Історія формування інноваційної компетентності педагогів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ

Кириєнко Олена Олександрівна

асистент кафедри біології та

основ сільського господарства

Сучасний етап розвитку українського суспільства, входження України в європейський освітній простір зумовлює розробку та впровадження нових ідей та підходів щодо формування конкурентоспроможної всебічно розвиненої людини, яка здатна до успішної самореалізації в суспільстві. Вирішенню цього завдання є формування інноваційної компетентності педагога, яка відображена у законодавчих документах, де визначено ключові компетентності випускників української школи та закладів вищої освіти, серед яких не останнє значення має інноваційна компетентність [5; 8].

У зв'язку з необхідністю докорінної зміни системи освіти, формуванням всебічно розвиненої особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру винятково важливого значення набуває інноваційна діяльність педагога, зорієнтованої на зміну та розвиток освітнього процесу з метою одержання нового знання та формування якісно іншої педагогічної практики. Відтак, формування інноваційної компетентності здобувачів на етапі відправної формальної освіти є особливо актуальним.

Питання дослідження проблеми формування інноваційної компетентності майбутніх педагогів не є новим. Воно розглядалось у роботах вітчизняних і зарубіжних вчених, таких як А. Вірковський, І. Дичківської, О.Дубасенюк, О. Козлова, К. Макогон, І. Аносов, І. Гавриш, М. Романенко, І. Зязюн, О. Остапчук, І. Бех, Т. Гальцева, С. Лубянська, О. Ковальчук, І. Манькусь, Л. Мельник. В Україні питання впровадження інноватики в освітній процес займалися К. Бондарева, Л. Буркова, Р. Гуревич, М. Єменко, О. Іонова, Г. Лаврентьєва, Л. Макрідіна, В. Паламарчук, А. Підласий, І. Підласий, С. Сисоєва, Є. Чернихович та інші.

Ретроспективний аналіз наукової літератури щодо питання формування інноваційної компетентності засвідчив, що його слід розглядати з позиції впровадження інновацій в освіті. З огляду на це процес впровадження інновацій в освіті слід розглядати відповідно етапів розвитку суспільства. Ми виділяємо п'ять періодів впровадження інновацій в освіті.

Перший період (античність - до 30 рр. 20 ст.) впровадження інновацій в освіту є стартовим для виникнення поняття інновація. Він характеризується впровадженням нововведень у тогочасну систему освіти. Доведенням цього факту є шумерська культура, де був впроваджений клинопис та Стародавня Греція із застосуванням методу евристичних (сократівських) бесід [3]. Згодом до інновацій того часу можна віднести класно-урочну систему навчання Я.А. Коменського, альтернативні авторські дидактичні концепції Дж. Локка, Ж.Ж. Руссо, І.Г. Песталоцці, педагогічну антропологію К.Д. Ушинського, дидактичну систему М.В. Ломоносова, оригінальну систему вільного морального виховання Л.М. Толстого [1], створення навчальних закладів пошукового типу діяльності у Німеччині, Великій Британії, Чехії, США [2].

У другому періоді ^30 рр 20 ст - середина 50 рр 20 ст.) впровадження інновацій в освітній процес відбувається введення у вжиток поняття «інновація» та поява різноманітних технічних засобів навчання (магнітофонів, програвачів, проекторів, телевізорів тощо), які були об'єднані під загальним поняттям «аудіовізуальні засоби». Саме у цей період відбувається створення центрів із вивчення та узагальнення педагогічних нововведень, вихід спеціальних періодичних видань у Німеччині, США та інших країнах, які сприяли введенню нововведень в освітній галузі [7]. Поряд з тим цей період характеризується введенням у шкільну практику терміну «інноваційне навчання» [9].

У третьому періоді (ІІ середина 50 рр 20 ст. - 70 рр. 20 ст.) впровадження інновацій в освіті відбувається виокремлення тлумачення суті поняття «педагогічна технологія», виникнення програмованого навчання, розробляються аудіовізуальні засоби, спеціально призначені для навчальної мети: електронні класи, засоби зворотнього зв'язку, лінгафонні кабінети, тренажери. На зміну терміну «технологія навчання» прийшов термін «технологія освіти». Саме у цей період в Німеччині та інших країнах світу створюються спеціальні центри з вивчення та узагальнення педагогічних інновацій, виходять спеціальні періодичні видання, що були присвячені інноваціям у галузі освіти, виникають різні педагогічні концепція, які органічно пов'язані з інноваційною діяльністю вчителя [4], відбувається проведення інноваційної педагогічної діяльності вчителями загальноосвітних шкіл, використання інноваційних технологій в шкільній практиці.

Четвертий період (80-ті рр. 20 ст. - 90-ті роки 20 ст.) формування інноваційної компетентності педагогів характеризувався введенням у вжиток поняття «інноваційна діяльність». Починаючи з 1990-х років вітчизняна освіта починає активно запозичувати зарубіжний педагогічний досвід, а в Україні взято курс на розвиток інновацій [6].

П'ятий період (90-ті роки 20 ст. - 21 ст.) характеризується введенням у вжиток понять «інноваційна компетентність», «інноваційна компетентність педагога», розробкою авторських курсів нового покоління, метою яких є формування інноваційної компетентності педагогів.

Висновки

інноваційний компетентність здобувач педагог

Ретроспективні розвідки витоків поняття «інноваційна компетентність» дали змогу стверджувати його виникнення від поняття «інновація», яке через трансформації набуло сучасного визначення та важливого значення у підготовці майбутніх педагогів.

Список використаних джерел

1. Дичківська, І.М. (2012). Інноваційні педагогічні технології: підручник. Київ: Академвидав.

2. Дубасенюк, О.А. (2009). Інноваційні освітні технології та методики в системі професійно-педагогічної підготовки. Професійна педагогічна освіта: інноваційні технології та методики: монографія. О.А. Дубасенюк (ред). (С. 14-47). Житомир: Видво ЖДУ ім. І. Франка.

3. Завгородня, Т.К., Прокопів, Л.М., Стражнікова, І.В. (2014). Історія педагогіки: навчально-методичний посібник. Івано-Франківськ.

4. Історія педагогіки (1999). М.В. Левківського & О.А. Дубасенюк (ред). Житомир: Житомирський державний педагогічний університет.

5. Концептуальні засади реформування середньої школи. Нова українська школа. (2016). Вилучено з http://mon/gov/ua/education/ /zagalna-serednya/ua-sch-2016/ konczepcziya.html.

6. Клімова, Г.П., Іванов, С.М., Шевченко, Л.С. (2015). Концептуальні засади становлення інноваційного суспільства в Україні: монографія. Ю.Є. Атаманової & Г.П. Клімової (ред). Харків: Право.

7. Михайліченко, М.В., Рудик, Я.М. (2016). Освітні технології: навчальний посібник. Київ: ЦП «КОМПРИНТ».

8. Професійний стандарт за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)» (2020). Вилучено з https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v2736915-20#top

9. Химинець, В. (2009). Інноваційна освітня діяльність. Тернопіль: Мандрівець.

Размещено на Allbest.ru