Виховання вольових якостей молодших підлітків як ефективний чинник залучення до самостійних занять фізичними вправами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховання вольових якостей молодших підлітків як ефективний чинник залучення до самостійних занять фізичними вправами

Антон Демура

студент І курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти факультету фізичного виховання

Науковий керівник

кандидат педагогічних наук, доцент

Стасенко О.А.

Анотація

виховання підліток самостійний заняття

У статті наголошено, що для формування переконання молодших підлітків у необхідності самостійних занять фізичними вправами є знання про значення їх для всебічного розвитку, підвищення фізичної і розумової працездатності, виховання моральних і вольових якостей. Розглянуто проблему підготовки їх до самостійних занять фізичними вправами як до свідомої фізкультурно-спортивної діяльності, спрямованої на фізичний розвиток, самовдосконалення, самореалізацію особистості. Проаналізовано стан досліджуваної проблеми в педагогічній науці і практиці.

Ключові слова: заняття фізичними вправами, підлітки, вольові якості, фізична культура і спорт.

Одним із завдань держави у галузі освіти є турбота про здоров'я нації, виховання фізично загартованого підростаючого покоління. Цим зумовлена необхідність посилення виховної роботи у загальноосвітніх навчальних закладах України та обґрунтування ефективних методик виховання учнів, здатних наполегливо навчатися у школі та займатися фізичною культурою у процесі позакласної діяльності [4].

Підлітковий вік характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини 10-14 років. Ці зміни є суттєвими як стосовно фізіології організму, рівня пізнавальних процесів, інтелекту, здібностей, так і розуміння подій, що відбуваються, стосунків, які формуються під час спілкування з дорослими людьми та однолітками. Організм підлітка швидко перебудовується, перетворюючись на організм дорослої людини, а центр його фізичного та духовного життя переміщується з власного дому у зовнішній світ. У підлітковому віці активно закладаються основи морального сприйняття, формуються соціальні установки, ставлення до себе та оточуючих, критичне ставлення до суспільства загалом, стабілізуються риси характеру і основні форми міжособистісної поведінки, а головними мотиваційними лініями постають самопізнання, самовираження та самоствердження. Задля того, щоб усі ці характеристики збереглися і стали дієвими, батькам, вчителям, наставникам-вихователям необхідно прикласти максимум зусиль для вдосконалення морально-вольових якостей у підлітків на заняттях з фізичної культури та спорту. Підлітки зазвичай більше усього контактують з групою однолітків, де можуть розкривати широкий діапазон різних видів діяльності: від сумісної праці над будь-чим до особистого спілкування на життєво важливі теми. Тому психологи вважають, що підлітки, які опинились поза сім'єю (особливо в складних ситуаціях) мають бути у полі зору вихователів, які повинні проявляти у складних ситуаціях життєстійкість і цього навчати своїх вихованців. Життєстійкість як індивідуально-психологічна якість слугує необхідним ресурсом, на який може покластись будь-який підліток, обираючи майбутнє у швидкоплинному світі. Процес морально-вольового виховання включає в себе не лише аспект життєстійкості, але й становлення загальнолюдських ідеалів, виховання громадянської зрілості, інтересів, потреб, мотивів діяльності. Саме на заняттях фізичною культурою і спортом моральні якості виступають у тісній єдності взаємопротилежних позитивних та негативних якостей: сміливості і страху, бажаного і неможливого, стійкості і слабкості волі, інтересу й байдужості, витримки, самовладання та нестриманості. Для підлітка воля, як і риса іншої людини, стоїть на одному з перших місць [6].

Вчені підкреслюють неповторність кожної рухової дії, яка обумовлена самою природою останньої і ставить перед людиною дилему: свідомо творити рух або ж пасивно пристосовуватись до зовнішніх обставин, піддаватися руйнівному для організму впливу раціонально неорганізованої енергії й інформації. А тиск зовнішніх обставин стає все відчутнішим. Досить згадати загальновідому хворобу віку - гіподинамію, зумовлену прогресуючим зниженням рухової активності внаслідок технізації суспільства. Аби запобігти цій хворобі, наголошують автори, замало нині не лише загальних закликів, заходів наукового просвітництва, а й традиційних форм і методик фізичного виховання. Через гіподинамію щороку зменшується кількість людей з нормальним співвідношенням ваги і зросту тіла (статистика стверджує, що лише в кожного третього це співвідношення нормальне). Внаслідок цього знижується опір захисних механізмів людського організму негативним зовнішнім впливам, люди частіше хворіють, передчасно старіють, суспільство втрачає величезні продуктивні сили. Вихід із цього становища дослідники пропонують такий: аби традиційні, організовані й просвітницькі засоби розвитку фізичної культури кожної людини були ефективними, варто поєднати їх з якісною активізацією особистісно -психологічних чинників - формуванням сталих потреб до цієї діяльності [1; 3].

Ми поділяємо думку авторів, які у своїх дослідженнях вказують на те, що враховуючи прагнення підлітків до самостійності й самоствердження, варто в процесі занять фізичною культурою і спортом надавати їм можливість їх задовольняти виконуючи такі доручення, як організація командних ігор, виконання обов'язків старшого групи, забезпечення страхування, суддівства тощо. Прагнення до самостійності й самоствердження породжує у підлітків потребу самовиховання. Саме у підлітковому віці самовиховання стає цілеспрямованою діяльністю для самовдосконалення. Разом з тим після відповідної їхньої підготовки на семінарах інструкторів фізичної культури, юних суддів зі спорту підлітки здатні проводити заняття фізичними вправами з молодшими школярами в групах продовженого дня, виконувати функції інструкторів. Для виховання у підлітків стійкого інтересу до самостійних занять фізичними вправами важливо, щоб вони пізнали на власному досвіді позитивний вплив ранкової гімнастики, процедур загартування, фізкультурних пауз, прогулянок, ігор і розваг на свіжому повітрі на настрій, працездатність і здоров'я [7; 10].

А. Савченко зазначає, що важливою умовою для залучення учнів до систематичних фізкультурно-спортивних занять є створення ситуації успіху. Даний процес слід розглядати як цілеспрямоване, організаційне поєднання умов, за яких створювалася можливість учням досягти вагомих результатів у фізкультурно-спортивній діяльності. Адже досягнуті у фізкультурно-спортивній роботі успіхи викликали в учнів стан радості і задоволення від того, що результат якого вони прагнули в своїй діяльності збігся з очікуваним сподіванням або й взагалі перевершив його.

Дослідники М. Козленко, Е. Вільчковський, С. Цвек дають визначення фізичної культури як частини загальної культури, сукупності матеріальних та духовних цінностей суспільства, які створюються та використовуються ним для фізичної досконалості людей. До матеріальних цінностей вони відносять: спортивні споруди (стадіони, спортивні зали, басейни тощо) і спортивний інвентар. До духовних - соціальні, політичні, спеціальні та практичні досягнення, що забезпечують ідеологічну, наукову та організаційну прогресивність системи фізичного виховання. Успішне розв'язання завдань фізичного виховання учнів залежить від правильного поєднання і використання таких засобів, як фізичні вправи, що застосовуються в гімнастиці, спорті, грі та туризмі; природні чинники (повітря, сонце, вода); гігієнічні умови праці та побуту. Правильному розвитку та руховій підготовці дітей особливо сприяють відповідно дібрані вправи. Вони дають змогу здійснювати всебічний розвиток учнів, сприяють формуванню різноманітних вмінь та навичок у таких природних рухах як ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння та інше, розвиткові фізичних якостей, спритності, швидкості, сили, витривалості, гнучкості. У процесі занять фізичними вправами, на думку авторів, здійснюється виховання моральних та вольових рис особистості дитини [8].

Важливим аспектом кожного вчителя фізичної культури є забезпечення активності учнів у самовихованні, яке передбачає стійке прагнення школярів до оволодіння необхідними знаннями, вироблення позитивних рис і якостей для досягнення високих показників результативності. До цього у своїх працях закликав В. Сухомлинський, який вважав, що фізична культура повинна забезпечити свідоме ставлення підлітка до власного організму, виробити вміння берегти здоров'я, зміцнювати його правильним режимом праці, відпочинку, харчування, гімнастикою і спортом, загартовувати фізичні і нервові сили, запобігати захворюванню [9].

Результати аналізу передової практики шкіл і численних наукових досліджень свідчать, що процес формування в учнів потреби у фізичному вдосконаленні складається з низки взаємопов'язаних напрямів, а саме:

виховання позитивного ставлення та інтересу до занять фізичними вправами;

озброєння школярів спеціальними знаннями і вироблення на їхній основі переконань у необхідності систематичних занять фізичною культурою;

формування відповідних умінь і навичок;

залучення учнів до щоденних занять фізичною культурою [2; 5].

Звісно, що провідна роль у цьому процесі належить вчителю фізичної культури. Так, педагог повинен: точно і доступно пояснити учням значення і зміст занять; у завдання вкласти особистий інтерес учня і давати йому змогу відчути результати його власної діяльності; доводити одночасно до свідомості дітей необхідність тривало і наполегливо працювати для досягнення результатів [10].

Уроки фізичної культури у закладах загальної середньої освіти мають свої специфічні особливості, що значною мірою впливають на психіку учнів, їх емоційні переживання і стан, вимагають максимальних вольових зусиль. Вони покликані гармонійно і всебічно розвивати особистість дитини, забезпечувати її не тільки знаннями, уміннями, навичками, а й високим рівнем фізичної та психологічної підготовленості. Виконання фізичних вправ, з однієї сторони, потребує прояву вольових якостей, а з другої, є значним засобом їх формування і розвитку.

Серед вольових якостей, які найбільше піддаються впливові у процесі фізичного виховання є: цілеспрямованість (підпорядкування всіх сил для досягнення бажаного результату); наполегливість і впертість, що проявляється при виконанні труднощів; витримка (здатність регулювати власні почуття і настрій); рішучість і сміливість (здатність швидко приймати рішення і діяти всупереч небезпеці); ініціативність (долання труднощів нетрадиційними засобами і методами).

Специфічними умовами виховання вольових якостей є систематичне долання постійно зростаючих труднощів. При цьому труднощі повинні відповідати можливостям учнів. Тобто, логіка процесу фізичного виховання і логіка виховання волі співпадають, тому що підпорядковані одним закономірностям та принципам (систематичність, прогресування, доступність).

У процесі занять фізичними вправами проявляються наступні основні типи вольових зусиль, саме:

при концентрації уваги, вони необхідні для подолання відволікаючих факторів, збереженні уваги при втомі;

при інтенсивних м'язових напруженнях. М'язові напруження, які проявляються у процесі фізичних вправ, зазвичай, перевищують рівень тих, що мають місце в побуті. Це особливо виражено в ігровій та змагальній діяльності;

пов'язані з необхідністю долати втому під час тренувань, а особливо змагань. У цих випадках вольові зусилля, спрямовані на подолання труднощів, обумовлених функціональними зрушеннями в організмі (небажання продовжувати роботу, біль, потреба «терпіти»);

пов'язані з подоланням негативних емоцій (страху, невпевненості, розгубленості тощо), які виникають внаслідок психічних травм, падінь, зустрічі з «незручними» суперниками і т п.;

пов'язані з дотриманням певного режиму життя, тренування і харчування.

Оскільки процес фізичного виховання немислимий без прояву вольових зусиль, то вже самі заняття фізичними вправами сприяють вихованню вольових якостей. Виховання вольових якостей сприяє становленню учнів як суб'єктів діяльності здатних вільно, в рамках усвідомленої необхідності, визначати свою поведінку і діяльність та нести відповідальність за її результати [10].

Отже, самостійна навчальна діяльність повинна бути усвідомлена учнями як вільна за вибором внутрішньо мотивована діяльність. Вона передбачає виконання учнем таких дій: усвідомлення мети власної діяльності, визначення особистісного значення навчальних завдань, підпорядкування їх вирішенню інших інтересів і форм зайнятості, самоорганізацію в розподілі навчальних дій у часі, самоконтроль тощо.

Істинно самостійна навчальна діяльність учня можлива тоді, коли у нього виникає потреба дізнатись щось нове, невідоме, важливе для себе, а задовольнити таку потребу в навчальному процесі немає можливості. Наприклад, засвоїти новий вид рухової діяльності, який не передбачений шкільною програмою з фізичної культури. При цьому в самостійній навчальній діяльності привабливим є саме оволодіння новим матеріалом, а не лише сама форма організації.

Список використаних джерел

1. Апанасенко Г.А. Охорона здоров'я: постановка проблеми в Україні. Український медичний часопис. 2015. № 4 (72). С. 122-124.

2. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання: науково-метод. посіб. Київ: ІЗМН, 1998. 204 с.

3. Гончарова Н. Соціально-педагогічні передумови розробки концепції здоров'яформуючих технологій у процесі фізичного виховання школярів. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2018. № 2, С. 61-67.

4. Діхтяренко З.М. Виховання наполегливості молодших школярів у процесі позакласної ігрової діяльності: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07. Інститут проблем виховання АПН України. Київ, 2008. 20 с.

5. Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на 2012-2016 роки. URL: http://zakon.Rada.gov.ua/laws/show/828-2011-%dl%80.

6. Надім'янова Т.В. Формування морально-вольових якостей у підлітків у процесі занять фізичною культурою та спортом в кризових умовах. Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія № 15. Науково-педагогічні проблеми фізичної культури (фізична культура і спорт): зб. наук. праць / За ред. О.В. Тимошенка. Київ: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2023. Випуск 3К (162) 23. С. 95-99.

7. Педагогічне керівництво самостійними заняттями школярів фізичною культурою: монографія / О.Г. Шалар. Харків: Нове слово, 2004. 194 с.

8. Савченко А.П. Фізичне виховання учнів 8-9 класів: посібник. Київ: Педагогічна думка, 2008. 144 с.

9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти т. Т. 3. Київ, «Рад. школа», 1977. 670 с.

10. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Тернопіль: Богдан, 2002. Ч. 2. 248 с.

Размещено на Allbest.ru