Людина та людська історія в філософії П. Тейяра де Шардена

Методом побудови знання про людську історію у Тейяра є аналогія. У використанні аналогії Тейяр враховує специфіку європейської філософської традиції. Важливість аналогії для Тейяра, на нашу думку, полягає в тому, що вона часто виводить його на знання у вигляді здогадок: не відповідаючи на питання про правильність припущення, аналогія у нього важлива вже тому, що подає думку про те чи інше припущення. Однак дослідники оцінюють місце аналогії в структурі тейярівської системи вельми неоднозначно: одні вважають її роль визначальною (Г. де Любак), інші несправедливо применшують (П. Гренет). У роботі показано, що Тейяр схильний виокремлювати зовнішню аналогію, яка виступає у нього як метафора, і внутрішню аналогію, яка реалізується в глибині самої природи. Тобто Тейяр вдається до еволюційної екранізації аналогії, перевівши галузь концепцій у сферу становлення і цим унаочнивши, як еволюція виявляє структуру становлення у своєрідному аналогічному процесі, в якому конструювання нового відбувається під захистом старого. Тому аналогія маніфестує перервність неперервного, визначаючи кожний з еволюційних порогів, або творчу трансформацію, що визначає еволюційний акт перш за все як акт інтенціональний.

Отже, аналогія онтологічно пролонгує збагачення історії-реальності, а епістемно завдання аналогії полягає в стискуванні історичного розуміння і таким чином глибшому з'ясуванні еволюційного становлення. В дисертації показано, що застосування аналогії як методу побудови системи знання про людську історію в загальній стратегемі філософії людини П. Тейяра де Шардена зумовило й особливості гносеологічного осмислення історії.

Характеризуючи метод історичного аналізу, Тейяр виходить з того, що його вибір зумовлений “точкою зору еволюції, становлення”. Дослідження гносеологічних особливостей осмислення Тейяром історії дозволило з'ясувати, що підвалиною історичного знання є діалектична структура еволютивності в минулому, якій притаманна життєдайність історичного пізнання. Саме вона утворює межі суб'єкт-об'єктного відношення, зумовлюючи характер притаманних їй понять і утворюваного знання. Виходячи безпосередньо з діалектики буття і розуміння, Тейяр кваліфікує її як відношення між відомим і пізнаваним. Пізнавально-онтологічний синтез буття і розуміння прогресує в напрямку все більш точного відтворення множинності суб'єкт-об'єктів у напрямку їх фінальної єдності. В історичному пізнанні Тейяра буття і розуміння не є двома паралельними процесами, а лише моментами еволюційного процесу. Вищий рівень буття зумовлює вищий рівень розуміння і навпаки. Становлення концепції, так само як і становлення буття, складає суть прогресування.

У дисертації з'ясовується, що, спираючись на історичний досвід аналізу категорії становлення, Тейяр зосереджує увагу на тому, що становлення історичного знання виявляє свою неперервність, у світлі якої будь-який синтез набуває часового характеру. Взятий як процес конструювання, синтез знання позбавляється характеру завершеності, а тому й не може братися як статична рамка для істини, оскільки сама істина розглядається Тейяром як форма буття свідомості, яка постійно знаходиться у стані утворення. Тейяр приймає, що історичне знання існує в послідовності знань різного рівня повноти та істинності. Цю низку рефлексій він називає “законом чергування”. Важливою ознакою тейярівського розуміння історії, яке сформувалось під впливом новоєвропейської філософської думки, є її комплексне розуміння як “бачення”. Щоб збагнути смисл будь-якого явища, необхідно вказати на його місце у цілісній картині еволюції Всесвіту. Показується, що саме з цих позицій Тейяр здійснює пошуки історичного смислу.

При розробці методологічних засад аналізу історії значна увага приділяється встановленню смислотвірних ознак самого концепту історії, які виявляють напрямок тейярівського пошуку суті історії. Насамперед, зміст концепту “історія” визначається як історичне буття і як розуміння цього буття, тобто Тейяр прагне послідовно розмежовувати історичну тривалість і “оповідь” про цю тривалість. Тейяра цікавить перш за все історична протяжність життя, а не рефлексія над ним, яку він, зрозуміло, практикує, але не експлікуючи. “Історичним” у Тейяра є те, що народжується, а виникнувши, стає маніфестацією лінії конвергенції, долаючи дивергенцію. Тобто історичне у прагненні до подолання дивергенції набуває власної часовості, передбачаючи можливість своєї феноменологічної реконструкції, в якій історія й постає як суще. Сенс, або смисл історії передбачає, насамперед, оцінку явища. Історична думка адаптувала також і телеологічне розуміння сенсу як спрямування. У Тейяра історія виявляє два сенси: історичний сенс (історична значущість факту буття) та сенс історії (концептуально вибудована, логічно упорядкована система історичного знання). Базовими характеристиками сенсу історії у Тейяра виступають послідовно підпорядковані ознаки спрямованості, орієнтації і мети. Історія вже за визначенням виявляє смисл лише відповідно до якогось спрямування, котре набуває вигляду ціннісної орієнтації, будучи детермінованим кінцевою метою, якою є Омега.

У шостому розділі дисертації “Історичний час П. Тейяра де Шардена” досліджуються загальна експозиція проблеми часу, органічність, конвергентність та незворотність людської історії та тейярівське розуміння прогресу. Вивчення природи історичного часу у філософсько-історичній концепції П. Тейяра де Шардена не лише необхідне для з'ясування її сутності, а має і самодостатнє значення, оскільки в нього на фоні суттєвої відмінності між розумінням часу у природознавстві й у філософії проступає його реальна сутність.

При поцінуванні тейярівської хронотопної моделі важливо мати на увазі, що питання сутності історичного часу постає перед Тейяром у зв'язку з рефлексією над феноменом “зростання буття”, в якому час втрачає свої суто фізичні ознаки і набуває саме людського характеру. Часові виміри виявляють епістемно-психологічний зріз сприйняття безмежності тривалості і онтологічний зріз, в якому відкривається внутрішня структура історичного становлення й визначення його орієнтації. Звісно, Тейяр виходив із класичної інтерпретації часу, яка задовольняла потребам еволюційного обґрунтування світу, застосовуючи узаконений Фомою Аквінським поділ на плинний час людського світу та іманентну Богові вічність. Тейяр вживає поняття космічного часу, яке включає в себе будь-яке буття в контексті його “внутрішнього” (“dedans”) і “зовнішнього” (“dehors”) простору. Це той простір буття, який у Тейяра утворює історичний час, або час становлення. Дослідження сутності історичного часу в Тейяра дозволило розкрити специфіку його підходу до розуміння тривалості. Поняття тривалості не є новим в історії філософії, але під впливом розмірковувань А. Бергсона воно набуло у Тейяра особливої ваги. У нього “тривалість” включена у “бачення” сучасної людини й запліднена поняттям “горизонт”. Але якщо часовість горизонту у А. Бергсона визначається межами самої свідомості, то для Тейяра цього виявляється недостатньо; у нього часовлення горизонту зумовлено космічними вимірами. Таким чином, тривалість виходить за межі життя свідомості, включаючи в себе весь час становлення. Остання обставина найбільш повно виявила себе у тейярівському розумінні властивостей історичного часу, до яких він відносить органічність, конвергентність і незворотність.

Зміст органічності часу, за Тейяром, з усією очевидністю постає у структурі біологічної системи, а тому “вимірюється розвитком глобальної реальності”. Розширення меж органічного часу на Універсум дозволяє Тейяру саму тривалість органічного часовлення інтерпретувати як таку, що належить і до змісту тієї історії, яка містить у собі елементи і біологічного простору-часу, і духу. Другою суттєвою властивістю біологічного простору-часу, яка розкриває зміст орієнтації історії і проявляє сутність тейярівського розуміння історичного становлення, є конвергентність. У відповідності до фігури тривалості Тейяр вводить поняття “конвергентної природи” простору-часу, яке він пояснює на моделі конуса, кажучи про “конічну кривизну часу” і “конус часу”. На таких логічних засадах ґрунтується ідея центрогенезу, в якому він відкриває три важливі етапи: уривчаста центрація, філетична центрація і духовна центрація. Якщо уривчаста центрація має місце на рівні бездушної матерії, а філетичне центрування кореспондується у сферу життя, то духовна центрація характеризується становленням і розвитком ноосфери, або сфери духу, в якій кожний елемент досягає цінності “Ego особистого порядку”. Аналіз тейярівського розуміння незворотності часу дозволив встановити, що він аргументує незворотність часу як біологічними, так і метафізичними чинниками, що взаємно доповнюють один одного. Зрозуміло, що очевидну незворотність виявляє біологічний аспект. Але і ознака конвергентності, і ознака незворотності детермінують у Тейяра важливу аксіологічну ознаку часу - його прогресивну орієнтацію. Введення в час органічності, конвергентності й незворотності і є спробою створення єдиної історії, одночасно перервної й неперервної, прогресивної й конвергентної, - включеної в ноосферу. Тому час у Тейяра набуває виразу певної методологічної конструкції, яку він намагається маніфестувати як частину темпорального образу культури, сформованої традицією класичного досвіду.

Логічним завершенням тейярівської моделі історичного часу є його ціннісна складова - прогресивний поступ у напрямку Духа. Прогрес, на думку Тейяра, є “істинною основою життя” сучасної людини. Основи поступу, його критерії логічно зумовлені у Тейяра концепцією становлення ноосфери як намагання зростання духу, або свідомості, особистості і свободи.

Важливим моментом у вирішенні питання стосовно сутності прогресу у Тейяра є шкала часу, на якій власне і розташовується прогрес. При цьому необхідно зазначити, що “феномен шкали” відіграє суттєву роль у більшості праць Тейяра. Шкала, на якій розгортається процес еволюції, є суттєвою у своїх просторових вимірах, і від опанування нашою уявою безміру шкали часу залежить рівень нашого осмислення руху реальності, а відтак і характеру змін, що відбуваються у процесі еволюції. В межах космічних масштабів тейярівської концепції прогресу поява і занепад тієї чи іншої конфігурації цивілізації, розгоратання світових конфліктів і навіть війн є стосовно прогресу явищами девіації.

Прогрес, як істинна основа життя сучасної людини, у Тейяра отримує безпосереднє вираження в становленні, функціонуванні й розвитку ноосфери. Облігаторність прогресивності історичного часу зумовлена у Тейяра масштабністю часово-просторових вимірів, якими він оперує, та його вірою в божественне призначення людини. Прогресивний рух історії зумовлений, таким чином, конвергенцією світу, невідворотною конвергенцією духовних здобутків людини на шляху до трансцендентної точки Омега. Формування Homo progressivus набуває незворотного характеру.

Сьомий розділ дисертації “Трансцендентна спрямованість людської історії у філософії П. Тейяра де Шардена” присвячено дослідженню тейярівської трансцендентної “точки Омега”, телеології історичного поступу і есхатологічній компоненті мети людської історії.

У дисертації зазначається, що сама людська історія, глобалізація побутової і наукової свідомості на сучасному етапі історичного розвитку активізують вічне питання стосовно початку та кінця історії людства. Зрозуміло, що природознавство і релігія завжди підходили до вирішення цього питання з різних позицій і завжди і перше і друга мали своє коло адептів. Однак з того часу, як у цивілізованих землях освіта, наука й наївна побутова релігійність повільно зливаються в одну течію, питання передусім кінця історії, а вже потім його початку починають тривожити як віруючих, так і природодослідників.

Досвід рефлексії “бунтівливого” католицького отця П. Тейяра де Шардена щодо завершення людської історії безумовно повчальний і корисний для української філософії і церкви з боку теоретичного, а для “думаючої” української людини і з боку практичного - як спосіб упорядкування власної картини історії Всесвіту. В роботі підкреслюється, що специфіка тейярівського розв'язання цього питання полягає в тому, що він розглядає його під кутом зору трансцендентної спрямованості історії під впливом трансцендентної точки Омега, яка є однак не лише метою історичного поступу, а і його початком. ЇЇ присутність вже проглядає в засадничих підвалинах його метафізики: вона виконує функцію певного культурно-історичного апріорі й першодвигуна. З іншого боку, маніфестація Тейяром трансцендентної точки Омега є своєрідним свідченням того, що він шукав інструментів, за допомогою яких можна було б здійснити не лише синтез науки і християнства, а і створити таку картину еволюції, суттєвою ознакою якої є центрація.

Як Центр центрів, Омега набуває статусу персональності - вона є Христос-Омега. Утворюючи певне інтерсуб'єктивне поле, Христос-Омега є абсолютно його центральною монадою. Безпосередньо це інтерсуб'єктивне поле представлено християнською спільнотою, а більш широко - християнською цивілізацією. Саме вона, за Тейяром, у своїй всезагальності і є метою історичного поступу взагалі.

Телеологічний аспект філософії людини та людської історії П. Тейяра де Шардена не набув адекватного поцінування у філософії. Рух думки Тейяра щодо мети історичного поступу в основному корелює із загальним спрямуванням феноменологічного дискурсу, але разом з тим Тейяр демонструє і деяку відмінність від суто феноменологічного підходу. У нього ідея кінцевої мети історії реалізується на ґрунті конвергентної природи часу, а також двохтисячолітнього досвіду розв'язання цього питання християнською метафізикою, в якій суттєвого значення набуває внутрішня і зовнішня кінцева мета. Виокремлюючи внутрішню й зовнішню кінцеву мету, Тейяр надає внутрішній кінцевій меті системотвірного характеру, що забезпечує розгортання змісту реальності до трансценденції. Врешті-решт дискурс кінцевої мети у філософії людини та людської історії Тейяра засвідчує, що він за допомогою еволюційної теорії здійснив спробу відродити значення принципу кінцевої мети для фізичного світу, ретельно добираючи надбання схоластичної філософії. Тому в нього весь еволюційний процес і виявився процесом омегалізації. Останній знадобився Тейяру для того, щоб ввести в положення про кінцеву мету історії есхатологічну компоненту.

Дослідження есхатологічної компоненти кінцевої мети історії дозволило з'ясувати, що у світлі сучасних досліджень “надсильного антропного принципу” есхатологічний принцип не втратив свого значення, оскільки в ньому Тейяр дивовижним чином поєднує природничонауковий і релігійний підхід, між якими коливається свідомість сучасної освіченої людини. У розв'язанні есхатологічного питання Тейяр намагається стати осторонь есхатологічного песимізму, який робить недоцільною саму історичну діяльність людей. Вважаючи, що між Другим пришестям Христа й історією немає розриву, а є наступність, Тейяр розглядає Друге пришестя Христа як своєрідну трансформацію Христогенезу в останній момент творчої зміни історії. Це той Христогенез, в якому здійснюється еволюційний поступ і історія людства. Таким чином, мета здійснення історії людства подібна до мети, яку ставив перед метафізикою й Фома Аквінський - рух до Бога.

Будучи не лише природодослідником і філософом, а також і теологом, він представив історію як систему зв'язків, по-перше, з самим собою (персоналістська концепція про роль вченого в науці, яка в принципі збігається з ідеями В.І. Вернадського), по-друге, з народом (ідея християнського колективізму й історичної ролі людського суспільства), по-третє, зі світом (його еволюційна теорія, на підставі якої і виростає ідея ноосфери), і, нарешті, по-четверте, з Богом (його теодіцея). Тому шлях приходу людини до Бога є і шляхом виявлення людиною своєї повноти.

Також у роботі зазначається, що:

1. Стан вивчення теоретичної спадщини П. Тейяра де Шардена у філософській літературі демонструє дисгармонію між предметом дослідження і принципами аналізу: в той час як Тейяр прагне створити синтетичну картину світу на засадах єдності науки і віри, дослідження здійснюються через світоглядну призму у межах вузької парадигми та мають атомарний, аспектний характер. Подолання цих обмежень у комплексному дослідженні моделі людини та людської історії у філософії П. Тейяра де Шардена є нагальним завданням філософської науки з огляду на запити глобалізуючого світу і загострення футурологічного песимізму.

2. Переконлива і актуалізована реконструкція теоретичної моделі людини та людської історії у філософії П. Тейяра де Шардена можлива лише на засадах повноти об'єкта, агональності дискурсу, трансдисциплінарності, ноологічної рівноправності парадигм. Оскільки об'єктом моделювання є сукупність текстів, достовірність моделі може бути забезпечена лише поєднанням історично-філософських, герменевтичних, структуралістських, феноменологічних та релевантних завданням класичних загальнонаукових методик аналізу і синтезу, порівняння і аналогії і т. ін.

3. Філософія людини та людської історії П. Тейяра де Шардена є важливою складовою загального європейського філософського антропологічного дискурсу. Засадничі поняття його філософії людини справили суттєвий вплив як на європейську метафізику, так і в її межах на католицьку філософію та ідеологію.

4. Філософія П. Тейяра де Шардена безпосередньо спирається на історичний досвід метафізики Арістотеля, Аврелія Августина, Фоми Аквінського і Франциска Суареса, підтримуючи позицію “поміркованого реалізму”. Еволюційна теорія стала вихідною у розбудові всього антропологічного дискурсу Тейяра. Спираючись на здобутки метафізики А.Бергсона, Тейяр значно розширив поле її застосування, перетворивши еволюцію на умову, якій повинні підпорядковуватись всі природничі, філософські і теологічні побудови, оскільки вона включає в себе мислення і свободу людини. Еволюція у Тейяра - це не лише тип минулого, але і проекція у майбутнє, не лише моделювання земного руху життя, але і його трансцендентна детермінація Омегою.

5. Тейярівська концепція Всесвіту ґрунтується на ідеї органічної єдності світу. Проблема еволюційного зв'язку косної і живої матерії розв'язується шляхом виділення феномена перед-життя. У його роздумах знаходимо відгуки гілозоїзму і панпсихізму, оскільки кожна частка фізичного світу наділяється “квантом психізму”. Ідея щодо зростання психізму у геометричній прогресії на фоні арифметичної прогресії матеріальної основи життя покликана Тейяром для аргументації еволюційного руху - вже на рівні духу - до трансцендентної точки Омега.

6. Визначення еволюції як самоеволюції дозволило Тейяру надати феномену життя визначальної цінності, а в антропологічному зрізі зосередити увагу на явищі “бажання життя”. Протиставляючи “бажання життя” екзистенціальному стану нуди і людського страждання, Тейяр намагається висвітлити роль “бажання життя” у формуванні ноосферальної цивілізації, яка якісно змінює характер антропного виміру еволюції.

7. Розгортання антропного принципу в космології, антропології і теології здійснюється Тейяром за допомогою уцентральнення людини і поняття “когеренція” як істинного маркера антропного виміру еволюції. За допомогою когеренції Тейяром об'єднуються такі протилежності, як матерія і дух, людина і світ, психодинаміка і термодинаміка, наука і віра, етика і механізми функціонування цівілізацій, світ і Бог. Інтеграція людини у цілісність космічної реальності здійснюється завдяки закону складності -свідомості: зміна властивостей матерії на рівні земного життя виявляється у зростанні психізму до стадії рефлексії і духовної свободи. З іншого боку, рефлексія береться Тейяром як конструктивна складова у становленні ноосфери, у межах якої він намагається гармонізувати стосунки науки і релігії.

8. Разом з Е. Леруа та В.І. Вернадським Тейяр стояв біля витоків концепції ноосфери у природничій науці. Однак у нього вона набуває філософського статусу, виступаючи інструментом осмислення суті історичного буття людини. Вона покликана поєднати біологічну основу людини з трансцендентним Духом і вписати їх в тканину Універсуму.

Ноосфера Тейяра, з огляду її специфіки, отримує важливе етичне навантаження. Ноосферна етика повинна бути більш відкритою і динамічною; вона повинна передбачати розуміння загальнолюдського характеру її вимог. Усвідомлення людством самого факту еволюції і передбачення у майбутньому кінцевого порогу якісних змін як критичних точок формування ноосфери збігається у Тейяра з християнською вірою у Друге пришестя Христа. Однак тейярівська концепція ноосфери в орієнтації на лінійну етапність часовлення людського духу випускає з поля зору можливість одночасового існування “тут і зараз” різних історичних форм культури як суттєвої ознаки ноосфери інформаційного суспільства.

9. Особистісна складова тейярівської ноосфери формувалась під впливом французького персоналізму як ліволіберального спрямування католицької метафізики. Використовуючи креативний потенціал еволютивної концепції А.Бергсона і Ш.Пегі, в якій людина потрактовується як вершина “творчої еволюції”, Тейяр і розглядає людину як джерело творчості і самосвідомості.

Порівняльний аналіз персоналізму Е. Муньє і П. Тейяра де Шардена дозволив встановити збіг їхніх поглядів стосовно сутності томістської антропології, яка будується на традиційному для християнства схоластичному поняттєвому апараті, а також щодо критики крайніх форм індивідуалізму і тоталітаризму, в усвідомленні кризи цивілізації і необхідності змін. Водночас з'ясовано відмінності у їх позиціях. Якщо у Е. Муньє особистість, будучи зануреною у природу, має своїм універсумом “слово”, то особа у Тейяра - це швидше енергія персоналізації, вона визначає сутність Універсуму як в його минулому, так і в його майбутньому. Але і Е. Муньє, і П. Тейяр де Шарден переконували католицьких ієрархів у тому, що сучасна цивілізація не є загрозою для християнських цінностей.

10. Створюючи морально-етичну модель ноосферної цивілізації, в якій людина здатна піднятися над собою, Тейяр пропонує заміну анахронічної моделі Космосу на модель гуманістичного космогенезу, торуючи шлях новому типу християнства, в якому вболівання за земні завдання могли б гармоніювати з любов'ю до Христа. Це християнство, в якому віра перебуває в гармонії з новими вимірами світу, спрямованого у майбутнє. Етика Тейяра передбачає динамічно інтерпретовану моральність, у відповідності до якої і відбувається поцінування людської діяльності.

11. Тейярівське розуміння смислу історії детерміноване кількома чинниками: кризою тогочасного європейського суспільства, системотворчим характером науки, власним містичним досвідом. Всі разом і кожен зокрема вони спонукали до пошуку Абсолюта, засадничими рисами якого,за Тейяром, є стійкість, динамічність, спрямованість до Духа. Саме таким інструментарієм розбудовується історія-реальність, а методом її інтерпретації виступає аналогія.

12. Дослідження питання про сутність історичного часу у Тейяра дозволило розкрити епістемно-психологічний зріз сприйняття безмежності тривалості та онтологічний зріз послідовності історичних подій, яка репрезентує внутрішню структуру історичного становлення і його орієнтацію. Водночас розуміння історичного часу Тейяром виявило свою історичну обмеженість, оскільки він не бере до уваги варіативності ноосфери в період формування інформаційного суспільства, а відтак і культурно-історичних особливостей часовлення різних етносів і культур на одному хронологічному зрізі. Верифікація властивостей часу здійснюється Тейяром шляхом занурення його в природу, в якій виявляється його органічність, конвергентність і незворотність.

13. Аналізуючи тяглість людського життя, Тейяр розуміє під “історичним” те, що маніфестує лінію конвергенції, долаючи дивергентні процеси. Феноменологічна реконструкція тяглості людського життя дозволяє з'ясувати специфіку його часовлення, яке набуває у Тейяра ознак орієнтації, спрямованості і мети. Логічним завершенням історичного часу є його ціннісна складова - прогресивний поступ у напрямку Духа, зумовлений конвергенцією світу, конвергенцією духовних здобутків людини на шляху до трансцендентної точки Омега.

14. Специфіка тейярівського вирішення питання про початок і завершення людської історії здійснюється під кутом зору її трансцендентної спрямованості до точки Омеги, яка є не лише метою історичного поступу, але і його початком. Її присутність проглядає вже у засадничих підвалинах його метафізики: вона виконує функцію певного культурно-історичного апріорі і першодвигуна, вона є своєрідним інструментом синтезу науки і християнства, стрижнем такої картини еволюції, суттєвою ознакою якої є центрація. Омега - це центральна монада в інтерсуб'єктивному полі християнської цивілізації, а тому в собі і для себе є метою історичного поступу.

15. Телеологічний аспект філософії людини і людської історії демонструє корелятивність із загальним феноменологічним дискурсом і деяку відмінність водночас. Конвергентна характеристика часу і двохтисячолітній досвід вирішення цього питання християнською метафізикою спонукали Тейяра до виокремлення зовнішньої і внутрішньої кінцевої мети історичного процесу; внутрішня кінцева мета набуває системотвірного характеру, спонукаючи розгортання змісту реальності до трансценденції. В цілому ж Тейяр за допомогою еволюційної теорії здійснив спробу відродити значення принципу кінцевої мети для фізичного світу, ретельно добираючи надбання схоластичної філософії. Еволюційний процес - це процес омегалізації, за допомогою якого Тейяр вводить у загальний дискурс кінцевої мети людської історії есхатологічну компоненту.

Концепція людини та людської історії, попри її деяку внутрішню суперечливість, є актуальною і плідною у контексті формування “упланетизованого людства” у ХХІ ст., Тейярівська віра у поступ ґрунтується на можливостях узгодження ноосферних намагань людства з християнськими моральними засадами.

Тейярівська модель кінцевої мети історії гіпотетична і віртуальна. Однак її християнський оптимізм забезпечує історичну ходу людства на шляху духовності, моральності і прогресу.

Основні положення дисертації висвітлено в публікаціях автора

1. Філософія людини П. Тейяра де Шардена. - Черкаси: Брама, 2004. - 316 с. (16,8 др. арк.).

2. Сверхъестественное в категориях тейярдистского “космологического” идеализма // Критика философской апологии религии. - К.: Наукова думка. - 1985. - С. 172-187. (1 др. арк.).

3. Критический анализ космологического идеализма П. Тейяра де Шардена // Известия Сибирского отделения АН СССР. - Серия: История, филология и философия. - Вып.2. - №9. - 1985. - С. 36-41. (0,5 др. арк.).

4. Аналогія в структурі концепції еволюції П. Тейяра де Шардена // Вісник Черкаського університету. - Серія: Філософія. - Вип. 14. - Черкаси, 1999. - С. 43-54. (0,5 др. арк.).

5. Органічність, конвергентність і незворотність історичного часу в концепції ноосфери П. Тейяра де Шардена // Вісник Черкаського університету. - Серія: Філософія. - Вип. 20. - Черкаси, 2000. - С. 36-47. (0,5 др. арк.).

6. Тейяр де Шарден в дзеркалі гносеологічного досвіду Дж. Локка: Спецвипуск. - Київ: Стилос, Дніпропетровськ: РВВДНУ, 2001. - С. 69-78.

7. Е. Муньє і П. Тейяр де Шарден: персоналістський діалог // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 26. - К.: Український Центр духовної культури, 2001. - С. 91-100. (0,5 др. арк).

8. Концепт ноосфери в філософії П. Тейяра де Шардена // Культура народов Причерноморья. Научный журнал. - №31. - 2002. - С. 234-238.(0,5 др. арк.).

9. Історія та її сенс у структурі філософсько-історичної концепції П. Тейяра де Шардена // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 28. - Київ: Український Центр духовної культури, 2002. - С. 34-44. (0,5 др. арк.).

10. П. Тейяр де Шарден: пошуки універсального смислу історії // Вісник Черкаського університету. - Серія: Філософія. - Вип. 49. - Черкаси, 2002. - С. 91-101. (0,5 др. арк.).

11. Концепт еволюції у філософії П. Тейяра де Шардена // Філософія, культура, життя. Міжвузівський збірник наукових праць. - Вип. 15. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 168 - 179. (0,5 др. арк.).

12. Ідея прогресу в філософії історії П. Тейяра де Шардена // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. - Збірник наукових праць. - Вип. 10. - Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2002. - С. 315 -320. (0,5 др. арк.).

13. Метафізика Тейяра де Шардена та її статус в європейській філософській думці // Філософські перипетії. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Серія: Філософія. - №591. - Харків, 2003. - С. 182-187.(0,5 др. арк.).

14. Бажання життя у філософії П. Тейяра де Шардена // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - №598. - Харків - Житомир, 2003. - С. 106 - 109. (0,5 др. арк.).

15. Гуманістичне спрямування філософії персоналізму // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія: Філософія. - Вип. 148-149. - Чернівці, 2003. - С. 41-44. (0,5 др. арк.).

16. Загальна експозиція проблеми часу в філософсько-історичному баченні П. Тейяра де Шардена // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - № 3 (29), травень - червень. - Дніпропетровськ, 2003. - С. 82-86.(0,5 др. арк.).

17. Гносеологічні особливості осмислення історії П. Тейяром де Шарденом // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 32. - Київ: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 48-58. (0,5 др. арк.).

18. Антропний вимір еволюції в філософії людини П. Тейяра де Шардена // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - № 6 (32), листопад - грудень. - Дніпропетровськ, 2003. - С. 71-75. (0,5 др. арк.).

19. Маніфестація трансцендентної “точки Омега” у філософії історії П.Тейяра де Шардена // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 34. - Київ: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 57-66. (0,5 др. арк.).

20. Взаємозв'язок зовнішнього і внутрішнього як умова буття людини у філософії П. Тейяра де Шардена // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 36. - Київ: Український Центр духовної культури, 2003. - С. 36-45. (0,5 др. арк).

21. Ідея органічної єдності світу в філософії людини П. Тейяра де Шардена // Вісник Черкаського університету. - Серія: Філософія. - Вип. 51. - Черкаси, 2003. - С. 37-44. (0,5 др. арк.).

22. Християнський вектор моральної концепції П. Тейяра де Шардена // Українське релігієзнавство. - № 25. - К., 2003. - С. 13-23. (0,5 др. арк.).

23. Есхатологічна складова кінечної мети історії в філософї історії П. Тейяра де Шардена // Українське релігієзнавство. - № 26. - 2003. - С. 46-55. (0,5 др. арк.).

24. Тейярдистська “теологія праці” та її особливості // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Серія: Філософія. - Харків: ОВС, 2003. - С. 51-61. (0,5 др. арк.).

25. Феномен рефлексії в еволюційній концепції П. Тейяра де Шардена // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць. - Вип. 11. - Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2003. - С. 112 -118. (0,5 др. арк.).

26. Ідея Абсолюта у філософсько-історичній концепції П. Тейяра де Шардена // Українське релігієзнавство. - №27-28. - 2003. - С. 119-127. (0,5 др. арк.).

27. Ціннісний вимір наукового знання. Рецензія на монографію М.Г. Марчука “Ціннісні потенції знання”. - Чернівці, 2001. - 319 с. // Науковий вісник Чернівецького університету. - Серія: Філософія. - Вип. 148-149. - Чернівці, 2003. - С. 178-181. (0,5 др. арк.).

28. “Теологія праці” в ідеології сучасного католицизму // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 3. - Донецьк, ПІШІ, 2003. - С. 347-353. (0,5 др. арк.).

29. Телеологія історичного поступу в філософії людини П. Тейяра де Шардена // Філософсько-антропологічні студії 2004. Спецвипуск. - Київ: Стилос, Дніпропетровськ: РВВДНУ, 2004. - С. 354-363. (0,5 др. арк.).

30. Персоналістська перспектива світу П. Тейяра де Шардена // Вісник Черкаського університету. - Серія: Соціально-гуманітарні науки. - Вип. 2. - Черкаси, 1997. - С. 76-82. (0,5 др. арк.).

31. Християнський персоналізм Івана Павла ІІ // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. - Серія: Історія. - Вип. 4. - Тернопіль, 2002. - С. 119-122. (0,5 др. арк.).

32. Епістемологічні можливості внутрішньої форми слова // Лінгвістичні студії. - Вип. 3. - Черкаси: Брама - ІСУЕП, 1999. - С. 5-12 (у співавторстві з В. Мусієнко). (0,5 др. арк.). дискурс людина екзистенціалізм

33. Критика тейярдистской трактовки экологической проблемы как одно из условий образования и воспитания // Взаимодействие природы и общества как комплексная проблема науки и практики. - Тезисы докладов и выступлений на научно-теоретической конференции (23- 25 октября 1981 г.). - Вып. ІІ. - Иркутск - Чита, 1981. - С. 158-160. (0,2 др. арк.).

34. Світоглядні особливості діалектики буття і розуміння в концепції ноосфери П. Тейяра де Шардена // Формування світоглядних позицій вчителя в процесі навчання і виховання. Тези доповідей міжвузівської науково-практичної конференції. - Дрогобич, 25-26 травня 1990. - Ч.І. - Дрогобич, 1990. - С. 56-58. (0,2 др. арк.).

35. Платон в інтерпретації Г.С. Сковороди і П. Тейяра де Шардена // Григорій Савич Сковорода - письменник, філософ, педагог. Тези міжвузівської наукової конференції пам'яті Г.С.Сковороди, проведеної з нагоди 200-річчя від часу його смерті. - Черкаси, 1994. - С. 17-18.(0,2 др. арк.).

36. Парадигмоутворюючий потенціал філософії П. Тейяра де Шардена // Сучасна гуманітарна освіта: стан і перспективи. Тези виступів учасників науково-практичної конференції. - Чернівці, 1996. - С. 27-29. (0,2 др. арк.).

37. Інтегральна метафізика П. Тейяра де Шардена та її основні виміри // ІV Міжнародна конференція “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур. Матеріали. - Т. ІІ. - Ч. І. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 69-71. (0,2 др. арк.).

38. Гносеологічний аспект внутрішньої форми слова // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 25 - 27 січня 1999 р. - Львів, 1999. - С. 43-45 (у співавторстві з В. Мусієнко). (0,2 др. арк.).

39. Персоналізм у структурі курсу філософії: з досвіду викладання // Освітньо-виховний потенціал світоглядно-філософських дисциплін: класичні парадигми та альтернативи ХХІ століття. Матеріали науково-практичної конференції 1-2 листопада 2001 року. - Чернівці, 2001. - С. 60-63 (0,2 др. арк.).

40. “Теологія праці” в ідеології сучасного католицизму // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості. Матеріали ХІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Наука. Релігія, Суспільство”. - Донецьк, 2003. - С. 94-96. (0,2 др. арк.).

41. Українська ідея в дзеркалі європейського Відродження. - П'ятий Міжнародний Конгрес асоціації україністів. Соціально-гуманітарні науки. - Чернівці: Рута, 2004. - С. 12-13. (0,2 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru