження впливу на людину расових, географічних, історичних, соціопсихічних, культуроморфних, глибинно-психічних чинників її буття.

Філософ вважає особистість монархічно-впорядкованою структурою духовних актів, яка є унікальною індивідуальною самоконцентрацію єдності духу, в якому перебуває структура світу. Але людина також, як жива істота, міститься в Богові. Цю єдність всіх людей і всього живого в божественному прагненні людина відчуває в любові, симпатії, в усіх формах чуттєвої єдності з космосом.

У центрі вчення О. Кульчицького також є поняття "особистості", яке він протиставляє ізольованому і самодостатньому індивідові. Особистість при цьому в його персоналізмі виступає в аспектах "себетворення", спілкування з іншими особами в соціальних структурах. Особистість не досягає сама себе, якщо не приєднується до суспільства.

Особистість завжди, на думку філософа, перебуває в пошуках. Існувати для неї означає "бути з іншими і з речами, їх розуміючи, і розуміти себе". Особистість не біжить у минуле або теперішнє: вона існує в теперішньому, конденсує у собі минуле, а теперішнє бачить у світлі вічності трансценденції. Разом з цим особистість - це вища духовна сутність, що перебуває в постійному самоздійсненні, самореалізації в напрямі до трансцендентного.

Такі думки філософа переконують у тому, що він був вченим-персоналістом, переконаним у тому, що сутність людини зобов'язує її здійснити "експансію" у світ, світ трансцендентний, вічний і божественний, цим самим, відкриваючи перед собою своє покликання і реалізуючись через втілення "вартостей" духу. Проте така експансія людини повинна, з одного боку, мати певні межі, а з другого - не бути пригніченою, як це, на думку О. Кульчицького, трапилось з українцями. Аналізові їх поглядів з персоналістських позицій присвячений четвертий розділ "УКРАЇНСЬКА ЛЮДИНА В ПЕРСОНАЛІСТСЬКИХ ВИМІРАХ ОЛЕКСАНДРА КУЛЬЧИЦЬКОГО".

Підкреслюючи оригінальність мислення О. Кульчицького у підрозділі 4.1 "Засадничі етнопсихологічні та культурно-історичні принципи філософської концепції вченого", зазначимо, що самобутність, індивідуальність людини - це її доля, від якої вона не може звільнитися, навіть якщо б і хотіла; свідомо людина прагне до того, що є загальною метою, але без всякої участі її свідомості. Через це філософ не робить самобутність предметом свого свідомого прагнення, оскільки вона, ставши самоціллю, гине. Свідоме прагнення до своєрідності однаково згубно відбивається як на окремій особі, так і на цілому культурному або національному русі, якщо останній відбувається під цим знаком.

За аналогією з персоналістською парадигмою, яка вважає, що особиста активність індивіда спрямована на досягнення моральних ідеалів, в українському персоналізмі цими ідеалами є національні, які відповідають вселюдським.

Над національною проблемою працював і О. Кульчицький. У характеристиці української людини О. Кульчицький віддав данину всім тим світоглядно-філософським ідеям, які характеризували його час і його спілкування.

О. Кульчицького хвилює доля української нації, він шукає причини її поневоленого стану, її невдач, прагне вплинути на виховання почуття національної гордості в української людини. Розглядаючи українців як людність, О. Кульчицький проаналізував українські етнопсихологічні та історично-культурні складники, що й привело його до розуміння специфіки української культурної традиції та до піднесення типових українських "вартостей" в сучасній боротьбі за збереження української людини та української духовної спільноти. Ці складники вчений знаходив, аналізуючи етнопсихологічні умови створення української духовності, що відображені у його працях "Риси характерилогії українського народу", "Психологія Адлєра (Вдача, виховання, родина в світлі індивідуальної психології Адлєра) ", "Людина за філософією Г. Сковороди антитезою марксистсько-ленінської концепції людини. Філософсько-духовний аспект української культури", "Світовідчуття українця" та інші. У них чільне місце посідає погляд на характерологію українського народу, що вивчає особливості психіки, притаманні певній людській спільноті.

Ототожнюючи національний характер із своєрідним способом життя, комплексом культурних цінностей, правилами поведінки та системою інституцій, притаманних певній країні, О. Кульчицький зазначав, що формування національного характеру відбувається історично, й визначив та систематизував різні чинники що на нього впливають.

Підсумувавши ці чинники, філософ прийшов до висновку, що слабкість персональної надбудови української психічної структури є відносною і значною мірою залежить як від зовнішніх, так і внутрішніх чинників. Тому зміцнення персональної надбудови можливе в активній соціально-політичній поведінці громади, в пошуках шляхів розбудови державності, в переборенні "комплексу меншовартості", в посиленні регіонально-вольової поведінки особи, в тих могутніх внутрішніх потягах, що глибоко вкорінені в душі українців. Такі зміни у соціальній психології українського народу можливі лише за умов перетворення його соціально-політичних обставин, що сьогодні поступово почали здійснюватися.

Слід відзначити, що дослідження української духовності з'ясовує О. Кульчицький у студіях поглядів Г. Сковороди, І. Франка, Т. Шевченка. Саме цих українських Геніїв називає вчений-філософ еталоном свідомості і сумління українського народу в період його становлення. Цим рефлексіям українського мислителя присвячений підрозділ 4.2 "Філософія української духовності у роздумах О. Кульчицького".

Насамперед О. Кульчицький намагався визначити багату сковородинську духовну спадщину та її значення для українців. Основним у філософії Г. Сковороди, на думку О. Кульчицького, є принцип "себепізнання".

Саме принцип "себепізнання" відкриває у людині безодню людського серця. Звідси випливає, що одним з найсуттєвіших рис філософських поглядів Г. Сковороди (зрештою, і всієї української філософії) є "кордоцентризм", тобто орієнтація на пізнання не з позицій пріоритету розуму, а з пріоритету "серця", або "внутрішнього" душевного.

Цей "кордоцентризм" української філософії випливає з двох рівнів свідомості, пов'язаних між собою.

Перший, емпіричний, формується на рівні буденної свідомості, яка випливає із загальної української структури (кордоцентричності). Існує в "расовому аспекті". Знаходить своє "обґрунтування" в стилі "прихованості" як однієї з можливих українських реакцій на тиск історичної дійсності, також в перевазі малих, інтимних груп типу "спільноти переживання", в послабленні європейської "екстраверсії", європейського намагання володіти над світом. Це є наслідком віддаленості України від осередків "європейського духу". Крім цього, "рефлексивна" настанова виявляє себе в позитивному ставленні до несвідомого, і в його включенні в цілісність психічного життя.

Другий рівень виявився в наслідуванні традицій богословсько-філософського осмислення Святого Письма отцями і вчителями східної церкви.

Тут варто зазначити, що "кордоцентризм" є характеристикою не тільки українського світогляду, а й на Заході були мислителі, такі як Й.С. Еріугена, Майстер Екхарт, Якоб Бйоме, Блез Паскаль та інші, в працях яких поняття серця, любові посідали істотне місце

Акцентуючи увагу на біблійному розумінні серця, як характерній рисі української філософської думки, необхідно підкреслити, що серце, з одного боку, як центр, виражає сутнісну, глибинну, приховану таїну кожного єства, з другого, воно, як вершина світобудови, причетне і до інших сердець, "створених" на всіх попередніх етапах, тобто в процесі і розвитку культури, до закладених у них змісту та набутого досвіду. Людина ж серцем пізнає і розуміє світ, ближніх, себе саму, Бога. Крім почуття, серце містить волю. Через це воно може бути добрим, злим, ніжним, боязким, вірним, зрадливим і т.д. Таке тлумачення серця не могло не позначитися на самому розумінні філософії. Це особливо яскраво й виявилося у філософії Г. Сковороди, згідно з яким вона є мудрість, що народжується із багатства серця.

До числа українських Геніїв, яким присвятив свої праці О. Кульчицький, належить постать Тараса Шевченка, якого О. Забужко назвала першим національним інтелігентом, отже таким, що виразно усвідомлює репрезентативність своєї діяльності щодо окремої й самодостатньої національної спільноти. Не випадковим є той факт, що вчений звернув свою увагу на особу Великого Кобзаря. Це пояснюється тим, що персоналістська спрямованість української філософської думки у ХХ ст. була яскраво виражена у творчості великого українського поета, художника і мислителя Т. Шевченка, а О. Кульчицький стояв на позиціях українського персоналізму, через це й зацікавився постаттю Кобзаря, якого називає чимось більшим, як найгеніальніший, найбільший поет.

Звернення Т. Шевченка до духовного багатства українського народу, розкриття його чистого духу, великої героїчної душі, одвічного прагнення до добра, продовжували національну кордоцентричну традицію, започатковану Г. Сковородою і П. Юркевичем. Зокрема, головною рисою багатогранної творчості поета є безмежна робота серця як осередку внутрішнього життя, найглибших почувань.

Називаючи Т. Шевченка "батьком", О. Кульчицький у своїх дискурсах також прослідковує проблему взаємин народу і його "батьків" - лідерів. Лідер має спиратися на масу. Але буває і так, коли народ поневолений, лідери залишають його. Таке відступництво було притаманне й українцям.

Простеживши вплив українських Геніїв - Г. Сковороди, І. Франка, Т. Шевченка, М. Шашкевича на становлення української духовності, можна з певністю припускати, що ці свої дискурси О. Кульчицький мав намір поповнити іншими студіями типових особистостей різних історичних періодів України, зокрема осіб, причетних до хрещення Київської Русі 988 р. Але, на превеликий жаль, вчений не дожив до ювілейних святкувань тисячоліття християнства в Україні в 1988 р. Через це впевнено можна стверджувати, що таке завдання залишив вчений вже своїм послідовникам, озброївши їх своїми принциповими й методологічними вихідними даними. А щодо близької перспективи, то професор Кульчицький підкреслював потребу ясного розуміння радянсько-комуністичного духовного геноциду в філософсько-марксистському та історично-колективістському розумінні, протиставляючи йому обсяги й вимоги українського персоналізму. Особливі надії цього протистояння філософ покладав на молодь. Саме тому в його доробку, присвяченому українському персоналізмові, є праці, в яких вчений розглядає світогляд молоді, чинники, що на нього впливають, а також порушує проблеми національно-патріотичного виховання. Ці погляди О. Кульчицького розглядаються у підрозділі 4.3 "Особистість українця як осереддя світогляду філософа".

Так, О. Кульчицький пише, що розвиток людини можна вважати теоретичним здобутком світу, яке здійснювалося через його пізнання, через охоплення свідомістю людини усіх ділянок життя. Саме вік із сімнадцяти до дев'ятнадцяти вважається, на думку вченого, завершенням засвоєння світу, формуванням світогляду, яке відбувається у три етапи. У перший період, для того, щоб пізнати світ, людина наповнює свої думки різними турботами, ідеями, ідеалами та моральними нормами.

На другому етапі людина переходить від фантазійної казки, де все живе і все слухняне щодо магії життя, до суворої невблаганної дійсності природи, що із неї вона зусиллями та дією техніки, витворює собі потрібне довкілля цивілізації. Зацікавлення технікою робить із "механізму" ключ розуміння не тільки світу природи, але й людського світу.

Третій етап пов'язаний із розумінням культури. Через нього людина відкриває у собі ще новий вимір дійсності - внутрішній світ. Це світ відчуттів, цінностей, думок, із якого викристалізовуються клейноди Добра, Краси, Святості, Правди, самоцвіти "вартостей" культури, твориться собі ідеал особистості, яким бажав би бути й ідеал суспільства, у якому бажав би жити. Цим третім етапом здобуття світу є здобуття царства культури, - царства духовних цінностей.

Після цього для юної людини залишилося останнє завдання - кінцеве об'єднання надбань трьох ділянок навколишнього світу - органічного довкілля, цивілізаційного та культурно-духовного в одному світогляді. Це завдання не є простим, але тільки здійснивши його, людина пізнала світ, здобула необхідні знання, в неї сформувався світогляд.

О. Кульчицький зазначає, що людина живе, а відтак і філософує. Це відбувається, по-перше, навіть тоді, коли пізнання підноситься на рівень чистої теорії, по-друге, коли пізнання переходить на рівень філософування, по-третє, коли пізнання віддаляється від життя, підноситься над ним, але воно завжди є "знання і життя - для життя". Цими словами філософ підкреслює, яке велике значення має пізнання у формуванні світогляду.

Значення світогляду полягає не стільки в теоретичному, скільки в практичному життєвому характері. Через те, що світогляд є поглядом на світ, і від поглядів на поодинокі випадки чи сторони життя відрізняється тільки тим, що є поглядом на цілість життя, що стає для людини проблемою. Із цією проблемою людина живе все життя.

Простеживши процеси і причини, що вплинули на формування типу українця, філософ виділяє біологічний, геопсихологічний, історичний, соціопсихологічний, культурознавчий і глибинно-психологічний аспекти.

У расово-біологічному аспекті треба було б взяти до уваги вплив, який справили на генезу української людини расові чинники.

У геопсихічному аспекті треба, враховуючи різні типи українського краєвиду і особливості українського підсоння, врахувати можливі зміни, які вносять контакти із довкіллям. Треба зокрема розглянути можливі впливи клімату України на організм, його самопочуття і настрій, а особливо біотонус.

Історична дійсність виражається насамперед в історичній долі народу. Це тяжіння історичної долі, як вже було неодноразово сказано, виробило в українців комплекс історичної меншовартості, проти якого свідомі українці в різний період історії боролися.

Але історична дійсність також виробила в українців особливий стан колективної національної свідомості.

Вроджені расові, геопсихічні та історично зумовлені риси українського народу визначають особливості українського характеру через дію соціальних чинників. Расові чи геопсихічно зумовлені різниці спричиняють, виявляють або впливають на різні форми суспільного життя, які в свою чергу формують психіку.

Як зазначає філософ, на групотворчі здатності людини мають вплив такі психічні особливості, які в свою чергу можуть бути зовсім не простими, це: самоствердження, солідарність, нахил виявляти суть свого внутрішнього життя, схильність до товариського життя, підкореність і т.д.

Якщо говорити про українців, зазначає О. Кульчицький, то самоствердження у них є незначне. Якщо воно і є, то набирає швидше форм історичного комплексу меншовартості і почуття кривди. Риса підкорятися в українців часто є вирішальним кредо їх поведінки, що наслідують її форму. Ці форми, які виправдовуються більше пристосуванням до життя, пов'язані із внутрішнім протестом. Мало в українців і схильності до боротьби. Це більше проявляється у боротьбі всередині групи. Співчуття, симпатія до інших - ці риси достатньо високо розвинуті в українців. Звідси легкість, з якою вони проникають у чуже психічне життя, несхильність до власної інтимності, що пов'язана із рисою товариськості. Солідарність, як схильність допомагати сильним чи сильнішим, безумовно поступається місцем інстинктові допомагати слабшим. Можна б сказати інстинкт наслідувати, пов'язаний із слабко вираженою рисою підкорятися визнаним авторитетам і через це функція суспільної єдності не розвинена.

З огляду на вищесказане з впевненістю можна стверджувати, що всі ці тенденції ґрунтуються на давніх і глибоких історико-філософських культурних основах. Ці глибинні основи, підкреслює О. Кульчицький, який аналізуючи сутність українського світовідчуття, коментуючи теорію К. Ясперса про контемплятивні настанови (які поділяються на раціональні, естетичні і інтуїтивні), наголошує на значенні саме інтуїтивних настанов для української психіки.

Іншими словами, дослідивши українську психічну структуру, треба піднести її до рівня українського незалежного характеру. Потрібно витворити нову українську індивідуальність. Це все можна створити тільки через розвиток культури, виховання і самовиховання.

На думку О. Кульчицького, структура українського характеру повинна поєднувати в собі расові ознаки остійської і динарської раси, геопсихічні особливості людини поліського краю "притаєної обмеженості" із геопсихічними ознаками притаманними людині "безкрайної далечени", основу мають складати люди "хвилястої м'ягкости"; історичний ідеал хлібороба-воїна з ідеалом діяча-каменяра, соціальний класовий ідеал сина землі з національно-груповим ідеалом сина Батьківщини.

З усього цього очевидно зрозуміло одне, для цього потрібно безмежно любити свій народ і свою Україну. Такий основний висновок можна зробити, проаналізувавши наукову спадщину О. Кульчицького. Але професор не тільки закликав любити свою рідну землю, він, як і Г. Сковорода, своїм життєвим прикладом виконував в українському культурному житті традиційну подвійну роль унікального інтелектуала, а саме: роль дослідника у своїх галузях науки, якими були філософія, психологія, етнопсихологія, і роль педагога, який поширював на сферу українського культурного життя, скеровуючи дію в духовній площині. Цю останню роль О. Кульчицький часто називав "філософською публіцистикою" або "психо-соціальною педагогікою", або ще теж маловживаним, але багатозначним висловом "психагогією". Цим назвам професор надавав особливого значення, прирівнюючи їх до сократівської ролі в публічному житті на агорі, або, в останніх роках сковородинської ролі філософа, серед народу. Цю свою роль професор Кульчицький виконував у постійному зв'язку зі своїми студентами, яких він мав величезну кількість і які понесли у життя його роздуми про українську людину і про сучасну людину загалом. Вчений співпрацював із українською пресою в усіх країнах діаспори, брав безпосередню участь у діяльності різних українських установ. В усіх цих колах він мав велику популярність завдяки своїй ерудиції, шанобливому ставленні до співрозмовника, зокрема, за своє вміння вести відвертий діалог. Ці всі характерні ознаки його особистості витворили для О. Кульчицького особливе місце в українській науці. Головною темою його філософських поглядів на життя було визначення унікальності, неповторності справжньої людської особистості і українця зокрема. Філософ у своїх дискурсах постійно підкреслював важливість і наявність філософської думки в культурному житті української спільноти. Він вважав, що філософська думка є сукупністю суттєвих знань і цінностей, необхідних для повного самоусвідомлення людини і цілої спільноти.

У висновках подаються основні узагальнення, підводяться підсумки дисертаційного дослідження, визначаються напрями подальшого дослідження проблеми.

Основні публікації за темою дисертації

Монографії:

1. Гончарук Т.В. Олександр Кульчицький в контексті світової філософії: Монографія. - Тернопіль: Економічна думка, 2005. - 279с. (16, 3 друк. арк.).

2. Гончарук Т.В. Галицькі митрополити. - Тернопіль: Горлиця, 2002. - 109с. (8 друк. арк.).

3. Гончарук Т.В. Культурологія: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-Бланш, 2004. - 213с. (13, 3 друк. арк.).

Статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України:

4. Гончарук Т.В. Польсько-українська конфронтація в Галичині в 90-х рр. ХІХ - 1914 р. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. - Серія: Історія. - 2001. - Вип.13. - С.95-100. (0,5 друк. арк.).

5. Гончарук Т.В. Культурно-національне відродження в Галичині в 1848-1849 роках // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. - Серія: Філософія. - Тернопіль. - 2002. - №8. - С.133-137. (0, 5 друк. арк.).

6. Гончарук Т.В. Греко-католицька церква і національний рух в Галичині (1848-1914 рр.) // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. - К.: КНП. - 2002. - Вип. 10. - С.46-52. (0, 5 друк. арк.).

7. Гончарук Т.В. Українська греко-католицька церква і процес національного відродження в Галичині в ХІХ ст. // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. - К.: КНП. - 2002. - Вип.11. - С.75-83. (0, 5 друк. арк.).

8. Гончарук Т.В. Культурологія як наукова дисципліна і предмет // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. - Серія: Філософія. - Тернопіль: ТДПУ. - 2002. - №9. - С.141-145. (0, 5 друк. арк.).

9. Гончарук Т.В. Владика Григорій Хомишин: меценат і просвітитель // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. - К.: КНП. - 2002. - Вип.12. - С.147-153. (0, 5 друк. арк.).

10. Гончарук Т.В. Блаженний Никита Будка // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. - К.: КНП. - 2002. - Вип.13. - С.95-101. (0, 5 друк. арк.).

11. Гончарук Т.В. Культурний розвиток в 50-60-х роках ХІХ століття в Галичині // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. - Серія: Філософія. - Тернопіль: ТДПУ. - 2003. - №10. - С.55-60. (0, 5 друк. арк.).

12. Гончарук Т.В. Культурно-національна діяльність М. Грушевського в Галичині // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. - Серія: Філософія. - Тернопіль: ТДПУ. - 2003. - №11. - С.117-121. (0, 5 друк. арк.).

13. Гончарук Т.В. Іван Якович Горбачовський вчений світової слави // Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу в державотворчому процесі: Збірник наукових праць. - Тернопіль: Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя. - 2004. - Вип.3. - С.114-117. (0,4 друк. арк.).

14. Гончарук Т.В. Особливості взаємовпливу культури Київської Русі на розвиток національної ідеї в ХІХ ст. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. - Серія: Філософія. - Тернопіль: ТДПУ. - 2004. - №12. - С.9-14. (0, 5 друк. арк.).

15. Гончарук Т.В. Вплив персоналізму на формування світогляду О. Кульчицького // Науковий вісник Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С. Сковороди. - Серія: Філософія. - Харків: ХНУ. - 2004. - Вип.17. - С.112-118. (0, 5 друк. арк.).

16. Гончарук Т.В. Проблема взаємин народу і його лідерів у філософії О. Кульчицького // Філософські пошуки. - Львів-Одеса: ІФРІФ ЛФС "Cogito", Ви-во "Центр Європи". - 2004. - Вип.17-18. - С.188-196. (0, 6 друк. арк.).

17. Гончарук Т.В. Антропологізм філософських пошуків // Сторінки історії: Збірник наукових праць. - К.: ІВЦ "Видавництво "Політехніка". - 2005. - Вип.21. - С.247-254. (0, 5 друк. арк.).

18. Гончарук Т.В. Проблеми людини та української духовності у філософії О. Кульчицького // Вісник Житомирського державного університету ім.І. Франка. - 2005. - Вип. 20. - С.21-24. (0, 5 друк. арк.).

19. Гончарук Т.В. Персоналістська філософія та її різновиди // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. - Серія: Філософія. - Тернопіль: ТДПУ. - 2005. - №13. - С.26-30. (0, 5 друк. арк.).

20. Гончарук Т.В. Специфіка української ментальності // Науковий часопис Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Збірник наукових праць. - К.: КНП. - 2005. - С.75-82. (0, 5 друк. арк.).

21. Гончарук Т.В. Науково-громадська діяльність Б. Цимбалістого в контексті українського державотворчого процесу // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - 2005. - №5. - С.106-109. (0, 5 друк. арк.).

22. Гончарук Т.В. Порівняльний аналіз персоналізму Олександра Кульчицького та екзистенціалізму Богдана Цимбалістого // Мандрівець. Спільний проект Національного університету "Києво-Могилянська академія" і видавництва "Мандрівець". - 2005. - №5. - С.71-74. (0, 5 друк. арк.).

23. Гончарук Т.В. Кантівський світ в творчій еволюції Олександра Кульчицького // Науковий часопис Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Збірник наукових праць. - К.: КНП. - 2005. - С.128-135. (0, 5 друк. арк.).

24. Гончарук Т.В. Проблема традиції та вибору раннього українського філософського гуманізму // Мандрівець. Спільний проект Національного університету "Києво-Могилянська академія" і видавництва "Мандрівець". - 2005. - №6. - С.64-67. (0, 5 друк. арк.).

25. Гончарук Т.В. Філософські погляди Богдана Цимбалістого // Філософія, культура, життя. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія. - 2005. - Вип.25. - С.68-75. (0, 5 друк. арк.).

26. Гончарук Т.В. Наукове осмислення проблеми серця в українській філософії // Філософські науки: Збірник наукових праць. - Суми: СумДПУ ім.А.С. Макаренка. - 2006. - С.220-224. (0, 4 друк. арк.).

27. Гончарук Т.В. Антропологічні основи української духовно-академічної філософії // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. - Серія: Філософія. - Тернопіль: ТДПУ. - 2006. - №14. - С.39-43. (0, 5 друк. арк.).

Статті та тези у наукових виданнях:

28. Гончарук Т.В. Москвофільство і релігійне життя галичан у другій половині ХІХ ст. // Переяслав (1654) в історії Української церкви. Матеріали міжнародного колоквіуму. - Київ - Тернопіль. - 2003. - С.155-160. (0, 5 друк. арк.).

29. Гончарук Т.В. Комунікативна філософія і духовні традиції Східного християнства // Київська традиція і східний обряд в українському християнстві. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції вчених-релігієзнавців і богословів. - Київ - Тернопіль. - 2004. - С.184-189. (0, 5 друк. арк.).

30. Гончарук Т.В. Окремі аспекти у формуванні етнокультури українця // Слов'яни: історія, мова, культура. Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - Т.1. - 20005. - С.112-114. (0, 2 друк. арк.).

31. Гончарук Т.В. Роль політичного лідерства в суспільстві з точки зору зарубіжних та вітчизняних вчених // Динаміка наукових досліджень - 2005. Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - 2005. - Т.40. - С.26-28. (0, 2 друк. арк.).

32. Гончарук Т.В. Роль української жінки-матері у формуванні національного характеру // Соціальна трансформація та проблеми жінок в сучасній Україні. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Суми. - 2005. - С.8-12. (0, 3 друк. арк.).

33. Гончарук Т.В. Деякі особливості періодизації філософської антропології // Научные исследования и их практическое применение. Современное состояние и пути развития. - Одеса. - 2005. - Т.5. - С.6-8. (0, 2 друк. арк.).

34. Гончарук Т.В. Принцип емпатії в системі викладач-студент // Християнське милосердя і світська емпатія: деонтологічний аспект. Матеріали науково-практичної конференції. - Тернопіль. - 2005. - С.73-76. (0, 2 друк. арк.).

Анотація

Гончарук Т.В. Олександр Кульчицький в контексті світової філософії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2006.

Дисертацію присвячено філософській спадщині українського діаспорного філософа Олександра Кульчицького. У дослідженні розглядаються основні чинники, що вплинули на формування світогляду українського мислителя. Показано, як сімейне виховання, а також праці світових і вітчизняних філософів дозволили розкритися талантові О. Кульчицького. Досліджено філософський персоналізм, в основі якого лежить persona, який пронизує усі твори мислителя.

У досліджені аналізуються погляди О. Кульчицького на традиційні розділи філософії, місце і значення філософських наук. Особливе місце в дисертації надається осмисленню філософсько-антропологічних та етнопсихологічних поглядів філософа, його характеристиці світоглядного менталітету українського народу.

Досліджуючи світоглядні рефлексії О. Кульчицького, доведено, що його філософська спадщина є вагомим внеском у розвиток світової та української філософської думки. Вона містить оригінальні погляди на цілий ряд філософських проблем і є досить актуальною для сьогодення, а сам вчений, створивши свою парадигму - націонал-персоналізм, вписав своє ім'я до скарбниці світової та української науки.

Ключові слова: філософія, онтологія, гносеологія, аксіологія, філософська антропологія, характерологія, етнопсихологія, менталітет, націонал-персоналізм, чинники формування національного характеру.

Аннотация

Гончарук Т.В. Александр Кульчицкий в контексте мировой философии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2006.

Диссертация посвящена философскому наследию украинского диаспорного философа Александра Кульчицкого. В диссертации рассматриваются главные причины, которые имели влияние на формирование мировоззрения украинского мыслителя. Показано, как семейное воспитание, а также труды мировых и отечественных философов разрешили раскрыться талантам А. Кульчицкого. Исследовано персонализм, в основе которого лежит persona, который пронизывает все труды мыслителя.

В результате анализа обнаружены взгляды А. Кульчицкого на традиционные разделы философии, место и значение философских наук. Особенное место в диссертации предоставляется осмыслению философско-антропологических и этнопсихологических взглядов философа, его характеристике мировоззренческого аспекта менталитета украинского народа.

Исследуя мировоззренческие рефлексии А. Кульчицкого, доказано, что его философское наследие является большим вкладом в развитие мировой и украинской философской мысли. Оно содержит оригинальные взгляды на целый ряд философских проблем и является очень актуальным для сегодняшнего дня, а сам ученый, образовав свою парадигму - национал-персонализм, вписал свое имя в сокровищницу мировой и украинской науки.

Ключевые слова: философия, онтология, гносеология, аксиология, философская антропология, характерология, этнопсихология, менталитет, национал-персонализм, факторы формирования национального характера.

Annotation

Honcharuk T.V. Oleksandr Kulchytskyy in the World Philosophy Context. - Manuscript.

Thesis for a doctor degree in the field of Philosophy by speciality 09.00.05 - History of philosophy. - Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, 2006.

The thesis is devoted to the philosophical inheritance of the Ukrainian diaspora philosopher Oleksandr Kulchytskyy. The basic factors which influenced on forming of the Ukrainian thinker's world-view are studied in the research. It is shown how the family education and also the works of the world and domestic philosophers allowed to open up O. Kulchytskyy's talent. The philosophical personalism, in the centre of which is a persona and which goes through all thinker's works, is investigated.

In the research O. Kulchytskyy's views on traditional sections of philosophy, the place and the value of philosophical sciences are discovered and subjected to the analysis. The comprehension of philosophical-anthropological and ethno-psychological philosopher's views and his description of the Ukrainian people world-view mentality get the special place in the thesis.

Exploring his world-view reflections, O. Kulchytskyy's philosophical inheritance is proved to be the significant contribution to the development of the world and domestic philosophical thought. It contains the original views on a number of philosophical problems and it is actual enough for contemporaneity, and the scientist himself, creating his own paradigm of national-personalism, put his name down to the treasury of the world and Ukrainian science.

Key words: philosophy, ontology, gnoseology, axiology, philosophical anthropology, characterology, ethno-psychology, mentality, national-personalism, factors of the national character forming.

Размещено на Allbest.ru