Завдання, предмет та функції філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначте завдання, предмет та функції філософії

Термін "філософія" походить від грецьких слів phileo - любов і sophia - мудрість і означає любов до мудрості. Першим, хто пояснив слово "філософ", був Піфагор (друга пів. VI ст. - почало V ст. до н. э). Згідно з Піфагором, сенс філософії - в пошуку істини.

Старогрецький мислитель Платон вважав, що завдання філософії полягає в пізнанні вічних і абсолютних істин, що під силу лише філософам, які від народження наділені відповідною мудрою душею. Філософами тому не стають, а народжуються. На думку Арістотеля, завдання філософії - досягнення загального у самому світі, а її предметом є перші начала і причини буття.

Розкриття предмету будь-якої науки, і філософії теж, передбачає окреслення відповідного кола проблем, котрі та чи інша наука досліджує, і які є для неї специфічними, особливими. Для філософії такими особливими проблемами, як було вже показано вище, є загальні проблеми існування світу, як природи, його єдності, походження, тенденцій розвитку тощо. Суб'єктом же пізнання, осмислення цих проблем є людина як творча, діяльна істота. Тому в предмет будь-якої філософської системи, будь-якого її напрямку необхідно включається, як основне, - відношення “людина - світ”, його різні модифікації.

Таким чином, філософію можна визначити як вчення про загальні принципи буття, пізнання і стосунків людини і світу. Предмет філософії неодмінно включає і розгляд питання про те, що таке сама філософія, вивчення її історії.

Культурологічна функція передбачає експлікацію, раціоналізацію та систематизацію. Експлікація призначена для виявлення найза-гальніших ідей, уявлень, форм досвіду. Важливе місце серед них займають: категорії, узагальнені способи буття - вчення про буття -онтологія; теоретичне усвідомлення ставлення до світу та людини -практичні (праксеологія), пізнавальні (гносеологія), ціннісні (аксіологія). Раціоналізації у відображення в логічній, поняттєвій формі результатів людського досвіду. Систематизація - теоретичне відображення сумарних результатів людського досвіду.

Світоглядна функція, яка пов'язана з абстрактно, - теоретичним, понятійним поясненням світу, на відміну від усіх інших видів і рівнів світогляду (релігійного, буденного, міфологічного).

Методологічна функція полягає в тому, що філософія виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людиною.

Прогностична функція філософії - формулювання в її рамках гіпотез про загальні тенденції розвитку матерії і свідомості, людини і світу.

Критична функція філософії. Принцип "піддай усе сумніву", з часів античності що проповідує багатьма філософами, свідчить про важливість критичного підходу і наявність певної долі скепсису по відношенню до

Соціальна функція філософії: Тому перш ніж намагатися змінити соціальний світ, треба заздалегідь його добре пояснити. З соціальною функцією тісно пов'язана функція філософії, яку назива гуманітарною. Філософія повинна грати адаптаційну і життєствердну роль для кожного індивіда, сприяти формуванню гуманістичних цінностей і ідеалів, затвердженню позитивного сенсу і мети життя. Вона, таким чином, покликана здійснювати функцію інтелектуальної терапії, яка особливо важлива в періоди нестабільного стану суспільства, коли людське існування знаходиться в "пограничній ситуації", і кожен повинен робити свій вибір.

2. Проаналізуйте сутністю і структуру світогляду

Світогляд є насамперед способом тлумачення, інтерпретації феномену буття і водночас формою його духовного засвоєння та розуміння, а тому в ньому реально фіксуються знання та уявлення людини про світ, а також її власне індивідуальне та суспільне буття.

У процесі формування світогляду формується індивідуальність людини, її переконання та життєва позиція. Світогляд - результат і наслідок виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку, освіти і самоосвіти

Структуру світогляду визначають:

- досвід (індивідуальний, сімейний, груповий, національний, клановий, суспільний, загальнолюдський), на основі якого формується світовідчуття - основа світогляду;

- знання (досвідні, емпіричні та теоретичні), на основі яких формується світорозуміння;

- мета, яка усвідомлюється через універсальні форми діяльності, такі як: нужда - потреба - інтерес - мета - засоби - результати - наслідки. На її основі формується світоспоглядання;

- цінності (щастя, любов, істина, добро, краса, свобода тощо), на основі яких формуються переконання, ідеали людини та складається її світосприйняття;

- принципи (монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм), на основі яких складаються основні способи світобачення.

В структуру світогляду варто включити і самосвідомість. Це -- один із найістотніших компонентів свідомості, який полягає в усвідомленні себе в якості суб'єкта практичної і пізнавальної діяльності, в оцінці своїх дій, потреб і інтересів, своїх почуттів, думок, мотивів поведінки та ідеалів, свого становища в природному і соціальному середовищі.

Світогляд за своєю суттю є цілісним сприйняттям людиною структури буття, осмисленням сенсу та мети людського життя, віднайденням людиною головних і значимих ціннісних орієнтирів. Саме на цій основі відповідно і формується лінія людської життєдіяльності, поведінки, способи і принципи пізнання світу, переконання та ідеали.

Факт наявності у людини певного світогляду є виявом вищої форми її самосвідомості як духовно-соціального суб'єкта історії, котрий має можливість не лише орієнтуватись у природній та соціальній діяльності, але й свідомо регулювати та контролювати свою діяльність. Перед кожною людиною постійно виникають питання: що робити? куди йти? у чому сенс життя? І тут світоглядна позиція людини, її світоглядні орієнтири стають передумовою віднайдення правильної відповіді на поставлені питання, а також і визначальним фактором успішної практичної реалізації світоглядних установок, їх втілення у життя.

Отже, світогляд людини є для неї тією своєрідною духовною призмою, через яку вона пропускає, переломлює свої інтелектуально-духовні запити, осмислює і переживає все існуюче і у такий спосіб реалізує власну людську сутність.

3. З'ясуйте роль і значення міфології як історично першого типу світогляду

Історично першими формами світогляду були міфологія та релігія, що сформувались на ранніх етапах людської цивілізації.

Найдавнішою формою світогляду вважається міфологія, яка була ровесницею людської історії. Міфологія (від грец. mifos - оповідь і logos - слово, поняття, вчення) - форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міф об'єднав у собі початки знань, релігійних вірувань, різних видів мистецтва, філософії. Лише у пізніші часи ці елементи отримали самостійне життя і розвиток. Міф був єдиною універсальною синкретичною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався. Міфи існували у всіх народів світу. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість народів.

Інтелектуальна своєрідність міфу полягає у тому, що думка виражається у конкретних емоціях, поетичних образах, метафорах. Зближуються явища природи і культури, людські риси переносяться на навколишній світ, космос і природні сили, які одухотворються, уособлюються, олюднюються.

У міфології відсутнє розмежування світу і людини, думки і емоції, суб'єктивного і об'єктивного. Це цілісне світорозуміння, в якому різні уявлення сплетені в єдину образну картину світу, що поєднує реальність і фантазію, природне і надприродне, знання і віру, думку і емоції. Міфологічна свідомість втілювала колективний досвід осмислення дійсності багатьма поколіннями. Міфологічне світорозуміння передавалось насамперед у колективних містеріях-діяннях (обрядах, танцях). Міфи не розповідались, а колективно “переживались”, “відтворювались”. Міф виконував різноманітні функції: минуле пов'язувалось з теперішнім і майбутнім; формувались колективні уявлення того чи іншого народу; забезпечувався зв'язок поколінь; міфологія закріплювала систему цінностей, підтримувала, заохочувала певні норми поведінки.

Із занепадом первіснообщинних форм суспільного життя міф, як форма суспільної свідомості, зійшов з історичної сцени, але не зник.

4. Дайте характерстику особливостей релігійного світогляду

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства. У ній буття осягається іншими, ніж у міфі, засобами. У релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт та об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини і природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії.

Релігія (від лат. relegio - благочесність, побожність, святиня, предмет культу) - така форма світогляду, в якій засвоєння світу здійснюється через подільність на земний, природний, що відображається органами чуттів людини, і потойбічний - “небесний”, надприродний і надчуттєвий світ.

Земний світ починає розглядатись як наслідок надприродного.

У релігії виникає ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприроднього світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу. Зв'язок із Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Важливою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. У релігії, поряд із світовідчуттям, добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але ця ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру.

Сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою у світі. Це пов'язано з тим, що вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і переживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так потрібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія культивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, милосердя, обов'язку, справедливості, святості, благоговіння перед життям. Якщо для міфу головним є обґрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії - досягнення єдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю. У цьому полягає позитивне значення релігії, бо людське життя знецінюється, коли немає нічого святого і все піддається нігілістичному запереченню.

5. Розкрийте роль і значення філософії як історичного типу світогляду

Філософія як феномен духовної культури людства виникла пізніше від міфології і релігії й історично успадкувала від них певні світоглядні ідеї, схеми, а також ту сукупну кількість знань, що стосувалися питань походження світу в цілому, його будови, місця людини у цьому світі.

Виникнення філософії спричинили такі чинники:

- психологічні (здивування, сумнів, рефлексія, самосвідомість);

- духовні (міфологія, релігія, знання);

- соціальні (розподіл праці, дозвілля).

Філософія виникає з критичного ставлення до традиції, із сумніву щодо обґрунтованості підстав міфологічного світобачення, з подиву перед здатністю звільненої думки охопити нескінченний світ.

На відміну від міфологічного світогляду, що стоїть на охороні традиції, пасивності, незмінності сталого порядку речей, філософський світогляд ґрунтується на активності. Філософія є діяльністю, що піддає сумніву та критичному перегляду всі авторитети, забобони, табу та вірування. Філософування, за Платоном, - це важка і відповідальна діяльність, мета якої - свобода. Сама ж філософія є активністю, спрямованою на критичне і раціональне випробування підвалин найфундаментальніших передумов людського буття і буття світу взагалі.

Філософія (грец. phileo - люблю, sofia - мудрість, буквально - любов до мудрості (дехто трактує також як мудрість любові)) - форма духовної діяльності, спрямована на постановку, аналіз і вирішення сутнісних світоглядних питань, пов'язаних з формуванням цілісного погляду на світ і на місце у ньому людини.

Філософія володіє здатністю чинити на науки такий сильний вплив, що без урахування цього не може бути зрозумілий сам процес наукового розвитку, процес нарощення знання і процес зміни характеру пізнаного та його ролі у житті людини.

Філософія може розглядатися як фундамент усієї решти культури, “квінтесенція культури”. Але реальна сфера впливу філософії на науку залишається до сьогодні багато у чому не виявленою, хоча їх тісний зв'язок абсолютно очевидний.

Можна сказати, що філософія є поглядом на світ, який здатний змінювати речі навколо нас, змінювати свого носія і таким чином впливати на світ. Тому немає двох філософій - життєвої і власне філософії. Вона завжди одна, вона пронизує всю людину, всі сфери її діяльності.

У філософії сконцентровані знання, погляди, теоретичні принципи, котрі виражають найзагальніше, універсальне бачення світу, його розуміння, а також тлумачення сутності людини. Це дає підстави говорити про філософію як особливий тип і спосіб світобачення і світорозуміння, в якому чітко проглядається рівень теоретичного, абстрактно-логічного знання, що має прямий вихід на практику і слугує людині необхідним життєво-світоглядним орієнтиром і водночас мотивом її життєдіяльності, моральної поведінки. Філософія творить такий тип світогляду, котрий є особливим відображенням світу, який прямо спирається на пізнання дійсності і є фактичним результатом філософської рефлексії людини над усією існуючою об'єктивною реальністю. Об'єктом філософського світогляду є світ, природа, універсум, космос, Бог.

6. Визначте основні методи філософії

Кожна наука має свій метод. Проте філософія виступає найбільш загальною методологією, і в цьому суть її власного методу. Можна сказати, що філософський метод є система найбільш загальних прийомів теоретичного і практичного освоєння дійсності, а також спосіб побудови і обґрунтування системи самого філософського знання.

Філософський метод задає загальні принципи дослідження. Проте різні філософські школи і напрями відповідно до своєї специфіки і розуміння предмета філософії формулюють і використовують різні філософські методи. Плюралізму філософських концепцій відповідає і плюралізм методів (дедукція, логічні методи; індукція, досвідчені методи; експеримент; рефлексія, самоспостереження). Загальне, що властиво їм усім, - теоретичне мислення, виражене у філософських категоріях, принципах і законах.

Матеріалізм і ідеалізм виступають як найбільш загальні підходи і способи розгляду буття і пізнання. Наступний аспект розрізнення філософських методів - діалектика і метафізика.

Під діалектикою мають на увазі вчення про найбільш загальні закономірності розвитку буття і пізнання, одночасно вона виступає і загальним методом освоєння дійсності, розглядаючи її як єдність і боротьбу протилежностей. Діалектика в принципі сумісна як з матеріалізмом, так і з ідеалізмом.

Метафізичний метод характеризується тим, що розглядає предмети і процеси за одним принципом: або так, або немає; або біле, або чорне; або друг, або ворог і так далі. При розгляді руху метафізики тяжіє до відома різноманітних його форм до якої-небудь одній.

Сенсуалізм (від латів sensus - почуття) - методологічний принцип, в якому за основу пізнання беруться почуття і який прагне усе знання вивести з діяльності органів чуття, відчуттів, абсолютизуючи їх роль в пізнанні (Эпикур, Гоббс, Локк, Беркли, Гольбах, Фейєрбах).

Раціоналізм (від латів ratio - розум) - метод, згідно з яким основою пізнання і дії людей є розум (Декарт, Спіноза, Лейбніц, Гегель).

Ірраціоналізм - філософський метод, який заперечує або, принаймні, обмежує роль розуму в пізнанні, а приділяє основну увагу ірраціональним способам досягнення буття (Шопенгауер, Кьеркегор, Ніцше, Дыльтей, Бергсон).

7. Виділити функції філософії та з*ясувати їх роль у житті людини та суспільства

З метою усвідомлення предмета та особливостей філософії важливо не лише визначити місце філософії серед історичних типів світогляду, але й з ясу вати, яку роль відіграє філософія у суспільстві.

У сучасному світі що філософія є частина культури і виконує важливі функції у розвитку суспільства. Основні функції філософії: світоглядна, гносеологічна, методологічна, інтегративна, оксіологічна, критична.

Світоглядна функція полягає в тому, що філософія - учення про загальне в системі людина - світ - служить теоретичним ґрунтом світогляду, систематизує, розширює знання людей про світ, людство, суспільство, допомагає зрозуміти світ як єдине ціле і визначити у навколишньому світі місце людини.

Гносеологічна функція філософії виявляється у розробці і виборі засобів і методів вивчення та зміни предметного світу або суспільства з урахуванням діючих законів та особливостей об'єкту.

Методологічна функція дозволяє визначити напрямок наукових досліджень, орієнтуватися у різноманітності процесів і явищ, аналізуючи їх з певних теоретичних позицій.

Інтегративна функція полягає в об'єднанні практичного, пізнавального і ціннісно-орієнтованого досвіду життя людей. Це важлива умова збалансованого розвитку суспільного життя. У процесі суспільного розвитку або при реалізації складних наукових проблем люди відмовляються від застарілих по глядів та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світоглядних настанов. Філософія допомагає усувати помилки, звільнитися від застою, віджитих догм. Так реалізується критична функція філософії у системі культури.

Аксіологічний характер філософських знань виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуманістичні ідеали. Це особливо важливе в умовах загострення глобальних проблем сучасності, коли актуальними стають світоглядні аспекти різних видів діяльності. Велика роль філософії в світі, що постійно розвивається, змінюється.

8. Місце філософії в системі культури

Філософське пізнання завжди соціально детерміноване. Виробляючи нові світоглядні ідеї, воно так чи інакше зачіпає інтереси певних класів і соціальних сил. Проблематика людини і світу, суб'єкта і об'єкта, свідомості та буття є центральною у філософських навчаннях. Але кожна епоха і кожна культура вкладає в ці категорії свої смисли, по-своєму проводить кордону між суб'єктом і об'єктом, свідомістю і буттям. Тому дана проблематика, як і ряд інших проблем, постійно відтворюється і по-новому формулюється на будь-якому з етапів розвитку філософської думки. Накопичення філософського знання про людину та світі передбачає постійну критику фундаментальних принципів філософського дослідження, переформуліровку проблем, зіткнення різних підходів. Різноманітність філософських шкіл і прагнення Ф. до усвідомлення своїх власних передумов є умовою її розвитку. У процесі цього розвитку змінюється структура філософського знання. Спочатку Ф. виступала єдиним і нерозчленованим теоретично знанням про світ, але потім від неї стали відділятися конкретні науки.

Філософія займала і займає важливе місце в культурі людства -- всіх матеріальних та духових продуктів і цінностей, створених людьми, на відміну від природи, що виникає й існує без стороннього втручання. Стародавні греки виділяли три розділи культури:

пов'язаний з істиною -- предмет науки;

пов'язаний з красою -- предмет мистецтва;

пов'язаний з визначенням добра і зла -- предмет філософії.

Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво приділяють суттєву вагу людському самовідчуттю та інтуїції, проте розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, а вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності.

9. Розкрийте структуру філософського знання

1. Вчення про буття - або онтологія (З грец. Онтос - суще, буття; логос - вчення). Вона включає в себе питання про систематизують первоначалах буття, вчення про єдиного, про сущому буття, про його первопрінціпах.

2. Вчення про пізнання - гносеологія (Епістемологія) або теорія пізнання (від "гнозис" - знання). Філософська теорія, яка розглядає кордону і можливості людського пізнання, а також шляхи та форми пізнавальної діяльності.

3. Вчення про методи людської діяльності - методологія. Вона включає в себе погляди на загальні способи і підходи людини до дійсності. Методологія виділяє два основних філософських методу: діалектичний і антідіалектичний (метафізичний), які розроблялися у філософії, починаючи з античності. Крім цього, методологія включає в себе вчення і про інші, загальнонаукових принципи і методи підходу людини до дійсності, які нерідко так само розроблялися, в тому числі і філософією Методологія розглядає й такі підходи, як: Еволюційний і революційний; Прогресивний і регресивний; Історичний і логічний та інші.

4. Вчення про людину - філософська антропологія (Від грец. "Антропосе" - людина) і вчення про цінності - аксіологія(Від грец. "Аксіо" - цінність). Філософська антропологія та аксіологія - це специфічні і найважливіші частини філософського знання. Вони займаються аналізом проблем людини, його природи та сутності, спосіб її життя, пошуками головних орієнтирів людської діяльності. 5. Вчення про суспільство - філософська соціологія і філософія історії. Філософію тут цікавлять загальні закони розвитку суспільства та взаємини людини з суспільством.

Сучасна філософія, як загальносвітоглядне і загальнометодологічне знання, багатогранна і плюралістична - з філософської точки зору можна розглянути будь-яку сферу людської діяльності та людського буття. Тому в структуру філософського знання, крім перерахованих розділів, включають і інші види філософських досліджень: Філософію природознавства (філософію науки і техніки); Філософію релігії (не збігається з релігієзнавство); Філософію історії (у більш розгорнутому вигляді як окрему дисципліну); Філософію мистецтва; Естетику - в цілому філософські вчення про красу, про прекрасне; Етику - філософію моралі та моральності;Історію філософії її роль як окрему дисципліну.

Ряд інших, які склалися як потреба розвитку сучасного знання, наприклад: філософія бізнесу, філософія освіти, філософія науки і техніки та ін..

10. Зробіть порівняльний аналіз науки і філософії

Філософія є не лише формою суспільної свідомості, а й світоглядом, певним способом духовно-практичного освоєння світу.

Взаємозв'язок філософії і науки - традиційно неоднозначна і складна проблема. Одні філософи визнають за філософією статус науки (наприклад, Аристотель, Гегель, Ортега-і-Гассет), інші це категорично заперечують (наприклад, О. Конт, так звані логічні позитивісти - Р. Карнап, М. Шлік, Л. Вітгенштейн та інші).

Спільним для філософії і науки є те, що: 1) філософія і наука є формами суспільної свідомості; 2) філософія і наука здобуті знання представляють у теоретичній формі, у формі логічних доведень своїх висновків; 3) філософія і наука є структурними елементами наукового світогляду, тобто включаються в структуру світогляду; 4) філософія і наука мають однопорядкові структурні елементи (предмет, закони, поняття (категорії), методи дослідження).

Разом з тим, філософія і наука мають і відмінності: 1) у філософії понятійний апарат, закони мають на відміну від будь-якої науки всезагальний характер, тобто екстраполюються на всі сфери дійсності; 2) філософія, як відомо, є форою суспільної свідомості. Наука окрім цього виступає ще як безпосередня продуктивна сила суспільного виробництва; 3) закони і понятійний апарат філософії виконують функцію загальної методології пізнання. Закони і понятійний апарат окремої науки виконують методологічну функцію лише для цієї науки; 4) філософія дає загальну цілісну картину світу. Окрема наука досліджує лише певну сферу дійсності і тому такої цілісної картини світу дати не може; 5) філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду. Наука є важливою складовою наукового світогляду.

11. Проаналізуйте соціокультурні передумови виникнення і функціонування філософії

Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість (толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Тож не дивно, що розквіт філософії припадає на епохи панування демократії (Давня Греція, епоха Нового часу).

Соціальні умови не тільки сприяли розвиткові філософії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло проблем, що цікавили філософів. Зосередженість індійських філософів на морально-етичних проблемах, китайських -- на соціально-етичних, греків на різних етапах -- на натурфілософії, гносеології та етиці зумовлена не стільки особливостями духу цих народів, скільки особливостями їх соціального життя. Ключ до розуміння багатьох філософських проблем лежить у соціальній сфері.

Виникнення філософії мало і певні ідейні передумови. Воно стало можливим лише на певному ступені розвитку культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Історично, як зазначалося, філософії передувала міфологія.

Міфологія не просто передувала філософії, вплинула на її формування. Вона, як пізніше і релігія, була загальним культурним тлом, на якому складалась філософія. Справді, міфологія та релігія є первинними культуротворчими чинниками, серцевиною культури. На становлення філософії, особливо в її європейському варіанті, відчутно вплинули зародки наукового знання. Не випадково перший етап давньогрецької філософії прийнято називати натурфілософією, філософією природи.

Зрештою, виникнення філософії потребує й певного рівня духовної культури загалом. Це насамперед моральні сентенції, які закріплюють життєвий досвід, розвинута система загальних понять у мові, певний рівень усвідомлення світоглядних опозицій (правда і кривда, добро і зло). Філософія як вершина духу може постати тільки на певному фундаменті. На бідному, недорозвинутому духовному ґрунті вона не проросте.

12. Дайте філософський аналіз людиновимірності сучасної наукової картини світу

Картина світу - це інтегральний масштабний підсумок отриманих у різних галузях пізнання знань про світ. Вона завжди прагне вирізнятися завершеністю, цілісністю, присутністю світоглядних висновків та узагальнень. Звичайно, вона є історично мінливою.

власне людиномірною, світоглядно насиченою можна вважати саме сучасну картину світу, яка останні десятиліття конституюється - на противагу класичним механістичним, об'єктивістським уявленням про дійсність. Вона значною мірою є творчим поєднанням елементів світогляду попередніх епох і різних культур. В умовах культури постмодерну твориться відповідна мозаїчна, розмаїта, відкрита картина світу. З іншого боку, долаючи недоліки новочасного наукоцентризму, сучасна наука дедалі частіше звертається до античних та християнських витоків європейської культури, де позараціональним факторам осмислення буття (вірі, інтуїції, душевності й духовності) відводилося чільне місце. класична картина світу стала основою технологічного, практично-перетворювального ставлення до дійсності, за якого ресурси природи вважались невичерпними, а людина наділялася правом розпоряджатися ними на свій розсуд.

Оскільки для розуміння суті картини світу визначальними є поняття «людина», «знання», «світ», «істина», «природа», «смисл», то в її творенні неодмінно повинні брати участь, крім науки, ще й філософія, релігія, інші форми світогляду. Те, як людина визначає для себе світ, визначає її ставлення до світу, її світоглядну позицію. А отже, саме при конструюванні єдиної картини світу стає особливо значущим вплив філософських ідей і принципів на наукове пізнання саме в межах сучасного постнекласичного тлумачення світу відбувається інтеграція картин світу неорганічної, органічної та соціальної реальності в єдину систему уявлень і знань про світ. А и розуміння світу включається ідея космічної еволюції, яка дозволяє по-новому глянути на внутрішню спорідненість різних рівнів буття, про неперервний процес еволюції у Всесвіті і розвиток вищих форм буття із нижчих шляхом удосконалення і ускладнення буття.

13. Проаналізувати історію філософії та виділити її основні етапи розвитку.

Історія філософії - розділ філософії, що вивчає історичні типи філософії. У його рамки включені як філософські системи окремих філософів, так і розвиток їхніх поглядів в рамках філософських шкіл.Одним з перших істориків філософії в цьому сенсі є Аристотель, який дав у першій книзі «Метафізики» свого роду історико-філософський екскурс.

Етапи розвитку історії філософії

Античність. Вже в античності виникли прогресистські погляди, згідно з якими людство йшло від звіриного способу життя до цивілізованого. Зокрема, подібна ідея простежується у Демокріта і Дікеарха. Подібна ідея простежується також у поемі римського філософа Тіта Лукреція Кара «Про природу речей», де йдеться і про первинне звіриному стані людства, і про те, як люди виходили з нього.

Середні століття. Першу справді історіософічної ідею запропонувало християнство. Саме воно вперше запровадило поняття рівності всіх людей перед Богом і тим самим - спільної долі всіх народів світу. Проте християнська есхатологія заперечувала будь-яку цінність мирської історії народів, і справжньої, яка охоплює весь матеріал філософії історії тут тому ніколи не було, а була лише догматика та історія церкви. Мислення грунтувалося на переплетенні античної загальної історії з біблійно-церковною історією, як вона була створена Юлієм Африканом, Євсевієм, Ієроніма і Августином. У ці ж рамки Середньовіччя ввело свої хроніки, як зробив, наприклад, Оттон Фрейзінгенскій.

Новий час XVII століття. Філософи надавали в своїх системах місце історії і вченню про суспільство лише в додатках, де були виражені особисті погляди на життя, як це зробив Декарт, або підкоряли ці науки раціоналізму і механістичним поглядам, як зробили Гоббс і Спіноза.

XVIII століття. У результаті географічних відкриттів і колонізації в поле зору європейської освіченості потрапили «дикуни», тубільні народи з їх «первісним», як тоді думали, способом життя, що спонукало порівнювати їх з описаними Тацитом древніми германцями, геродотовським скіфами і навіть з самими древніми греками. З цієї великої програми порівняння зросла просвітницька філософія історії (передусім у Вольтера і Монтеск'є), пізніше поставила всесвітньої історії мета в якості ідеї прогресу людства. Паралельно цьому руху і частково всупереч йому з'явилася «Нова наука» Віко, обґрунтувала теорію саморозуміння породжує історичного духу. Проти просвітницької апології цивілізації і особливо теорії прогресу виступив Руссо, який заперечував будь-яку цінність історії.

XIX століття. Філософія історії Герцена, найважливіші її риси - це заперечення телеологічного погляду на історію і критика історичного фаталізму, погляд на історичний розвиток як на що йде (подібно до розвитку в природі) не по прямій лінії, а з різних напрямків.

14. Визначте основні ідеї і поняття давньосхідної філософії

Зародки філософського мислення Стародавньої Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. До н.е.). Зміст цього мисленння відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Веди - стародавні пам'ятники індійської літератури, написані віршами і прозою.

Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії. Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан (дар-шан - найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний старогрецькому терміну "філософія"), можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвака-локаята. При цьому слід зауважити, що ці школи характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед. Філософські ідеї школи йога виходять із своєрідного з'ясування питання про сутність відношення душі і тіла, духовного і тілесного. Світогляд у санкх "і базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша ("Я", дух, свідомість). Санкх'я вважає, що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші на пракріті. Філософська школа Стародавньої Індії вайшешика характеризується насамперед тим, що вона найбільш тісно (на відміну від усіх інших староіндійських філософських систем) пов'язана з природни- чо-науковими уявленнями тодішнього суспільства Оригінальність філософської школи н'яя виявляється в тому, що вона є вершиною староіндійської логіки і теорії пізнання. Логіка н'яя виникла в процесі узагальнення прийомів і методів публічних філософських виступів, які широко практикувались у Стародавній Індії. Н'яя вважає, що існує чотири джерела вірогідного пізнання: 1) чуттєве сприйняття; 2) логічний висновок; 3) порівняння; 4) словесне засвідчення авторитетів. Однак, головною особливістю, визначником є те, що у філософії Стародавньої Індії сформульовано ідею активно-діяльної сутності, під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

15. Особливості філософії у Стародавній Індії

Філософська думка зародилася в епоху формування перших класових суспільств і ранніх держав. Це був час, коли відходила в минуле міфологічна культура, на ґрунті якої виникли перші релігійно-філософські системи, що згодом стали справжньою філософією. У ІІ-І тис. до н.е. цей процес охопив територію Стародавньої Індії, де й з'явилися перші філософські традиції і школи.

Основні особливості староіндійської філософії:

1) Головна особливість - в філософії Стародавньої Греції сформульовано ідею активно-діяльної сутності: під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

2) Формування на базі міфологічно-релігіозного світогляду.

3) Своєрідність ставлення до Вед.

4) Споглядальний характер і слабкий зв'язок з наукою.

5) Змалювання духу, як безликого, бездіяльного явища.

6) Народження логіки.

7) Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Веди - стародавні пам'ятки індійської літератури, написані віршами та прозою 1500 р. до н.е.

Скл з 4 розділів: Рігведа, Самаведа, Яджурведа і Атхарведа.

Брахмани - своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких тлумачиться мета і послідовність жертвоприношень, а також правильність їх виконання.

Упанішади - завершальний етап у розвитку Вед, трактати релігійно-філософського плану, засадові ідеї давньоіндійської філософії, що згодом розроблялися філософськими школами або окремими філософськими течіями (даршанами).

Перші філософські системи, що виникали, досліджували проблеми людського існування, життя, інтересів, здійснювали пошуки шляхів подолання труднощів, що об'єктивно існували в людському житті. Шукали відповіді на питання про добро і зло, картину Всесвіту, сенс людського життя. Головна причина зла-незнання істини про справжні причинно-наслідкові зв'язки, що існують у житті людини та Всесвіті.

Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою таких світоглядів: брахманізм, бхагаватизм, буддизм, джайнізм.

Засновники цих світоглядних систем: Будда, Капіла, Джайміні, Готама та інші залишили після себе Сутри - короткі практичні рекомендації, що відображали сутність учення релігійно-філософських систем. Згодом вони стали правовими принципами, конкретними рекомендаціями до виконання ритуалів, жертвоприношень, способів організації повсякденного життя, виконання громадських обов”язків.

Історики релігійно-філософської думки Стародавньої Індії виділяють класичні системи - санкх'я, н'яя, йога, міманса, веданта, вайшешика; неокласичні системи - чарвака-локаята, буддизм, джайнізм.

16. Основні напрямки у філософському вченні Стародавньої Індії

Зародки філософського мислення Стародавньої Індії сягають глибокої давнини (2500-2000 рр. До н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади.

Принципи, закладені у Ведах, Брахманах і Упанішадах, стали основою таких світоглядних систем: 1) брахманізм; 2) бхагаватизм; 3) буддизм; 4) джайнізм. Характерною особливістю стародавньоіндійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного світогляду до філософії. Перші філософські системи, що виникали, досліджували проблеми людського існування, життя, інтересів, здійснювали пошуки шляхів подолання труднощів, що об'єктивно існували в людському житті.

Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою таких світоглядів: брахманізм, бхагаватизм, буддизм, джайнізм.

Засновники цих світоглядних систем: Будда, Капіла, Джайміні, Готама та інші залишили після себе Сутри - короткі практичні рекомендації

Історики релігійно-філософської думки Стародавньої Індії виділяють класичні системи - санкх'я, н'яя, йога, міманса, веданта, вайшешика; неокласичні системи - чарвака-локаята, буддизм, джайнізм.

Йога - з'ясування питання про сутність душі та тіла, духовного та тілесного, самовдосконалення душі тіла шляхом самопоглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Санкх'я - світогляд базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша -“Я”, дух, свідомість.

Міманса - суперечник буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його.

Н'яя - вершина староіндійської логіки та теорії пізнання. Існує чотири види вірогідного пізнання:1) чуттєве сприйняття 2) логічний висновок 3) порівняння 4) словесне засвідчення авторитетів.

Вайшешика-одна з ортодоксальних даршан, згідно з якою весь світ складається з субстанцій, якостей, дій, все загальності, особливості, присутності та небуття. Розум і душа-вічні субстанції. Трактує мету людського життя як позбавлення душі від матеріальної залежності, що в повсякденному житті означає закінчення всіх мук і страждань.

Веданта-результат інтерпретації основоположних засад Упанішад. Усе, що існує в світі, - це Бог

Чарвака-локаята не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога. Сенс людського існування - щастя. +буддизм

17.Особливості філософії у Старод. Китаї

18. Осн. напрями у філос. вченні Китаю

Становлення філософської думки у стародавньому Китаї спостерігається вже в 7ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: "І-цзін" ("Книга перемін"), "Ші-цзін" (Книга пісень"), "Шу-цзін" ("Книга історії") та ін.

У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції: про природну закономірність; про природність людської душі і свідомості.

Щодо розгляду цих проблем особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-цзи (VI ст. до н.е.). Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао", за Лао-цзи, - це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.

Поряд із категорією "дао" у вченні Лао-цзи чільне місце посідає категорія "де"- це конкретний шлях окремої речі або групи речей. позицію займав видатний філософ Стародавнього Китаю Конфуцій, Філософія Конфуція - це яскраве відбиття тендеції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.

Важливу роль у розвитку філософії Стародавнього Китаю відігравала школа вільнодумця Ян Чжу (приблизно 395-335 р. до н.е.).Виступаючи проти конфуціанства, Ян Чжу захищав і розвивав вчення Лао-цзи. Ян-Чжу доводив, що віра в небо, в безсмертя душі та потойбічне життя ґрунтується на неуцтві. Він вчив, що життя - це буття, а смерть - небуття.

Протилежну конфуціанству позицію займала школа "Фа-цзя ''. Представники школи "Фа-цзя" заперечували існування надприродного світу і священність неба. Вони твердили, що в природі все відбувається без втручання потойбічних сил. Філософія Стародавнього Китаю знайшла свій подальший розвиток і досягла свого завершення у вченні видатного філософа і просвітителя Ван Чуна (27-97 р. н.е.). Основний твір Ван Чуна - "Критичні міркування" - присвячений критиці тодішнього суспільного ладу, існуючої соціальної системи. Ван Чун передусім відкидає вчення конфуціанства про священність неба, розглядаючи небо як природну частину безмежного Всесвіту, доводячи, що небо і земля мають єдину природу, єдине начало і єдине походження.

19. Проаналізуйте натурфілософію, космоцентризм, і антропоцентризм грецької філософії

Розвиток філософії стародавніх греків і римлян датується в великим проміжком часу - з VII ст. до VI ст. н. е. Перший період розвитку античної філософії отримав назву досократівський. У центрі уваги цього періоду були філософія природи, пошук першопричин і субстанції світу (Космосу). Представники - ранні натурфілософи Фалес, Анаксімандр, Анаксагор, Геракліт, Піфагор, Ксенофан, Парменід та ін. і пізні, які займалися пошуками першопричини світу на плюралістичних засадах. Натурфілософи критично переосмислювали міфологічно-релігійний світогляд, аби отримати істинні знання й пояснити картину світу. Геракліт є засновником першої форми філософської діалектики. Він уважав, що світ перебуває в постійному розвитку й стані самознищення. Згідно з ученням Демокріта, весь матеріальний світ складається з атомів; Парменід уважав, що світ -- це вічно існуюче й незмінне буття, яке має атрибути вічності (ніким не створене), незмінне, цілісне, непорушне тощо. Існування небуття відкидалося.

Зенон вважав, що поняття про рух є суперечливим, а отже, неістинним. Згідно з його поглядом, предмет, який рухається, нездатен рухатися взагалі

Класичний сократівський період. Суть цього періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини.

Сократа вважають засновником автономної філософської етики.

Платон -- засновник ідеалістичного напряму філософії.

Елліністична філософія (кінець IV-- початок 11ст. до н. е.) -- це сукупність філософських учень, що віддзеркалили кризу полісу, яка детермінувала зміну парадигми філософського мислення.

Епікуреїзм. Епікур намагався створити практичну, філософію, яка мала на меті допомогти людині організувати повноцінне життя.

Скептицизм заперечував можливість пізнання світу.

У римський період розвитку античної філософії (І ст. до н. е. -- V ст. н. е.) склалися сприятливі умови для подальшого розвитку епікуреїзму, скептицизму та насамперед стоїцизму. Найвідомішими римськими філософами, які репрезентували філософську школу стоїцизму, стали Сенека, Епіктет, Марк Аврелій.

Натурфілософи вважають, що основою речей є почуттєво сприймані елементи кисень, вогонь, вода, земля й певна речовина - апейрон; піфагорійці бачили її в математичних атомах; олеати вбачали основу миру в єдиному, незримому бутті; Демокріт вважав осовою неподільні атоми; школа Платона - земна куля лише тінь, результат втілення царства чистої думки.

Згідно Парменіду, буття - це те, що можна пізнати тільки розумом, а не за допомогою органів почуттів.

Давньогрецький мислитель Фалес із Мілета висловив ідею, що все відбувається з води й у воду ж звертається. Спадкоємець Фалеса Анаксимандр убачав першооснову не в якій або конкретній речовині, а в першоречовині - апейроні. Інший давньогрецький філософ Анаксимен думав, що першоосновою всього є повітря.

20. Досократична філософія

При вивченні досократичної філософії доцільно виділити дві школи: мілетську і елеатську.Засновником мілетської школи був Фалес (УІІ-УІ ст. дод.е.), а його послідовниками Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають всі конкретні предмети і явища. Речі є чимось тимчасовим; вони виникають і зникають, а їх основа є вічною, існуючою завжди. Фалес вбачав таку першооснову у воді, Анаксімандр вважав, що нею є невизяичене начало, яке він назвав «апейрон», Геракліт прийняв за першооснову космічний вогонь.Якщо представники мілетської школи клали в основу світу якусь матеріальну стихію (воду, вогонь і т.д.), то в елеатській філософії перше виділяється в якості такої основи неконкретне і нематеріальне начало, яке позначається поняттям «буття». Найбільш випукло ідеї цієї філософії були розроблені Парменідом (УІ-У ст. до н.е.) і Зеконом (V ст. до н.е.). Парменід поділяє світ на істинний і неістинний. Істинним є буття, оскільки воно вічне і незмінне, завжди тотожне самому собі. Світ конкретних речей є неістинним буттям, адже речі постійно змінюються, сьогодні вони інакші, ніж вчора, а завтра і зовсім зникають. Логічне обґрунтування висновків Парменіда спробував дати Зенон. В результаті своїх досліджень він відкрив суперечливі характеристики руху, простору і часу. Відомі апорії (труднощі, безвихідні ситуації) Зенона, зокрема такі як «Ахіл і черепаха», «Стадіон», «Стріла», «Дихотомія» та інші. Своїми апоріями Зенон зафіксував об'єктивну суперечливість руху і труднощі його логічного обгрунтування. Одним з відомих представників античної натурфілософії був Демокріт (V ст. до н.е.). Він також намагався розв'язати питання про можливість руху. Для цього він запровадив іншу, ніж у елеатів, Передумову: існує не тільки буття, але й небуття. При цьому він уявляв буття як атоми, а небуття як порожнечу. Наш зір заважає нам бачити першоначало -- атоми -- тверді і гранично малі згустки матерії, які осягаються лише розумом і відрізняються неподільністю, формою, величиною і порядком розміщення. Оскільки між атомами існує порожнеча, можливий рух. Таким чином, якщо у елеатів сутність світу є єдина і незмінна субстанція, то у атомістів -- множинна і рухома. Немає ніякої надприродної сили, яка управляє атомами і світом в цілому. У світі діють тільки механічні закони. Розуміння світобудови, яке запропонував Демокріт, виявилося найпослідовнішим матеріалістичним вченням, яке тільки знала антична думка.

21. Філософія античності класичного періоду

Філософія - одна з найдавніших сфер духовного життя. Вся багатогранна культура обумовлює різні цивілізації, що існували в минулому і існуючі в наші дні, і включає в себе ту чи іншу суму філософських знань. Софісти з'явилися і могли з'явитися тільки тоді, коли розвиток грецької демократії вже сильно розмило ті кордони, які існували між станами. Воно таким чином змило колишні канали побутового укладу і ціннісних установок, що раніше не піддавалися ніякої рефлексії. Індивід відчув себе вже не просто членом свого ''цеху'', а самостійною особою і усвідомив, що все, перш сама приймає на віру, має бути піддано критиці. Суб'єктом критики він вважав самого себе. Ось це виділення індивіда, як самостійної реальності і було тим ґрунтом, на якій тільки й змогла з'явитися софістика. У другій половині 5 ст. до н. е.. в Греції виникло інтелектуальне протягом, зване софістикою. Софісти сприяли подальшому розвитку індивідуалізму. Софісти були в Греції особливим шаром здійснюють філософію зв'язування воєдино всіх інших груп і індивідів, не випадково політична діяльність і підготовка до неї були одним з основних занять софістів. Софістів справедливо називали представниками грець

22. Сократ, Платон, Аристотель

Новий період давньогрецької філософії почався з Сократа (5 століття до н. е.)

23. Суть вчення основних представників елістичного періоду античної філософії

Соціальні зміни в епоху еллінізму та Римської імперії позначились і на філософії. Її розвиток значною мірою був зумовлений занепадом демократичного рабовласницького полісу, соціальна упорядкованість якого тривалий час залишалась анонімною моделлю філософського мислення.