Українська народна казка як засіб навчання та виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА ЯК ЗАСІБ НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

Оксана ТЮТЮННИК доктор філологічних наук, професор

Наталія ЧЕРНИШ кандидат педагогічних наук, доцент

Юлія БРОДЮК кандидат філологічних наук, доцент

Анотація

У статті досліджено українську народну казку як засіб навчання та виховання підростаючого покоління під новим кутом зору, через призму сучасності. Зазначено, що сьогодні Україні потрібна мисляча, ініціативна, креативна молодь. Таку людину можна виховати художнім словом. Не знаючи свого коріння (традицій, звичаїв, казок, пісень, свят), нація не зможе виховати у своїй країні справжнього патріота.

Доведено, що жоден із видів усної народної творчості не характеризується таким багатством пластів, як казка. На нього вплинули різні історичні епохи, від первісного суспільства до сьогодення. Усе це свідчить про важливе місце казки в культурі та побуті людства вже на ранніх етапах його історичного розвитку та про тісний зв'язок із народним побутом.

Світ казки прекрасний, має захоплюючий сюжет, незвичайний інтер'єр, де відбуваються події. Сфера казкової творчої фантастики приваблює своєю ідейною спрямованістю. Сили добра завжди перемагають. Певний інтерес викликає і сама форма повідомлення - життєвість, простота, ясність, краса, гумор.

Особливості казки визначаються тим, що вона не лише несе певну інформацію, а й викликає у читачів емоційні переживання. Взагалі художнє слово стає художнім твором, коли воно містить естетичну цінність, коли між дитиною та казкою виникають естетичні стосунки. Завдяки цьому контакту виникає емоційне переживання.

Читаючи казку, діти вчаться давати оцінку власним вчинкам, а також вчинкам інших. Через казкових героїв вони пізнають навколишню дійсність, адже саме в казці дія будується на протистоянні щедрості й жадібності, правди і кривди, добра і зла, їх боротьбі. Обов'язковим у казках є утвердження добра, засноване на яскравих прикладах доброзичливих стосунків та гуманної поведінки. Переборенням труднощів, засудженням зла казки закликають до справедливості, людяності, краси, які мають панувати у світі.

Ключові слова: українська народна казка, фольклор, навчання, виховання.

Annotation

Oksana TIUTIUNNYK Doctor of Philology, Professor, Professor of the Department of Ukrainian and Foreign Literature and Teaching Methods, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Natalia CHERNYSH Candidate of Pedagogical Sciences, Assistant Professor, Assistant Professor at the Department of Ukrainian and Foreign Literatureand Methods of Education, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

Yulim BRODIUK Ph. D in Philology, Associate Professor, Associate Professor at the Department of Ukrainian and Foreign Literatureand Methods of Education, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav

UKRAINIAN FOLK TALE AS A TOOL OF TEACHING AND EDUCATION

The article examines the Ukrainian folk tale as a means of teaching and educating the younger generation from a new perspective, through the prism of modernity. It was noted that today Ukraine needs thinking, proactive, creative youth. Such a person can be brought up with an artistic word. Without knowing its roots (traditions, customs, fairy tales, songs, holidays), a nation will not be able to raise a true patriot in its country.

It has been proven that none of the types of oral folk art is characterized by such richness of layers as a fairy tale. He was influenced by various historical eras, from primitive society to the present. All this testifies to the important place of the fairy tale in the culture and life of mankind already at the early stages of its historical development and to the close connection with the people's life.

The world of the fairy tale is beautiful, has an exciting plot, an unusual interior, where the events take place. The sphere of fairy-tale creative fiction attracts with its ideological focus. The forces of good always win. The very form of the message is also of some interest - vitality, simplicity, clarity, beauty, humor.

The peculiarities of a fairy tale are determined by the fact that it not only carries certain information, but also causes emotional experiences in readers. In general, an artistic word becomes an artistic work when it contains an aesthetic value, when an aesthetic relationship arises between a child and a fairy tale. Thanks to this contact, an emotional experience arises.

By reading a fairy tale, children learn to evaluate their own actions, as well as the actions of others. Through fairy-tale heroes, they get to know the surrounding reality, because it is in a fairy tale that the action is built on the opposition of generosity and greed, truth and injustice, good and evil, their struggle. Affirmation of good, based on bright examples of benevolent relationships and humane behavior, is mandatory in fairy tales. By overcoming difficulties and condemning evil, fairy tales call for justice, humanity, and beauty, which should reign in the world.

Key words: Ukrainian folk tale, folklore, education, upbringing.

Постановка проблеми

Кожен народ зберігає і передає від покоління до покоління систему цінностей, що сформовалися в його історичному розвитку. Український фольклор - величезне багатство, невід'ємна частина культури нашого народу. На його сторінок міститься енциклопедія людського побуту, звичаїв, обрядів, свят тощо. Завдяки фольклору можна дізнатися про менталітет народу.

З давніх часів люди намагалися досліджувати навколишній світ, порівнювати різні явища і створювати нове у своїй уяві. У художніх образах пісень, казок, легенд втілилися багатовікові спостереження і роздуми про людей, їх надії та мрії. Так люди створювали своє мистецтво, яке усно передавали нащадкам. Складовими фольклору є казки, легенди, пісні, загадки, прислів'я, приказки та інші жанри усної народної творчості.

Кожна казка несе в собі виховний, пізнавальний, естетичний потенціал. Кожному, кому доводиться використовувати казки у своїй практичній діяльності, важливо розуміти їх творчу особливість, поетичну систему, знати походження цих творів і вміти пояснити це дітям у доступній формі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Понад п'ять століть український фольклор є предметом дослідження різних вчених. У ХІХ столітті фольклорні джерела помічали багато етнографів, літературознавців, просвітителів, філософів: Л. Боровиковський, М. Драгоманов, М. Костомаров, П. Куліш, М. Максимович, А. Метлинський, О. Потебня, М. Шашкевич тощо. Велику роль у збиранні текстів усної народної творчості відіграли майстри художнього пера Л. Глібов, Г. Квітка-Основ'яненко, І. НечуйЛевицький, С. Руданський, І. Франко та інші.

Серед дослідників даної проблеми можна назвати таких вчених: С. Бакуліна, О. Бріцина, О. Величко, Л. Дунаєвська, С. Литвиненко, Семез, В. Шабліовський тощо.

Мета статті

Дослідити українську народну казку як засіб навчання та виховання підростаючого покоління і подивитися на ці твори під новим кутом зору, через призму сучасності.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні Україні потрібна мисляча, ініціативна та креативна молодь. Як зазначив Сухомлинський «людина лише тоді стає активним, не мертвим членом нації, коли досконало знає, хто вона і з якого вона роду, коли дійсно знає свій народ, знає його історичну долю, його колію в історичнім житті, його природжену національну вдачу, здібності, хист, одним словом, знає й виразно відчуває ті прикмети, що відзначають його як окрему націю; коли знає, що в того народу є вічно цінного, характерного і що тимчасового, поверхового; коли розуміє, чому саме цей народ має такі - от риси національного обличчя, а не інші; коли безпосередньо не тільки відчуває всіма фібрами душі, а й впевнено, щохвилини розуміє свою органічно-психологічну приналежність до такої от нації, а не до іншої» [4, с. 5]. Таку людину можна виховати художнім словом. Без знання свого коріння (традицій, звичаїв, казок, пісень), нація не зможе виховати у своїй країні справжнього патріота.

Жоден із видів усної народної творчості не характеризується таким багатством пластів, як казка. На нього вплинули різні історичні періоди, від первісного суспільства до сучасності. Усе це доводить важливе місце казки в культурі та побуті людства ще на ранніх етапах його історичного розвитку та тісний зв'язок із народним побутом.

Як один із провідних жанрів усної народної творчості, який суттєво вплинув на процес формування різноманітних жанрів фольклору, їх поетику та характер жанрової системи, казка відіграла важливу роль і в розвитку творчості людства. Ще в Стародавній Греції та Римі казка використовувалася істориками-поетами як пізнавальне і художнє джерело.

Казка - особливий жанр фольклору: вона тісно пов'язана з іншими видами народної творчості, насамперед легендою, оповіданням тощо. Художні образи казок, психологія героїв, ситуації, художні деталі казкового епосу завжди глибоко оригінальні й історично конкретні, бо відображають життя, погляди й сподівання певного народу в певний час.

Проте казка має багато відмінностей від суміжних жанрів оповідного фольклору. Якщо в переказі чи в легенді головним чином підкреслюється «достовірність» чи «вірогідність» того, про що йдеться у творі, то казка завжди розповідає «вигадку», яка цікава не сама по собі, а насамперед тому, що більш-менш прозорий натяк на якесь певне життєве явище, зачаровує своєю алегоричністю, і це завжди усвідомлюється як творцем казки, так і її слухачами.

Звернення до вигадки в казці пов'язане з іншою характерною рисою - розважливістю, «коли казку розповідають не для розваги, а, наприклад, з метою дидактичною, повчальною, вона перетворюється в чисту легенду, повчання і при цьому набуває чисто навіть нових особливостей побудови» [1, с. 8].

Я. А. Коменський вважав, що найважливішим є виховання почуття патріотизму, чесності, любові до праці, і саме ці почуття мають керувати розумом. У книзі «Світ чуттєвих речей у казці» автор доводить, що органи чуття дітей є головним джерелом знань, адже через них усвідомлюються педагогічні знання, уміння та навички.

Неможливо уявити повноцінну, мудру людину без таких якостей, як чесність, доброта, правдивість, порядність. «Що стосується ввічливості, то батьки можуть навчити дітей настільки, наскільки самі в змозі бути ввічливими; це потребує спеціальної вказівки. Милою буде дитина, котра, як у ставленні до своїх батьків, так і в ставленні до інших поводить себе шанобливо, чемно і привітно; у деяких це начебто вроджене, інші ж повинні в цьому вправлятися, і цим ніколи не слід нехтувати» [1, с. 93].

В. Сухомлинський заклав початок роботи над казкою. На думку педагога, «людина, для якої книжка уже в дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не почуватиметься обділеною, збіднілою, спустошеною» [4, с. 34]. А специфікою казки він вважав те, що вона допомагає зробити перший крок від конкретного, живого до абстрактного. На його думку, казка сприяє розвитку творчості, естетичних почуттів, образного мислення.

К.Ушинський надто уважно ставився до відбору казок за змістом. Він зазначав, що «дуже мало народних казок, придатних для дитячого читання, деякі зовсім не придатні в зв'язку з пустотою і безглуздістю змісту, інші - з моральних причин» [5, с. 278].

На думку дослідників казки, найважливішою ознакою казки є уява - здатність людського мислення забігати вперед, мріяти. У багатьох казках втілено прагнення людини пізнати глибини землі, підкорити сили природи, замислитися над створенням світу і перемогти смерть.

Фантазія в казках має реалістичну основу. Колись давно люди мріяли навчитися літати, як птах. Але ще до побудови літака люди створювали казки про подорожі героїв на крилах орла, на летючому кораблі, на килимі. У казкових фантазіях розкривалася перспектива людської думки.

І. Франко - видатний теоретик дитячої літератури, вбачав у казці великі можливості для виховання високих моральних якостей: «Оті простенькі сільські байки, як дрібні тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті» [6, с. 134]. У статті «Байка про байку» він зосереджується насамперед на обґрунтуванні реалістичної казкової фантастики: «Значить, говорячи про звірів, я не говорив цілковиту неправду. Певно, що дійсний Кіт не говорив побожних віршів, але чи один же то облесний чоловік говорить такі слова, дибаючи на людську згубу. Дійсний Осел не засяде грати на фортеп'яні, але кілько ж то двоногих ослів брязкає на фортеп'янах і інших інструментах... Значить, дітоньки, не тим цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду. Говорячи ніби про звірів, вона одною буквою підморгує на людей...» [6, с. 133].

В. Сухомлинський важливе місце як засобу виховання відводив мистецтву, особливо фольклору, оскільки школа повинна шанувати національну культуру і водночас утверджувати загальнолюдські цінності. Дослідник зазначив, що виховувати за схемою «зрозумій те, що я тобі говорю, почуй те, що я хочу утвердити в твоїй душі, - і ти будеш хорошою людиною» може призвести до втрати сенсу гучних слів, у підсвідомості дитини його треба викликати, пробудити емоційною ситуацією.

Особливого значення В. Сухомлинський надавав народній казці у навчанні та вихованні підростаючого покоління. На його думку, казка - це естетичне мистецтво, яке охоплює всі сфери духовного життя дитини: розум, уяву, почуття. Казка розвиває мислення, сприяє створенню інтелектуальної атмосфери в колективі. Через казку діти пізнають світ не лише розумом, а й серцем. «Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена у яскравих образах. Казка - благородне і нічим не замінне джерело виховання любові до Вітчизни» [4, с. 43]. Роки навчання у школі педагог називав частиною духовного життя, яке дає імпульс інтелектуальному та духовному розвитку дитини у світі уяви. «Жоден жанр літератури, - за В. Сухомлинським, - не користується у дітей такою популярністю, як казка! Прекрасний витвір народної фантазії. Казка приворожує не тільки своїми гуманістичними ідеями, але й витонченою формою, яка є наслідком роботи над нею багатьох казкарів. Вона безцінне багатство, в якому з найбільшою силою проявилися надії, сподівання народних мас» [4, с. 177].

Казка допомагає оволодіти різними знаннями зі сфери повсякденної практики, усвідомити морально-естетичні зв'язки між дійсністю та природою, оцінити поведінку та вчинки людей. Педагог наголошує на необхідності читати і розповідати народні казки, «бо в них не тільки мудра думка, а й найтонше емоційне забарвлення слова, емоційна схвильованість, радість або смуток, захоплення чи подив, викликані яскравим повнокровним образом народної казки - ті найтонші душевні порухи, які ми пробуджуємо в дитині...» [4, с. 522]. Особливу увагу В. Сухомлинський приділяв казці як засобу виховання любові до рідного слова та розвитку мовлення. Він переконався, що виховувати любов до рідної мови необхідно в процесі формування практичних умінь і навичок.

Світ казки прекрасний, має захоплюючий сюжет, незвичайний інтер'єр, де відбуваються події. Сфера казкової творчої фантастики приваблює своєю ідейною спрямованістю. Сили добра завжди перемагають. Інтерес викликає і сама форма повідомлення - життєвість, простота, ясність, краса, гумор. Алегорія, краса рідного слова зворушує читачів, підсилює враження, утверджує моральні уявлення про добро і зло, красу і потворність, справедливість і несправедливість.

В. Даль вважав, що казка закріплює моральні почуття учнів, оскільки етичний потенціал цього жанру містить і силу моралі, і народний педагогічний засіб. Особливості казки визначаються тим, що вона не лише містить певну інформацію, а й викликає у читачів емоційні переживання. Взагалі художнє слово стає художнім твором, коли воно містить естетичну цінність.

Кожна казка викликає у дітей певні емоції (радість, смуток, хвилювання, ненависть). Йдеться не лише про здатність людини передати це почуття, а й про здатність казки викликати ці почуття. Читаючи казку, учні занурюються у незвичайний, фантастичний світ, починають проживати життя свого героя, описану дійсність, сприймає все по-справжньому.

Дитячі почуття продовжуються в русі, наприклад під час інсценізації казки, а також активно формуються під час виконання ролі казкового героя, коли дитина «вживається» в роль героя і переживає його почуття. Велике значення народних казок полягає в тому, що в них народ закладає великий виховний потенціал. Проста, доступна, зрозуміла казка з хвилюючим змістом пробуджує цікавість, різні переживання та емоції. Казки позитивно впливають на учнів. Вони можуть викликати позитивні емоції.

Завдяки художнім засобам казки надовго залишаються в пам'яті. У казках багато діалогів, які дозволяють учням із задоволенням відтворювати сюжет. У сюжет казки гарно вплетені загадки, прислів'я, приказки, пісні тощо. Читаючи казку, діти вчаться оцінювати власні вчинки та вчинки інших. Через казкових героїв учні пізнають навколишню дійсність, адже в казках сюжет будується на протиставленні щедрості й жадібності, правди й кривди, добра й зла. Обов'язковим у казках є утвердження добра, засноване на яскравих прикладах доброзичливих стосунків і поведінки людей. Долаючи труднощі, засуджуючи зло, казки закликають до справедливості, людяності, краси, які мають панувати у світі.

Кожний народ створив свою казкову скарбницю, де відображено його життя, мрії, боротьба за кращу долю. Умовно казки можна поділити на три групи: чарівні (фантастичні), про тварин, соціальнопобутові.

Чарівні або фантастичні казки виникли на ранніх етапах розвитку людства, коли людина значною мірою залежала від природи і долала багато труднощів. Ці історії багаті на магію та різноманітні перетворення. Особливість полягає в тому, що персонажі вступають у стосунки з чудодійною силою. І це дає поштовх до розвитку фантастичного сюжету, результатом якого стає перемога того, хто втілює розум, вірність, працьовитість, красу, доброту, чуйність. Як показує практика, саме фантастичні казки важко сприймаються дітьми шкільного віку. Вони не можуть без допомоги педагога зрозуміти динаміку подій та їхню емоційну насиченість.

Казки про тварин доступніші та зрозуміліші. Учні легко помічають недоліки казкових героїв, дізнаються про їхні стосунки.

Казки про тварин мають виховне значення:

¦ навчають самозахисту («Коза-дереза»);

¦ засуджують жадібність, зарозумілість, лицемірство та інші вади («Колобок»);

¦ дають моральні рекомендації: «прислухайся до того, що говорять старші», «не сунь носа не в свої справи», «не рий яму ближньому» («Дідова дочка і бабина дочка»).

Основою для створення соціально-побутових казок стало різке загострення соціальних протиріч у зв'язку з розвитком класового суспільства. Саме ці казки найбільше люблять учні.

Казки - це популярна побутова енциклопедія, яка зібрала всі характерні для людини негативні прояви і піддала їх на загальний огляд і сміх. Тому підступність лисиці асоціюється із злочинністю, жорстокість вовка - з приниженням прав усіх інших мешканців лісу, недотепність ведмедя - з використанням сили для розправи над слабшим.

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок

казка виховний пізнавальний жанр

Отже, у давнину казки писали для дорослих. Зрештою люди зрозуміли, що казка багато чому вчить і може стати гарним порадником у самостійному дорослому житті. Адже стосунки між людьми, співіснування людини з оточуючим світом точно зображені в казках. Казка - це порадник, який радить, як поводитися у певних обставинах, щоб було добре тобі та близьким. Так, у казках чоловіча мужність виявляється лише добрими вчинками - захистити меншого, слабшого, врятувати від смерті, визволити Батьківщину. У казках засуджуються зло, брехня, ненажерливість, жадібність. Вірність, любов і жертовність - ідеали майже всіх казок. Ідея кожної казки полягає в тому, щоб засудити злодійство, шахрайство і лицемірство, тобто навчити учнів найкращого, виховати в них високі моральні почуття, повагу, любов і розуміння.

Наукова стаття не висвітлила всіх аспектів проблеми. Потребує подальшої розробки вивчення питання впливу на навчальний та виховний процеси інших жанрів усної народної творчості, наприклад, пісні.

Література

1. Величко О. Б. Казка як феномен культури (естетичний аспект аналізу). Дис.... канд. філос. наук. Київ, 1995. 153 с.

2. Грицай М. С., Бойко В. Г., Дунаєвська Л.Ф. Українська народнопоетична творчість. Київ: Вища школа, 1983. 357 с.

3. Дунаєвська Л. Ф. Українська народна казка. Київ: Вища школа, 1987. 126 с.

4. Сухомлинський В. О. Твори: В 5-ти т. Київ: Рад. школа, 1979. Т. 1. 686 с.

5. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори: В 2-х т. Київ: Рад. школа, 1983. Т. 1. 374 с.

6. Франко І. Я. Твори. В 20 т. Київ: Наук. думка, 1986. Т. 4. 236 с.

References

1. Velychko, O. B. (1995). Kazka yak fenomen kultury (estetychnyi aspekt analizu). Dys.... kand. filos. nauk. Kyiv,153. [in Ukrainian].

2. Hrytsai, M. S., Boiko, V. H., Dunaievska, L. F. (1983) Ukrainska narodnopoetychna tvorchist. Kyiv, Vyshcha shkola,. 357. [in Ukrainian].

3. Dunaievska, L. F. (1987). Ukrainska narodna kazka. Kyiv, Vyshcha shkola. 126. [in Ukrainian].

4. Sukhomlynskyi, V. O. (1979). Tvory: V 5-ty t. Kyiv, Rad. shkola. T. 1. 686. [in Ukrainian].

5. Ushynskyi, K. D. (1983). Vybrani pedahohichni tvory: V 2-kh t. Kyiv, Rad. shkola. T. 1. 374. [in Ukrainian].

6. Franko, I. Ya. (1986). Tvory. V 20 t. Kyiv, Nauk. dumka. T. 4. 236. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru