Крос-культурний підхід як методологічна основа професійної підготовки майбутніх учителів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Крос-культурний підхід як методологічна основа професійної підготовки майбутніх учителів

Лю Їге

аспірантка кафедри педагогіки, Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»

Стаття актуалізує звернення до напрямів переформовування освітнього простору країни в зв'язку зі зміною вимог до професіоналізму фахівців, які безпосередньо залучені до іншомовної та «інокультурної» комуніксіції. Встановлено, що провідною метою реформування системи освіти є «стирання» культурно-мовних меж між народами (етносами, культурами), а встановленню повноцінного діалогу культур сприяє реалізація крос-культурного підходу у підготовці фахівців. детермінантом продуктивної узаємодії між різними народами (націями, етносами, культурами) є, передовсім, ефективне оволодіння не лише «мовними» (лінгвістичними, мовленнєвими, граматичними, фонетичними, лексичними, синтаксичними), а й так званими «культурними» знаннями, що передбачає урахування відмінних культурних артефактів, звичаїв, культурних кодів, етичних кодексів, традицій, своєрідності світорозуміння й світосприйняття, завдяки чому уможливлюється формування так званої крос-культурної компетентності людини - своєрідної здатності користуватись всім арсеналом лінгвокультурних знань, вербальними / невербальними інструментами в різноманітних ситуаціях комунікації, поважно ставитися до розбіжностей світовідчуття, мислення, обрядів, традицій, звичаїв народів тощо. Визначено, що мультикультурний освітній простір є просторово-предметним ареалом взаємодії суб'єктів освітнього процесу, що конструюється на засадах урахування інваріантності загальнолюдських (загальнопланетарних) цінностей у поєднанні з варіативністю культурних інтенцій (етнокультурного світогляду, націоментальних констант, історично-культурних артефактів, культурно-детермінованих міжособистісних патер- нів). Мультикультурний освітній простір моделюється на засадах конвергенції та інтеграції національних та інокультурних цінностей, забезпечує мультиплікацію («примноження») духовно-ціннісного й культурного багатства індивіда шляхом опанування іноземними мовами як способами міжкультурної взаємодії. Мультикультурний освітній простір є фрагментом трансльованого в систему освіти мультикультурного поля суспільства, відтак забезпечує перетворення «довколишнього» в «індивідуальне». Функціонування мультикультурного освітнього простору в закладах загальної середньої освіти розуміємо як модель для створення психолого-педагогічних умов, алгоритмів, й технологій адаптаційної інтеграції особистості учня в мультикультурне поле суспільства за допомогою освітніх (дидактичних) механізмів. Доведено, що крос-культурний підхід до підготовки майбутніх учителів розкриває методологію багатопа- норамного дослідження «людини на перетині культур» як інноваційного типу особистості, яка дотримується загаль- нопланетарної етики та характеризується транскордонним мисленням, що виходить за межі власної культури. За крос-культурним підходом, здатна до крос-культурної інтеракції особистість інтегрує проєкціїрізних культур, визнаючи як універсальність людського існування, так і наявність широкої палітри інокультурних форм на засадах балансу толерантності культурних цінностей; здійснює вибір мовно-комунікативної стратегії, інтеріоризує цінності інших культур не применшуючи значущості власної. Крос-культурний підхід декларує «поліфонію культур» з одночасною ссшоверифіксцію особистості в нсціоментальному сегменті загальної культури. Крос-культурний підхід в суспільному (зокрема освітньому) значенні постулює пріоритетність розроблення освітніх концепцій на засадах культурно-іден- тифіксційних метакогнітивних стратегій узаємодії з інокультурними й іномовними репрезентантами в координатах всеосяжної поваги й толерантності до багатоманітності.

Ключові слова: вчитель, крос-культурний методологічний підхід, крос-культура, крос-культурне навчання, крос- культурна компетентність мультикультуралізм, мультикультурний освітній простір, професійна підготовка, професійна підготовка вчителів.

Liu Yige

Postgraduate Student of the Department of Pedagogy, The State Institution «South Ukrainian National Pedagogical University named after K. D. Ushynsky»

A CROSS-CULTURAL APPROACH AS A METHODOLOGICAL BASIS FOR THE TRAINING OF FUTURE TEACHERS

Вступ

реформування освіти крос-культурний

Гармонійне входження України в європейський і світовий соціальний простір, різноманітні глобалізаційні та міграційні процеси в сучасному світі призводять до народження принципово нового явища - «мозаїчної культури», як первинного етапу становлення обрисів універсальної (єдиної) світової культури. В усіх вимірах життєдіяльності українців активізується потужна інтенція до взаєморозвиваль- ного міжкультурного взаємообміну життєвим, професійним, культурним досвідом, що спонукає українсько- мовних й іншомовних репрезентантів до встановлення так званий «діалогу культур». Употужнення інтен- ції взаєморозуміння, взаємозбагачення, не оминула й освітній простір країни, який поступово органічно інтегрується в світовий освітній універсум. Глобаліза- ційні інтеграційні процеси в соціальній сфері спричинили переформатування освітнього простору країни - змінюються вимоги до професіоналізму фахівців, які безпосередньо залучені до іншомовної та «інокультур- ної» комунікації. Відтак, провідною метою реформування системи освіти є «стирання» культурно-мовних меж між народами (етносами, культурами), а встановленню повноцінного діалогу культур сприяє реалізація крос-культурного підходу у підготовці фахівців.

Сучасні соціокультурна ситуація в Україні актуалізує розуміння значущості крос-культурної взаємодії в умовах теперішньої української освітньої дійсності. Молодим українцям слід не лише усвідомити цінність власної культури (культурні артефакти, етноментальні коди, націєтворчі інтенції) на рівні обізнаності з її традиціями, обрядовістю, міфологією, історико-куль- турними парадигмами, але й набути здатності конструювати взаємодію, керуючись крос-культурними плюралістичними (толерантне ставлення до множинності культур, мов, націй, етносів, гендерів, менталітетів, світогляду) передумовами, навчитися розуміти «інші» (відмінні від власної) цінності й транслювати ці ідеї і цей цінний досвід інтеракції з іншими культурами з покоління в покоління.

Мета дослідження полягає у висвітленні сутності крос-культурного методологічного підходу до підготовки майбутніх учителів в мультикультурному освітньому просторі.

Завдання дослідження: уточнити сутність крос- культурного підходу як методологічної основи підготовки майбутніх учителів в мультикультурному освітньому просторі; конкретизувати поняття «мульти- культуралізм», «мультикультурний освітній простір».

Методи дослідження: систематизація й упорядкування наукової інформації, що міститься в словни- ково-довідникових, філософських, лінгводидактичних джерелах; конкретизація термінологічних одиниць системи крос-культурної методології в педагогіці.

Результати

Крос-культуралізм, як методологічний принцип розуміння педагогічних явищ у загальному вигляді означає розпізнавання культурно маркованих одиниць (культурних кодів та артефактів) мови, а значить лежить у площині «перетину» мови й культури. Такий умовний «перетин» номінується словом англомовного походження «crossing». Слово «крос-культурний» перекладено як: cross-cultural, тобто «той, що має справу з співставленням між двома або більше різними культурами або культурними сферами...» (International Dictionary of Education, 1994).

У сучасному науковому, зокрема педагогічному дискурсі, одночасно вживаються характеристики з префіксами «між-», «інтер-», «крос-» для позначення споріднених процесів. В англомовних наукових джерелах, що студіюють проблематику комунікативістики як науки, для позначення дисципліни, що вивчає процес взаємодії представників різних культур, вживаються дві номінації - міжкультурна (Intercultural) і крос- культурна (Cross-cultural) комунікація. Симетрію знаходимо в німецькій (Interkulturelle Kommunikation), угорській (interkulturalis kommunikacio) мовах. Як бачимо, у випадку поняття «міжкультурна комунікація» англомовний префікс «інтер-» втрачено, і замінено на стилістично більш властивий українській мові префікс «між». Так само категорія позначена в польській мові (komunikacja mi^dzykulturowa). На жаль, саме це і призвело до вживання у науковому дискурсі одночасно характеристик «міжкультурне» та «інтеркуль- турне». Ці поняття часто не розділяються і вживаються як синонімічні, однак між ними існують відмінності. На думку О. Пришляк, міжкультурна комунікація - це поняття більш широке і, по суті, включає в себе крос- культурну комунікацію (Пришляк, 2021). Ми погоджуємось із авторкою і в подальшому будемо розуміти категорію «міжкультурне» ширшою ніж категорія «крос-культурне».

Конкретний предметний зміст та методологія (принципи, підходи) крос-культурних досліджень натепер реалізуються у науковому дискурсі завдяки доволі широкій палітрі тлумачень. Науковці дуже часто послуговуються різноманітними термінологічними конструктами, зокрема «інтер-культурне», «крос-культурне», «між-культурне» без необхідного врахування їх змістових і смислових відмінностей і специфіки (Горіна, 2010). На перший погляд, названі словоформи віддзеркалюють той самий зміст, проте все частіше номінація «крос-культурне» набуває домінувального значення. Термін «крос-культура» подеколи ототожнюється із поняттями «мультикуль- туралізм» (Р. Шай), «транскультура» (Е. Бері), «інтер- культура» (М. Хаммер).

Нам імпонує думка С. Костюк, яка стверджує, що в сучасному універсумі перетинаються культури, які знаходяться в перманентному діалозі та взаємодії, що є джерелом взаємозбагачення етносів (народів) через взаємний уплив і проникнення. Водночас, саме така різноманітність одночасно стає джерелом напруги, що спричинює конфлікти. Репрезентанти різних мовних груп по-різному сприймають довколишній світ. На думку С. Костюк: «за кожним словом стоїть культурне тло, носій мови формує своє світосприйняття на основі закріплених у свідомості народу понять. Відмінність у мовних картинах світу породжує проблему подолання мовних і культурних бар'єрів» (Костюк, 2017).

Впродовж останніх десятиліть вітчизняні вчені у своїх педагогічних розмислах та ідеях, в проблематиці «національного» й «полікультурного» прагнуть розбудовувати систему освіти на певному науковому підґрунті, постійно звертаючись до продуктивного досвіду та наукових досягнень західноєвропейської демократичної педагогіки, яка постулює багатоманітність, толерантність, інтеграцію. Сучасні теорії крос- культуралізму відображають, передовсім ідеологію рівності расово-етнічних культур; крос-культуралізм, як принцип, утверджує рівноцінність культур.

У загальнонауковому тлумаченні підхід є системою суджень про природу наукового знання, мови, навчання й пізнання. Методологічний підхід вирізняється аксіоматичним характером, тобто його засади (принципи, положення) приймаються «беззаперечно» й «беззастережно» й репрезентують зміст предмета дослідження. Отже, методологічний підхід у нашому розумінні є певною аксіоматичною теорією, що є пояснювальною й описово-класифікувальною за своїм змістом. У науково-педагогічному вимірі концепт «підхід» подеколи розуміється як певний «стратегічний напрям» наукового пошуку, до складу якого входять такі підсистеми навчання: магістральна мета, конкретизовані завдання, засоби і способи їх реалізації, концептуальний зміст, параметри співпраці вчителя й учня, алгоритми та технології навчання, кількісні та якісні показники результативності процесу навчання, поетапна система контролю.

Нерозривний узаємозв'язок мови й культури першим у науковому форматі довів всесвітньо відомий лінгвіст та філософ Вільгельм фон Гумбольдт. Будучи першим, хто систематизував уявлення про мову як багатомірне складне утворення, довів детермінованість мислення певною мовою, В. Гумбольдт заклав сцієнтичні основи наукового розтлумачення домінувальних позицій як лінгвістики й лінгводидак- тики, так і теорії лінгвістичної та соціолінгвістичної комунікації. Мислитель-мовознавець В. Гумбольдт постулював принципово важливу в контексті нашого дослідження думку про те, що мова визначає світогляд її носіїв і конструює певну картину світу, яка притаманна лише цьому етносу (Гумбольдт, 1971). Ми розуміємо це положення таким чином: за допомогою розпізнавання (розкодування) мовних артефактів можна скласти первинне уявлення про культурний «код» репрезентанта-комуніканта. В контексті підготовки майбутніх учителів іноземної мови і літератури до крос-культурного навчання в мультикультурному просторі названий постулат має неабияке значення, адже свідчить про те, що вміле й вдумливе послуговування методичним арсеналом і дидактичним інструментарієм в контексті навчання дітей іноземної мови можна гармонійно залучити представників різних культур до толерантного діалогу, співпраці, культурного взаємопроникнення. Продовжуючи власні розмисли щодо природного «перетину» мови й культури будь якого народу, В. Гумбольдт висловлює ще один постулат, що став основоположним як для багатьох теорій лінгвістики й лінгводидактики, так і для нашого розуміння своєрідності підготовки педагогів до крос-культурного навчання. Представимо цитату висловлення В. Гумбольдта: «особистість (людина) спроможна опанувати (осягнути) іншу мову шляхом осягнення (опанування) чужої (так званої «іншої») картини світу, що не є статичною, а постійно змінюється... людина набуває (прирощується) новими якостями і смислами (яких раніше не було), отримуючи їх від мов і культур, які осягає.» (Гумбольдт, 1971). В контексті нашого дослідження розуміємо цей постулат таким чином: людина, яка вивчає (опановує) інші мови одночасно опановує й інші культури, набуває нових культурних артефактів, збагачує свій світогляд. Водночас, взаємодія між кому- нікантами породжує не лише мовний діалог, а й продукує нові «смисли» - взаємозбагачення через точки перетину культур, картин світу, світовідчуття.

На перетині координат мови і культури існує багато теорій міжкультурної комунікації. Фундатором провідної теорії міжкультурної комунікації вважається американський вчений-антрополог Едвард Тітченер Холл, який одним із перших у власних наукових напрацю- ваннях представив правомірні докази безпосереднього зв'язку між культурою і комунікацією. Крім того, саме Е. Т. Холлу наука завдячує також доказовою наявністю аналогії з вивченням іноземних мов за допомогою граматичних категорій. У ході дискусії з професійним науковим співтовариством того часу щодо обговорення революційних ідей Е. Т. Холла і сформувався термінологічно-дефініційний апарат теорії міжкуль- турної комунікації. Саме тогочасний науково-мовознавчий дискурс призвів до початку вживання таких словоформ, як «інтеркультурний», «крос-культурний», «мультикультурний» які зараз паралельно співіснують. Наголосимо на тому, що саме в той час характеристика «міжкультурна» набула домінувального значення і більш широкого розповсюдження.

Провідною ідеєю Е. Холла і його послідовників стала фіксація тези про необхідність цілеспрямованого опанування культури спілкування з іншими народами (культурами). Продовження такої думки дозволяє зробити висновок: якщо культуру можна вивчати (осягати), то отримані знання (розуміння) можна транслювати подальшим поколінням. Тобто, вперше Е. Холл виголосив можливість розроблення певної методики викладання іноземної мови, результатом якої є не лише оволодіння мовою, а й артефактами культури, що притаманна етному-носію мови що вивчається (Холл, 1983).

Обговорення

Ми суголосні з В. Дороз в тому, що детермінантом продуктивної узаємодії між різними народами (націями, етносами, культурами) є, передовсім, ефективне оволодіння не лише «мовними» (лінгвістичними, мовленнєвими, граматичними, фонетичними, лексичними, синтаксичними), а й так званими «культурними» знаннями, що передбачає урахування відмінних культурних артефактів, звичаїв, культурних кодів, етичних кодексів, традицій, своєрідності світорозуміння й світосприйняття, завдяки чому уможливлюється формування так званої крос-культурної компетентності людини - своєрідної здатності користуватись всім арсеналом лінгвокультурних знань, вербальними / невербальними інструментами в різноманітних ситуаціях комунікації, поважно ставитися до розбіжностей світовідчуття, мислення, обрядів, традицій, звичаїв народів тощо (Дороз,2017).

Лінгводидактичний інструментарій, що формується як логічне продовження появи різноманітних методологічних підходів (лінгводидактичний підхід Алли Богуш, лінгвопараметричний підхід Раїси Мартино- вої тощо) останні десятиліття збагатився принципами, прийомами, засобами навчання іноземних мов. Спостерігається активне упровадження культурознавчого матеріалу майже в усі методики оволодіння іноземними мовами, що передбачає урахування балансу ціннісно- нормативної й мовно-мовленнєвої площини (Горіна, 2011). Саме на перетині названих площин і розглядаються відмінності/схожості на фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному рівнях різних мов.

На думку З. Бакум, психологічні та лінгводидак- тичні детермінанти формування крос-культурної компетентності суб'єктів, що опановують (вивчають) різні іноземні мови наразі знаходяться на периферії наукового пошуку (Бакум, 2010). Автори наголошують на тому, що наукові розвідки в контексті зіставлення лінгвістичного і культурного виміру різних мов активізують у науковому дискурсі необхідність формування у студентів, що вивчають іноземні мови навичок «розпізнавання» культурно маркованих одиниць мови та їх подальше використання в процесі комунікації.

Вживання у сучасному науковому дискурсі категорії «мультикультуралізм» детермінується такими позиціями: переосмислення уявлень про етнічну (національно-культурну) синергію (цілісність) суспільства, що зумовлює відмову від бажання «інтегрувати» різні етнічні групи в домінувальний етнос, оскільки інтеграція означає «нівелювання» національних специ- фікантів різних народів (націй, етносів, культур) та, насамперед, їхніх культурних особливостей, тобто їхню асиміляцію і применшення значущості поняття культурного розмаїття як рівноправного статусу різних етнічних і культурних спільнот.

Підтримуємо думку Д. Мацумото, С. Лухтенберг, С. Пришляк про те, що мультикультурна освіті покликана: органічно інтегрувати виховання національної свідомості, помірного патріотизму із почуттям толерантності (пошани) до виявів різних культур; забезпечувати розвиток глибо освіченої людини, яка розуміє значущість «культурного багатства» нації, здатної до адаптації в інших мультикультурний середовищах (Мацумото, 2001); організовувати для національних меншин максимально позитивні (сприятливі) передумови набуття якісної освіти; сприяти розвитку позитивного ціннісного досвіду крізь призму ознайомлення із досягненнями єдиної світової культури; забезпечувати розвиток культурної ідентичності, любові до власних національних культурних традицій (Лухтен- берг, 2005); забезпечувати в системі освітніх практик інтеграції національних і інокультурних компонентів; створювати сприятливі умови для формування національного й одночасно мультикультурного світогляду, невід'ємними елементами якого є поважне ставлення до культурних цінностей та культурних специфікантів різних народів (Пришляк, 2019).

Мультикультурний освітній простір є просторово- предметним ареалом взаємодії суб'єктів освітнього процесу, що конструюється на засадах урахування інваріантності загальнолюдських (загальнопланетар- них) цінностей у поєднанні з варіативністю культурних інтенцій (етнокультурного світогляду, націомен- тальних констант, історично-культурних артефактів, культурно-детермінованих міжособистісних патер- нів). Мультикультурний освітній простір моделюється на засадах конвергенції та інтеграції національних та інокультурних цінностей, забезпечує мультиплікацію («примноження») духовно-ціннісного й культурного багатства індивіда шляхом опанування іноземними мовами як способами міжкультурної взаємодії. Мультикультурний освітній простір є фрагментом трансльованого в систему освіти мультикультурного поля суспільства, відтак забезпечує перетворення «довколишнього» в «індивідуальне». Функціонування мультикультурного освітнього простору в закладах загальної середньої освіти розуміємо як модель для створення психолого-педагогічних умов, алгоритмів, й технологій адаптаційної інтеграції особистості учня в мультикультурне поле суспільства за допомогою освітніх (дидактичних) механізмів.

Підсумовуючи сформулюємо наше розуміння поняття крос-культурний підхід таким чином. Крос- культурний підхід розкриває методологію багатопано- рамного дослідження «людини на перетині культур» як інноваційного типу особистості, яка дотримується загальнопланетарної етики та характеризується транскордонним мисленням, що виходить за межі власної культури. За крос-культурним підходом, здатна до крос-культурної інтеракції особистість інтегрує про- єкції різних культур, визнаючи як універсальність людського існування, так і наявність широкої палітри інокультурних форм на засадах балансу толерантності культурних цінностей; здійснює вибір мовно- комунікативної стратегії, інтеріоризує цінності інших культур не применшуючи значущості власної. Крос- культурний підхід декларує «поліфонію культур» з одночасною самоверифікацію особистості в наці- оментальному сегменті загальної культури. Крос- культурний підхід в суспільному (зокрема освітньому) значенні постулює пріоритетність розроблення освітніх концепцій на засадах культурно-ідентифікаційних метакогнітивних стратегій узаємодії з інокультурними й іномовними репрезентантами в координатах всеосяжної поваги й толерантності до багатоманітності.

Література