Сучасна філософія як наука

Поняття сучасної філософії як науки. Її зміст, специфіка, об'єкт та предмет дослідження. Функції, та культурно-історичні передумови виникнення філософії. Розкриття проблеми свідомості та пізнання у філософії. Поняття природи пізнання, життя і смерті.

Рубрика Философия
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 08.11.2012
Размер файла 86,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, КОЛО ЇЇ ПРОБЛЕМ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

Світогляд і його історичні типи

Філософія і наука. Об'єкт і предмет філософії

Функції філософії

Мета: сформувати у студентів наукове уявлення про особливості філософського знання. Дати визначення сутності і структури світогляду. Дати визначення предмету, методів, функцій, основне питання філософії. Ознайомити студентів з структурою курсу.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Світогляд, загальна картина світу, світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння, переконання, ідеал, міфологія, релігія, філософія, ідеалізм, матеріалізм, скептицизм, агностицизм.

ПИТАННЯ 1: Крім фахових навичок, знань, ерудиції, необхідних при вирішенні конкретних завдань, кожній людині потрібні широкий кругозір, уміння бачити тенденції, перспективи розвитку світу, розуміння того, що відбувається, сенсу і змісту наших дій, нашого життя, тобто світогляд. Світогляд - сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення світу, місця людини в ньому і водночас життєві позиції, програми поведінки, дій людей.

Емоційно-психологічну сторону світогляду на рівні настроїв, почуттів складає світовідчуття. Досвід формування пізнавальних образів світу з використанням наочних уявлень відносять до світосприйняття. Понятійний, інтелектуальний аспект світогляду утворює світорозуміння. Синтез знань людей про природу і соціальну реальність утворює загальну картину світу. Сукупність природничих наук утворює природничо-наукову картину світу, а суспільних - соціально-історичну картину дійсності. Створення загальної картини світу - завдання всіх галузей знання.

Основним засобом, методом общинно-родового мислення була міфолоіія (від грецьк. myxhos - переказ, оповідка і logos -слово, вчення) - тип світогляду, що містить у своїй основі міф - вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі.

Релігія (від лат. Reiigio - благочестя, набожність, святиня, предмет культу) - така форма світогляду, у якому освоєння світу здійснюється через його подвоєння на поцейбічний, «земний», що сприймається органами відчуттів і потойбічний -«небесний», надприродний, надчуттєвий.

Становлення і розвиток науки, якісні зміни в діяльності людей, оточуючій людину реальності обумовили формування третього типу світогляду - філософії.

Філософія (від грець, phileo - люблю і sophia - мудрість) -теоретично сформульований світогляд, система найзагальніших теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм ставлення людини до світу, що виступають у понятійній, категоріальній формі, спираються на досягнення наук про природу і суспільство й демонструють певну міру логічної доведеності.

ПИТАННЯ 2: На відміну від таких типів світогляду, як міфологія і релігія, філософія нерозривно пов'язана з наукою, спираючись тією чи іншою мірою на її досягнення. Це обумовлює складність взаємозв'язку філософії та науки, розходжень у тлумаченні обьєкта ї предмета філософи. Не претендуючи на істину в останній інстанції, як це роблять декотрі автори, вважаємо за потрібне висловити деякі міркування з цього приводу.

Філософія і наука подібні за своїми структурами. Філософське й наукове знання складається з елементів (понять, суджень, умовиводів, принципів, законів та ін.), організованих у систему, що підпорядковується законам логіки і утворює певний теоретично сконструйований світ, якому можна приписати характеристики істинності або хибності, співвіднісши цей світ через людську практику зі світом реальних об'єктів. У такому розумінні філософія дійсно постає перед нами як наука. Проте за своїми об'єктами та предметами дослідження, а також основними функціями філософія і наука відмінні між собою як дві різні форми суспільної свідомості.

Об'єктом філософії виступають не природно-історичні феномени, як це має місце в науці, а уявні, теоретичні моделі, що презентують світ не інакше як у його ставленні до людини або людини у її ставленні до світу.

ПИТАННЯ 3: Наступна з функцій філософії - функція раціоналізації, переведення в логічну, поняттєву форму, а також систематизацію й теоретичне вираження сумарних результатів людського досвіду в усіх його формах.

Важливу роль у суспільно-історичному житті відіграють і такі функції філософії, як:

- критична функція - руйнації, розхитування догм, застарілих поглядів, уявлень і «селекції», акумуляції світоглядного досвіду, а також його передача (передача наступним періодам історії);

- функція асиміляції невідомого, творчого формування принципово нових ідей, світоглядних уяв, ідеалів;

- функція узгодження, інтеграції усіх форм людського досвіду - практичного, пізнавального, ціннісного.

Такі основні функції філософії, що визначають особливу роль її як форми суспільної свідомості в житті суспільства.

Використована література

1. Ильенков Е. В. Философия и культура.-М., 1991.

2. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия.-М., 1991.

3. Франк С. Духовные основы общества.-М., 1992.

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ

Зародження філософської думки, її культурно - історичні передумови

Антична філософія

Філософія середньовіччя

Філософія Відродження

Філософія Нового часу

Німецька класична філософія

Мета: визначити закономірності зародження філософської думки; своєрідність філософії стародавнього Сходу; натурфілософські ідеї давньогрецької філософії, філософії елліністичного періоду. Проаналізувати релігійний характер середньовічного світогляду і філософії Відродження, особливості філософії Нового часу: його раціоналізм та емпіризм; особливості та значення німецької класичної філософії, теоритичної розробки діалектики: особливості української філософської думки.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Діалектика, схоластика, монізм, дуалізм, космізм, теїзм, номіналізм, реалізм, атомістика, гуманізм, теоцентризм, пантеїзм, субстанція, емпіризм, деїзм, раціоналізм, сенсуалізм, монада, метафізика, антропоцентризм, апріоризм, трансцендентальність, феномен, ноумен, «річ-у-собі», антиномія, категоричний імператив, абсолютна ідея, антропологія, вульгарний матеріалізм, антропологічний матеріалізм.

ПИТАННЯ 1: Філософія, що має багатовікову історію, виникає у вигляді окремих філософських ідей у період формування рабовласницьких відносин, коли відбувається відокремлення розумової праці від фізичної.

Наприкінці III - початок II тис. До н.е. у Єгипті та Вавилоні у таких пам'ятках давньої культури, як «Пісня арфіста», «Бесіда зневіреного зі своєю душею», «Бесіда пана з рабом», висловлюється ряд думок, що відбивають факти соціального гноблення, відверто звучить мотив сумніву в істинності релігійного відображення світу. Зустрічаються також спроби виокремити матеріальний первінь світу, у вигляді якого виступає вода.

Значно пізніше, на початку 1 тис. До н.е. уперше оформлятися філософські течії. Так, у VIII - VII ст. до н.е. в Індії формується філософський напрямок, відомий під назвою Локаята (тобто погляди людей, що шукають тільки цей світ локу). Найбільш послідовними серед них були Чарваки. Деякі дослідники вважають,- що даний термін являє собою з'єднання двох давньоіндійских слів - «чар» (чотири) і «вак» (слово) і означає «чотири слова». Послідовники цього напрямку вважали, що світ складається з чотирьох основних елементів землі, води, повітря і вогню.

У Китаї в VII-VI ст. До н.е. філософи намагаються виділити вічну, абсолютно рухому субстанцію - ці. У VI ст. До н.е. з являється ідея вічного руху матеріального світу у філософії даосизму, що вбачає причину руху у так званому «дао», тобто єдності протилежностей.

Спробу пояснення виникнення світу - космогонію - знаходимо й у працях Гесіода, відповідно до поглядів якого основою усього є хаос - безмежна, безформна маса, що містить у собі усі можливі потенції. З хаосу виникають і прависхідні форми буття - з одного боку, Гея (Земля) і Ерос (певна життєва сила), а з іншого, - Еретем (темрява) та Нікс (ніч) як визначальна, правляча сила. Від них потім виникає Уран (зоряне небо), Етер (ефір), світло і поступово всі інші божества.

Розглянуті «дофілософські» погляди, будучи однією з можливих спроб відповісти на питання про те, що є основним принципом світу (або космосу), які принципи і сили визначають його розвиток, так і не вийшли за межі міфологічних поглядів.

ПИТАННЯ 2: Античною філософією прийнято називати сукупність філософських вчень, що розвивалися в старогрецькому і староримському суспільствах з кінця VII ст. До н.е. аж до VI ст. Н.е. *. Антична філософія постає як певна єдність світоглядних ідей, породжена тими специфічними особливостями перехідної епохи, коли відбувається занепад міфологічного сприйняття, характерного для родового і ранньокласового суспільного ладу. За тисячу років свого існування антична філософія пройшла складний шлях розвитку, маючи ряд загальних рис, що об'єднують всі її складники у певну цілісність.

Перша особливість античної філософії полягає в її універсальному космізмі.

Друга особливість античної філософії - це спроби об'єднати матеріалізм і діалектику. Ця особливість яскраво проявилася у вченні Геракліта Ефесського (530 - 470 р. До н.е.), який вважав загальною закономірністю світу боротьбу протилежностей.

V ст. До н.е. характеризується в Греції формуванням найбільш зрілої форми давнього матеріалізму - атомістичного вчення, створеного Левкіппом (540 - 460 р. До н.е.) і Демокрітом з Абдерр (460 - 370 до н.е.).

«Лінії Демокріта» протистоїть «лінія Платона» - ідеалістична традиція античної філософії. За Платоном (427 - 347 p. До н.е.), матеріальний світ є лише «тінню», блідим відблиском світу вічних і незмінних ідей.

У піфагорійській школі (VI ст. До н.е.) цей ідеальний світ зводиться до царства чисел, чим завершується відхід від залишків матеріалістичного космізму, який у піфагорійців остаточно перероджується у космічне містичне вчення, що проповідує безсмертя і переселення душ.

Найвидатнішим мислителем Давньої Греції був Арістотель (384 - 322 р. До н.е.). Він немовби підбив підсумок розвитку античної філософії. Будучи енциклопедистом, Арістотель написав багато творів, у яких упорядкував філософські та природничонаукові знання античного світу. Для позиції Арістотеля характерне коливання між матеріалізмом та ідеалізмом: з одного боку, він різко критикував Платона за визнання ідей першоосновою речей, а з іншого, вважав матерію лише пасивною можливістю буття.

ПИТАННЯ 3: Філософія середньовіччя охоплює тривалий період - від розпаду Римської імперії до епохи Відродження, тобто майже 1000 років.

Філософія була проголошена «служницею богослов»я» (формула Петра Доміані і повинна була використовувати міць свого раціонального апарату для підтвердження догматів християнства. Ця філософія одержала назву «схоластики» (від лат. Scholastica -шкільний, учений). Вважалося, що істина вже дана людям в біблійних текстах і, щоб аналізувати її, виводячи всю повноту її логічних слідувань, необхідно застосувати систему правильно побудованих силогізмів.

Систематизатором ортодоксальної схоластики вважається чернець-домініканець Фома Аквінський (1225\26 - 1274 p.).

ПИТАННЯ 4: Епоха Відродження (фр. - Ренесанс) загалом починається в XIV - XV ст. Та завершується в XVI - XVII ст. Приходом періоду подолання тривалого застою продуктивних сил. На зміну характерному для попереднього періоду теоцентризму приходять антропологічні, гуманістичні мотиви.

«Батьком гуманізму» вважається Франческо Петрарка (1304 - 1374 p.).

Серед зачинателів гуманістичних традицій слід назвати друга Петрарки, флорентійця Джовавні Боккаччо (1313 - 1375 p.), який у своєму «Декамероні» висміяв дурне й брехливе духівництво, вихваляв розум, енергію, повноту життя нових міських прошарків, що зароджувалися.

Висловлюючи зміст ранньо-буржуазного гуманізму, Микола Кузавський (1401 - 1464 p.), розглядає природу як тотожну Богові, вважаючи, що названа тотожність втілюється у людині як носії творчої могутності, осередком якої постає перш за все інтелект. Така установка на природність призводить в епоху Відродження до певної «натуралізації» філософії, науки, естетики, права, що перебудовуються «за подобою» природознавства.

ПИТАННЯ 5: Філософія Нового часу, охоплюючи період XVII - XVIII ст., обумовлюється розвитком капіталізму, розвитком експериментально-математичного природознавства, послабленням впливу церкви. На перший план виходять проблеми теорії пізнання. Розум утверджується як визнаний «тлумач природи». Тому одним із головних питань філософії Нового часу стає пошук методів цього тлумачення.

Англійський філософ Френсіс Бекон (1561 - 1626 р.) усі знання, усі науки підрозділяє на теологію і філософію. Перша з них має небесне, а друга - земне походження. У своєму головному творі «Новий органон» він говорить про те, що існують три шляхи пізнання: «шлях павука», що являє собою спробу виведення істин із чистої свідомості, «шлях мурашки», що являє собою збір розрізнених фактів при відсутності уміння їх узагальнювати і створювати повну теорію, і «шлях бджоли» - єдино істинний шлях наукового пізнання, що поєднує в собі переваги перших двох шляхів і в той же час позбавлений обмеженості кожного з них. Емпіричне тлумачення знання Ф. Беконом було продовжене Томасом Гоббсом (1583 -1679 pp.) і Джоном Локком (1632 -1704 р.).

Соціальні протиріччя і конфлікти, що починали виявлятися в XVIII ст. У Франції, у 1769 році призводять до буржуазної революції. Прогресивно мислячі представники «третього стану» (філософи, юристи, натуралісти та ін.) утворили потужний рух, що увійшов в історію під назвою Просвітництво. Найвидатнішими мислителями Просвітництва є Франсуа Марі Вольтер (1694 - 778 р.), Жан-Жак Руссо (1712 -1778 рр.) Жан Антуан Кондорсе (1743 - 1794р.).

ПИТАННЯ 6: Важливе місце в розвитку філософської думки займає німецька класична філософія. Родоначальником її є творець першої завершеної системи класичного німецького ідеалізму, видатний мислитель і вчений свого часу Іммалуїл Кант (1724 - 1804 р.).

Розробляючи теорію пізнання, І. Кант вводить так звану трансцендентальну логіку, завданням якої, заявляє він, і є вироблення визначеної системи апріорних понять та істин, що сприяють переходові пізнання від «речі-в-собі» до пізнання «речі-для-нас».

Ідеалістичним є і етичне вчення Канта. Основним законом етики він проголошує категоричний імператив - формальне внутрішнє повеління, що, нібито, існує у свідомості людини як вічний, незмінний закон і ідеал поведінки людини.

Найбільш повне завершення німецький класичний ідеалізм одержав у філософській системі Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770 - 18Р1 р.). Гегель робить спробу створити таку теоретичну систему, що була б здатна вирішити проблему тотожності мислення і буття. Він розробляє філософію історії, філософію мистецтва, історію філософії, діалектичну логіку. Вперше представивши весь природний історичний і духовний світ у вигляді процесів, тобто в безперервному русі, зміні, перетворенні і розвитку, Гегель зробив спробу розкрити внутрішній зв'язок цього руху, дав загальний діалектичний аналіз найважливіших категорій філософії, а також сформулював три основні закони діалектики.

Піддавши критиці ідеалізм Гегеля з позицій метафізичного матеріалізму, Людвіг Авдреас Фейербах (1804 - 1872 p.) відкидає і гегелівське вчення про людину як діяльну істоту. Будучи представником споглядального матеріалізму, він в основному підкреслює активний вплив природи на людину, об'єкта на суб'єкт.

Використована література

1. Асмус В. Ф. Античная философия.-М, 1976.

2. Лосев А. Ф. История античной философии. - М., 1989.

3. Гулыга А. Немецкая классическая философия. - М., 1986.

ТЕМА 3. СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ

Діалектико-матеріалістична філософія

Екзистенціалізм

Релігійна філософія

Психоаналіз

Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм

Структуралізм

Герменевтика

Мета: розповісти про сучасну світову філософію XXст. Допомогти студентам оволодіти категоріальним апаратом філософських напрямків. На широкому проблемному матеріалі показати процес формування та функціонування напрямків.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Класична філософія, некласична філософія, матеріалістична діалектика, марксизм-ленінізм, екзистенціалізм, релігійний екзистенціалізм, атеїстичний екзистенціалізм, антропологія, «філософія життя», «феноменологія», протестантизм, томізм, модернізм, традиціонізм, психоаналіз, неофрейдизм, неомарксизм, неотомізм, позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм, логічний позитивізм, герменевтика.

ПИТАННЯ 1: Діалектико-матеріалістична філософія - і в цьому одна з її відмінностей - виникла як складова частина більш широкого вчення - марксизму.

Виникнення марксизму було обумовлене, насамперед, конкретними соціально-економічними і політичними чинниками кінця XIX - початку XX сторіччя.

Великий вплив на формування філософських поглядів К.Маркса і Ф. Енгельса мала німецька класична філософія й особливо роботи Г. Гегеля й Л. Фейербаха.

Крім найзагальніших закономірностей природи, суспільного життя й пізнання, К. Маркс і Ф. Енгельс включають у предмет філософії також людину, практику і відносини «людина - світ».

Марксизм розглядає людину не тільки як продукт природи, але й як соціальний феномен. Проблема людини в марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого феномена як відчуження, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності та її результатів у силу, що панує над людьми.

Глибоко вплинувши і на розвиток філософської думки, і на життя суспільства, ідеї діалектико-матеріалістичної філософії продовжують функціонувати у духовній культурі кінця XX ст.

ПИТАННЯ 2: Екзистенціалізм - філософська течія, що висуває на передній план абсолютну унікальність людського буття, що не припускає адекватного вираження людських понять засобами мови. Екзистенція (лат.) означає існування. Філософія екзистенціалізму - філософія людського існування.

Його головними представниками є: у Німеччині - Мартін Хайдеггер (1889 - 1976 р.), Карл Ясперс (1883 - 1969 р.). у Франції - Жан-Поль Сартр (1905 - 1980 p.), Альбер Kaмю (1913 - 1960 p.), Габріель Марсель (1889 - 1973 p.).

ПИТАННЯ 3: Сучасна релігійна філософія подана різноманітними течіями, що мають спільні риси й ознаки, ґрунтуються на різноманітних філософських ідеях. Найбільш поширеним напрямком у католицькій філософії є неотомізм. Він базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри і розуму. Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, ще доктрині, яку вони захищають, властиві універсальні можливості піднятися над полярністю матеріалізму й ідеалізму, сцієнтизму й антисцієнтизму.

Головними представниками неотомізму є Е. Жільсон (1884 - 1978 p.), Ж.Марітен (1882 - 1972 р.) : у Франції, К Корет (народ. 1919) - в Австрії,. Бохеньский (народ. 1902) у Швейцарії, К. Раяер (1904 - 1984 р.), Ф. Ван-Станберген (народ. 1904) у Бельгії, К.Войтила (народ. 1920) - у Польщі (теперішній Папа Римський Іоанн-Павло II).

ПИТАННЯ 4: Однією із впливових філософських течій XX сторіччя став психоаналіз. Його основоположник - австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856 -1939 p.). Головним у психоаналізі було відкриття несвідомого, його спеціальне вивчення і широке філософське тлумачення.

Центральна ланка психоаналізу - лібідо - психічна енергія, що нібито лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, яка кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси і перетворення в сфері сексуального збудження. Психічна енергія інтегрується Фрейдом як енергія лібідо, а також як субстанція, що кількісно змінюється. Інстинктивний імпульс, лібідо, може бути реалізований трояким засобом. По-перше, дозволений у дії «тут» і «тепер». По-друге, недозволений, витиснутий назад в несвідоме. По-третє, позбавлений своєї енергії за допомогою реактивних утворень (сором, мораль) і сублімації у процесу заміщення сексуального об'єкта на не сексуальний через якісь суспільно-корисні дії.

ПИТАННЯ 5: Позитивізм виник у XIX сторіччі як філософія без «метафізики», тобто як така, що цікавиться не фундаментальними засадами всього існуючого, а як філософія так званого «позитивного», тобто в першу чергу природничо-наукового знання, знання, підтвердженого досвідом, експериментом.

Фундатор позитивізму французький філософ Огюст Конт (1798 - 1857 р.) розділив історію пізнання природи на три стадії, кожна з яких відповідала певному типу світогляду: теологічному, метафізичному й позитивному.

1. Філософія лінгвістичного аналізу подана такими іменами, як Д. Мур (1873 - 1958 р.), Л. Вітгенштейн (1889 - 1951 р.), Г. Райл (1900 - 1976 р.), П. Стросон (народ. 1919), Д. Остін (1911 - 1960 р.). Відмовляючись від жорстких логічних вимог, вони вважали, що об'єктом аналізу повинна виступати повсякденна мова, а основне завдання філософії вбачали у розробці систематичної теорії значень мовних виразів, що одночасно є і теорією розуміння.

2. Загальна семантика, основні представники - С.Чейз і С.Хайякава. Основна ідея цього напрямку: філософія повинна пояснювати життя людини, спираючись на структуру мови.

Четверта історична форма позитивізму - постпозитивізм, що формується в 1960 - 1970 p., під впливом ідей К. Поппера. Його характерна риса - значна розмаїтість методологічних концепцій і їхньої взаємної критики.

ПИТАННЯ 6: У середині XX ст. у європейській філософії сформувався напрямок, що об'єднує ряд напрямків у соціогуманітарному пізнанні, пов'язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різноманітних перетворень і змін, який одержав назву структуралізм. Пошук структур його представниками, основними з яких є К. Леві-Строс (народ. 1908), Ж. Лакан (1901 - 1981 р.), М. Фуко (1926 - 1984 р.).

ПИТАННЯ 7: Герменевтика одержала свою назву від імені одного з богів старогрецької міфології Гермеса - «служника богів», одна з функцій якого - бути посередником між богами і людьми, тлумачити волю богів - людям, а бажання людей -богам. Герменевтика, з одного боку, - це теорія і практика тлумачення, розуміння й інтерпретації документів, що містять у собі значеннєві зв'язки, вчення про передумови й засоби такого розуміння. У такому вигляді вона розроблялася в рамках історико-філологічної науки XVIII ст., хоча коренями своїми сягає в глибоку давнину. З іншого (що цікавить нас) боку, герменевтика постає як одна з течій сучасної філософії.

Об'єктом дослідження в герменевтиці найчастіше виступає текст. Основна проблема - проблема розуміння, тлумачення, інтерпретації тексту.

Використована література

1. Кун Т. Структура научных революций. - М. 1975.

2. Попер К. Відкрите суспільство та його ворога - К., 1994. Тт. 1-2.

3. проблемы человека в западной философии. - М., 1988.

4. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей.-К, 1998

ТЕМА 4. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ

Філософська думка часів Київської Русі

Філософія Відродження і Просвітництва на Україні

Формування і розвиток українського романтизму

Філософська думка України в II половині XIX - XX ст

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Українське Відродження, українське Просвітництво, український предроантизм, український романтизм, філософія серця.

Мета: обгрунтувати основні особливості української філософії(гуманістична та антигуманістична спрямованості. Визначити зміст українського Відродження, українського романтизму. Дати визначення поняття «філософія серця».

ПИТАННЯ 1: Характер філософської думки Київської Русі в період X - XIII ст. був обумовлений специфікою соціально-економічного розвитку суспільства, системою традиційних феодальних економічних зв'язків. Після невдалої спроби створення «своєї релігії» з використанням традиційних уявлень східних слов'ян, пошуку такої релігії, яка дала б можливість вписатися в канву європейської культури, - результатом цього пошуку стало Хрещення Київської Русі - пануючою світоглядною парадигмою утверджується християнство.

Основним джерелом філософських ідей Київської Русі були уявлення давніх слов'ян, їхня народна культура, а також вчення давнього християнства, елліністична філософія, освоєння Духовної культури Візантії та Болгарії, де головне місце займала Біблія. Всесвітня історія, роль і місце, що займає в ній Київська Русь - ось тема та зміст шукань філософів.

ПИТАННЯ 2: У XVI-XVII ст. культурне життя України значно пожвавлюється, що пов'язано з міжнародним обміном культурними цінностями. Набувають значного поширення ідеї гуманістів епохи Передренесансу, оскільки після падіння італійських колоній у Криму під ударами Туреччини частина генуезьких купців переселяється у Львів і Київ. З ними приїжджають промисловці, архітектори, діячі мистецтва. Чимало українців вчаться в європейських університетах.

Відродження в Україну прийшло з півночі Європи, де проходило у формі Реформації. Остання спочатку поширилася на Річ Посполиту, а звідти - на Україну. Протестантський рух вимагав обмеження привілеїв духівництва. Поширився кальвінізм, зокрема, заклики до невибагливого життя й ощадливості, вимоги секуляризації земель духівництва, встановлення контролю за його діяльністю.

Одним з перших білорусько-українських мислителів епохи Відродження був Франциск Скорина (1490 - біля 1541 р.).

На початку XVIII сторіччя в Україні вже існували елементи капіталістичних відносин, що позначилося й на духовному життя суспільства, сприяючи розвитку ідей Просвітництва. Просвітництво - антифеодальна ідеологія періоду становлення капіталізму, відповідно до якої подолання феодальних відносин і встановлення нового суспільного ладу можливе за допомогою реформи та освіти.

Головним центром науки й культури на той час була Києво-Могилянська Академія.

Найяскравішою особистістю серед українських просвітителів був Фєофян Прокопович (1677-1736 p.).

ПИТАННЯ 3: Період XVII - другої половини XVIII ст. характеризується посиленням боротьби монархічної Росії за ліквідацію автономії України й Запорозької Січі, яка виконувала функції української державності.

Посилення соціального гноблення викликало загострення національно-визвольної боротьби, що знайшло відбиток у гайдамацькому русі 30-50 років XVIII ст. і коліївщині 1768 р. Ці рухи, будучи стихійними, сприяли поширенню соціально-національних ідей мислителів-просвітителів, найвидатнішим серед яких був Григорій Савович Сковорода (1722 - 1794 p.).

В центрі уваги Сковороди - релігійна й моральна проблематика. Він створює практичну філософію, не приділяючи великої уваги теоретичній довершеності, формальній систематизації своїх ідей. Філософію Сковорода розуміє як науку про людське щастя, тобто як засіб самоусвідомлення і самовизначення людини у світі. При всій повазі до науки філософія його носить пантеїстичний характер. До того ж сковородянський пантеїзм тяжіє до ідеалізму - стверджується первинність внутрішньої, духовної, «божественної» природи всього матеріального. Одночасно проголошується вічність, нескінченність і несотворимість цього світу. Бог же тлумачиться Сковородою як закон, внутрішня закономірність всього існуючого. Проблема єднання людини, світу і Бога в філософії Сковороди знаходить свою специфіку у формі типових рис передромантичної свідомості і стає внутрішнім рушієм філософсько-теологічної думки, яка веде до формування Українського романтичного світогляду.

Основні риси філософії серця Сковороди, одержали розвиток і остаточно сформувалися в роботах Памфіла Даниловича Юркєвича (1826-1874р.). В центрі вчення Юркєвича, як і Сковороди, стоїть людина - малий світ. Він також звертається до поняття серця, позначаючи цим поняттям сферу духовного життя. До неї входить те, що витиснуте «за поріг свідомості». Як і в Сковороди, у Юркєвича символ «серце» багатозначний.

Інший представник українського й російського романтизму Микола Васильович Гоголь (1809-1852 p.). Його шукання правди - це поглиблення в себе, у свою душу, тому що саме через неї лежить шлях у світ.

ПИТАННЯ 4: У II половині XIX - на початку XX ст. в Україні поширюються ідеї позитивізму, які підтримує та розвиває В. Лесевич, доповнюючи їх ідеями І. Канта. «Спеціалісти» поставили філософію на позиції служниці окремих наук. З цих позицій, зокрема, О. Потебня розробляє проблеми філософії мови. Ряд українських учених - таких, наприклад, як політеконом М. Туган-Барановский, юрист Б. Кістяковський - розробляють проблеми методології, від яких дехто підійшов і до загальних проблем філософії. Зокрема, мінералог В.І. Вернадський розробляв питання про роль живої природи в геологічних процесах, історик В. Липинський перейшов від історії до філософії історії.

Використована література

1. Грушевський М. На порозі нової України.-К.,1991.

2. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні.-К., 1992.

3. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст.-К., 1992.

4. Розвиток філософської думки в Україні.-К., 1994.

ТЕМА 5. ПРОБЛЕМА БУТТЯ ТА її ФІЛОСОФСЬКИЙ СМИСЛ

Категорія буття: її зміст і специфіка

Основні форми буття та їхній зміст

Єдність матерії, руху, простору, часу

Мета: визначити зміст категорії «буття», «матерія», «рух», «простір», «час», а також «свідомість». Показати як змінювалися уявлення про буття і матерію в історичному контексті. Дати чітку характеристику функцій свідомості, соціально-практичної сутності свідомості.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Буття, небуття, сутність, існування, онтологія, субстанція, акциденція, матерія, тіло, предмет, світ, речовина, антиречовина, рух, простір, час.

ПИТАННЯ 1: Діалектичний же матеріалізм тлумачить буття як об'єктивно існуючу реальність. При цьому буття не зводиться лише до предметно-речового світу. Підкреслюється багаторівневий характер буття, незводимість одного рівня до іншого: матерія і форми її буття - предмет природознавства, суспільне буття - предмет соціологічних та історичних наук. Суспільне буття є реальний процес життєдіяльності людей. У проблемі взаємозв'язку природного і соціального буття діалектичний матеріалізм виходить з первинності природи.

Підбиваючи підсумок викладеному, слід зробити висновок, що категорія буття виражає такі ідеї: 1. Світ є, існує як безкінечна і вічна цілісність. 2. Природне і духовне, індивіди і суспільство в цілому однаково існують, хоча й у різних формах. 3. Світ передує свідомості.

ПИТАННЯ 2: Правомірним є виділення таких форм буття: Буття речей, процесів, що, у свою чергу, діляться на: а) буття речей, процесів, стану природи в цілому; б) буття речей і процесів, створених людиною. Буття людини, що підрозділяється на буття людини у світі речей і специфічно людське буття; буття духовного (ідеального), що ділиться на індивідуалізоване духовне й об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне; буття соціального, що ділиться на індивідуальне буття й буття суспільства.

ПИТАННЯ 3: У світі немає нічого, крім матерії, що рухається. Рух внутрішньо властивий самій матерії, він невіддільний від матерії та не. існує без матерії, як і матерія не існує без руху; рух є атрибут, спосіб існування матерії. Рух є зміна взагалі. Рух, зміна - це внутрішньо пов'язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності та змінюваності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Рух, зміну можна осмислити лише тоді, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності та взаємодії.

Історичний досвід людства свідчить, що світ - це рухлива матерія. У свій час Ф. Енгельс у «Діалектиці природи» виділив 5 форм руху матерії - механічну, фізичну, хімічну, біологічну і соціальну.

Використована література

1. Лой Н.А. Социально-исторические содержания категорий «время» и «пространство».- К.,1977.

2. Трубников Н. Н. Время человеческого бытия.. - М., 1987.

ТЕМА 6. СВІДОМІСТЬ

Проблема свідомості у філософії

Відображення як загальна властивість матерії

Соціальна природа свідомості

Структура свідомості і її основні рівні

Мета: визначити зміст категорії «буття», «матерія», «рух», «простір», «час», а також «свідомість». Показати як змінювалися уявлення про буття і матерію в історичному контексті. Дати чітку характеристику функцій свідомості, соціально-практичної сутності свідомості.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Свідомість, відображення, психічне відображення, чутливість, відчуття, сприйняття, уявлення, матеріальне й ідеальне, інформація, мова, мовлення, слово, речення, самосвідомість, рефлексія, активність свідомості.

ПИТАННЯ 1: У діалектико-матеріалістичній концепції свідомість, по-перше, розглядається як функція головного мозку, по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Вона виникає, функціонує та розвивається в процесі взаємодії людини з Реальністю, на основі її почуттєво-практичної діяльності, суспільно-історичної практики.

ПИТАННЯ 2: Відображення визначається як здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особливості інших явищ, предметів, систем у процесі взаємодії з останніми. Зміст відображення виражається в тому, які зміни відбулися у відображуваному предметі, і які сторони у відображуваних предметів, явищ і систем вони відтворюють.

Генетично вихідною формою відображення, властивою всім живим організмам, є подразливість - здатність організму до найпростіших специфічних реакцій у відповідь на діяльність певних подразників (світло, зміна температури та ін.). Такий етап у розвитку форм відображення в живій природі - поява чутливості (здатності до відчуття). Якщо подразливість властива й рослинам, то відчуття - форма відображення, специфічна для тваринного світу. Воно з'являється вже на рівні найпростіших тварин і припускає здатність відбивати окремі властивості речей у вигляді відчуттів. Більш високого рівня відображення досягає в хребцевих, у яких виникає здатність аналізувати складні комплекси подразників і відбивати їх у виді сприйняття - цілісної уяви ситуації.

ПИТАННЯ 3: Свідомість - вища форма психічного відображення, особлива властивість високоорганізованих матеріальних утворень, властивість людини як соціальної істоти.

Свідомість не існує поза діяльністю головного мозку. Вона є функція мозку, але явища свідомості водночас ідеальні, тобто їм не можуть бути приписані фізичні характеристики. Думка не має маси, енергії, вона не має просторових властивостей у тому ж смислі, у якому їх має будь-який фізичний об'єкт.

Вивчаючи питання про виникнення людини та її свідомості, необхідно виділити три основні причини, що обумовили цей процес: праця; спілкування в колективі, заснованому на трудовій діяльності; членоподільну мову.

ПИТАННЯ 4: Психіка людини складається з таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме. Поняття «свідомість» більш вузьке, ніж «психіка людини».

Свідомість - це насамперед знання. В сучасній філософській літературі багато дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної і мотіваційно-вольової форм діяльності свідомості.

Використована література

1. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М., 1977.

2. Спиркин А. Г. Сознаниеи самосознание. - М., 1972.

ТЕМА 7. ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ

Сутність діалектики. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика

Закони діалектики

Категорії діалектики

Альтернативи діалектики

Мета: Дати визначення термінам: «діалектика», «зв'язок», «взаємодія», «матерія», «руж», «простір», «час». Пояснити закони діалектики. Розкрити зміст категорій діалектики.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:

Зв'язок, відношення, закон, закономірність, принцип, діалектика, поняття, категорія, кількість, якість, властивість, міра, еволюція, революція, стрибок, тотожність, відмінність, протилежність, протиріччя, єдність, боротьба, конфлікт, антагонізм, заперечення, прогрес, регрес, одиничне, особливе, загальне, сутність, явище, частина, ціле, елемент, структура, система, форма, зміст, причина, слідство, необхідність, випадок, можливість, дійсність, метафізика, «негативна» діалектика, догматизм, софістика, еклектика.

ПИТАННЯ 1: У діалектичному матеріалізмі діалектика визначається як вчення, наука про загальні зв'язки, про найбільш загальні закони зміни і розвитку буття і мислення.

Як філософська теорія розвитку діалектика спирається на такі фундаментальні поняття як зв'язок, взаємодія, ставлення.

ПИТАННЯ 2: Діалектика спирається на три основних, універсальних закони: закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності і боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін Цей закон розкриває характер розвитку, внутрішній механізм переходу до нової якості в будь якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сущого.

Закон єдності і боротьби протилежностей відбиває таку фундаментальну особливість об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси включають в себе суперечливі моменти, тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою.

Якщо закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває характер розвитку, форми переходу старого якісного стану до нового, закон єдності й боротьби протилежностей - джерело розвитку, то закон заперечення заперечення показує, як виникають, розвиваються і вирішуються властиві даному предмету, явищу, процесу протиріччя, у якому напрямку відбувається розвиток, у якій формі і як здійснюється зв'язок та історична спадкоємність у розвитку.

ПИТАННЯ 3: Категорії діалектики - це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, у яких знаходять свій відбиток найбільш загальні сутнісні ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності.

ПИТАННЯ 4: Говорячи про альтернативи діалектики, слід насамперед назвати метафізику. Метафізика - це концепція розвитку, метод пізнання, альтернативний діалектиці, особливістю якого є однобічність, абстрактність, ; абсолютизація того чи іншого моменту в складі цілого.

Альтернативами діалектики є також софістика й еклектика, які виступають різновидами метафізики. Софістика - міркування, засноване на свідомому порушенні законів логіки, неправильному виборі вихідних положень, абсолютизації того або іншого визначення, змішуванні суттєвого і несуттєвого, на помилкових доказах, довільному випинанні другорядних властивостей предмета, використанні різноманітних, значень того самого слова. Еклектика - алогічна концепція, що базується на довільному виборі координат, випадковому з'єднанні різних сторін речей, ігноруванні їхніх істотних розбіжностей, суб'єктивістському поєднанні елементів, положень різних вчень, і концепцій, шкіл, поглядів. Еклектика - це, образно кажучи, «суміш» несумісного, а отже, вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом.

Використована література

1. Бур М., Иррлиц Г. Притязание разума. - М., 1978.

2. Гегель Г. В. Ф. Философия истории. - СПб., 1993.

3. Гулыга Ф. Кант. - М., 1977.

ТЕМА 8. ПІЗНАННЯ. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ
Проблема пізнання у філософії
Структура знання. Чуттєвий і раціональний рівні пізнання
Проблема творчості
Вчення про істину. Практика як критерій істини, основа й мета пізнання
Наукове пізнання: специфіка, рівні. Форми і методи наукового пізнання
Наука та її роль у суспільстві
Мета: Дати визначення гносеології як філософської теорії пізнання. Сформувати у студентів чітке уявлення про основні форми і способи пізнання, його види і рівні. Ознайомити студентів з проблемою істини практики філософії.
Визначити зміст науки та її місце в сучасному світі. Дати наукове визначення емпіричного і теоритичного рівнів наукових досліджень, їх методи. Показати динаміку наукового пізнання.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:
Гносеологія, агностицизм, суб'єкт пізнання, об'єкт пізнання, знання, інформація, відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, поняття, судження, умовивід, творчість, інтуїція, розуміння, пояснення, істина, практика, ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія, спостереження, вимір, експеримент, аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, моделювання, ідеалізація, наука.
ПИТАННЯ 1: Теорія пізнання (гносеологія) - це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості; передумови, засоби і форми пізнання, а також співвідношення знання з дійсністю, закони його функціонування, умови і критерії його істинності й достовірності. Проте помилковим було б думати, що агностицизм заперечує пізнання взагалі.
Суб'єкт пізнання - реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її про-' явах як мислення, відчуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми і методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здатності й опанувала історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності.
Об'єкт пізнання - це те, на що спрямовується на основі практики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише тією мірою, у якій вона ввійшла в сферу діяльності суб'єкта.
ПИТАННЯ 2: Знання необхідні людині для орієнтації в навколишньому світі, пояснення і передбачення подій, планування й організації діяльності, вироблення інших нових завдань.
Початковою формою і джерелом знань є відчуття і сприйняття. Відчуття є образами, відображеннями, копіями або свого роду знімками окремих властивостей предметів або явищ об'єктивного світу. Сприйняття ж виступають як більш складні форми пізнання, що відбивають не окремі властивості предметів, а єдність різних сторін, властивостей, що характеризують образ предмета в цілому.
Уявлення - узагальненому конкретному образі, відтвореному, створеному на основі заздалегідь сприйнятих образів предметів і явищ. Уявлення дає можливість зіставити різні сприйнятті і наочно уявити властивості, зв'язки та взаємовідношення речей, які в даний момент безпосередньо і не сприймаються.
Вихід же за межі чуттєвого пізнання досягається за допомогою абстрактного мислення.
Абстрактне мислення - де вища форма відображення, якісні но відмінний момент пізнання, що дозволяє виявляти не тільки зовнішні властивості і відношення, але й найглибші зв'язки, розкривати закони зміни і розвитку природи і суспільства, проникати в сокровенні таємниці всесвіту.
Формами абстрактного мислення служать поняття, судження й висновки.
ПИТАННЯ 3: У процесі пізнання поряд із раціональними операціями і процедурами беруть участь і нераціональні. Спробуємо з'ясувати їхню суть.
Найважливішим з механізмів творчості є інтуїція. Вона містить у собі ряд певних етапів: 1) накопичення та несвідомий розподіл образів і абстракцій у системі пам'яті; 2) неусвідомлене комбінування і переробка накопичених абстракцій, образів і правил з метою вирішення певного завдання; 3) несподіване для даної людини знайдення рішення, що відповідає сформульованому завданню.
ПИТАННЯ 4: Пізнання виступає як процес проникнення думки в об'єкт, а пізнавальною метою цього процесу є осягнення істини.
Об'єктивна істина - це такий зміст людських знань про дійсність, що не залежить ні від конкретної людини, ні від людства. Відносна істина - це таке знання, що у принципі правильне, але неповно відбиває дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу. Абсолютна істина - це такий зміст людських знань, який є тотожнім самому предмету та який не буде спростовано подальшим розвитком пізнання і практики.
Основою ж таких пізнавальних взаємовідносин є практика - предметно-чуттєва діяльність людей, спрямована на перетворення світу природного і соціального.
ПИТАННЯ 5: Наукове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямовану пізнавальну діяльність.
Факти - це сприйняті людиною (суб'єктом пізнання) та зафіксовані у визначеній формі ті або інші сторони, моменти дійсності.
Спостереження - певна система фіксування та реєстрації властивостей досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту, що спрямовується визначеною задачею.
Метод виміру - це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів і апаратів.
Експеримент - це метод емпіричного рівня пізнання, засіб почуттєво-предметної діяльності.
Аналіз - це розчленовування предмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.
Синтез - це поєднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.
Аналіз і синтез діалектично суперечливі і взаємообумовлені методи наукового дослідження.
Абстрагування - це метод відволікання від деяких властивостей і відношень об'єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях і відношеннях, що є безпосереднім предметом наукового дослідження.
Узагальнення - це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки і властивості певного класу об'єктів і здійснюється перехід від одиничного до особливого і загального, від менш загального до більш загального.
Індукція - це такий метод наукового пізнання, коли на основі знання про окреме робиться висновок про загальне. Це процес виведення загального положення на основі спостереження за рядом одиничних фактів.
Дедукція - це метод наукового пізнання, за допомогою якого на підставі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних із необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме.
Моделювання - це метод вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його аналогу (моделі), що заміняє оригінал, його сторони і властивості, які становлять безпосередній предмет наукового інтересу.
Ідеалізація - це засіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти.
Проблема - це форма наукового пізнання, єдність двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.
Концепція - це форма і засіб наукового пізнання, засіб розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії.
Теорія - це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність.
ПИТАННЯ 6: Наука - це історично сформована форма людської діяльності, спрямована на пізнання і перетворення об'єктивної дійсності. Вона постає і як певний результат діяльності у вигляді системи знань, і як їхнє духовне виробництво, тобто процес. За своїй предметом науки діляться на природничо-технічні, що вивчають закони природи й засоби її освоєння і перетворення, і суспільні, що вивчають різноманітні суспільні явища і закони їхнього розвитку, а також самої людини як істоти соціальної (гуманітарний цикл). Предмет науки впливає на її методи. У природничих науках одним із головних методів дослідження є експеримент, а в суспільних - статистика.
Використована література
1. Бычко И. В. Познание и свобода. - М., 1968.
2. Нейссер Ч. Познание и реальность. - М., 1981.
3. Традиции и революции в истории науки. - И., 1991.
4. Чунинов Э. М. Природа научной истины. - М., 1977.
ТЕМА 9. ПРИРОДА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ
Поняття природи. Природа і культура
Природа жива і нежива. Життя як цінність
Екологічна проблема: наукові, соціально-філософські й етико-гуманістичні аспекти
Мета: Дати наукове визначення поняття «природа», розкрити зміст взаємозв'язку природи та культури, навчити студентів бачити різницю між поняттями. Показати як змінювалися уявлення про природу та культуру в історичному контексті.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:
Природа, культура, живе, анімізм, гілозоїзм, тотемізм, біосфера, ноосфера, екологія, навколишнє середовище, екологічна проблема.
ПИТАННЯ 1: Природа в широкому смислі цього поняття - це матерія, взята у всьому розмаїтті форм її буття. У більш вузькому смислі - уся сукупність природних умов існування людини і людства. Перетворена людиною природа набуває якості культури.
ПИТАННЯ 2: Для різних етапів людської історії характерне існування своєрідних поглядів на природу. Так, для первісних людей характерний, анімізм - погляд, відповідно до якого усе - і людина і звір, і дерево, і камінь - мають свою душу. Відома й така система поглядів, як гілозоїзм, відповідно до якого живим є все існуюче. Живе і неживе по-різному використовується людиною. Живе - це те, чим людина тільки й може харчуватися, що використовується нею для виготовлення одягу. Але живе - це і небезпечний суперник у боротьбі за їжу, а часто і смертельний ворог, це і сама людина, що усвідомлює себе в спорідненості усьому живому.
Існує цілісна система, що сприяє виникненню і відтворенню життя і називається біосферою. Закони живого, як більш високої форми руху матерії, стають пануючими по відношенню не тільки до біологічної, але й до хімічної еволюції.
Сучасних учених приваблюють ідеї про життя, як чинник не тільки планетарного, але й космічного порядку, про відповідальність наділеної розумом людини, як системо утворюючого елементу ноосфери, за збереження біосфери, життя.
ПИТАННЯ 3: Екологічна проблема, хоча і є по суті своїй соціальною, породжується безпосередньо технічними засобами і може одержати своє повне вирішення лише в результаті соціальної трансформації, покликаної забезпечити здійснення економічних, виробничих, соціально - культурних й аксиологічних змін, необхідних для усунення екологічної небезпеки.
Вихід - у створенні здорового середовища існування людини, соціальні і природні параметри якого забезпечували б максимум можливостей для її розвитку. Мова, таким чином, йде про екологічний розвиток - процес раціонального перетворення (формування) навколишнього середовища в інтересах людини.
Максимальна відповідність сформованого в такий спосіб природного середовища життєвим потребам людей і є основною метою екологічно збалансованої стратегії розвитку.
Використована література
1. Гуревич П. С. Философия культуры. - М., 1994.
2. Бердяев Н. А. О назначении человека. -М., 1993.
3. Филатов В. П. Научное познание и мир человека. - М., 1989.
ТЕМА 10. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ
філософія дослідження пізнання
Сутність людини. Єдність біологічного і соціального
Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини
Мета: розкрити зміст філософської антропології як вчення про людину. Проаналізуватипроблему історичного походження людини, єдність природного, соціального і духовного в людині. Дать наукове визначення поняттям: індивід, індивідуальність, особистість. Визначити проблему життя і смерті в духовному досвіді людства, а також проблему людської свободи.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ:
Філософська антропологія, антропогенез, соціогенез, антропосоціогенез, ендогамія, агамія, екзогамія, сенс життя, стоїцизм, евтаназія, здоровий глузд, розум.
ПИТАННЯ 1: Проблема людини здавна була однією з центральних проблем протягом всієї історії філософської думки. Якщо методи окремих гуманітарних наук (соціології, психології, педагогіки, медицини та ін.) завжди були спрямовані на «препарування» її, то специфіка філософської антропології як загальної теорії людини полягає в прагненні до осягнення людського буття в його цілісності.

Подобные документы

  • Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.

    реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016

  • Предмет філософії. Функції філософії. Широкі світоглядні проблеми і водночас проблеми практичних дій, життя людини у світі завжди складали зміст головних філософських пошуків. Філософія - форма суспільної свідомості.

    реферат [18,9 K], добавлен 28.02.2007

  • Філософія та її роль у суспільстві: Антична, Середніх віків, Відродження, Нового часу. Діалектика як вчення про розвиток та проблема людини і буття. Поняття свідомості, процесу пізнання та освоєння людиною світу. Виробництво і політичне життя суспільства.

    курс лекций [339,2 K], добавлен 11.12.2010

  • Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання, основні етапи її зародження та розвитку, місце та значення в сучасному суспільстві. Характеристика та специфічні риси античної філософії, її найвидатніші представники, її вклад в розвиток науки.

    контрольная работа [10,6 K], добавлен 23.11.2010

  • Життя як первинна реальність, органічний процес, що передує поділу матерії і свідомості, у "філософії життя". Місце "філософії життя" в західноєвропейській філософії ХХ ст. Вчення німецького філософа Артура Шопенгауера як ідейне джерело цього напрямку.

    контрольная работа [20,6 K], добавлен 20.09.2010

  • Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.

    шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009

  • Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти. Поняття та типи світогляду. Історія філософії як наука та принципи її періодизації. Загальна характеристика філософії Середньовіччя, етапи її розвитку. Просвітництво та метафізичний матеріалізм.

    методичка [188,1 K], добавлен 05.05.2011

  • Наука як система знать та освіта як цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань. Виробництво знань про природу, суспільство і про саме пізнання. Основні методи емпіричного знання. Рефлексія основоположень методологій філософії науки.

    реферат [26,7 K], добавлен 05.12.2012

  • Пізнавальна діяльність у поглядах професорів Києво-Могилянської академії, її рівні - чуттєвий й раціональний. Розуміння даними вченими сутності філософії. Етапи та специфіка пізнавального процесу за І. Гізелем, вивчення даного феномену в курсі філософії.

    реферат [24,5 K], добавлен 24.09.2010

  • Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.

    реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.