Засоби створення інтертекстуальних зв'язків у шкільних підручниках англійської мови рівня В1-В2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Засоби створення інтертекстуальних зв'язків у шкільних підручниках англійської мови рівня В1-В2

Ольга Березій, (студентка ІІ курсу другого (магістерського)

рівня вищої освіти факультету української філології,

іноземних мов та соціальних комунікацій)

Науковий керівник - кандидат філологічних наук,

старший викладач Леонідов О. С.

У статті досліджено природу явища інтертекстуальності та підходи до його визначення, окреслено поняття інтертексту в широкому та вузькому розумінні, з'ясовано засоби створення інтертекстуальних зв'язків у шкільних підручниках з англійської мови рівнів В1-В2 та запропоновано тлумачення ролі інтертекстуальності у процесі навчання англійської мови на матеріалі прецедентних текстів.

Ключові слова: інтертекстуальність, інтертекст, навчальний текст, цитування, алюзія, прецедентний текст.

Вступ

Постановка проблеми. У сучасному глобалізованому суспільстві, яке постало перед необхідністю швидко опрацьовувати великий обсяг інформації, вкрай важливо вміти проводити паралелі між текстами, написаними в різний час різними людьми. З великою долею імовірності вони будуть мати споріднену тематику, виражатимуть схожі погляди на фундаментальні речі, послуговуватимуться однаковими аргументами та матимуть спільну мету. Уміння бачити в тексті зв'язок із попередніми прецедентними текстами та їхніми авторами-попередниками дозволить швидше зрозуміти зміст тексту, осягнути висвітлені в ньому проблеми та сформувати власні судження щодо такого тексту. Подібна спорідненість текстів дозволяє окреслити і доповнювати загальнолюдську систему знань, встановити світоглядні орієнтири і сформувати наукову картину світу або ж просто емпіричний досвід про стан речей у ньому. Не можна заперечувати й вплив міжтекстових зв'язків на вивчення мов, адже рекурсивність лексики та синтаксичних структур формує потенційний і пасивний словник, розвиває мовну здогадку і збагачує словник конкретної особи, яка пізнає таким чином не лише мови, а й культури світу.

Взаємодія між текстами та їхніми авторами сприяла виникненню сучасної теорії інтертекстуальності, яка об'єднала положення багатьох наук - лінгвістики, літературознавства, філософії, когнітології, герменевтики, текстології, культурології та ін. Проте, на цей момент можна стверджувати, що її статус у системі інших дисциплін залишається невизначеним. Інтертекстуальність все ще потребує визначення свого об'єкту та дослідження передумов виникнення її як явища, інвентаризації основних понять, постановки цілей і завдань, розробки відповідних методик роботи з конкретними текстами.

Термін «інтертекстуальність» у 1960-х роках вперше запропонувала до використання французький літературний критик Ю. Крістева. Інтертекстуальність означає метод дослідження знакової системи тексту, а також взаємодію різних кодів, ідей чи голосів, які переплітаються в тексті. У праці з питань текстології, Ю. Крістева зазначає: «Ми назвемо інтертекстуальністю ту текстуальну інтеракцію, яка відбувається всередині окремого тексту. Для пізнавального суб'єкта інтертекстуальність - це поняття, яке буде ознакою того способу, яким текст прочитує історію і вписується в неї» [7, с. 443]. Суб'єкт тексту за Ю.Крістевою став предметом інтертекстуального діалогу. І хоч "діалогізм не є результатом свідомого наміру автора", він присутній на глибинному рівні тексту і має бути досліджений [5].

Виходячи з викладеного вище, свідомо чи несвідомо, автор тексту стає учасником загальноцивілізаційного обміну думками, спираючись на досвід, знання і здобутки попередників і звертаючись до читачів-послідовників. Створені в тексті інтертекстуальні зв'язки становлять інтерес у процесі вивчення англійської мови, адже можуть спростити розуміння англомовного тексту завдяки знайомству читача з викладеними у тексті концептами через прочитання подібних текстів рідною мовою. Розуміння засобів створення таких міжтекстових зв'язків дозволить відшукувати та ефективно використовувати їх на етапі роботи з текстом, а також створювати навчальні тексти з достатнім рівнем інтертекстуальності.

Аналіз досліджень і публікацій. Концепція інтертекстуальності Ю. Крістевої отримала широке визнання й поширення серед таких літературознавців, як М. Грессе, Ф. Соллерс, У. Еко, М. Ріффатер. Низка західноєвропейських та українських письменників інтерпретують жанрові структури, мотиви, образи своїх авторитетних попередників, не відкидаючи їхнього досвіду, але й не будучи їх слухняними продовжувачами. Привернуло це поняття й увагу науковців.

Ідею інтертекстуальності, окрім Крістевої, розробляв також Ролан Барт, вказавши на складність текстуальної реальності. Його визначення тексту, вміщене в словниковій статті до «Універсальної енциклопедії» і базоване як на власних працях, так і на дослідженнях Ю. Крістевої, Ж. Дерріди, Ж. Бодріяра, Ц. Тодорова та ін., стало визначальним для багатьох літературознавчих концепцій, пов'язаних із поняттям інтертекстуальності: «Кожен текст - це інтертекст; інші тексти присутні в ньому у варіаціях, у більш-менш впізнаваних формах. Кожен текст є новенькою тканиною, зітканою з готових цитат. Зв'язок між різними текстами як умова кожного тексту, яким би він не був, очевидно не зводиться до проблеми джерела чи впливу; інтертекст - загальне поле анонімних формул, походження яких рідко можна виявити з несвідомих або автоматизованих цитат, поданих без лапок» [6, с.74].

Окрему цінність для дослідження інтертекстуальності мають ідеї американського дослідника М. Ріффатера. Він розглядає категорію інтертекстуальності на основі семіотичного трикутника Г. Фреге. Вершини цього трикутника відповідають тексту, інтертексту, інтерпретанті. Інтертекстуальність не функціонує, а значить не отримує текстуальності, якщо читання від тексту до інтертексту не проходить через інтерпретанту. Саме завдяки цій інтерпретанті текст та інтертекст перетинаються. На думку М. Ріффатера, це дозволяє говорити, що текст та інтертекст не пов'язані між собою як «донор» і «реципієнт», а їх відношення не зводяться до примітивних уявлень «запозичень» і «впливів». Завдяки інтерпретанті відбувається перетин і взаємна трансформація смислів обох текстів і з'являється те, що М. Бахтін називає «смисловими гібридами» [8, с. 135].

Таким чином, існування інтертекстуальності є наслідком і можливе завдяки існуванню множинності текстів, які допомагають встановити зв'язки між смислами і витлумачити сказане в тексті. Кожен текст слід вважати інтертекстом, або "текстом у тексті", оскільки з високою імовірністю можна стверджувати, що інші тексти наявні в досліджуваному у вигляді цитат, уривків, культурних явищ і символів, мовно-поведінкових стереотипів та ін. [6, с. 3].

Якщо беззастережно прийняти твердження, що існування тексту неможливе ізольовано від інших текстів, інтертекстом стає вся культура людства, хоч для точності визначення інтертекстуальності доцільно застосувати "вузький" підхід, що зводиться до пошуку в тексті маркерів міжтекстового діалогу та інтертекстуальних одиниць» [2, с.45-46].

З огляду на такі підходи до визначення інтертекстуальності можна помітити, що це явище знайшло висвітлення переважно у площині художньої літератури. Натомість у розрізі дидактики існування інтертекстуальності та інтертексту є недостатньо дослідженим. Проблема використання інтертекстуальних зв'язків у шкільних підручниках з англійської мови рівнів В1-В2 та наявності маркерів інтертекстуальності у навчальних текстах не є вивченою і потребує свого вирішення, що й зумовлює актуальність подібних розвідок. Відповідно, метою статті є описати засоби створення інтертекстуальних зв'язків у шкільних підручниках з англійської мови рівнів В1-В2.

Виклад основного матеріалу дослідження

інтертекстуальний підручник англійська мова

Явище інтертекстуальності ще досконально не досліджене. Інтертекстуальність означає взаємодію текстів (або їх фрагментів) і являє собою спосіб, за допомогою якого «один текст актуалізує в своєму внутрішньому просторі інший». Незважаючи на те, що за останні роки в Україні та за її межами з'явилося чимало праць присвячених питанням інтертекстуальності та інтертексту, у яких ці явища розглядаються в різних своїх проявах, у дослідженні міжтекстових взаємодій не досягнуто повної узгодженості.

Існує велика кількість класифікацій інтертекстуальних зв'язків. Встановлено, що найбільш загальна класифікація належить французькому літературознавцеві Жерару Женетту, який запропонував п'ять рівнів взаємодії текстів: 1) інтертекстуальність, або співприсутність в одному тексті двох чи більше текстів (цитати, алюзії тощо); 2) паратекстуальність, або зв'язок між заголовком і текстом у вигляді передмови, епіграфа чи висновків; 3) метатекстуальність, або явище, коли один текст інтерпретує інший; 4) гіпертекстуальність, або відношення між попереднім і пізнішим текстом; а також 5) архітекстуальність як належність тексту до певного жанру [1, с. 29].

Отже, в аспекті інтертекстуальності кожен новий текст розглядається, як якась реакція на вже існуючі тексти, а існуючі можуть використовуватися як елементи структури нових текстів. Основними маркерами категорії інтертекстуальності в будь-якому тексті можуть служити цитати, алюзії, афоризми, вкраплення іншого стилю.

Цитатою прийнято вважати дослівний уривок з іншого твору, що наводиться усно або письмово для підтвердження або заперечення певної думки з дотриманням усіх особливостей чужого мовлення та з посиланням на джерело. На письмі цитата виділяється лапками [4, с. 735]. Саме цитати стали важливим методом вираження інтертекстуальних відношень. При цьому сам термін «цитата» може використосуватися у вузькому та широкому значенні. У вузькому значенні цитата - це дослівне відтворення фрагменту будь- якого тексту, яке зазвичай маркується лапками і вказівкою на автора. Широке розуміння цитування включає імена авторів та персонажів, фрагменти тексту та назви вербальних і невербальних творів. Використаний у широкому значенні термін «цитата» іноді не відмежовують від терміну «інтертекстуальність» та «інтертекст» і вживають як синонім. Цитати бувають повні, редуковані та сегментовані, афористичні і естетичні, а також серйозно розгалужуються за тематичним принципом [5].

Наведене нижче речення (1) є прикладом сегментованого цитування, використаного в навчальному тексті підручника Solutions Upper Intermediate з метою номінації, адже в описі сайту відомого блогера подано фрагмент його прямої мови із визначенням назви для окремого виду подорожей:

1) His first "no-baggage challenge" entry listed the items that he took with him: a toothbrush and toothpaste, a small bottle of soap, a mobile phone and a charger ("Travelling Online": Solutions, Upper Intermediate SB, p. 49).

Іншим засобом вираження інтертекстуальних зв'язків у тексті є алюзія як художньо-стилістичний прийом відсилання до певного літературного твору, сюжету, образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст [4, с. 30].

У наведеному прикладі (2) автор навчального тексту використовує алюзію на першу в історії кіно пару акторів, які зіграли друзів на екрані. Її мета полягає в розширенні уявлень читачів про американський кінематограф та його багату історію.

2) Buddy movies always have two male friends, often from different backgrounds or with different personalities. They usually face a challenge together during the course of the film... The earliest buddy films starred Laurel and Hardy and were made in black and white around a hundred years ago ("SomeBUDDY Loves You!": Solutions, Upper Intermediate SB, p. 56).

Третім поширеним проявом інтертекстуальності є афоризм, який слід вважати думкою, що виражена в суттєво стиснутій і стилістично представленій формі. Афоризм часто являє собою повчальний висновок або спостереження, що узагальнює поширені думки про загальний стан речей [4, с. 45].

3) Walk along any city street and you'll find people dressed in clothes covered in manufacturers' slogans like Nike's "Just do it" and logos such as Adidas's three stripes ("Playing with Our Emotions": Solutions, Upper Intermediate SB, p. 103).

У реченні (3) наведено приклад короткого влучного вислова, що функціонує як афоризм. У навчальних текстах можуть бути використані прислів'я, приказки, вислови класичних авторів, відомих історичних постатей, крилаті вислови і відомі фрази з літературних, філософських творів, кіно тощо.

Ще одним способом вираження інтертекстуальності є іншостильові вкраплення, що вказують на приналежність до іншого стилю. Як правило, це стилістично марковані слова, у лексичному значенні яких є конотації й натяк на приналежність до іншого стилю, як у (4):

4) For example, if a family is already living from hand to mouth and they cannot afford to buy their disabled child a new wheelchair, Children in Need will step in ("BBC Raise Money for a Good Cause": Focus 4, 2^nd ed. SB, p. 57).

Тож категорія інтертекстуальності знаходить різноманітне вираження у текстах підручників з англійської мови як складова культури і світобачення.

Інтертекст у підручниках з англійської мови є основною формою вираження особливостей національного характеру жителів країн, мова яких вивчається. Соціокультурна інформація, отримана з інтертексту, дозволяє учням сформувати систему понять, пов'язаних із культурою англомовної країни, розвинути соціокультурну компетенцію, формування якої є однією з цілей навчання англійської мови.

Використовуючи потенціал інтертексту, вчитель повинен ознайомити учнів із відомостями про історію та культуру країни, мова якої вивчається, навчити особливостям розуміння такої інформації, ознайомити з особливостями менталітету носіїв мови та закласти основи успішного спілкування з ними.

На старшому етапі навчання англійської мови у школі з'являється більше текстів країнознавчого характеру, що містять значну кількість власних назв, культурно-специфічної лексики, прецедентних висловлювань та назв реалій країни, мова якої вивчається.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Врахування інтертекстуальності як універсального способу міжтекстового діалогу є важливим чинником ефективності навчання англійської мови на всіх рівнях. Розуміння механізмів створення та розпізнавання інтертекстуальних зв'язків у тексті сприяє кращому опрацюванні навчального матеріалу, швидшому і глибшому засвоєнню змісту тексту, адже останній з більшою імовірністю знайде відгук учня. Шляхи урізноманітнення навчального процесу з використанням інтертексту на уроках англійської мови потребують окремого предметного розгляду і окреслюють перспективи подальшого вивчення дидактичного потенціалу інтертекстуальності в англомовних навчальних текстах.

Список використаних джерел

1. Біловус Л. І. Теорія інтертекстуальності: становлення та розвиток. Тернопіль: Стародубець, 2003. 36 с.

2. Загнітко А. Лінгвістика тексту: науково-навчальний посібник / Анатолій Загнітко. Донецьк: ДонНУ, 2006.

3. Крістева Ю. Полілог/Пер. з фр. П. Таращук. К.:Юніверс, 2004.

4. Літературознавчий словник-довідник. За ред. Гром'яка Р. Т., Коваліва Ю. І. К.: Академія, 1997. 752с.

5. Мурганський М. Деконструкція-поструктуралізм-деконструктивізм // Література. Теорія. Методологія. К.: Вид. дім "Києво- Могилянська академія", 2006.

6. Barthes R. (Theorie du) Texte // Encyclopedia Universalis [en ligne], consulte le 21 fevrier 2015 // http: //www.universalis.fr/encyclopedie/theorie-du-texte/

7. Kristela Julia. La revolution langage poetique: lavantgarde a la fin du ХІХ-е sіесlе / Julia Kristela. Рагіs, 1974.

8. Riffatere M. Semiotique intertextuelle: I'interpretant / M. Riffatere // Revue d'Esthetique. 1972, № 1-2.

Размещено на Allbest.ru