Людина та людська історія в філософії П. Тейяра де Шардена

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук

ЛЮДИНА ТА ЛЮДСЬКА ІСТОРІЯ В ФІЛОСОФІЇ П. ТЕЙЯРА ДЕ ШАРДЕНА

Спеціальність: Філософія

ДУЙКІН ВАСИЛЬ РОМАНОВИЧ

Дніпропетровськ, 2004 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

ХХ століття, яке за календарем уже відійшло в історію, реально пролонгує своє буття у ХХІ століття самим фактом тяглості життя окремої людини та різноманітних людських спільнот, а отже і їх світоглядних та філософсько-методологічних побудов, суттєвою ознакою яких є не лише відображальний, але й передбачувальний характер.

Перетворення українського суспільства на самодостатній суб'єкт історичного процесу, долучення його до здобутків європейської гуманітарної культури робить нагально необхідною суттєву теоретичну і практичну ревізію стосунків людини і людини, людини і суспільства. Необхідність цієї ревізії викликана і тим, що окремішнє життя української людини безпосередньо вписується в історію країни, яка як цілокупність людських життів і є тією історією, котра вже вписується в історію всього континенту, у загальнолюдський історичний рух. Відтак виникає проблема взаємодії європейських і українських загальнолюдських досліджень, розв'язання якої може розглядатись як важливий чинник у духовному розвитку українського суспільства. Актуальність вирішення питання “куди йдемо” зумовлена і тією обставиною, що протягом тривалого часу духовні зв'язки України з європейським культурно-історичним процесом були ідеологічно регламентовані. Ця обставина вимагає більш ретельного дослідження світоглядно-філософських концепцій усутнення людини у межах нового “образу світу” не лише як віртуальної, але й реальної побудови. Тому наявний досвід історико-філософських антропологічних досліджень у світовій філософії повинен більш активно і повно залучатись до осмислення на вітчизняному філософському ґрунті заради формування необхідного для спільного життя духовного “пуда солі”.

У загальноєвропейському філософському дискурсі людини на особливу увагу заслуговує філософсько-теологічна її інтерпретація, а у межах останньої - філософсько-антропологічна концепція П. Тейяра де Шардена. Під впливом загальної тенденції ідеології Просвітництва в ній була здійснена спроба поєднати природничонауковий, філософський і теологічний погляд на людину як безпосереднє продовження традиції, закладеної Аристотелем, Аврелієм Августином, Фомою Аквінським і Франциском Суаресом, у нових умовах.

Основний час прояву інтересу до теоретичного спадку П. Тейяра де Шардена припадає на 60-70 роки ХХ ст. За радянських часів цей спадок був поцінований в основному як спроба синтезу науки і релігії, а також модернізації ідеології і практики сучасного католицизму, а тому піддавався критиці суто з позицій панівної на той час марксистсько-ленінської ідеології. Сюди перш за все віднесемо праці В.М. Пасіки (1967, 1969, 1972, 1973), Є.М. Бабосова (1970, 1971), М.А. Садовського (1967), І.Г. Іванова (1969, 1977), В.М. Кузнєцова (1970), В.І. Гараджі (1969, 1972), В.П. Харитонова (1978). Серед зарубіжних авторів привертають увагу праці А. Ага (1969), Е. Тордаі (1967), Д. Павлова (1970), Я. Біласа (1977, 1978), Т. Плужанського (1969, 1973, 1977), Л. Сева (1968). Слід відзначити, що вітчизняні вчені в оцінках Тейяра виявили більшу толерантність і меншу категоричність, яку відзначаємо згодом і на ширших пострадянських теренах, пор. праці В.П. Іванова (1977), А.В. Васильєвої (1975), В.В. Фоміченка (1983), А.К. Бичко (1984), В.С. Крисаченка (1988, 1991, 1998, 2000), В.М. Борякіна (1986), В. Андрущенка і М. Михальченка (1993), М.О. Булатова (1995), С.Б. Кримського (1996, 2000, 2001, 2003), І.В. Бойченка (2000), Т.О. Андреєвої (2004), М.Т. Братерської-Дронь (2004), В.Л. Контримавічуса (2002), В.С. Чеснокова (2002, 2003) та ін.

Водночас звернемо увагу і на те, що найбільша зацікавленість теоретичним спадком П. Тейяра де Шардена була виявлена у середовищі його співвітчизників і однодумців, які в основному концентрували зусилля на встановленні зв'язку теоретичного спадку Тейяра з історико-філософською традицією католицизму та європейською історично-філософською традицією, на поцінуванні його природничонаукових розвідок та на з'ясуванні специфіки людської особистості. Це, зокрема, праці М. Бартелемі-Мадоль (1963, 1964, 1967), Ж. Даніело (1962), Е. Кагана (1960), Г. де Любака (1964, 1965), Е. Рідо (1965), Ж. Доменака (1963), П. Шошара (1960), К. Кено (1958, 1963), К. Валощика (1986), А. Вігналі (1965), Ф. Браво (1970), Г. Греспі (1961, 1965), П. Гренета (1960), Ж.Л. Рассела (1962, 1963), Ч. Бартніка (1975, 1977, 1978), Т. Плужанського (1967, 1973, 1977), М. Тазбіра (1977) та ін. Однак комплексний аналіз філософії людини та її історії у працях П. Тейяра де Шардена так і не було зреалізовано, що зумовлює актуальність пропонованого дослідження.

Необхідність вивчення антропологічного виміру історико-філософської концепції П. Тейяра де Шардена набуває особливої актуальності, оскільки у нього людина посідає центральне місце у житті універсуму. Тому акцентуація у загальній науково-теологічній концепції Тейяра саме на людині і людській історії як предметі спеціального дослідження є вповні умотивованою також з огляду на стан сучасної рефлексії людини над світом і собою.

Актуальність теми, обраної для дослідження, зумовлена і тим, що і сучасне природознавство, і сучасна філософія, а також теологія, як і у Тейяра, прагнуть знайти ту ідейну єдність, без якої неможливе сучасне існування людини і пролонгація її в історії. Саме з урахуванням цієї обставини у сучасній вітчизняній філософській думці і здійснюються антропологічні розвідки. Звернення до філософії людини Тейяра дозволяє зосередити увагу на найгостріших для сьогодення питаннях метафізики і філософії історії, а у їх складі - на інтерпретації людської особистості та її діяльності в загальній стратегемі еволюційної теорії.

Спираючись на досвід своїх попередників, Тейяр де Шарден прагне до створення завершеної картини людського буття, що цілком відповідає сучасним запитам науки і духу взагалі. Вражаюча тейярівська картина світу нагадує інтелектуально-лексичну матрицю, зіткану з відкритих за своєю суттю категорійних форм: еволюція у її динамічному виразі, органічна єдність світу, зовнішнє і внутрішнє як умови буття людини, рефлексія як поріг людськості, ноосфера, смисл історичного буття людини тощо. Погляд П. Тейяра де Шардена на історію людини пов'язаний із традицією, у відповідності до якої ним вибудовуються гносеологічні особливості осмислення людської історії та пошуки її універсального смислу. У свою чергу, з'ясування універсального смислу історії здійснюється Тейяром з урахуванням тисячолітнього досвіду теологічної інтерпретації спрямованості історії, а отже і її завершення. Але за будь-яких обставин антропологічна проблематика у Тейяра є центральною і саме вона дозволяє йому об'єднати природничонауковий, філософський і релігійний зрізи розуміння людини та людської історії.

Аналіз філософії людини та людської історії дозволяє осмислити морально-етичну концепцію Тейяра як теоретичне обґрунтування практичного ставлення людини до світу, а відтак його розуміння характеру і смислу історичного поступу. В корпусі історичних питань заслуговують на увагу і особливості тейярівського підходу до розуміння історичного часу і його основних модусів. Потребують суттєвого переосмислення, а отже і переоцінки ідеї телеологічної складової історичного поступу людини, місця і ролі в ньому концепту ноосфери і трансцендентної точки Омега, а також його есхатологічної складової.

Історично-філософський аспект дослідження творчого доробку П. Тейяра де Шардена дає можливість не лише відкрити провідні теми у його творчості, але й зробити деякі світоглядні висновки, які дають можливість змінити точку зору українських дослідників на його доробок, який протягом тривалого часу сприймається і оцінюється або як суто природничонауковий, або як суто теологічний.

Важливою причиною “нехтування” філософсько-історичними розвідками Тейяра де Шардена вітчизняною філософією є, на наш погляд, те, що ні наука, ні філософія, ні теологія у нього не виступають у рафінованому вигляді. Запропонована ним ідея філософії людини, сенсу її історії і мети повинна розглядатися як своєрідний їх синтез. За допомогою цього синтезу П. Тейяр де Шарден намагається розкрити багатовимірність історичної реальності, в якій функціонують не відокремлено, а взаємодіючи принципи, що склалися під впливом об'єктивального природознавства і філософії, та принципи суб'єктивальної філософії. Він працював над створенням такої метафізики, в якій поєднуються система життєвих цінностей культури з релігійними цінностями і витлумачується смисл різноманітних проявів життя, а врешті-решт розкривається єдиний загальний сенс розмаїття людського існування.

Зважаючи на відсутність у зарубіжній і вітчизняній літературі комплексного історико-філософського дослідження творчого доробку Тейяра, запропонована тема є актуальною не лише у світоглядному, але й у теоретико-методологічному та практично-гуманітарному аспектах.

З'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження “Людина та людська історія в філософії П. Тейяра де Шардена” затверджена Вченою радою Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького (протокол №3 від 15 січня 2002 р.) і є складовою університетського комплексного плану науково-дослідних робіт.

Мета і завдання дисертації. Мета дослідження - теоретико-філософська реконструкція і аналіз концепції людини та людської історії у філософії П. Тейяра де Шардена на основі праць самого Тейяра та його послідовників. Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити такі завдання:

- сформувати методологічну основу дослідження тейярівської концепції людини та людської історії;

- здійснити аналіз вихідних понять філософсько-антропологічної концепції П. Тейяра де Шардена;

- уточнити статус метафізики Тейяра в європейській і світовій філософській думці;

- розкрити загальнонауковий зміст еволюції та з'ясувати її місце у формуванні людини та людської історії П. Тейяра де Шардена;

- дослідити характер співвідношення внутрішнього і зовнішнього у тейярівському розумінні життя людини;

- визначити особливості антропологічного виміру еволюції у філософії людини Тейяра;

- проаналізувати статус поняття ноосфера у філософії П. Тейяра де Шардена та особливості його впливу на еволюцію людини та її історії;

- виділити та проаналізувати специфічні особливості тейярівського персоналізму;

- виявити особливості морально-етичної концепції Тейяра;

- встановити витоки та специфіку тейярівського підходу до розуміння історії;

- сформулювати гносеологічні засади осмислення Тейяром людської історії задля розкриття розуміння ним її універсального смислу;

- описати специфіку тейярівського розуміння часовлення людської історії;

- обґрунтувати базовий статус понять “точка Омега”, телеологія і есхатологія у розбудові П. Тейяром де Шарденом концепції трансцендентної спрямованості історії.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є антропологічна теорія П. Тейяра де Шардена, яка розглядається у широкому контексті:

- по-перше, як складова його багатоаспектного (філософського, природничонаукового, теологічного) спадку;

- по-друге, на фоні історичних здобутків філософії людини та тогочасного філософського дискурсу;

- по-третє, у проекції на сучасні духовні запити людства.

Предметом дослідження є феномен людини в контексті її історії у працях П. Тейяра де Шардена та його послідовників і дослідників, а також розробка цієї проблеми та дотичних до неї у філософії, природничих науках і теології.

Методи дослідження. Багатопарадигмальна природа тейярівського дискурсу потребувала вироблення вихідних засад із сфери філософської антропології, філософії історії, теорії еволюції життя і Всесвіту.

З огляду на те, що у дослідженні філософсько-антропологічного доробку Тейяра значна роль належить загальній методології філософського пізнання та культурології, нами були залучені відповідні праці І. Канта, Г. Гегеля, Е. Гуссерля, М. Гайдеггера, Б. Рассела, М.В. Поповича, В.І. Шинкарука, К. Мамардашвілі, В.С. Горського, А.К. Бичко, С.Б. Кримського, М.О. Булатова, В.В. Ляха, В.Г. Табачковського, В.П. Іванова, А.М. Лоя, В.С. Лук'янця, О.І. Яценка, Є. Бистрицького, П.І. Гнатенка, В.І. Ярошовця, В.П. Капітона, В.І. Пронякіна, В.Б. Окорокова, І.С. Вдовіної, П.П. Гайденко, М.І. Трубнікова, В.А. Малахова, С.О. Кошарного, В.В. Кендзьолки та ін., а також безпосередньо філософсько-антропологічні розвідки Ж.П. Сартра, А. Камю, М.О. Бердяєва, А. Шопенгауера, Ж. Дельоза, В.Г. Табачковського, Л.М. Гумільова, І.В. Бичка, В.С. Крисаченка, Г.І. Шалашенко, А.М. Дондюка, Н.В. Хамітова, Г.П. Ковадло, Є.І. Андроса, І.Т. Фролова та ін. Автор дисертації враховує і здобутки антропо-теологічної методології католицької філософії, яка досить активно розроблялася і розробляється М. Блонделем, К. Войтилою, Д. фон Гільдебрандом, М. Даніелу, Е. Жільсоном, Г. де Любаком, К. Кено, Е. Муньє, М. Тазбіром, Ч. Бартніком та Т. Плужанським. Поцінування філософсько-історичної гіпотези Тейяра здійснюється у контексті методологічного доробку М. Гайдеггера, А. Тойнбі, П. Рікера, Р. Арона, Х. Ортеги-і-Гассета, К. Ясперса, Г. Ріккерта, Г. Мару, В.І. Бойченка, І.О. Гобозова та ін. Тейярівський мотив глобальної еволюції та еволюціонізму розглядається у контексті ідей Ч. Дарвіна, Ж.Б. Ламарка, Н. Гріна, У. Стоуна, Д. Тейлора, Г. Спенсера, Д. Мейсі, Б.Ф. Поршнєва, М. Холодного, М.М. Моісеєва, М.М. Іорданського, В.С. Крисаченка, А.М. Кричевця.

Були використані такі загальнонаукові методи: обробка джерельного матеріалу, інтерпретація, узагальнення та систематизація наукових положень з метою їх логічного упорядкування, теоретичний аналіз і синтез, порівняння, моделювання.

У теоретичному осмисленні і структуруванні тейярівської концепції людини та людської історії провідну роль відіграє метод філософсько-історичного аналізу текстів відповідного змісту. Широко залучаються методики історичної і контекстуальної інтерпретації концептів з метою парадигмальної оцінки аналізованих положень. Застосування методів аналогії і компаративістики сприяло розкриттю особливостей суб'єктивно-креативного змісту праць П. Тейяра де Шардена та його послідовників протягом другої половини ХХ ст. Залучення методів абстрагування та ідеалізації дозволило розкрити зміст тієї теоретичної моделі людини та її історії, яка реалізована у його творчому доробку.

Джерельну базу дисертації склали оригінальні праці П. Тейяра де Шардена та їх переклади, а також праці його послідовників і дослідників.

Наукова новизна дисертації. Новизна дослідження полягає в тому, що у ньому вперше здійснено аналіз концепції людини і її історії у філософії П. Тейяра де Шардена у контексті філософсько-антропологічних розвідок другої половини ХХ ст. - початку ХХІ ст. Науковий внесок полягає в наступному:

- виявлено сукупність антропологічних ідей тейярівського дискурсу людського буття;

- розкрито змістовий потенціал категоріально-філософського поняттєвого апарату, за допомогою якого Тейяр здійснює усутнення людини та її історії;

- встановлено зв'язок філософсько-антропологічних розвідок Тейяра з такими течіями сучасної світової філософської думки, як феноменологія, персоналізм, екзистенціалізм, герменевтика і постмодернізм;

- виявлено релевантність тейярівських антропологічних ідей концепції сучасного глобального еволюціонізму;

- підкреслено відповідність християнсько-моральної концепції запитам сучасної глобалізованої европейської цивілізації;

- з'ясовано, що тейярівський християнський персоналізм ґрунтується на еволюційних засадах;

- визначено сучасний практично-гуманітарний потенціал тейярівського пошуку сенсу людської історії;

- обґрунтовано визначальний статус аналогії як методу побудови знання про людину та її історію в філософії П. Тейяра де Шардена;

- показано історичну виправданість тейярівських пошуків точок дотику між наукою і релігією, знанням і вірою, особливо у кризові періоди розвитку науки і суспільства;

- встановлено, що інструментом пошуку універсального смислу історії у Тейяра є категорія Абсолюта;

- виявлено історичну обмеженість лінійного і тотального погляду на часовлення людської історії;

- проаналізовано зв'язок органічності, конвергентності і незворотності часу з характером моделі історії - перервної і неперервної, прогресивної і конвергентної;

- розкрито зміст есхатологічної компоненти в моделі людської історії;

- показано, що прогресивістське розуміння історії наближає Тейяра до таких видатних філософів історії, як О. Шпенглер, А. Тойнбі, Л. Гумільов, М. Бердяєв і К. Маркс.

Вперше до аналізу залучено весь обшир праць П. Тейяра де Шардена, а також його послідовників.

Теоретичне значення.

Результати дослідження сприяють розвитку загальноєвропейського філософського діалогу на вітчизняних теренах у багатовимірному історично-культурному та світоглядному контексті, дають можливість переглянути усталені концепції філософії історії.

З теоретично-методологічного погляду важливим є збагачення ціннісно-смислового навантаження категоріального апарату історії філософії та поширення концептуальної сфери філософської антропології.

Показано правомірність використання теологічних категорій в контексті історично-філософського і філософсько-історичного дослідження.

Продемонстровано плідність інтеграції наукового і філософського підходів до з'ясування сутнісних ознак людини. Теоретичні положення і узагальнення можуть бути використані для створення моделі людського буття в епоху глобалізації людства.

Практичне значення одержаних результатів.

Мультипарадигмальний підхід до аналізу природи людини та її історії робить корисним це дослідження для широкого кола спеціалістів - філософів, істориків, природознавців, еволюціоністів, антропологів і політологів.

Концептуальний, методологічний та фактологічний матеріал дисертації може бути використаний при читанні курсів з історії філософії, теорії сучасної та зарубіжної філософії, релігієзнавства, етики, природознавства та екології. Сконструйована на базі тейярівських праць модель людської історії з її акцентом на ноосферну місію людини і її відповідальність за всю долю світу може стати орієнтиром при визначенні перспективи буття окремої людини і соціально-політичної програми людської спільноти.

Особистий внесок здобувача.

Робота є цілком самостійним дослідженням, виконаним автором одноосібно. Статті у співавторстві з О.С. Розумовським і В.П. Мусієнко написані під керівництвом автора дисертації і повністю відображають його точку зору. Робота є цілком окремішним дослідженням по відношенню до дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дисертації пройшли апробацію на наукових конференціях:

- “Взаимодействие природы и общества как комплексная проблема науки и практики” (Іркутськ - Чита, 1981);

- “Формування світоглядних позицій вчителя в процесі навчання і виховання” (Дрогобич, 1990);

- “Народознавство і сучасна школа” (Черкаси, 1994);

- “Григорій Савич Сковорода - письменник, філософ, педагог” (Черкаси, 1994);

- “Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи” (Чернівці, 1996);

- IV Міжнародна конференція “Франція - Україна, науково-практичний досвід діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1997);

- “Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності” (Львів, 1999);

- Міжнародна науково-теоретична конференція “Філософія Дж. Локка і сучасність” (Дніпропетровськ, 2001);

- “Релігієзнавство як навчальна дисципліна: теоретико-методологічні та методичні основи викладання у вищій школі” (Тернопіль, 2002);

- П'ятий Міжнародний конгрес україністів (Чернівці, 2002);

- Міжнародна науково-практична конференція “Постмодернізм: підсумки, проблеми, перспективи” (Житомир, 2003);

- “Пізній радянський марксизм: філософія versus ідеологія” (Київ, 2003);

- Міжнародна конференція “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2003);

- Міжнародна науково-теоретична конференція “Філософія І. Канта і сучасність” (Дніпропетровськ, 2004).

Основні положення наукового дослідження були реалізовані в курсах лекцій та спецкурсах, прочитаних студентам і магістрантам Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького.

Дисертація пройшла обговорення на розширеному засіданні кафедри філософії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (протокол №6 від 9 червня 2004 року).

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження відображений в:

- індивідуальній монографії “Філософія людини П. Тейяра де Шардена” 2004 року (16,8 др. арк.);

- 27 статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць, затверджених ВАК України;

- 14 матеріалах та тезах доповідей на наукових та науково-практичних конференціях.

Структура дисертації.

Дисертація складається зі вступу, 7 розділів, висновків, списку використаної літератури. Структура дослідження зумовлена специфікою об'єкта та предмета дослідження, логікою викладу проблеми, методологічними принципами та методами, які використані для розробки теми.

2. Основний зміст роботи

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито напрямки і характер її розробки, сформульовано мету та основні завдання реферованого дослідження. Встановлюються методологічні та теоретичні засади роботи, вказується наукова новизна, визначається теоретична значущість дисертації, а також практична цінність досягнутих результатів.

У першому розділі “Вихідні засади дослідження тейярівської концепції людини та людської історії” аналізується специфіка презентації теоретичного доробку Тейяра у філософській та атеїстичній літературі, а також аргументуються методологічні засади проведеного дослідження.

Стан вивчення теоретичної спадщини П. Тейяра де Шардена у філософській літературі демонструє дисгармонію між предметом дослідження і принципами аналізу: тоді як Тейяр прагне створити синтетичну картину світу на засадах єдності науки і віри, дослідження здійснюються здебільшого через світоглядну призму і у межах вузької парадигми.

У дисертації виділено кілька періодів і спрямувань у тейярознавстві. Перший період первинного осмислення ідей Тейяра (60-70 роки ХХ ст.) маркований опозицією марксистського та християнсько-філософського підходів.

Марксистська критика, представлена в працях як радянських (В.М. Пасіка, Є.М. Бабосов, І.Г. Іванов, В.М. Кузнєцов, Ф.Г. Овсієнко), так і зарубіжних (А. Аг, Е. Тордаі, Д. Павлов, Л. Сев, Я. Білас, Т. Плужанський) дослідників, зосереджується передусім навколо неможливості поєднання науки і віри, неправомірності включення містичного компонента в теорію еволюції, моральної детермінації прогресу.

У межах християнської філософії спостерігаємо дві тенденції щодо опанування теоретичних здобутків Тейяра. Критичне ставлення до модерністських ідей Тейяра виявили представники офіційно освяченої філософії неотомізму. Особливо показовими є праці Ж. Марітена, П. Грене, К. Клозака, Г. Гендштенберга та ін. В них піддається критиці спроба модернізації філософії та ідеології томізму: заперечуються матеріалістичні мотиви, еволюція психізму, статус людини як спів-творця світу.

Протилежний підхід щодо осмислення теоретичного доробку Тейяра маніфестують католики-модерністи, які в точці матеріалістичного тлумачення еволюції зближуються з дослідниками марксистського спрямування. Публікації Г. де Любака, П. Шошара, К. Кено, М. Бартелемі-Мадоль, Ж.М. Доменака, Н.М. Вільдерса, А. Вігналі, Ф.А. Віалета, Н. Мартіна-Десліа, Ч. Бартніка, К. Войтили, М. Тазбіра, А. Моравської та інші, формують поле конструктивного аналізу. Представники християнської філософії основну увагу зосереджували на з'ясуванні співвідношення тейярівських ідей і томізму у ключових пунктах: зародження людського духу, зв'язок природного і надприродного, місце людини у світі.

У дослідженні виявлено тенденції подолати аксіологічне відношення до теоретичного спадку Тейяра у другий - пострадянський - період. Тут на особливу увагу заслуговують праці В.І. Шинкарука, С.Б. Кримського, В.П. Іванова, М.О. Булатова, А.К. Бичко, В.С. Крисаченка, В.Я. Борякіна, В.В. Фоміченка, О. Меня, В.С. Чеснокова, В.Л. Контримавічуса, Т.О. Андреєвої, М.Т. Братерської-Дронь та ін. У них відчувається виразна спроба асиміляції тейярівських ідей у концептуальну картину світу, яка вибудовується на нових засадах варіативності. Правда, інерція атомарного (вузькопредметного) і подекуди оцінного підходів до концепції Тейяра зберігається.

Отже, аналіз літератури, присвяченої П. Тейяру де Шардену, показав, що комплексного дослідження філософії людини та людської історії у працях П. Тейяра де Шардена так і не було зреалізовано, що зумовлює актуальність і мету запропонованої роботи. У дисертації ставиться завдання подолати оцінний і вузькопредметний підхід до спадку Тейяра і реконструювати теоретичну модель феномена людини та людської історії у тейярівській філософії, актуалізувавши її з позицій сучасного філософського знання.

Вибір принципів, методів та прийомів дослідження у дисертації зумовлений поставленими завданнями, характером об'єкта аналізу та поворотом сучасного наукознавства до постмодерністських ідей.

Дисертація ґрунтується на вихідних принципах історизму, актуалізації, повноти об'єкта, агональності дискурсу, застосування трансдисциплінарного підходу до складних об'єктів, плюралізму і варіативності результатів дослідження. Завдання реконструкції моделі людини та людської історії у філософії П. Тейяра де Шардена передбачало два взаємопов'язані аспекти: розуміння (інтерпретація) та моделювання. Перший аспект реалізується шляхом використання інструментарію герменевтичної методології (врахування горизонтального і вертикального контексту, концептуальний і компонентний аналіз, пошук внутрішньої форми термінів, дискурс-аналіз, деконструкція) та феноменології Е. Гуссерля (аналогізуюча аппрезентація).

Моделювання здійснюється на принципах дешифрування, реконструкції, інтерпретації, відкритості, цілісності, верифікованості, синтетичності, багаторівневості. Для їх забезпечення застосовано загальнонаукові, філософські та когнітивні методи і прийоми: аналіз і синтез, історико-наукова реконструкція, співвідношення історичного і логічного, порівняння, опозиція, аналогія, узагальнення, абстрагування, створення концептуальних графів та гіпер тексту.

Спеціалізація та практичне застосування залучених методів і прийомів виявили свою плідність, а реалізовані в дослідженні методологічні принципи забезпечили достовірність і експланаторність запропонованої моделі.

У другому розділі дисертації “Ядерні поняття філософії людини та людської історії П. Тейяра де Шардена” досліджується специфіка метафізики Тейяра з послідовним з'ясуванням її статусу в європейській філософії, встановлюються теоретичні передумови тейярівської еволюційної концепції та її засадничі положення, ретельно з'ясовуються зміст понять “органічна єдність світу” та особливості зв'язку зовнішнього і внутрішнього як умов еволюційного процесу і становлення людини.

У дисертації наголошується на тому, що важливою особливістю метафізичних роздумів Тейяра є їх багатоаспектність, що підштовхує його до створення уніфікованої мови науки, засобами якої і здійснюється пропозиція універсального синтезу, покликаного охопити все європейське філософське поле. З іншого боку, Тейяр намагається вирішувати традиційну для католицької філософії проблему поєднання віри і розуму, спираючись на категоріальний апарат Аристотеля, Аврелія Августина, Фоми Аквінського і Франциска Суареса.

Дослідження тейярівських праць дозволило встановити, що філософія людини Тейяра виникає як спроба засобами надбань сучасної науки і філософії оновити християнську версію визначення й історичного призначення людини, а логіка розбудови динамічної картини світу прибирає врешті такого схематичного вигляду: (Бог) - еволюція / життя - людина / історія - Бог (людина). Структура дисертації характеризується паралелізмом відносно виявленої моделі, в ній послідовно аналізуються її елементи та зв'язки між ними.

Для розбудови своєї філософської системи Тейяр поклав в основу одне із головних досягнень свого часу - еволюційну теорію. Творчо оцінивши її здобутки, особливо метафізичне прочитання А. Бергсона, він значно розширив поле її застосування. По-перше, еволюція у Тейяра є тією умовою, якій повинні підпорядковуватися всі природничі теорії, гіпотези і системи; за допомогою концепта еволюції Тейяр намагається і у християнство вдихнути “нове життя”. По-друге, еволюція у Тейяра набуває суто людського вираження, оскільки включає в себе мислення і свободу людини. І по-третє, еволюція у Тейяра звернена не лише у минуле, але й у майбутнє - до трансцендентної точки Омеги. На відміну від своїх попередників, Тейяр включає еволюцію у систему моральних та смислових пріоритетів. У тейярівському розумінні еволюції бачимо пристрасть до ідеї, яка утворює загальну пізнавальну схему, свого часу запропоновану Платоном у “Федрі”.

Аналізу концепції еволюції П. Тейяра де Шардена передує короткий огляд ідей еволюціонізму у природознавстві і філософії. Показано, що солідарні ідеї В.І. Вернадського, А. Бергсона, П. Тейяра де Шардена сприяли виробленню нового погляду на людину. Людина починає сприйматися як співробітник природи. Творча діяльність людини стає фактором еволюції. В концепцію еволюції все активніше включається ідея антропокосмізму, що змінює загальний теоретичний статус самого еволюціонізму.

У короткому вигляді картина еволюції, за Тейяром, виглядає наступним чином. Універсум, так само як і у В.І. Вернадського, започатковується первісним вибухом, продовжується у живій речовині, а потім і у розумі. Однак Тейяр, на відміну від природознавців, намагається осмислити початок, хід і завершення еволюційного руху у категоріях причини і мети. Причиною і метою світового розвитку покладається у нього трансцендентна точка Омега. Концентруючи увагу на еволюції Землі, критична точка якої нам певним чином відома, Тейяр виділяє три фази еволюції: геосферу (неорганічна трансформація), біосферу (еволюція органічного життя), ноосферу (еволюція мислі і результатів свідомої діяльності людей).

Оскільки точка Омега є осередком Духу, а початкові етапи еволюції виявляють себе як рух матеріальних елементів, перед Тейяром виникає проблема запліднення матерії духом. Для її вирішення він розробляє необхідний категоріальний апарат. Це положення про органічну єдність світу, про квант психізму, закон складності-свідомості і специфічної взаємодії зовнішнього і внутрішнього аспектів речі. Всі разом вони покликані аргументувати природність і необхідність феномена людини в еволюції і можливість її виходу у трансцендентне.

За допомогою ідеї про органічну єдність світу Тейяр веде приховану дискусію з християнською догмою про творення людини. Він раз у раз наполягає, що людина не є випадком у еволюційному потоці, вона перебуває у тісному органічному зв'язку з іншими істотами. Тейяр вказує на два джерела усвідомлення того, що Всесвіт є органічною цілісністю. Одне наукове, яке спирається на чітко встановлені факти, а інше метафізичне, яке виявляється в пошуку опори на деяку трансценденцію. Перше окреслено розвитком сучасних природничих наук на чолі з біологією, друге - внутрішнім досвідом становлення духу і релігії.

У дисертації з'ясовано, що ідея “кванта психізму” знадобилася Тейяру для вирішення питання щодо запліднення матерії духом. Протягом минулих віків домінувала концепція “складного психізму”, згідно з якою психізм є ознакою складних матеріальних утворень, а людина є зразком такого утворення. Хоча у науковому дискурсі утвердилася думка, що психізм складних утворень не може бути зведений до елементарних форм, Тейяр іде формальнологічним шляхом пошуку структури складного у найпростіших утвореннях. Він постулює для кожної найелементарнішої частки матерії “квант психізму”. У роботі підкреслюється, що тейярівська концепція психізму набула значного поширення і спеціально розглядалась на конференції 1962 року у Брюсселі. Встановлено також, що метафізична інтерпретація психізму здійснюється під впливом Аристотеля.

Реферована праця розкриває зміст тейярівської еволюції як буття в контексті “зовнішнього” (“dehors”) і “внутрішнього” (“dedans”) простору. Вони й утворюють у нього історичний час, або час становлення. Перехід зовнішнього у внутрішнє, трансформація фізичної енергії у психічну розглядається Тейяром як внутрішня здатність до елементарного вибору частинок, наділених квантом психізму, внаслідок чого формується когерентний образ фізико-біологічної дійсності.

Психізм в цілому, виникаючи в елементарній формі, докорінно змінює спосіб підтримки коловоротності існування цієї елементарної частки чи їх системи. З точки зору еволюції Тейяр виокремлює кілька фаз розвитку психізму, вища фаза відповідає абсолютній свідомості, яка забезпечується інтуїтивним, безпосереднім пізнанням. А оскільки психізм зростає в геометричній прогресії, тоді як відповідні матеріальні єдності лише в арифметичній, спостерігається, врешті зростаюче домінування психізму над фізико-хімічною основою елементарної форми.

У роботі підкреслюється, що введенням категорій зовнішнього і внутрішнього речі для подолання прірви між живою і неживою матерією Тейяр випереджає сучасні положення щодо феномена психічного зараження, тобто переходу психізму із зовнішнього у внутрішнє і навпаки стосовно двох речей - в ортодоксальній науці лише живих, парапсихології й езотериці - живих і неживих. Сьогодні вже очевидно, що прийоми одухотворення у колосальному масиві міфів, фольклору і фантастики не можуть бути однозначно кваліфікованими лише як примха людського розуму. Разом з тим, у дисертації показано, що концепція “внутрішнього речі” є недостатньою для того, щоб пояснити життєтворчі процеси, оскільки конвергенція, яка покладена в основу зростання внутрішнього речі, виглядає недостатньо мотивованою. Конвергуюча еволюція здійснюється в лоні здавалося б діаметрально протилежної течії - ентропії, дивергенції - як постійного прагнення світу до стану первісної множинності і хаосу. Драма боротьби цих двох типів універсальностей (як теоретичних течій) стає особливо очевидною на сучасному ноосферальному етапі розгортання еволюції. За таких умов внутрішнє речі і внутрішня енергія комплексифікації не є до такої міри сильними, щоб забезпечити конвергентному світу зрозумілість без додаткового чинника. З іншого боку, процес життєдайної конвергенції, закладаючи підвалини незворотності поступу світу, логічно потребує точки збіжності волокон еволюції. Швидше за все ці дві причини змушують Тейяра заради гармонізації картини світу ввести ще одну віртуальну об'єктивність, якою є точка Омега.

Аналіз тейярівського “внутрішнього речі” показав недостатньо логічну аргументацію поняття, оскільки передбачуваний результат постає як початок. У такому разі гіпотеза внутрішнього речі, будучи за своїм смисловим навантаженням своєрідною екстраполяцією внутрішнього світу людини на Всесвіт, ніби повертається від Всесвіту до людини як маніфестація її власної суті у вигляді свідомості, особистості і свободи.

Третій розділ “Еволюційне покликання людини в тейярівській моделі світу” присвячено обговоренню положення щодо обов'язку життя як еволюційної місії людини, досліженню специфіки тейярівського антропного виміру еволюції, сутності феномена рефлексії і еволюції людини, окресленню тейярівського варіанта концепту ноосфери.

Суттєвою особливістю тейярівського підходу до розуміння еволюції є визначення її як самоеволюції, у складі якої людське життя набуває не лише значної ваги, але і визначальної цінності. З огляду на це стає зрозумілим, чому поняття “бажання життя” посідає таке важливе місце у філософії людини П. Тейяра де Шардена. Дослідження цього концепту дозволило з'ясувати, що його введення зумовлено кризою європейської людини, яскраво продемонстрованою, з одного боку, феноменологією, а з іншого - екзистенціалізмом.

Обґрунтовуючи ідею “бажання життя” і протиставляючи його екзистенційному стану нуди, Тейяр намагається висвітлити його роль у формуванні ноосферної цивілізації. За Тейяром, бажання життя:

- це намагання досягнути вищого рівня життя;

- це енергія, яка розквітає в найбільш первинній глибині кожного з нас і яка залежить від того, як ми самі будемо її підкріпляти і розвивати - за допомогою діяльності на найвищій стадії життя.

Теоретично проголошена еволюційна детермінованість цінності життя (“якщо ми відійдемо від столу, хто продовжить гру?”) вступає в опозицію до свободи волі. Однак Тейяр вважає, що ці площини можуть бути узгодженими. Фактори еволюційного призначення людини, усвідомлені в залежності від системи цінностей, або підносять людину над світом на рівень ноосфери, яка передбачає внутрішню свободу, усуваючи проблему її межі, або опускають на рівень біологічної ланки в еволюційному процесі, що пов'язана лише з зовнішніми формами прояву свободи, справді обмеженими. Тейяр розглядає психічні зусилля людини, що набувають вияву бажання життя, як безумовний фактор досягнення нею своєї екзистенції.

Реферована праця показує, що виокремлені Тейяром причини нуди і знецінення життя (неоднозначність результатів науково-технічного прогресу, усвідомлення занедбаності у Всесвіті, позбавлення відчуття своєї антропоцентричної необхідності, оцінка християнством результатів діяльності людини як тлінних - на противагу самодостатній цінності страждань, криза міщанської культури) зберігають актуальність і для сучасної людини. Головною умовою утвердження бажання життя, на думку Тейяра, є упевненістть у тому, що так само, як Бог необхідний людям як духовний орієнтир, так і людські здобутки, які підносять дух, є “тріумфом і розширенням буття” Божого. У дисертації доводиться, що початок нового тисячоліття потребує вже від цілого людства осмислення свого ноосферного призначення й оптимізму в його реалізації завдяки бажанню життя, на що Тейяр покладав глибокі надії.

Суть антропного виміру еволюції у Тейяра полягає в тому, що еволюція розгортається у напрямку Духа, а людина є вираженням і інструментом такого руху. З'ясовано, що картина розгортання феномена людини вимальовується у русі від космології до антропології і врешті-решт до теології. Показано, що тейярівський антропоцентризм має генетичний характер. Починаючи з визначеного періоду, еволюція здійснюється, спираючись на “вісь гомінізації” - у напрямку гуманізації Всесвіту. Тейярівська людина центр Всесвіту, оскільки вона вершина еволюції, але вона і частина Всесвіту, центром якого є Омега.

Методологічну основу інтеграції людини у цілісність космічної реальності становить ідея трьох нескінченностей та пов'язаний з нею закон складності-свідомості, що принесли Тейяру найбільшої слави. Першою нескінченністю є макрокосм, другою - мікрокосм, третьою - людина, однак нескінченність людини відмінна від попередніх характером зв'язків між елементами, які утворюють “сконцентровану складність”, чи “завершену цілісність”. За аналогією до зміни властивостей матерії в рубіжних точках макро- і мікрокосму Тейяр вбачає у підніманні психізму до рівня свідомості і свободи зміну властивостей матерії у випадку третьої нескінченності. Духовність і матеріальність утворення є виявами більшого або меншого ступеня складності-свідомості.

Водночас в дисертації показано, що уцентральнення людини здійснюється Тейяром за допомогою поняття когеренція, яке і є у нього маркером істинності антропного виміру еволюції. Саме за допомогою когеренції Тейяр намагається об'єднати такі антиномії, як матерія і Дух, людина і світ, біологія і фізика, психодинаміка і термодинаміка, пізнання і його предмет, етика і механізми функціонування цивілізацій, наука і віра, світ і Бог. Аналіз тейярівського дискурсу дозволяє зробити висновок про їх взаємодоповнення у міру інтеграції людини у цілісність Універсуму. М.О. Булатов саме гармонізацію вважає конструктивною ознакою ноосфери Тейяра і В.І. Вернадського та їх послідовників. Тейяр зводить сутність людини до її природно-історичного тлумачення і через цю “просіку” еволюціонізму спрямовує людину у сферу трансценденції, завершуючи, таким чином, не лише загальну картину природи, але і людини та її історії. У дослідженні вбачається паралелізм між тейярівським антропоцентризмом і сучасними екологічними поглядами на неопозиційність людини щодо природного середовища.

До конструювання еволюційного процесу Тейяр залучає явище рефлексії, вдало використовуючи здобутки трансценденталізму, який надає рефлексії своєрідного рубіжного характеру на еволютивній лінії становлення свідомості. Визначаючи рефлексію як здатність свідомості зосереджуватися на самій собі і оволодівати собою як предметом, Тейяр підкреслює: не просто знати, а знати, що знаєш. Важливою, на наш погляд, є думка Тейяра стосовно того, що завдяки здатності рефлексії людина опанувала все багатство психізму, сформувавши в собі здатність до інтенції, в якій він вбачає джерело міфів, релігії, науки і мистецтва. Показовим і логічним є те, що Тейяр пов'язує з переходом порогу рефлексії першу фазу еволюційного розвитку людства - дивергенцію. З початком цивілізації наступає фаза конвергенції людства як початок формування ноосфери. Всі надбання рефлексії Тейяр розглядає лише як певну підготовчу основу для здійснення наступного стрибка рефлексії - формування контурів свідомості, що набуває ноосферного характеру. Також встановлено, що за допомогою рефлексії Тейяр надає випадковостям необхідного характеру і “включає” їх у наперед задану картину розгортання Всесвіту до своєї ноосферної мети.

У дослідженні звертається увага на ту обставину, що, попри наявні дослідження в цій галузі, поняття ноосфери є поки що нечітко окресленим в науці, а тому існують різні його інтерпретації. Тейярівське розуміння ноосфери ґрунтується на ідеї об'єднання людства. За Тейяром, людина утворює “мислячий пласт” Всесвіту і земну ноосферу, або “дух землі”, який спроможний “відірватися від свого матеріально-земного підґрунтя і перебувати у космічному просторі, щоб зустрітися з духами інших планет, будучи у світі Божественної трансформації”. В.П. Іванов кваліфікує цю побудову як гуманізацію Всесвіту.

Ноосферне об'єднання здатне привести до утворення надосібного, надетнічного і надприродного організму, функціонування якого не виключає можливості міжпланетарної міграції і навіть “переселення” ноосфер. На етапі формування ноосфери Тейяр виявляє дві критичні точки. Перша засвідчує усвідомлення людством самого факту еволюції та опанування її спрямуванням, друга відсувається у невизначене майбутнє, в якому повинен виявити себе кінцевий поріг якісних змін, зумовлюючи “пароксизм ноосфери”. Цей пункт у філософії Тейяра координує з його християнською вірою у Друге пришестя Христа. Так тейярівська ноосфера набуває християнського виміру.

Зазначено, що абсолютизація процесу конвергенції у формуванні ноосфери стала причиною нехтування Тейяром такої ознаки ноосфери, як одночасне існування різних історичних і цивілізаційних форм культури-свідомості. Втім, до утвердження формули “єдність у різноманітності” залишалось півстоліття, та й виміряв Тейяр еволюцію іншими масштабами.

У четвертому розділі дисертації “Тейярівський дискурс особи в контексті католицького персоналізму” основна увага зосереджується на з'ясуванні місця людини в християнському персоналізмі, особливостей розуміння особи в філософії П. Тейяра де Шардена у порівнянні з Е. Муньє, а також сутності морального відношення людини до світу.

В дисертації наголошується на тому, що важливою особливістю ноосфери П. Тейяра де Шардена є її особистісна складова, яка формувалася під впливом католицької гілки філософії французького персоналізму.

Звернення до проблеми особи набуває особливого значення в кризові для суспільства періоди його розвитку. Оскільки саме в ці періоди широко фіксуються антигуманні прояви, то відбувається ніби згортання людини в собі, яке стимулює пошуки інструментів відродження гуманістичної складової суспільства саме в особистості і за допомогою особистості, а також шляхом звернення людини до трансцендентних сил. Розгортаючи свою філософію людини і людської історії довкола двох основних центрів - Бога і людини, персоналісти зосереджують свою увагу на з'ясуванні їх внутрішнього зв'язку і взаємодоповнюваності. Така позиція цілком корелює з тейярівською концепцією людини як творця ноосфери, відповідального за її божественне завершення.

Персоналістські погляди Тейяра розглядаються на широкому фоні персоналізму. Зазначимо, що усвідомленню загальної методології аналізу персоналізму П. Тейяра де Шардена значною мірою прислужилися ґрунтовні дослідження французького персоналізму у працях В.Г. Табачковського і І.С. Вдовіної. У дослідженні філософії особи особлива увага звертається на роль теоретичної спадщини А. Бергсона, оскільки загальновизнаним є його вплив на формування філософсько-релігійної позиції П. Тейяра де Шардена. Тейярівський персоналізм зосереджує увагу саме на креативному потенціалі еволюційної концепції А. Бергсона, в якій людина потрактовується як вершина “творчої еволюції” і джерело творчості. Успадкувавши традицію, закладену св. Августином, філософія християнського персоналізму обґрунтовує відношення людини до світу за допомогою внутрішнього світу людини, який є результатом божественного творіння, або в термінології Тейяра - Божественним середовищем. Саме усвідомлення цього є не лише процесом знаходження в собі божественного начала, але і приходження до Бога. Однак якщо загальне кредо особистісного існування у Е. Муньє передбачає існування Я лише тією мірою, якою воно існує для іншого, - і це означає любити, то у “Божественному середовищі” Тейяра ця позиція набула більш вишуканого християнського вигляду, оскільки на рівні комунікації з Богом здійснюється комунікація душ, яка утворює специфічний світ ноосфери.

Персоналістська концепція П. Тейяра де Шардена, яка розглядає особу як частину космогенезу, саме на ґрунті персоналізму пориває з томістською антропологією. І те, що Тейяр, так само як і Е. Муньє, опинився за межами традиційного для християнської філософії схоластичного поняттєвого апарату, не є випадковістю. В галузі метафізики вони не сприймають систем, у яких основна увага зосереджується на дослідженні абстрактних опозицій матерії і духу, індивіда і колективності, моралі і техніки, рефлексії і дії. Ці протилежності вважаються такими, що є своєрідним завершенням трьох попередніх століть. Однак вибір нових відправних точок у синтезі людини у них суттєво відмінні. У дисертації показано, що персоналізм Е. Муньє виходить з декартівського cogito, яке тлумачиться ним в онтологічному регістрі, оскільки воно “авторитетно засвідчує про себе в існуванні” і є “неспростовним екзистенційним cogito”. У Тейяра маємо справу з ноосферним виміром людини, а особа є безпосереднім її творцем.

Суттєвою рисою онтологічної основи персоналізму у Тейяра є свідомість, яка виявляється у трьох основних властивостях: по-перше, вона все зосереджує на собі, по-друге, вона володіє здатністю з кожним разом все більшою мірою зосереджуватися на собі і, по-третє, намагається в акті аппрезентації до об'єднання з іншими центрами, іншими Ego, які її оточують. Таким чином, якщо у Е. Муньє людина і космос не є достатньо взаємозалежними, оскільки особа занурена в природу, а її універсумом є “слово” як “велике тіло”, то у Тейяра особа з'являється відразу і як пролонгація, і як завдання, і як хода тієї ж еволюції. Тейярівська особа - це швидше енергія персоналізації, яку несе людина і її минуле.

При вирішенні морально-етичних проблем Тейяр використовує метод, за допомогою якого людина і всі аспекти її життєдіяльності набувають космічного виміру, що дозволяє інтерпретувати його як космічну христологію. Створюючи морально-етичну модель ноосферної цивілізації, Тейяр аналізує історичні типи гуманізму і пропонує замінити анахронічну модель космосу на модель гуманізму космогенезу. З іншого боку, як християнин, Тейяр своєю морально-етичною моделлю торує шлях новому типу християнства, для якого вболівання за земні завдання могли б гармоніювати з любов'ю до Христа. Це характеризує Тейяра як християнина, віра якого знаходиться в гармонії з новими вимірами світу - світу динамічного, спрямованого у майбутнє. Саме тому етика у Тейяра передбачає і динамічно інтерпретовану моральність, у відповідності до якої відбувається поцінування людської діяльності. А самі моральні виміри людської діяльності переносяться Тейяром у сферу пошуку нових можливостей теологічної інтерпретації праці.

У п'ятому розділі дисертації “Теоретичні підвалини тейярівського осмислення людської історії” головна увага зосереджується на дослідженні витоків та особливостей тейярівського бачення історії, з'ясуванні місця аналогії як методу побудови знання про людську історію, дослідженні гносеологічних особливостей осмислення історії і специфіки пошуку Тейяром універсального смислу історії.

Аналіз методологічних засад тейярівського підходу до розуміння історії засвідчив, що він, на відміну від більшості філософів історії свого часу, не тільки намагався збагнути розвиток людства у минулому та осмислити сучасність, але й передбачити рух у майбутнє. При цьому у баченні історії він намагався стати над політичними подіями і пристрастями, присвятивши себе, як він писав, “створенню нової концепції людської цивілізації”. Спроба стати над політикою зумовлена подіями Першої світової війни, безпосереднім учасником якої був Тейяр. Породивши феномен втраченого покоління, вона змусила інтелектуальну еліту тогочасного європейського суспільства шукати порятунку у сфері самоосмислення і філософування.

Дослідження витоків та особливостей тейярівського бачення людської історії дозволило з'ясувавти, що питання про сутність історії, її сенс та мету відносяться до чи не найважливіших у блоку антропологічних та історико-філософських питань П. Тейяра де Шардена. Конструюючи свою концепцію людської історії, Тейяр намагається синтезувати феноменологічно модифікований християнський доктринальний підхід з науковими фактами. Він вбачає сенс історії у наданні йому християнського виміру, а відповідно його суттєвими складовими постають смисл Абсолюта і містична компонента. У тейярівському розумінні смислу Абсолюта виокремлено такі засадничі риси: стійкість, динамічність і спрямованість до Духа. Тейярівська ідея Абсолюта передбачає спрямованість на висвітлення історичних відбитків присутності Бога у світі. Містичний досвід у Тейяра, як з'ясовано, звужується до виявлення Бога в Христі. Взаємозануреність природи й Бога приводить Тейяра до думки стосовно узгодження історії з її священним характером. Таким чином, у тейярівському розумінні історія є продовженням інтенції християнства в контекст еволюційного світу.