Суспільно-політичні й освітньо-культурні передумови діяльності громадських товариств в Україні (друга половина ХІХ століття - початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Суспільно-політичні й освітньо-культурні передумови діяльності громадських товариств в Україні (друга половина ХІХ ст. - початок ХХ ст.)

Марущак Євгеній Миколайович здобувач третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти

Анотація

Стаття присвячена розкриттю суспільно-політичних й освітньо-культурних передумов виникнення і діяльності громадських товариств в Україні у другій половині ХІХ ст. - на початку ХХ ст. Визначено, що такими передумовами були: урядова політика у сфері освіти населення, що знаходило відображення у статутах закладів освіти, розпорядженнях, циркулярах Міністерства народної освіти та визначали ступінь реалізації принципів діяльності громадських товариств і організацію роботи закладів освіти та соціальних установ; політичні і соціально-економічні зрушення у країні, що виступали передумовами проведення освітніх реформ і впливали на розвиток системи освіти України; організаційні засади здійснення громадсько- просвітницької діяльності; взаємодія теорії і практики педагогічної науки протягом досліджуваного періоду, рівень розвитку вітчизняної психолого- педагогічної науки та вплив світової педагогічної думки на неї; прогресивні ідеї діячів освіти і представників передової громадськості та їхні наукові здобутки.

Розкрито напрями громадсько-просвітницької діяльності громадських товариств упродовж досліджуваного періоду, як-от: організація і проведення публічних лекцій, читань, науково-популярних доповідей тощо; забезпечення фінансування різноманітних мистецьких заходів (концертів, вистав тощо); заснування освітніх і культурних закладів для населення (бібліотек, гуртків, художніх виставок, музеїв тощо); надання фінансової допомоги учням, бідним і нужденним людям; фінансування будівництва, облаштування й утримання закладів освіти (літніх дитячих майданчиків, дитячих садків, училищ, дитячих будинків); упровадження культури побуту (проведення лекцій з питань гігієни, особистої і соціальної санітарії), правил санітарного утримання житлових і господарських приміщень, навколишнього природного оточення; здійснення громадської діяльності, виконання певних обов'язків на громадських засадах: робота в комітетах, керівництво вчительськими курсами самоосвіти тощо.

Ключові слова: громадські товариства, передумови, громадсько- просвітницька діяльність, освітня політика, заклади освіти, Україна.

Abstract

Marushchak Yevhenii Mykolayovych PhD student, H. S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University

SOCIO-POLITICAL AND EDUCATIONAL-CULTURAL PREREQUISITES FOR ACTIVITIES OF PUBLIC ORGANIZATIONS IN UKRAINE (THE SECOND HALF OF THE 19th CENTURY - THE BEGINNING OF THE 20th CENTURY)

The article reveals the socio-political and educational-cultural prerequisites for the emergence and activity of public organizations in Ukraine during the second half of the 19th century - the beginning of the 20th century. It has been determined that these prerequisites were: government policy in people's education, which was reflected in the statutes of educational institutions, orders, circulars of the Ministry of National Education and determined the implementation of the principles of activities of public organization and the arrangement of work of educational and welfare institutions; political and socio-economic changes in the country, which were prerequisites for carrying out educational reforms and influenced the development of the education system in Ukraine; organizational principles of public and educational activities; interaction of the theory and practice of pedagogical science during the researched period, the level of development of Ukrainian psychological and pedagogical science and the world pedagogical thought influence on it; progressive ideas of educators and representatives of the leading public and their scientific achievements.

The directions of public and educational activities of public organization during the studied period have been revealed. They are organization and holding of public lectures, readings, popular scientific reports, etc.; providing financing for various artistic events (concerts, performances, etc.); establishment of educational and cultural institutions for people (libraries, clubs, art exhibitions, museums, etc.); providing financial assistance to students, poor and needy people; financing of construction, arrangement and maintenance of educational institutions (summer playgrounds, kindergartens, schools, orphanages); implementation of the culture of everyday life (lectures on hygiene, personal and social sanitation), rules for the sanitary maintenance of residential and commercial premises, and the surrounding natural environment; implementation of public activities, performance of certain duties on a public basis: work in committees, management of teacher self-education courses, etc.

Keywords: public organizations, prerequisites, public and educational activities, education policy, educational institutions, Ukraine.

Постановка проблеми

Громадські організації відіграють важливу роль у суспільстві, оскільки, доповнюючи діяльність держави в різних сферах життя, допомагають розв'язувати нагальні завдання, зокрема, у системі освіти чи в системі соціального забезпечення і захисту населення.

Окрім того, громадські організації на сучасному етапі розвитку країни є показником її шляху до демократичної, правової і незалежної держави, громадяни якої мають і реалізують їхні права (на свободу, вільний розвиток особистості, свободу думки і слова тощо.

Слід відмітити, що протягом другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. в Україні з'явилося багато громадських організацій, які здебільшого мали на меті поширення грамотності серед населення. Утім, слабкий розвиток системи освіти і системи соціального забезпечення населення, низький освітній і культурний рівень розвитку людей, нездатність держави забезпечити достатню кількість освітніх і соціальних установ зумовили активізацію діяльності громадських товариств, які подекуди успішніше, ніж держава розв'язували соціальні й освітні проблеми в суспільстві.

З огляду на це актуальним і цікавим є вивчення тих передумов, що сприяли виникненню й розвитку діяльності громадських товариств в Україні впродовж другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Слід відзначити, що окремі аспекти досліджуваної проблеми висвітлювалися в роботах вітчизняних науковців. Так, проблеми освітньої політики в Україні протягом визначеного періоду висвітлювалися І. Войцехівською та ін. [7], В. А. Смолій та ін. [4]. У свою чергу, О. Гомотюк [2], К. Кондратюк [10] досліджували питання освітнього руху українців за національну освіту й можливості навчатися рідною мовою. Окрім того, низка науковців досліджували просвітницьку діяльність громадських товариств в Україні: історія виникнення та функціонування громадських товариств в Україні (О. Іваненко [6], Т. Кущова [11], М. Тесля [17], А. Троян і П. Матвієнко [18], О. Філоненко [19], Н. Фрадкіна [20]), а також діяльність окремих товариств, як-от: Харківське товариство поширення в народі грамотності (Т. Коломієць [9], С. Лупаренко [12]), Єлисаветград- ське благодійне товариство поширення грамоти та ремесел (О. Олізько [13]), товариство «Знання» в Україні (Т. Бондар [1]).

Утім, питання соціальних, освітніх і культурних передумов діяльності громадських товариств в Україні протягом другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. не стало предметом окремого дослідження, що і зумовило цей науковий пошук. освіта організаційний просвітницький педагогічний

Мета статті - розкрити суспільно-політичні й освітньо-культурні передумови виникнення і розвитку діяльності громадських товариств в Україні впродовж другої половини ХІХ ст. - на початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Поява і розвиток культурно-освітнього руху громадських товариств на українських землях зумовлювалися певними суспільно-політичними і соціокультурними обставинами.

Так, виникнення самобутніх громадських товариств наприкінці XVII ст. було зумовлене тривалою відсутністю державності у країні, її підпорядкуванням владі інших держав, що прагнули зберегти встановлений класово- становий устрій, підкорити освітній, культурний, науковий розвиток населення політичним й ідеологічним інтересам інших держав тощо. Окрім того, більшість населення не мало доступу до здобуття освіти і, відповідно, існувала потреба українців у розвитку національної культури, освіти, науки тощо. Усе це посприяло заснуванню громадських (просвітницьких) товариств і поширенню ідей просвітництва наприкінці ХУІІ ст. - у ХУІІІ ст.

Представники громадських товариств боролися за секуляризацію церкви, підпорядкування її державі та виступали за розвиток культури, науки, широку світську освіту та прогресивні реформи в суспільному житті [4]. Основними українськими просвітниками були дворяни і міщани, об'єднані вірою в перетворювальну силу науки й освіти. Вони критикували існуючий суспільний лад, вимагали демократизації суспільства, пом'якшення умов життя й експлуатації селян, звільнення селян з кріпацтва, раціоналізації промислового виробництва, сільського господарства, а суспільство, на їхню думку, мало базуватися на ідеї рівності, свободи і власності.

Починаючи з другої половини ХУІІІ ст., розвиток ідей просвітництва на українських землях характеризується поширенням західноєвропейських ідей, як-от: розвиток науки, освіти, техніки і протест широких мас населення проти феодально-кріпосницького гноблення. Вершиною розвитку українського просвітництва в цей час є творчість видатного українського філософа, просвітника, педагога, поета Г. Сковороди [4]. Українське просвітництво мало власні ідей, сформульовані й поширені діячами братств і випускниками Києво- Могилянської академії, які стали першими носіями ідей просвітництва на українських землях й організаторами громадських (просвітницьких, культурних, наукових, педагогічних та ін.) товариств на українських землях. Вони організовували гуртки вчених, у яких обмірковували ідеї розвитку суспільства.

Одними з перших товариств, які з'явилися в середини ХУІІІ ст., були просвітницькі товариства. Зокрема, в с. Попівка (нині Сумщина) у маєтку громадського діяча, просвітника, поета, перекладача О. Паліцина випускниками Києво-Могилянської академії у 1760-х рр. був заснований культурно- просвітницький гурток «Паліцинська академія», просвітницька діяльність якого була націлена на вивчення і переклад творів французьких просвітників, поширення цих ідей серед слухачів, а також обговорення літературних творів і політичних питань, зокрема, проведення реформ і скасування кріпосницького права. Члени гуртка в маєтку О. Паліцина організували школу, де навчалося 10-12 осіб. Деякі слухачі заїжджали навчатися на кілька тижнів 1-2 рази на рік. Навчання складалося з теоретичної і практичної складової й охоплювало питання словесності, української мови, архітектури, живопису, співів, господарських справ тощо [17]. Діячами і слухачами гуртка були відомі освітяни й суспільні діячі Іполіт та Іван Богдановичі, Г. Сковорода, В. Капніст, В. Каразін та ін., а також сини багатих поміщиків і вихідці дрібнопомісних дворян [17; 18]. Окрім того, до гуртка запрошувалися літератори, перекладачі творів французьких просвітителів, поети, гравери, художники, архітектори.

Наприкінці ХУІІІ ст. - ХІХ ст. появі громадських товариств на українських землях сприяли перехід від феодальної системи відносин до капіталістичної, упровадження різних реформ (земської, адміністративної, аграрної, освітньої тощо), що посилювалося потребою широких верств населення у знаннях і здобутті освіти, прагненням українських діячів освіти і культури розв'язати національні проблеми. Це був період утвердження національної свідомості та духовного зростання, складовими якого було «національне відродження пов'язане з творчістю Т. Шевченка, діяльністю кирило-мефодіївців, «Руської трійці», «громадівців», «тарасівців»» [2, с. 74].

Так, на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. помітну соціокультурну роль у поширенні ідей освіти серед населення відігравали такі громадські товариства [7; 10]: просвітницьке товариство «Studium rutenum» («Провізорський науковий інститут в руській мові») (1787-1809 рр.), культурне товариство «Руська трійця» (1833 р.), культурно-освітнє товариство «Галицько-руська матиця» (1848 р.).

Виникненню громадських (просвітницьких) товариств також посприяло відкриття недільних шкіл (40-ві рр. ХІХ ст.), метою яких було поширення грамотності серед народу, розповсюдження наукової літератури серед учителів різних закладів освіти, популяризація української книги [2; 20].

Слід зауважити, що визначення та законодавче затвердження цілі й завдань освітньої політики в Україні протягом досліджуваного періоду було прерогативою самої влади, що зумовлювалося авторитарною державною освітньою політикою, яка визначала основні напрями реформування у сфері освіти та пріоритети розвитку педагогічної науки. Вибір та обґрунтування форм, методів, засобів реалізації цієї мети були функціями офіційної педагогіки, що була покликана розробляти «педагогічну концепцію» держави як частину її загальної ідеології, поширювати її серед населення та здійснювати педагогічну мотивацію цілі, завдань, засобів та очікуваних результатів [12].

Протягом досліджуваного періоду на європейському тлі стан освіти в Україні виглядав досить скромно. Це було зумовлене недостатнім фінансуванням освіти: царський уряд витрачав на потреби освіти лише 2% від загальної суми державного бюджету (в Англії ця сума становила 10% державних асигнувань, у Франції - 6,4%, у Пруссії - 6%) [9]. У свою чергу, це стало причиною недостатньої розвиненості мережі шкіл у країні.

Відповідно, уряд не завжди був спроможнім повною мірою реалізовувати свої завдання та функції, задовольняти різні соціальні, освітні й культурні потреби громадян. Так, протягом досліджуваного періоду в Україні не було єдиної системи органів та закладів соціального захисту, і значна частина соціально незахищених громадян проживала в установах, які перебували здебільшого у віданні благодійних організацій та існували на кошти благодійності, а державна допомога надавалася несистематично і в недостатній обсягах.

Тому певні функції держави (зокрема, у сфері освіти і соціальному забезпеченні населення) брала на себе громадськість (громадські товариства або приватні ініціативи), які спрямовували основні зусилля на: ліквідацію найбільших проблем у галузі освіти (зокрема, поширення мережі шкіл, формування елементарних знань населення тощо), сприяння підвищенню якості навчання, подолання «органічних дефектів» школи. Завдяки розширенню діяльності благодійних товариств розширилася мережа дитячих освітніх й соціальних закладів, де діти могли отримати матеріальну і духовну підтримку.

Важливо відмітити, що діяльність громадськості протягом визначеного періоду великою мірою залежала від урядової політики у сферах соціального забезпечення, освіти і культури та зазнавала значного втручання держави (з використанням подекуди навіть методів прямого насильства: арештів, ув'язнення, заслання, конфіскації, фізичного знищення тощо).

Водночас у реальному житті діяльність громадськості повністю або частково замінювала діяльність держави в соціальній сфері, освітній та культурній галузях (зокрема, протягом визначеного періоду саме громадські товариства впроваджували ідеї дошкільної та позашкільної освіти в Україні) або реалізовували свою діяльність у межах офіційно прийнятої освітньої політики, вимушено підлаштовуючись під урядові вимоги.

Обмеженість світогляду і низький рівень освіти населення, невідповідність соціокультурного становища значної частини суспільства вимогам часу вимагали впровадження активних просвітницьких дій. Запорукою їхньої ефективності було створення своєрідних координаційних центрів, які б надавали інформаційну, правову, організаційну та фінансову підтримку [14, с. 84].

Починаючи з другої половини ХІХ ст., благодійний рух набув особливого поширення в Україні. Заможні люди особисто або цілими родинами, керуючись принципами гуманізму й гуманного ставлення до народу, жертвували гроші або майно для заснування благодійних та освітніх закладів (шкіл, училищ, притулків, тощо), що розташовувались як у найманих, так і власних приміщеннях. У другій половині XIX ст. у багатьох містах України з'явилися громадські організації української інтелігенції - комітети грамоти, батьківські гуртки [19, с. 80].

Громадська й культурно-просвітницька робота серед населення, розуміння інтелігенцією і громадськими діячами важливої для українців мети - побудови національної школи, необхідність розв'язання низки питань в освітній сфері зумовили процес консолідації й активізації прогресивних педагогічних сил та виникнення у другій половині ХІХ ст. учительського руху, що спирався на діяльність культурно-просвітницьких громадських організацій [19, с. 81].

Проблемами освіти в Україні в досліджуваний період займалися такі українські педагоги і громадські діячі: Х. Алчевська, Д. Багалій, О. Бекетов, Б. Грінченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, С. Русова, М. Сумцов та ін. Вони очолювали рух за розширення мережі шкіл, навчання в них рідною мовою, вказували на виключне значення вчителя в освітньому процесі [9].

Серед громадських товариств, що існували в різних містах та селищах України і сприяли поширенню ідей освіти, збільшенню мережі різних закладів освіти, були такі [1; 3; 5; 8; 9; 12; 15; 16; 19; 20; 21; 22]:

Громади, при яких діяли комісії та відділення сприяння розвитку освіти. Громади існували в Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Чернігові та інших містах України як педагогічно-просвітницькі осередки. Член громади спрямовували свої зусилля на відновлення культурно-освітніх складових українства (піднесення національної свідомості через розвиток української науки, мови, етнографії, освіти, культури тощо) завдяки відкриттю недільних шкіл, щоденних і вечірніх шкіл для дорослих, поширенню українських друкованих видань, упровадженню національного компоненту у змісті освіти, дослідженню розвитку політичних й економічних проблем. Члени громад брали участь у роботі органів місцевого самоврядування, порушували питання про національну освіту, видання навчальної літератури українською мовою, сприяли розвитку науки та письменства. Діяльність громад стала підґрунтям для розвитку громадсько-освітнього руху як альтернативи державній освітній політиці за реформу системи освіти, що не відповідала потребам суспільства і не задовольняла запити освітян. Громадсько-просвітницька діяльність Громад була основою для становлення товариства «Просвіта» та поширення його філій на території України;

«Просвіта» (1868-1939 рр.). Відповідно до першого статуту товариства його громадсько-просвітницька діяльність була спрямована на економічне, освітнє й культурне піднесення народу, його просвіту шляхом збирання і видання взірців усної словесності і всього, що надає можливість вивчити народ і його історію. Члени товариства відкривали українські школи, кафедри української історії, читальні, бібліотеки, музеї, книжкові крамниці, музичні і співочі товариства і гуртки, господарські та промислово-ремісничі товариства, відстоювали права української мови в освіті, забезпечували видання книжок господарського, популярно-просвітнього й літературно-наукового змісту, журналів («Мета», «Вечорниці»), газети («Слово») і бібліотекознавчу роботу, збирали фольклорні й етнографічні матеріали і предмети старовини, створюючи музеї (Косів, Самбір, Сокаль, Яворів), проводили різноманітні заходи, що сприяли просвіті й добробуту населення (промислово-господарські й етнографічні виставки, музично-декламаторські вечорниці й вистави аматорських театрів тощо), а також заклали філії просвітницького товариства в багатьох містах України;

товариства поширення в народі грамотності. Це були громадсько- просвітницькі організації, створені з метою поширення грамотності та загальної освіти серед широких верств населення. В Україні найстарішим і найактивнішим товариством грамотності було Харківське товариство поширення в народі грамотності (1869-1920 рр.) - організація української інтелігенції, яка стала першою громадською організацією культурно- освітнього характеру. Окрім того, протягом досліджуваного періоду в Україні існували Київське товариство грамотності (1882-1908 рр.), а також товариства грамотності в невеликих містах і селищах;

Фребелівські товариства, діяльність яких спрямовувалася на підняття духовно-морального рівня дітей, котрі залишилися без догляду батьків і родичів (незалежно від національності, віри та походження дитини); привчання дітей до праці, надання їм можливості навчитися ремісництву, зростати здоровими і бути корисними для суспільства; сприяння розширенню світогляду дітей, їх фізичному розвитку; надання допомоги старшим дітям із пошуком роботи. З цією метою члени товариства відкрили дитячі ясла, садки, школи грамоти і будинки праці;

Українське товариство шкільної освіти, яке спрямовувалося на поширення ідеї навчання рідною мовою у школах, надання їм методичної і матеріальної допомоги;

українське літературно-художнє й етнографічне товариство імені Г. Квітки-Основ'яненка, члени якого проводили українські вечори, художні читання творів українських письменників та українського фольклору;

товариство сприяння початковій освіті, що орієнтувалося на забезпечення розвитку початкової освіти в Україні та організацію різних освітніх установ (читалень, бібліотек, недільних шкіл тощо). З цією метою члени товариства влаштовували народні читання, вечірні заняття, класи повторення, класи хорового співу, доступні для народу концерти, вистави, книжкові склади тощо;

товариства допомоги бідним учням закладів освіти, які займалися зборами коштів для надання допомоги (харчами, речами, грошима тощо) бідним дітям. Зокрема, члени Товариства допомоги бідним учням та ученицям усіх закладів освіти м. Змієва Харківської губернії вносили плату за навчання учнів, безкоштовно видавали книги і навчальні посібники або продавали їх за зниженою ціною, надавали учням грошову допомогу, ліки і забезпечували ліжка в лікарнях за рахунок Товариства, влаштовували їдальні, гуртожитки, надавали дешеві квартири тощо;

товариства піклування про малолітніх безпритульних сиріт, які опікувалися дітьми і займалися їх улаштуванням до сімей на патронаж, притулків тощо;

товариства фізичного виховання, члени яких влаштовували майданчики для дітей, організовували святи, заняття з ручної праці і фізичного виховання;

наукові та науково-технічні товариства, наприклад: медичні товариства, історико-філологічні товариства та ін., члени яких сприяли веденню наукового дискурсу з різних проблем науки і досягненню консенсусу в суперечливих питаннях;

різні доброчинні товариства, які здебільшого залучалися до утримання й опіки над дітьми.

Окрім того, велике значення у просвітницькій діяльності мали опікунства при народних школах. Вони спрямовувалися на зміцнення зв'язку між школою і громадськістю, надавали допомогу дітям (теплий одяг та їжа), забезпечували учнів гарячими сніданками, організовували ночівлі та підвезення дітей до школи, займалися організацією їхнього навчання, виховання та дозвілля, улаштовували дитячі свята, вечірки, шкільні гуляння, освітні мандрівки, читання, опікувалися поліпшенням діяльності шкільних бібліотек, надавали допомогу найбільш здібним учням при вступі до закладів освіти [12].

Просвітницька діяльність в Україні протягом досліджуваного періоду здійснювалася в контексті політичних, соціальних, економічних і культурних подій у країні. Вона зумовлювалася процесом поступового становлення громадянського суспільства, активізацією діяльності різних політичних партій і громадських організацій, модернізацією суспільних інститутів, формуванням суспільної думки і національної самосвідомості, розвитком засобів масової інформації, посиленням впливу періодичних видань на національно-політичні процеси тощо [6]. Просвітницька діяльність здійснювалася в таких напрямах [6; 9; 11; 13]: .

організація і проведення публічних лекцій, читань, науково-популярних доповідей тощо;

забезпечення фінансування різноманітних мистецьких заходів (концертів, вистав тощо);

заснування освітніх і культурних закладів для населення (бібліотек, різних гуртків, художніх виставок, музеїв тощо);

надання фінансової допомоги учням, бідним і нужденним людям;

фінансування будівництва, облаштування й утримання різних закладів освіти (літніх дитячих майданчиків, дитячих садків, училищ, дитячих будинків);

упровадження культури побуту (проведення лекцій з питань гігієни, особистої і соціальної санітарії), упровадження правил санітарного утримання житлових і господарських приміщень, навколишнього природного оточення (вулиці, річки, греблі, ставки);

здійснення громадської діяльності, виконання певних обов'язків на громадських засадах: робота в різних комітетах, керівництво вчительськими курсами самоосвіти тощо.

Отже, громадськість (товариства, приватні особи) завдяки своїй цілеспрямованій, наполегливій, активній діяльності намагалася розв'язати

більшість соціальних, освітніх і культурних проблем, що існували в соціумі, і діяла у сфері соціокультурного розвитку населення нарівні з державою.

Загалом, період другої половини XIX ст. - початку XX ст. був одним із найбільш динамічних і складних періодів в історії вітчизняної освіти. Бурхливий розвиток ринкових відносин і науково-технічного прогресу, зміни в політичному житті країни значно загострили соціальні й економічні проблеми в суспільстві і спричинили підвищення вимог до освітнього і культурного рівня розвитку громадян. Відчутно активізувалася і громадсько- просвітницька діяльність різних товариств, які пропонували нові, більш прогресивні та демократичні шляхи освітньої еволюції.

Громадські товариства відігравали помітну роль у соціальному, громадському, освітньому та культурному житті в Україні впродовж досліджуваного періоду. Вони мали схожу мету і завдання створення, структуру та демократичний характер роботи. Успішність багатьох товариств зумовлювалася їх правильною організацією та внеском окремих особистостей у їхню діяльність. Активні діячі товариств (освітяни, лікарі, науковці тощо) намагалися спрямувати свою роботу у русло поширення серед народу наукових знань із різних сфер життя, що сприяло підвищенню загальної кількості грамотного населення і забезпеченню різнобічного розвитку особистості [19].

Висновки

Отже, вирішальну роль у процесі становлення і функціонування громадських товариств протягом другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст. відіграло декілька потужних чинників. Серед них: освітня політика офіційної влади і нормативно-правове забезпечення функціонування різних закладів освіти; урядова політика у сфері охорони здоров'я та освіти населення, що знаходило відображення у статутах закладів освіти, розпорядженнях, постановах, циркулярах Міністерства народної освіти та визначали ступінь реалізації принципів діяльності громадських товариств і організацію роботи закладів освіти; політичні і соціально-економічні зрушення у країні, що виступали передумовами проведення освітніх реформ і впливали на розвиток системи освіти України; організаційні засади здійснення просвітницької діяльності; взаємодія теорії і практики педагогічної науки протягом досліджуваного періоду, рівень розвитку вітчизняної психолого-педагогічної науки та вплив світової педагогічної думки на неї; прогресивні виступи діячів освіти і представників передової громадськості та їхні наукові здобутки.

Література

1. Бондар Т. В. Громадсько-просвітницька діяльність Товариства «Знання» в Україні (друга половина ХХ - початок XXI століття): дис. ... д-ра філософії: спец. 011 - Освітні, педагогічні науки / ХНПУ імені Г. С. Сковороди. Харків, 2021. 303 с.

2. Гомотюк О. Є. Становлення і розвиток наукових засад українознавства (90-ті рр. ХІХ - перша третина ХХ ст.) : дис. ... д-ра. іст. наук : 09.00.12 / Терноп. нац. економ. унів. Наук.-досл. інстит. українознавства. Київ, 2007. 403 с.

3. Документи про організацію діяльності Українського товариства «Рідна школа», його гуртків (статути, інформації, звіти) та про активізацію діяльності студгуртка ім. П. Могили після 2-го студентського конгресу. 1921-1939 рр. ДАЛО (Державний архів Львівської області). Ф. 7. Оп. 4. Спр. 47. 48 арк.

4. Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій та ін. Київ: Наукова думка, 2012. Т. 9. 944 с.

5. Звіт про діяльність за 1911 рік (друкований). 1911 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. 200. Оп. 1. Спр. 381. 105 арк.

6. Іваненко О. Просвітницька діяльність поляків у Київській губернії на початку ХХ ст. Міжнародні зв 'язки України: наукові пошуки і знахідки. 2016. № 25. С. 166-185.

7. Історія України в особах : ХІХ-ХХ ст. / І. Войцехівська та ін. ; за ред. І. Войцехівської. Київ : Україна, 1995. 440 с.

8. Касовий звіт та виправдувальні документи на видачу грошей вчителям за приміщення та за культурно-побутові потреби. 1916 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. 509. Оп. 1. Спр. 6. 92 арк.

9. Коломієць Т. Харківське товариство поширення в народі грамотності (1869-1920 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата іст. наук: спец. 07.00.02. Харків, 1995. 21 с.

10. Кондратюк К. К. Нариси історії українського національного руху XIX ст. Тернопіль, 1993. 98 с.

11. Кущова Т. О. Педагогічна спадщина та громадсько-просвітницька діяльність Адріана Митрофановича Топорова (1915-1984 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата пед. наук: спец. 13.00.01. Миколаїв, 2021. 20 с.

12. Лупаренко С. Питання дитинства у вітчизняній педагогіці ХХ століття: теорія та практика: моногр. Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2015. 370 с.

13. Олізько О. В. Діяльність Єлисаветградського благодійного товариства поширення грамоти та ремесел (1873-1914): історіографічний аналіз проблеми. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. 2020. № 73, Т. 1. С. 38-41.

14. Орищенко І. О. Формування фонду Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. О. Сухомлинського: Харківський період (1869-1926 рр.). Наукові праці Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського: зб. наук. праць. Київ: НАПН України, Держ. наук.-пед. б-ка України ім. В. О. Сухомлинського, 2016. Вип. 5. С. 83-90.

15. Статут Валківського гімнастичного товариства «Сокіл». 1908 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. 512. Оп. 1. Спр. 1. 22 арк.

16. Статут Харківського товариства піклування малолітніх безпритульних сиріт. 1903 р. ДАХО (Державний архів Харківської області). Ф. 202. Оп. 2. Спр. 2. 11 арк.

17. Тесля М. П. Паліцинська академія : культурно-освітнє життя Сумщини. Суми : Собор, 2004. 240 с.

18. Троян В., Матвієнко П. Попівська академія як культурно-просвітницький осередок на Слобожанщині. Світогляд. Філософія. Релігія : зб. наук. праць. Суми : ДВНЗ «УАБС НБУ», 2012. Вип. 2. С. 290-300.

19. Філоненко О. В. Культурно-освітня діяльність громадсько-просвітницьких товариств України другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Наукові записки. Серія: Педагогічні науки. Кропивницький: РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2022. Випуск 204. С. 79-83.

20. Фрадкіна Н. В. Просвітницька діяльність інтелігенції на Слобожанщині в кінці ХІХ - на початку ХХ століття як феномен культури : дис. ... канд. філос. наук : 09.00.12 / ХНУ імені В. Н. Каразіна. Харків, 2007. 120 с.

21. Шкільна хроніка. Світло. 1911. Кн. 3. С. 70-73.

22. Шкільна хроніка. Світло. 1912. Кн. 4. С. 65-72.

References

1. Bondar, T. V. (2021). Hromadsko-prosvitnytska diialnist Tovarystva «Znannia» v Ukraini (druha polovyna XX - pochatok XXI stolittia) [Public and educational activities of the «Knowledge» Society in Ukraine (second half of the XX - beginning of the XXI century)]. PhD thesis. Kharkiv: H.S.Skovoroda KhNPU [in Ukrainian].

2. Homotiuk, O. Ye. (2007). Stanovlennia i rozvytok naukovykh zasad ukrainoznavstva (90-ti rr. XIX - persha tretyna XX st.) [The formation and development of the scientific foundations of Ukrainian studies (90s of the 19th century - the first third of the 20th century)]. Doctor's thesis. Kyiv: Ternopil National University of Economics, Research Institute of Ukrainian Studies [in Ukrainian].

3. Dokumenty pro orhanizatsiiu diialnosti Ukrainskoho tovarystva «Ridna shkola», yoho hurtkiv (statuty, informatsii, zvity) ta pro aktyvizatsiiu diialnosti studhurtka im. P. Mohyly pislia 2-ho studentskoho konhresu [Documents on the organization of activities of the Ukrainian Society “Native School”, its groups (statutes, information, reports) and on the activation of the activity of the student group named after P. Graves after the 2nd student congress]. (1921-1939). DALO (Derzhavnyi arkhiv Lvivskoi oblasti) [State Archive of Lviv Region]. F. 7. Descr. 4. Case 47. 48 p.

4. Entsyklopediia istorii Ukrainy [Encyclopedia of the history of Ukraine]. (2012). Ed. V. Smolii et al. Kyiv: Naukova dumka. Vol. 9 [in Ukrainian].

5. Zvit pro diialnist za 1911 rik (drukovanyi) [Activity report for 1911 (printed)]. (1911). DAKhO (Derzhavnyi arkhiv Kharkivskoi oblasti) [State Archive of Kharkiv Region]. F. 200. Descr. 1. Case. 381. 105 p.

6. Ivanenko, O. (2016). Prosvitnytska diialnist poliakiv u Kyivskii hubernii na pochatku XX st. [Educational activities of the poles in Kyiv governorate in the early twentieth century]. Mizhnarodni zviazky Ukrainy: naukovi poshuky i znakhidky [International relations of Ukraine: scientific research and findings], 25, 166-185 [in Ukrainian].

7. Istoriia Ukrainy v osobakh : XIX XX st. [History of Ukraine in persons: 19th-20th centuries]. (1995). Ed. I. Voitsekhovska. Kyiv: Ukraina [in Ukrainian].

8. Kasovyi zvit ta vypravduvalni dokumenty na vydachu hroshei vchyteliam za prymishchennia ta za kulturno-pobutovi potreby [Cash report and supporting documents for giving money to teachers for premises and cultural and household needs]. (1916). DAKhO (Derzhavnyi arkhiv Kharkivskoi oblasti) [State Archive of Kharkiv Region]. F. 509. Descr. 1. Case 6. 92 p.

9. Kolomiyets, T. (1995). Kharkivske tovarystvo poshyrennia v narodi hramotnosti (18691920 rr.) [Kharkiv Association of Spreading Literacy among People (1869-1920)]. Extended abstract of candidate's thesis. Харків: V.N.Karazin Kharkiv National University [in Ukrainian].

10. Kondratiuk, K. K. (1993). Narysy istorii ukrainskoho natsionalnoho rukhu XIX st. [Essays on the history of Ukrainian national movement in the 19th century.]. Ternopil [in Ukrainian].

11. Kushchova, T. O. (2021). Pedahohichna spadshchyna ta hromadsko-prosvitnytska diialnist Adriana Mytrofanovycha Toporova (1915-1984 rr.) [Pedagogical heritage and public and educational activities of Adrian Mitrofanovych Toporov (1915-1984)]. Extended abstract of candidate's thesis. Mykolaiv: V. O. Sykhomlynskyi Mykolaiv National University [in Ukrainian].

12. Luparenko, S. (2015). Pytannia dytynstva u vitchyznianii pedahohitsi KhKh stolittia: teoriia ta praktyka [The issue of childhood in national pedagogy of the 20th century: theory and practice]. Kharkiv: H.S.Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University.

13. Olizko, O. (2020). Diialnist Yelysavethradskoho blahodiinoho tovarystva poshyrennia hramoty ta remesel (1873-1914): istoriohrafichnyi analiz problemy [Activities of the Yelisavetgrad Charitable Society for the Dissemination of Literacy and Crafts (1973-1914): a historiographical analysis of the problem]. Pedahohika formuvannia tvorchoi osobystosti u vyshchii i zahalnoosvitnii shkolakh [Pedagogy offormation of creative personality in higher and secondary schools], 73(1), 38-41.

14. Oryshchenko, I. O. (2016). Formuvannia fondu Derzhavnoi naukovo-pedahohichnoi biblioteky Ukrainy im. V. O. Sukhomlynskoho: Kharkivskyi period (1869-1926 rr.) [Fund formation of V. O. Suhomlynskyi State Scientific and Pedagogical Library of Ukraine: Kharkiv period (1869-1926)]. Naukovi pratsi Derzhavnoi naukovo-pedahohichnoi biblioteky Ukrainy imeni V. O. Sukhomlynskoho [Scientific works of V. Sukhomlynskyi State Scientific and Educational Library of Ukraine], 5, 83-90.

15. Statut Valkivskoho himnastychnoho tovarystva «Sokil» [Statute of Valkiv gymnastics society “Sokil”]. (1908). DAKhO (Derzhavnyi arkhiv Kharkivskoi oblasti) [State Archive of Kharkiv Region]. F. 512. Descr. 1. Case 1. 22 p.

16. Statut Kharkivskoho tovarystva pikluvannia malolitnikh bezprytulnykh syrit [Statute of Kharkiv Society for the Care of Young Homeless Orphans]. (1903). DAKhO (Derzhavnyi arkhiv Kharkivskoi oblasti) [State Archive of Kharkiv Region]. F. 202. Descr. 2. Case 2. 11 p.

17. Teslia, M. P. (2004). Palitsynska akademiia : kulturno-osvitnie zhyttia Sumshchyny [Palitsynska Academy: cultural and educational life of Sumy Region]. Sumy: Sobor.

18. Troyan, V., Matviienko, P. (2012). Popivska akademiia yak kulturno-prosvitnytskyi oseredok na Slobozhanshchyni [“Popovska Academy” as a cultural and educational center of Slobozhanschyna]. Svitohliad. Filosofiia. Relihiia [Worldview Philosophy. Religion], 2, 290-300 [in Ukrainian].

19. Filonenko, O.V. (2022). Kulturno-osvitnia diialnist hromadsko-prosvitnytskykh tovarystv Ukrainy druhoi polovyny KhIKh - pochatku KhKh stolittia [Cultural and educational activities of public and educational organizations in Ukraine in the second half of the 19th and early 20th centuries]. Naukovi zapysky. Seriia: Pedahohichni nauky [Scientific notes. Series: Pedagogical sciences], 204, 79-83.

20. Fradkina, N. V. (2007). Enlightenmentous action intelligentsia in Sloboganshina at the end of XIX at start XX century like a phenomenon of a cultural [Prosvitnytska diialnist intelihentsii na Slobozhanshchyni v kintsi KhlKh - na pochatku KhKh stolittia yak fenomen kultury]. Candidate's thesis. Kharkiv: V.N.Karazin Kharkiv National University [in Ukrainian].

21. Shkilna khronika [School chronicle]. (1911). Svitlo [Light], 3, 70-73 [in Ukrainian].

22. Shkilna khronika [School chronicle]. (1912). Svitlo [Light], 4, 65-72 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru