Витоки проблеми формування комунікативної компетентності студентів ЗВО Франції у європейській педагогічній думці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Витоки проблеми формування комунікативної компетентності студентів ЗВО Франції у європейській педагогічній думці

Фазан Василь Васильович доктор педагогічних наук, професор, проректор з наукової роботи, Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, м. Полтава,

Штефан Людмила Андріївна, доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри освітології та інноваційної педагогіки, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, м. Харків

Анотація

У статті аналізуються витоки питань формування комунікативної компетентності студентів закладів вищої освіти у педагогічній думці Західної Європи взагалі, та Франції зокрема. Наголошується на тому, що головне завдання вищої школи сьогодні полягає у формуванні в студентів таких здібності, котрі нададуть їм можливість з успіхом адаптуватися до сучасних технологій, сприймати й розуміти інших людей, розв'язувати конфліктні ситуації, керувати власними емоціями тощо.

Установлено, що вперше зазначена проблема була порушена стоїками і свій подальший розвиток отримала в працях Цицерона. Доведено, що у період Середньовіччя комунікативна компетентність розглядається як політична концепція. Наголошено на тому, що сучасний підхід до комунікативної компетентності як процесу опанування складними комунікативними навичками і вміннями, знаннями культурних норм і обмежень у спілкуванні, знаннями звичаїв і традицій у сфері спілкування набуває свого розвитку вже в XVI столітті. Як свідчить проведене дослідження, комунікативна компетентність є однією із головних тем філософії у період другої половини XVII - XVIII століття. Значний внесок у подальше вдосконалення суті зазначеного поняття зробив відомий представник англійської педагогіки та філософії - Джон Локк, який відстоював ідеї духовної, інтелектуальної свободи людини, опанування знаннями, звичаями і традиціями у сфері спілкування між людьми, партіями і релігійними організаціями.

Вивчення та узагальнення науково-педагогічних джерел приводить до висновку, що, починаючи з XVIII століття, феномен, який вивчається, поступово стає інтегрованою якістю. Визначні вчені того періоду - Ш. Монтескьє, Вольтер, Д. Дідро, в своїх працях починають розкривати суть зазначеного поняття.

У цілому з'ясовано, що формування комунікативної компетент- ності студентів ЗВО Франції у європейській педагогічній думці пов'язане: з працями європейських філософів і педагогів (Дж. Локк, Мішель де Монтень, Ж.-Ж. Руссо, С. Френе), працями французьких філософів - П. Бейля, М. Бубера, Ш. Монтескьє, Вольтера, Д. Дідро, С. Мілля, новими підходами до осмислення таких понять, як «свобода», «права людини», «взаємовідносини між людьми», створенням Організації Об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), прийняттям Всесвітньої Декларації прав людини, зростанням у країні загальної кількості етнічних меншин, політикою модернізації і демократизації освіти, введенням поняття «комунікативна компетентність» до низки законодавчих актів і деякими іншими чинниками.

Ключові слова: формування, комунікативна компетентність, ЗВО, Франція, педагогічна думка Європи.

Abstract

комунікативна компетентність студент

Fazan Vasyl Vasylovych Dr. hab. in Pedagogy, Professor, vice-rector for scientific work, V. H. Korolenko Poltava National Pedagogical University, Poltava

Shtefan Liudmyla Andriivna Dr. hab. in Pedagogy, Professor, Professor of the Department of Educology and Innovative Pedagogy,

H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University, Kharkiv

THE ORIGINS OF THE PROBLEM OF FORMING THE COMMUNICATIVE COMPETENCE OF STUDENTS IN HEI OF FRANCE IN EUROPEAN PEDAGOGICAL THOUGHT

The article analyzes the origins of the issues of forming the communicative competence of students of higher education institutions in the pedagogical thought of Western Europe in general and France in particular. It is emphasized that the main task of higher education today is to develop students' abilities that will enable them to successfully adapt to modern technologies, perceive and understand other people, resolve conflict situations, manage their own emotions, etc.

It is established that this problem was first raised by the Stoics and further developed in the works of Cicero. It is proved that in the Middle Ages, communicative competence was considered as a political concept. It is emphasized that the modern approach to communicative competence as a process of mastering complex communication skills and abilities, knowledge of cultural norms and restrictions in communication, and knowledge of customs and traditions in the field of communication is developing in the XVI century.

According to the study, communicative competence is one of the main topics of philosophy in the second half of the seventeenth and eighteenth centuries. A significant contribution to the further improvement of the essence of this concept was made by a well-known representative of English pedagogy and philosophy, John Locke, who defended the ideas of spiritual and intellectual freedom of man, mastering knowledge, customs, and traditions in the field of communication between people, parties and religious organizations.

The study and synthesis of scientific and pedagogical sources lead to the conclusion that, since the eighteenth century, the phenomenon under study has gradually become an integrated quality. Prominent scholars of that period - Montesquieu, Voltaire, and Diderot - began to reveal the essence of this concept in their works. In general, it has been found that the formation of communicative competence of students in HEI of France in European pedagogical thought is associated with the works of European philosophers and educators (J. Locke, Michel de Montaigne, J.-J. Rousseau, C. Freinet), the works of French philosophers -P. Bayle, M. Buber, Montesquieu, Voltaire, D. Diderot, S. Mill, a new understanding of such concepts as «freedom», «human rights», «relations between people», the creation of the United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (UNESCO), the adoption of the Universal Declaration of Human Rights, the growth of the total number of ethnic minorities in the country, the policy of modernization and democratization of education, the introduction of the concept of «communicative competence» in several legislative acts and some other factors.

Keywords: formation, communicative competence, higher education institutions, France, European pedagogical thought.

Постановка проблеми

Головне завдання сучасних закладів вищої освіти полягає не тільки і не стільки у передачі майбутнім фахівцям певної суми знань, але і способів самостійного здобуття та осмислення нової інформації. Сьогодні випускнику вищої школи потрібні здібності, які дозволять йому успішно адаптуватися до сучасних технологій, легко переходити від одного виду діяльності до іншого, самостійно здобувати знання та з успіхом їх використовувати на практиці, знати провідні закономірності сприйняття та розуміння людини людиною, сприймати іншу людину як особистість, уміти розв'язувати конфліктні ситуації, володіти своїми емоціями тощо.

З огляду на це, базовою компетентністю випускника закладу вищої освіти повинна виступати комунікативна компетенція. Певну допомогу щодо формування зазначеної компетентності у студентів може надати вивчення та творче використання досвіду країн Західної Європи, особливо Франції, яка стояла у витоків зародження університетської освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченню питань формування комунікативної компетентності у здобувачів різних рівнів вищої освіти присвятили свої праці С. Александрова, Г. Гамова, Л. Грень, О. Загородня, І. Козубовська, О. Краєвська, З. Підручна, Л. Пляка, Н. Середа, А. Хом'як, В. Черевко та ін. Однак питання формування комунікативної компетентності студентів у педагогічній думці західноєвропейських країн залишаються малодослідженими.

Мета статті - проаналізувати зародження питань формування комунікативної компетентності студентів ЗВО Франції у педагогічній думці країн Західної Європи.

Виклад основного матеріалу

У європейській філософській думці проблема формування комунікативної компетентності була найбільшою мірою порушена стоїками. Свій подальший розвиток ця проблема знайшла у Цицерона, котрий широко використовував поняття «civilitas» - доброзичливість, люб'язність, цивілізованість. Взагалі, філософ слушно зауважував, що зазначені якості є важливою ознакою громадянина. У період Середньовіччя (V - початок XVI ст.) комунікативна компетентність перетворюється на політичну концепцію. Характерним для епохи Середньовіччя є нетерпиме ставлення до ідей і наукових пошуків, які суперечать християнському віровченню.

Подальший внесок щодо розвитку питань комунікативної компетентності зробили педагоги-гуманісти в ХІV - ХVІ ст. Так, французький філософ епохи Відродження Мішель де Монтень у праці

«Досліди» наголошує, що необхідно бути справедливими в ставленні до інших людей, проявляти милосердя та доброзичливість до всіх [1, с. 17]. У цих твердженнях, на думку фахівців, проявляються основні положення щодо формування комунікативної компетентності, яка виступає передумовою злагоди між людьми і поважливого ставлення один до одного.

Необхідно звернути увагу на те, що сучасне розуміння комунікативної компетентності як опанування складними комуніка- тивними навичками та вміннями, знання культурних норм та обмежень у спілкуванні, знання звичаїв та традицій у сфері спілкування, вихованість, набуває свого розвитку в XVI столітті [2].

Вивчення та узагальнення науково-педагогічних джерел свідчить про те, що ініціаторкою першого указу про формування комунікативної компетентності стала Катерина Медичі, яка започаткувала принцип свободи совісті. На той час у Франції широкого поширення набув протестантський рух і державі була потрібна ненасильницька політика.

Комунікативна компетентність виступає однією з провідних тем філософії у період другої половини XVII - XVIII ст. [3]. Одним із відомих представників цього часу був англійський педагог і філософ Джон Локк. Провідною ідеєю його вчення виступало поняття духовної й інтелектуальної свободи людини. У його працях утверджується ідея щодо необхідності знань звичаїв і традицій у сфері спілкування між людьми, партіями, релігійними організаціями [4].

Доцільно підкреслити, що дуже прогресивною для того періоду була ідея стосовно того, що держава не має права нав'язувати людям будь-яку конфесію, певні культурні норми та обмеження в спілкуванні. Усе це виступає «добровільним, таємним вибором розуму». Ось на такому розумінні ґрунтується визначення філософом комунікативної компетентності [4, с. 38].

Відомий французький філософ Патрік Тьєрі наголошує на трансформації, яку переживає поняття «комунікативна компетентність» у Франції. Так, фахівець звертає увагу на те, що в період правління короля Людовіка XVI комунікативна компетентність була спрямована на досягнення «соціальної користі». На сьогодні комунікативна компетентність передбачає повагу до іншого, наявність знань про культурні норми та обмеження у спілкуванні, вихованість [5].

Суть комунікаційної компетентності, на думку науковців, повинна відповідати двом принципам. Першим виступає принцип Дж. Мілля, котрий полягає в тому, що спосіб спілкування, який обрала людина, є найкращим для неї. Другий принцип передбачає, що знання звичаїв та традицій у сфері спілкування, вихованість є прекрасними самі по собі [5].

Поняття «комунікативна компетентність» із часом набуває значення, яке вказує не стільки на індивідуальну чесноту, скільки на соціальну цінність.

Доцільно звернути увагу й на те, що видатний французький філософ П. Бейль у комунікативній компетентності вбачав велике благо для суспільного життя [5].

Аналіз науково-педагогічних матеріалів дозволяє стверджувати, що, починаючи з XVIII ст., досліджуваний феномен поступово стає інтегрованою якістю. Відомі науковці того періоду, такі як Ш. Монтескьє, Вольтер, Д. Дідро, починають розкривати суть зазначеного поняття в своїх творах.

Зокрема, на думку Вольтера, комунікативна компетентність розглядається як знання кожною особистістю культурних норм та певних обмежень у спілкуванні. Освітянин розглядає досліджуване поняття як універсальну цінність і стверджує, що кожний народ і кожна людина повинні бути добре вихованими, поводити себе пристойно, орієнтуватися в засобах комунікації [6].

Національні установчі збори вже після смерті Вольтера в Декларації прав людини і громадянина наголошували на свободі думки і поглядів кожної особистості. Наприклад, у статтях 10 і 11 цієї Декларації було зазначено, що ніхто не може зазнавати переслідувань через вільне вираження своїх поглядів, якщо ці погляди не порушують громадського порядку, який встановлено законом [7].

Варто також звернути увагу на те, що певний внесок у визначення суті поняття «комунікативна компетентність» зробив відомий французький педагог Ж.-Ж. Руссо. За його твердим переконанням, існуючу нерівність у суспільстві можна подолати шляхом підписання суспільного договору, коли люди стають рівними завдяки наявності у них певних комунікативних здібностей, знань, умінь та навичок [8].

Найбільш відомим прихильником щодо вирішення різноманітних ситуацій шляхом спілкування, комунікації був англійський філософ та економіст ХІХ століття - Дж. С. Мілль, який дуже вірив у спроможність людства виправляти свої помилки шляхом «розумних поглядів та розумної поведінки». Відповідно до його теорії вміння спілкуватися ототожнюється зі свободою. З цього приводу в своїй праці «Про свободу» Дж. С. Мілль підкреслював, що дуже важливо мати захист від тиранії, яка панує в суспільстві, думках та почуттях. За переконанням науковця, існує межа, за яку суспільна думка не має права втручатися і дуже важливо встановити дану межу та охороняти її від будь-яких порушень [9].

За думкою історика освіти Ф. Майера, ще, починаючи з середини XVIII ст., у Франції спостерігається тенденція щодо усвідомлення освіти й пробудження суспільної думки до питань виховання дітей. Найбільш впливовим твором, який сприяв зазначеним змінам, була відома праця французького педагога Ж.-Ж. Руссо - «Еміль або про виховання». Провідну мету виховання науковець вбачає у формуванні гармонійно розвиненої, щасливої людини, яка може вільно висловлювати та обґрунтовувати власну думку [10].

У 1879 році з встановленням ІІІ Республіки у Франції проголошується головна роль освіти і виховання в формуванні «вільної особистості», достойного громадянина Республіки, верховенство Розуму та вміння коректно висловлювати власні думки, що покликані перемогти вірування й упередження [11].

Відповідно до законів 1881-1882 рр. та за ініціативи відомого французького діяча Жюля Феррі, державним школам остаточно надається статус світських шкіл, а, починаючи з 1886 року, працювати в них дозволено тільки світським учителям. Жюль Феррі в своєму листі до учителя школи звернув увагу на те, що школа повинна виконувати соціалізуючу та індивідуалізуючу функції в процесі становлення особистості, забезпечувати свободу совісті учнів та вчителів, її завдання полягає у моральному та громадянському вихованні підростаючого покоління, вихованні вільних громадян, неупереджених, здатних до самостійного мислення, спілкування [11, с. 122].

Аналіз та узагальнення науково-педагогічних джерел приводить до висновку, що Європейська педагогічна думка на початку ХХ століття все більшу увагу приділяє питанню комунікаційної компетентності. Зокрема, філософ і педагог М. Бубер розглядав комунікаційну компетентність особистість як таку, що знаходить свою неповторність через діалог з іншими. Дослідник стверджував, що комунікативна компетентність - це вміння людини формулювати та вирішувати конкретні комунікативні завдання, визначати цілі, враховувати способи комунікації.

Питаннями виховання комунікативної компетентності, поважливого ставлення один до одного при спілкуванні пронизана й педагогічна система відомого французького педагога Селестена Френе, котра надає можливість самовираження і самореалізації особистості, вміння вільно спілкуватися між педагогами та вихованцями. Принцип вільного самовираження сприяв створенню сприятливого середовища для спілкування. Застосування С. Френе так званих технік «вільних текстів» і «міжшкільного листування» сприяло формуванню системи соціально значущих норм та оцінок, зразків та правил спілкування, які панують у суспільстві [12]

Важливим чинником становлення проблеми формування комунікаційної компетентності особистості виступає процес гуманізації освіти, зародження у Франції у кінці 40-х років ХХ ст. нових течій - «філософії людини» та екзистенціалізму, що зосереджували увагу саме на вмінні особистості спілкуватися, вести діалоги з іншими людьми, їхніх інтересах і здібностях [13, 14].

Представником зазначеної філософської течії був Ж.-П. Сартр. Його філософія створила надійне підґрунтя для побудови нової освітньої парадигми і вплинула на розвиток процесів спілкування у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття.

Доцільно звернути увагу і на те, що суттєвий внесок у розвиток ідей комунікативної компетентності в Європі взагалі та Франції зокрема внесла Організація Об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Провідні завдання зазначеної організації полягали у встановленні культури миру і запобіганні розв'язуванню нової світової війни, що реалізовувалися за допомогою вміння людьми вирішувати будь-які конфліктні ситуації мирним шляхом, домовлятися між собою.

Прийнята Організацією Об'єднаних націй у 1959 році Декларація прав дитини закріпила соціальні й правові принципи, котрі стосувалися захисту та добробуту дітей. Один із зазначених принципів звертав увагу на те, що дитина повинна виховуватися в атмосфері взаєморозуміння, дружби між народами, взаємодії між ними, миру та загального братерства [15]. Вказані вимоги підвищили увагу до питань спеціальної підготовки вчителя щодо формування особистості учня і, зокрема, до розвитку його комунікативної компетентності.

Уряд Франції за часів президента Шарля де Голля розпочав політику модернізації і демократизації освіти. Зокрема, міністр освіти Ш. Бертуен, починаючи з 1959 року, збільшив вік обов'язкової шкільної освіти з 14 до 16 років. З 1963 року відбувається реформування системи середньої освіти, що має сучасний вигляд. Саме в цей період відбулось суттєве збільшення чисельності населення, що призвело до різкого зростання кількості учнів з 474,5 тис. у 1959-1960 рр. до 789,3 тис. у 1963-1964 рр. [16].

У зв'язку з цим гостро постала проблема нестачі педагогічних кадрів. Саме у той час було прийнято на роботу майже 150 тис. учителів початкових шкіл. Далеко не всі вони мали відповідний рівень підготовки. Кількість учителів середніх шкіл також значно зросла і складала від 9 до 41 тис. Учительські колективи суттєво поповнилися за рахунок переходу більш кваліфікованих фахівців із початкової школи у середню ланку освіти. Така тенденція сприяла загальному зниженню рівня кваліфікації учителів. Подібна негативна тенденція спостерігається і по відношенню до викладачів вищої школи [16].

Як свідчить проведене дослідження, на початку другої половини ХХ століття педагогічна спільнота Франції констатувала значну трансформацію поняття «комунікативна компетентність» та функцій викладача, від якого вимагалося цікавитися особистістю студента в цілому, його вмінням спілкуватися зі своїми одногрупниками. З огляду на це, Б. Жіро де Л'Ен й інші фахівці звернули увагу на те, що викладач уже в найближчий час повинен стати «людиною формування стосунків», яка здатна навчити своїх вихованців коректно і доступно спілкуватися з іншими і знайти гідне місце в суспільстві [17].

Відомий французький дослідник Г. Лере підкреслює значний внесок, який зробив у підготовку викладачів щодо виховання комунікативної культури в студентів американський психолог та педагог М. Розенберг, котрий у 60-ті роки ХХ століття запропонував Європі і Франції власну концепцію «ненасильницького спілкування», яка була призначена спеціально для вчителів і викладачів. Мета зазначеної концепції полягала в тому, щоб надати педагогам ефективні пропозиції стосовно управління ситуаціями, що пов'язані з різноманітними конфліктними ситуаціями, які мали місце у вищій школі, краще пізнавати інших, навчати їх уникати конфліктів та успішно здійснювати на практиці процеси спілкування.

Американський фахівець започаткував діяльність Центрів ненасильницького спілкування. Основне їхнє призначення полягало в наданні викладачам закладів вищої освіти допомоги щодо впровадження принципів ненасильницького спілкування у систему оцінювання, педагогічну науку, правила життя. В цілому, М. Розенберг підкреслював важливість «взаємної освіти» або «освіти для життя» [18].

Запропонована дослідником зміна ролі викладача, на наш погляд, порушила питання щодо необхідності підготовки його в тому числі і до формування комунікативної компетентності студентів.

Визнаючи провідну роль системи вищої освіти і викладача стосовно формування якостей особистості, зокрема і прищеплення молодому поколінню комунікативної компетентності, Франція увела це поняття до низки законодавчих актів, які належали до питань фахової підготовки викладацьких кадрів. У відповідності до законодавчої бази зазначене поняття розглядалось як дієвий засіб, який дозволяє людині ефективно організувати комунікативну діяльність в умовах міжособистісного спілкування.

Висновки

Отже, формуванню комунікативної компетентності студентів ЗВО Франції у європейській педагогічній думці сприяли: праці європейських філософів, педагогів (Дж. Локк, Мішель де Монтень, Ж.-Ж. Руссо, С. Френе), праці французьких філософів -П. Бейля, М. Бубера, Ш. Монтескьє, Вольтера, Д. Дідро, С. Мілля, новий підхід до розуміння суті таких термінів, як «свобода», «права людини», «взаємовідносини між людьми», плідна діяльність Організації Об'єднаних націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), прийняття Всесвітньої Декларації прав людини, зростання у країні загальної кількості етнічних меншин, політика модернізації та демократизації освіти, введення поняття «комунікативна компетентність» до низки законодавчих актів та деякі інші.

Література

1. Залєсова І. В. Підготовка майбутніх учителів до формування міжнаціональної толерантності в учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Дис. … канд. пед. наук 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. Вінниця, 2015. 202 с.

2. Catherine Dйtrie, Claude Lauriol. L'idйologie des Lumiиres. Dire la tolйrance. UNESCO 2014. С. 49-53.

3. Філософський енциклопедичний словник. [Редкол.: В.І. Шинкарук (голова) та ін.], К.: Абрис, 2002. 742 с.

4. Гусев В. І. Ідея свободи у філософії Д. Локка. Наукові записки НаУКМА.Т 19. Філософські науки, К., 2001.

5. Thierry, Patrick. La tolйrance. Sociйtй dйmocratique, opinions, vices et vertus.Presses Universitaires de France, 1997 129 с.

6. Jean Lessay. Un pionnier nommй Voltaire. Le Courrier de l'UNESCO. Juin, 1992. P. 14-17.

7. Dйclaration des droits de l'Homme et du citoyen de 1789 (Декларація прав людини та громадянина 1789р.). [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://www.textes. justice.gouv.fr/textes-fondamentaux-10086/droits-de-lhomme-et-libertes-fondamentales- 10087/declaration-des-droits-de-lhomme-et-du-citoyen-de-1789-10116.html

8. Silvestrini G. Religion naturelle, droit naturel et tolйrance dans la «Profession de foi du Vicaire savoyard». Archives de Philosophie, tome 72(1), 2009. 31-54. doi:10.3917/ aphi.721.0031

9. Mill Jh. S. On Liberty https://socialsciences.mcmaster.ca/econ/ugcm/3ll3/mill/ liberty.pdf

10. Mayeur F. Histoire gйnйrale de l'enseignement et de l'йducation en France. Tome III. De la Rйvolution а l'Ecole rйpublicaine (1789-1930). Edition Perrin, 2004. 777 p.

11. Condette J.-F. Histoire de la formation des enseignants en France (XIX-XX siиcles). L'Harmattan, 2007.

12. Заболотна О. Альтернативна педагогіка Селестена Френе: між традицією й інноваційністю. Порівняльно-педагогічні студії № 1(15), 2013. С. 49-55.

13. Харченко Т. Г. Гуманізація сучасної педагогічної освіти у Франції: теорія і практика : монографія. Луганськ : Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2013. 560 с.

14. Лисенко Н. Г. Підготовка майбутніх учителів до виховання толерантності в учнів колежів Франції. Дис. … канд. пед. наук 011 - Освітні, педагогічні науки. Харків, 2020. 229 с.

15. Декларація прав дитини. Прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_384

16. l'Education nationale et les rйformes sous la Ve Rйpublique https://www.cap- concours.fr/enseignement/preparer-les-concours/concours-de-cpe/l-education-nationale-et- les-reformes-sous-la-ve-republique-mas_educ_01#n2

17. Girod De L'ain Bertrand, Legrand Louis, Chapuis Robert. Formation initiale et formation permanente des maоtres. In: Revue franзaise de pйdagogie, volume 5, 1968. pp. 5-23; doi : https://doi.org/10.3406/rfp.1968.1765 hhttps://www.persee.fr/doc/rfp_0556- 7807_1968_num_5_1_1765

18. Lheureux Guy. “Le problиme de l'йducation morale (en France au XXи siиcle) dans l'enseignement йlйmentaire”. Thиse de doctorat en sciences de l'йducation, Universitй de Rennes 2. 2012.

References

1. Zaliesova, I. V. (2015) Pidhotovka maibutnikh uchyteliv do formuvannia mizhnatsionalnoi tolerantnosti v uchniv zahalnoosvitnikh navchalnykh zakladiv. [Preparation of future teachers for the formation of international tolerance in students of general educational institutions] Dys. … kand. рed. nauk 13.00.04 - teoriia i metodyka profesiinoi osvity. Vinnytsia. 202. [in Ukrainian].

2. Catherine Dйtrie & Claude Lauriol (2014) L'idйologie des Lumiиres. Dire la tolйrance [Enlightenment ideology. Express tolerance]. UNESCO. p. 49-53. [in French].

3. Shynkaruk, V. I. (Ed.) (2002) Filosofskyi entsyklopedychnyi slovnyk. [Philosophical encyclopedic dictionary], К.: Аbrys. 742 [in Ukrainian].

4. Husev, V. I. (2001) Ideia svobody u filosofii D. Lokka. [The idea of freedom in

D. Locke's philosophy]. Naukovi zapysky NaUKMA. T 19. Filosofski nauky, K. [in Ukrainian].

5. Thierry, Patrick. (1997) La tolйrance. [Tolerance] Sociйtй dйmocratique, opinions, vices et vertus. Presses Universitaires de France, 129 [in French].

6. Jean Lessay. (1992) Un pionnier nommй Voltaire. [A pioneer called Voltaire]. Le Courrier de l'UNESCO. Juin. P. 14-17. [in French].

7. Dйclaration des droits de l'Homme et du citoyen de 1789 [Declaration of Human and Citizen Rights of 1789]. (n. d.) URL: http://www.textes.justice.gouv.fr/textes- fondamentaux-10086/droits-de-lhomme-et-libertes-fondamentales-10087/declaration-des- droits-de-lhomme-et-du-citoyen-de-1789-10116.html [in French].

8. Silvestrini, G. (2009). Religion naturelle, droit naturel et tolйrance dans la «Profession de foi du Vicaire savoyard». [Religion naturelle, droit naturel et tolйrance dans la «Profession de foi du Vicaire savoyard»]. Archives de Philosophie, tome 72(1), 31-54. doi:10.3917/aphi.721.0031 [in French].

9. Mill, Jh. S. (n. d.) On Liberty. URL: https://socialsciences.mcmaster.ca/econ/ ugcm/3ll3/mill/liberty.pdf

10. Mayeur, F. (2004) Histoire gйnйrale de l'enseignement et de l'йducation en France. [General history of teaching and education in France]. Tome III. De la Rйvolution а l'Ecole rйpublicaine (1789-1930). Edition Perrin. 777 [in French].

11. Condette, J.-F. (2007) Histoire de la formation des enseignants en France (XIX-XX siиcles). [History of teacher training in France (19th-20th centuries)]. L'Harmattan. [in French].

12. Zabolotna, O. (2013) Alternatyvna pedahohika Selestena Frene: mizh tradytsiieiu y innovatsiinistiu. [Alternative pedagogy of Celesten Frenet: between tradition and innovation]. Porivnialno-pedahohichni studii № 1(15). S. 49-55. [in Ukrainian].

13. Kharchenko, T. H. (2013) Humanizatsiia suchasnoi pedahohichnoi osvity u Frantsii: teoriia i praktyka : monohrafiia. [Humanization of modern pedagogical education in France: theory and practice: monograph]. Luhansk : Vyd-vo DZ «LNU imeni Tarasa Shevchenka». 560. [in Ukrainian].

14. Lysenko, N. (2020) Pidhotovka maibutnikh uchyteliv do vykhovannia tolerantnosti v uchniv kolezhiv Frantsii. [Preparation of future teachers for education of tolerance in French college students]. Dys. … kand. ped. nauk 011 - Osvitni, pedahohichni nauky. Kharkiv. 229 [in Ukrainian].

15. Deklaratsiia prav dytyny. (1959) [Declaration of the rights of the child]. Pryiniata rezoliutsiieiu 1386 (XIV) Heneralnoi Asamblei OON vid 20 lystopada 1959 roku. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_384 [in Ukrainian].

16. l'Education nationale et les rйformes sous la Ve Rйpublique (2016) [National education and reforms under the fifth Republic]. URL : https://www.cap-concours.fr/ enseignement/preparer-les-concours/concours-de-cpe/l-education-nationale-et-les-reformes- sous-la-ve-republique-mas_educ_01#n2 [in French].

17. Girod De L'ain Bertrand, Legrand Louis & Chapuis Robert. (1968) Formation initiale et formation permanente des maоtres. [Initial training and continuing training of teachers]. In: Revue franзaise de pйdagogie, volume 5. pp. 5-23; doi : https://doi.org/ 10.3406/rfp.1968.1765 URL : hhttps://www.persee.fr/doc/rfp_0556-7807_1968_num_5_ 1_1765 [in French].

18. Lheureux, Guy. (2012). “Le problиme de l'йducation morale (en France au XXи siиcle) dans l'enseignement йlйmentaire”. [“The problem of moral education (in France in the 20th century) in elementary education”]. Thиse de doctorat en sciences de l'йducation, Universitй de Rennes [in French]

Размещено на Allbest.ru