Роль педагогів-письменників Закарпаття у просвітницькій діяльності та у розвитку педагогічних ідей на межі ХІХ-XX століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ

Роль педагогів-письменників Закарпаття у просвітницькій діяльності та у розвитку педагогічних ідей на межі ХІХ-XX століть

Кучай Тетяна Петрівна доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки, психології, початкової, дошкільної освіти та управління закладами освіти,

Чичук Антоніна Петрівна, доктор педагогічних наук, професор кафедри педагогіки, психології, початкової, дошкільної освіти та управління закладами освіти

Анотація

У статті зроблено аналіз ролі педагогів-письменників Закарпаття у просвітницькій діяльності та у розвитку педагогічних ідей на межі ХІХ-XX століть.

Важливу роль у формуванні української національної школи на Закарпатті у міжвоєнний період відіграли політичні емігранти, серед яких виділяється група педагогів-письменників: Володимир Бірчак, Іван Панькевич, Василь Пачовський, Марійка Підгірянка (Марія Ленарт- Домбровська). Особлива роль у становленні українського шкільництва на Закарпатті належить письменникам-педагогам. Випускники Віденського (В. Пачовський, І. Панькевич), Львівського (В. Бірчак) університетів, Львівської вчительської семінарії (Марійка Підгірянка), вони внесли в шкільництво передові методи австрійської, швейцарської, німецької і польської освіти. Педагогічна та культурно-освітня діяльність письменників педагогів сприяла утвердженню української національної ідеї.

Педагогічні погляди письменників-педагогів відповідали передовій думці свого часу, були втіленням ідеї єдності навчання та національного виховання. Педагогічне покликання ці діячі вбачали у формуванні національної освіти, прилученні дітей до української культурної традиції. Вони були прихильниками поєднання академічної освіти в гімназіях з педагогічними інноваціями, народною педагогікою, виступали проти формалізму і лібералізму в навчально-виховному процесі, боролися за свідоме опанування знань.

Особливо значний внесок у цей процес зробили «будителі» А. Добрянський та О. Духнович, а також О. Павлович, Ю. Попрадов, І. Сільвай, А. Репай та інші. Вони були першими, хто публічно заговорив про кульмінаційну роль учителів у розвитку освіти.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. склалися особливі суспільно- політичні та соціокультурні передумови для створення й діяльності педагогічних товариств на Закарпатті. А. Волошин приділяв дуже багато уваги діяльності товариств. Для піднесення освіченості і писемності свого народу. М. Шашкевич разом зі своїми однодумцями почали творити нову українську літературу на західноукраїнських землях, видавши «Русалку Дністровую» - першу в галицькому краї книжку, яка написана народною мовою. О. Духнович першим на Закарпатті ввів термін «народна педагогіка».

На межі ХІХ-ХХ століть закарпатська інтелігенція більшої уваги почала приділяти видавничій справі, у змісті якої акцент робився на поширенні навчально-виховного елементу.

Ключові слова: педагоги-письменники, Закарпаття, просвітницька діяльність, розвиток педагогічних ідей, ХІХ-XX століття.

Abstract

Kuchai Tetiana Petrivna Doctor of Pedagogical Sciences, professor of the department of pedagogy, psychology, elementary, preschool education and management of educational institutions, Ferenc Rakoczi II Transcarpathian Hungarian Institute

Chychuk Antonina Petrivna Doctor of Pedagogical Sciences, professor of the department of pedagogy, psychology, elementary, preschool education and management of educational institutions, Ferenc Rakoczi II Transcarpathian Hungarian Institute

THE ROLE OF EDUCATORS-WRITERS IN TRANSCARPATIA EDUCATIONAL ACTIVITIES AND IN THE DEVELOPMENT OF PEDAGOGICAL IDEAS AT THE BORDER OF THE 19TH-XX CENTURIES

The article analyzes the role of teachers-writers of Transcarpathia in educational activities and in the development of pedagogical ideas on the border of the 19th and 20th centuries.

An important role in the formation of the Ukrainian national school in Transcarpathia in the interwar period was played by political emigrants, among whom a group of teacher-writers stands out: Volodymyr Birchak, Ivan Pankevich, Vasyl Pachovskyi, Mariyka Pidhiryanka (Maria Lenart-Dombrovska). A special role in the formation of Ukrainian schooling in Transcarpathia belongs to writer-pedagogues. Graduates of Vienna (V. Pachovskyi, I. Pankevich), Lviv (V. Birchak) universities, and Lviv teacher's seminary (Mariyka Pidhiryanka), they introduced advanced methods of Austrian, Swiss, German and Polish education to schooling. Pedagogical and cultural-educational activities of writers and teachers contributed to the establishment of the Ukrainian national idea.

Pedagogical views of writers-pedagogues corresponded to the advanced thought of their time, embodied the idea of the unity of education and national education. These figures saw the pedagogical vocation in the formation of national education, bringing children to the Ukrainian cultural tradition. They were supporters of the combination of academic education in gymnasiums with pedagogical innovations, folk pedagogy, opposed formalism and liberalism in the educational process, and fought for the conscious acquisition of knowledge.

A particularly significant contribution to this process was made by the "initiators" A. Dobryanskyi and O. Duhnovich, as well as O. Pavlovich, Yu. Popradov, I. Silvai, A. Repai and others. They were the first to speak publicly about the culminating role of teachers in the development of education.

In the second half of the 19th - at the beginning of the 20th century. special socio-political and socio-cultural prerequisites for the creation and activity of pedagogical societies in Transcarpathia were created. A. Voloshyn paid a lot of attention to the activities of associations. To raise the education and literacy of its people. M. Shashkevych, together with his associates, began to create a new Ukrainian literature in the western Ukrainian lands, publishing "The Dniester Mermaid" - the first book in the Galician region written in the vernacular. O. Duhnovich was the first to introduce the term "folk pedagogy" in Transcarpathia.

At the turn of the 19th and 20th centuries, the Transcarpathian intelligentsia began to pay more attention to publishing, in the content of which the emphasis was placed on the dissemination of the educational element.

Keywords: pedagogues-writers, Transcarpathia, educational activity, development of pedagogical ideas, 19th-20th centuries.

Постановка проблеми

Історична доля Закарпаття була надзвичайно складною й залежною від зовнішньополітичних впливів. Це єдиний український регіон, який переніс найбільшу кількість державно-політичних перетворень у своїй історії, що змушувало адаптуватися до пануючих політичних режимів. У процесі інтенсивного розвитку і формування в Україні громадянського суспільства під впливом різних чинників особливо зростає роль громадських організацій та інших об'єднань громадян, зокрема фахових педагогічних товариств. Подібний вплив педагогічних товариств Закарпаття мав місце у процесах становлення громадянського суспільства з усіма наявними атрибутами: громадські організації, незалежні засоби масової інформації, що їх обслуговують, співпраця влади з фаховими спілками у вирішенні державних проблем, урахування особливостей поліетнічного складу регіону тощо. Упродовж першої половини ХХ століття місцевою інтелігенцією, яку представляли переважно вчителі, службовці та священики, робилися спроби об'єднати зусилля з метою подолання неписьменності як серед дорослого населення, так і серед дітей, покращення освітньо-виховного рівня жителів Закарпаття, забезпечення якісного культурно-національного розвитку регіону, просвітництва в цілому. Загальні умови тогочасного розвитку регіону (низький освітній рівень, соціально-економічна відсталість, політичне безправ'я та ін.) унеможливлювали ефективність діяльності інтелігенції в напрямі просвітницько-культурної еволюції місцевого населення. Така тенденція зберігалася практично до завершення Першої світової війни, і, хоча інтеграція педагогів краю набувала більш організаційних форм, про що свідчать утворені перші товариства, все ж про їхній якісний розвиток говорити важко. Набагато кращі обставини для культурно-освітнього розвитку краю, формування громадянських інститутів склалися в 1919-1939роках, коли в умовах реалізованого на практиці політичного та національно-культурного плюралізму легалізовану можливість діяльності отримали громадські організації, у тому числі й фахові. Велике значення мала роль педагогів-письменників Закарпаття у просвітницькій діяльності та у розвитку педагогічних ідеї населення [3,с. 33-36]. педагог письменник шкільництво емігрант

Аналіз основних досліджень і публікацій

В останні роки питання розвитку освітньо-культурного процесу на Закарпатті розглядалися в працях В. Росула, В. Кеменя, М. Євтуха, М. Талапканича, І. Гранчака, М. Кухти, О. Мишанича та ін.

Розвиток педагогічних ідей на сучасному етапі охоплює різні аспекти формування громадянськості і розкриті в дослідженнях О. Ковальчук, В. Кузя, Ю. Руденка, М. Стельмаховича та ін.

Вивчення окремих аспектів дослідження у ракурсах проблем етнокуль-турного, суспільного, політичного становища Закарпаття у 20-30-х рр. ХХ ст. спостерігаємо в працях Л. Бабола, М. Вегеш, В. Шандор та ін. Розвиток діяльності громадських педагогічних і просвітницьких товариств описують Л. Маляр, Т. Росул, В. Староста, В. Химинець та ін.

Мета статті полягає в аналізі ролі педагогів-письменників Закарпаття у просвітницькій діяльності та у розвитку педагогічних ідей на межі ХІХ-ХХ століть.

Методи дослідження: загальнонаукові - аналіз, синтез, ідеалізація, формалізація, узагальнення, порівняння та ін.; міждисциплінарні: історико- педагогічні - генетичний, періодизації, історико-порівняльний та ін.; контент- аналіз, дискурс-аналіз; біографічний; контекстуально-інтерпретаційний.

Виклад основного матеріалу

Важливу роль у формуванні української національної школи на Закарпатті у міжвоєнний період відіграли політичні емігранти, серед яких виділяється група педагогів-письменників: В. Бірчак, І. Панькевич, В. Пачовський, М. Підгірянка (Марія Ленарт-Домбровська). Письменники-педагоги брали активну участь в організації шкільництва у краї, працювали в гімназіях і народних школах, створювали навчальну літературу, були серед організаторів Педагогічного товариства, Просвіти, Товариства українських письменників та журналістів, Пласту, редагували педагогічні та наукові видання; працювали з літературно обдарованою молоддю. На даний час вищеназвані педагоги-реформатори маловідомі. В енциклопедичній літературі їхня педагогічна діяльність не згадується.

У 1929-1930 рр. на Закарпатті було проведено державну шкільну реформу, яка забезпечувала обов'язкову 8-річну освіту. В результаті реалізації освітньої політики Чехословаччини в 1938 р на Закарпатті діяло 809 початко-вих шкіл (469 укр.), 53 горожанські (восьмирічні) школи (23 укр.), 11 гімназій (5 укр.). Однак празька адміністрація дотримувалась в освіті політики подвійних стандартів. З одного боку підтримувала українські освітні заклади на території Чехії (Педінститут ім. М. Драгоманова, Подєбрадська господарська академія, Вільний український університет), а з іншого - проводила чехізацію на українських територіях Закарпаття і Пряшівщини. З цією метою на початку 20-х рр. була нав'язана мовна дискусія, яка грунтувалася на різних поглядах щодо походження мови закарпатських русинів, хоча Празька Академія наук (1919) й визнала цю мову за українську. Частина місцевих діячів дотримувалася думки про окремішність (самостійність) мови і культури русинів.

Водночас більшість освітян відстоювала право українців на національну освіту й культуру. Названі протиріччя служили приводом до розбрату і чехізації: чеські урядовці позбавляли провідників української національної ідеї права викладати. За такої ситуації особлива роль у становленні українського шкільництва на Закарпатті належить письменникам-педагогам. Випускники Віденського (В. Пачовський, І. Панькевич), Львівського (В. Бірчак) університетів, Львівської вчительської семінарії (Марійка Підгірянка), вони внесли в шкільництво передові методи австрійської, швейцарської, німецької і польської освіти. На той час вже були вони авторами навчальної та художньої літератури, наукових праць.

І. Панькевич очолив мовний відділ крайового Шкільного реферату (1920), В. Бірчак працював інспектором відділу. Педагоги брали активну участь в організації системи освіти на Закарпатті, курсів української мови і літератури для вчителів, укладали методичну літературу, створювали підручники.

В. Пачовський організовував гімназійну освіту в південних, районах краю, викладав у Берегівській гімназії.

М. Підгірянка була серед фундаторів початкової школи краю. Важливу роль у становленні нової освіти відіграла створена за участю письменників- педагогів педагогічна періодика («Учитель», «Підкарпатська Русь», «Українське слово», «Віночок»), Педагогічне товариство, Пласт, Просвіта, Товариство українських письменників та журналістів, Театр в Ужгороді. Педагогічна та культурно-освітня діяльність письменників педагогів сприяла утвердженню української національної ідеї.

Педагогічні погляди письменників-педагогів відповідали передовій думці свого часу, були втіленням ідеї єдності навчання та національного виховання. Педагогічне покликання ці діячі вбачали у формуванні національної освіти, прилученні дітей до української культурної традиції. Вони були прихильниками поєднання академічної освіти в гімназіях з педагогічними інноваціями, народною педагогікою, виступали проти формалізму і лібералізму в навчально-виховному процесі, боролися за свідоме опанування знань. Ці педагоги орієнтувались на ідеї К. Ушинського (націона-льне виховання), О. Духновича (народна педагогіка), Г. Кершенштайнера (трудова школа), Л. Баттіса і В. Фадруса (краєзнавство), Ф. Фребеля (дошкільне виховання). Педагогічні погляди письменників-педагогів спрямовані на постаті вчителя й учня як співучасників навчально-виховного процессу [2, с. 4-8].

Одним із напрямів роботи провідних діячів стала й пропаганда ідеї навчання дітей рідною мовою. У цей же час Ужгородська духовна семінарія вже стала популярним навчальним закладом і підготувала ряд відомих у Європі педагогів, учених, громадських діячів, наукові праці яких увійшли до скарбниці загальноукраїнської культури (І. Пастелій, І. Базилович, І. Фогараші, В. Довгович, М. Лучкай, О. Духнович). Вони стали народними провідниками, захисниками національних традицій, генераторами розвитку освіти і науки. У багатьох селах Закарпаття були відкриті початкові школи з рідною мовою навчання, видавались підручники та інша просвітницька література.

Особливо значний внесок у цей процес зробили «будителі» А. Добрянський та О. Духнович, а також О. Павлович, Ю. Попрадов, І. Сільвай, А. Репай та інші. Вони були першими, хто публічно заговорив про кульмінаційну роль учителів у розвитку освіти.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. склалися особливі суспільно- політичні та соціокультурні передумови для створення й діяльності педагогічних товариств на Закарпатті. Упродовж кінця ХІХ - початку ХХ ст. інтелігенція Закарпаття, яку представляли переважно вчителі та священики, робила спроби об'єднати свої професійні зусилля з метою покращення освітньо-виховного рівня місцевих жителів, забезпечення якісного культурно- національного розвитку регіону, просвітництва в цілому. Факт створення станових педагогічних товариств у своєму змісті містив головне завдання - організацію освідомлюючої праці учителів, священиків і всієї підкарпатської інтелігенції, яка вийшла з народу. Їх професійна підготовка та традиційне бажання «йти в народ» давали можливість на авторитеті сконцентрувати зусилля щодо подолання значної кількості безграмотних.

Релігійні діячі-педагоги спробували адаптуватися до нових викликів часу, випрацювати новітні форми й методи освітньо-виховного процесу. Морально-етичні засади духовенства привнесли у педагогічний простір гуманістичний підхід до вирішення освітньо-виховних проблем.

Громадські організації, що діяли в цей час стали прототипами майбутніх педагогічних товариств із чіткою організаційною, правовою, кадровою, матеріальною основою, яка працювала на чіткий змістовний результат - захист прав усього крайового учительства, відстояння його інтересів перед свавіллям держави, його професійне єднання й відповідальність за збереження і примноження освітньо-культурних надбань закарпатців.

А. Волошин приділяв дуже багато уваги діяльності товариств. Він був почесним головою «Товариства учителів горожанських шкіл», «Учительської Громади»; свою діяльність спрямував на формування культурно-національної ідентичності населення шляхом залучення якнайширшого кола інтелігенції до навчання та виховання підростаючого покоління, формування у молоді громадянської свідомості, відповідальності за розвиток суспільно-політичних процесів та долю рідного краю. Під його редакцією виходив часопис «Учительський голос», науковометодичні розвідки педагога публікувалися у таких виданнях, як «Наша школа», «Учитель тощо. Окрім того, надаючи великого значення підготовці педагогічних кадрів, А. Волошин видавав підручники з педагогіки, психології, логіки, дидактики, зокрема «Педагогіка і дидактика», «Педагогічна психологія», «Загальна педагогіка», «Дидактика» та ін. [3, с. 33-36].

М. Шашкевич боровся проти полонізації галичан, латинізації українського алфавіту, він вніс вагомий вклад у розвиток українського шкільництва й освіти загалом. Його основні педагогічні погляди: важливою джерельною базою для розвитку шкільництва є народна педагогіка; рідна мова - основа навчання, виховання і розвитку дитини; висока освіченість народу - запорука його волі і свободи; виховання національної свідомості; національне виховання юні в любові до Бога і України; навчання дітей за рідномовними. підручниками; єдність і єдиність українського народу. Для піднесення освіченості і писемності свого народу М. Шашкевич разом зі своїми однодумцями почали творити нову українську літературу на західно-українських землях, видавши «Русалку Дністровую» - першу в галицькому краї книжку, яка написана народною мовою.

О. Духнович першим на Закарпатті ввів термін «народна педагогіка». Він давав корисні поради щодо диференціації навчання, які й сьогодні є актуальними. Велику увагу приділяв О. Духнович вихованню молоді. Він готовив і видавав підручники в першу чергу для дітей селян [1, с. 55-100].

Упродовж кінця ХІХ - початку ХХ століть місцева інтелігенція, яку представляли переважно вчителі та священики, робила спроби об'єднати свої професійні зусилля з метою покращення освітньо-виховного рівня жителів Закарпаття, забезпечення якісного культурно-національного розвитку регіону, просвітництва в цілому. Загальні умови тогочасного розвитку регіону (низький освітній рівень, соціально-економічна відсталість, політичне безправ'я) унеможливлювали ефективну діяльність інтелігенції в напрямі просвітницько-культурної еволюції місцевого населення. Така тенденція зберігалася практично до завершення Першої світової війни. Завдяки можливості професійного групування освітян у лавах громадських організацій на Закарпатті пожвавився культурно-освітній розвиток краю та соціокультурні впливи регіонального менталітету.

Вкажемо на ще одну характерну особливість Закарпатського краю - його полікультурність. В такому середовищі створювалися специфічні передумови самозахисту мовно-культурних ознак, які дали можливість уже в післявоєнний період відразу приступити до класичного творення організаційних форм об'єднання в структурах фахових об'єднань та й цілих національно- культурних напрямів. Співжиття з представниками різних етнічних груп вплинуло на формування специфічної ментальної ознаки у закарпатців - толерантності, націо- й віротерпимості.

Ключовий момент у генезисі створення перших культурно-просвітніх організацій на Закарпатті полягав у важливій допоміжній і скеровуючій ролі вчителів та духовенства у цьому процесі. Загальносуспільні передумови професійного єднання педагогів у організовані клуби, товариства випливали з історичних обставин розвитку регіону.

Національна самосвідомість населення в той час перебувала на досить низькому рівні. Незважаючи на це, інтелігенція Закарпаття робила без перебільшення героїчні спроби активізувати освітньо-просвітницьку роботу. Об'єднавши зусилля вчителів і священиків, вона почала крок за кроком складати умови чіткої організаційної роботи в напрямі подолання суцільної безграмотності та культурно-виховного безладдя. У лавах перших товариств почали гартуватися цілеспрямовані групи просвітників, фахівців, відданих патріотів рідного краю. Діяльність громадських організацій краю формувалася й відбувалася відповідно до соціального складу учасників і мети роботи, яку вони ставили перед собою. Такі громадські утворення стали провісниками класичних фахових педагогічних товариств.

На межі ХІХ-ХХ століть закарпатська інтелігенція більшої уваги почала приділяти видавничій справі, у змісті якої акцент робився на поширенні навчально-виховного елементу. Творчість педагогів у цьому контексті знайшла своє вираження у двох напрямах: ініціювання й розповсюдження періодичної преси і видання навчальної літератури (підручників) [4].

Висновки

Зроблено аналіз ролі педагогів-письменників Закарпаття у просвітницькій діяльності та у розвитку педагогічних ідей на межі ХІХ-ХХ століть.

Важливу роль у формуванні української національної школи на Закарпатті у міжвоєнний період відіграли політичні емігранти, серед яких виділяється група педагогів-письменників: Володимир Бірчак, Іван Панькевич, Василь Пачовський, Марійка Підгірянка (Марія Ленарт-Домбровська).За такої ситуації особлива роль у становленні українського шкільництва на Закарпатті належить письменникам-педагогам. Випускники Віденського (В. Пачовський, І. Панькевич), Львівського (В. Бірчак) університетів, Львівської вчительської семінарії (Марійка Підгірянка), вони внесли в шкільництво передові методи австрійської, швейцарської, німецької і польської освіти. Педагогічна та культурно-освітня діяльність письменників педагогів сприяла утвердженню української національної ідеї.

Педагогічні погляди письменників-педагогів відповідали передовій думці свого часу, були втіленням ідеї єдності навчання та національного виховання. Педагогічне покликання ці діячі вбачали у формуванні національної освіти, прилученні дітей до української культурної традиції. Вони були прихильниками поєднання академічної освіти в гімназіях з педагогічними інноваціями, народною педагогікою, виступали проти формалізму і лібералізму в навчально-виховному процесі, боролися за свідоме опанування знань.

Особливо значний внесок у цей процес зробили «будителі» А. Добрянський та О. Духнович, а також О. Павлович, Ю. Попрадов, І. Сільвай, А. Репай та інші. Вони були першими, хто публічно заговорив про кульмінаційну роль учителів у розвитку освіти.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. склалися особливі суспільно- політичні та соціокультурні передумови для створення й діяльності педагогічних товариств на Закарпатті. А. Волошин приділяв дуже багато уваги діяльності товариств. Для піднесення освіченості і писемності свого народу. М. Шашкевич разом зі своїми однодумцями почали творити нову українську літературу на західноукраїнських землях, видавши «Русалку Дністровую» - першу в галицькому краї книжку, яка написана народною мовою. О. Духнович першим на Закарпатті ввів термін «народна педагогіка».

На межі ХІХ-ХХ століть закарпатська інтелігенція більшої уваги почала приділяти видавничій справі, у змісті якої акцент робився на поширенні навчально-виховного елементу.

Література

1. Духнович Олександр: наук. праці / упоряд. та наук. ред. Д Герцюк, П. Сікорський. Львів: «СПОЛОМ», 2013. 109.

2. Ходанич П. Педагогічна та освітньо-культурна діяльність українських письменників-емігрантів на Закарпатті в міжвоєнний період (1919-1939). (Автореф. дис. канд. пед. наук). Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова. Київ. 2000. 13.

3. Шикітка Г.М., Староста В.І. Методичні матеріали до вивчення теми «Освітньо- просвітницька діяльність крайових педагогічних товариств Закарпаття (1919-1944 рр.)». Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2016. 36.

4. Шикітка Г. Освітньо-просвітницька діяльність крайових педагогічних товариств Закарпаття (1919-1944 рр.). (Дис. канд. пед. Наук). Ужгородський національний університет. Ужгород. 2017. 237.

References

1. Dukhnovych Oleksandr [Dukhnovych Oleksandr]: nauk. pratsi / uporyad. ta nauk. red. D. Hertsyuk, P. Sikors'kyy. L'viv: «SPOLOM», 2013. 109. [in Ukrainian].

2. Khodanych P. (2000). Pedahohichna ta osvitn'o-kul'turna diyal'nist' ukrayins'kykh pys'mennykiv-emihrantiv na Zakarpatti v mizhvoyennyy period (1919-1939) [Pedagogical and educational and cultural activities of Ukrainian emigrant writers in Transcarpathia in the interwar period (1919-1939)]. (Avtoref. dys. kand. ped. nauk). Natsional'nyy pedahohichnyy universytet imeni M.P.Drahomanova. Kyyiv. [in Ukrainian].

3. Shykitka H.M., Starosta V.I. (2016). Metodychni materialy do vyvchennya temy «Osvitn'o-prosvitnyts'ka diyal'nist' krayovykh pedahohichnykh tovarystv Zakarpattya (1919-1944 rr.)» [Methodical materials for the study of the topic "Educational and educational activities of regional pedagogical societies of Transcarpathia (1919-1944)"]. Uzhhorod: Vyd-vo UzhNU «Hoverla». 36. [in Ukrainian].

4. Shykitka H. (2017). Osvitn'o-prosvitnyts'ka diyal'nist' krayovykh pedahohichnykh tovarystv Zakarpattya (1919-1944 rr.) [Educational activities of regional pedagogical societies of Transcarpathia (1919-1944)]. (Dys. kand. ped. Nauk). Uzhhorods'kyy natsional'nyy universytet. Uzhhorod. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru