Метафізичні виміри української дохристиянської міфології

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 130.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

МЕТАФІЗИЧНІ ВИМІРИ УКРАЇНСЬКОЇ ДОХРИСТИЯНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ

Спеціальність 09.00.04 - Філософська антропологія, філософія культури

ЯТЧЕНКО ВОЛОДИМИР ФЕОДОСІЙОВИЧ

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант:

Огородник Іван Васильович, доктор філософських наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української філософії та культури.

Офіційні опоненти:

Зязюн Іван Андрійович, доктор філософських наук, професор, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, директор;

Бичко Ада Корніївна, доктор філософських наук, професор, Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого Міністерства культури і мистецтв України, завідувач кафедри соціальних наук.

Бровко Микола Миколайович, доктор філософських наук, професор, Київський національний лінгвістичний університет Міністерства освіти і науки України, професор кафедри філософії.

Провідна установа:

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України.

Захист відбудеться "16" грудня 2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 10.

Автореферат розісланий "12" листопада 2002 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Діденко В.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Важливість проблем, сформульованих у темі дисертаційного дослідження, закорінена на різних рівнях суспільних та індивідуальних потреб, у різних ділянках організації життєвого досвіду особи. Перехід суспільства до такого типу відносин, в якому підставові сфери життєдіяльності особи виявляються нероз'ємними з необхідністю постійного прийняття важливих, відповідальних рішень, тягне за собою потребу особи в самовизначенні, в осягненні способів і меж відтворення власної ідентичності в соціальній і духовній площинах. А це самовизначення необхідно трансцендує за межі наявного буття, корелює з духовними настановленнями попередніх поколінь та культур. Тому вивчення й української дохристиянської міфології з боку її глибинних метафізичних визначеностей може стати поважною підосновою в спробах розв'язання проблем екзистенційного характеру нашим сучасником.

З іншого боку на всьому пострадянському просторі сьогодні розгортаються інтенсивні пошуки моделей історичного розвитку нововиниклими національними державами, в підмурівку якого лежать процеси самоідентифікації націй, виявлення парадигм власного історичного розвитку, в їх числі й метафізичних. Йдеться передовсім про специфіку вияву і вживлення в форми духовно-практичного досвіду соціуму бінарної опозиції "Бог - людина". Досліджуючи історичні форми цієї опозиції в міфологіях окремих народів, аналізуючи сконденсовані в них ментальнісні парадигми розвитку етносу, ми не лише зможемо збагатити наші знання про доглибні основи визначеностей людської культури, але й ґрунтовніше розгледіти корені тих духовних напрямленостей, які проростають в трагедії міжнаціональних конфліктів.

Тому дослідження дисертаційної теми актуалізоване й необхідністю культурного взаємопорозуміння і в самій Україні, бо співіснування на її території християнської і мусульманської культур, що належать різним за своєю історією та традиціями етносам, в умовах їх прагнення знайти шляхи власного історичного самоствердження (інколи в далеких від демократичності формах) підштовхує до відшукання надійних способів взаєморозуміння між культурно-історичними спільнотами, котрі вирізняють себе не в останню чергу по лінії "Бог - людина" і спосіб переживання якими цієї опозиції багато в чому обумовлений факторами, що виникли задовго до прийняття ними світових релігій. Тож необхідно бути ознайомленими з історично виробленими даними етносами способами вщеплення новацій в традиційні матриці світосприйняття, знати зміст самих цих матриць. Вивчення таких суспільно-духовних структур на матеріалі дорелігійної міфології предків сучасних українців значно допоможе нам у зрозумінні психологічного аспекту світосприйняття й самоусвідомлення і самих себе й інших.

Стан наукового дослідження. Метафізичні проблеми в давньоукраїнській міфології потрапляють в поле зору дослідників з моменту зацікавлення інтелектуальною елітою самим явищем народної духовної спадщини, що було характерним для епохи романтизму. Тому першими дослідниками цих проблем були збирачі й систематизатори українського фольклору в ХІХ ст. В. Антонович, О. Веселовський, Ф. Вовк, В. Гнатюк, М. Драгоманов, П. Єфименко, М. Закревський, П. Куліш, М. Маркевич, Я. Новицький, П. Чубинський. В їх доробкові домінує описовий спосіб дослідження, систематизація матеріалу. Екзистенційні моменти світовідчуття тут сусідять з суто буденними речами як однопорядкові явища. Першими спробами інтерпретації міфологічної спадщини українців з боку вияву в ній специфіки опозиції "Бог - людина" були праці М. Костомарова, Я. Головацького, М. Данильченка, Г. Булашева, В. Милорадовича, М. Сумцова, К. Сосенка, в яких вони вже виділяють явища контактів людини з богами, прагнення людини прилучитись до богів, зв'язку почуття людської гідності з цією прилученістю, продукування фантастичних істот, образ яких співпадає з сприйняттям людиною свого становища в світі (Доля). Цим вже був зроблений певний крок до усвідомлення внутрішньої спорідненості смислотворчих актів людини з феноменом трансцендентного, хоч про саме трансцендентне тут ще не йшлося, бо самих язичницьких богів ці дослідники витлумачували як природні явища. Творчість О. Потебні знаменувала синтез літературознавчого, лінгвістичного та філософського підходів, відбувається поворот до суб'єктивізації предмету дослідження, артикуляції екзистенційних станів та метафізичних прагнень, феноменів свідомості в давньоукраїнській міфології через аналіз мовних засобів. В радянській дослідницькій літературі розвідки М. Грушевського, В. Петрова, О. Дея надають немало матеріалу для роздумів про уприсутнення онтологічних та метафізичних виявів у народній творчості, хоч самі метафізичні виміри цієї творчості як самостійний об'єкт аналізу не виступали. Українські вчені в діаспорі (О. Воропай, І. Огієнко, І. Мірчук, С. Килимник, М. Шлемкевич,О. Кульчицький, Є. Онацький) вже здійснюють спроби виявити символічний зміст міфології не лише в природних явищах, але і в людському житті в його темпоральних і позатемпоральних вимірах, звертаються до аналізу екзистенційних станів для розгляду форм почуттєвості людини. Але намагання будь-що-будь довести християнську передзаданість спрямованості усіх духовних пошуків у давньоукраїнській міфології приводила вчених до певних спрощень; невиправдано мало залучались до пошуків метафізичних основ діяльності тексти казок, загадок, оповідок.

Сучасними дослідниками проводяться започатковані В. Проппом, Б. Рибаковим плідні пошуки закодованих у текстах східнослов'янської міфології змістів людського досвіду (А. Бичко, Н. Вєдєрникова, С. Грица, Л. Дунаєвська, В. Люсин, М. Русин, Н. Чумарна). Психологічна та феноменологічна природа міфу розроблюється С. Аверинцевим, І. Бичком, В. Бичковим, В. Іорданським. Р. Кобець, Є. Мелетинським, В. Никитюком, В. Топоровим. Компаративний аналіз давньоукраїнської міфології під оглядом її зв'язків з іншими міфологіями здійснили Т. Голіченко, В. Збенович, О. Знойко, Б. Мозолевський, С. Наливайко, М. Чмихов, Ю. Шилов. Вони заторкують і метафізичні проблеми, але розглядають їх лише з боку спорідненості з іншими культурами і не розкривають внутрішньої генези, класифікації сюжетів давньоукраїнської міфології в розрізі її метафізичних аспектів. Допомогу в розробці дисертаційної теми надають дослідження про сліди міфологічного світогляду в творчості наших предків вже в лоні християнства (В. Горський, М. Долгов, Д. Зеленін, С. Кримський, М. Попович, В. Скуратівський, О. Чебанюк); а також ті праці, в яких заторкуються релікти явища шаманізму, вивчаються впливи архетипів та підсвідомого в творчому акті (Г. Грабович, І. Зязюн, М. Новикова, Л. Плющ, Я. Поліщук).

Важливим елементом дисертаційної теми виступає питання просторово-часових визначеностей в давньоукраїнській міфології. В літературі останніх років проблеми просторово-часових характеристик первісних цивілізацій досліджували І. Андреєв, І. Бойченко, П. Гайденко, М. Дяченко, Г. Єршова, А. Лой, С. Рик, М. Сіверс, О. Частник. Однак треба відзначити, що практично у всіх працях міфічний простір і час розглядаються як незмінна даність, а не як динамічний зрізничкований феномен, внутрішньо пов'язаний з метафізичними вимірами міфології. Але ми не маємо фундаментальних досліджень, де на новітніх методологічних засадах праць Е. Фромма, Г. Гадамера, М. Бахтіна, Й. Хейзінги, М. Хайдеггера, М. Мамардашвілі були б розглянуті засадничі риси метафізичних аспектів давньоукраїнської міфології в єдності її різновидів, етапів та принципів внутрішнього розвитку в контексті світової міфології. Саме це й спонукало автора даної дисертаційної роботи до проведення дослідження, яке могло б певною мірою заповнити ці прогалини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є одним з напрямків опрацювання дослідницької теми "Історія української культури" в Київському Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є виявлення загальних і специфічних рис української дохристиянської міфології як простору самоздійснення людини в її прагненні розкрити себе як вічну, досконалу, споріднену із священним началом істоту в ґенезі переживання нею форм свого відношення до божественного, аналіз цієї міфології з точки зору зародження в ній первісних форм ментальнісних парадигм, продукування нових мислительних конструкцій, моделей освоєння світу.

У відповідності до цієї мети дисертант ставить такі задачі:

* виявити в текстах української дохристиянської міфології ґенезу змістів, значення і місця архетипів у контексті духовно-культурного розвитку;

* прослідкувати процеси переростання архетипічного образу в міфологічний та архетипу в етноархетип в українській дохристиянській міфології як одну з передумов формування метафізичного виміру цієї міфології;

* дослідити вплив і значення окремих психічних станів людини на становлення метафізичного аспекту людської діяльності (на прикладі текстів української дохристиянської міфології);

* на основі аналізу міфологічних текстів виявити ще не досліджені в нашій літературі елементи діяльності архаїчних соціальних структур;

* проаналізувати механізми впливу специфіки організації господарського життя спільноти на способи опредметнення метафізичних потуг людини;

* прослідкувати ґенезу уявлень людини про форми її взаємовідносин з божественним в текстах українських обрядових пісень;

* піддати аналізу феномен загадки та метаморфози цього жанру в контексті розвитку логічного й метафізичного аспектів людського мислення;

* дослідити зафіксовані в текстах українських казок парадигми прилучення людини до сакрального і співіснування з ним;

* проаналізувати ґенезу просторово-часових уявлень в міфологічній свідомості, а також передумови виникнення нових видів знання в продуктах дохристиянської духовної творчості предків сучасних українців.

Об'єктом дослідження обрано тексти української міфологічної спадщини, в яких зафіксовані способи проникнення людини в метафізичні виміри буття, екзистенційні стани свідомості, елементи формування філософського, морального знання.

Предметом дослідження виступає специфіка здійснення і омовлення спроб прориву людини до трансцендентного, осягнення нею метафізичних основ свого існування на етапі, коли ці спроби ще не стають об'єктом рефлексії.

Методологічна основа дослідження зумовлена потребою експлікації міфології як однієї із сфер самореалізації людини, її смислотворчої діяльності і розв'язання екзистенційних проблем. В процесі дослідження автор дисертації спирався на пошукові праці у сфері вивчення природи міфологічної свідомості та філософського знання, на концепції сучасної культуро-філософської думки, які безпосередньо стосуються філософії міфу, культурного символізму, герменевтики. На різних етапах дисертаційного дослідження автор використовував різні методи: історико-генетичний, структурний, компаративний, метод герменевтичного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у вітчизняній літературі українська дохристиянська міфологія піддається розгляду як єдиний, внутрішньо зрізничкований організм в його саморозгортанні, кожен з етапів якого сам по собі становить цілісне утворення і сутність цього цілого найповніше опредмечена в конкретному різновиді (жанрі) міфологічного знання. Весь процес ґенези явища прослідковується під кутом зору ступеневого розкриття закодованих в міфологічних текстах опозицій "людина - священне" чи "людина - боги (Бог)", що теж є новим для нашої літератури. У висліді аналізу поставлених у дисертаційному дослідженні проблем на захист виносяться такі висновки:

* найглибшим коренем, психофізіологічною основою міфології були архетипи. Аналіз зафіксованих в текстах давньоукраїнської міфологічної думки способів раціоналізації цих архетипів виводить на яв одні з найархаїчніших спроб духовно-практичного самоствердження людини в світі - від нейтралізації дії пригнічених інстинктів чи примирення із власним "Я" до формування відчуття власної самості, відповідальності за свої дії, до вироблення здатності переживати відчуття контакту з представниками інших світів, втіленнями світових стихійних сил, що створює найважливіше підґрунтя виникнення метафізичних вимірів знання;

* тексти української дохристиянської міфології (особливо обрядових пісень) дають можливість прослідкувати перехід світоосмислюючого знання від архетипної до міфологічної основи - перехід, який завершує набуття міфологією якості елементу соціально-культурної детермінації пізнання, духовності. Ці тексти уможливлюють дослідження перших рефлексій над виникаючими на базі архетипів продуктами метафізичних прагнень людини;

* аналіз образів, мотивів, сюжетних ходів у продуктах давньоукраїнської міфології дозволяє виявити в ній функціонування екзистенціалів смерті, безсмертя, життя, жертовності, вічності, відповідальності, а через них - дослідити специфіку омовлення метафізичних аспектів оволодіння людиною виявами свого буття;

* українська дохристиянська міфологія надає зразки первісних моделей світобудови, погляди складного багатоступеневого процесу формування просторово-часових уявлень в рямцях міфологічної свідомості. Такі моделі й уявлення були покликані допомогти людині перебороти відчуття трагічності свого буття, здобути перемогу над світовими силами зла;

* в текстах української дохристиянської міфології (головно через сюжети казок) розкриваються процеси генерування людиною життєво-смислових парадигм крізь призму конкретних формоутворень бінарної опозиції "людина - боги (бог)", основними з яких є: споріднення людини з богом, покидання богом людей, пошуки людиною бога і повторне її прилучення до бога;

* через аналіз метафізичного виміру просторово-часових уявлень в українській дохристиянській міфології можна виявити ряд особливостей формування людиною в надрах міфологічної свідомості філософського, морального знання.

Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. В даній дисертаційній роботі здійснена спроба дати цілісну картину української дохристиянської міфології. Отримані в ній висновки можуть бути використані при розробці методологічних принципів історії української культури. Експлікація в дисертації ще зовсім не розкритих в нашій літературі способів творення сакральних текстів під впливом механізмів снобачення та екстатичних станів може допомогти дослідникам психології творчості, літературознавцям при аналізі найдавніших зразків народної словесності.

Обґрунтовані в дисертаційній роботі висновки про форми типологічної єдності різних продуктів міфологічної свідомості і покладені розробкою цього принципу можливості часткової реконструкції втрачених міфів дохристиянської доби можуть згодитись релігієзнавцям у справі вивчення міфологічної спадщини. В дисертації доводиться, що найдавніші видозміни багатьох підставових понять філософії слід шукати в образах та сюжетних ходах міфологічних текстів, тому з результатів дисертаційного дослідження можуть скористатися філософи при розробці проблем формування категоріального апарату знання, в галузі епістемології, історії філософії. Цей же аспект розширює можливості герменевтичних розвідок. Аналіз зафіксованих у текстах давньоукраїнської міфології спроб прориву до трансцендентного, явища анамнезису, а також порівняння цих феноменів із пізнішими філософськими текстами дає матеріал для фундаментальнішого вивчення в царині історико-філософського знання духовно-культурних підоснов гностичних систем, місця гностицизму в історії суспільної думки. Розкрита в дисертації роль метафізичного аспекту в осмисленні й переживанні людьми в надрах міфологічної свідомості явищ життя, у виборі ними напрямків суспільного розвитку і моделей життєвих програм є істотним чинником дослідження проблем культурології, мистецтвознавства.

Матеріали дисертації можуть бути використані при читанні курсів лекцій з культурології, філософії, етики, релігієзнавства, української та зарубіжної культури, історії української літератури.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації обговорювалися на YI Харківських міжнародних Сковородинських читаннях 28-29 вересня 1999 року; на YIІ Харківських міжнародних читаннях 26-27 вересня 2000 року; на Міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми духовності - ІІІ" в Криворізькому державному педагогічному університеті 5-6 жовтня 2000 року; на 7-ій Щорічній науковій конференції Національного університету "Києво-Могилянська академія" 22-26 січня 2000 року; на IY міжнародній конференції "Наука і освіта 2001" в Дніпропетровському національному університеті; на YIII Харківських міжнародних Сковородинських читаннях 28-29 вересня 2001 року.

Публікації. Результати дисертації опубліковані в індивідуальній монографії "Про розвиток духовності українського етносу дохристиянської доби" (11,62 др. арк., 1998 р.); в 20 статтях у наукових журналах та збірках наукових праць; в 6 матеріалах та тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів та висновків. Загальний обсяг тексту дисертації - 360 сторінок. Окрім того, в дисертації міститься список використаної літератури, до якого входить 220 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У "Вступі" міститься виклад актуальності та ступеню наукової розробки теми дисертаційного дослідження, формулюються мета і задачі роботи, розкривається наукова новизна, а також теоретична і практична значущість результатів, які виносяться на захист, подається апробація результатів дослідження.

Перший розділ "Психофізіологічні і духовні передумови формування метафізичного аспекту освоєння світу в українській дохристиянській міфології" присвячений виявленню глибинних підоснов здатності людини до формування первісних структур міфотворчої діяльності і зокрема метафізичного аспекту цієї діяльності. Він складається з двох підрозділів. У першому підрозділі "Архетипічні підоснови конституювання підставових означеностей осягнення людиною світу й себе" розгляду піддаються психофізіологічні носії цієї здатності - архетипи і їх трансформації в процесі міфотворчої діяльності. Глибинними причинами пошуку людиною давніх цивілізацій метафізичних основ свого існування були намагання знайти вихід з ситуації трагічного усвідомлення неминучості смерті, усвідомлення власної окремішності в світі, прагнення самоствердження та інші фактори екзистенційного характеру. У висліді постають спроби людини винести своє "Я" за межі власної індивідуальності і в такий спосіб долучити себе у відчуттях до єдності з силами світових стихій. А роль тих каналів, крізь які людина усвідомлювала свої перші акти співдій з вищими світовими силами, виконали архетипи як явища сфери колективного підсвідомого, найглибші пласти психіки, що репродукують позасвідомі архаїчні душевні порухи у вигляді слабкоокреслених образів. Вростаючи в структури культурного досвіду конкретних соціумів, вони перетворюються в етноархетипи. Ці феномени глибоко розроблені в працях К. Юнга та його учнів. В тих пластах української міфологічної спадщини, які найповніше конденсують в собі архаїчні шари світогляду (замовляння, обрядові пісні, загадки) з боку сконцентрованої в них смисложиттєвої символіки, є такі архетипи й етноархетипи: Аніма, Анімус, бик (тур), вогонь, вода, ворота, гора, дерево, дитина, змія, камінь, квітка, міст, поле, Місяць, Сонце, тин, птах, тінь. Аналіз їх змісту, семантичних трансформацій і способів контекстуалізації в продуктах духовної спадщини українського етносу дохристиянської доби (замовляннях, обрядових піснях, казках) дозволяє виявити закодований в текстах ряд загальнозначущих символів культурно-духовного розвитку людини ранніх цивілізацій, як-то: відчуття своєї самості, відмінності від божества; потреба у виробленні нових ідеалів; здобуття внутрішньої свободи й формування почуття відповідальності; усвідомлення здатності відрізнити добро від зла; зростання здатностей до абстрагування. Архетипи й етноархетипи постали істотною передумовою формування метафізичного виміру світоглядних уявлень людей архаїчних цивілізацій.

Рівночасно перед людиною поставала складна проблема омовлення архетипічних образів, організації їх у структури, котрі б дозволяли сприймати й трансформувати архетипи як текст. Найархаїчнішою формою такого втілення архетипів та етноархетипів у духовній спадщині українців стали замовляння. В дисертації для дослідження метафізичних аспектів у текстах замовлянь як найархаїчніших зразків давньоукраїнської міфології надається метод, що ґрунтується на розумінні перебігу створення замовлянь як багатоступеневого духовно-культурного процесу, елементарним структурним чинником якого виступають архетипи, зраціоналізовані виникаючими в ході духовно-практичної діяльності почуттями (страхом, прагненнями прилучитись до вищих сил, перемогти смерть). Ці компоненти створюють первинний синтез, що своєю чергою стає суб'єктивним підґрунтям для подальшого синтезу, об'єктивним чинником якого виступають вже суспільні стосунки, міфи. Розглянуті в дисертаційному дослідженні під цим ракурсом замовляння розкривають нам не досліджені ще аспекти свого походження і невідомі дотепер функції. Так особливості конструювання образних рядів у низці замовлянь підлягають виявленим в теорії психоаналізу (Фрейд, Юнг) закономірномірностям функціонування механізму сновидіння (згущення, обертання, пересування) і це дозволяє стверджувати, що сновидіння були одним із важливих джерел формування текстів замовлянь. Цей підхід дає можливість пояснити вживання в текстах ряду українських (та й не лише українських) замовлянь незрозумілих слів і висловів, а також розкриває глибинні причини потужного терапевтичного ефекту замовлянь при зіткненні людини з жорстокими з'явами буття. На той же ефект спрямовані й замовляння, в яких міститься опис свідомого занурювання замовлювачем себе в стан, у якому витіснені свідомістю інстинкти знову покликаються до актуалізації з метою захистити людину від страхів і небезпек повсякденного досвіду. Суб'єктивно це сприймалось як подорож шамана в інші світи, про що багато писали М. Еліаде, К. Юнг, Б. Малиновський. Маємо, отже, в текстах українських замовлянь приклад експлікації омовлення перших спроб прориву людини до трансцендентного. Окрім того, що той "інший" світ вважається світом істинних причин і істинних явищ, бачимо в замовляннях упевненість людини в здатності проникнення в справжню суть речей. Це можна оцінити як перші форми метафізичних домагань осягнути підставові засади світу й себе. Тексти українських замовлянь надають матеріал для аналізу первісних уявлень про модель будови світу. Дана модель вибудувана на архетипічних образах (море, гора, дерево, птах, гадюка), які виявляються релевантними стану людської душі і їх існування вважається запорукою збереження здоров'я індивіда чи добробуту групи. Отже, метафізичні проблеми в замовляннях виявляються внутрішньо спорідненими з інтересами й інтенціями людини. українська дохристиянська міфологія буття

У другому підрозділі "Архаїчні зразки міфотворчої діяльності людини в текстах українських замовлянь та обрядових пісень і їх роль у формуванні досвіду відкритості людського буття сфері трансцендентного" в дисертації піддається розгляду зовсім ще не досліджений в нашій літературі процес переходу архетипічного образу в образ міфологічний. Контекстуалізуючись в силовому полі продуктів пізнавальної, аксіологічної, комунікативної діяльності, архетип з одного боку набуває звичної, знайомої для людини форми і цим самим набуває відкритості щодо своєї раціоналізації. З іншого боку архетип надає створюваному образу сакральності, забарвлює його гамою сокровенних почуттів. У висліді створюється міфологічний образ, здатний стати конструктом духовно-перетворюючої діяльності. Тому й міфопоетична картина світу, виображена в замовляннях, включає в себе як поданий в емоційно-ціннісній формі невідкличний елемент відношення людини і світу, внутрішній взаємозв'язок існування світу і здоров'я чи безпеки конкретного індивіда чи групи. Застосування в дисертації методів герменевтики дозволяє розкрити ще ряд особливостей формування замовлянь і назагал української міфології. Наприклад, фіксація й збереження в словах сакрального змісту явищ і дій приводять до того, що й самі слова набувають у замовляннях сакрального значення. Замовляння зберігають в собі першооснову подвійності мови - одночасного утримування в слові його священного значення і профанічності, здрібнювання його змісту. В замовляннях через слова побутової мови вирікається та прапоезія, яка, за виразом М. Хайдеггера, зберігає в мисленні силу істини буття, що відіграло істотну роль у функціонуванні принципу всеєдності в міфологічному світогляді.

В дисертації стверджується, що в тих текстах української дохристиянської міфології, де зафіксовані найархаїчніші пласти міфологічної свідомості, міфологічний образ, що виник внаслідок раціоналізації образу архетипічного, вже починає виступати формотворчим чинником смислопокладальницької діяльності людини. Він же виступає і носієм прагнень людини розширити своє "Я" за межі емпірично відчутого світу у домаганні пережити свою спорідненість з божественним, сакральним. На цьому ступені соціальної й духовної творчості міфологічна свідомість вже оволоділа властивістю відчувати (а точніше передчувати) й бачити в навколишніх речах щось відмінне, глибше й загальніше, аніж вони самі. Це зумовлює вилом за межі тієї конкретної фази міфологічної свідомості, в межах якої духовний зміст предмету ще безпосередньо співпадає з самим предметом у його зовнішній даності (фетиш). На новому етапі метафізичні уявлення проникають у все ширше коло виявів духовної і соціальної творчості людини. Явище замовлянь заманіфестувало цілком визначений тип чуттєвості, що зумовив і конкретні форми витворення та сприйняття вимірів дійсності. Зі зміною типу чуттєвості на просценіум духовного життя виходять інші продукти міфологічної творчості. В українознавстві ці залишки священних текстів прийнято називати обрядовими піснями, при цьому значна їх частка об'єднана дослідниками в клас текстів під назвою колядки та щедрівки. В дисертації обрядові пісні вперше в нашій літературі розглядаються як продукт, що має своєю підосновою психофізіологічні структури свідомості і репрезентує собою подальший розвиток виображення і закріплення в текстах метафізичних пошуків і прагнень людини. Прикінцевий продукт розвитку замовлянь - міфологічний образ - стає вихідним пунктом розвитку метафізичних вимірів дійсності в текстах обрядових пісень. Архетипічний образ тут вже виступає не сам по собі, а в поєднанні з предметною дією, яка розмикає образ на систему світоглядних уявлень, а ті слова, що фіксували образну об'єктивацію архетипів і дій, набувають тенденції перетворення в символи. В той же час міфічна свідомість зумовлювала ставлення до змісту тих понять і образів, котрі позначували сакральне, як до реально існуючих речей і явищ. В цій ситуації на основі понять, що вживались в священних текстах, і створеної ними напруги просторово-часових форм сприйняття й переживання світу виникають ті специфічні форми свідомості, які природним чином ніколи не могли б статись. В силовому полі цих станів стають можливими акти осмислення людиною своїх взаємовідносин із світом. М. Мамардашвілі називає це передумовою філософування. Отже, первісною формою, в якій зароджувались здатності людини до філософського осмислення, були в українській дохристиянській міфології замовляння, а пізніше - священні тексти, які ми сьогодні називаємо обрядовими піснями.

Наступний крок збагачення міфологічної свідомості метафізичними її вимірами полягав через переосмислення людиною в аспекті цих вимірів найважливіших форм своєї самореалізації. Ця проблема розглядається в другому розділі дисертаційного дослідження "Ґенеза метафізичних вимірів осмислення людиною основних сфер життєдіяльності в українських обрядових піснях та загадках". Цей розділ складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі "Оприявнення метафізичних прагнень людини в контексті економічних та соціальних основ своєї життєдіяльності" увага зосереджується на виявленні специфіки впливу соціальних факторів на формування давньоукраїнської міфології. На формування цієї міфології опріч універсально діючих наклали карб і соціальні фактори локальнішого характеру. Це: а) землеробство (основним чином хліборобство) як основа господарських та культурно-духовних стосунків; б) діяльність молодіжної чоловічої ("парубоцької") громади в структурі соціальної організації; в) специфічна форма відносин "людина - боги (бог)" в системі уявлень про найважливіші сфери своєї культурно-перетворювальної діяльності. В дисертації обґрунтовується думка про співзалежність способу господарювання в конкретному соціумі і домінування в його міфології того чи іншого елементу первісного світогляду, наприклад тотемізму або фетишизму.

Ще одним елементом, що виявив потужний вплив на розвиток давньоукраїнської міфології і став дуже поширеним в обрядових піснях, була молодіжна чоловіча організація (Mannerbund). Чоловічі громади, які первинно становили собою правлячі клани племен, були визначальною силою при формуванні соціальних та духовно-культурних структур, зокрема тотемів доби патріархату, а разом зі зміною правлячого клану змінювались і панівні тотеми спільноти, що теж не могло не впливати на модифікації в священних текстах синтезу архетипів та породжених згаданими соціальними факторами мислительних форм, форм омовлення метафізичних прагнень людини.

Крізь призму пошуків форм впливу метафізичних прагнень людини розглядається в дисертаційній роботі і явище ще одного елементу соціальної структури первісного суспільства - жіночі таємні союзи (Weiberbund). Їх діяльність ґрунтувалась переважним чином на усвідомленні життєтворчої ролі жінки, витлумачуваному як акцидентальний вияв креативного природного і божественного начала. Установки, опредмечені в текстах чи обрядах, сполучених з реалізацією цього начала (родинні свята, купальські пісні) дозволяють дослідникові виявити нові, специфічні форми метафізичних уявлень і шукань людини в історичних рамках дорелігійного міфологічного світогляду. Бачимо, наприклад, явище ототожнення людиною себе не просто з могутньою природною стихією, як це є в українських замовляннях, але з продуктивною життєдайною силою, що зумовлює розуміння світу як єдиного й живого цілого, в якому кожен елемент породжує інші своєю чергою сам є породженням іншого. З текстів низки обрядових пісень та казок і оповідок про нечисту силу проглядають архаїчні уявлення про те, що людина вже і в метафізичному плані перестає сприймати себе як однорідну істоту: починають розрізнятись "чоловічі" й "жіночі" способи осягнення свого зв'язку з божественним.

Якщо на більш ранніх етапах (це чітко видно на матеріалах замовлянь) джерелом усвідомлення людиною власної сутності, джерелом і основним каналом вияву її метафізичних прагнень були психофізіологічні фактори - архетипи й архетипічні образи, то в обрядових піснях таким джерелом і основним засобом виображення стає вже мова як достоту культурне явище. В цьому ключі важливим видається аналіз в дисертаційному дослідженні ще однієї (теж зовсім не розглянутої в нашій літературі) функції українських обрядових пісень, яка має безпосередній стосунок до виявлення метафізичних вимірів давньоукраїнської міфології, (особливо в плані розкриття в системі давньоукраїнської міфології уявлень про взаємовідносини людини і богів) - роль духовного еквіваленту процесу оволодіння людиною культурно-речовим світом, світом техніки, ремесел, технології виробництва. В низці текстів щедрівок йдеться про подарунки богів (бога) для людей, серед яких згадуються і знаряддя виробництва, і ремесла, і матеріал для землеробства. У текстах стверджується, що знаряддя праці були подаровані богами людині не просто як засоби ведення господарства і забезпечення добробуту, але і як знак прихильності богів до людей, як запорука шанобливого ставлення людини до богів і їх заповітів. З цього можна зробити висновок про двоєдиний спосіб сприйняття людиною світу артефактів, пов'язаних із технічними засобами, ремеслами, появою землеробства та способами ведення господарства. В дисертації показано, як, з одного боку знаряддя праці, предмети, що втілювали професійні заняття, сприймались людиною в метафізичному плані, тобто як живі, відкриті сутності, а оволодіння ними як символ прилучення людини до вищих сил світу. Та з іншого боку з тих же текстів видно, що люди засвоювали досягнення розвитку техніки і в чисто прагматично-практичному сенсі і цей кут бачення поступово ставав домінуючим у системі світоглядних уявлень. Це мусило привести до переростання в свідомості людини світу живих сутностей у світ тілесно-фізичних предметів, відчужених від світу сокровенних начал в людині. Ця друга тенденція стала одним із "способів забування людиною буття"(Гуссерль) і виразно виявилась у феномені загадок.

В дослідженні показано, як через священні тексти людина осмислювала найглибші, найзагальніші підвалини свого буття, що становить собою дуже важливий аспект метафізичних вимірів давньоукраїнської міфології. Описуючи, наприклад, в тексті колядки чи щедрівки дії господаря по сумлінному виконанню порад-заповідей богів, колядки подають зразки активно-діяльнісної позиції людини в напрямку підтвердження свого статусу улюблениці бога. В такий спосіб в обрядових піснях людина постає як особливий онтологічний феномен унаслідок патерналістського ставлення до неї богів. Особливо виразно це виявляється через парадигму співучасті людини і богів у створенні багатства форм світу та форм життєдіяльності людей. Аналізу цієї парадигми в українських обрядових піснях присвячений другий підрозділ другого розділу роботи "Метафізичний аспект смислотворчої діяльності людини в текстах українських обрядових пісень".

В дисертації ця проблема розглядається через аналіз експлікації в текстах українських обрядових пісень проблеми ідеалу та проблеми упорядкування Хаосу. Вже сам факт звернення в священних текстах до проблеми необхідності формулювання ідеальних зразків соціальних та моральних стосунків у суспільстві свідчить про наявність в духовному світі людини болючої невідповідності між бажаним, належним і дійсним. Людина рефлексує з цього приводу, намагаючись у будь-який спосіб даний конфлікт перебороти. Для цього вона створює ідеал як мислену реальність, в якій ці суперечності зняті. В дисертації досліджуються ті риси, які притаманні саме давньоукраїнській міфології в площині сприйняття ідеалу: а) ідеал подається в текстах не через імперативні настанови, а через демонстрацію в текстах прикладів взірцевих форм спілкування; б) ідеал подається не через дискурсивний виклад, а через роздуми й дії персонажів, що вже стали художніми образами; в) ідеал передається через дію величання; г) в ідеалі зафіксована прилученість людини до вищих істот. В давньоукраїнській міфології між ідеалом та дійсністю немає непереборної межі і всі риси богів чи культурних герої в текстах зрештою приписуються земним людям. Наближення до ідеалу таким чином співпадало з прилученням людини до божественного начала. По-друге, ефект наближення до ідеалу досягався шляхом використання логічного прийому перенесення символу з одного об'єкту на інший. Такого роду перенесення, на думку Л. Вітгенштейна, позначує процес поєднання різних життєпроявів у змісті одного (або кількох) світоглядного принципу, усвідомлення їх як явищ однієї сутності. Отже, в українській дохристиянській міфології вже бачимо процеси переінтерпретації символів, надання їм такого змісту, який уможливив би віднаходження людиною єдиного вектору часових, моральних, онтологічних та метафізичних вимірів.

Тексти обрядових пісень надають солідний матеріал для дослідження такого важливого й ґрунтовного питання метафізичного виміру світогляду як напрямок і сенс суспільного розвитку. В давньоукраїнській (як і в багатьох інших) міфології ця проблема виступила у формі проблеми упорядкування Хаосу. В нашій літературі найпоширенішою версією витлумачення й продуктивного застосування цього явища став розгляд його через діалектику антиподів "Хаос - Логос", започатковану в глибоких працях О.Ф. Лосєва. В рямцях цієї традиції вдалось розкрити ряд особливостей розвитку і української філософської думки. Зворотний бік цієї традиції виявив себе в тому, що вся своєрідність негрецьких міфологічних систем стала вганятись у прокрустове ложе понять і етапів розвитку зовсім відмінної від них культури. В дисертаційному дослідженні виявлені специфічні риси уявлення про Хаос та спроби його переборення, прослідковані історичні форми як цього уявлення так і самих спроб в українській дохристиянській міфології. Перші форми уявлення про Хаос і боротьбу з ним надають нам тексти замовлянь. де Хаос постає як середовище, де всі стихії - в їх числі й ворожі людині - можуть самочинно розпросторювати свій вплив і вони вільні від дії тих сил, до яких людина апелює в надії на свою безпеку. У відповідь індивід намагається "підключити" себе до якогось символічного порядку і в такий спосіб загнуздати сили Хаосу. Засобом для цього постають знову-таки архетипи. Неструктурованому психокосмічному просторові протиставляється упорядкована модель світу, елементи якої мусять захистити людину. За приклад можуть слугувати тексти весільних пісень, в яких є мотив звезення нареченої на гору в нову світлицю, де вона стає невразливою для ворогів. Хаотичне, деструктивне начало, втілюючись з часом в образи чужого племені або чужої людини, допомагало становленню самоідентифікації людини як в індивідуальному, так і в груповому вимірах. Упорядкування Хаосу виступало й побудником для формування ідеалу. По-перше, людина сприймала як хаос щось таке, що вона вже переросла, без огляду на те, структуроване воно чи ні. Коли спосіб організації життя, який уявляється їй справедливим, є вищим від того, що її оточує, тоді вона бачить і витлумачує навколишнє як хаотичне, а внесення в це навколишнє своїх ідеалів, уявлень про належне маркує як вихід з хаосу. Вже в щедрівках бачимо архаїчні форми цих переходів від сущого до належного й навпаки. По-друге, в процес упорядкування в обрядових піснях вкладається й моральний сенс, в якому беруть участь різні сутнісні сили людини. Отже, ідеал в давньоукраїнській міфології - це те, що в найвичерпнішому наповненні протиставляється Хаосові. Дилема "суще - належне" в її метафізичному вимірі розглядається в цій міфології через уявлення про Хаос та вихід з нього до ідеалу.

Наступним кроком у розумінні людиною напрямку й сенсу історичного процесу (як це репрезентовано в українських обрядових піснях) стало введення в систему уявлень про упорядкування Хаосу принципу циклічності розвитку світу. Свідоме введення принципу циклічності стало істотним моментом дисциплінування соціальної організації людства як необхідного елементу упорядкування світу. В українських колядках, щедрівках, весільних піснях цей процес отримав образне міфологічне оформлення в сюжеті про приборкання й осідлання юнаком коня. В українських весільних піснях сюжет з осідланням коня пов'язується також із введенням інституту шлюбу як елементу організації суспільства в протиставленні хаосові безладного дошлюбного існування. Усталена традиція повторення цих текстів під час новорічних містерій чи весільних церемоній покликана була ствердити думку про неможливість тривання раз і назавжди отриманої перемоги над Хаосом життя, про необхідність циклічно повторюваного акту внесення упорядкування в суспільств, а включення індивідуума до віками повторюваних колективних містерій, породжує в ньому відчуття власної прилученості до історії світу, етносу і його традицій, відчуття власної відповідальності за їх долю. Так формується особистість, виникає історична свідомість. І, нарешті, найвищою формою вияву метафізичних вимірів переборення Хаосу, представленою в текстах українських обрядових пісень, є включення (як і в замовляннях) упорядкованої моделі світобудови в контекст пошуку людиною відповідей на глибинні питання буття.

В системі української дохристиянської міфології обрядові пісні виступають своєрідним містком між замовляннями та тими продуктами духовно-практичної творчості, котрі виникають під впливом зникання старих язичницьких уявлень і в яких метафізичні виміри світогляду набувають нових граней. Найхарактернішим типом таких продуктів у давньоукраїнській міфології виступають загадки. Їх аналізу присвячений третій підрозділ другого розділу дисертації "Трансформації феномену відкритості людського буття трансцендентному в умовах розкладу язичницького світогляду (на матеріалі українських загадок). Вперше в нашій літературі феномен української загадки піддається аналізові з точки зору виявлення її зв'язку з тими формами людської діяльності, за допомогою яких людина намагалась проникнути у сферу трансцендентного. Над цією проблемою плідно працював Й. Хейзинга. В дисертації на матеріалі українських загадок, замовлянь, дитячих ігор досліджується роль священного ритуалу як явища, генетично спорідненого із загадкою. Цей аспект розгляду загадки дозволяє розкрити не досліджені ще аспекти виникнення і функціонування українських загадок. Так само як і ритуал загадка а) була засобом вербального супроводу заклинальних обрядів; б) допомагала в спробах пом'якшити відчуття трагічності буття, пов'язане з фактом часової обмеженості людського життя, шляхом осягнення через загадування й відгадування сакрального знання про виникнення й будову світу, знання про трансцендентне; в) служила каналом передачі знання про історію походження свого роду чи племені, про їх тотеми, міфи, табу, моделі поведінки. Отже загадка в системі давньоукраїнської міфології первинно була одним із засобів людини впливати на світ, зміцнити власний статус космічної істоти, розв'язувати екзистенційні, метафізичні проблеми. В дисертації доводиться, що загадки становлять серйозний допоміжний матеріал для часткової реконструкції деяких втрачених нині текстів міфів дохристиянської доби, зокрема міфів про походження світу, про боротьбу богів чи космічних сил. Через загадки можна також побачити, як трансформуються уявлення про просторово-часовий континуум. Українські загадки, в яких назви предметів чи явищ подаються зашифровано, через евфемізми, алегорії, доносять нам уламки інформації про ситуацію взаємоперехрещення кількох мовних систем в суспільстві, в якому почалась серйозна ломка первісної міфологічної системи світогляду.

Природа загадки є подвійною: з одного боку вона закорінена в феномені сакрального ритуалу, а з іншого - в "ігровій природі людської діяльності" (Й. Хейзинга). В дисертації показаний генезис форм цієї подвійності в українській загадці. Ігровий елемент спочатку виступає в ній як піпорядкований, але гра в міру заміни мисленнєвих та мовних кодів у свідомості соціуму поступово підкорює собі засадничі риси загадки, що є віддзеркаленням процесу відмирання старої міфології, старих форм сакральності та спілкування з трансцендентним. У цьому зв'язку в дисертації висвітлюється явище здрібнення (термін М. Бахтіна) в українській загадці, що втілює себе в фамільяризації, в тому числі й стосовно метафізичних проблем. Екзистенційні питання в загадках теж зазнають трансформацій в напрямку їх профанізації, вульгаризації. Але з іншого боку загадки оприявнюють і новий спосіб освоєння світу людиною, нові виміри "відкритості буття" (М. Хайдеггер). Людина вже вчиться бачити цінність речей в них самих, у їх власній природі. Загадки, отже, ілюструють велетенський крок у процесі переростання культури в цивілізацію, в розвиткові метафізичних вимірів свідомості.

Логічно наступним кроком у розвиткові метафізичних уявлень в українській дохристиянській міфології стало функціонування цих уявлень в контексті процесів визрівання в структурі міфологічної свідомості усталених мисленнєвих структур, утворень-моделей, творення стійких парадигм мислення, в основу яких знову-таки покладені різні аспекти опозиції "людина - боги (бог)". Найповніше втілення ця ступінь розвитку метафізичних уявлень отримала головним чином в казках. Аналізові ментальнісних парадигм, передумов зародження нових форм знання та формування логічного апарату мислення в українській дохристиянській міфології присвячений третій розділ дисертації "Явище формування ментальнісних парадигм міфологічної свідомості в текстах української дохристиянської міфології", який складається з трьох підрозділів. Перший підрозділ "Екзистенціали та парадигми осмислення людського буття в жанрі української казки" розкриває ґенезу виображених через сюжети українських казок моделей осмислення людиною глибинних аспектів свого буття й свого призначення в світі. З метою повнішого й послідовнішого розкриття характеристик цих моделей послідовність їх розкриття в дисертації визначається ступенем їх складності та опосередкованості іншими парадигмами.

Щонайперше дослідженню підлягає символ найбезпосереднішого виразу людської екзистенції - ставлення людини до власної скінченності, до смерті. В казках це питання втілилось у зверненні до феномену безсмертя,. яке є наскрізною темою і в українських казках, хоч в різних текстах і наповнюється різними семантичними відтінками: стан загрози смерті когось із рідних або близьких людей спонукає героя вирушити на пошуки речі, що рятує від смерті (цілющої трави, золотих яблук, живої води). Можна стверджувати, що сутнісний контекст цього сюжету розмикається й на глобальніший вимір людського самоусвідомлення - на відчуття людиною перспективи власної смерті і прагнення позбутись її неуникності шляхом виходу у сфери трансцендентного. В цій площині давньоукраїнська міфологія виявляє типологічну спорідненість з багатьма іншими міфологіями, численні сюжети яких ряхтять перемогами героїв над силами, що уособлюють смерть (Одін, Тяньтай, Геракл, Гільгамеш, та ін.). В українських казках низці героїв також вдається повернутись з "того світу", з світу мертвих чи то завдяки здобуттю за допомоги божественної істоти надзвичайних властивостей (казки "Ох", "Мадейове молоко"), чи то сили ("Іван-Вітер"), доброго вчинку ("Котигорошко") або при допомозі доброї істоти-тотему ("Івасик-Телесик"). Відкриття людиною в собі безсмертної суті означає утвердження в її свідомості відчуття спорідненості з вічним і безконечним началом, а щоразу нове переживання цього відчуття через повторювання міфу та ритуалу, що супроводжує цей міф, має своїм наслідком процес ствердження особистісного первня. Характерно, що в низці казок здобуття героями безсмертя відбувається тільки після того, як вони витримали попередні випробування і пройшли належні перевтілення. Для нас цей останній аспект видається вельми важливим, бо дозволяє вийти на новий рівень розгляду проблеми: через дослідження повіданих в текстах казок шляхів досягнення безсмертя розкрити ті цінності, котрі в часи творення даних текстів вважались найвагомішими для досягнення найвищої мети життя і котрі вказують на точки перетину повсякденно-прагматичних, моральних, космологічних установок та сподівань авторів міфів. Як свідчать сюжети багатьох казок, такими цінностями здебільшого виступають дотримання старих традицій, обрядів, пошанування священних речей, милосердя, щедрість. Інший мислительний хід в українських казках, покликаний пом'якшити екзистенційну трагедію смерті, полягав у визнанні смерті явищем вищої справедливості. В казках " Бідний чоловік і Смерть", "Смерть" приречення героя на вічне життя розцінюється як покарання, присудження його на муки. Прагнення безсмертя проступає в українській дохристиянській міфології не як проста перемога над смертністю, не як витіснення смерті зі свого звичного буття, але як елемент, притаманний зовсім новій природі людини.

Аналіз проблеми безсмертя в українській дохристиянській міфології актуальний ще й тим, що він надає матеріал для глибших досліджень проблеми ставлення людини до смерті в історії світової філософської думки, зокрема в античній філософії, адже той тип бінарної опозиції "життя - смерть", який зафіксований в казках, є архаїчнішим, логічно первіснішим щодо філософських рефлексій давньогрецьких мислителів.