Метафізичні виміри української дохристиянської міфології

Сюжети казок, пов'язані із здобуттям безсмертя, репрезентують себе також і в якості засобу досягнення ще однієї основоположної мети людини - прилучення до бога (теозис). Ця установка, будучи одним із напрямків метафізичного явища взаємовідносин людини і священного, перетворилась в одну з основоположних парадигм смислопокладальної діяльності людини архаїчних цивілізацій і по-різному унагляднювалась в різні культурно-історичні епохи. Вона втілилась в текстах численних міфів, в їх числі й українських. Тут ми вже маємо справу із значно розвиненішим і нюансованішим продуктом міфологічної свідомості у порівнянні з отожненням людиною себе з вищими силами чи опікунсько-патерналістською формою ставлення богів до людини як це ми бачили в замовляннях та обрядових піснях. Найчастіше проступає явище прилучення до бога в сюжетах казок, де герой у фіналі одружується з героїнею, яка має ознаки божества.

Екзистенційний аспект явища прилучення людини до бога в українських казках висвітлюється також через сюжети, обставлені фактажем морального характеру, які узасаднюють мотивацію дій персонажів. Достойним божественного шлюбу виявляється в казках лише той герой, який здобув у процесі здійснення подвигів чи вчинків морального характеру ті риси, які наближують його до богів, наприклад здатність управляти стихіями. Той почуттєвий світ, який сформувався в людини в силовому полі переживання нею можливості шлюбно-родинної форми поєднання з богами і божествами, став генератором, "зрощувальною силою" (Кант), яка зцементувала в єдину й важкопроникливу цілість пласти давньоукраїнської міфологічної культури. В дослідженні виводиться думка, що парадигма прилучення людини до бога становить собою необхідний чинник готовності людини до продукування філософських і релігійних поглядів, до формування свідомості в її трансцендентальному вимірі, що згодом проросло в системах світових релігій.

В дисертації прослідковується і зворотний зв'язок парадигми прилучення. Він полягає у виникненні усвідомлення суперечності між помисленою можливістю і реальною недосяжністю мети прилучення. Результатом стало болісне почування нереалізованості власної істоти й власного життя. З цього в лоні міфологічної свідомості постала і втілилась в сюжети казок ще одна парадигма, яку можна було б назвати парадигмою втрати і повернення бога. Важливість її дослідження полягає в тім, що вона конденсує духовний досвід людства в моменти втрати старих і пошуку нових ідеалів. В дисертації (теж вперше в нашій літературі) виділяється чотири етапи генезису цієї парадигми: полишення богами людей і перетворення в космічні тіла; покидання богами людей внаслідок порушення людьми встановлених богами табу; переживання людьми втрати бога як втрати сенсу життя і як наслідок - зміни смисложиттєвих орієнтирів; намагання людини власними діями повернути втрачену прихильність бога і повторно прилучитись до нього. В дисертації на матеріалі українських казок розглядаються всі ці етапи з боку їх екзистенціального, світоглядного наповнення. Особливий акцент робиться на аналізі казок, де йдеться про виображення почувань людини після втрати бога, відчуття власної провини за цю втрату. Це породжує явище сумніву в його метафізичному вимірі. Важливими постають і сюжети з описуванням в казках намагання людини повернути втрачену спорідненість з божественним началом, розповіді про шляхи цього повернення. Ці установки опредметнюються в сюжетах, в яких герой вирушає на пошуки втраченої нареченої, сестри і т. ін. (яка втілює собою божество) і врешті-решт поєднується з нею.

Суттєвою формою експлікації світоглядної парадигми втрати й повернення бога в українській дохристиянській міфології виступає також метемпсихоз - явище, достатньо розроблене в світовій психологічній літературі, зокрема в психоаналітичних концепціях Юнга, Адлера та їх послідовників, але ще недостатньо збагачене конкретикою матеріалу світової міфології. Давньоукраїнська ж міфологія надається до такого розгляду вперше. В дисертаційному дослідженні на матеріалі текстів українських обрядових пісень та казок не лише доводиться факт використання феномену метемпсихозу в формуванні уявлень про відношення людини до божественного начала, але й вперше в нашій літературі прослідковано специфічні форми вияву метемпсихозу, а також генезис цих форм в українській дохристиянській міфології. В дисертації виділяються й досліджуються такі форми метемпсихозу: звуження свідомості, воскресіння героя, відродження-переображення героя. Звуженням свідомості називається в дисертації позначувана в текстах експлікація стану зниження напруженості душевних та інтелектуальних сил персонажу, позбавлення його надзвичайних здібностей, а подеколи і звичних для людини здатностей. В українських казках це зазвичай подається через образ ув'язненої злої сили, яку мимохіть визволяє герой. Воскресіння героя (як правило після насильницької смерті) в казках з'єдинене із станом переживання людиною відчуття перемоги над остаточністю смерті й конечністю власного існування подібно до того, як християнин переживає відчуття такої перемоги під впливом сприйняття вісті про воскресіння Ісуса Христа.

В українських казках існує кілька різновидів воскресіння як виявів метемпсихозу. Першим, історично найархаїчнішим є воскрешення героя і повернення його до попереднього статусу якоюсь зовнішньою щодо нього істотою (твариною-тотемом, добрим божеством) при абсолютній пасивності героя, яке ще не супроводжується метафізичним переображенням героя, але екзистенційна ідея перемоги над смертю через заступництво вищих істот вже відверто перевершує в текстах елемент відображення в них обрядодій ініціації. Вищим проявом явища воскресіння в текстах низки українських казок є воскрешення героя з одночасною зміною його онтологічного статусу (відродження-переображення). В сюжетах такого роду герой після воскресіння стає довершенішою, достойною одруження з богинею істотою. Маємо тут вже оприявнення уявлення про можливість поєднання людини з богом, приклад експлікації пошуків людиною власної самототожності через розкриття безконечності, трансцендентальності своєї природи.

Ще однією особливістю прояву парадигми втрати й віднаходження бога в українській дохристиянській міфології є те, що вона вказує нам на зафіксоване в текстах казок явище продукування людиною символічних станів свідомості як реальних подій, що становить одну з передумов виникнення акту філософування, філософського знання. Зміст цього розкривається в другому підрозділі третього розділу дисертації "Зародження передумов виникнення філософського, морального знання в українській дохристиянській міфології". Ґенеза зародження нових видів знання розкривається через аналіз тих сюжетів і мотивів казок, в яких утримуються закодовані акти філософування - як розумів цей феномен М. Мамардашвілі - такі акти осягнення нашого "буття-в-світі", коли суще розкривається нам на межі позадосвідного чи навіть у своєму короткомоментному виході за цю межу; це акти, що існують як форми вчування людини в екзистенційний вимір власного буття. Самі ж ці акти, їх розгортання в текстах українських казок розглядаються в дисертації через такі символічні стани-явища як жертвопринесення (жертвенність), абсолютна честь, анамнезис.

Аналіз стану-явища жертвенності в українській дохристиянській міфології свідчить, що воно активно використовувалось для розширення шляхів прориву людини до трансцендентного. Найчастіше в сюжетах українських казок фігурує катарсичний варіант жертвенності, в якому необхідність жертви постає як наслідок порушення персонажем якогось табу або усталеної моральної норми. Метафізичний аспект жертвопринесення тут ще не представлений - він виходить на перший план в тих текстах обрядових пісень і казок, де жертвопринесення виступає як акт особистісного прилучення персонажу до творення світу, наприклад в купальських піснях.. В дослідженні розкриваються також метафізичні аспекти тих сюжетів, в яких жертовність подається крізь призму опозиції "Життя - Смерть "і виступає засобом досягнення особистого безсмертя. Здійснюється в дисертації також компаративний аналіз висвітлення явища жертвенності в міфологіях індоєвропейських народів. В дисертації робиться висновок, що стан свідомості, відображений в міфологічних сюжетах про жертвопринесення через роздуми й дії героїв, складає елемент психологічної підоснови появи такого культурно-філософського явища як гностицизм. Інший вимір поставленої проблеми розкривається в текстах казок, в яких герой сам обирає для себе жертовну смерть задля торжества справедливості. В цих сюжетах вже проступають перші обриси певної межової ситуації, переживання якої створює те силове поле, в котрому й виникають нові виміри свідомості.

Особливої виразності описування цього стану досягає в текстах, де виображений стан-явище абсолютної честі. Виявлення внутрішньої змістової структурної організації текстів ряду казок при описуванні стану-явища абсолютної честі дозволяє нам дізнатись, як реагувала людина в рамках міфологічного світогляду на ситуацію екзистенційного вибору, якою мірою в системі цього світогляду феномен моральності задає людині способи усвідомлення свого місця і самоствердження в світі. Найчастіше стан-явище абсолютної честі репрезентований в казках сюжетом мимовільного продажу батьками свого єдиного сина невідомій істоті (як потім виявляється - вищій істоті). Особливо важливий в даному разі опис душевного стану батьків, коли вони стоять перед вибором: дотримати необачно даного слова і втратити єдину дитину чи знехтувати обіцянкою і зберегти життя синові. В дисертації розглядаються також інші найтиповіші антиномії, які зустрічаються в українських казках і які маніфестують поставленість людини в ситуацію екзистенційного вибору: вибір між лініями поведінки, одна з яких знаменує моральний вчинок коштом втрати життєвого добробуту, а інша - продовження звичного життя коштом відмови від доброго вчинку; мученицька смерть супроти збереження свого доброго імені; офірування собою чи допущення смерті дорогої істоти; втрата життя, доброго імені свого чи інших задля збереження моральних устоїв versus збереження космічного порядку, усталених норм. Описані тут стани людини, поставленої в ситуацію антиномійного вибору (в якому однією з альтернатив виступає моральний вчинок, а іншою - звичний спосіб життя і в якому особистісне невіддільне від трансцендентно заданого), вістує нас про факт усвідомлення авторами казок існування якогось особливого виміру буття, який ми сьогодні називаємо моральністю, а знання про нього - моральним знанням.

Зародження нових видів знання в давньоукраїнській міфології демонструється також через явище анамнезису. В дисертації розкриваються нові, ще не досліджені грані феномену анамнезису, зокрема історичні форми його омовлення в дофілософському знанні. В українських казках анамнезис репрезентований тими сюжетами, за якими герой певний час перебуває під опікою божественної істоти, затим, на короткий час розлучившись із нею, герой забуває її і піддається впливові повсякденності або навіть ворожих сил. Але врешті-решт герой пригадує своє минуле і робить вибір на користь поєднання із втраченою покровителькою.

Фіксуємо тут гносеологічно найраніший опис факту трансформації відчуття самототожності і потреби зміни цієї самототожності. Навіч також переживання метафізичної наповненості свого буття і анамнезис в даному разі слугує засобом для спроб набути статусу улюблениці бога й поєднатися з ним, Важливо й те, що в казках герой робить вибір на користь повернення під опіку бога цілком добровільно. І цей добровільний, свобідний вибір героя на користь колишнього опікуна виступає вже як моральна дія, а сам процес вибору постає як напружений психологічний стан, стан філософування, через який виводяться нові знання й стани духовного відношення до світу. А це вже є перші форми ієрофанізації чуттєвого сприйняття як ще одного каналу розмикання культури на породження морального і філософського знання. Казки, отже, надають нам немало матеріалу для вияву актів продукування, надають можливість проникнути в сам процес цього продукування, розкрити його механізми, ряд його логічних характеристик, наприклад виявити ґенезу уявлень про простір і час в дофілософському знанні.

Ці проблеми розглядаються в третьому підрозділі третього розділу дослідження "Особливості формування апарату логічного мислення в текстах давньоукраїнської міфології (на прикладі просторово-часових уявлень в міфологічній свідомості)". Досліджується ця проблема крізь призму аналізу виявлених в текстах казок намагань людини розв'язати за допомоги просторово-часових уявлень екзистенційні питання свого буття, а також під поглядом виявлення в давньоукраїнській міфології через формування апарату логічного мислення спроб прилучення людини до трансцендентного. В дисертації піддана розгляду ґенеза уявлень про простір і час в давньоукраїнській міфології. Детальне вивчення текстів давньоукраїнської та інших міфологій виразно висвітлює складну багатовекторну напрямленість і зумовленість просторово-часових орієнтацій людини дорелігійного міфологічного світогляду, серед яких прагнучість до вічності, намагання засвідчити свою приналежність до безконечного відіграють істотну роль. В дисертації виникнення й становлення просторово-часових уявлень в давньоукраїнській міфології розглядається в горизонті виявлення намагання людини розв'язати важливі екзистенційні питання, знайти шляхи прилучення до священного і обґрунтовується висновок, що однією з глибинних передумов зародження просторово-часових структур в давньоукраїнській міфології була внутрішня налаштованість людини на боротьбу з силами зла, намагання уберегти себе від згубної дії злих сил, знайти шляхи подолання цих сил. Уявлення про час в цьому контексті опредметнюється щонайперш як втілення прагнень людини позбавити носія світового зла атрибуту безсмертя шляхом уведення цієї міфічної істоти в часову систему координат. В давньоукраїнській міфології цей носій представлений міфологізованими архетипами змія, Аніми чи Анімуса (персонажами Кощія, Змії, Яги, короля та ін.), яких у фіналі казки вбиває герой, нейтралізувавши заздалегідь ті фактори, які роблять носія зла істотою вічною. Вбивство героєм раніше безсмертної злої сили означає одночасно і встановлення нового, особливого типу світогляду, в рамках якого нічого вічного в живому світі не існує, і розкриває конкретний спосіб поєднаності уявлень про простір і і час в дорелігійному міфологічному світогляді. Здійснення кроку по введенню часових координат для впровадження ідеї зникомості Зла поступово вносить зміни у всю систему міфологічного світовідчуття. Цей крок починає резонувати й на інші елементи смислового поля проблеми безсмертя і вона відтепер мусить узгоджуватись із вимогами і законами просторово-часового конструювання. Це й було підґрунтям поділу часу на міфічний та епічний. Тому спроба людини осягти екзистенційну проблему безсмертя виображується в пізніших міфологічних текстах у вигляді спроби проникнення героя в інший темпоральний вимір, а позачасовість тепер вже співвідноситься з божественністю.

Просторовим аналогом поділу історії на часовий і позачасовий періоди постає в давньоукраїнській міфології поділ світу на "цей" і "той", причому обидва світи втілюють собою "мислительне місце", топос вибудовування людиною своєї духовності, свого само-ототожнення. Перші форми просторово-часових уявлень в міфології - це, таким чином, спроби людини прорвати межі себе як " ось-зараз-тут- даної" істоти. В дисертації також виділяються етапи, які пройшов процес самоусвідомлення людини в горизонті продукування нею просторово-часових визначеностей. На першому етапі суб'єктом творення простору й часу виступають в міфології боги, демони чи культурні герої. Людина на цьому етапі пізнає себе через свої іноформи, перебуваючи в просторі, який створили вищі сили, і в такий спосіб прилучається до них. На другому етапі цей процес уявляється вже як діяльність самої людини в співдії з вищими силами. Цей етап широко представлений в українських обрядових піснях та казках.

Виявлення динаміки просторово-часових уявлень людини міфологічного світогляду допомагають розкрити і ряд особливостей формування логічного устрою міфологічного мислення. В дослідженні стверджується що вихідною опорною точкою продукування мислительних форм міфологічного світобачення (відбитих в текстах замовлянь, обрядових пісень, а найголовніше казок) виступає архетип, який сполучується з образами та уявленнями, здобутими досвідом конкретного соціуму та індивіда, і відтак набуває нових характеристик, а, виходячи за рамки своєї первісної антропоморфної форми, надає міфологічному образові нових вимірів. Міфологічний образ переростає у вироблений міфологічний образ-поняття, своєрідний ейдос. Порівнюючи його із зовнішніми формами тих реальних об'єктів, відповідником яких є вироблений образ-поняття, індивід постає перед вимогою формування в собі умовності сприйняття зорових форм. Так формується здатність до символізації.

Значно складніший і вже зовсім іншого рівня синтез спостерігаємо в логічній структурі казки. В текстах казок архетипи не просто накладаються на отримані ззовні продукти сприйняття, але й взаємодіють з константами метафізичних пошуків людини. В процесі переживання людиною продуктів такого синтезу психологічно досягається стан особливої форми сприйняття сакрального, осягнення вищої істини. В священних текстах продуктами досягнення такого стану знову-таки постають базові схеми розв'язання екзистенційних проблем типу набуття безсмертя та ін. Своєрідність засобів вияву ідеї в даній пізнавальній ситуації зумовлена тим, що відношення до священного об'єктивізується через стосунки персонажів-архетипів, а до психологічної передданості архетипічного образу додаються набуті емпіричним досвідом характеристики: володіння мовою інших живих істот, здатність до перевтілення в інші істоти та предмети. Все це стає засобами змін уявлення про метафізичний статус людини.

В дисертації обґрунтовується висновок, що обмеженість засобів пізнання переважно архетипічними образами накладає обмеженість і на форми відкритості людини священному. Якщо людина в міфі оперує образом, то первісною формою вияву образу природно виступає дія. Тому в найархаїчніших пластах міфу чи давньої казки герой не рефлектує над словами чи установками, а реагує лише на дію, хоч це й суперечить зафіксованому дослідниками факту здатності людей ранніх цивілізацій тонко оцінювати настрої й невисловлені бажання. Такого роду невідповідності підштовхували людину до болісного усвідомлення екзистенційної трагічності буття. З іншого боку ця невідповідність стає вихідним актом розширення здатності людини розкривати в собі духовну особистість трансцендентального масштабу. В такий спосіб в системі дорелігійного міфологічного світовідношення витворювалась здатність продукувати духовну ситуацію, котра психологічно уможливлювала виникнення філософського знання. Тепер вже одночасно в ході мислительних процесів формуються здатності до нових видів переживань.

Отже, вивчення продуктів української (як і багатьох інших) дохристиянської міфології під кутом зору її метафізичних вимірів розкриває перед нами нові аспекти формування знань, почуттів, переживань людини до етапу оволодіння нею філософською та науковою рефлексією. В цьому неперехідне значення міфології, в тому числі й української.

У "висновках" приводяться основні узагальнення, підводяться підсумки дисертаційного дослідження, визначаються напрямки подальшої розробки проблеми.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ятченко В.Ф. Про розвиток духовності українського етносу дохристиянської доби. Монографія. -К.: Віпол, 1998. - 200 с.

2. Ятченко В. Інфільтрація християнського світогляду в тексти українських замовлянь. //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності /Збірник наукових праць. -К.: Видавничий центр КДЛУ, 2000. - С. 303-308.

3. Ятченко В.Ф. Явище анамнезису та його застосування в жанрі української казки //Мультиверсум. Філософський альманах. -К.: Український центр духовної культури, 2000. - № 20. - С. 131-139.

4. Ятченко В.Ф. Проблема ідеалу в українських обрядових піснях // Грані. - Дніпропетровськ, 2001. -№ 4(18). - С. 75-79.

5. Ятченко В.Ф. Психофізіологічні фактори в системі духовної творчості людей "колискових цивілізацій" //Мультиверсум. Філософський альманах. -К.: Український центр духовної культури, 2001. -№ 21. - С. 67-73.

6. Ятченко В.Ф. Ґенеза просторово-часових уявлень і форм почуттєвості в давньоукраїнській міфології //Мультиверсум. Філософський альманах. - К.: Український центр духовної культури, 2001. -№ 22. -С. 117-123.

7. Ятченко В. Преображення героя в українській казці як спроба прориву людини до трансцендентного //Мультиверсум. Філософський альманах. -К.: Український центр духовної культури, 2001. -№ 24. -С. 162-168.

8. Ятченко В.Ф. Екзистенціальні аспекти уявлення про простір і час в українській дохристиянській міфології //Мультиверсум. Філософський альманах. -К.: Український центр духовної культури, 2001. - № 25. -С. 147-154.

9. Ятченко В. Проблема сенсу суспільного розвитку в давньоукраїнській міфології //Грані. - Дніпропетровськ, 2001. -№ 1(15). -С. 115-119.

10. Ятченко В.Ф. Людина і божество в українських обрядових піснях //Грані. - Дніпропетровськ, 2001. - № 3(7). -С. 65-69.

11. Ятченко В. Про роль і функції загадки в розвитку духовності українського етносу //Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності /Збірник наукових праць. -К.: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - С. 202-207.

12. Ятченко В. Вплив психофізіологічних факторів на формування феномену замовлянь //Українське релігієзнавство. Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України,- 2001. -№ 18. -С. 78-85.

13. Ятченко В. Мотив утрати Бога в українських казках //Українське релігієзнавство. Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, 2001. - № 19. - С. 78-85.

14. Ятченко В.Ф. Жертвопринесення і його відображення в жанрі української казки //Вісник Дніпропетровського університету. - ДНУ, 2001. -№7. - С. 174-179.

15. Ятченко В.Ф. Космогонічний міф в українській фольклорній спадщині //Практична філософія. - К.: Центр практичної філософії, 2001. - № 3. - С. 179-184.

16. Ятченко В.Ф. Парубоцька громада як елемент соціальної структури первісного суспільства і її вплив на духовну культуру предків українців. //Вісник Київського ун-ту ім. Т. Шевченка. Серія "Філософія. Політологія". - Вип. 41. - 2001. - С. 264-267.

17. Ятченко В.Ф. Про роль соціальних чинників у формуванні давньоукраїнської міфології //Українське релігієзнавство. Бюлетень Української Асоціації релігієзнавців і Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, 2002. - № 21. -С. 31-37.

18. Ятченко В. Метафізичні виміри переходу від міфу до казки // Українське релігієзнавство. -2002. - № 22. - С. 23-30.

19. Ятченко В.Ф. Про деякі аспекти феномену перевтілення в українських казках. //Філософія, культура, життя. - Дн-ськ.: Наука і освіта, 2001. - Вип. 13. - С. 131-137.

20. Ятченко В.Ф. Пошуки безсмертя в українській міфології (на матеріалах українських казок) // Філософія, культура, життя. Дн-ськ.: б/м, 2002. - Вип. 12. - С. 217-221.

21. Ятченко В.Ф. Парадигма віднайдення бога в українських казках// Практична філософія. - К.: Центр практичної філософії. - 2002. № 1. - С. 179-184.

22. Ятченко В.Ф. Проблема формування моральної свідомості в українських казках // Грані. Дніпропетровськ, 2002. - № 2. - С. 82-86.

АНОТАЦІЇ

Ятченко В.Ф. Метафізичні виміри української дохристиянської міфології. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук з спеціальності 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2002.

Дисертація присвячена дослідженню метафізичних аспектів в українській дохристиянській міфології через аналіз таких її складників як замовляння, обрядові пісні, загадки, казки. В дослідженні розглядається ґенеза формування в міфологічній свідомості архаїчної моделі світобудови, її зв'язку з найважливішими потребами і формами людської життєдіяльності, уявлень про місце й призначення людини в світі. Показано, як крізь призму світоглядної опозиції "людина - бог" осмислювався в текстах українських замовлянь і обрядових пісень ідеал суспільних відносин, духовного життя, сім'ї. В дисертації показано, як аналіз українських казок під кутом зору виявлення в них метафізичних аспектів світоглядних установок дозволяє розкрити в них ряд екзистенціалів та нових способів осмислення людиною буття, виявити шляхи пошуку людиною досягнення станів прориву до трансцендентного. Досліджено мислительні парадигми, в основі яких лежить відношення "людина - трансцендентне" і які пронизують основну масу казок й визначають їх спрямованість та функції.

В дослідженні виявлено й піддано аналізу ті пласти міфологічних текстів, які утримують в собі інформацію про досягнення людиною духовно-психологічних станів, культивування яких уможливлює акти філософування, породження морального знання. Досліджуються проблеми формування просторово-часових координат та передумови створення логічних форм осмислення екзистенційних ситуацій в системі давньоукраїнської міфології.

Ключові слова: українська міфологія, архетип, простір, час, замовляння, обрядові пісні, загадки, казки, метафізика, екзистенціал.

Ятченко В.Ф. Метафизические измерения украинской дохристианской мифологии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. Киевский университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2002 г.

Диссертация посвящена исследованию метафизических аспектов украинской дохристианской мифологии, представленной заговорами, обрядовыми песнями, загадками, сказками. В диссертации украинская дохристианская мифология рассматривается со стороны своей соотнесенности с вопросами глубинных основ человеческой жизни, с генезисом форм артикуляции переживания человеком своей связи с трансцендентным. В основу исследования этих проблем в диссертации положен принцип развития мифологического знания от форм, обусловленных психологическими факторами, к формам, порожденным факторами социальными, духовными. В этом разрезе логически первыми продуктами попыток решения метафизических проблем в украинской дохристианской мифологии выступают заговоры. Поскольку их подосновой и основной структурной единицей выступают архетипы, диссертант исследует специфику проявления в украинской мифологии таких наиболее распространенных архетипов как Анима, тень, гора, огонь, вода, змея, цветок. Анализ под этим углом зрения заговоров вскрывает содержащиеся в них попытки человека ощутить себя существом, сопряженным с высшими стихийными силами, создать модель мироздания, связанную з важнейшими потребностями и формами жизнедеятельности. Показано, как после исчерпания возможностей освоения мира посредством архетипических образов в украинской мифологии происходит переход к воспроизведению образов мифологических, что отразилось в текстах, называемых сегодня обрядовыми песнями. На их примере диссертант исследует появление новых форм метафизических поисков человека - попыток сквозь призму оппозиции "человек - бог" переинтерпретировать свои представления об общественном и семейном идеале, о своем предназначении в мире. Исследуются также содержащиеся в текстах противоречия, вытекающие из фактов разрыва между старыми и новыми жизненными ценностями, между идеалами и реальностью, рационализацией мифологических представлений и продуктами прорыва иррационального в сознание. Исследуются попытки создания парадигмы соучастия человека и богов в создании мира, моральных норм, патерналистического отношения богов к человеку.

Анализируются метафизические аспекты мировоззренческих установок в текстах сказок. Рассмотрены особенности функционирования в мифологии ряда экзистенциалов (бессмертие, жертвенность, вера, честь) и новых парадигм осмысления человеком своего бытия (приобщения человека к богам, уход бога от людей, трагедия бытия вне бога, поиски человеком бога и повторное приобщение к нему). Проанализирована содержащаяся в сказках информация о достижении человеком духовно-психологических состояний, порождающих акты философствования. Исследованы предпосылки создания логических форм осмысления экзистенциальных ситуаций в мифологическом знании. Рассмотрены процесы формирования пространственно-временных представлений, а также их этапы развития в украинской мифологии.

Ключевые слова: украинская мифология, архетип, пространство, время, заговоры, обрядовые песни, загадки, сказки, метафизика, экзистенциал.

Yattchenko V.F. Metaphysical Measurements of Ukrainian Prechristian Mythology. - Manuscript.

Thesis for a Doctor's degree in philosophy in specialty 09.00.04 - Philosophical Anthropology, Philosophical Culture. Taras Shevchenko Kyev National University. Kiev, 2002.

The thesis deals with the research of metaphysical aspects of Ukrainian pre-Christian mythology which is introduced with charms, ritual songs, riddles, tales. The genesis of archaic world origin in mythological consciousness, its relations with the forms of vital activity, the idea of the place and predestination of a man have been considered.

The ideal of social relations, inner world, the family has been shown through the opposition "the man - the God" in Ukrainian mythology. The analysis of Ukrainian tales from the standpoint of the revealing of metaphysical aspects has been given permitted to reveal a number of existential and new methods of objective reality understanding to find the ways for the break into transcendentality. The paradigms of the relation "the man - the transcendentally" which are the basis of many tales have been investigated. The parts of mythological texts which contain the information about human achievement of spiritual and psychological states providing with opportunity the actions of the philosophizing and the birth of the moral knowledge, research of imagination forming about space and time, about the premises of logic apparatus have been revealed and analyzed.

Key words: archetype, existential, metaphysics, charms, ritual songs, riddles, tales.

Размещено на Allbest.ru