Підготовка майбутніх фахівців до спілкування в полікультурному середовищі: зарубіжний досвід

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Ужгородський торговельно-економічний інститут

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДО СПІЛКУВАННЯ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Повідайчик Оксана Степанівна доктор педагогічних наук, професор,

Байбакова Ольга Олександрівна кандидат педагогічних наук, доцент

Бабинець Мирослава Миколаївна кандидат педагогічних наук, доцент



Анотація

В статті розглядається проблема спілкування в полікультурному середовищі, яка є дуже актуальною сьогодні у всьому світі і, зокрема, в Україні, оскільки вона належить до багатонаціональних країн. Розкрито сутність понять «культура», «спілкування», «середовище», «полікультурне середовище, «спілкування в полікультурному середовищі». Підкреслюється важливість вивчення зарубіжного досвіду підготовки фахівців до спілкування в полікультурному просторі. Особливе значення в цьому плані має досвід США - однієї з найбільш багатонаціональних країн світу. Тому метою статті є висвітлення особливостей підготовки фахівців до спілкування в полікультурному середовищі в США.

Виявлено, що готовність майбутніх фахівців до спілкування в полікультурному середовищі здійснюється у закладах вищої освіти США в процесі полікультурної підготовки, зміст якої визначається освітніми стандартами. Така підготовка передбачена для фахівців всіх спеціальностей, проте більша увага звертається на тих, які безпосередньо працюють з людьми в полікультурному середовищі (вчителі, психологи, соціальні працівники).

Аналіз програм засвідчує, що вони містять велику кількість курсів і спецкурсів, спрямованих на полікультурну підготовку фахівців. В США існує також велика кількість білінгвальних програм, спрямованих на формування вмінь і навичок спілкування двома мовами. Водночас, наголошується, що для ефективної полікультурної підготовки фахівців важливим є не збільшення спеціальних курсів з полікультурної освіти, а чітка полікультурна спрямованість кожного курсу.

Вивчення і аналіз американської наукової літератури свідчить про необхідність дотримання комплексу організаційно-педагогічних вимог формування готовності студентів ЗВО до спілкування в полікультурному середовищі. Основні з них: усвідомлення педагогами і студентами спілкування в полікультурному середовищі як загальнолюдської цінності й педагогічного засобу, що забезпечує співробітництво й взаєморозуміння суб'єктів міжособистісної взаємодії; організація інноваційної педагогічної діяльності у ЗВО з урахуванням своєрідності спілкування в полікультурному середовищі, яка має творчий, пошуковий характер; гармонізація педагогічної взаємодії всіх суб'єктів процесу формування готовності студентів ЗВО до спілкування в полікультурному середовищі

Ключові слова: спілкування, полікультурне середовище, підготовка фахівців, готовність, досвід США.



Annotation

спілкування полікультурний підготовка студент

Povidaichyk Oksana Stepanivna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Head of the Department of General Pedagogy and Pedagogy of the Higher School, “Uzhhorod National University”

Baibakova Olha Oleksandrivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor of the Department of Applied Linguistics, “Uzhhorod National University”

Babynets Myroslava Mykolaivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor of the Department of Finance, Accounting and Taxation, Uzhhorod Trade and Economic Institute

PREPARATION OF FUTURE SPECIALISTS FOR COMMUNICATION IN A POLYCULTURAL ENVIRONMENT: FOREIGN EXPERIENCE

The article examines the problem of communication in a multicultural environment, which is very relevant today all over the world and, in particular, in Ukraine, since it belongs to multinational countries. The essence of the concepts "culture", "communication", "environment", "multicultural environment", "communication in a multicultural environment" is revealed. The importance of studying the foreign experience of training specialists to communicate in a multicultural space is emphasized. The experience of the United States, one of the most multinational countries in the world, is of particular importance in this regard. Therefore, the purpose of the article is to highlight the peculiarities of training specialists for communication in a multicultural environment in the USA.

It was revealed that the readiness of future specialists to communicate in a multicultural environment is carried out in higher education institutions of the USA in the process of multicultural training, the content of which is determined by educational standards. Such training is provided for specialists of all specialties, but more attention is paid to those who work directly with people in a multicultural environment (teachers, psychologists, social workers).

The analysis of the programs confirms that they contain a large number of courses and special courses aimed at multicultural training of specialists. In the USA, there are also a large number of bilingual programs aimed at forming skills and communication skills in two languages. At the same time, it is emphasized that for effective multicultural training of specialists, it is not important to increase special courses on multicultural education, but a clear multicultural focus of each course.

The study and analysis of American scientific literature indicates the need to comply with the set of organizational and pedagogical requirements for the formation of higher education students' readiness to communicate in a multicultural environment. The main ones are: awareness by teachers and students of communication in a multicultural environment as a universal human value and a pedagogical tool that ensures cooperation and mutual understanding of the subjects of interpersonal interaction; the organization of innovative pedagogical activities in higher education institutions, taking into account the peculiarity of communication in a multicultural environment, which has a creative, exploratory character; harmonization of the pedagogical interaction of all subjects of the process of forming the readiness of higher education students to communicate in a multicultural environment

Keywords: communication, multicultural environment, training of specialists, readiness, US experience.



Постановка проблеми

Україна належить до багатонаціональних держав, де на одній території проживають представники багатьох національностей і етносів, тому питання спілкування в полікультурному просторі є дуже важливими. Сьогодні, коли у всьому світі і, зокрема, Україні суттєво посилилося напруження в міжетнічних відносинах, особливо актуальним стає соціальне замовлення на фахівців, здатних ефективно діяти в полікультурному просторі, і, віповідно, зростають вимоги до полікультурної підготовки фахівців у закладах вищої освіти, що відображено в багатьох законодавчо-правових документах. Так, в «Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності» одним із основних принципів виховання визначається принцип полікультурності, який передбачає формування особистості на ідеях національної культури і водночас - її відкритості всім іншим культурам і цінностям. Актуальність проблеми спілкування в полікультурному середовищі підсилюється сьогоднішніми реаліями - воєнною агресією Російської Федерації проти України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання полікультурності, полікультурної освіти, полікультурної підготовки фахівців досить інтенсивно досліджуються вітчизняними вченими (Т. Атрощенко, А. Богуш, І. Бахов, І. Білецька, М. Братко, В. Болгаріна, О. Гуренко, О. Дубасенюк, М. Євтух, О. Нагачевська, Л. Сідун, Н. Якса та ін.). Проте вважаємо, що недостатньо вивченими є деякі аспекти зарубіжного досвіду полікультурної підготовки фахівців, зокрема, до спілкування в полікультурному середовищі. Значні здобутки в цьому плані є в США (Г. Бейкер, Дж. Бенкс, К. Беннет, Б. Волкер, Т. Говард, М. Гомез, К. Грант, Ю. Гарсіа, С. Нієто, Н. Паркер, К. Слітер та ін.).

Мета статті - висвітлення особливостей підготовки фахівців до спілкування в полікультурному середовищі в США.

Виклад основного матеріалу

Початковим етапом будь-якого дослідження є з'ясування сутнісних характеристик досліджуваного явища. Тому, акцентуючи увагу, насамперед, на поняттях «культура», «спілкування», «середовище», «полікультурне середовище», коротко розкриємо зміст цих понять.

Розгляд даного питання передбачає, з одного боку, наявність ідеології й практики соціальної згоди, міжетнічної і міжкультурної толерантності, з іншого боку, значимість співіснування й взаємодії різних расових, етнічних культур і соціальних груп при повному збереженні ідентичності кожної з них.

Вивчення феномена «спілкування в полікультурному середовищі» ускладнюється недостатньою розробленістю даного питання в психолого-педагогічній теорії і практиці.

У науковій літературі можна зустріти поняття «полікультурний», «мультикультурний», «багатокультурний», «міжкультурний» та інші.

Цілком очевидно, що ключовим поняттям тут буде слово «культура», коротке концептуальне значення якого необхідно висвітлити для подальшого розвитку теми даного педагогічного дослідження. У результаті вивчення даного питання у зарубіжній науковій літературі [1; 2] нами зроблений наступний висновок: незважаючи на безліч визначень поняття «культура», усі їх можна об'єднати в три великі групи:

1. Культура як загальний інтелектуальний і духовний розвиток людини.

2. Культура як творіння рук людських. Можна виділити матеріальну й духовну культуру.

3. Культура як спосіб життя якої-небудь спільноти людей.

Культура - це своєрідна система забезпечення життєдіяльності людини, вона охоплює всі сторони життя людини - біологічну (їжа, сон, відпочинок), виробничу (створення засобів матеріального життєзабезпечення, духовну (мова й мовна діяльність, світогляд, естетична діяльність), соціальну (комунікація, соціальні відносини). Інакше кажучи, культура - це стиль життя, характерний для кожної соціальної групи, який не передається в спадщину, а конструюється самими членами цієї групи й пізнається індивідом у процесі освіти, самоосвіти й іншого інформаційного впливу. Такий розгляд культури прийнятий в розвинених демократичних країнах І набагато більше відповідає демократичному менталітету й поведінці, ніж елітарне тлумачення культури як певного набору гуманітарних знань з літератури, музики, етики, етикету тощо.

Культура містить переконання, традиції, звичаї, які демонструють люди. Коли індивід знаходиться серед людей, з якими розділяє загальну культуру, йому не доводиться ретельно обмірковувати свої слова і вчинки, тому що всі бачать світ у принципі однаково, знають, чого очікувати один від одного. Але, перебуваючи в чужому суспільстві, людина буде зазнавати труднощі, іноді навіть відчуття безпорадності і дезорієнтації.

Культуру як спосіб життя можна поділити на культуру етнічних, конфесійних спільнот, вікових, професійних, майнових груп, виділити молодіжні субкультури.

Так, етнічна культура зазвичай розглядається як сукупність вироблених етносом феноменів у матеріальному й духовному житті, що знаходить своє вираження в мові і відрізняє один етнос від іншого.

Що ж поєднує людей однієї культури і відрізняє їх від представників іншої? І поєднує, і розділяє людей те, що становить основу будь-якої культури: це мова, жести, символи, одяг, загальні цінності, традиції, загальноприйнята поведінка. Основні складові культури: рідна мова, історія, релігія, традиції, особливості національного характеру, обряди, фольклор та ін.

Важлива риса культури, яка чітко виявилася на початку XXI століття й, очевидно, буде визначати її розвиток у наступному столітті, є її діалогічність. Науково-технічна революція й пов'язана з нею друга епоха Відродження (нове гуманістичне мислення) відкрили для людства можливість і необхідність спілкування «на рівних» з культурами як минулих історичних епох (по вертикалі), так і з різноманіттям сучасних культур (по горизонталі), з різними соціальними й географічними етимологіями. Характерно, що цей діалог культур представляє важливу розвиваючу функцію для сучасного суспільства, для освіти підростаючого покоління людей, тому що сам діалог несе здатність перевтілюватися в представника іншої культури, без чого немає розуміння, неможливий обмін ідеями і думками [3].

У працях багатьох зарубіжних учених (Е. Голлінс, К. Сліттер, Г. Тріандіс та ін.) пропонується: розуміння культури як форми одночасного буття і спілкування індивідів різних культур, як діалогу культур (це тавтологія, але - спіраль визначення культури); розуміння культури як форми діалогу індивідів у тому світі, в якому вони живуть і спілкуються на межі культур. У спіралі такого спілкування всі культури одночасні (у просторі сучасної культури) і здатні нескінченно розбудовувати, поглиблювати й актуалізувати свій неповторний зміст; розуміння культури як форми самодетермінації людської свідомості, мислення, вчинків.

У сучасних суспільствах (де першочергове значення має особистість, її інтереси й права, можливість вільного вибору нею прийнятного способу життя), відкритих для проникнення інших культур, відбувається їхнє змішання й взаємопроникнення. Таке явище одержало назву «мультикультура». Тісно зв'язане з ним поняття «полікультурність». Основною ідеєю полікультурності є відображення співіснування в суспільстві безлічі різних культур і субкультур.

Зокрема, Джеймс Бенкс визначає мультикультуру як ідею, яка відображає існування в суспільстві різних культур (расових, етнічних) і соціальних груп. При цьому для всіх цих різноманітних культур і груп створюються рівні умови існування [4].

Зауважимо, що необхідно розрізняти поняття «полікультурний» і «міжкультурний». Основною ідеєю міжкультурності є міжнаціональний і міжнародний контекст, співвідносність і взаємозв'язок різних культурних середовищ у різних сферах. Поняття «полікультурність» є більш глибоким і більш відповідним принципу діалогу і взаємодії різноманітних культур (в історичному й сучасному контексті).

Що стосується поняття «середовище», те в англійській мові воно визначається як «ennvironment» - оточення.

Існують різні трактування цього поняття.

Середовище - а) оточення, сукупність природних умов, у яких проходить діяльність людського суспільства, організмів (наприклад, географічне середовище); б) навколишні соціально-побутові умови, обстановка, і так само сукупність людей, зв'язаних спільністю цих умов (наприклад, соціальне середовище).

Поняття «середовище» можна також розглядати через призму філософського, соціологічного і психологічного підходів.

Філософське трактування середовища передбачає частину буття стосовно суб'єкта, у якій воно існує і на що вона впливає. Та частина буття, яка не впливає на індивіда, не може бути названа середовищем.

У соціології поняття «середовище» трактується через поняття соціального простору. Особливість даного уявлення полягає в тому, що, по-перше, соціальний простір є простір відносин індивідів, а по-друге, соціальний простір багатовимірний, що позначається в здатності індивідів групуватися в різні численні системи взаємодії. Такий підхід дозволяє представити середовище як свідому взаємодію індивідів, у якій кожний враховує вплив своїх дій на інших.

Людина з'являється на світ як індивід у взаємодії його психофізіологічних якостей, що втілюють родову приналежність людини. Тільки у взаємодії із середовищем, у спілкуванні з іншими людьми індивід здобуває якісні характеристики, він стає особистістю.

Психологічне трактування поняття середовища розкривається через взаємовідносини індивіда й середовища, через розгляд такої психологічної категорії як спілкування. Спілкування в контексті взаємодії особистості й середовища може бути розкрито, з одного боку, як комунікативно-регулятивний процес, в якому не тільки передається сума цінностей, але й регулюється їх засвоєння, з другого боку - як необхідний і специфічний вид людської активності, в якому виражається взаємодія суб'єкта з іншим суб'єктом.

На думку багатьох учених, середовище органічно включене в життєдіяльність людини і служить важливим чинником регуляції поведінки; з будьяким компонентом середовища людина зв'язана через процеси пристосування до нього і водночас - через процеси його перетворення; процес взаємодії особистості й середовища має двосторонній характер. З одного боку, середовище через свої структурні елементи впливає на формування особистості, з іншого боку, особистість, вступаючи у взаємодію з іншими особистос-тями, предметами і явищами, створює це середовище, надаючи йому певних соціальних якостей; від того, як сформований образ середовища у свідомості людини, багато в чому залежить тип її поведінки.

У сучасній педагогіці середовище зазвичай розуміють як сукупність умов, що оточують людину і взаємодіють з нею як з біологічним організмом і особистістю.

Розрізняють середовище внутрішнє і зовнішнє. У взаємодії середовища й особистості зміни особистості можуть відставати від зміни середовища, що створює певні протиріччя. У контексті розглянутої проблеми найбільш привабливим, на наш погляд, є трактування середовища як сукупності соціально-економічних умов життя суспільства, які історично склалися, соціально-побутових умов, а також сукупності людей, зв'язаних їх спільністю.

Звідси, можна зробити висновок, що полікультурне середовище - це співіснування і взаємодія в конкретному соціальному просторі різноманітних, рівноправних і рівноцінних культур та їх представників, а також певне ставлення до цього різноманіття.

Слід відзначити, що поняття «полікультурне середовище» і «соціокультурне середовище» не тотожні. Під соціокультурним середовищем зазвичай розуміють конкретний соціальний простір, за допомогою якого люди включаються в культурні зв'язки суспільства. Це і сукупність різних (макроі мікро-) умов життєдіяльності людини, і прояви соціальної (рольової) поведінки, і випадкові контакти, і глибинна взаємодія з іншими людьми, і конкретне природне, предметне оточення.

Як складова соціокультурного середовища існує також інформаційне середовище, значення якого в житті людини постійно зростає.

Що стосується освітнього середовища, то його можна розглядати як соціокультурне явище, що вміщає в себе всю сукупність умов, у яких відбувається становлення, розвиток і освіта людини. Як соціально-педагогічне явище воно представляє собою сукупність спеціально створюваних державою, суспільством умов, необхідних для освіти людини в процесі її життя. Освітнє середовище як педагогічне явище є сукупність умов, у яких розвертається освітній процес і з яким вступають у взаємодію суб'єкти цього процесу.

Проживаючи в конкретному середовищі, індивіди взаємодіють один з одним, стають суб'єктами взаємин. Важливим засобом такої взаємодії людей виступає спілкування.

Аналіз наукової літератури свідчить, що на сьогоднішній день у вітчизняній і зарубіжній науці існує безліч визначень поняття «спілкування», найчастіше досить суперечливих, що пов'язане з різними підходами й поглядами на цю проблему.

Вважаємо, що спілкування - це взаємодія людей, у якій вони, керуючись певними мотивами і користуючись мовними або немовними засобами досягають свої цілі, пізнають один одного, вступають у ті або інші взаємини; між ними відбувається взаємний обмін інформацією, діями.

Спілкування можна представити в такий спосіб: предмет спілкування (взаємини тих, що спілкуються), одиниця спілкування (акт соціальної взаємодії), засоби спілкування (вербальні й невербальні), способи спілкування (інформаційний, інтеракційний), продукт спілкування (інтерпретація інформації), результат спілкування (зміна взаємин) [5].

Серед видів спілкування зазвичай визначають: соціально орієнтоване (у ньому безпосередньо реалізуються суспільні відносини, організується соціальна взаємодія); групове предметно-орієнтоване, включене в спільну діяльність і безпосередньо її обслуговує (тут реалізуються виробничі відносини); особистісно-орієнтоване спілкування - спілкування однієї людини з іншою (тут важливе поняття психологічних взаємин).

У визначенні структури спілкування найчастіше розглядаються такі аспекти: комунікативний (обмін інформацією і її розуміння); інтерактивний (організація взаємодії між індивідами, тобто обмін не тільки знаннями й ідеями, але й діями); перцептивний (процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню й установлення на цьому ґрунті взаєморозуміння). Такий підхід має не тільки теоретико-пізнавальне значення, але й практичний зміст, хоч прийняття цих термінів вважаємо досить умовним.

Слід підкреслити, що спілкування часто розглядається вченими як особливий вид діяльності. Аналіз спілкування й діяльності дозволяє зробити наступний висновок: спілкування й діяльність - два взаємозалежні процеси, при цьому спілкування як цілісний процес, як елемент соціальної системи представляє собою взаємодію людини з людиною, чим відрізняється від інших видів діяльності. Спілкування як вид діяльності може мати самостійне значення і прямо не забезпечувати ніяку іншу діяльність. Індивіди, які взаємодіють, задовольняють при цьому потребу у спілкуванні, в обміні інформацією, у взаємодії, пізнанні і визнанні. Разом з тим, без спілкування не може відбуватися повноцінний розвиток людини як особистості і суб'єкта діяльності.

Різноманіття підходів до визначення спілкування дає можливість представити його як цілісний процес, системне утворення, що відрізняється багаторівневою структурою й глибоким включенням в широкий контекст соціальної детермінації; побачити його багатофункціональність, діяльнісну природу і на цій основі зробити наступний висновок: спілкування - багатосторонній духовний, матеріальний, соціально-реальний цілісний процес, що виступає як специфічна взаємодія людей у системі суб'єкт-суб'єктних відносин, формує ставлення до світу, до інших людей, до самого себе.

Будь-які людські дії й відносини (економічні, політичні, правові, міжнаціональні та ін.) завжди супроводжуються переживанням і думками, за якими відкриваються їхні певні інтереси й цілі. У процесі спілкування досягається необхідна організація і єдність дій індивідів, що входять у групу, формується спільність почуттів, настроїв, думок і поглядів.

Спілкування як безпосередня конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особистісна форма, сприяє самовизначенню особистості, без чого людина випала б зі спільної діяльності. Воно виступає як одна з істотних спонукальних сил внутрішньої активності особистості, що лежать в основі формування найбільш значимих і глибоко особистісних характеристик духовного обличчя людини - переконань, світоглядних почуттів, системи суб'єктивних відносин до світу. У процесі спілкування розвивається інтелект людини, її емоційна й вольова сфера.

Спілкування як соціально-психологічне явище містить все різноманіття духовних і матеріальних форм життєдіяльності людини. Воно вимагає певної культури, гуманних норм, цінностей і ідеалів, уміння сприймати стан іншої людини, будувати відповідно до цього сприйняття свою поведінку. Що стосується спілкування в полікультурному середовищі - це соціально-психологічне явище, що містить багатство духовних і матеріальних форм співіснування людей в конкретному соціальному просторі, взаємодії рівноправних і рівноцінних культур і передбачає певне ставлення до цього різноманіття.

На думку вчених (Дж.Бенкс, К.Генсон, С.Нієто та ін. ), для успішного спілкування в полікультурному середовищі фахівець повинен володіти такими характеристиками: знання елементів різних культур і їх особливостей (історії, мови, звичаїв, традицій, релігії, психології й ін.); системність відомостей по окремих складових феномену «спілкування в полікультурному середовищі»; цілісність уяви про полікультурну картину світу; ідентифікація себе як представника даної культури; сприйняття інших культур і їх представників; стійкість до ситуацій суперечливого характеру за участю представників різних культур і передбачення оптимального виходу з них; дотримання соціальних норм і вимог спілкування і взаємодії в полікультурному середовищі; контактування із представниками інших культур і полікультурним середовищем загалом; соціалізованість суб'єкта спілкування.

Крім того, фахівці повинні демонструвати: емпатію, як здатність відчувати емоційний стан іншого; толерантність, як здатність розуміти й адекватно сприймати унікальність будь-якої особистості; здатність до емоційної підтримки; рефлексивність, як здатність до усвідомлення мотивів своїх вчинків.

Як показують результати досліджень американських учених, рівень готовності майбутніх фахівців до спілкування в полікультурному середовищі є наслідком наступних об'єктивних факторів: а) економічних; б) соціально-політичних; в) демографічних; г) релігійно-культурних; д) стану освітнього середовища і т.д. Суб 'єктивну основу рівня готовності майбутніх фахівців до спілкування в полікультурному середовищі становлять конкретні параметри особистості: спрямованість (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, переконання, етнічні стереотипи, установки, мотиви); освіченість (знання, у тому числі про теорію і практику спілкування в полікультурному середовищі, прагнення і вміння постійне збагачувати свої знання); вихованість (моральна, естетична, фізична, трудова, здатність до постійного самовиховання); соціалізованість (готовність до праці, продовження освіти, культурне дозвілля, дотримання норм поведінки); загальна культура (інтеріорізація культурних цінностей людства, різних народів; культура розумової й фізичної праці; культура спілкування й поведінки); розвиненість психічних процесів і властивостей особистості (сприймання, увага, пам'ять, мислення, воля, емоції, характер, здібності тощо).

Готовність майбутніх фахівців до спілкування в полікультурному середовищі здійснюється у закладах вищої освіти США в процесі полікультурної підготовки, зміст якої визначається освітніми стандартами. Така підготовка передбачена для фахівців всіх спеціальностей, проте більша увага звертається на тих, які безпосередньо працюють з людьми в полікультурному середовищі (вчителі, психологи, соціальні працівники) [6].

Кожний вищий навчальний заклад в США має право на значну самостійність в розробці навчальних планів і програм, проте загалом вони орієнтуються на існуючі державні стандарти, які передбачають відповідність таким вимогам: урахування расових, етнічних відмінностей студентів і викладачів, наявності різних мовних і релігійних груп; відображення культурних, мовних, релігійних відмінностей в навчальних планах, у діях професорсько-викладацького складу; створення у всіх ЗВО атмосфери взаєморозуміння, доброзичливості, підтримки всіх етнічних і расових груп, які представлені в даному закладі.

Аналіз програм засвідчує, що вони містять велику кількість курсів і спецкурсів, спрямованих на полікультурну підготовку фахівців («Основи полікультурної освіти», «Мультиетнічне навчання: методи, зміст, матеріали», «Мультиетнічні навчальні програми», «Навчальні стратегії для навчання учнів з нацменшин», «Навчання молоді з етнічних меншин», «Історія глобалізації», «Конфлікти і діалог у суспільстві», «Універсальна мова» та ін.). Зауважимо, що чим більш поліетнічним є регіон, тим більша увага звертається на полікультурну підготовку фахівців, формування у них готовності до спілкування. В США існує також велика кількість білінгвальних програм, спрямованих на формування вмінь і навичок спілкування двома мовами. Водночас, слід підкреслити, що для ефективної полікультурної підготовки фахівців важливим є не збільшення спеціальних курсів з полікультурної освіти, а чітка полікультурна спрямованість кожного курсу [7; 8].

Вивчення і аналіз наукової літератури свідчить про необхідність дотримання комплексу організаційно-педагогічних вимог формування готовності студентів ЗВО до спілкування в полікультурному середовищі.

Коротко проаналізуємо основні з них.

Усвідомлення педагогами і студентами спілкування в полікультурному середовищі як загальнолюдської цінності й педагогічного засобу, що забезпечує співробітництво і взаєморозуміння суб'єктів міжособистісної взаємодії.

Як згадувалося вище, спілкування в полікультурному середовищі визначається як загальнолюдська цінність, як соціально-психологічне явище, що вміщає в себе різноманіття духовних і матеріальних форм співіснування і взаємодії людей у конкретному соціальному просторі різноманітних, рівноправних і рівноцінних культур і передбачає певне ставлення особистості до цього різноманіття. Сповідувати загальнолюдські цінності - це значить навчитися поважати й цінувати, що є в інших народів і є їхнім внеском у загальнолюдський розвиток, оберігати все те, що створене всіма народами і що вважається значимим для них.

Як правило, у полікультурному суспільстві кожний його представник привносить свої національно-культурні традиції, звичаї. Тому тут інтенсивніше здійснюється взаємовплив і діалог культур, краще утверджуються загальнолюдські цінності, які зближають, ріднять духовні цілі різних народів, різні релігії, різні епохи.

Отже, педагогам рекомендується використовувати саме спілкування в полікультурному середовищі в якості загальнолюдської цінності й педагогічного засобу, що буде сприяти підвищенню ефективності освітнього процесу, забезпечить співробітництво і взаєморозуміння студентів - представників різних культур у процесі міжособистісної взаємодії.

Організація інноваційної педагогічної діяльності у ЗВО з урахуванням своєрідності спілкування в полікультурному середовищі, яка має творчий, пошуковий характер.

Як відомо, сьогодні існують два напрямки розвитку освіти: традиційний та інноваційний. Традиційній освіті властива дисциплінарна модель навчання. При цьому не створюється достатньо сприятливі умови для загального розвитку майбутніх фахівців, їх особистісного і професійного зростання. Стратегія інноваційного навчання передбачає таку системну організацію процесу навчання, при якій викладач виступає не тільки як носій і транслятор знань, але і як радник, фасилітатор у становленні особистості й розвитку індивідуальності студента. Здійснення даного підходу до навчання вимагає перегляду змісту й методики підготовки студентів в навчальному закладі [7].

Інноваційна діяльність у ЗВО здобуває комплексний характер, тому спричиняє зміни на рівні конкретних продуктів (цілей, завдань, принципів, змісту, форм, методів, засобів і ін.), на рівні технологій (конкретних процедур і способів організації педагогічного процесу), і на соціальному рівні (механізмів керування, структури навчальної діяльності, структури педагогічного процесу, матеріального забезпечення і т.д.). Інноваційна діяльність вимагає оновлення змісту, форм і методів організації навчально-виховної діяльності, що забезпечує глибоке оволодіння знаннями і формування стійких інтересів студентів до обраної професії. При цьому необхідно відзначити, що реалізація оновленого змісту освіти у виші передбачає роботу за трьома напрямкам (полікультурна освіта: історичний досвід і сучасні проблеми; спілкування в полікультурному середовищі й культурна взаємодія людей; готовність до спілкування в полікультурному середовищі як показник взаєморозуміння й співробітництва).

Відбір змісту освіти також передбачає вдосконалення виховних планів і навчальних програм гуманітарних і соціальних дисциплін, що сприяють формуванню готовності студентів закладів вищої освіти до спілкування в полікультурному середовищі.

У результаті здійснення інноваційних заходів щодо підвищення рівня готовності до спілкування в полікультурному середовищі студенти повинні: придбати необхідні знання про спілкування в полікультурному середовищі; сформувати позитивне ставлення до особливостей різних культур і їх представників; виробити вміння і навички, що забезпечують співробітництво і взаєморозуміння в полікультурному середовищі.

Гармонізація педагогічної взаємодії всіх суб'єктів процесу формування готовності студентів ЗВО до спілкування в полікультурному середовищі.

Гармонізація педагогічної взаємодії передбачає досягнення узгоджених дій (функцій) учасників єдиного освітнього процесу. Важливість цього полягає в тому, що використання системно-функціонального підходу до побудови педагогічної діяльності дозволяє цілісно вивчати зміст і методи підготовки студентів. Згідно із цією концепцією, підготовка відбувається як реалізація системи навчально-виховних функцій: діагностичної, цільової орієнтації, планування, організаторської, мобілізаційно-спонукальної, комунікативної, контрольно-аналітичної, оцінної, координації й корекції, удосконалення. Ці функції виділяються не довільно, а узгоджуються з розв'язком конкретних завдань відповідного етапу, тобто виводяться з об'єктивної структури поетапної діяльності педагога й студента.

Розглянуті організаційно-педагогічні вимоги взаємозалежні, вони доповнюють одна одну і можуть реалізуватися в повному складі тільки при їхній інтеграції в процесі освітньої діяльності.



Висновки

Дослідження проблеми підготовки фахівців до спілкування в полікультурному просторі свідчить, що значні здобутки в цьому плані є в США. Це одна з найбільш багатонаціональних країн світу і підготовка майбутніх фахівців до спілкування з представниками різних культур і національностей здійснюється в процесі полікультурної освіти, впровадження значної кількості курсів і спецкурсів полікультурної спрямованості, білінгвального навчання, дотримання певних організаційно-педагогічних вимог формування готовності фахівців до спілкування в полікультурному суспільстві.

Вважаємо, що досвід США є корисним для України і потребує подальшого вивчення.



Література

1. Sleeter C. Culture, difference and power. N.Y.: Teachers College Press, 2001. 325 p.

2. Triandis И.С. Culture and Social Behavior. N.Y.: McGraw Hill, 2004. 211 р.

3. Burbules N.C., Rice S. Dialogue Across Differences: Continuing the Conversation. Harvard Education Review. 2001. Vol. 61 (4). P. 393-416.

4. Banks J. Cultural Diversity and Education: Foundations, Curriculum and Teaching. Boston, ets., Wesley Publishing Company, 2006. 392 p.

5. Gudykunst W., Shapiro R. Communication in Everyday Interpersonal and Intergroup Encounters. International Yournal of Intercultural Relations. 2006. №20. P. 19-45.

6. Tiedt P.L. Multicultural teaching: a handbook of activities, Information, and resources. Boston ets. Allyn and Вacon, 2010. 406 p.

7. Hollins E.R. Transforming curriculum for a culturally diverse society. Mahwah, NJ: Erlbaum, 2006. 459 p.

8. Ovando C.J., McLaren P. The politics of Multiculturalism and Bilingual Education. Boston: McGraw-Hill, 2000. 258 p.

References

1. Sleeter, C. (2001). Culture, difference and power. New York: Teachers College Press.

2. Triandis, H.G (2004). Culture and Social Behavior. N.Y.: McGraw Hill.

3. Burbules, N.C, Rice S. (2001). Dialogue Across Differences: Continuing the Conversation. Harvard Education Review. Vol. 61 (4). P. 393-416.

4. Banks, J. (2006). Cultural Diversity and Education: Foundations, Curriculum and Teaching. Boston, ets., Wesley Publishing Company.

5. Gudykunst, W., Shapiro, R. (2006). Communication in Everyday Interpersonal and Intergroup Encounters. International Yournal of InterculturalRelations. №20. P. 19-45.

6. Tiedt, P.L (2010). Multicultural teaching: a handbook of activities, Information, and resources. Boston ets.Allyn and Вacon.

7. Hollins, E.R. (2006). Transforming curriculum for a culturally diverse society. Mahwah, NJ: Erlbaum.

8. Ovando, C. J., McLaren, P. (2000). The politics of Multiculturalism and Bilingual Education. Boston: McGraw-Hill.

Размещено на Allbest.ru