Алгоритм вивчення навчальної дисципліни "Стилістика світової культури"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Алгоритм вивчення навчальної дисципліни "Стилістика світової культури"

Дротенко Валентина Іванівна

канд. філос. наук, доцент,

завідувач кафедри культурології та мистецької освіти Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Україна

Анотація

У статті запропоновано алгоритм вивчення стилістики художньої' культури з урахування типології культурних регіонів світу. Визначено, що на підставі сучасних філософсько-культурологічних досліджень та семіотики мистецтва доречно інтерпретувати мистецтво як ступінь удосконалення художніх технологій, як результат людської діяльності та як ступінь розвитку особистості. Окреслений алгоритм викладання та вивчення курсу стилістики світової художньої культури дозволяє досягнути мети щодо формування hard skills та soft skills у системі мистецької освіти.

Ключові слова: художня культура, види мистецтва, культурний регіон, художньо- естетичні традиції регіону, стилістика художньої культури.

Актуальність. Дисципліна "Стилістика світової культури" дозволяє здобувачеві вищої освіти в галузі знань "Культура і мистецтво" сформувати здатність керування збереженням та актуалізацією культурних, наукових, морально-етичних, художньо-естетичних цінностей і досягнень суспільства. Змістовно навчальний курс спирається на типологію культурних регіонів, закономірності розвитку художньої культури, розуміння місця й ролі стилістики світової культури у загальній системі знань про культуру і мистецтво та ефективного їх застосування у професійній діяльності.

Унаслідок засвоєння стильових особливостей культурних регіонів світової культури здобувач бакалаврату навчається помічати тенденції розвитку художньої культури та розуміти їх вплив на художнє сприйняття й естетичну свідомість індивідів. Крім того, здобувач оволодіває сучасними методами стилістичного аналізу та семантичної інтерпретації як окремих мистецьких творів, так і художньої культури в цілому. Слід зазначити, що ефективність викладання курсу пов'язана з попереднім вивченням таких мистецьких дисциплін як "Історія образотворчого мистецтва", "Історія музики", "Історія хореографічного мистецтва" та/ або "Історія мистецтв".

Мета та завдання: окресли концепцію поєднання здобутих знань та практичних навичок із визначеними компетентностями, якими оволодіває здобувач вищої освіти під час вивчення курсу "Стилістика світової культури". вивчення культура курс стилістика

Серед завдань, що стоять перед слухачами курсу, - формування загальних філософсько-культурологічних, предметних мистецьких та міжпредметних естетичних компетентностей. Зокрема:

* соціально-особистісних (уміння коректно й переконливо репрезентувати свою позицію, сприймати критику, досягати компромісу; готовність до сталого саморозвитку, вміння обирати стратегію особистого й професійного навчання й розвитку; адаптивність і комунікабельність; наполегливість у досягненні мети; креативність, здатність до системного мислення);

* загальнонаукових (розуміння та застосування основних термінів і понять, методів та принципів наукового пізнання);

* інструментальних (здатність до самоорганізації, кооперації й планування; навички роботи з комп'ютером, уміння користуватися сучасними інформаційними технологіями);

* спеціальних фахових (здатність аналізувати основні етапи, розкривати закономірності історичного розвитку мистецтв, стильові особливості, види і жанри, формулювати основні принципи координації історично-стильових періодів світової художньої культури; здатність інтерпретувати смисли та засоби їх утілення у мистецькому творі; здатність застосовувати широкий спектр міждисциплінарних зв'язків для забезпечення освітнього процесу в початкових, профільних, фахових закладах освіти; здатність проводити сучасне мистецтвознавче дослідження з використанням інформаційно-комунікаційних технологій).

Зазначені компетенції є базовими для чергового магістерського рівня здобуття знань у сфері філософії культури і мистецтва, оволодіння методами інтерпретації мистецьких новоутворень та дефініції художньо-естетичних і морально-етичних орієнтирів сучасного мистецтва та художньої творчості.

Виклад матеріалу. Актуальним у вивченні дисципліни є усвідомлення того, що художня культура поєднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії. Існуючі методи дослідження сутності художньої культури переважно зосереджуються на історії мистецтва, що не завжди дає можливість з'ясувати ціннісний аспект та особливості мови художньої культури, тобто стилістику [1¬3]. Доцільно, враховуючи контекст сучасних філософсько-культурологічних досліджень та семіотики мистецтва [4 - 5], інтерпретувати мистецтво як ступінь удосконалення художніх технологій, як результат людської діяльності та як ступінь розвитку особистості.

Мистецтво як ступінь удосконалення технологій рекомендовано розглядати як оволодіння різними засобами й художніми методами розширення композиційних і стилістичних можливостей, зображально- виразних засобів в умовах сформованої техносфери, коли народжуються нові технічні мистецтва, а в традиційних спостерігаються тенденції до інтеграції та синтезу.

Мистецтво як результат людської діяльності виокремлюється в артефакти художньої культури, в художньо-естетичні ідеї та концепції у процесі художньої творчості.

Мистецтво як ступінь розвитку особистості розкривається через реалізацію художніх здібностей і розширення творчих можливостей індивіда.

Актуальним є також розуміння сутності візуального та вербального аспектів творчості. Існуючі концепції аналізують поняття "мистецтво" як художню творчість у цілому, як окремі художньо-образні форми оволодіння світом - література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно- прикладне мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші різновиди людської діяльності, що виникали історично.

Варто дослідити особливості художніх стилів і напрямів через визначення способу творення художнього образу як головного критерію приналежності до певного виду мистецтва. Формою мислення у мистецтві є художній образ, який поєднуючи зображення й вираження авторських почуттів, утілює художню ідею. За допомогою художнього образу художник створює нову реальність, яка, у свою чергу, викликає у свідомості слухачів / глядачів низку уявних образів.

Спираючись на сучасні підходи щодо типології культурних регіонів світу - африканського, американського, далекосхідного, індійського, арабо- мусульманського та європейського - доцільно актуалізувати таку логіку вивчення стилістики світової культури, що забезпечує дослідження мистецьких видів і форм давньосхідних моделей культури, даосько-конфуціанської та японо-буддійської моделей, індо-буддійської та арабомусульманської моделей, античної та європейської моделей.

Витоки стилістики світової культури пов'язані, насамперед, із особливостями давньосхідних моделей Месопотамії та Стародавнього Єгипту, зокрема, їх доробком у мистецький контекст цивілізацій арабо-мусульманського та африканського культурних регіонів. Доречно дослідити художньо-естетичні традиції регіонів з погляду міфологічних та релігійно-філософських уявлень і культів.

У Месопотамії наприкінці IV тис. до н. е. (раніше, ніж у Єгипті) разом із забудовою міст та іригаційних споруд, з'являється монументальний стиль архітектури та скульптури - храми і палаци. Храми розташовувалися на вершині багатоступінчастої башти - зикурату. Культові споруди - палаци правителів Шумера, Аккада, Вавилонії, Ассирії - прикрашалися величезними статуями божеств та сюжетними рельєфами. Найвідомішими спорудами стали Вавилонська вежа та "Висячі сади Семіраміди".

Художньо-естетичні особливості цивілізації Стародавнього Єгипту запропоновано дослідити з погляду давньоєгипетської міфології, зокрема у контексті виникненням на початку III тис. до н.е. таких класичних архітектурних форм як піраміда, обеліск, колона, а також нових видів та жанрів скульптури (портретні статуї фараонів та вельмож) і живопису (стінопис, рельєф, контррельєф). Слід урахувати думку про те, що твори мистецтва наділені магічною силою, яка допомагає небіжчикові "жити вічним життям". Тому слово "художник" єгиптяни розуміли як "той, що творить життя".

Доцільно окреслити значимість давньоєгипетської художньої культури з погляду традиційної етнічної культури народів Африки та її взаємозв'язку з культурою персів і еллінів. Етнічна художня культура африканського культурного регіону тісно пов'язана з тотемізмом, анімізмом і фетишизмом та репрезентована двома видами традиційної скульптури - маски і статуетки, що покликані вселити надію на постійну духовну допомогу предків, - а також розмаїттям африканської музично-танцювальної культури. Африканському мистецтву, окрім зосередженості на людській фігурі, властиві спотворені пропорції, домінування абстракції над реалістичністю, тривимірного простору над двовимірним.

У VII ст. під впливом ісламської релігії на Аравійському півострові та в інших регіонах народжується ісламське мистецтво. Сукупність архітектурних стилів утворюють п'ять архітектурних шкіл: сирійсько-єгипетська, перська, індійська, магрибська та османська. Типи будівель: мечеть - молитовний дім; медресе - мусульманські релігійні навчальні заклади; ханака - приміщення для проживання суфійських вчителів; рибат - водночас мусульманський монастир та фортеця; громадські споруди - караван-сараї, криті ринки, громадські лазні та ін.

У вивченні стилістики індо-буддійської, даосько-конфуціанської та японо-буддійської моделей культури засадничим є усвідомлення того, що всі художні твори різних видів і жанрів органічно пов'язані з народними легендами, епосом, релігійно-філософськими уявленнями і культами. Стилістика індійського мистецтва відповідає певним художнім стандартам і канонам буддійського та індуїстського мистецтва.

Потрібно дослідити розквіт буддійських культових споруд - ступ та монастирів: ступа - напівсфера на квадратному підвищенні - походить від могильних пагорбів, призначена для збереження буддійських реліквій; чайтья - храм-молільня, в якому відправлявся обряд поклоніння ступі. Найвідомішими пам'ятками скельної архітектури є печерні комплекси Аджанти та монолітні колони (стамбхи), на яких розмішувалися тексти едиктів царя Ашоки (Сарнатхська колона).

Стилістика мистецтва індуїзму пов'язана зі створенням скульптурних образів головних богів індуїзму - Вішну, Шіви, бога сонця - та скельного будівництва в Аджанті, Еллорі, Елефанті. Поруч з буддійськими печерними храмами будувалися індуїстські, поряд із традиційною скельною архітектурою впроваджувалися й наземні архітектурні форми.

В основі стилістики художньої культури Китаю лежить відчуття естетичної цінності природи, своєрідного просторового мислення і, як наслідок, виникнення провідного виду китайського мистецтва - пейзажного живопису. Живописне пейзажне начало визначило специфіку китайської поезії, каліграфії та декоративно-ужиткового мистецтва. Нескінченність і невичерпність часопростору розгортається у горизонтальному чи вертикальному сувої. Його композиція не завершена, а розімкнена з обох боків і відтворює безмежність світу. У ньому поєднуються каліграфія і поезія, котра озвучує каліграфічні знаки.

Естетичний принцип японської художньої культури - "Істина у Красі, а Краса - в Істині" - реалізовано у стилістиці поезії танки ("коротка пісня"), де кожне слово сповнене особливого значення; у неримованих тривіршах - хокку (хайку), де головною темою є гармонійне поєднання природи й людини; у садовому мистецтві, що за своїм художнім задумом нагадує абстрактний живопис; у невеличкій простій композиції з гілок та квітів ("табана", "квіти до чаю", "ікебана"), що має внутрішній смисл і стала обов'язковим атрибутом чайної церемонії.

Для усвідомлення особливостей стилістики культури доколумбової Америки, яка розвивалася на території сучасної Мексики і в Центральній Америці, запропоновано дослідити архітектуру та скульптуру народів майя, ацтеків, інків. Споруди майя (ступінчаті піраміди) були пов'язані з певною датою чи астрономічним явищем і будувалися через певні проміжки часу (циклічність 52 або 5 років). Кожна з них виконувала функції не тільки храму, але й календаря. Ступінчаті піраміди майя на відміну від єгипетських, що були гробницями фараонів, слугували передусім п'єдесталами для храмів. Виняток становила піраміда "Храму написів", яка була також і гробницею. Ацтеки, засвоївши давні культури ольмеків та тольтеків, створили цивілізацію, у якій протистояли дві міфології: одна пов'язана з легендою про Кецалькоатля, а друга - з культом Уїцилопочтлі. Світ ацтецької культури - це величезна кількість пірамід, скульптур і фресок, розкіш храмів, сповнених золота, алмазів та рідкісного пір'я. Головною у мистецтві ацтеків є кам'яна скульптура, яка у лаконічних та суворих образах відтворює експресію світосприйняття тогочасної людини. Інки називали себе "синами Сонця". Національний храм у столиці інків Куско - храм Сонця Кориканча. Його головну святиню прикрашав золотий диск, спрямований на схід таким чином, щоб його торкалися перші промені сонця. Інки вклонялися цьому золотому диску - втіленню Сонця.

Інтенсивний цивілізаційний розвиток північноамериканського культурного регіону розпочинається з виникнення художньої культури реалізму в Америці XIX ст., що пов'язана, насамперед, з новим способом усвідомлення простору і швидкості, з технологією кіно, з літературною творчістю видатних письменників.

Кінематограф (Голлівуд) став найяскравішим явищем культурно- мистецьких здобутків США. У 30-х рр. ХХ ст. в американському кіно було створено жанрову основу ігрового кіно - комедія, мелодрама та авантюрний фільм (вестерн), фільм жахів, анімація. Ці жанри дозволили використати компенсаційні можливості у часи великої економічної кризи.

В образотворчому мистецтві виникають дадаїзм (Марсель Дюшан), абстрактний експресіонізм (Джексон Поллок), поп-арт (Роберт Раушенберг, Енді Воргол), графіті (Стефан Айнс), концептуалізм (Джозеф Косут). В музиці й хореографії - бунтівна культура андеграунду - реп (Джек Гібсон) і брейк-данс (Джеймс Браун), що перегукувалися зі стилістикою образотворчого мистецтва.

Слід зазначити, що цивілізаційний розвиток європейського культурного регіону відбувався під впливом античної (греко-римської) культури на мистецтво і науку, релігію і філософію, політико-правові та морально-етичні погляди.

Доцільно вважати, що художня культура європейського регіону започаткована у Середньовіччі і представлена візантійською архітектурою (базиліки й споруди центричної купольної форми) та декоративно-ужитковим мистецтвом, яке підпорядкувало живопис; а також західноєвропейським мистецтвом романського (XI-XII ст.) і готичного (XIII-XIV ст.) стилів - храми, монастирі, замки, монументальний живопис та скульптура, орнаментальне мистецтво.

Підкреслимо, що європейському Відродженню властива трансформація видової і жанрової структури мистецтва. Мистецькі твори поступово звільняються від релігійної тематики й апелюють до конкретної людини. Виникнення нових жанрів не зруйнувало здобутків художньої культури Середньовіччя, а саме домінанті синтезу різних видів мистецтва. Однак, на відміну від середньовічного розуміння синтезу, де скульптура й живопис перебувають у залежності від архітектури, правила ренесансного синтезу побудовані на рівнозначності кожного з видів мистецтва, що забезпечує в межах загального художнього ансамблю ефективність естетичного впливу.

У XVII ст. разом із розвитком природничих і гуманітарних наук мистецтво оволодіває новими жанрами, формує три художніх стилі: бароко, класицизм та реалізм. Бароко поглиблює бачення щодо потенціалу художнього синтезу мистецтв - архітектури, скульптури, живопису й декоративно-ужиткового мистецтва, упроваджує такі поняття як краса, патетичність, масштабність, пафос, монументальність. Класицизм засвідчує піднесені етичні принципи - обов'язок, героїзм, моральну відповідальність, підкріплюючи їх принципом розумності, порядку, дисципліни, але не зменшуючи емоційності й виразності творів.

У першій половині XVIII ст. трансформується художня вагомість видів мистецтва й естетико-художнє навантаження переноситься на літературу й музику. В останній чверті XVIII ст. формується мистецтво романтизму як мистецтво "втрачених ілюзій". Сподівання на реалізацію ідеалів добра, справедливості, братерства не виправдалися, тому романтики захоплюються минулим, проголошують культ внутрішнього світу людини, насамперед поета, митця, який протистоїть потворній реальності.

Натомість у XIX ст. виникає критичний реалізм - художній метод, заснований на конкретно-історичному відображенні людських характерів. З кінця XIX і впродовж XX ст. спостерігається поступовий відхід від образного зображення дійсності та пошук нових форм і змісту мистецтва. Виразники натуралізму, імпресіонізму та символізму знаходили нові зображальні виразні форми, означували нові аспекти дійсності, що лишилися поза увагою класичного мистецтва. Через те на початку XX ст. одночасно виникають нові художні течії авангарду (кубізм, експресіонізм, футуризм, абстракціонізм, дадаїзм, сюрреалізм) як кінця традиціоналізму в мистецтві та попередника модернізму в широкому розумінні (дегуманізація мистецтва, реді-мейд, артефакти і арт- проєкти).

Сучасну художню культуру можна уявити як спрямованість від класики XVIII - XIX ст. через модернізм початку XX ст. до постмодернізму XX ст. (поєднання авангарду і модернізму, поп-арту і концептуалізму, енвайронменту і кіберпростору) та до "метамодернізму" поч. XXI ст. (перетворення реальності на медіа-реальність) [6].

Висновки

Алгоритм викладання та вивчення дисципліни "Стилістика світової культури" концептуально поєднує:

* сферу філософії культури та семіотики мистецтва (як основу формування hard skills) - знання про сутнісні засади культури, закономірності та перспективи її розвитку; способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем, якими користується мистецтво, правил поєднання цих знаків, які складають мовний код мистецтва;

* і сферу філософії та семантики мистецтва (як основу володіння soft skills) - навички інтерпретації, репрезентації, виразності форм прекрасного і потворного, співвідношення змісту мистецтва і форми зображення, відношення образотворчих форм між собою, чи передає дане зображення дійсність або спотворює її, наскільки воно істинне або оманливе.

Список використаних джерел

1. [1] Бундюченко, Т.В. (2015). Історія культури зарубіжних країн [Текст] : навч.-метод. посіб. для студентів ВНЗ. Миколаїв: Гельветика.

2. [2] Шевнюк, О.Л. (2015). Історія мистецтв: навч. посібник. Київ: Освіта України. Вилучено з: http://enpuir.npu.edu.ua/handle/123456789/30160

3. [3] Шевнюк, О.Л. (2007) Культурологія: Навч. посіб. К.: ЗнанняПрес.

4. [4] Дротенко, В.І. (2015). Історія мистецтв: тексти лекцій. Дрогобич: Видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

5. [5] Дротенко, В.І., Савчин, Г.В. (2018). Фіософія культури і мистецтва: тексти лекцій. Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

6. [6] Тернер, Л. (2016). Маніфест Метамодернізму. Вилучено з: https://thesyncretictimes. wordpress.com/2016/02/22/metamodernist-manifesto-ukrainian/.

Размещено на Allbest.ru