Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

ФІЛОСОФІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ЯК ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СВОБОДИ І СОЦІАЛЬНОСТІ

Карась Анатолій Феодосійович

УДК 130.2+316.32+342.7

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія

та філософія історії

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант - Колодій Антоніна Федорівна,

доктор філософських наук, професор, Київський міжнародний університет, завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти:

Михальченко Микола Іванович,

доктор філософських наук, професор, член-кореспондент НАН України, Інститут вищої освіти АПН України, завідувач відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді

Павленко Юрій Віталійович

доктор філософських наук, Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, головний науковий співробітник відділу проблем сучасної цивілізації

Братасюк Марія Григорівна,

доктор філософських наук, професор, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри гуманітарних дисциплін

Провідна установа - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра філософії

Захист відбудеться “__7_” квітня 2005 р. о 15. 30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, тел. 296-41-47).

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розіслано “_5__” березня 2005 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук О.Б. Сінькевич

ВСТУП

громадянський суспільство філософський свобода

Актуальність теми дослідження викликана насамперед кардинальнми політичними, економічними та суспільними змінами, що за останні десятиліття відбуваються в Україні й пов'язані з новітніми глобалізаційними процесами. Оновлення суспільних відносин під впливом орієнтації на свободу і права людини, демократизація соціальних інституцій, налагодження нових форм міжнародної співпраці викликали значне зацікавлення потенціалом громадянського суспільства.

Формування ідеї та концепцій громадянського суспільства належить до історико-філософської спадщини. Активні теоретичні пошуки виявили нечіткість у визначенні громадянського суспільства на рівні аналітичного поняття, яке набрало деякого синкретичного значення через змішування соціологічного, політологічного та правничого підходів. Існує потреба визначити громадянське суспільство в аспекті філософського підходу, що має справу, з одного боку, з універсальним соціальним феноменом, а з другого, відрізняє його природу від прикладних аспектів.

У дискусіях, що тривають у сучасній літературі, незалежно від її галузевої належності, звертають увагу на взаємозв'язок і взаємозалежність між громадянським суспільством і соціальною, політичною, публічною та приватною свободами людини. Проте природа самої свободи у контексті здійснення особи розкрита недостатньо; особливо це стосується української філософської думки. Серед окремих ґрунтовних статей та досліджень про свободу фактично немає філософської контекстуалізації в аспекті розвитку громадянського суспільства.

Актуальність дослідження з практичного підходу визначається щонайменше двома аспектами: міжнародним та національним. Щодо першого, існує проблема практичного узгодження національної соціальної політики з тенденціями глобалізації та інтернаціоналізації; з приводу другого, відкритими є перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні, що залежать від тих інтелектуальних, концептуальних та соціальних настанов, які приймаються політичними елітами, партіями та громадськими рухами. Звідси виникає потреба узгодження універсального поняття громадянського суспільства з історичними особливостями соціального поступу в Україні та встановлення кореляції у взаємодії між здійсненням свободи людини, соціальною демократією та формуванням української національної держави.

Додаткову актуальність дослідження складають пошуки в ділянці такої методології, застосування якої було б адекватним до універсальної концептуалізації громадянського суспільства. Громадянське суспільство - це передовсім складний феномен, що потребує вияснити еволюцію та взаємозв'язок його ідейних і практичних компонентів. З цією метою запропоновано розглянути всі основні концептуальні схеми витлумачення громадянського суспільства в історичному розрізі, аби надати слово їхнім найвідомішим речникам та репрезентувати читачеві історичний дух і соціальну проблематику конкретних історико-культурних епох, виражених у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях.

Додатковою важливою причиною актуалізації концептів громадянського суспільства стало зацікавлення в його потенціалі задля сприяння демократичним перетворенням у країнах з уже розвиненими громадянськими стосунками і структурами. Багато інтелектуалів, політиків та громадських діячів США, Канади та країн Європейського Союзу побачили в громадянському суспільстві потужні чинники для пожвавлення суспільної ініціативи, створення нових сфер життя, опору бюрократизації та корупції і поширення сфери прав людини, зменшення міри будь-якої форми насильства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження розробляється в рамках науково-дослідної роботи кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка і безпосередньо пов'язане з темою: „Громадянське суспільство як здійснення свободи: соціальний, релігійний та економічний виміри” (Держ. Реєстраційний номер 0103U006795); науковим керівником теми є автор пропонованого дослідження. У процесі виконання теми організовано три конференції (2 міжнародні) і видано: 1) Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід/За ред. А. Карася. - Львів, ЛНУ іме- ні І. Франка, 1999. - 384с. 2) “Філософія Гегеля і сучасність”. Зб. наук. праць/ За ред. А. Карася, І. Добропас. Львів, ЛДУ ім. І. Франка. - 2002. - 168 с. 3) “Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні. Тези наукової конференції.” /За ред. А. Карася. - Львів, ЛДУ ім. І. Франка. - 2002. - 168 с.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з необхідності соціальної трансформації України, поширення та забезпечення у суспільстві громадянських свобод і прав людини на сучасному етапі розвитку, метою дисертації є встановлення історичних форм філософської концептуалізації ідеї громадянського суспільства та виявлення основних чинників його практичного здійснення у процесі еволюції Західного типу цивілізації. Додатковою метою дослідження є встановлення заохочень та перешкод на шляху до громадянського суспільства в Україні.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких головних завдань:

- розкрити інтелектуальні витоки ідеї громадянського суспільства та простежити її інтерпретацію в контексті історико-філософського обґрунтування свободи;

- здійснити порівняльний аналіз концепцій громадянського суспільства в історико-філософському аспекті;

- встановити взаємозв'язок між рівнями концептуалізації і сприйняття свободи та інтенціями суспільного самоздійснення людини;

- встановити особливості властиво філософської інтерпретації природи громадянського суспільства на відміну від соціологічного та політологічного підходів;

- встановити роль, значення та зміст дискурсивно-етичних елементів здійснення громадянського суспільства;

- виявити особливості громадянського типу соціальності, вказавши на її провідні компоненти;

- окреслити природу громадянського суспільства як феномену семіотично обумовленої соціальної дійсності;

- встановити особливості здійснення свободи в емпіричній, аксіологічній та культурно-естетичній сферах суспільного життя;

- визначити соціальний зміст дискурсивно-етичних практик патерналіз- му-клієнталізму та свободи - автентичності;

- встановити відмінність між класичним теоретичним обґрунтуванням громадянського суспільства та некласичною інтерпретацією його соціальності;

- довести, що філософія громадянського суспільства за характером обґрунтування його природи тяжіє до інтерпретативної парадигми;

- розглянути особливості становлення громадянського суспільства в Україні;

- встановити особливості трансформації, викликаної формуванням громадянського суспільства в економічній, соціально-політичній, державно-правовій сферах та дискурсивно-етичній практиці;

- вияснити взаємозалежність між культурними традиціями та розгортанням громадянського суспільства;

Об'єктом дослідження є історична генеза громадянського суспільства, що складається у зв'язку з інтелектуальним розгортанням ідеї свободи людини та формуванням самоврядного типу соціальної практики.

Предметом дослідження є теоретичні форми та особливості філософської концептуалізації феномена свободи як передумови здійснення людини і громадянської соціальності.

Теоретичні та методологічні основи дослідження випливають з означення предмета та поставлених завдань і обумовлені потребою запропонувати філософський вимір громадянського суспільства як здійснення свободи в конкретно-історичних та культурних контекстах розвитку людства. Надзавдання пропонованої праці полягає у тому, щоб висвітлити феномен громадянського суспільства в аспекті філософії соціальної історії, оскільки його теоретична генеза пов'язана саме з філософськими теоріями Нового часу. У зв'язку з цим додаткові труднощі виникли на рівні несумісності різних, а то й ворожих між собою класичних методологічних підходів, які лягли в основу різних теоретичних моделей громадянського суспільства. Для подолання описовості та методологічної фрагментації природу громадянського суспільства подано у феноменологічному аспекті із застосуванням семіотичного підходу. Для цього стали у пригоді феноменологія у її гайдеггерівському збагаченні, герменевтика у тлумаченні П. Рікера, семіотичні студії У. Еко, Р. Барта, Дж. Ділі та генеалогічно-дискурсивні дослідження М. Фуко. Семіотичний аспект органічно випливає з інтерпретаційного характеру дії свободи як властивості духовного втручання в дійсність, концептуалізовану чинниками нелініарної причиновості.

Багатоаспектний характер поставлених мети та завдань дослідження обумовив застосування комплексної методології до усвідомлення громадянського суспільства як соціального феномена, що постає у формі семіотично обумовленої дійсності під впливом такої дискурсивно-етичної практики, яка складається навколо інтелектуальної, усвідомленої інтенції суспільства на прийняття самостійних (відповідальних) рішень щодо вільного й автентичного самоздійснення людини.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена обґрунтуванням і новизною концепції громадянського суспільства. Її основні тези, що виносяться на захист, формулюються у такий спосіб:

- визначено філософський аспект предмета громадянського суспільства на відміну від соціологічного, політологічного та правничого: він полягає в аналізі здійснення феномена свободи в інтелектуальній, громадській, соціальній, економічній та приватній активностях людини;

- уперше запропоновано компаративний аналіз найважливіших теорій громадянського суспільства з погляду на інтерпретацію в них значення свободи;

- обґрунтовано, що складовою частиною процесу здійснення громадянського суспільства є дискурсивно-етичні практики, які складаються під впливом різних типів соціальних взаємодій: вертикальних та горизонтальних; доведено, що становлення громадянського суспільства має своїм джерелом і неуникненим компонентом дискурсивно-етичну практику свободи й автентичності, обумовлену семіотично;

- свобода розглядається у контексті самоздійснення особи; визначено, опираючись на філософську концепцію М. Адлера, три рівні соціального здійснення свободи: емпіричний, аксіологічний та екзистенційний; доведено, що відповідно у суспільних взаємодіях на кожному рівні свободи конституюються економічна, етико-політична та естетично-культурна сфери соціальності;

- встановлено, що у філософії І. Канта свобода естетичної дії постає у термінах існування, а не сутності; вона здійснюється на рівні творчого самовияву людини в якості екзистенційної свободи самозумовлення і самовизначення характеру особи;

- встановлено, що формування соціальності громадянського стану є співмірним з проблемою ідентичності (тотожності) культурної еволюції суспільства та його недеспотичної політичної репрезентації; вперше доведено, що основою культурної еволюції і відповідного громадянського стану є міра автентичності людини щодо здійснення її естетичного та соціального волевиявлення;

- сформульовано концепцію самовизначення індивіда (на відміну від самоздійснення), що виявляється у формі естетичної настанови людини на виокремлення можливостей зміни її суб'єктивної волі в тісній пов'язаності зі зміною способу мислення (знаннями), усвідомлення і сприйняття наявної соціальної дійсності;

- уперше обґрунтовано, що становлення громадянської соціальності характеризується такою формою взаємодії суспільства і влади, яка історично виражається в понятті автентичної національної держави; неавтентичне врядування - це такий спосіб організації влади, за якого здібності людини та добровільна ініціатива громад перебувають у зоні невизнання, взаємовідчуження та ентропійного конфлікту;

- уточнено поняття традиції як явища семіозу в контексті якого, завдяки поширенню сенсу свободи, здійснюється розвиток соціальних інституцій у тісному взаємозв'язку з активністю людського розуму;

- удосконалено на прикладах українського соціального поступу визначення громадянського суспільства як системи переважаючих горизонтальних зв'язків між індивідами; у них фіксуються солідарні й субсидіарні норми суспільної дійсності, що стають підставою антикорупційної ідентифікації населення і перетворення його на національно свідомих громадян;

- встановлено, що майже у всіх значніших філософських теоріях визначення громадянського суспільства пов'язується з виявом особливостей дискурсивних і семіотичних настанов мислення і сприйняття, які поширені у суспільствах; здійснення громадянського суспільства передбачає повалення "дискурсивного бар'єра" який характеризується домінуванням патерналістсько-клієнталістських знаків, значень, символів, кодів, текстів у суспільній і політичній культурах;

- запропоновано філософський аналіз феномена громадянського суспільства проводити з погляду семіотики; визначено, що дискурсивні практики носять семіотичну знаково-символічну природу, яка виступає основою інтелектуальної і соціальної контекстуалізації здійснення свободи;

- вперше у вітчизняній філософії проаналізовано теорії громадянського суспільства італійського філософа ХІХ ст. Антоніо Росміні та сучасного американського філософа Джорджа Макліна. Зокрема встановлено, що поняття соціального капіталу вперше запроваджується ще в теорії А. Росміні для означення чинності "усіх можливих прав " людини в державі;

- набуло подальшого розвитку розрізнення суспільства і соціальності; соціальність розрізняється від суспільства на основі відносин врядування, ядром яких є волевиявлення індивідів; громадянська соціальність інтерпретується як така форма самоврядування, в якій семіотичною настановою сприйняття та мислення є природна свобода самоздійснення особи в аспекті екзистенційно осягнутого самовизначення;

- дістала розвиток ідея недетерміністичної причиновості, що тлумачиться як дія свободи в семіотичному контексті інтерпретативних семантичних можливостей мислення; недетермінованість елементів громадянської соціальності пов'язана з нейтралізацією двополюсної діалектичної дихотомії під впливом превалювання плюралізму знаків та значень свободи в інтелектуальних, дискурсивних та етичних практиках.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю, новизною та цілісністю наукового дослідження природи громадянського суспільства. Вперше у філософській теорії громадянське суспільство розглядається як здійснення свободи особи в соціальній та духовно-інтелектуальній сферах в контексті семіотичного підходу. Громадянське суспільство концентуалізується як синтетичний соціальний феномен, що постає у контексті взаємодії свободи, солідарності, субсидіарності та дискурсивно-етичної практики. У даному сенсі концепт громадянського суспільства має універсальне значення, практичне здійснення якого обумовлюється конкретно історичними соціально-культурними обставинами. Матеріали дослідження лягли в основу теоретичного обґрунтування проблем громадянського поступу в Україні, над якими працює колектив вчених кафедри філософії ЛНУ імені Івана Франка. Теоретичне значення роботи пов'язане з гостротою сучасних проблем соціальної, національної та культурної самототожності людини і спільноти для країн посткомуністичного простору і зокрема України.

У практичному аспекті значення роботи полягає у її освітній спрямованості для українського громадянина. Матеріали дисертації є основою трьох освітніх курсів: “Концепції і моделі громадянського суспільства”, "Філософія свободи", "Громадянське суспільство та економічний розвиток" для студентів філософських та економічних спеціальностей ЛНУ імені Івана Франка.

Дисертаційне дослідження та написані на його теоретичних засадах монографія і збірники наукових праць, підготовлені кафедрою філософії, допоможуть застосовувати ключові тези щодо перспектив демократичних перетворень та розвитку громадянського суспільства в Україні. У цьому сенсі аналітичний апарат дисертації та висновки можуть зацікавити політиків, державних службовців, народних депутатів, представників органів місцевого самоврядування та громадських організацій, допомагаючи осмислити та оцінити добровільні громадські ініціативи та неполітичні рухи, зокрема молодіжні.

Особистий внесок здобувача. Уперше зроблено спробу виокремити власне філософський аспект дослідження природи громадянського суспільства, який, на думку автора, полягає в інтерпретації розгортання індивідуальної свободи, що здійснюється на трьох рівнях: емпіричному, аксіологічному та екзистенційному й обумовлює соціальну онтологію суспільної інтеграції людей. Постановка і розв'язання всього комплексу завдань дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автор організував дві міжнародні та одну всеукраїнську конференцію, видав три збірники наукових праць, одноосібно - опублікував наукову монографію (45 др. арк) та 47 наукових праць.

Апробація результатів дисертації. Тези дисертаційного дослідження, ідеї та окремі висновки були апробовані у вигляді доповідей на пленарних засіданнях, конференціях та симпозіумах міжнародного та національного рівня: “Михайло Грушевський і Західна Україна” (Львів 1994р.); "Церква і соціальні проблеми"(Львів, 1993); “Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід” (Львів, 1997); “Демократія і громадянське суспільство”(Вашингтон, 1997); “Конференція дослідників Східної Європи у Waldorf College”(Forest City, США, 1998); “Civil Society and Democratic Governance” (Симпозіум у Вашингтоні, США, 1998); “Суспільні науки і гуманітарні дослідження в пострадянському суспільстві” (Київ, 2000); “Томаш Масарик і Україна” (Львів, 2000); “Християнство - основа Європейської цивілізації” (Львів, 2000); “Філософія у слов'янських країнах та процеси культурної глобалізації і політичної інтеграції Європи”(Четвертий Міжнародний філософський симпозіум, Жешув, Польща, 2000); “Міжнародний симпозіум: "Диалог цивилизаций: Восток - Запад”(Москва, 2000); “Дванадцята наукова сесія НТШ” (Львів 2000); “Духовні реалії України на зламі тисячоліть” (Львів, 2001); “Вчений, викладач, громадський лідер” (Київ, 2001); “Цивілізаційний потенціал християнської релігії” (Лондон, 2001); “Шляхи демократизації: сприяння і перешкоди” (Duke University, США, 2001); “Україна й українознавство за 10 років незалежності” (Варшавський університет, 2001); “Буття та можливості його понятійного осягнення” (Університет м. Жешува, 2001); “Нова Україна і нова Європа: час зближення” (Університет ім.. І. Франка, Львів, 2001); “Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку” (Університет “Львівська політехніка”, Львів, 1999); Львівсько-Варшавський семінар “Філософія науки” (Університет ім. І. Франка, 2002); “Основи й елементи громадянського суспільства” (Львів, 2002); “Тринадцята наукова сесія НТШ” (Львів, 2002); “Філософія Гегеля і сучасність” (Львів, 2002); “Міжнародна наукова конференція: “Духовність. Культура. Нація.” (ЛНУ іме- ні І. Франка, Львів, 25-26 березня 2003 р.); “Круглий стіл”: Філософські підвалини політичної практики в Україні” (КНУ ім.Т. Шевченка, Київ, 20 травня 2003 р.); “Діалог культурних традицій. Глобальна перспектива. 21 Світовий Філософський конгрес”. (Стамбул, Туреччина, 8-15 серпня 2003 р.); “Шоста Фулбрайтівська конференція” (Київ, 10-12 жовтня 2003 р.); “XII Міжнародна науково-практична конференція “Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні” (Київ, 17-18 жовтня 2003 р.); “Соціальні проблеми сучасного державотворення та їх вплив на правоохоронні органи України. Науково-практична конференція”. (Львів, 7 листопада 2003 р.); “Чотирнадцята наукова сесія НТШ” ( Львів, 18 березня 2003 р.); “5^th Conference of International Study of Religion in Eastern and Central Europe Association”. (Dec. 11-14, 2003. Lviv, Ukraine.); “Семінар Комісії семіотики соціально-культурних процесів”. (Львів, 18 березня 2004 р.); “Звітна наукова конференції Львівського національного університету ім. І.Франка” (Львів, 2004 р.); "Людина - Світ - Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігійних досліджень". Міжнародна конференція (Київ, 20-21 квітня 2004); Львівсько-Варшавський семінар “Філософія науки” (Університет імені Івана Франка, жовтень, 2002); “Проблеми формування правосвідомості молоді в сучасних умовах розвитку української державності”(Львів, жовтень, 2004 р.).

Результати дослідження відображені: в науковій монографії "Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях". - Київ-Львів, 2003 (45,47 др.арк.); у 47 публікаціях у наукових виданнях (в тому числі за кордоном), з них 33 статті (29 др. арк.) у виданнях зареєстрованих ВАК України як фахові.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, дванадцяти розділів, висновків, списку використаних джерел (319 найменувань на 19-ти сторінках). Обсяг дисертації - 437 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, об'єкт предмет і методологічні підходи дослідження, визначено наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, відображено апробацію результатів дослідження.

У розділі першому "Теоретико-методологічні напрями дослідження" простежуються передумови формування філософії громадянського суспільства в її історичному минулому та розкриваються теоретичні й методологічні особливості сучасних досліджень.

У першому підрозділі "Стан наукового опрацювання й концептуальні особливості інтерпретації" мова йде про етапи теоретичного усвідомлення та проблематизацію сучасного розуміння природи громадянського суспільства.

У цілому в дисертації окреслюється п'ять концептуальних підходів до розуміння й інтерпретації громадянського суспільства. Кожен з них має внутрішні суперечності й незгоди. Поширеним є соціологічний підхід з його функціонально-структурним означенням основних елементів громадянського суспільства (Т. Парсонс, М. Маркус, Д. Гелд, Дж. Александер, Ч. Бриант, Р. Патнем, Е. Геллнер, Р. Дарендорф, Н. Мюзеліс, Е. Гіденс, В. Фісанов, Н. Черниш та інші).

Нормативно-політологічний підхід пов'язаний з ідеєю, що громадянська активність має продовження у політичній і може посилюватися або послаблюватися за рахунок інституціональної сфери. До названого напряму належить більшість праць, що стали відомими і спричинюють дискусії про взаємозв'язок громадянського суспільства і демократії. Серед них імена зарубіжних та українських дослідників: Е. Арато, Дж. Коген, Р. Дарендорф, Я. Кіш, Дж. Кін, Р. Козелек, Т. Каротерс, З. Пельчинський, Н. Розенблюм, Ч. Тейлор, Е. Шілз, В. Бакуленко, В. Барков; В. Бодров, А. Володин, Т. Ворожейкіна,О. Дергачов, А. Загорский, П. Кудюкин, Е. Лебедєва, К. Майданик, А. Колодій, І. Кононов, В. Князєв, Ф. Канак, В. Корнієнко, А. Кругланов, М. Логунова, М. Михальченко, В. Михайлишин, Р. Павленко, М. Пірен, А. Пойченко, В. Полохало, Л. Сохань, О. Сунгуров, Г. Світа, С. Рябов, А. Толстоухов, Р. Шпорлюк, В. Ткаченко, М. Ходаківський та ін.

Додатковий аспект проблематики здійснення громадянського суспільства охоплюється його юридично-правовим концептом і підходом. Серед українських дослідників, які беруть до уваги проблематику соціальної філософії, потрібно врахувати праці С. Головатого, І. Кального, С. Кириченка, П. Рабіновича, В. Речицького, Т. Ковальчука, М. Степаненка, В. Сіренка, Г. Тертички, В. Тимошенка та інших.

Два наступні підходи належать до власне філософської концептуалізації і розрізняються як класичний та сучасний, або некласичний. Класичний підхід бере початок від ідеї полісу Аристотеля та поняття природного права. Некласичний філософський підхід щодо тлумачення природи громадянської соціальності пов'язаний з ідеєю свободи, яка ставиться в центрі дискусії про “гарне суспільство” та похідним від розуміння і тлумачення свободи ідеалом морально-етичних засад соціального порядку. За останні дві декади ХХ ст. ґрунтовні праці про громадянське суспільство та пов'язаними з ним перспективами соціального розвитку вийшли також з-під пера Дж. Александера, Е. Блека, К. Брианта, М. Волцера, Е. Еберлі, К. Голла, В. Кімліки, К. Кумар, Дж. Макліна, Е. Мальдонадо, Г. Мідвелла, С. Ґінера, П. Лойзоса, С. Сампсон, А. Селігмана, Є. Шацкі й багатьох інших.

Серед українських вчених, у працях яких розглядається проблематика громадянського суспільства (або природи соціальності чи громадянської культури) в аспекті соціальної філософії, насамперед назвемо В. Андрущенка, В. Беха, Є. Бистрицького, О. Бондаренко, С. Борисюка, А. Галкіна, Г. Горак, Є. Гуренко, В. Варивдіна, Я. Дашкевича, М. Довгунь, Т. Дейчаківського, О. Задоянчук, Л. Карпова, В. Коцюбинського, П. Кравченка, О. Костенка, С. Кириченка, В. Лисого, В. Лісового, І. Лосева, Я. Любивого, В. Ляха, М. Малиновську, М. Неліпа, М. Михальченка, Н. Моісєєву, В. Мовчан, М. Мокляка, В. Нолла, М. Обушного, А. Одинцова, Ю. Павленка, В. Пазенка, М. Патей-Братасюк, І. Паська, Я. Паська, А. Пашука, І. Підлуську, О. Погорілого, Ю. Поляруша, О. Проценка, В. Поклада, М. Поповича, С. Рашидова, Л. Романенка, М. Рябчука, С. Ситниченко, М. Ходаківського, О. Хому, А. Фартушного, Г. Філіпчука, Р. Чернорог, В. Шинкарука, О. Шкаратан, О. Шевченка, Г. Щедрова, Е. Щербенка, Т. Ящук та ін. Погляди названих дослідників переважно різняться між собою, а іноді є цілком протилежними. Досі небагато видано цілісних досліджень, де сутність громадянського суспільства досліджувалася б властиво в аспекті здійснення свободи.

Водночас проблематика суперечливих соціально-дискурсивних практик в українській дійсності опосередковано досліджується фактично упродовж цілого ХХ століття і нараховує значну різноаспектну літературу. У дотичності до теми громадянського суспільства перебувають сотні праць, предметом аналізу в яких були чи є проблеми соціального й культурного розвитку та актуальність свободи в українській перспективі. Тут йдеться про імена вчених-гуманітаріїв, філософів, істориків, літераторів, а серед них: I. Бичко, В. Бойко, М. Брайчевський, С. Вовканич, В. Войтенко, С. Грабовський, О. Гринів, Я. Грицак, І. Дзюба, Р. Додонов, Д. Донцов, І. Драч, Ю. Іщенко, О. Забужко, О. Кульчицький, А. Лой, С. Макарчук, Є. Маланюк, І. Мірчук, А. Погрібний, М. Руденко, М. Рябчук, Є. Сверстюк, М. Семчишин, Р. Сербин, М. Хвильовий, Л. Шкляр, М. Шлемкевич, І. Чхеайло, В. Янів та інші.

У дослідженні громадянського суспільства не можна оминути увагою сучасної російської філософії. Це стосується передусім визначення поняття у взаємозв'язку з проблематизацією свободи та прав людини у працях Витюка В. В., Гаджиєва К. С., Гуторова В. А., Кального І. І., Кефелі І. Ф., Волкова Ю. Н., Мирського Г., Почти Ю., Перегудова С., Рашковского Е., Рогожина Н., Умнова В., Хороса М., Чешкова Н., Колесникова В. В., Овчинникова Г. В., Лопушанского І. Н., Пуляєва В. Т., Чукинаса Г., Честнова І. Л., Дьяконова І. М., Якобсона В. А. та ін. Названі автори зосереджують увагу передовсім на аналізі так званих протогромадянських форм соціального розвитку Російської Федерації у її минулому.

У другому підрозділі "Концептуалізація свободи в суспільних вимірах самоздійснення особи" розкривається методологія проблематизації концептів свободи, яка є основою теорії і практики громадянського суспільства. Свобода визнається ключовим моментом розгортання громадянської соціальності, а також відповідного до неї інтерпретативного словника, що сягає поза лініарно-детерміністичне обгрунтування історичного процесу в параметрах жорсткого причиново-наслідкового зв'язку.

Упродовж дослідження концептуалізацій свободи в сенсі її прояву у соціальній дійсності я перебував під впливом поглядів: І. Канта, Г. Гегеля, Т. Ґріна, Дж. С. Міля, М. Адлера, Г. Арендт, Р. Арона, І. Берліна, М. Бердяєва, Ж. Бодріяра, А. Валіцького, М. Вебера, С. Вейль, М. Гайдеггера, В. Гавела, Ю. Габермаса, Е. Гелнера, Ф. Гаєка, Р. Дворкіна, Ж. П. Сартра, Е. Фрома, А. Камю, В. Кімліки, М. Новака, Ж. Ліотара, Ж. Марітена, Дж. Макліна, Ж. Моно, К. Поппера, М. Ріделя, П. Рікера, М. Фуко, Е. Шілза, А. Шюца, а також: М. Драгоманова, І. Франка, Б. Гаврилишина, І. Бичка, В. Андрущенка, Г. Горак, І. Іоненка, А. Єрмоленка, С. Кримського, М. Михальченка, Ю. Павленка, О. Погорілого, М. Поповича, В. Шинкарука та ін. Майже всі вони працювали в різних методологічних настановах, але визнавали смислотворчу дію свободи на соціальний зміст життя.

Соціальні аспекти свободи і самоздійснення особи за останні роки в Україні досліджувалися в працях: І. Агієнко, Є. Андроса, М. Бобак, О. Бондаренко, Є. Боринштейна, Н Волошко, Н. Караульної, В. Лісіцина, О. Логвиненка, С. Лозницi, Г. Нестеренко, І. Майданюк, Н. Михайловської, В. Мулярa, І. Мухінa, О. Плаксіної, Л. Подолянкa, В. Покладa, В. Табачковського, В. Тертичної, О. Харченкa, С. Хоменкa, Т. Цимбал, Н. Юхименко.

У працях зарубіжних та українських вчених з приводу дослідження природи громадянського суспільства спостерігається методологічна невизначеність, нечіткість і навіть суперечність. Поза тим існує потреба в застосуванні комплексного, синтетичного, підходу для розкриття соціальності громадянського суспільства у пов'язанності з феноменом свободи. У дисертаційному дослідженні, опираючись на феноменологію, запропоновано застосувати семіотичний підхід, що органічно випливає з інтерпретаційного характеру дії свободи як властивості духовного (семантичного і позасемантичного) втручання у дійсність, концептуалізовану й означену чинниками нелініарної причиновості.

Допоміжними у плані дискурсивно-семіотичної інтерпретації свободи в теоретизації громадянського суспільства стали праці Р. Андерсона, Р. Барта, У. Еко, К. Ґірца, Дж. Ділі, Ю. Крістєвої, С. Лангер, С. Леша, Ч. Пірса, а також: Л. Архипової, Т. Берестецької, С. Бондар, К. Жоля, Т. Гундорової, О. Дольської, А. Єрмоленка, М. Кузьміна, Б. Парахонського, М. Поповича, Ю. Ющенко, А. Свідзинського, Е. Смерічевського.

Корисними в аспекті інтерпретації соціокультурної зумовленості знання, яке виступає підгрунтям раціональних та ірраціональних чинників соціальності громадянського суспільства, стали праці Г. Ленка, С. Кримського, П. Рікера, Г. Воловик, С. Борисюка, Л. Губернюк, В. Денисенка, В. Ільїна, Л. Зашкільняка, В. Кухара, М. Максюти, В. Мельника, В. Петрушенка, В. Скотного, І. Степаненко, С. Щербак.

Досліджуючи теоретичні "зсуви" в тлумаченні соціальності від античності до сучасності, автор виходить з того, що їх методологічною передумовою виступає інтерпретація свободи в аспектах суспільного самоздійснення людини. Це привертає нас до погляду на людину як на біосуспільну істоту ("політичну тварину"), що є носієм історичного та культурного розмаїття. Семіотичне розуміння культури, запропоноване К. Ґірцом, дозволяє уважніше придивитися до суті самоздійснення і зрозуміти, що “наші ідеї, наші вартості, наші дії, навіть наші емоції, так само як і наша нервова система, - є продуктами культури…”

Аналіз процесів самоздійснення особи в дисертації пов'язано з типовими формами концептуалізації свободи, які ґрунтовно проаналізовані в працях американського філософа Мортімера Адлера й підтримані Дж. Макліном. Адлер визначив три основні значення і рівні свободи: 1) обставинна свобода самоздійснення як вибір того, що людина бажає чи хоче зробити; 2) набута свобода самовдосконалення як здатність вибирати за принципом присвоєння вартостей - варто, або слід чинити саме так, а не інакше; 3) натуральна (природна) свобода самовизначення за принципом відповідальності перед іншим, коли людина створює саму себе і свою дійсність. У роботі доведено, що сприйняття свободи на рівні (3) передбачає такого ґатунку активність людини, коли вона, маючи здатність до свободи вибору, набуваючи водночас здатності відчувати себе потрібною в якості свого “культурного членства”, або вкоріненості в конкретний соціокультурний етос.

Виявлені особливості концептуалізації орієнтують також на застосування такої епістемологічної парадигми відносно соціального розвитку сучасності, в якій була б врахована потреба некласичного модусу знання, орієнтованого на варіативності життя і свободи людини та її творчі результати.

Розділ другий дисертації - "Витоки й еволюція класичного розуміння громадянського суспільства" присвячений дослідженню еволюції ідеї в контексті Західної цивілізації. На основі вивчення праць Аристотеля обґрунтовується думка про те, що в його творах свобода розглядається в якості громадянської етичності. За Аристотелем, звільнення від поневолення власними почуттями означає набування чеснот полісних, громадських і громадянських, у контексті яких бажання людини набувають олюдненого ґатунку, а людина набуває стану “politikon zфon”. Взаємопов'язаність вільних, чеснотливих людей, які набувають соціального стану громадян, Аристотель розглядає як політичне суспільство, чи politike koinonia. Властиво, це означення було перекладене латинською мовою як societas civilis, що пізніше англійською мовою набуло значення civil society.

У філософії Аристотеля поняття politike koinonia має складну природу, де щонайменше поєднані і етичне розуміння соціальності як середовища формування чеснотливості, і статус громадянина як людини вільної та законослухняної, що належить не так державі, як власне громадянській спільноті.

Ідея вільного громадянина і вільного народу знаходить продовження у працях Цицерона. Римська імперія не породила й не могла породити громадянського суспільства, яке Європа пізнала значно пізніше. Проте в римську добу на історичну арену вийшли соціальні інституції, що стали естафетним явищем щодо поширення грецького пошанування свободи та зразків societas civilis. Найперше це стосується принципу “верховенства закону”.

У дисертації відзначається, що християнська дійсність поряд з грецькою та римською належить до найвпливовішого чинника, що визначив контекст Західної цивілізації і спричинився до формування громадянського суспільства. У християнському світосприйнятті сенс свободи набув нової інтерпретації і нового універсального значення. Християнська інтерпретація свободи вперше виводить її осягнення поза чисто політичну і державну сфери. Ми донині фактично ототожнюємо свободу зі свободою волі, що не було притаманним давньогрецькій філософії. У дослідженні показано, що концепт громадянського суспільства залишається предметом уваги зокрема у творах А. Блаженного і Т. Аквінського. Опираючись на філософію Аристотеля, Св. Тома стверджував, що природним є не лише первісне людське суспільство, але й суспільство організоване, або громадянське.

У розділі обгрунтовано, що Св. Тома називає громадянським об'єднанням поняття держави. Громадянське суспільство, за Т. Аквінським, включає в себе домашнє господарство з його приватною сферою. Проте держава є первинною відносно дому і приватності. Істотним є також розмежування, яке накреслює Св. Тома щодо влади: найвища за значенням досконалості є влада політична, бо це стан притаманний лише для вільних людей. Далі існує економічна влада, вона стосується домашнього рівня стосунків і є владою над усіма, хто проживає в хаті. Нарешті господарська влада простягається лише над рабами Найочевиднішою ознакою громадянського статусу особи залишається наявність свободи як її атрибутивної властивості. Громадянська спільнота - це “влада вільних”, а “кінцева мета громадянського суспільства - досягнення щасливого життя, що йому сприяють і державні, і особисті відносини”.

Таким чином, оскільки всі люди, за християнським розумінням, мають рівні “вільні волі”, то громадянське суспільство - це той проект, що може здійснюватися лише на двох рівнях життя: політичному та позаполітичному (на рівні християнської громади і церковної організації). Висловлена думка обґрунтована міркуванням Св. Томи про те, що “поняття “найвище благо” у приватному і громадському житті - одне і те саме”.

У дисертації наголошується, що у поняттях філософії Св. Томи йдеться також про значення людської свободи, солідарності та доповнюваності, які здійснюються у громадянській спільноті. Свобода, розглянута в аспекті людського існування та становлення позитивних якостей соціальності, стає дечим значно більшим, аніж простий вибір між банальними речами чи протилежними якостями, - свобода стає джерелом такого творчого ствердження, завдяки якому речі робляться актуальними й набувають здійснення.

Обґрунтовано висновок, що християнство - це не тільки соціальна практика цілком нова щодо античності. Це також цілком нова мова і дискурс. Відкриті у словах і значеннях до простої людини, її тривог і неспокою, вони орієнтували на відкриття чинників життя внутрішніх, духовних і крізь них проникали до соціального світу новими символами, знаками і значеннями. Отже, у поширенні ідеї свободи людини та набуття нею справжнього громадянського статусу незамінну функцію виконують адекватні дискурсивні практики, які розвиваються рівночасно з поширенням громадянської соціальності. З практичного боку, корені громадянського суспільства сягають тих історичних глибин, коли християнська церква рішуче відмовилася ідеологічно забезпечувати визнання влади римської імперії.

У розділі третьому дисертації: "Раціоналістичний виклик Нового часу" розглянуті соціальні особливості становлення міських громад та самоврядування. Виявлено, що соціальність міського типу, на відміну від сільської громади, втрачає пряме відношення (залежність) до природи і набуває нової якості у господарсько-приватних вимірах свободи. Усамостійнення міської громади від прямого політичного втручання призводило до диференціації між містом і державою, що закріплювалося у дискурсивних тогочасних практиках та соціальних інституціях самоврядування. Знаковими для сприйняття нової соціальності ставали відповідні до них орієнтири і слова. Оновленого значення набуває поняття громадянин, громадянство. Тепер це вже людина не просто член самоврядної спільноти, а житель міського соціального світу - міщанин, бюргер, citіzen, обиватель, буржуа. Головною ознакою нової соціальності міст Європи залишалися вольності, на які вони були спроможні.

На основі всебічного аналізу філософських систем Т. Гоббса та Дж. Лока, які стали модерною відповіддю на виклик міської соціальності, запропоновано авторське трактування концептуальних розмежувань в інтерпретації свободи.

У підрозділі "Т. Гоббс про свободу, громадянське суспільство і державу" доводиться, що він подає свободу не інакше, як у співвідношенні з необхідністю і схильний ототожнити свободу волі з бажаннями, вважаючи їх спорідненими у всіх живих істот. Джерелом громадянської соціальності є необхідність, що зумовлюється страхом індивіда перед знищенням. Соціальну єдність, створювану на основі підпорядкування, Гоббс називає "державою чи громадянським суспільством” (societas civilis), а також громадянською особою (persona civilis). Свобода - це зовсім не відсутність необхідності, а відсутність насильницьких дій на особу.

Теоретичне конструювання соціального ладу, який би відповідав атомістичній природі людини, що не викликає довіри сама по собі, спонукали Гоббса уважніше поставитися до дискурсивної практики народів. Змінити належним чином соціальні зв'язки означає втрутитися у мовно-мовленнєві засади світосприйняття. Гоббс претендує на те, щоб запровадити “новий лексикон” - нейтральний, неемоційний, непристрасний, науковий, такий, що складається під дією розуму, який покликаний перетворювати природне право (свободу) на природні закони.

У підрозділі "Дж. Лок: спільнотворення громадянського суспільства" висвітлюється теорія Дж. Лока, який, розглядаючи свободу як природне право, наголошував на потребі не підлягати волі чи владі іншої людини щодо власного самоздійснення. Лок вважав свободу найвищою соціальною вартістю і благословляв людину на відстоювання свободи на рівні збереження життя. Стверджуючи природне право людини розпоряджатися своїми діями, власністю, майном і свободою у межах законів, а не під тиском деспотичної влади чи насильства, Дж. Лок свободу громадянського суспільства ставить вище соціальної єдності, яка надається ресурсами політичної влади. Емпіричний контекст розуміння свободи сприяв розведенню, принаймні - на нейтральні позиції, розуму (з його законодавчою функцією) та моралі (з функцією мотиваційною). З іншого боку, це дозволило Локові, незважаючи на його синонімізацію “політичного чи громадянського суспільства”, просунутися вперед у теоретичному розмежуванні громадянського суспільства і держави.

Проблеми згоди і незгоди у суспільстві Дж. Лок пов'язав з природою людського розуміння та функцією продукування знань.

У дисертації вперше обґрунтовано, що громадянська соціальність у Лока пояснюється не лише у взаємозв'язку з природою розуміння, - він ставить проблему її семіотичної контекстуальності. Лок висунув програму семіотичного вияснення взаємозалежності, зокрема практичного життя людей від тих відношень, що складаються між знаками й існують винятково узалежненими від самого розуміння їх особливостей. Таким чином, каузальна парадигма відносин мала б доповнюватися семіотичною інтерпретацією свободи, яка має місце у людському житті. Узалежнюючи соціальність і свободу з законами природи і вимогами розуму, Лок дає підстави розуміти, що не всі типи звичаєвості складаються навколо здійснення закону природи та свободи людини. Існує звичаєвість, що суперечить і свободі, і збереженню життя. Від Дж. Лока фaктично вперше інтелектуальна активність людини і суспільства перестала носити лише абстрактно-гуманітарний характер, а стала самостійним політичним чинником. З погляду Локка, англійське суспільство і англійське врядування стали диференційованими сутностями. Друге має існувати для добробуту першого.

У розділі четвертому: "Диференціація суспільства і держави: концептуальні засади і суперечності ХVІІІ століття" аналізуються дискусії щодо громадянських передумов соціальності, обумовлені радикальними соціально-економічними змінами від аграрно-аристократичного стану до комерційного і міського суспільства, у якому зароджувалися основи індустріалізації та ринкові відносини. На основі праць А. Сміта, А. Фергюсона, Е. Берка, Т. Пейна встановлюється, що концептуалізація свободи відбувається навколо проблем узалежнення конститутивного елементу приватної власності і суспільної довіри. У багатьох відношеннях філософія громадянського суспільства стає спробою надання моральної інтерпретації публічній сфері, де тепер поєднувалася економічна, ринкова корисливість особи з її моральним і гуманітарним розвитком.

Обгрунтовується, що Ферґюсон відходить від епістемології репрезентативної каузальності, побільшуючи сферу дії свободи і суб'єктивності. Суспільство, у якому люди знаходять можливості застосовувати свої найліпші таланти і виказувати почуття ввічливості, вихованості, він називає цивілізованим, або громадянським. Вважає, що коли комерційні інтереси беруть гору, тоді суспільство піддається корупції, в умовах якої соціальна арена “часто змінюється від демократії до деспотизму". Морально-етичний підхід до соціальності підштовхує Фергюсона до висновку, що "члени держави розділені щонайменше на два класи, з яких один призначений командувати, а інший - покорятися". Індивіди, приймаючи різні позиції залежно від міри власного волевиявлення, “займають становище патрона чи клієнта". Властиво свободу людини обмежує не сама приватна власність, але її узалежнення від відносин користі, що розводять людей за принципом підданого - підлеглого чи патрона - клієнта. Громадянську соціальність Фергюсон позначає терміном суперструктура, що взагалі вперше був застосований до соціальної дійсності (Маркс вжив у значенні надбудови). Відтак, тогочасна держава ідентифікується з деспотизмом, який набуває нового історичного значення - деспотична влада може бути зменшена в міру заохочення громадян громадянського суспільства підвищити рівень їхньої громадської участі у спільних справах та здатності до асоціацій і об'єднань. Суспільство цивілізованих або ж просто вихованих, ввічливих (цивільних) громадян розглядається як природний чинник протистояння деспотичній владі та її бюрократичним інституціям. Врешті, увага Ферґюсона до корупції влади і національної спроможності суспільства запроваджує одну з пріоритетних тем у дослідженні громадянського суспільства до нашого часу.

У дисертації показано, що визнання свободи як осереддя людського здійснення у громадянському суспільстві знаходить теоретичне обґрунтування і у контексті традиції (Е. Берк), і у контексті визнання верховенства прав людини (Т. Пейн). Берк покладався на еволюційний громадянський поступ, у якому беруть участь різнопланові чинники, зокрема релігійний досвід народу. Пейн був прихильним до революційної творчості народу, яку виправдовує „найвищими поривами свободи”. За Пейном, природні права належать людині у її праві на існування, а громадянські права - у її праві бути членом суспільства. Наголошується, що запропонований Пейном підхід фактично порушує серйозну проблему т.зв. органічного чи природного походження держави відповідно до природного соціального і громадянського розвитку. На сучасному рівні проблеми йдеться про адекватність політичних структур певного суспільства та його громадянського поступу. На добу абсолютизму і поширення імперських структур державного панування над народами подібна тема не могла мати великої прихильності серед влади панівних європейських країн. Зроблено висновок, що виборювання громадянських прав викликає до життя автентичний "народний уряд", що може діяти лише на основі конституції, інтелектуально вибудованій на визнанні і запровадженні у соціальну практику дискурсивного концепту "національного суверенітету".

У дослідженні обґрунтована проблема адекватності суспільства й уряду, чи народу і держави, яка пов'язана з розумінням того, що, за словами Пейна, “уряди постають або з народу, або над народом”. Така проблема усвідомлювалася як історична потреба перетворення суспільства у національну державу за умови адекватності громадянського поступу народу соціокультурному сенсу врядування. Т. Пейн дотримувався думки, що громадянські права можуть допильновуватися лише у соціальному просторі національного суверенітету. Рух у напрямку адекватності, природності і виникнення національної держави відбувався на шляху просування до громадянського стану суспільства. Подальший розвиток концепції і практики громадянського суспільства пов'язується із закріпленням за громадянським станом: а) права на приватну власність у сенсі здобуття економічної незалежності особи; б) вимоги правового регулювання відносин; в) декларування “народного (чи національного) суверенітету” як основи державно-політичної системи.

У розділі показано, що соціальність, яка стає підґрунтям громадянського суспільства у сенсі солідарності індивідів щодо розуміння свободи й потреби у ній, набуває національного характеру на основі синтезу власне дискурсивних практик. У зв'язку з цим соціальний лад, з якого “виростає” громадянське суспільство, історично набуває національного характеру та зумовлює належні політичні інституції. Це також обумовлює застереження про можливість політичного “експорту” громадянського суспільства.

У роботі доведено, що, з іншого боку, неповнота громадянського суспільства позначається неповнотою дії принципів свободи і рівності та є виявом „феодального багажу”. Такий стан соціальності неминуче супроводжується так званим „семіотичним зволіканням” у дискурсивних практиках, коли офіційна і неофіційна мови не знаходять нових значень термінів і слів для фіксації соціокультурних „зсувів”. Консервація „феодального багажу” (в тому числі у свідомості) відбувається на рівні семіотичного затримання знаків, значень, символів і кодів „феодального” характеру. Це стосується форм розрізнення соціального статусу між людьми, репродукуванням „нових” табелів про ранги, відзнак честі і гідності, дарованих владою чи самопроголошеними олігархічними узурпаторами „всенародного визнання”.