Імперативи людської життєдіяльності у техногенній цивілізації

Гіпотетичні імперативи людської життєдіяльності як сукупність світоглядно-регулятивних принципів суспільного розвитку в умовах сучасної техногенної цивілізації. Виокремлення світоглядних детермінант оптимізації функціонування економічної та наукової сфер.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 30.09.2013
Размер файла 48,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії

Імперативи людської життєдіяльності у техногенній цивілізації

Кам'янська Юлія Володимирівна

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, декан філософського факультету, завідувач кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка Мельник Володимир Петрович

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Національного університету “Львівська політехніка” Петрушенко Віктор Леонтійович

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії та економіки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Маринюк Віктор Гнатович

Провідна установа: Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” Міністерства освіти і науки України

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.Б. Сінькевич

Анотація

імператив техногенний цивілізація

Кам'янська Ю.В. Імперативи людської життєдіяльності у техногенній цивілізації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2005.

У дисертації розглядається проблема імперативів людської життєдіяльності у техногенній цивілізації. Обґрунтовується, що гіпотетичними світоглядно-регулятивними принципами соціального розвитку сучасного техногенного суспільства є такі:

екологічний імператив як базовий принцип етики виживання людства;

імператив економічної збалансованості як необхідна умова практичної реалізації екологічного імперативу;

імператив незаангажованості науки, що розкривається через деполітизацію наукової царини та визнання принципу наукової альтернативи;

імператив толерантності, що скерований на подолання інертності і стереотипності мислення та культивування неупередженого ставлення до “інакших” індивідуальних проектів буття;

імператив збереження етнічного як позитивно-консервативного чинника культурного поступу в умовах пронизуючого усі сфери буття людини технократизму як певної сукупності світоглядно-ціннісних настанов;

імператив рівноцінності культур як світоглядно-регулятивний принцип толерантного цивілізаційного співбуття, дія якого спрямована на підтримку гетероетнічної природи людства.

Сьогодні, коли сучасна цивілізація знаходиться у межовій ситуації антропогенного перевантаження, а стан біосфери оцінюється як критичний, екологічний імператив постає важливим консолідуючим та гуманізуючим чинником людства. У роботі, екологічний імператив людської життєдіяльності, який імпліцитно містить у собі моральний принцип ставлення людини до самої себе та світу, постулюється як систематизуючий для інших імперативів суспільного розвитку.

Ключові слова: технічне, техногенна цивілізація, техногенна культура, імператив людської життєдіяльності, глобалізація, екологія.

Аннотация

Камянская Ю.В. Императивы человеческой жизнедеятельности в техногенной цивилизации. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2005.

В диссертации исследуется проблема императивов человеческой жизнедеятельности в техногенной цивилизации. Обосновывается, что гипотетические мировоззренческо-регулирующие принципы социального развития современного техногенного общества такие:

экологический императив как базовый принцип этики выживания человечества;

императив экономического баланса как необходимое условие практической реализации экологического императива;

императив незаангажированости науки, который раскрывается в процессах деполитизации научной сферы и принятии принципа научной альтернативы;

императив толерантности, действие которого направлено на преодоление инертности и стереотипности мышления, на культивирование непредвзятого отношения к “другим” индивидуальным проектам бытия;

императив сохранения этнического как позитивно-консервативного фактора культурного развития в условиях пронизывающего все сферы бытия человека технократизма как совокупности мировоззренческо-ценностных установок;

императив равноценности культур как мировоззренческий принцип толерантного цивилизационного сосуществования, целью которого является поддержание гетероэтнической природы человечества.

Сегодня, когда современная цивилизация терпит практически пограничные антропогенные нагрузки, а состояние биосферы оценивается как критическое, экологический императив является важным консолидирующим и гуманизирующим фактором человечества. В данной работе, экологический принцип человеческой жизнедеятельности, в котором имплицитно присутствует моральный принцип отношения человека к самому себе и к миру, постулируется на уровне системообразующего для других императивов развития общества.

Ключевые слова: техническое, техногенная цивилизация, техногенная культура, императив человеческой жизнедеятельности, глобализация, экология.

Summary

Kam'yanska Y.V. Imperatives of human lifeactivity in technogenic civilization. - Manuscript. Thesis for a scientific degree of candidate of sciences in speciality 09.00.03. - Social Philosophy and Philosophy of History. - Ivan Franko Lviv National University. - Lviv, 2005.

This dissertation research is an attempt to analyze the present-day technogenic society contradictions and to find a complex of conditions under which the solution is possible. Here, such conditions are presented as the imperatives of human lifeactivity.

The concept of “imperative of human lifeactivity” stands for a hypothetical outlook - regulating principle of social development acting as a normative factor of human lifeactivity. It determines the human attitude in regards to nature, society, and human being himself.

The most important technogenic civilization moulding dimensions - cultural, ecological, economic, and scientific ones are examined. The social trends generated by the technogenic factor in the cultural sphere are explored on the next three levels of analysis: “human - technology”, “ethnic - technogenic”, “global - technical”.

The analysis of the ecological dimension shows that the ecological imperative has to be a moral principle of the mankind survival ethic. The imperative reveals itself through the following aspects. In accordance with first, any human activity must not violate natural processes of selfrestoration and selfregulation. Therefore any further utilitarian usage of natural resources must be restricted. This requires reduction of consumption level and waste production. According to second, rejection to produce life-threatening technologies is imperatival. We suggest to accept the eastern principle of “ahimsa” as a determining criteria for the technological progress. Lastly, the ecological outlook-regulating principle orders to develop eсological awareness and culture through ecological education of society.

The practical realization of the ecological imperative is possible in a well-developed country. Therefore, an imperative of economical balance is a stipulation of action of the ecological outlook-regulating principle.

The impartuality of science imperative consists of two parts: depolitization meaning separation of science and politics and acceptance of the principle of scientific alternative.

The dissertation studies done on the changes taking place in cultural sphere under the conditions of technogenic civilization indicate that the following imperatives have to be imposed. First of all, an imperative of tolerance which helps to overcome the stereotypical way of thinking and the inertness of thinking. It cultivates a nonjudgmental attitude towards social deviation and understanding of different “projects of being”. Otherwise, the problem of computer escapism can reach a catastrophically high level. Secondly, in the modern society imbued with the technocratic outlook and values, preservation of ethnic as a positive-conservative part of the cultural pace must be imperatival in order to avoid total technocratization of the modern society. Thirdly, the global political situation requires an imperative of cultural equality ordering to maintain the heteroethic quality of mankind.

The ecological situation today is described as a system of numerous bifurcation points which can develop itself unpredictably. This stipulates the ecological imperative to be the most powerful consolidating and humanizing factor today. On the other hand, the imperative contains a moral principle, for ecologically caring human attitude in regards to the habitat is nothing else but such human attitude towards his own existence. Therefore, we do affirm that the ecological imperative is a system-shaping regulating principle for all imperatives of social development.

Key words: technic, technogenic civilization, technogenic culture, imperative of human lifeactivity, globalization, ecology.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Історія європейської цивілізації нерозривно пов'язана із розвитком та вдосконаленням техніко-технологічної основи суспільства. Нині технічний чинник стає детермінуючим не лише щодо соціальних і природних процесів, а й змінює місце людини у світі та світ самої людини. Особливої актуальності, практичної гостроти набувають питання з'ясування перспектив людства, моральних цінностей, що складають зміст етики виживання, норм життєдіяльності людини, її перетворювальних можливостей та меж і, найголовніше, - причин та механізмів, які зумовлюють тенденції цивілізаційного процесу. Розробка світоглядно-регулятивних принципів людської життєдіяльності як сукупності визначальних імперативів розвитку суспільства, що забезпечуватимуть збереження соціальної і природної сфер та їх подальше оптимальне функціонування в умовах техногенної цивілізації, визначає теоретично-практичну актуальність дисертаційної роботи.

Багато суперечностей техногенної цивілізації спричинені природою самої людини, яка є не тільки конструктивною, а й деструктивною: вона здатна не лише творити, але й заперечувати себе та світ. Такі антроподеструктивні настанови нині можна простежити у посиленні технократизації наукового світогляду: отримане знання стає самоціллю і самоцінністю, а гуманістичні вартості ставляться під сумнів. Виникає потреба у філософському осмисленні цієї небезпеки, яку можна назвати на кшталт “технократизму” - “наукократизмом”, та окресленні можливостей обмеження абсолютизації перетворюючого моменту людської діяльності.

Трансформуюча природа техногенної цивілізації виявляється у відношенні до індивідуального, етнічного та глобального вимірів буття людини. Зокрема, техногенна культура, одним зі структурних елементів якої є швидкісні телекомунікаційні системи та інформаційно-комп'ютерні мережі, викликає появу нових - людини від людини та людини від природи - соціальних форм відчуження. Існує необхідність передбачення їх деструктивних наслідків, у запобіганні можливого заміщення контактів людини з дійсністю на буття лише у світі віртуальної, модельованої реальності.

Універсальність та динамічність техногенної складової культури призводить до конфлікту з етнічним як найбільш консервативно-позитивним елементом її формоутворення. Знаходження шляхів розв'язання такої суперечності, що викликає дисонанс у суспільному розвитку, актуалізує необхідність дослідження проблеми ціннісних пріоритетів етнокультурного та техногенного чинників суспільного поступу та визначення меж їхнього взаємовпливу, які знайшли своє відображення у дисертаційній роботі.

Ущільнення світового комунікаційного простору внаслідок розвитку глобальних технологічних інфраструктур діє, з одного боку, як чинник, що об'єднує людство, з іншого ж, - викликає міжнаціональну напруженість, загострення міжнародних конфліктів. Відтак, гостро постає проблема виведення та утвердження певних нормативних зразків людської діяльності, які б забезпечували ефективний міжкультурний діалог.

Дослідження імперативів людської життєдіяльності - це не лише пошук моральних принципів, норм чи інших форм повинності, що визначають світорозуміння та світовідношення людини, а й теоретичний аналіз практичних механізмів самовідновлення та саморегуляції соціальної та природної сфер. Така постановка проблеми дозволить системніше дослідити суперечності розвитку техногенного суспільства та окреслити можливі шляхи їх вирішення в рамках концептуалізації питання перспектив виживання людства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконується відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Громадянське суспільство як здійснення свободи: соціальні, правові та релігійні аспекти” (номер державної реєстрації - 0103U006795) і в обраному дослідницькому напрямку є частиною наукового доробку кафедри.

Метою дослідження є гіпотетичні імперативи людської життєдіяльності як сукупність світоглядно-регулятивних принципів суспільного розвитку в умовах сучасної техногенної цивілізації. Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

провести методологічну розвідку феномена “технічного” як одного з формотворчих елементів техногенної цивілізації;

проаналізувати культурологічні чинники поступу техногенної цивілізації, її специфіку, тенденцій технічного розвитку загалом, а також розкрити поняття “техногенна культура” та виявити її ціннісні пріоритети;

виокремити світоглядні детермінанти оптимізації функціонування економічної та наукової сфер у контексті глобальної екологічної ситуації;

з'ясувати сутність найбільш нагальних проблем сучасного техногенного суспільства та виявити умови їх розв'язання у культурній сфері суспільного буття на таких рівнях абстрагування: “людина - техніка”, “етнічне - техногенне”, “глобальне - технічне”.

Об'єкт дослідження - становлення і розвиток техногенної цивілізації та культури.

Предметом дослідження є суперечності сучасного техногенного суспільства та сукупність можливих умов - світоглядно-регулятивних принципів людської життєдіяльності (гіпотетичних імперативів), за яких можливе їх подолання.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано загальнологічні методи - синтезу, аналізу, індукції, дедукції. За допомогою історичного методу відслідковано взаємозв'язок між культурним та науково-технічним чинниками суспільного розвитку. Взаємодію етнічної та техногенної форм культури опрацьовано за допомогою компаративістського методу. Адекватними для визначення імперативних засад людської життєдіяльності є системно-структурний та функціональний методи. Дослідження проблем, пов'язаних із розумінням та тлумаченням життєвого світу людини, здійснено за допомогою феноменологічного та герменевтичного методів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у визначенні імперативних засад життєдіяльності людини як сукупності світоглядно-регулятивних принципів, що уможливлюють зняття суперечностей техногенного суспільства на його постіндустріальному етапі розвитку. На основі теоретичного аналізу отримано низку висновків і положень, що виносяться на захист:

доведено, що екологічний імператив є базовим принципом етики виживання людства та систематизуючим для інших імперативів суспільного розвитку;

визначено зміст імперативу економічної збалансованості як необхідної умови практичної реалізації екологічного імперативу;

виявлено зміст імперативу незаангажованості науки, який розкривається в деполітизації наукової сфери, а також визнанні принципу наукової альтернативи;

обгрунтовано значення імперативу толерантності як необхідного принципу подолання інертності і стереотипності мислення, культивування неупередженого ставлення до “інакших” індивідуальних проектів буття;

встановлено значення імперативності дії “етнічного” як позитивно-консервативного чинника культурного поступу в умовах пронизуючого всі сфери буття людини технократизму як певної сукупності світоглядно-ціннісних настанов;

визначено, що імператив рівноцінності культур є регулятивним принципом толерантного цивілізаційного співбуття, умовою підтримки гетероетнічної природи людства.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю, новизною та цілісністю наукового змісту імперативів життєдіяльності людини в умовах техногенної цивілізації. Теоретичні розробки, що є результатом даного дисертаційного дослідження можна використати:

для подальшого науково-теоретичного дослідження проблеми імперативних засад людської життєдіяльності та перспектив їх реалізації в умовах сучасного техногенного суспільства, яке характеризується швидкими темпами соціальних та культурних змін;

як засадничі імперативи суспільного життя у процесі становлення Української держави як повноправного члена світової спільноти;

у викладацькій роботі в розробці лекційних курсів філософського та суспільствознавчого спрямування у навчальних закладах України, а також у написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників, курсових та дипломних робіт із соціальної філософії, культурної антропології та інших міждисциплінарних досліджень.

Апробація результатів дисертації.

Основні теоретичні положення дисертаційної роботи доповідалися та обговорювались на таких конференціях і семінарах: наукова конференція “Екзистенційний вимір буття людини і народу в українській філософії” (Львівський національний університет імені Івана Франка, 17 грудня 1999 р.); наукова конференція “Етнокультурні проблеми політичного процесу в Україні” (Львівський національний університет імені Івана Франка, 14-15 листопада, 2000 р.); наукова конференція “Філософія Гегеля і сучасність” (Львівський національний університет імені Івана Франка, 21-22 грудня, 2000 р.); звітна наукова конференція Львівського національного університету імені Івана Франка (секція філософських наук, лютий 2004 р.).

Результати дослідження висвітлено у 5 публікаціях у наукових виданнях, з них 3 статті - у виданнях, зареєстрованих ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів (сім підрозділів), висновків, списку використаної літератури (195 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 170 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання та методи дослідження, розкрито зв'язок роботи з науковими темами, визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення положень дисертаційної роботи, подано відомості про апробацію.

У першому розділі “Культура і техніка як формотворчі чинники європейської цивілізації” розкрито базові теоретико-методологічні, соціально-філософські та культурно-історичні передумови концептуальних положень дисертації.

У першому підрозділі “Теоретико-методологічні основи дослідження проблеми “технічного”, з метою окреслення різних концепцій щодо з'ясування суті процесів становлення техногенного суспільства та його суперечностей, причин та механізмів, що уможливлюють технічний розвиток загалом, проведено аналіз наявних методологічних підходів до тлумачення феномена “технічного” як субстратного елементу техногенної цивілізації. Запропоновано виокремити такі основні напрямки:

метафізичний, де “технічне” суть трансцендентне. Таку інтерпретацію знаходимо у роботах Ф. Дессауера (“технічне” як можливість і результат зустрічі з трансцендентним) та М. Гайдеггера (онтологічне пояснення техніки як розкриття потаємного, процесу виведення в “наявне”);

гуманітарний - “технічне” суть людське. У межах цього, вже класичного напрямку філософії техніки, природа “технічного” іманентна людській, а технічна діяльність розглядається як необхідна умова творчої реалізації людських здібностей. На таке пояснення натрапляємо у працях Е. Каппа (техніка як відтворення, проектування людських органів), Л. Нуаре (технічна діяльність як спосіб осягнення дійсності і самої людської сутності у симбіотичному процесі “проекції” та “об'єктивації”) та Л. Мемфорда, де “технічне” є творчою самореалізацією, виявом людського духу і натхнення;

інструментальний, за яким “технічне” суть технічне. Так, за Ортегою-і-Гасетом, техніка - це технічна дія, процес, спрямовані на мінімізацію біологічних потреб з метою розширення можливостей задоволення потреб власне людських. У концепції К. Ясперса - техніка, це інструмент, засіб, “посередник” у взаємозв'язку між людиною та природою. Х. Бек відшукує сутність техніки у чомусь “технічному” як основі всіх технічних явищ та предметів в сукупності. На розумінні техніки як засобу для комунікації та перетворення однієї субстанційно-енергетичної предметності в іншу наголошує А. Воронін;

соцієтальний - “технічне” суть соціальне. У межах цього підходу ведеться розвідка “технічного” у його взаємозв'язку з “людським” та “природним” у контексті сучасних тенденцій соціокультурного розвитку. До першого напрямку, спрямованого на всебічне осмислення впливу технічного чинника на людське буття слід зарахувати праці вже згадуваного Л. Мемфорда, роздуми про техніку К. Ясперса та М. Бердяєва, критику технократичного суспільства представників Франкфуртської школи Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Габермаса. Концепції українських авторів М. Тарасенка та В. Князєва об'єднано нами на підставі їх інтерпретації “технічного” як предметного синтезу людського та природного, їх взаємодії, що зумовлена рівнем суспільного розвитку. Ще інший підхід спрямовує свою увагу на пошук альтернативних шляхів виходу з кризи, викликаної “технічним”. У працях цілої низки авторів - Ж. Елюлля, В. Гьосле, Х. Сколімовськи, Ф. Раппа, Вальтер К. Цімерлі, В. Стьопіна, В. Розіна, В. Мельника та інших, досліджується взаємозв'язок техногенного чинника з культурними, економічними та політичними сферами суспільства. І останній охоплює новітні розробки теорії “інформаційного суспільства” як якісно нового етапу техніко-технологічного освоєння дійсності у працях Й. Масуди, Д. Белла, А. Тоффлера, Н. Кетрін Хейлз.

Відзначено, що феномен “технічного” має надзвичайно складну природу і саме цим зумовлена поліфонічність студій, які представлені у філософській рефлексії техніки. Для проведення дисертаційного дослідження методологічно важливим є розуміння “технічного” як вияву людської природи, одного зі способів пізнання людиною свого внутрішнього “Я”, можливістю реалізації прихованих потенцій - конструктивних чи деструктивних. Відтак, формування та розвиток техногенної цивілізації тлумачиться як результат розгортання дієво-творчого начала людини.

Другий підрозділ “Феномен техногенної цивілізації: особливості становлення” досліджує процеси розгортання техногенної цивілізації як закономірності історичного поступу європейської культури.

У першому розділі другого підрозділу “Соціально-культурна обумовленість техногенної цивілізації” простежується вплив культурних домінант епохи на взаємозв'язок “наука - техніка” від періоду Античності до пізнього Просвітництва.

Акцентовано, що евристичним для дисертаційного дослідження є розуміння культури як даності природи у формах людської життєдіяльності та практики (М. Тарасенко). Такий підхід уможливлює експлікацію поняття “культура” як системи інтелектуально-практичних операцій, за допомогою якої людина пізнає та перетворює навколишню дійсність, створює і споживає духовні та матеріальні об'єкти, змінюючи у цьому процесі як довколишній, так і свій людський світ.

Історично зв'язок між культурними цінностями суспільства та співвідношенням “наука - техніка” змінювався, поетапно викристалізовуючи ті остови, на яких функціонує техногенна цивілізація нині. Виникнення первісних науки і техніки мало практично-обумовлюючий характер. Для людини Античності техніка була не лише засобом чи інструментом; насамперед це майстерність, витонченість, здібність. Культура цього часу дозволяла експериментувати, досліджувати; вона припускала суперечку позицій, концепцій, світоглядів. Ледь помітний тоді зв'язок між наукою та технікою можна відобразити схемою: досвід (empeireia) - техніка (tйchnк) - теоретичне знання (epistкmк).

Для Середньовіччя є характерним кардинальний переворот світоглядно-ціннісних настанов у розумінні сутності людини - вона стає богоподібною істотою. Це стало фундаментом для переосмислення уявлень про природу та місця людини у світі. Середньовічна ж техніка - зразковий доказ твердження Е.Каппа про неї як наукове моделювання функціональних особливостей людського організму.

Квінтесенцією Відродження стала ідея вдосконалення людини, що засновувалась на вірі в необмежені можливості, закладені в людській природі. Культура Ренесансу шукає об'єктивних знань про світ у емпіричному дослідженні природи, які втілюються у перших інженерних відкриттях, технічному конструюванні.

Новий час поглиблює і практично довершує розрив зі схоластичною традицією. Бажання пізнання світу, інтенсивний ріст експериментальних досліджень генерує потребу в систематизації, узагальненні отриманих результатів. Для Нового часу наукове знання стає єдиним, що може претендувати на об'єктивність; наукова раціональність розглядається як одна з найважливіших цінностей людського буття, а сама наука набуває ознак соціального інституту.

Підкреслено, що такі культурні чинники як грецька антична наука та демократичний стиль організації соціуму, середньовічна християнська концепція боголюдини, відновлення теоретичної науки Античності і доповнення її експериментом в добу Відродження, культ ratio Нового часу та суспільний проект просвітницького договору з прагненням досягти демократичних прав і свобод для кожного у своєрідному симбіозі завершили формування тих ціннісних настанов, які обумовлювали науковий та технічний чинники, а далі - виробничий фактор як вирішальні для суспільного прогресу європейської цивілізації. Іншими словами, наприкінці ХVIII ст. у Західній Європі було повністю сформовано специфічну організацію соціуму, пізніше окреслену як техногенну - науково-технічну цивілізацію, у якій раціональне світовідношення стає культурно-детермінуючим.

Другий розділ другого підрозділу “Техногенна культура та її цінності” присвячено, по-перше, аналізу специфіки індустріального та постіндустріального етапів розвитку техногенної цивілізації; по-друге, генезі техногенної культури та її ціннісним настановам.

Для індустріального періоду, який тривав від кінця XVIII ст. до другої половини XX ст., характерні швидкі темпи трансформації природного середовища, значне розширення предметного світу та інтенсифікація науково-технічної діяльності, яка зумовлювала постійну генерацію наукових ідей, теорій, концепцій, нових зразків та форм відношення людини до природи. Освоєння навколишної дійсності спиралося на розвиток техніки та технології як за допомогою інновацій у сфері виробництва, так і за рахунок генерації нових знань та впровадження їх у техніко-технологічні процеси.

Модерний культ розуму, втілений у культі науково-технічного знання, знайшов своє відображення у сцієнтистських та техніцистських світоглядних тенденціях, створенні технократичних утопій. Людина індустріальної доби, “Приватизатор Всесвіту” (В. Лук'янець, О. Соболь) жила за технологічною міфологемою про безмежні можливості науково-технічного прогресу, який за рахунок насичення та вдосконалення матеріально-технічної бази повинен вирішити усі соціальні проблеми.

Культура індустріального періоду сповідувала цінності економічного, утилітарного характеру; її пріоритети лежали у площині технічного та його тотального розвитку. Ця культура була постійно детермінована майбутнім - вектор її активності спрямовувався не лише на здійснення програм у теперішньому часі, а й містив у собі потенційну здатність до їх реалізації у майбутньому. Швидкість техніко-технологічних процесів і “випадання” за межі часово-просторових культурних рамок стали причиною для культурної дислокації, дисонансу між культурним та технічним поступом. Від доби Античності до раннього Модерну культурний чинник детермінував науково-технічний розвиток суспільства. На індустріальному ж етапі спостерігається культурне відставання - темпи технізації суспільства перевищують можливості людської адаптації до змін, привнесених ними. “Технічне” підкоряє собі “людське”, перетворюючи людину з цілі, мети цивілізаційного процесу на його засіб, інструмент.

Альтернативою індустріально-технократичному світогляду стали антисцієнтистські концепції екзистенціалізму, критичні праці представників Франкфуртської школи, поширення цінностей контркультури, діяльність “зелених рухів”. З другої половини ХХ ст. і до наших днів культурні цінності суспільства індустріального періоду критично переосмислюються різними філософськими школами, які відшукують можливість подальшого техніко-технологічного розвитку з найменшими деструктивними результатами для соціального та природного.

У розділі зазначено, що потужний мегатехнологічний механізм, введений в дію індустріальним модерном, далі розгортається у процесах електронізації, комп'ютеризації, інформатизації та медіатизації. Технологічне освоєння дійсності включає в себе використання “м'яких технологій”, інтегральних мікропроцесорних схем, “штучного інтелекту”. Воно відбувається на якісно новому технічному рівні і позначає специфіку нового періоду - постіндустріального. На нашу думку, в саме цей часовий момент - кінець ХХ ст. - формується нова, техногенна культура, розгортання якої ми спостерігаємо нині.

Як відомо, осердям культури є її етос; з іншого боку, входження цінностей у людське життя здійснюється через функції самої культури, зокрема, комунікативну, інформаційну, гносеологічну. У розділі аргументовано, що сучасні інформаційно-комп'ютерні техніки і технології, вклинюючись у функціональні структури традиційної культури практично повністю їх видозмінюють. А будучи включеними в культуротворчий процес, вони, у свою чергу, генерують іншу, техногенну форму культури.

У розділі окремо досліджено цінності культури, породженої самим “технічним”, її смислове ядро. На основі порівняння методологічних підходів до поняття “цінність” у межах традиційного аксіологічного дискурсу (феноменологічний, прагматичний, екзистенційний та соціальний напрямки) та у філософській рефлексії техніки аргументовано, що цінністю техногенної культури є узгодженість між смислами, вкладеними в неї людиною та її (культури) можливостями відповідати цим смислам. Запропоновано виокремити такі форми реалізації цінності технокультури:

політичну та економічну, що об'єднані на основі їх утилітарно-прагматичного характеру. І перша, що репрезентує владу, конкуренцію, боротьбу, і друга систематизують наявну реальність з позиції її корисності, ефективності та оптимального функціонування;

технічну - як таку, що через свою інструментальну природу поєднує цілепокладаючу діяльність суб'єкта та свою здатність бути використаною для досягнення поставленої мети.

Обгрунтовано, що в межах останньої, можна виділити:

технократичну (самодетермінуючу) цінність, зміст якої випливає з іманентності потенціалу техніки/технології до подальшої генерації, інновації, підвищення рівня ефективності та оптимізації процесів функціонування;

інструментально-естетичну, що виводиться із знаряддєвого, утилітарно-практичного розуміння техніки, коли артефакт сприймається як прекрасне лише тоді, коли він доцільно виправданий, логічно пристосований і має оптимальний коефіцієнт корисної дії;

художньо-естетичну технічну цінність, яка розуміється на кшталт давньогрецького “tйchnк” - “художньо-поетичного виведення в наявне” (М.Гайдеггер), ремісничої майстерності, високого мистецтва.

У третьому підрозділі “Гіпотетичні імперативи людської життєдіяльності як світоглядно-регулятивні принципи суспільного розвитку” проаналізовано екологічну, економічну та наукову царини людської життєдіяльності з метою виявлення в них наявних суперечностей та сукупності можливих умов - гіпотетичних імперативів, дія яких уможливлює подолання цих суперечностей на сучасному етапі розвитку техногенної цивілізації.

Запропоновано під поняттям “імператив людської життєдіяльності” розуміти гіпотетичний світоглядно-регулятивний принцип соціального розвитку, який діятиме як нормативний чинник життєдіяльності людини, що визначає форми відношення людини до самої себе, до суспільства, до природи.

У підрозділі доведено, що такими орієнтирними взірцями можуть стати наступні:

екологічний імператив як базовий принцип етики виживання людства, суть якого розкривається у кількох аспектах. Згідно з першим, перетворювальна людська діяльність має бути органічно вписана в екосистеми без порушення процесів їх самовідновлення та саморегуляції. Це вимагає обмеження подальшого утилітарного використання природних ресурсів, скорочення обсягу споживання і, відповідно, продукування відходів. За другим, імперативною є відмова від створення небезпечних мегатехнологій, які можуть призвести до знищення ойкумени природного світу та людства як його частини. На нашу думку, визначальним критерієм науково-технічного прогресу може бути принцип, визначений східною мудрістю як “ахімса” - “неушкодження усього живого”. За останнім, необхідним є розвиток екологічної свідомості та культури через суспільне екологічне просвітництво;

імператив економічної збалансованості як необхідна умова практичного застосування екологічного імперативу. Дія цього принципу передбачає модернізацію країни, віднаходження власної унікальної економічної ніші на світовому ринку та подальше економічне сходження в межах концепції “сталого розвитку”;

імператив незаангажованості науки, що полягає у деполітизації наукової сфери та прийнятті принципу наукової альтернативи. У першому випадку деполітизація включає в себе відокремлення “держави від науки” (П. Фейєрабенд), “влади від знання” (М. Фуко). Друга складова названого імперативу постулює важливість визнання духовно-ірраціонального в людській природі нарівні з раціональним. Прийняття принципу наукової альтернативи як імперативного даватиме можливість повно та безпристрасно узагальнювати всі наявні факти та розвивати різні, як наукові, так і ті, що сьогодні ще мають статус “ненаукових”, форми пізнання.

Другий розділ “Вплив техногенного чинника на тенденції соціального розвитку” присвячено визначенню імперативів людської життєдіяльності в культурній сфері суспільства на основі аналізу тих соціальних змін, що генеруються поступом техногенної цивілізації на таких рівнях абстрагування: “людина - техніка”, “етнічне - техногенне”, “глобальне - технічне”.

У першому підрозділі “Особа у техногенній реальності” запропоновано розгляд проблеми “комп'ютерного ескейпізму” та виведено “імператив толерантності”.

Класична проблема відчуження в умовах техногенної культури виявляє себе у нових формах, зокрема у поведінці індивіда, яку запропоновано позначити терміном “комп'ютерний ескейпізм”. Це поняття окреслює соціально-психологічне явище втечі людини від негативного впливу довколишності та внутрішнього дискомфорту у світ ілюзій, фантазій, тобто уявного буття, яке витворюється в кібер-інформаційному просторі за допомогою спеціальних комп'ютерних програм. Окрім проблеми “несприйняття власної самості”, комп'ютерний ескейпізм зумовлений іншими, безпрецедентними особливостями, а саме: естетичним захопленням від специфічних візуальних ефектів, можливістю реалізації особи у віртуальній реальності.

Можна виокремити позитивний та негативний аспекти комп'ютерного ескейпізму. Перший пов'язано з тими функціональними змінами, що відбулись у процесі комп'ютеризації, і сьогодні комп'ютер є не лише опосередковуючим засобом для розумової людської діяльності, а й джерелом захоплюючих розваг. Загалом, розвиток техніки і розбудова інформаційного суспільства повинні збільшити ступінь людської свободи в сфері когнітивної творчості, а також форми вияву і самоактуалізації особи як у справжній, так і у віртуальній реальності.

Цей феномен має “позитивний” знак, якщо звертання особи до віртуального світу не призводить до порушення контактів із соціальною дійсністю. Небезпечним він є тоді, коли стає патологічним захопленням та чи не єдиним засобом для реалізації індивіда у віртуальному світі. Причини, що призводять до цього, на думку дисертанта, такі:

проблема адаптації до швидкого темпу соціальних змін і, як наслідок, неможливість знаходження індивідом своєї соціальної ніші;

криза культурної ідентичності, наслідками якої стають криза екзистенційних смислів, фрустрація, соціальне відчуження;

соціальна дезадаптованість людей, які в силу своєї “інакшості” не є затребуваними у справжній реальності через існуючу жорстку парадигму суспільних норм та вимог до стилю життя;

і останнє, яке є частково результатом “інакшості”, але може мати і власне коріння, це - бажання втрати відчуття “матеріального”, заперечення “тілесного” (П.Козловський), що є виявом індивідуальної проблеми “несприйняття власної самості”, зумовленої внутрішніми психологічними конфліктами.

Відтак, бажання позбутися негативного впливу довколишності та спроба полегшити внутрішнє напруження і дискомфорт, підштовхують індивіда до віднаходження пригніченого “Я” у кібер-просторі. Проте втеча від свідомого здійснення сенсу власного буття, патологічне захоплення комп'ютером та життя у віртуальних світах можуть призвести до абсолютного заперечення матеріального та “випадання” зі справжньої дійсності, а також до поглиблення вже існуючих психічних травм.

Відзначено, що за таких умов, актуальною філософською проблемою стає розмежування соціальної та віртуальної форм буття. Перша передбачає життєдіяльність індивіда в системі соціальних зв'язків як цілого, в результаті чого відбувається обмін як на духовному, так і на матеріальному рівнях справжньої дійсності. Друга з вказаних, віртуальна форма буття, зумовлює активне людське існування лише в уявному вимірі, і цілком пасивне (підтримка біологічного життя) у соціальному. У цьому разі, життя людини можна порівняти з замкнутою системою - такою, що не інтерактує із зовнішнім середовищем. Можливо, що останній приклад форми комп'ютерного ескейпізму сьогодні, за відсутності широкого і доступного асортименту техніки, потрібної для перебування у віртуальному світі, сприйматиметься як абсолютизація проблеми. Однак, видається, що подібне “примноження сутностей” є цілком виправданим, оскільки в перспективі йдеться про взаємну реальну втрату - фактичне зникнення, розчинення особи для суспільства (на кшталт “соціальної смерті”) і навпаки, відмова індивіда від повноцінного життя у соціумі.

Уникнути подібної соціальної катастрофи можна за умови проголошення і забезпечення у суспільстві дії імперативу толерантності. Цей світоглядний принцип як переконання у неупередженому ставленні до нетипового, терпимості до незрозумілого, демократичного ставлення до “інакших” індивідуальних проектів буття міг би допомогти подолати інертність та стереотипність мислення. Необхідно, щоб суспільство могло забезпечувати підтримку у вирішенні певних психологічних проблем, так само як важливо дати особі не тільки можливості для вибору, які б сягали глибини її індивідуальності та ідентичності і які б не змушували “втискати” власний внутрішній світ у напередзаданий спектр “об'єктивних можливостей” (чи “випадати” за його межі в разі непокори), а й створити соціальний простір для того, щоб не “вибирати”, а виявляти своє внутрішнє індивідуальне “Я”.

У другому підрозділі “Етнокультурний та техногенний виміри суспільного поступу” до розгляду запропоновано порівняльний аналіз етнічної та техногенної форм культури у процесі інтеракції цінностей, що витворюються ними обома, а також розкрито зміст імперативу збереження етнічного.

Проведено аналітичну розвідку сутнісних ознак, характеристик та атрибутів етносу, його культури та ціннісних пріоритетів у межах етнологічного дискурсу, представленого концепціями та методологічними підходами різних етнографічних шкіл. Виявлено, що феномен “етнічного”, який розкривається у поняттях “етнос”, “етнічна культура”, “етнічні цінності”, відображає тенденцію до заглиблення у власну культуру та цінності, тяжіння до замкнутості і відмежування, тобто характеризується психологічною інтравертністю. У своїй дії “етнічне” спрямоване на збереження власної унікальності за допомогою традицій, канонів, стереотипів, що трансформуються під впливом зовнішніх чинників дуже повільно. Тому характерною ознакою етнічної культури є її здатність бути виразником унікальності та самобутності етносу, його історичної ідентичності і самототожності. На противагу їй, техногенна культура передбачає у своєму поступі техніку і технологію як постійно вдосконалювані змінні. Вона характеризується динамічністю, мінливістю, масштабністю дії та є за своєю природою екстравертною, універсальною, не пов'язаною з історичним минулим тієї чи іншої етнічної групи.

Етнічна та техногенна форми культури мають свої ієрархії ціннісних пріоритетів. Одними з фундаментальних цінностей етнокультури є релігійні, естетичні та морально-етичні. Техногенна культура надає перевагу технічним, економічним та політичним пріоритетам. Вона має також свою естетику та етику, однак, фактично всі її цінності позначені прагматичним, утилітарно-практичним характером (за винятком художньої естетичної технічної цінності), організацією дійсності з точки зору її оптимальності та ефективності функціонування.

Морально-етичні, релігійні та естетичні етнічні цінності неоднозначно виявляються в умовах техногенного суспільства.

Традиційно морально-етичні етнічні вартості були мірою людяності людських вчинків та дій щодо себе, суспільства та природи. В умовах техногенної культури, з її технократичними світоглядними настановами, відбувається перегляд основних постулатів взаємовідношення людини і природи, людини і артефактів. З'явились ядерна, екологічна, біомедична, професійна (інженерна), технічна та комп'ютерна етики.

З погляду на релігійні цінності можна відзначити кілька взаємопротилежних тенденцій. По-перше, стимулювання процесів інтеркультурної комунікації сприяє поширенню релігії за межами рідного етносу і, з одного боку, діє як консолідуючий чинник, з іншого ж - поглиблює етнокультурну диференціацію. По-друге, вибіркова абсорбція релігійних етнічних цінностей іншою етнокультурою руйнує традиційні межі релігійної спадкоємності, що часто призводить до спростування, неповного розуміння етнопервісного релігійного вчення. Такі ж трансформації можна зафіксувати у випадку сповідування суб'єктами невластивих їх етнокультурі релігій, що спричинено маргінальністю і атомізованістю сучасної людини, значним послабленням традиційних зв'язків. З іншого боку, розчинення “масовості” релігійної віри спонукає людину до сильнішого напруження духу та свідомого встановлення релігійних цінностей на індивідуальному, особистісному рівні.

Підкреслено, що цінності технокультури не мають сакрального, вертикального виміру дійсності; основною небезпекою їх домінування є відвертання людини від трансцендентування, приземлення її усвідомленням “поцейбічного”. Технокультура - імперсональна, вона неспроможна встановлювати зв'язок свого носія з його історичним минулим. Її домінування у соціокультурному поступі спричиняє нівеляцію релігійних цінностей як важливої складової етнокультурної індивідуальності, “заземлення” етнічного суб'єкта в “тут-бутті”, що має своїм результатом втрату буттєвих смислів, виникнення екзистенційних вакуумів.

Унікальність, автентичність світобачення та світосприйняття кожного етносу втілена у розмаїтих формах етнічної естетики: релігійних обрядах, фольклорі, народному мистецтві. Вони є виразом етнокультурної самототожності, чимось таким, що вирізняє народ з-поміж усіх інших і значною мірою визначає його самобутність, неповторність.

Відзначено, що “естетика машини”, естетична цінність техніки мали різне тлумачення у процесі розвитку та освоєння людиною техносфери - від протиставлення “естетичного” та “технічного” на початку періоду індустріалізації, через “накладання” естетичних патернів на техніку у розквіті індустріальної доби і до постіндустріального бачення симбіотичної єдності, взаємопроникнення “естетичного” й “технічного”. Проте навіть сучасний окультурений інтегральний дизайн технічних об'єктів, що репрезентує органічні та психологічно безпечні форми, не здатний відтворити особливості етнічного світопереживання, бути справжнім вираженням загальноетнічних почуттів. Він може містити штучні еклектичні комбінації елементів фольклорних та етнічних стилів і мотивів з технічним матеріалом. Однак, ці естетичні етнічні цінності, вирвані зі свого первинного контексту, не є носіями глибинних смислів ідентичності, а лише зовнішнім декоративним оздобленням.

У розділі обґрунтовано, що за умови домінування цінностей технокультури у соціальному поступі цілком реальною стає деструкція важливих елементів етнокультурного буття - релігії, традиції, естетичних патернів, усвідомлення неперервності символів яких дозволяє індивіду виокремити свою етнічну спільність з-поміж інших і відчувати свою причетність до неї. Втрата зв'язку з цінностями етнокультури перетворює етнос у кількісно-вимірювальну безлику сутність. Тому, на сучасному етапі розвитку техногенної цивілізації, коли для науково-технічного поступу характерні дедалі інтенсивніші темпи розгортання, збереження етнічної культури та її фундаментальних цінностей як свого роду позитивно-консервативного чинника культурного поступу постає імперативом плекання унікальності, самобутності кожної окремої етнічної спільноти - імперативом збереження етнічного.

У третьому підрозділі “Глобалізація: амбівалентність тенденцій” увагу зосереджено на глобальних змінах у культурно-політичній сфері та обґрунтовано необхідність дії імперативу рівноцінності культур.

Феномен “глобалізації”, одним з формотворчих елементів якого є техніко-технологічні революції в галузі інформатики та телекомунікацій, виявляється в об'єднанні національних економічних практик, новому світовому розподілі праці, поширенні культури споживання (макдональдизація), масової культури та міжнародних суспільних рухів (як Green Peace). Ущільнення комунікаційного світового простору через необхідність міжнародної співпраці зумовлює появу міжкультурних комунікаційних зразків, своєрідних “містків”, необхідних для міжнаціонального порозуміння. Однак, такі фрагментарні смислові елементи комунікації, “міжкультурні діалоги” ніяк не можна назвати “глобальною культурою”. Взагалі, ідея інтеграції світових культур у єдине моністичне утворення поза межами конкретних етнокультурних носіїв є як нежиттєздатною, так і небажаною.

Розгляд перспектив процесів глобалізації вказує на, принаймні, два можливих варіанти їх протікання. За першим, під впливом різноманітних глобалізуючих чинників, відбувається процес подальшого спонтанного змішування (гібридизації) різних культур (У. Ханерц). Таке змішування неминуче викликає поділ етнокультури на дві зони із встановленням між ними “точки рівноваги”: “креолізовану” зону, що відповідає зовнішньому, змінному пласту етнічної традиції та відносно стабільну, “чисту” - внутрішню, яку складають “етнічні константи” (С. Лурьє). Таку глобальну культурну взаємодію можна описати як гетерогенну систему, що складається з етнічних (гомогенних) шарів, до кінця не розчинних один в одному. На межі комунікації культур чи, інакше, в межовій зоні, відбуваються процеси дифузії, тобто взаємоадаптації цих гомогенних шарів, аж до “точки гібридизації”. Тобто, за умови “органічного” змішування різних культур, їхня автентичність зберігається.

Другий варіант окреслює появу “глобальної культури” як більш-менш моністичного, гомогенного світового утворення на базі однієї етнокультурної основи. Це може статися за умови глобального лідерства у технічній, економічній, інформаційній та політичній світових сферах. Історичний досвід показує, що цілком можливе ведення насильницької асиміляційної політики, форсуюча дія якої зміщуватиме “межу гібридизації”, руйнуючи природу “етнічних констант”. Таке цілеспрямоване насадження невластивих, неорганічних етносу культурних компонентів руйнує смислові, центральні для формування етнокультури та етноідентичності чинники, що неминуче призводить до деструкції етнокультурного носія.

Сьогодні така небезпека є реальною, оскільки існують претензії на створення універсальної культури на кшталт американської, європейської, азійської чи будь-якої іншої. Зазіхання на світову універсальність, посилення міжнаціональної ворожнечі, “конфлікт цивілізацій” через відмінності релігійної парадигми, зростаюча кількість терористичних актів та воєнних сутичок є індикаторами необхідності нових світоглядних рефлексій та нових імперативів дії. Вважаємо, що підґрунтям притязань на глобальне лідерство чи світове домінування, є технократичний світогляд, за яким інші суб'єкти розглядаються лише як засоби для реалізації власних цілей. Проте в основі зневажливого ставлення до інших культур та їх вартостей як другорядних чи неповноцінних насправді лежить зневажливе ставлення суб'єкта до самого себе. Руйнуючи “інше”, він заперечує свою власну сутність, а такі настанови не зможуть стати фундаментом для створення життєдайного світу.

Обґрунтовано, що імператив рівноцінності культур як світоглядно-регулятивний принцип толерантного цивілізаційного співбуття може сприяти формуванню нового світовідношення через визнання важливості, самоцінності кожної етнічної спільності та поваги до всіх наявних світових культур.

У висновках підсумовано отримані у дисертаційній роботі результати щодо вирішення проблеми подальшого оптимального функціонування соціального та природного в умовах техногенної цивілізації. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків.

Аналіз життєвого світу людини у техногенній реальності вказує на необхідність постулювання імперативу толерантного ставлення до соціальної девіантності, “інакшості” проектів буття. Така пропозиція дозволяє частково “зняти” проблему соціального відчуження та самовідчуження, які у протилежному випадку можуть призводити до комп'ютерного ескейпізму у його найнебезпечнішій формі - “розчиненні” індивіда у віртуальній реальності, “соціальній смерті” особи на користь реалізації незатребуваного “Я” в інформаційно-модельованому просторі.


Подобные документы

  • Аналіз соціальних ознак і витоків антропологічної кризи сучасної техногенної цивілізації. Культурні та антропологічні суперечності глобалізаційних процесів сучасності. Концепції виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами.

    автореферат [29,9 K], добавлен 11.04.2009

  • Порівняльний аналіз існуючих у сучасному науковому дискурсі концепцій виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами. Соціокультурний контекст зародження та витоки, специфіка й спрямованість розвитку техногенної цивілізації.

    автореферат [26,8 K], добавлен 16.04.2009

  • Традиційні й техногенні цивілізації. Цінності техногенної культури. Система цінностей техногенної цивілізації. Особливості функціонування свідомості в різних типах культур. Система цінностей традиційних культур очима людини техногенної культури.

    реферат [27,2 K], добавлен 27.06.2010

  • Глобальні проблеми, породжені техногенною цивілізацією. Прискорений розвиток техногенної цивілізації. Проблема збереження особистості в сучасному світі. Питання про традиційні для техногенної цивілізації цінності науки й науково-технічного прогресу.

    реферат [26,3 K], добавлен 27.06.2010

  • Аналіз ґенези й тенденцій розвитку сучасної техногенної цивілізації. Природа й співвідношення гуманізації й дегуманізації суб'єкт-суб'єктних відносин в економічній сфері. Гуманістичні аспекти моделей і стилів управління в економічних структурах.

    автореферат [47,8 K], добавлен 11.04.2009

  • Позитивісти як представники філософського напряму, що висували концепцію проникнення науки у всі сфери людської життєдіяльності. Іпполіт Тен - впливова постать в позитивістській естетиці. Місце мистецького експерименту в наукових працях Огюста Конта.

    статья [18,7 K], добавлен 18.08.2017

  • Суспільство: історичне виникнення і філософська сутність. Структурна будова і функції суспільства. Основні чинники суспільного розвитку. Типологія сучасного суспільства. Суспільство і особистість. Вплив розвитку цивілізації на суспільство.

    реферат [32,6 K], добавлен 22.11.2007

  • Початок філософського осмислення цивілізації, принципи та фактори його розвитку на сучасному етапі. Життєвий шлях цивілізацій, його періодизація. Особливості, проблеми, майбутнє та місце України в світі. Глобалізація, вільний ринок та "ефект метелика".

    курсовая работа [51,4 K], добавлен 25.10.2014

  • Аналіз антагонального характеру правопорядку та правової держави. Особливості Римської правової цивілізації. Огляд філософських течій епохи занепаду античної цивілізації, іменованої епохою еллінізму. Морально-правова свідомість маргінальної особистості.

    контрольная работа [28,4 K], добавлен 18.10.2012

  • Сутність поняття Umwelt як оточуючий світ людини, середовище її існування. Характерні особливості Umwelt та його типи стосовно сучасного етапу розвитку цивілізації. Особливості та значення краудсорсінгу, необхідність формування сучасної прикладної етики.

    статья [34,6 K], добавлен 06.09.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.