Професійна мобільність майбутнього педагога як чинник професійного саморозвитку

Размещено на http://allbest.ru

Вінницький державний педагогічний університет

імені Михайла Коцюбинського

Професійна мобільність майбутнього педагога як чинник професійного саморозвитку

Андрій Фрицюк аспірант кафедри педагогіки,

професійної освіти та управління освітніми закладами

м. Вінниця, Україна

Анотація

Професійна мобільність майбутнього педагога як чинник професійного саморозвитку

У статті визначено важливість того, що сучасний учитель теоретично й практично має бути здатний проаналізувати свої професійні можливості й на цій основі сформувати програму власного подальшого професійного зростання на будь-якому етапі професійної діяльності. Саме це дасть змогу бути йому професійно мобільним, а отже, й конкурентоздатним у майбутній професійній діяльності.

У статті визначено траєкторію успішного професійного становлення конкурентоспроможної особистості як усвідомлення людиною своїх потенційних можливостей, перспективи особистісного і професійного зростання, що спонукає її до постійного експериментування, пошуку, творчості і можливості вибору.

Доведено, що значною мірою на конкурентоспроможність майбутніх учителів впливає рівень їхньої професійної мобільності. Мобільність є складовою професійної самореалізації педагога, яка забезпечує рух уперед. Водночас, професійна самореалізація мобільного вчителя характеризується прагненнями до кар'єрного зростання, самовдосконалення.

У статті доведено, що професійний саморозвиток майбутнього вчителя - це процес системного, цілеспрямованого впливу студента вищого педагогічного навчального закладу на себе через самовиховання та самоосвіту з метою формування та вдосконалення професійних якостей, у тому числі, професійної мобільності.

Професійну мобільність майбутніх учителів визначено як інтегративну, динамічну особистісну якість, що передбачає внутрішню свободу, здатність самостійно знаходити шляхи вирішення конкретних дидактичних завдань, виявляти нетрадиційне мислення; якість базується на стійких цінностях та потребі у саморозвиткові, здатності швидко реагувати на зміни в соціумі завдяки власній професійній компетентності, здатності швидко адаптуватися до реальних життєвих ситуацій.

Ключові слова: професійна мобільність, майбутні вчителі, професійна підготовка, професійний саморозвиток.

Abstract

Professional mobility of the future teacher as a factor of professional self-development

Andrew Frytsiuk

Graduate student of the department of pedagogy, professional education and management of educational institutions of Vinnytsia Mykhailo Kotsyubynskyi State Pedagogical University, Vinnytsia, Ukraine

The article proves the importance of a teacher's ability to analyze his professional opportunities, to develop a program of his own professional growth at all stages of professional activity. This will enable the teacher to be mobile and competitive in future professional activities. In the article, the trajectory of successful professional development of a competitive personality is described as a person's awareness of his potential opportunities, prospects for personal and professional growth, prompting him to constant experimentation.

It has been proven that the level of their professional mobility largely affects the competitiveness of future teachers. Mobility is a component of a teacher's professional self-realization.

Professional mobility ensures forward movement. Thanks to mobility, teachers deepen their own self-knowledge, get rid of stereotypes in pedagogical activity, expand the boundaries of their own interests, and constantly improve themselves. The professional self-realization of a mobile teacher is characterized by aspirations for career growth, self-improvement, and expansion of knowledge about one's own potential.

The article proves that the professional self-development of a future teacher is a process of systematic, purposeful influence of a student of a higher pedagogical educational institution on himself through self-education and selfeducation.

The professional mobility of future teachers is defined as an integrative, dynamic personal quality that implies inner freedom, the ability to independently find ways to solve specific didactic tasks, and to demonstrate unconventional thinking. Professional mobility is based on values and the need for self-development, the ability to quickly respond to changes in society. Professional mobility implies professional competence, the ability to quickly adapt to real life situations.

Keywords: professional mobility, future teachers, professional training, professional self-development.

Вступ

Постановка проблеми. Варто зазначити, що соціальним замовленням сучасного українського суспільства затребувана особистість конкурентоспроможного педагога, орієнтованого на професійну мобільність, саморозвиток і самовдосконалення.

Тому важливою складовою освітнього процесу у педагогічних закладах вищої освіти має бути забезпечення відповідного процесу підготовки майбутніх учителів, формування їхньої готовності до безперервного професійного саморозвитку та професійної мобільності. Важливо, щоб сучасний учитель теоретично й практично був здатний проаналізувати свої професійні можливості й на цій основі зміг сформувати програму власного подальшого професійного зростання на будь-якому етапі професійної діяльності. Саме це дасть змогу бути йому професійно мобільним, а отже, й конкурентоздатним у майбутній професійній діяльності.

Фахівець, який здобув вищу педагогічну освіту, - це не лише професіонал у своїй галузі, а й високоосвічена людина, здатна до ефективної участі в інноваційних процесах, яка вміє передбачати, своєчасно та адекватно інтерпретувати умови, що швидко змінюються, творчо підходити до вирішення нових завдань, успішно прогнозувати передбачувані результати своєї діяльності, адаптуватися до інноваційних процесів у галузі освіти [1, с. 266]. Усе це стосується професійної мобільності майбутніх педагогів.

Тому в підготовці сучасного педагога важливо звернути увагу на розвиток особистості, здатної гнучко реагувати на умови, що постійно змінюються, що відрізняється мобільністю, динамізмом, конструктивністю, розвиненим почуттям відповідальності у професійній діяльності. З огляду на вищезазначене, у сучасних педагогічних ЗВО все більше уваги приділяється забезпеченню формування готовності бути мобільним у професійній діяльності за рахунок переведення майбутнього педагога з позиції виконавця в позицію активного суб'єкта [1]. Саме тому важливою й актуальною є проблема обґрунтування професійної мобільності майбутніх учителів як чинника їхнього професійного саморозвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематикою професійної мобільності займалося чимало науковців. Зокрема, її досліджували як особистісну якість, що стосується: майбутніх учителів (Н. Брижак, Н. Грицькова, О. Кіліченко, Ю. Клименко, О. Козлова, Ю. Музиченко, Р. Пріма), майбутніх офіцерів (А. Ващенко), майбутніх фахівців аграрної сфери (І. Герасимова), соціальних працівників (Т. Гордєєва), викладачів вищої школи (В. Гринько), майбутніх економістів (Є. Іванченко), майбутніх психологів (В. Зубко), майбутніх менеджерів-аграріїв (Н. Кожемякіна), майбутніх магістрів педагогіки вищої школи в умовах сталого розвитку (Н. Коробко), майбутніх кваліфікованих робітників (Л. Сушенцева), майбутніх інженерів (І. Хом'юк) тощо. Крім того, досліджували професійну мобільність фахівця як науково-педагогічну проблему (В. Володавчик), розвиток професійної мобільності викладачів інформатики у системі науково-методичної роботи коледжів (Т. Павлиш), проблему соціально-професійної мобільності сучасного фахівця у контексті реформування системи вищої освіти (Ю. Сачук), професійну мобільність як складову системи професійного розвитку сучасного фахівця (Н. Сургунд) тощо. Однак, було виявлено відсутність цілеспрямованих системних досліджень, у яких було б обґрунтовано теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх педагогів до професійної мобільності в процесі вивчення педагогічних дисциплін. Отже, варто зазначити, що професійна мобільність як чинник готовності до професійного саморозвитку майбутніх учителів досліджена недостатньо.

Мета статті - обґрунтувати професійну мобільність майбутніх учителів як чинник їхньої готовності до професійного саморозвитку.

Виклад основного матеріалу

Варто зазначити, що в науковій літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття «професійна мобільність». Погоджуємося з Л. Сушенцевою, яка визначає професійну мобільність як інтегровану якість особистості, що є необхідною для її успішної життєдіяльності в умовах сучасного ринку праці. Вона виявляється в професійній діяльності і забезпечує самовизначення, самореалізацію в житті і праці на основі сформованості ключових компетенцій та базових професійних (ключових) кваліфікацій і прагненні особистості змінити не тільки себе, а й професійне поле та життєве середовище. Професійна мобільність передбачає готовність кваліфікованого фахівця до зміни виконуваних професійних завдань, до зміни робочого місця, здатність швидко освоювати нові види робіт, нові спеціальності [11]. Лише такий вчитель, зі сформованою професійною мобільністю, на нашу думку, є затребуваним і конкурентоспроможним на сучасному ринку праці.

Зазначимо, що розвиток конкурентоспроможної особистості - це становлення компетентної, рефлексивної особистості, здатної організовувати свою діяльність і поведінку в динамічних ситуаціях, яка володіє новим стилем мислення, нетрадиційними підходами до вирішення проблем, адекватним реагуванням в нестандартних ситуаціях. Траєкторія успішного професійного становлення конкурентоспроможної особистості розуміється як усвідомлення людиною своїх потенційних можливостей, перспективи особистісного і професійного зростання, спонукає її до постійного експериментування, що розуміється як пошук, творчість і можливість вибору [9]. Звісно, що значною мірою на конкурентоспроможність майбутніх учителів впливає рівень їхньої професійної мобільності. Саме тому важливим є формування цієї складної особистісної якості здобувачів у період їхнього навчання в педагогічному університеті, використовуючи для цього різні навчальні дисципліни, як фахові, так і педагогічні.

Загалом мобільність вважають складовою професійної самореалізації педагога, яка забезпечує рух уперед. Завдяки мобільності вчителі поглиблюються у власне самопізнання, позбуваються стереотипів у педагогічній діяльності, розширюють межі власних інтересів, постійно себе вдосконалюють. Водночас, професійна самореалізація мобільного вчителя характеризується прагненнями до кар'єрного росту, самовдосконаленням, знаннями про власні потенційні можливості, «Я»-концепцію, вміннями змінювати різні види діяльності в освітній сфері, добирати оптимальні способи розв'язання професійних завдань [5, с. 190]. Маємо сказати, що вказане стосується не лише працюючих учителів, а й, значною мірою, майбутніх педагогів, адже саме до такої діяльності їх варто готувати в період професійної підготовки.

На нашу думку, одне з найбільш повних визначень професійної мобільності вчителя запропонувала О. Тимченко, яка розглядає означений феномен як інтегровану якість особистості педагога, що виявляється в таких його здатностях: організовувати спільну діяльність з учасниками освітнього процесу відповідно до цілей і завдань сучасної освіти; успішно змінювати види діяльності або легко переключатися з одного виду діяльності на інший в освітній сфері; ефективно впроваджувати нові освітні технології, застосовувати методи і прийоми навчання, оволодівати освітніми інноваціями та проводити рефлексивний аналіз власних досягнень. Професійна мобільність учителя, за висновками дослідниці, характеризується наявністю високого рівня освітньої та професійної кваліфікації, готовністю до безперервного професійного розвитку, прагненням до реалізації індивідуальної траєкторії професійного розвитку [12]. Спираючись на думку, в тому числі, О. Тимченко, вважаємо професійну мобільність майбутніх учителів одним із чинників їхньої готовності до професійного саморозвитку.

Цілком погоджуємося з Л. Пілецькою, яка стверджує, що психологічною основою професійної мобільності особистості є динамізм її мотиваційних, інтелектуальних і вольових процесів, завдяки чому створюється індивідуальне поле готовності до професійної мобільності. Надаючи особливе значення у формуванні професійної мобільності мотиваційній сфері особистості, науковець наголошує, що саме мотиваційна сфера обумовлює цілеспрямований, свідомий характер дій людини й визначає потенційні можливості особистості, що вкрай важливо в ситуації невизначеності. При формуванні професійної мобільності на перше місце виходить не знаннєвий її компонент і навіть не формування професійно важливих якостей, а, насамперед, психологічна (у тому числі мотиваційна) готовність до професійної мобільності [8]. Це варто враховувати під час формування професійної мобільності майбутніх учителів, намагаючись впливати, а першу чергу, на розвиток їхньої мотиваційно-ціннісної сфери. Вважаємо, що саме педагогічні дисципліни мають для цього значний потенціал. педагогічний освіта україна мобільність вчитель

Зважаючи на характеристики професійної мобільності, запропоновані науковцем, нам ближчим видається розуміння цього терміну не лише як діяльності людини, що детермінована подіями, які змінюють середовище, результатом чого виступає самореалізація людини в професії й житті і як процесу перетворення людиною самої себе й оточуючого її професійного й життєвого середовища, а як якості особистості, що забезпечує внутрішній механізм розвитку людини через сформованість ключових, загально-професійних компетентностей [8]. Саме таке розуміння професійної мобільності майбутніх учителів взято нами в дослідженні за основу. В контексті нашого дослідження ми розглядаємо професійну мобільність майбутніх педагогів як якість особистості, що забезпечує внутрішній механізм розвитку майбутніх учителів через сформованість у них ключових, загальнопрофесійних компетенцій.

Варто згадати підхід Є. Іванченко, згідно з яким професійна мобільність майбутніх фахівців є інтегрованою якістю особистості, що виявляється у: здатності успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати види діяльності у сфері діяльності; вмінні ефективно використовувати систему узагальнених професійних прийомів для виконання будь-яких завдань у згаданій сфері та порівняно легко переходити від одного виду діяльності до іншого; володінні високим рівнем узагальнених професійних знань, досвідом їх удосконалення та самостійного оволодіння; готовності до оперативного відбору і реалізації оптимальних способів виконання завдань у галузі діяльності, спираючись на передові світові тенденції; орієнтації в кон'юнктурі ринку праці [2]. На нашу думку, саме під час вивчення педагогічних дисциплін з'являється можливість підвищити у студентів рівень володіння узагальнених професійних знань, набути досвіду їх удосконалення та самостійного оволодіння; готовності до оперативного відбору і реалізації оптимальних способів виконання завдань у галузі діяльності. Зокрема, це можна ефективно реалізувати під час проходження студентами різних видів практик.

Цілком погоджуємося з Р. Прімою в тому, що професійна мобільність у педагогічній сфері має особливості, пов'язані зі специфікою професійної діяльності, й виявляється у готовності та здатності до змін, зокрема, на трьох рівнях: на рівні якостей особистості (цілеспрямованість, відкритість до змін, наполегливість, здатність до самопізнання, самостійність, самокритичність), на рівні характеристик діяльності (адаптивність, гнучкість, уміння прогнозувати, досягати успіхів, креативність), на рівні процесів професійного розвитку, самовдосконалення (готовність до змін, адекватні уявлення про свої можливості, змобілізованість щодо зміни ситуацій, передбачення можливих результатів тощо) [10]. І всі ці особливості варто враховувати в процесі формування професійної мобільності майбутніх учителів.

Отже, основою професійної мобільності особистості є динамізм її мотиваційних, інтелектуальних і вольових процесів, завдяки чому створюється індивідуальне поле готовності до професійної мобільності, наголошує Л. Сушенцева [11]. З цим твердженням науковця повністю погоджуємося.

Для того, щоб з'ясувати взаємозв'язок між професійною мобільністю й професійним саморозвитком майбутнього вчителя звернемося до наукових джерел з проблеми дослідження. Варто зазначити, що проблемою саморозвитку в тій чи іншій мірі займалися ще древні філософи.

Так, наприклад, варто згадати про піфагорійську релігійно-етичну реформацію, що спрямовувалася на моральне оновлення суспільства на засадах справжнього аристократизму й шляхетності. Саморозвиток піфагорійці розглядали як свідомий процес, спрямований на створення умов для інтелектуального споглядання тих чи інших елементів буття з метою отримання містичного прозріння, розуміння, одкровення про їх ідеальну сутність [6, с. 21-22].

У часи Сократа саморозвитку особистості теж приділяли значну увагу. Серед його усвідомлених форм найпоширенішою була самоосвіта. Хоча в цілому греки надавали перевагу освіті перед самоосвітою, вихованню перед самовихованням, але об'єктивно і виховання, і освіта можуть базуватися лише на самовихованні та самоосвіті. І тому його усвідомлені форми вже осмислювалися на філософському рівні, а це означає, що вони були досить помітними феноменами духовного життя давніх греків [6, с. 24]. Арістотель першим в європейській філософії визнав самовиховання основою збагачення буття (хоча за змістом повнота буття традиційно для античної філософії визначалася як насолода), а осмислений рух до повноти буття (тобто усвідомлений саморозвиток) - самостійним предметом дослідження [6, с. 39].

Варто зазначити, що дещо інакше розвивалися ідеї про сенс життя й орієнтири розвитку людини у класичній китайській філософії. Хоча вона й не надала системного викладу основних принципів саморозвитку, але передусім спонукала до виховання моральних чеснот, до суспільного служіння, що також вимагало виховання тих чи інших рис, наприклад, відповідних моральних, інтелектуальних і фізичних якостей. Практичне осмислення прийомів і методів духовного самоочищення було зроблене буддійськими і даоськими монахами. Фактично ці ідеї були запозичені від індусів і переосмислені з урахуванням власне китайських метафізичних уявлень (і це не дивно з огляду на досить примітивний рівень метафізичних, онтологічних й етичних поглядів давніх китайців). У подальшому в Китаї та інших далекосхідних країнах так само було удосконалено й деякі ідеї про саморозвиток особистості, запозичені в іудаїзмі й християнстві, яке досить рано проникло в країну. Наслідком було створення систем психологічного і фізичного тренування, які відомі під загальною назвою далекосхідних бойових мистецтв (втім, вони мають і лікувальне, і культурне спрямування). Намагання китайських мислителів усвідомити сутність повноти буття не пішли далі гедоністичних концепцій щастя, прикладом якої може бути евдемонічно-матеріалістична філософія Ван Чуна (китайського філософа династії Хань, видатного представника інтелектуальної опозиції конфуціанству) [6, с. 52].

Варто зазначити, що теорії розвитку особистості (теорії научіння, когнітивні, психоаналітичні теорії, теорії «Я» та ін.) мають розбіжності через різні підходи до розв'язання таких суперечливих проблем, як фактори, характер і природа об'єкта розвитку. Зауважимо, що жодна з цих теорій не розглядає розвиток особистості цілісно через складність і багатогранність проблеми.

Згідно з теорією научіння, особистість формується навколишнім середовищем, тобто більшість форм поведінки з'являються через научіння. Прихильники цих теорій розглядають розвиток особистості як поступове накопичування пам'яті, знань, умінь, навичок, вважаючи розвиток безперервним. Біогенетичні теорії розглядають джерело розвитку особистості в біологічній сфері людини. Згідно з теоріями цього напрямку (С. Холл, А. Гезелл та ін.), розвиток особистості відбувається як розгортання успадкованої програми, закладеної в генах; розвитком індивіда керують внутрішні сили дозрівання, а вплив соціокультурних умов і виховання незначний; розвиток відбувається на основі незмінної, універсальної схеми, яка не залежить від соціокультурного оточення. Соціогенетичні концепції (Дж. Уотсон, А. Бандура, Л. С. Виготський та ін.) розглядають джерело розвитку в соціальній сфері. Така позиція властива, насамперед, психологам і педагогам біхевіористичної орієнтації, а також прихильникам культурно-історичної концепції розвитку. Представники біхевіористичного напрямку вважають, що розвиток особистості визначається навколишнім середовищем, а більшість форм поведінки набувається шляхом научіння. Персоналістичні теорії (А. Адлер, Р. Мей, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.) джерелом розвитку вважають мотиваційну сферу особистості. У теоріях цього напрямку основним фактором розвитку особистості вважається не спадковість чи середовище, а активність самої особистості, що проявляється у формі самоактуалізації, саморозвитку [14].

Вітчизняні науковці визначають ще одну групу теорій розвитку особистості - теорії взаємодії факторів. Погоджуючись у тому, що розвиток відбувається завдяки взаємодії факторів спадковості й середовища, прихильники теорій взаємодії факторів по-різному трактують характер цієї взаємодії. Так, наприклад, автор психоаналітичної теорії З. Фрейд вважає, що між спадковістю і культурним середовищем існує постійна конфронтація. Іншої позиції дотримуються В. Штерн і Ж. Піаже, розглядаючи розвиток як конвергенцію (сходження) спадковості й середовища.

Загалом науковці вважають проблему саморозвитку особистості однією з важливих у філософії, психології, педагогіці, акмеології. У філософії процес саморозвитку особистості розглядають як духовно-практичне перетворення з метою повноти індивідуального самовдосконалення. У психології цей процес трактують як необхідну умову самореалізації особистості. Психологи розглядають саморозвиток як свідомий процес особистісного становлення з метою ефективної самореалізації на основі значущих прагнень і зовнішніх впливів. У педагогічних дослідженнях саморозвиток особистості аналізують з урахуванням активного впливу соціального середовища, трактуючи його як прагнення людини збагатити свої індивідуальні якості за допомогою тих видів діяльності, які сприяють їх формуванню чи вдосконаленню [14]. В контексті дослідження нас, звісно, більше цікавить педагогічний аспект проблеми.

Зауважимо, що в контексті дослідження нас цікавить не саморозвиток загалом, а професійний саморозвиток майбутнього педагога, який, на думку О. Колодницької, є складним, багатогранним, неперервним, свідомим процесом, спрямованим на становлення, інтеграцію та реалізацію у педагогічній діяльності професійно значущих особистісних рис, професійних знань, умінь і навичок майбутнього вчителя гуманітарного профілю. Науковець вважає, що саморозвиток у професійній діяльності є важливою умовою професіоналізму, ключовою ланкою оволодіння продуктивним рівнем виконання проблемних завдань. Внутрішніми чинниками фахового становлення, що здійснюють суттєвий вплив на професійний саморозвиток майбутнього педагога є, згідно позиції дослідниці, особливості внутрішнього світу, складові емоційно-особистісної сфери [4, с. 6].

Професійний саморозвиток майбутнього учителя В. Тихонова розглядає як процес усвідомленого цілеспрямованого самопізнання, самопроектування та самовдосконалення з метою досягнення значних результатів у майбутній професійній діяльності. Професійний саморозвиток майбутнього вчителя автор пов'язує з орієнтацією процесу навчання на формування спрямованості майбутнього педагога на самоактуалізацію та самодетермінацію в майбутній професійній діяльності; збагаченням змісту навчання системою понять і концепцій, що орієнтують майбутніх учителів інформатики на рефлексію, самопроектування, самонавчання, самоорганізацію, саморозвиток у сфері професійно значущих якостей особистості; застосуванням прийомів і технологій навчання, що сприяють набуванню досвіду діяльності, яка саморозвиває в особистісно-професійному напрямі; формуванням у майбутнього педагога вмінь щодо складання власної програми фахового саморозвитку на будь-якому етапі його професійної діяльності [12]. Все це, звісно, тісно пов'язане з професійною мобільністю майбутніх педагогічних працівників.

Саморозвиток майбутнього педагога - це складний, поступовий процес набуття нового (якостей, станів, навичок, знань), комплексного становлення особистості (професійного, емоційного, духовного) через подолання суперечностей.

Професійний саморозвиток майбутнього вчителя, на думку О. Пєхоти [7], характеризується здатністю студента глибоко усвідомлювати власну відповідальність за процес професійного розвитку та вмінням його регулювати, сприймати себе як суб'єкта професійного розвитку, що виявляється в бажанні та здатності постійно аналізувати, коригувати та вдосконалювати власне професійне зростання, прагненні до самостійності у виборі методів і прийомів організації навчально-виховного процесу.

Зауважимо, що в науковій літературі зустрічається поняття «професійно- творчого саморозвитку», яке, зокрема, Н. Кабусь розуміє свідомий процес професійно-творчого вдосконалення, що проявляється в прагненні та цілеспрямованій діяльності зі збагачення знань, набуття вмінь, розвитку і реалізації власного потенціалу й особистісних якостей, здатності творчо використовувати професійний досвід та збагачувати його завдяки власному творчому внеску з метою успішного вирішення завдань соціально- педагогічної діяльності - створення педагогічно доцільного духовно насиченого виховного середовища для збереження й подальшого розвитку духовних і соціальних цінностей суспільства через діяльність у сфері соціального виховання [3].

Варто враховувати той факт, що нині молодь після закінчення педагогічного закладу вищої освіти має широкі можливості вибору професії, водночас рівень отриманих випускником знань з того чи іншого предмета не завжди відповідає вимогам ринку праці, в якому йому доведеться здійснювати професійну діяльність. Потреби регіонального ринку праці можуть бути для випускника невідомими й тому оптимальним способом подолання означених проблем є саме формування професійної мобільності майбутніх учителів [15].

Мобільність у педагогічній сфері - це особлива якість особистості, що формується в процесі навчання і виховання та має найважливіший вплив на професіоналізм майбутнього фахівця. Цілком погоджуємося з Р. Прімою в тому, що професійна мобільність у педагогічній сфері має особливості, пов'язані зі специфікою професійної діяльності [10]. І ці особливості варто враховувати у процесі формування професійної мобільності майбутніх учителів під час їхнього навчання в університеті.

Варто відзначити, що класифікуючи мобільність за часовою ознакою, суб'єктом та спрямуванням мобільності, Р. Пріма визначає інтрагенераційну мобільність (охоплює всі види мобільності протягом життя покоління) та інтергенераційну (міжпоколінну), що розглядається як у ретроспективному, так і в проективному планах (порівняння фактичного професійного статусу дітей і батьків, оцінка професійних перспектив дітей тощо). За суб'єктом науковець визначає мобільність індивідуальну і групову; за спрямуванням - внутрішню (в межах освітньо-професійної діяльності) та зовнішню (між освітою й іншими сферами діяльності) [10].

Цілком погоджуємося з Р. Прімою, яка вважаючи мобільність феноменом зі складню структурою, пояснює намагання науковців класифікувати мобільність їхнім прагненням до глибинного аналізу і повноти розкриття його змістової сутності як інтегративної якості особистості, що поєднує сформовану внутрішню потребу у професійній мобільності, здатність і готовність до неї, ключові кваліфікації і компетенції. При цьому підґрунтям формування професійної мобільності майбутніх фахівців науковець вважає саме «ключові кваліфікації», що готують фахівців до зміни і засвоєння нового фаху та професії, забезпечують готовність до інновацій у професійній діяльності [10].

Заслуговує на увагу визначення професійної мобільності Р. Прімою, описане нею на основі аналізу праць інших науковців, як: якості особистості, що забезпечує внутрішній механізм розвитку людини через сформованість ключових, загально-професійних компетенцій; діяльність фахівця, детермінована динамічно змінними умовами середовища, результатом якої є самореалізація людини у професії і житті; процес перетворення людиною самої себе, розв'язання життєво важливих проблем і знаходження способів сприятливого функціонування у професійному середовищі. У контексті нашого дослідження ми розглядаємо професійну мобільність майбутніх педагогів у першому аспекті, а саме, як якість особистості, що забезпечує внутрішній механізм розвитку майбутніх учителів через сформованість у них ключових, загально-професійних компетенцій [10].

Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури з досліджуваної проблеми з точки зору соціології, психології, педагогіки дав можливість зробити висновок, що найбільш продуктивним у дослідженні цієї складної інтегративної особистісної якості є міждисциплінарний системний підхід. Варто відзначити важливу суттєву характеристику професійної мобільності майбутніх учителів - її незавершеність у процесі професійної підготовки в педагогічному університеті, оскільки ця особистісна якість розвиватиметься у них впродовж усієї професійної діяльності й постійно потребуватиме вдосконалення.

Висновки

Отже, на підставі аналізу наукової літератури з проблеми дослідження професійний саморозвиток майбутнього вчителя розуміємо як процес системного, цілеспрямованого впливу студента вищого педагогічного навчального закладу на себе через самовиховання та самоосвіту з метою формування та вдосконалення професійних параметрів, у тому числі, професійної мобільності. Професійну мобільність майбутніх учителів ми розглядаємо як інтегративну, динамічну особистісну якість, що передбачає внутрішню свободу, здатність самостійно знаходити шляхи вирішення конкретних дидактичних завдань, виявляти нетрадиційне мислення; якість базується на стійких цінностях та потребі у саморозвиткові, здатності швидко реагувати на зміни в соціумі завдяки власній професійній компетентності, здатності швидко адаптуватися до реальних життєвих ситуацій.

Література

1. Єгорова О. В. Формування професійної мобільності здобувачів вищої педагогічної освіти у процесі навчання іноземної мови. Педагогічні науки: теорія та практика. № 1 (41), 2022. С.265-272. URL: https://dspace.hnpu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/f5e17316-a6f0- 4ed1-9d8d-0a0c11f21442/content

2. Іванченко Є. А. Формування професійної мобільності майбутніх економістів у процесі навчання у вищих навчальних закладах : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04; Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К. Д. Ушинського. О., 2005. 20 с.

3. Кабусь Н. Д. Дослідження проблеми формування установки на професійно-творчий саморозвиток студентів - майбутніх соціальних педагогів. Проблеми інженерно- педагогічної освіти. 2012. № 36. С. 199-204.

4. Колодницька О. Д. Стимулювання професійного саморозвитку майбутнього вчителя гуманітарного профілю засобами проектних технологій : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04. Хмельницький : Б.в., 2012.20 с.

5. Кравець Р. А., Романишина Л. М., Зданевич Л. В. Професійна мобільність вчителя початкових класів як запорука ефективної педагогічної діяльності. Журнал «Перспективи та інновації науки». № 7(12) 2022. С. 185-194.

6. Лозовой В. О., Сідак Л. М. Саморозвиток особистості у філософській рефлексії та соціальній практиці. Монографія. Х.: Право, 2006. 256 с.

7. Пєхота О. М. Освітні технології : навч.-метод. посіб. / [О. М. Пєхота, А. З. Костенко, О. М. Любарська та ін.]. К. : А.С.К., 2003. 255 с.

8. Пілецька Л. С. Професійна мобільність особистості: психологічний аспект аналізу. Теоретичні і прикладні проблеми психології : зб. наук. пр. Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. Сєвєродонецьк, 2013. № 3. С. 197-202. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Tippp_2013_3_35

9. Повідайчик М. М. Педагогічна культура як чинник конкурентоспроможності вчителя математики. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/37056/1/Мукачево% 2020%20Повідайчик%20М._стаття.pdf

10. Пріма Р. М. Формування професійної мобільності майбутнього вчителя: вектори наукових досліджень. Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка : зб. наук. пр. Київ. ун-т ім. Бориса Грінченка, Ін-т проблем виховання НАПН України. Київ, 2016. № 25. С. 40-45. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Potip_2016_25_9

11. Сушенцева Л. Л. Формування професійної мобільності майбутніх кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах: Теорія і практика. Монографія. Кривий Ріг : «Видавничий дім», 2011. 360 с.

12. Тимченко О. В. Професійна мобільність - один із критеріїв якісної підготовки майбутніх педагогів. Народна освіта. 2019. № 3 (39). URL: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/? page_id=5935

13. Тихонова Т. В. Педагогічні умови професійного саморозвитку майбутнього вчителя інформатики : автореф. дис. канд. пед. наук : 13.00.04 / Інститут педагогіки АПН України. К., 2001. 20 с.

14. Фрицюк В. А. Професійний саморозвиток майбутнього педагога : монографія. Вінниця : ТОВ «Нілан ЛТД», 2016. 368 с.

15. Хорєв І. Теоретичні проблеми дослідження наукових засад професійної мобільності викладача вищої школи. Вісник Львів. ун-ту. Серія: Педагогіка. 2009. Вип. 25. Ч. 3. С. 242-249.

References

1. Iehorova O. V. (2022). Formuvannia profesiinoi mobilnosti zdobuvachiv vyshchoi pedahohichnoi osvity u protsesi navchannia inozemnoi movy [Formation of professional mobility of students of higher pedagogical education in the process of learning a foreign language]. Pedahohichni nauky: teoriia ta praktyka. № 1 (41), S.265-272. URL: https://dspace.hnpu.edu.ua/ server/api/core/bitstreams/f5e17316-a6f0-4ed1-9d8d-0a0c11f21442/content [in Ukrainian]

2. Ivanchenko Ye. A. (2005). Formuvannia profesiinoi mobilnosti maibutnikh ekonomistiv u protsesi navchannia u vyshchykh navchalnykh zakladakh [Formation of professional mobility of future economists in the process of training in higher educational institutions]: avtoref. dys. ... kand. ped. nauk : 13.00.04; Pivdennoukr. derzh. ped. un-t im. K. D. Ushynskoho. O., 20 s. [in Ukrainian]

3. Kabus N. D. (2012). Doslidzhennia problemy formuvannia ustanovky na profesiino- tvorchyi samorozvytok studentiv - maibutnikh sotsialnykh pedahohiv [Study of the problem of formation of an attitude towards the professional and creative self-development of students - future social pedagogues]. Problemy inzhenerno-pedahohichnoi osvity. № 36. S. 199-204. [in Ukrainian]

4. Kolodnytska O. D. (2012). Stymuliuvannia profesiinoho samorozvytku maibutnoho vchytelia humanitarnoho profiliu zasobamy proektnykh tekhnolohii [Stimulation of the professional self-development of the future teacher of the humanitarian profile by means of project technologies]: avtoref. dys. ... kand. ped. nauk : 13.00.04. Khmelnytskyi : B.v., 20 s. [in Ukrainian]

5. Kravets R. A., Romanyshyna L. M., Zdanevych L. V. (2022). Profesiina mobilnist vchytelia pochatkovykh klasiv yak zaporuka efektyvnoi pedahohichnoi diialnosti [Professional mobility of primary school teachers as a guarantee of effective pedagogical activity]. Zhurnal «Perspektyvy ta innovatsii nauky». № 7(12). S. 185-194. [in Ukrainian]

6. Lozovoi V. O., Sidak L. M. (2006). Samorozvytok osobystosti u filosofskii refleksii ta sotsialnii praktytsi [Self-development of personality in philosophical reflection and social practice]. Monohrafiia. Kh.: Pravo, 256 s. [in Ukrainian]

7. Piekhota O. M. (2003). Osvitni tekhnolohii [Educational technologies]: navch.-metod. posib. / [O. M. Piekhota, A. Z. Kostenko, O. M. Liubarska ta in.]. K. : A.S.K., 255 s. [in Ukrainian]

8. Piletska L. S. (2013). Profesiina mobilnist osobystosti: psykholohichnyi aspekt analizu [Professional mobility of the individual: psychological aspect of the analysis]. Teoretychni i prykladni problemy psykholohii : zb. nauk. pr. Skhidnoukr. nats. un-t im. Volodymyra Dalia. Sievierodonetsk, № 3. S. 197-202. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tippp_2013_3_35 [in Ukrainian]

9. Povidaichyk M. M. Pedahohichna kultura yak chynnyk konkurentospromozhnosti vchytelia matematyky [Pedagogical culture as a factor in the competitiveness of a mathematics teacher]. URL: https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/37056/1 /Mukachevo%2020% 20Povidaichyk%20M._stattia.pdf [in Ukrainian]

10. Prima R. M. (2016). Formuvannia profesiinoi mobilnosti maibutnoho vchytelia: vektory naukovykh doslidzhen [Formation of professional mobility of the future teacher: vectors of scientific research]. Pedahohichna osvita: teoriia i praktyka. Psykholohiia. Pedahohika : zb. nauk. pr. Kyiv. un-t im. Borysa Hrinchenka, In-t problem vykhovannia NAPN Ukrainy. Kyiv, № 25. S. 40-45. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Potip_2016_25_9 [in Ukrainian]

11. Sushentseva L. L. (2011). Formuvannia profesiinoi mobilnosti maibutnikh kvalifikovanykh robitnykiv u profesiino-tekhnichnykh navchalnykh zakladakh [Formation of professional mobility of future skilled workers in vocational and technical educational institutions]: Teoriia i praktyka. Monohrafiia. Kryvyi Rih : «Vydavnychyi dim», 360 s. [in Ukrainian]

12. Tymchenko O. V. (2019). Profesiina mobilnist - odyn iz kryteriiv yakisnoi pidhotovky maibutnikh pedahohiv [Professional mobility is one of the criteria for quality training of future teachers]. Narodna osvita. № 3 (39). URL: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=5935 [in Ukrainian]

13. Tykhonova T. V. (2001). Pedahohichni umovy profesiinoho samorozvytku maibutnoho vchytelia informatyky [Pedagogical conditions of professional self-development of the future computer science teacher]: avtoref. dys... kand. ped. nauk : 13.00.04 / Instytut pedahohiky APN Ukrainy. K., 20 s. [in Ukrainian]

14. Frytsiuk V. A. (2016). Profesiinyi samorozvytok maibutnoho pedahoha [Professional self-development of the future teacher]: monohrafiia. Vinnytsia : TOV «Nilan LTD», 368 s. [in Ukrainian]

15. Khoriev I. (2009). Teoretychni problemy doslidzhennia naukovykh zasad profesiinoi mobilnosti vykladacha vyshchoi shkoly [Theoretical problems of the research of the scientific foundations of the professional mobility of the teacher of the higher school]. Visnyk Lviv. un-tu. Seriia: Pedahohika. Vyp. 25. Ch. 3. S. 242-249. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru