Міжвоєнна Прага як центр розвитку української освіти, науки і культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжвоєнна Прага як центр розвитку української освіти, науки і культури

Карась Ганна Василівна, доктор мистецтвознавства, професор, професор кафедри методики музичного виховання та диригування ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

У період між Першою та Другою світовою війнами в Празі, як столиці новоствореної незалежної Чехословацької Республіки (1918), сконцентрувалося культурно-мистецьке життя українців-емігрантів другої еміграційної хвилі. На початок 1922 р. загальна кількість українців у країні досягла 20 тис. осіб [7, 30]. Їм були створені умови побуту, надавалась матеріальна допомога зі сторони держави. Завдяки політичній і фінансовій підтримці уряду країни та її президента Т. Масарика, українці заснували низку освітніх і наукових інституцій, вели активну культурну працю. Вчені вважають, що «...з цього погляду Чехословаччина була унікальною державою. Історія не знає іншого випадку такого лояльного і гуманного ставлення до вельми чисельної, як для такої невеликої країни, і різнорідної за своїм характером еміграції» [7, 31]. Феномен празької української еміграції міжвоєнного періоду, як вірно підмітила Н. Гумницька, полягає в «.системності організації науки й освіти, яка дала можливість створити низку так званих празьких шкіл: поетичну, археологічну, історичну, мистецьку» [2, 45]. гумницька празька українська еміграція

У міжвоєнній Чехословаччині українська еміграція реалізувала свої культурно- освітні прагнення найкращим чином і ввійшла як інтегральна частина до європейського ареалу. Від 1921 р. тут діє Український Вільний Університет, який цього року відзначив сторіччя свого заснування [3]. Лідер празької групи Української партії соціалістів-революціонерів Микита Шаповал зумів організувати тут найпотужніший громадсько-культурний осередок української еміграції на європейському континенті. Завдяки йому та очолюваному ним Українському громадському комітету (УГК) вдалося створити українські вищі навчальні заклади (Українську господарську академію в Подєбрадах, 1922 р.; Український високий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова в Празі, 1923 р. - далі УВПІ), науково-дослідні установи (Український інститут громадознавства, 1924 р., згодом - Український соціологічний інститут), заснувати різного роду кооперативні організації та товариства, видавництва, книгарні, газети, журнали тощо. Вперше роль культурного центру для українців-емігрантів відігравала столиця іноземної держави - Прага. Незважаючи на строкатість складу емігрантів - з Наддніпрянської України, Галичини та Буковини, їх об'єднувало несприйняття законності радянської влади, відданість ідеям самостійної та соборної України і почуття ностальгії за батьківщиною [1].

Навчально-виховні установи українців являли основні рівні освітньої системи - від дошкільної до вищої. Діяльність музично-педагогічного відділу УВПІ ім. М. Драгоманова, що репрезентував найвищу ланку музичної освіти, залишився недосяжною вершиною для подальших зусиль еміграції. Його деканом працював видатний піаніст, композитор і диригент Федір Якименко [4], продеканом була перша професійна диригентка Платонида Щуровська- Россіневич [5]. Музичну «празьку школу» представляють композитори В. Барвінський, Н. Нижанківський, М. Колесса, С. Туркевич, Р. Савицький, З. Лисько, Р. Сімович, які працюють у різних жанрах, співаки О. Руснак, І. Синенька-Іваницька, диригент і піаніст Б. Пюрко, скрипаль Є. Цегельський та ін. Це було нове покоління українських музикантів, яке не лише удосконалювало свою майстерність, а й брало активну участь у музичному житті столиці. Після повернення на рідні землі вихованці цієї школи стали основою в справі розбудови музичного мистецтва передвоєнної Східної Галичини. Частина з них емігрувала за кордон у вирі Другої світової війни і відіграла важливу роль у динамізації музичних процесів української діаспори.

Серед хорових диригентів вирізнялася П. Щуровська-Россіневич (хор УВПІ ім. М. Драгоманова, хор Української господарської аккадемії в Подєбрадах). Український академічний хор (1921-1938) працював під керівництвом М. Рощахівського, Ф. Якименка, П. Щуровської-Россіневич, Б. Пюрка, М. Колесси, П. Дармоця, чеського диригента Я. Ступки. До Праги на гастролі приїжджали відомі виконавці: піаністи - Л. Колесса, В. Барвінський, Д. Гординська-Каранович, Т. Шухевич, В. Божейко, Г. Левицька; віолончеліст Б. Бережницький; співаки - М. Менцинський, М. Голинський, О. Любич-Парахоняк, З. Дольницький, Р. Любинецький та ін. Участь у Шевченківських концертах та інших імпрезах українців значно підвищувала їх престижність. Музикознавство в цей час започатковують Ф. Стешко, Ф. Якименко, П. Маценко, Є. Цегельський. З. Лисько та С. Туркевич першими захищають музикознавчі дисертації в УВУ.

Об'єднавчі координуючі мистецькі функції відігравав Міжорганізаційний комітет українських громадських, фахових і студентських організацій у ЧСР, який провів Шевченківський концерт (1930) за участю Українського академічного хору (диригент Б. Пюрко, концертмейстер Р. Савицький), віолончеліста Б. Бережницького (Відень), солістів Д. Левитського, М. Самойловича й ін. Протягом десятка років працювало товариство «Єдність». «Центральний союз українських організацій у Чехо-Словаччині» проводить великий концерт на честь І. Франка (1937), активно залучаючи до нього молодь. Українське музичне товариство в Празі (1923-1925), засноване при УГК, було одним із перших у діаспорі. Його очолював Ф. Стешко, до членів зараховано поодиноких осіб і два товариства: Український академічний хор і «Кобзар». До помітних здобутків товариства належить публікація під редакцією Ф. Стешка серії творів для голосу в супроводі фортепіано, солоспівів Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Р. Шумана, Й. Брамса, Р. Франца в перекладі українською мовою. Важливим є факт публікації в Празі клавірної сонати C-dur Д. Бортнянського (ред. Ф. Стешка) як зразка української музики ХУІІІ ст., а також видання низки вокальних творів П. Сениці (дуети, тріо, квартети) [6, 59]. Товариство організувало концерти Р. Любинецького та В. Барвінського (1923); на честь М. Лисенка з рефератом З. Неєдли (диригент хору - М. Рощахівський, акомп. - Н. Нижанківський (1923); концерт українських колядок і щедрівок (1924); Шевченківський (1924). Тут діяло музичне товариство «Кобзар» (1923). Курси при ньому 1924 р. очолював відомий бандурист В. Ємець. Товариство випустило збірку творів для бандури М. Теліги, з 1924 р. відкриває школу молодих бандуристів під керівництвом Кості Могили.

У цей період було надруковано низку музикознавчих праць і розвідок, хорових збірок, співаників: фольклорні збірники з українськими народними піснями Л. Куби, перший український підручник із гармонії Ф. Якименка, підручник викладача сольного співу Н. Гордаш-Дяченко, що був першим українським підручником з вокалу, збірники українських народних пісень в опрацюваннях українських композиторів для хору, упорядкованих О. Гайдаєм. Він також упорядкував малий співаник «Карпатської Січи», де вмістив хорові твори: українські народні та стрілецькі пісні в обробках українських композиторів. Видавниче товариство при Українській господарській академії в Падєбрадах видало збірник з репертуару хору академії, Український технічно-господарський інститут позаочного навчання надрукував «Практичний курс музичної теорії» В. Буряника з Канади, збірник лекцій «Українська культура» за редакцією проф. Д. Антоновича.

Отож, празький період характерний чітко структурованим культурно- мистецьким життям українців: створенням широкої сітки громадсько-культурних організацій, які ініціювали заснування науково-освітніх інституцій багатоступеневої структури, активним літературно-мистецьким життям. Композитори, диригенти, бандуристи та музикознавці, які сформувалися в Празі в цей період, продуктивно працювали в Україні та діаспорі впродовж другої половини ХХ ст.

Література

1. Віднянський С. Українське питання в міжвоєнній Чехословаччині : автореф. дис. ... докт. іст. наук. Київ, 1997. 108 с.

2. Гумницька Н. Культурно-мистецький феномен діаспори міжвоєнного періоду: європейський вимір. Вісник Прикарпат. ун-ту. Мистецтвознавство. Вип. 17-18. Івано- Франківськ, 2009-2010. С.44-49.

3. Карась Г. В. Місія Українського вільного університету в розвитку музикознавства. Вісник Прикарпат. ун-ту. Мистецтвознавство. 2015. Вип. 32. Івано-Франківськ, 2015. С. 71-77.

4. Карась Г. Постать Федора Якименка на тлі української міжвоєнної еміграції у Празі. Актуальні питання гуманітарних наук : міжвуз. зб. наук. пр. мол. вчен. Дрогоб. держ. пед. ун-ту імені Івана Франка. Дрогобич : Гельветика, 2021. Вип. 41. Том 2. С. 24-33.

5. Карась Г. Фемінізація української хорової культури першої половини ХХ століття (на прикладі життєтворчості Платоніди Щуровської-Россіневич). Synergetic paradigm of Ukrainian choral culture: collective monograph / reviewers: Karas H. V. Wloclawek, Poland : Riga, Latvia : Baltija Publishing, 2021. С. 1-17.

6. Мартиненко О. Музична діяльність української еміграції у міжвоєнній Чехословаччині (джерелознавчий аспект дослідження) : дис... канд. мистецтвознавства. Київ, 2001. 310 с.

7. Трощинський В. Витоки та історична доля міжвоєнної української політичної еміграції в Європі. Українська діаспора. Київ-Чикаго, 1994. Ч. 5. С. 7-44.

Размещено на Allbest.ru