Досвід навчальних закладів США з проблем освіти та виховання в дослідженнях вітчизняних педагогів початку ХХІ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід навчальних закладів США з проблем освіти та виховання в дослідженнях вітчизняних педагогів початку ХХІ століття

Михайлюк В.П., Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Сапицька О.М., Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

Вступ

вітчизняна педагогіка досвід освітній заклад

Сучасний стан розвитку вітчизняної педагогіки характеризується пошуком та впровадженням новітніх форм та методів навчального і виховного процесу, розповсюдженням передового досвіду освітянської діяльності педагогів-новаторів України. Навчально-наукова та методична робота в цих напрямках досить ґрунтовно відображена в дисертаціях, монографіях та статтях науковців педагогічного профілю. Водночас заслуговує на увагу і зарубіжний досвід у сфері освіти та виховання. Останнє спонукало авторів зробити визначений в оглядовому дописі деякий аналіз та узагальнення й розглянути з поки що невеликої кількості публікацій українських теоретиків і практиків вітчизняної педагогіки визначені аспекти інноваційних підходів у освітніх закладах США в таких напрямках, як: 1) теорія і практика організації мовної освіти національних меншин; 2) духовно-культурні засади збереження національної ідентичності американських підлітків українського походження; 3) питання підготовки успішної людини в закладах освіти. Це і постало метою та завданнями даного розділу. У ньому основна увага приділена узагальненням викладу бачення українськими дослідниками суті означених педагогічних проблем і шляхів їх вирішення, та можливості перенесення деяких елементів цього досвіду на ґрунт практики навчально-виховної роботи в освітніх закладах України шляхом більш змістовного ознайомлення з ним.

Автори намагалися зробити аналіз наукових доробок з повним позитивним визнанням спрямування їх концептуальних означень, проте висловлювали й деякі власні думки з приводу окремих положень дискусійного характеру. Для вивчення використані науково-педагогічні доробки та публікації, що побачили світ у ХХІ столітті, серед яких найбільша увага приділена працям другого десятиліття.

Виклад основного матеріалу

1. Теорія і практика організації мовної освіти національних меншин.

Слід зазначити, що початкові два десятиліття ХХІ століття в українській педагогічній науковій літературі можна назвати в деякій мірі плідним в розробці вказаної проблеми дослідниками України. Загальні її аспекти отримали висвітлення у монографії про освіту в університетах США на зламі ХХ - початку ХХІ століть (О. Романовська, Ю. Романовська, О. Романовський)[1] та дисертації з питань освіти США (Л. Товчигречка)[2]. Вивчення визначених питань теорії та практичного досвіду за конкретними напрямками власних досліджень про освіту та виховання у США містяться у статтях, авторами яких є: О. Зіноватна - розглянута мовна освіта в контексті мовної ситуації та мовної політики[3]; Н. Зайцева - вивчені особливості змісту двомовного навчання в середніх школах[4]; З. Мигалина - аналізувала полікультурну освіту дітей мігрантів[5]; О. Орловська - узагальнені та показані елементи полікультурного формування когорти педагогів[6]; І. Самойлюкевич - розкриті складові професійної підготовки вчителів іноземних мов до інноваційної діяльності в умовах інформаційного суспільства[7]; Л. Сідун - акцентовано увагу на вирішення цілої низки освітніх проблем української молоді у вищій школі[8] тощо.

Вважаємо за необхідне звернути увагу насамперед на ті наукові праці, в яких досліджені окремі складові означеної проблеми та виокремити серед них статті С. Лук'янчук та І. Білецької.

У статті «Двомовне навчання в громадських школах США: минуле та сучасний стан» С. Лук'янчук насамперед наводить дані про те, що дослідження демографічної ситуації в громадських школах, проведені американським вченим Харольдом Ходжкінсоном, підтвердили одну з тенденцій сучасного світового глобалізму, прояв якої призведе найближчим часом до значного збільшення мігрантів у США, та, як наслідок, зростання чисельності іншомовних груп у навчальних закладах.

Відповідно, на її погляд, суттєвої переробки будуть потребувати навчальні програми мовного спілкування в американському соціумі. У цьому сенсі розглядаються і аналізуються наявні. Зосереджена увага на наступних. По-перше, Transitional Bilingual Education (перехідне двомовне навчання), тобто, навчання двома мовами через перехід від рідної мови і культури свого етносу до англійської мови і американської культури. По-друге, програма ESL (English as a Second Language), де англійська мова виступає як друга мова. За нею передбачається навчання виключно англійською мовою. По-третє, програма структурного занурення (structured immersion), у якій учні вивчають всі предмети англійською мовою, а вчителі завжди двомовні, проте при спілкуванні відповідають і пояснюють матеріал лише англійською. По-четверте, підтримуюча двомовна програма (maintenance bilingual education). За нею превалює постановка завдань вчителями рідною мовою учнів навіть після того, як вони оволодівають англійською і готові навчатися в повністю англомовних класах. По-п'яте, двостороннє двомовне навчання (two-way bilingual education), або, в просторіччі, динамічна програма двомовного навчання в рівному співвідношенні: цей підхід також називають «двомовним зануренням» або «розвиваючою двомовною освітою», при якій двомовність є кінцевою метою навчання.

Особливу увагу було приділено програмі Amigos, практична реалізація якої вивчена американськими вченими М. Казабон, Е. Ніколадіс та В. Ламберт. На цій основі авторкою зроблені висновки, серед яких визначимо: корисність для всіх учнів навчання двома мовами, завдяки чому діти здобувають навички функціонувати в двох культурах та поваги до інших культур; учні з мовних меншин краще оволодівають англійською мовою та полікультурністю за умов збереження та розвитку високого рівня грамотності зі своєї рідної мови.

Водночас підкреслена думка, що належить американським науковцям в галузі двомовної освіти в США (В. Ламберт, Г. Такер, К. Бейкер, А. Кантер) про те, що одна й та ж програма в різних школах є ситуативною, і поки що немає універсального метода її результативного втілення.

Заслуговують на увагу і деякі положення статті С. Лук'янчук, які є досить дискусійними та потребують подальшого дослідження, але вони, беззаперечно, мають право на існування власної думки авторки. Це стосується, по-перше, підходів до змісту самого поняття «двомовне навчання» з боку державних службовців та теоретиків педагогічної науки, різних верств освітянського американського суспільства. По-друге, практичного значення двомовності та її складових у суспільстві та особистому житті, їх пріоритетних важелів. По-третє, остаточної невизначеності самих представників мовних меншин: до проблем мовної політики, суспільно- політичного та соціально-економічного їх значення; до практичних питань співвідношення етнічної культури та полікультури; до дискримінації за мовною ознакою тощо.

Погоджуючись з перевагами двомовного навчання, зауважуємо слушність висновків С. Лук'янчук і про те, що входження іншомовних дітей в соціальне життя американського суспільства за допомогою двомовного навчання має перепони внаслідок прояву наступних чинників: кадрова нестача у висококваліфікованих кадрах двомовних вчителів; недостатня законодавча, фінансова та матеріальна підтримка в деяких штатах; негативні настрої у суспільстві та наявність проявів дискримінації і расизму в школах; неможливість використання двомовного навчання та програм в умовах наявності багатоманіття етнічних меншин в одній школі; та, особливо, небажання батьків віддавати дітей в такі програми з причини побоювання їх можливої ізоляції від основної маси учнів[9].

Значний дослідницький та практичний інтерес викликає і наукова доробка І. Білецької «Двомовне навчання у середніх навчальних закладах США: міфи та реальність».

Дослідниця побудувала свою статтю також на основі доробок американских теоретиків і практиків двомовного навчання та зробила досить вдалу спробу досягнення власної мети: розглянути та критично проаналізувати основні міфи, що притаманні поглядам на вказаний освітній процес та довести його переваги; вказати можливі шляхи усунення недоліків двомовного навчання та його подальшого вдосконалення.

Вагомими для обґрунтування положень авторки, по- перше, є наведені соціологічні дані з проблеми про стан двомовності на зламі ХХ - ХХІ століть. Зокрема, вона зазначає, що у багатьох американських штатах з більш ніж 80% учнів іншомовних меншин, 60% шкіл прозвітували про одночасне використання як рідної, так і англійської мов під час навчання. І цей процес у своїй динаміці має позитивний, зростаючий характер.

По-друге, стосовно «міфів» щодо недоліків двомовного навчання та можливої заміни його, авторка розглядає вивчення авторитетних дослідників США з цього приводу і висловлює своє відношення до аналізу та узагальнень американських педагогів.

Зокрема наголошено на змістовності предметного дослідження, що проведено американським науковцем Дж. Кроуфордом, і в якому було виокремлено і розвінчано міфи, що стосуються функціонування двомовної освіти в США.

Перший міф базується на твердженні про те, що англійська мова з часом врача свою вагу й засади серед зростання та розповсюдження інших мов у США. Його спростування обумовлюється наступним: наявна та зростаюча концентрація неангломовного населення протягом багатьох десятиліть завжди супроводжувалась законами про навчання рідною мовою у штатах та округах, а англійська мова зберігала свій домінуючий статус без будь-якої підтримки держави; інакше кажучи, багатомовність спостерігається на кількісному, побутовому, але не на якісному загально федеральному рівнях.

Другий, про те, що сучасні іммігранти вивчають англійську значно повільніше, ніж попередні покоління. У статті на прикладах реалій мовного навчання представників меншин подані дані, які свідчать про протилежне. Так, у 1990 році лише 3% іншомовних американців володіли англійською мовою на досить достатньому рівні. Після 15 років перебування у США три чверті з них розмовляли англійською мовою на побутовому рівні, а 70% їх дітей спілкувалися лише англійською мовою.

Третій стосується твердження про найкраще вивчення мов через програму «повне занурення». Наведені вище дані дозволяють зробити висновок: наразі вивчення англійської мови у школі - це складний процес і поки що в різних умовах функціонування шкіл обирається найбільш прийнятна програма, але всі вони мають право на оптимальне застосування.

Четвертий, про наявність факту, що в окремих шкільних округах пропонується двомовне навчання на користь рідних мов. Авторка обґрунтовує ці твердження як виняткові недоліки, що мають тимчасовий характер і поступово ліквідуються зі зростанням достатньої кількості кваліфікованих учителів.

П'ятий базується на твердженнях про двомовне навчання як навчання здебільшого рідною мовою учнів, а англійська використовується мало. У цьому зв'язку переконливо обґрунтовується теза - у більшості білінгвальних програм суттєва частина навчального матеріалу продовжує викладатися англійською мовою. Навпаки, мають місце поодинокі факти, як наприклад: в деяких навчальних закладах штату Каліфорнія третина учнів початкових шкіл не отримує навчання рідною мовою, а учні середньої школи мають ще менше можливостей у цьому відношенні.

Шостий, сьомий та восьмий міфи стосується оцінки недоліків двомовного навчання, таких, як: а) збільшених витрат на двомовне навчання за рахунок їх спрямування на підготовку спеціального педагогічного персоналу, адміністрації та навчальних матеріалів; б) диспропорційного відсіву учнів; в) негативного сприйняття батьками учнів, які вважають, що важливіше для їхніх дітей знати англійську мову, ніж опановувати рідну. Наведені переконливі дані про спростування суті оцінок, які переважно мають нетиповий характер.

Заслуговують на увагу і обґрунтовані на основі вивчення та використання зарубіжних джерел положення про основні педагогічні принципи двомовної освіти в американських школах: спирання та використання попереднього мовного досвіду учнів; чітка послідовність у використанні програм; одночасність двомовності та інтегрування її у процесі реалізації програм; обов'язковість реалізації взаємодії вчителя та учня у цьому напрямку; залучення школярів у навчальну діяльність повною мірою.

Результати соціологічних досліджень, та розгляд існуючих у американських джерелах теоретико-практичного характеру тверджень стосовно співвідношення в програмах двомовного навчання та розвінчання «міфів» щодо цього, дозволили дослідниці дійти обґрунтованих висновків, серед яких. на наш погляд, можна виокремити тези про значимість білінгвальної освіти, яка залишається найбільш ефективною програмою для входження учнів в новий соціум при збереженні засад власної ментальності, сприяє розвитку в них поваги до полікультурної спільноти[10].

Найбільш повне вивчення проблеми, що розглядається, було здійснено О. Крсек у дисертаційному дослідженні «Теорія і практика організації мовної освіти національних меншин у США (друга половина ХХ - початок.

Важливо відмітити у позитивному плані логіку структури роботи, послідовність аналізу й узагальнень матеріалу, наукову значимість висновків та практичних рекомендацій, наявність з теми 58 публікацій, серед яких монографії, навчальний посібник, статті та тези міжнародних і загальноукраїнських конференцій, у тому числі, англійською мовою.

На наш погляд, Ольга Євгеніївна по праву значну частину свого дослідження присвятила теоретико-методологічним засадам та нормативно-правовому забезпеченню організації мовної освіти національних меншин в умовах полікультурності американського суспільства. Звідсіля навіть у теоретичній частині прослідковуються елементи творчого підходу до можливостей використання американського досвіду на площині вітчизняного освітянського простору.

Переконливими виступають положення дисертантки щодо полікультурних засад мовної освіти національних меншин, Вони виявляють авторський підхід до систематизації етапів розвитку ідей полікультурності в педагогічних реаліях США. Останні різняться, за терміном застосування, пріоритетами вивчення англійської як іноземної чи рідної мови, рівнем оволодіння двомовними уміннями. Проте, як вказує О. Крсек, їх об'єднує державницький підхід до випускників, які повинні володіти двома мовами, обов'язковою серед яких має бути англійська.

У процесі вивчення підвалин полікультурності та реалізації двомовності на сучасному етапі авторка виходила з реалій, що в американських школах навчання здійснюється, за її визначенням, приблизно 80 мовами. Тому розгляд законодавчих і розпорядчих документів та огляд їх практичного втілення надав можливість довести у третьому розділі обґрунтованість тези: введення та розповсюдження двомовного навчання є необхідністю дотримання пріоритету багатокультурного середовища в умовах урбанізації суспільства та засобом за допомогою мови зберегти культурно-етнічну ідентичність.

Значимими є й обґрунтовані положення про полікультурність як однієї з головних складових питань, що розглянуті. Вони обумовили, в свою чергу, по-перше, відображення зростання різноманітності мовно-культурної взаємодії та цінності монокультурних особливостей кожної окремої людини у контексті подальшого розвію суспільства. По-друге, введення нових типів навчальних планів, серед яких превалювати повинні предметно-центристський, предметно- ареальний, переніалістський, есенціалістський, стрижневий, студентоцентричний, діяльнісно-центристський. По-третє, увагу зосереджено на тому, що умовами реалізації можуть постати провідні ідеї Дж. Бенкса, які потребують постійне втілення та зміни курікулуму у освітянській діяльності в США: від стадії сприяння, через стадію примноження, до стадій трансформації та соціальних дій. По-четверте, підкреслена значимість концепції мовної освіти національних меншину США, яка не тільки теоретично а на практиці спрямована на визначення та використання сил, здатних впливати на формування полікомунікативності, інтеркультурності, толерантності та духовного розвитку громадян США й осіб, які проживають у цій країні.

О. Крсек використала дослідження Т. Скутнабб-Кангас, Дж. Макі та К. Бейкер і суттєво доповнила розгляд й аналіз багатомовних програм у США та їх класифікацію, зокрема в положеннях про: предметно-мовне інтегроване навчання; імерсійні програми; систему трьох мов (трилінгвальне навчання); програму збагачення; перехідну програму; програму збереження мови.

Авторка констатує нововведення у мовній освіті загалом і підкреслює, що важливим на сучасному етапі характерне прагматичне усвідомлення американським суспільством принципово нової ролі мовної освіти в інформаційному світі, Корисними у цьому відношенні є тези та висновки про розгляд мови не тільки як засобу пізнання, але й у більш широкому розумінні, тобто, як способу організації та головної складової загального прогресу в суспільстві.

Важливим є аналіз аспектів іншомовної компетенції, що пов'язано, по-перше, з визначенням базових засад спілкування; по-друге, з засвоєнням предметної здатності сприйняття матеріалу, що викладається іншою мовою. Відповідно до цього актуальним та важливим напрямком дисертації є розгляд теорії та практики полікультурної підготовки вчителя. Значимість реалізації завдань, на думку авторки, у цьому напрямку обумовлюється і тим, що до їх вирішення залучені такі установи, як Національна Рада Акредитації педагогічної освіти (The National Council for the Accreditation of Teacher Education), Інститут Монтессорі (Montessori Educational Institute of the Pacific Northwest), Американська Асоціація коледжів педагогічної освіти (The American Association of Colleges for Teacher Education) тощо.

Дуже цінним та значимим у дисертації є акцентування дослідницею уваги на можливих шляхах використання напрацювань американських науковців у педагогічному просторі України[11].

2. Духовно-культурні засади збереження національної ідентичності американських підлітків українського походження

Висвітленню цієї проблеми присвячені праці І. Недошитко, Л. Біловус, та О. Соболь. Перші два автори зосередили увагу на висвітлені окремих складових питань, що становили предмет вивчення ролі передумов їх загального вирішення.

Важливі аспекти формування духовно-культурних засад збереження національної ідентичності розглянуто у статті І. Недошитко - «Осередки збереження національної ідентичності української діаспори США.

Авторка насамперед називає п'ять найбільш вагомих чинників збереження національної ідентичності: освіту, родину, Церкву, україномовний інформаційний простір та громадські організації.

Дослідниця при цьому значну увагу приділяє вивченню ролі Церкви та шкільної освіти, їх взаємовідносинам у цій царині.

Декілька характерних ознак виокремлюються при цьому. По-перше, формувати та розвивати українські освітянські заклади ще у ХІХ столітті розпочали у США греко-католицькі священики По-друге, серед освітянських закладів найбільш поширеними стали суботні або недільні українські школи. По-третє, саме в них з початку виникнення і до сьогодення головними завданнями були вивчення рідної української мови, історії Батьківщини та географії. По-четверте, у двадцятих роках минулого століття у США з'явилися перші українські школи з навчанням упродовж цілого дня. У своєму розвитку вони пройшли декілька етапів і нині знаходяться на стадії остаточного затвердження в американську освітню систему.

Навчання у цих закладах відбувається українською та англійською мовами. Зазначено, що у кінці першого десятиліття нинішнього століття українські діти з діаспори мали змогу навчатися в таких громадських освітніх закладах, як: Українська суботня школа - Лос-Анджелес; Рідна школа Сан-Дієго - Сан-Дієго; Школа українознавства - Гартфорд; Школа українознавства - Нью-Г ейвен; Школа українознавства Української католицької єпархії - Стемфорд; Школа

українознавства імені Тараса Шевченка - Вашингтон; Школа українознавства - Маямі; Школа українознавства - Чикаго; Українська школа - Блуміндейл; Українська Школа української спадщини школа Святого Володимира - Чикаго; Школа українознавства - Детройт; Школа українознавства - Міннеаполіс; Школа українознавства - Олбані; Школа українознавства - Баффало, Школа українознавства -

Рочестер; Школа українознавства - Нью-Йорк; Школа українознавства - Сіракузи; Школа українознавства -Лінденгерст; Школа українознавства - Йонкерс; Школа українознавства - Керхонксон; Українська школа Святого Андрія - Саут-Баунд-Брук; Школа українознавства - Джерсі Місто; Школа Українознавства - Морріс Каунті; Школа Українознавства - Пассаїк; Святого Миколая Укрраїнська католицька Школа - Пассаїк; Школа українознавства - Ярдвіль; Українські студії - Трентон; Школа українознавства імені Тараса Шевченка - Парма; Школа українознавства Рідна школа - Парма; Школа українознавства - Орегон; Школа української спадщини - Філадельфія; Школа українознавства - Кент. Цей перелік має сталу позитивну тенденцію до зростання.

Проаналізовані й деякі інші чинники підвищення ролі впливу на збереження національної ідентичності стосовно освітянської діяльності.

Серед них вагомий внесок, по-перше, належить допомога освітянам української діаспори у США з боку педагогічних верств України, Наголошується на значенні матеріалів навчального та науково-методичного характеру, які представники діаспори отримуються з України: атласи, методичні посібники та підручники, методичні та ілюстративні матеріали.

По-друге, цілеспрямована та наполеглива діяльність у підготовці педагогічних кадрів у середовищі самої української спільноти серед української діаспори. При цьому наголошено на підвищенні ролі професійних педагогів, які здобули вищу педагогічну освіту та працювали в Україні, прибули до Америки впродовж останніх років. Вказується, що нові українські викладачі у США становлять більше половини від загальної кількості педагогів у школах українознавства.

По-третє, вказано на значимість обов'язкового виконання організаційної модернізації навчання та викладання, постійного підвищення кваліфікаційного рівня. Провідна ідея цього процесу міститься у наведеному вислові про те, що вчителем українознавства може стати викладач, якому притаманні не тільки педагогічні загальні навички, а здатність мати особисту національну культуру та спроможність ввести її у свідомість молоді.

По-четверте, аналізуються зміст навчання і підготовки (перепідготовки) вчителів на курсах з українських предметів та для підвищення кваліфікації вчителів Рідної Школи. Наводиться серед інших приклад показової діяльності курсів у Союзівці поблизу містечка Кергонксон (штат Нью-Йорк).

По-п'яте, визначається суттєва допоміжна роль україномовного інформаційного простору. Підкреслена значимість видання часопису «Рідна школа», започаткованого в 1964 році у Нью-Йорку та інших періодичних видань у контексті розгляду проблем освіти та збереження української національної ідентичності.

Водночас авторка посилається на американські та вітчизняні дослідження про кількісну і якісну чисельність української діаспори у США, та констатує зростання прояву досить негативної тенденції у сфері освіти, що характеризується асиміляцією української діаспори і постає об'єктивним процесом.

Серед найважливіших чинників подолання негативу та посилення збереження національної ідентичності виокремлюється суттєва роль Церкви. Вона обумовлюється, по-перше, релігійністю українського народу; по-друге, змістом діяльності Церкви у середовищі прибульців з України - вона слугувала і залишається центром організації суспільного життя, освіти, виховання дітей та молоді, культури та самозбереження, допомоги і благодійності; по-третє, релігійною історією української еміграції як невід'ємною складовою загальної історії Української церкви та історії України.

У цьому сенсі визначається роль окремих громад конфесійпого різноманіття серед української діаспори.

По-перше, найбільша кількість вірян складає греко- католицька УКЦ, що об'єднує українців-католиків. Це найвпливовіша серед автономних церков у визначеному середовищі.

По-друге, визначене місце серед церковних конфесій, що сповідуються українцями-емігрантами, належить УПЦ, як відродженої в Україні у двадцятих роках минулого століття невід' ємної частина УАПЦ.

По-третє, відмічається і роль у релігійному житті українців у США протестантських церков, серед яких - Всеукраїнське євангельсько-баптиське братство і Українське євангельське об'єднання та П'ятдесятницьке братство Америки.

Заслуговують на увагу і наступні положення дослідниці І. Недошитко, врахування яких значно посилюють можливості збереження національної ідентичності американських підлітків українського походження: 1) про соціально- політичну функцію Церкви, яка, за словами авторки, реалізується «... через розробку та вдосконалення своєї соціальної доктрини з урахуванням умов життя у країні перебування; висвітлення доктрини в інформаційних виступах і зверненнях до народу; в проповідях священнослужителів, які коментують події, що відбуваються в світі, з позицій Церкви»; 2) про приклади практичного втілення намагань у цьому відношенні, як то: діяльність отця Степана (Біляка), який очолював УПЦ КП у США; заснування теологічної семінарії, культурного центру, архіву, бібліотеки, музею, та, особливо, меморіального храму святого Андрія Первозваного; оформлення у Саут-Бавнд-Бруці потужного центру православ'я, що отримав назву українського Єрусалиму в діаспорі, та постав «українським пантеоном» тощо.

Суттєво значимими, на наш погляд, є й загальні висновки до наукового допису. Можна виокремити серед них найголовніше: представники української діаспори в США змогли не тільки самовизначитися як повноцінна спільнота в країні перебування, а і увесь голос репрезентувати одну з найбільших когорт повноцінного представництво українства в світі з усіма ознаками носія української національної ідентичності зі сприйняттям притаманних цьому атрибутів[12].

У монографії Л. Біловус «Україномовна періодика у національно-культурному житті української діаспори США (1991-2017 рр.)» аналізується значення україномовної періодики у національно-культурному житті української діаспори включно з молодим поколінням. Крізь призму розгляду цілеспрямованих змістовних та інформаційних статей наголошується та обґрунтовується визначальна роль у збереженні національної ідентичності, по-перше, україномовних сімей, матерів та батьків. По-друге, узагальнюється у цьому ж сенсі значення української церкви, тобто, релігійного компоненту, як суттєвого у формуванні національної ідентичності. По-третє, визначається в окремому розділі роль діяльності закладів освіти, яким притаманна особлива змога у формуванні національного духу та подоланні національної відчуженості. По четверте, заслуговують на увагу аргументи стосовно значення загальноукраїнських публікацій в україномовній періодиці в опосередкованій підтримці демократії українського суспільства та відновленні національної пам'яті[13].

Досконало змістовно проблема була досліджена у статтях, виступах на конференціях різного рівня та дисертації О. Соболь «Духовно-культурні засади збереження національної ідентичності американських підлітків українського походження в освітніх закладах США».

У дисертації авторка побудувала виклад свого матеріалу в двох аспектах - теоретико-методологічне обґрунтування та показ практичних шляхів збереження національної ідентичності.

Слід зазначити, по-перше, важливість її власного озвучення використання нової понятійної термінології: «етнічне навчання», «предметно-мовне інтегроване навчання», «райдужна коаліція», «національна ідентичність». По-друге, наукова праця О. Соболь підготована на добротній джерельній основі. Зокрема, вивчені, проаналізовані, узагальнені та використані державні постанови та програми, а також документи недержавних громадських організацій про організацію освіти як загального характеру, так і стовно освітянської діяльності в діаспорному українському середовищі. Серед них - «Перехідна білінгвальна програма» та «Двостороннє мовне занурення», двомовні програми відродження рідної мови тощо. По-третє, використана сучасна теоретико-методологічна база. По-четверте, при підготовці та викладу матеріалів авторка у деякій мірі, з елементами полеміки, творчо підходила до наукових доробок провідних американських педагогів, праці яких дотичні за змістом до власного дослідження: Р. Пітерса, А. Каземіаса, Е. Бойєра, М. Гордон, П. Брімлоу та ін.

Серед доробок авторки щодо виконання цілі та завдань дисертації, на наш погляд, важливо відмітити наступне. Перше - схарактеризовані у повній мірі діяльність, розвиток та спрямованість Школи українознавства в українській діаспорі в США від зародження українського шкільництва до сучасного стану. Друге - доведена життєвість та непереможність головної місії існування Школи, яка визначається як формування націоналтної ідентичності підлітків українського походження, плекання рідної Української мови. Констатовано, що на початку цього століття проблема вивчення мови молоддю українського походження в освітніх закладах США стала надзвичайно важливою, адже лише знання мови дало змогу школярам оволодіти змістом українознавчої освіти, головною складовою якої є культурно-історична спадщина корінного населення. Третє - підкреслена роль діяльності Церкви, що опікується українським шкільництвом в громадах і вважає це своїм обов'язком. Четверте - встановлена загальна значимість української діаспори, яка протягом свого існування «... прагнула викликати інтерес молодого покоління до духовного багатства українського народу, його рідної мови, релігії та історії, тим самим поширюючи тісний зв'язок між поколіннями. Наочним прикладом є поклик, який, за спостереженням авторки, можна побачити в кожному випуску видань українською мовою в США - «Українські діти - в українських школах». П'яте - обґрунтувана можливість використання здобутків збереження національної ідентичності підлітків українського походження, що формуються у шкільництві США, в українських закладах освіти. Серед практичних рекомендацій заслуговують на увагу розроблені дисертанткою та запропоновані для використання у навчальному процесі методичні посібники[14].

Отже, дослідниця розглядала проблему з урахуванням сучасного життя України; сформульовані висновки співзвучні з сьогоденням - відстоюванням державності та суб'єктності України в світовому просторі. Авторські ідеї, на наш погляд, знайдуть застосування в розбудові національної освіти.

3. Питання підготовки успішної людини в закладах освіти

Зазначені у назві питання, на наш погляд, можна згрупувати у двох змістовних пунктах.

Перший характеризується наявністю досліджень, що своєю спрямованістю відображають важливі складові передумови формування успішної людини в освітніх закладах США. Другий присвячений безпосередньо вивченню досвіду розробки теоретичних засад та реалізації на практиці діяльності з означеної проблеми за своєю суттю в навчальних закладах різного рівня освіти.

Автори допису, що пропонується увазі, виходили з цих положень і тому першочергово проаналізували та узагальнили дисертацію І. Бахова «Тенденції розвитку полікультурної освіти у професійній підготовці фахівців Канади і США (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.)». Саме предмет дослідження дозволив розглянути полікультурну (поліетнічну) складову як невід'ємну ознаку успішності людини у суспільстві. Особливо це стосується підготовки такої категорії, як вчителі. Останні відіграють одну з найважливіших ролей у становленні успішної людини суспільства.

Заслуговують на увагу наступні положення, які отримали наукове обґрунтування у кваліфікаційній праці.

Перше стосується теоретико-методологічних аспектів щодо підходів до змісту полікультурної освіти. Дослідник характеризує її у кількісному та якісному розрізі і висуває необхідність інтегрування аналізу культурної неоднородности суспільств у Канаді та США з аналізом загалом освіти у цих країнах, що призведе до об'єктивних висновків.

Друге пов'язане з практичною підготовкою студентів- вчителів як не тільки носіїв необхідних навичок, але й як «передавачів» набутих знань з проблем полікультурної та професійної підготовки, що є невід'ємною складової інтегрованої педагогічної стратегії. Цьому повинна сприяти особливо шкільна педагогічна практика.

Третє положення випливає з перших двох та є їх органічно- послідовною квінтесенцією. Воно характеризується необхідністю використання особливої методики з певними правилами та інструкціями, а також інших, на відміну від загальноприйнятних, специфічних соціокультурних й організаційно-педагогічних умов у підготовці вчителя до професійної діяльності саме в полікультурному соціальному середовищі. До найважливіших віднесені наступні: запровадження цілісного підходу, що обумовлюється поєднанням теоретичних засад діяльності та навчально-виховної практики у педагогічному процесі з соціально-культурологічною спрямованістю змісту підготовки вчителя та полікультурному вихованні молоді на основі підтримки культурної різноманітності на всіх рівнях суспільства.

Наведені дані, їх науковий аналіз, узагальнення та висновки в цілому досить переконливо підтверджують статус полікультурної освіти як одного з головних чинників становлення успішної людини[15].

Безпосередньо вивченню конкретного досвіду педагогів США у розробці теоретичних засад та реалізації на практиці питань підготовки успішної людини в закладах освіти різних рівнів та ступенів присвячені дві наступних наукових розробки.

Зазначимо, що вже на початку другого десятиліття ХХІ століття науково-педагогічна спільнота та громадськість України отримала для ознайомлення праці у формі доповідей для виступів на вітчизняних і міжнародних конференціях, опублікованих статей, монографій та захищеної кваліфікаційної дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук П. Тадеєва. Саме в останній - «Теорія і практика організації навчання обдарованих школярів у США (20-ті роки XX - початок XXI століття)» - містяться фундаментальні висновки та рекомендації по можливості використання і впровадження американського досвіду в Україні.

З позицій цілей та завдань даного допису, автори виділяють для огляду лише деякі ключові моменти наукової праці П. Тадеєва, що пов'язані з розглядом сучасних теоретико-методологічних та практичних підходів науковцяв США до проблеми та досвідом шляхів їх вирішення на зламі ХХ - ХХІ століть.

Насамперед акцентується увага на тому, що з 20-х років минулого століття до початкових десятиліть нинішнього, діяльність науковців і педагогів США мала змістовну але суперечливу активність, якій було притаманне застосування різних підходів, пошук найбільш дієвих та довготривалих програм спілкування у процесі викладання та навчання учнів. Аналіз, що здійснив П. Тадеєв, та його висновки показують дієвість пошуків та інновації у дослідженнях сучасних провідних вчених, таких як; Б. Шор, Д. Корнел, А. Робінсон, В. Ворд з висвітлення принципів групування учнів за здібностями; Е. Спаркс, Т. Монако, Дж. Гуднер у формуванню концепції обдарованості; А. Фостер, С. Борен, С. Уітлок, Дж. Дасетл, Р. Копенгауер, Д. Макінтір, А. Старко, А. Сільверман, К. Еванс, С. Клайн по створенню ефективного законодавчого забезпечення освіти обдарованих та підготовці вчителів до роботи з цією категорією школярів, виробленню стратегій вчителів, батьків та психологів, які працюють з обдарованими. Цей перелік доповнений у процесі розгляду інновацій в організації навчання обдарованих учнів у сучасній школі США.

У дисертації підкреслено, що наразі у США діє ефективна система диагностики обдарованої шкільної учнівської молоді, а одним з шляхів її реалізації названо використання комплексного підходу до виявлення різних видів обдарованості.

Серед дієвих засобів, підходів і спеціальних освітніх програм та їх реалізації у вирішенні проблеми застосовуються наступні: а) тести учнівських досягнень, які виявляють математично, лінгвістично, артистично обдаровану молодь. На їх основі ще з початку 30-х років минулого століття проводять пошук талантів. Зміст тестів пов'язаний з чотирма етапами вивчення: відкриття (discovery), опис (description), розвиток (development) і розповсюдження (dissemination); серед сучасних досить поширеним є дослідження , що дозволяє тлумачити інтелектуальну діяльності школярів як когнітивний процес: це спричинило розроблення тестів, альтернативних тестам на IQ;

б) наведено також позитивний приклад реалізації програм пошуку обдарованих учнів у п'яти штатах (Каліфорнія, Філадельфія, Флорида, Коннектикут, Вірджинія), де дослідники застосували підхід Дж. Рензуллі, С. Ріс і Л. Сміта, що передбачав безперервне спостереження (принцип «турнікета») і охоплював широке коло учасників;

в) це стосується і використання портфоліо як засобу навчання, що потребує стимулювання фаховості вчителів, детермінування збільшення частотності використання предметних портфоліо. впровадження новітньої методики викладання і відповідного виконання нових вимог від учнів;

г) особливе значення для вчителів, які працюють з обдарованими учнями, дає введення практик прискореного навчання, що постало значимою новиною;

д) новітнім постав і специфічний підхід до інклюзивного навчання обдарованих дітей з особливими потребами.

Досконале ознайомлення з американським досвідом навчання з обдарованими дітьми, на думку П. Тадеєва, може стати одним із чинників підвищення якості освіти в Україні[16].

Узагальнене висвітлення фундаментальних положень та висновків з проблеми, що розглядається на часі, містяться в дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук О. Козьменко «Підготовка успішної людини в закладах вищої освіти США (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)». Кваліфікаційна наукова праця була успішно захищена у 2021 році на засіданні спеціалізованої вченої ради Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Авторка наголошує, що підготовка успішної людини являє собою багатоаспектний процес. Тому позитивного результату можливо досягти у ньому лише за умов поєднання особистого бажання і дій студента з наявністю отриманого ним позитива від цього. Утвердженню в суспільстві сприятиме і читка громадянська позиція доносити найбільшу користь суспільству при отриманні за це достатньо високої моральної та матеріальної задоволеності. Для досягнення всього цього потрібні спільні взаємно прийнятні дії студента, вищого закладу освіти, держави і суспільства.

О. Козьменко ґрунтовно вивчила і використала в своєму дослідженні законодавчі документи, які були тим чи іншим чином були пов'язані з підготовкою успішної людини у різні історичні періоди, та виокремила на їх основі як переваги, так і недоліки функціонування вищої освіти США.

Звернута увага на педагогічні аспекти підготовки успішної людини в американських закладах вищої освіти та на те, що чим більше проблема вивчається, тим більше питань виникає у досягненні успіху. Підтвердження цьому міститься у окремому розділі її дослідження, що відображає ретроспективу аналізу становлення системи вищої освіти крізь призму успіхів студентів.

Увагу привертають розділи дисертації, у яких розглянута організаційно-методична система та шляхи використання педагогічного досвіду з підготовки успішних студентів у контексті проекту стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2021-2031 роки.

Переконливою за змістом є складена модель-схема підготовки бакалавра у ЗВО та його становлення успішною' людиною. Модель по структурі відображає фокус-групи, етапи та змістовні характеристики. На етапі «Вступ» фокус-групою виступають абітурієнти, характеристика визначає умови вступу, програми та дорожню карту навчання. Етап «Адаптація» стосується першокурсників і характеризується системою допомоги студентам в адаптації та орієнтації' в навчанні та стратегії ВЗО включно з розробкою превентивних заходів щодо відсіву студентів із «групи ризику», моніторинг результатів. Етап «Утримання студентів у ЗВО та формування наполегливості у навчанні» (студенти другого-четвертого року навчання) містить в собі програми розвитку підтримки студентів, мотивацій, формування наполегливості, залучення до позанавчальної діяльності у ЗВО; активна робота Центрів успіху; стратегії' ЗВО щодо досягнення успіху студентів; профілактика виснаження студентів. Етап «Підготовка до завершення навчання та випуску» (студенти останнього року навчання) включає в себе програми оцінювання досягнень; організацію роботи з майбутніми працедавцями, стажування на виробництві. Кінцевим є п'ятий етап «Працевлаштування або навчання на наступному рівні освіти, досягнення успіху» змістовно характеризується як розробка та впровадження тренінгів та програм розвитку навичок ефективного пошуку роботи та працевлаштування, тренінгів з розвитку кар'єри, особистісного зростання, професійної' майстерності, профілактики професійного вигоряння, а також організації домовленостей та укладання договорів з підприємствами та ЗВО щодо партнерської'співпраці.

Загалом зазначимо, що висунута модель у своєму обґрунтуванні передбачає обов'язкове використання міждисциплінарного підходу.

Важливе значення у формуванні успішності особистості студентської молоді О. Козьменко відводить навчальним дисциплінам гуманітарного циклу. Ліберальна або гуманітарна освіта, за її визначенням, є унікальним дієвим засобом, що безпосередньо формує складові успішності при освоєнні їх в навчальному процесі. Дисципліни цього циклу, особливо англійська мова, по-перше, сприяють розширенню світоглядних уявлень; по-друге, є важливими для надбання навичок особистих спілкувань у цивілізованому суспільстві.

Значимими є і висновки про роль педагога в підготовці успішної людини при навчанні у ЗВО. Дослідниця підтверджує тези про те, що викладач є ключовою фігурою у цьому процесі, бо він здійснює керівництво стратегій щодо створення ситуацій успіху та прогностичних шляхів в їх позитивній реалізації. Звідсіля висунуто вимогу про необхідність постійного професійного вдосконалення кваліфікації викладачів, опанування ними новітніми здобутками сучасної педагогічної та суміжних з нею наук.

Особливість дисертації полягає і в тому, що авторка ґрунтовно виклала пропозиції з врахуванням власного досвіду про можливе впровадження ідей сучасної педагогічної науки й практики у США з проблеми в освітньому просторі України[17].

4. Напрямки первинного впровадження досвіду освітньої діяльності у США у вітчизняну практику.

Застосування досвіду навчальних освітніх закладів різних рівнів у США з означених авторами проблем, можливе лише за трьома, щонайменше, умовами: досконале ознайомлення з ним; бажання використати його; здійснити власний творчий підхід до нього.

Важливо пам'ятати: процес є багатогранним та досить складним.

Стосовно напрямків впровадження можливо виокремити попереднє первинне ознайомлення з програмами, навчальними посібниками та методичними рекомендаціями відповідно специфіки тем дослідження.

Наразі виокремлюємо лише ті, що є показовими, на наш погляд:

1. Навчально-методичні комплекси для студентів щодо досягнення успіху в опануванні іноземними мовами - «Іноземна мова спеціальності», «Правнича іноземна мова», «Ділова іноземна мова».

2. Посібники - «Теорія та методика ознайомлення підлітків з історією української освіти в діаспорі США», «Усна народна творчість для дітей молодшого та середнього шкільного віку», «Український фольклор і науковці інституту українських студій США», «Персонологія українознавчої освіти в шкільництві США (кінець ХХ - початок ХХІ ст.)».

3. Навчально-методичні комплекси для студентів- іноземців в Україні - «Лінгвокультурологічний практикум з англійської мови», «Основи навчання англійської мови студентів-іноземців в Україні»; методичні рекомендації для викладачів «Основи навчання англійської мови студентів з вадами слуху» і «Основи навчання англійської мови студентів з вадами зору», колективна монографія «Психолого- педагогічні основи лінгвокультурної адаптації студентів- іноземців в Україні».

4. Авторські навчальні програми - програма модульного курсу з культурознавства; комплексні програми з навчального курсу «Міжкультурна комунікація» для магістрів спеціальностей «Культурологія», «Іноземна філологія», «Міжнародні відносини», «Управління навчальним закладом», «Міжкультурна комунікація».

5. Полікультурні тренінги, лекції з курсів «Порівняльна педагогіка», «Історія педагогіки», «Педагогіка вищої школи», «Методика навчання іноземної мови», «Історія освітньо- виховних систем», «Міжкультурна комунікація», а також спецкурси з теорії і практики мовної освіти у вищих навчальних закладах.

Висновки

Розглянуті у розділі наукові праці своїм змістом відтворюють досвід діяльності закладів освіти США, що був накопичений на зламі ХХ - ХХІ століть. Автори допису розуміють складність своєї праці, яка пов'язана з бажанням донести якомога більше плідної інформації з тих проблем освіти та виховання, що хвилюють педагогічні кола та суспільну думку сучасної України. Висловлюють подяку читачам, яких зацікавить викладений матеріал і сподіваються на їх розуміння.

В останньому підрозділі окреслені лише початкові кроки використання досвіду. Безумовно багато залежить від викладачів і учнівської та стлентської молоді, але є й інші чинники суб'єктивного та об'єктивного характеру, є своя специфіка, традиції, власний досвід вітчизняних освітян. Врахування цього та інтегрований комплексний підхід до досвіду зарубіжних педагогів, на думку авторів, зможе підняти на нову щабель розуміння та вирішення означених питань.

Список використаних джерел

1. Романовська О. О., Романовська Ю. Ю., Романовський О. О. Досвід вищої освіти Сполучених Штатів Америки ХХ - XXI століття. Книга 1. Вінниця: Нова Книга, 2009. 264 с.

2. Товчигречка Л.В. Двомовна освіта в університетах США (кінець ХХ - початок ХХІ століття): автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. пед. наук: 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки; Сумський держ.пед. ун-т ім. А. С. Макаренка. Суми, 2012. 20 с.

3. Зіноватна, О. М. Мовна освіта у США в контексті мовної ситуації та мовної політики // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Житомир, 2010. С. 158-163.

4. Зайцева Н. Особливості змісту двомовного навчання в середніх школах США // Педагогіка вищої та середньої школи.Вип. 38. С. 311-315.

5. Мигалина З. І. Полікультурна освіта дітей мігрантів в США // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота. Ужгород,Вип. 2 (41). С. 169-171.

6. Орловська О. В. Полікультурна підготовка вчителя в Сполучених Штатах // Вісник Запорізького нац. ун-ту. Педагогічні науки. Запоріжжя, 2008. № 1. С.203-205.

7. Самойлюкевич І. В. Професійна підготовка вчителів іноземних мов до інноваційної діяльності в умовах інформаційного суспільства США // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Житомир, 2008. № 35. С. 115-119.

8. Сідун Л. Вирішення освітніх проблем національних меншин у вищій школі США // Наук. вісник Ужгородського нац. ун-ту. Серія: Педагогіка, соціальна робота. Ужгород,

2013. Вип. 34. С. 184-186.

9. Лук'янчук С.Ф. Двомовне навчання в громадських школах США: минуле та сучасний стан // Наукові записки. Серія: Психологія і педагогіка. Острог: Вид-во НаУ «Острозька Академія», 2007. Вип. 9. С. 290-299.

10. Білецька І.О. Двомовне навчання у середніх навчальних закладах США: міфи та реальність // World science.January. Vol.5. № 1(29), P. 15-20.

11. Крсек О. Є. Теорія і практика організації мовної освіти національних меншин в США (друга половина ХХ - початок ХХІ століття). [Текст] : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.01 /Крсек Ольга Євгеніївна; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. Київ, 2020. 530 с.

12. Недошитко І. Осередки збереження національної ідентичності української діаспори США [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/ 316497/44812/1/NEDOSHYTKO.pdf

13. Біловус Л.І. Україномовна періодика у національно- культурному житті української діаспори США (1991-2017 рр.): монографія / Тернопільський національний економічний університет. Тернопіль: ТНЕУ, 2017. С. 166, 169, 170, 353, 419-430.

14. Соболь О.М. Духовно-культурні засади збереження національної ідентичності американських підлітків українського

походження в освітніх закладах США. [Текст] : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Соболь Олена Миколаївна; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. Київ. 2021. 244 с.

15. Бахов І. С. Тенденції розвитку полікультурної освіти у професійній підготовці фахівців Канади і США (друга половина ХХ - початок ХХІ ст.) [Текст] : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.04 / Бахов Іван Степанович; ПрАТ ВНЗ «Міжрегіональна Академія управління персоналом», Київ, 2017. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2017. 624 с.

16. Тадеєв П. О. Теорія і практика організації навчання обдарованих школярів у США (20-ті роки XX - початок XXI століття) [Текст] : автореф. дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.01 / Тадеєв Петро Олександрович ; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. - Луганськ, 2012. - 40 с.

17. Козьменко О.І. Підготовка успішної людини в закладах вищої освіти США (друга половина ХХ - початок ХХІ століття). [Текст] : дис. ... д-ра пед. наук : 13.00.01 / Козьменко Олена Іванівна; Східноукр. нац. ун-т ім. Володимира Даля. Київ. 2021. 564 с.

Размещено на Allbest.ru