Український фольклор як чинник екологічного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: на прикладі зимової обрядовості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український фольклор як чинник екологічного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: на прикладі зимової обрядовості

Садовенко Світлана Миколаївна (Sadovenko Svitlana), професор кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ, кандидат педагогічних наук, доктор філософії, доцент, с.н.с., заслужений діяч мистецтв України, художній керівник зразкового художнього колективу Театру пісні "Ладоньки" Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва (Professor of the Department of Directing and Acting NACAM, candidate of pedagogical sciences, doctor of philosophy, Associate Professor, Senior Research Fellow, Honored Artist of Ukraine) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)Сьогодні вічна тема "людина - природа" стрімко загострюється і актуалізується. Проблема екологізації стає однією з умов збереження нашого Дому - планети Земля. Все більшої ваги набуває розгляд питань, що стосуються процесів екологічного виховання. Особливо актуальним постає проблема екологічного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку - саме того віку, коли дитина, як дослідник, щодня відкриває нове для себе у навколишньому світі. Тут варто пригадати думку В. Сухомлинського про те, що залучення перволітків до тісного спілкування з природою, до пізнання світу рослин і тварин, сприяє активному розвиткові працьовитості, доброти, милосердя, терпіння, які з раннього віку закладають основи майбутнього характеру людини.

Набуває актуальності ековиховання дошкільнят та молодших школярів на національно-культурних цінностях - традиційних народних святах, звичаях, обрядах, дитячому фольклорі, - в яких духовно- естетичне, музично-творче і, безсумнівно, екологічне виховання закладено на генетичному рівні.

К. Ушинський високо оцінював виховний потенціал народного фольклору, першим обґрунтував важливе положення педагогічної теорії - вимогу народності виховання, ввів у науковий обіг термін "народна педагогіка". В. Сухомлинський сформував концепцію виховання особистості на основі глибокого вивчення культурно-історичних традицій рідного краю. Питання народності виховання розроблялися відомими українськими просвітителями М. Грушевським, М. Драгомановим, М. Костомаровим, П. Кулішем, І. Огієнком. Особливо значущими для конституювання дошкільної педагогіки, заснованої на українських національних традиціях, стали роботи І. Блажкевич і С. Русової. дошкільник свято виховання

В українській народній педагогіці дитина - це неоціненна частка природи. Вихованням дитини займалася вся сім'я і вплив сім'ї на дитину був унікальний, а багато в чому й незамінний. Традиційно складалося так, що батьки несли головну відповідальність за виховання дітей, організацію життя родини, виконували соціально важливу роль найперших вчителів. Перебуваючи в сімейному колі, дитина була предметом виховання і водночас суб'єктом засвоєння традиційних норм співжиття та родинних взаємин. Особистість дитини формувалась у природних умовах, вихователі тут - найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. Тому існує тісний зв'язок дитячої поезії та фольклору з обрядами дорослих і молоді.

Цікавим є той факт, що перші заклади дошкільного виховання в Україні 1918 року мали назву дитячих захистків або захистів. Вже сама назва говорить про мету створення тих дитячих осередків - опіку, турботу й захист дітей. На той час це була одна з нових форм так званої санітарно-педагогічної інституції, злученою з школою, в якій знаходили притулок діти самого різноманітного віку. До їх складу входили захоронки ("ясла") для малечі до 4х років, дитячий садок для дітей 4-7 років, школа для дітей 7-12 років. З перших кроків становлення програма закладів освіти розглядала застосування національних традицій як засобу виховання дошкільнят. Тогочасний "План організації дитячих захистків (міських очагів)" наголошував, що "вся справа виховання і навчання повинна провадитись в наших українських захистах на національному ґрунті: діти співають свою рідну пісню, читають свою казку, люблять свою гру, кохаються в рідній мові" (Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання, 1918).

Пізнання дітьми природи, оточуючого середовища відбувається в активній діяльності. Діяльне засвоєння народної мудрості, в якій закладено оволодіння уміннями бережливого ставлення до довкілля, завжди посідало особливе місце у вихованні дитини з самого народження. Це зараджувало не тільки вдосконаленню індивіда через власне саморозкриття, а й зберігало самобутність української нації.

Чисельні пісні календарних та обрядових свят, ритуалів давали перші уявлення про навколишній світ, вчили шанувати працю, робити добро, бути милосердними, любити природу.

Взимку це були новорічні й різдвяні колядки і щедрівки, які адресувались господарям із щирими побажаннями щастя, здоров'я, всілякого гаразду. У Різдвяних та новорічних звичаях не лише підіймається високорелігійне і загальнолюдське почуття. В них глибоко виявляються колективно-громадське та національне почуття єдності, любов до праці, проявляються людські бажання, мрії, сподівання та найвищі чесноти - шанування людини, її пам'яті, розділення радості з іншими людьми та найкращі щодо них побажання-віншування.

Відомо, що багато змін зазнали наші предковічні традиції цього свята, проходячи часово-просторові зміни. Однак, характерною їх особливістю є те, що в основі різдвяних звичаїв донині збереглися відзнаки, які були пов'язані в далекі часи з хліборобським господарством, пастушеством. Прикладом може слугувати колядка "Ой учора ізвечора":

Ой учора ізвечора

Пасла Меланка два качора. (Двічі)

Ой пасла, пасла, загубила,

А шукаючи, заблудила. (Двічі)

Приблудилася в чистеє поле,

Аж там Василько плужком оре. (Двічі)

Ой оре, оре, жито сіє,

За ним те жито зеленіє. (Двічі)

Ой оре, оре, сам плуг заносить,

Йому Меланка їсти носить. (Двічі)

- Ой ти ченчику Васильчику,

Посію тебе в городчику. (Двічі)

Буду я тебе шанувати,

По тричі на день поливати. (Двічі)

Щосуботоньки проривати,

За русу косу затикати. (Двічі)



А з якою ніжністю й любов'ю звучать слова з Різдвяної пісні "Нова радість стала": "пастушки з ягнятком перед тим Дитятком на колінця припадають". Тут поруч з ековихованням нашими пращурами закладено зразок виховання справжньої людської гідності, моралі, любові до Батьківщини ("Славим Тебе, Царю, небесний Владарю, даруй літа щасливії цього дому Господарю. Цього дому Господарю і його родині, даруй літа щасливії нашій неньці Україні!") та любові до людини через любов до природи ("По всьому світі стала новина: Діва Марія Сина родила. Сіном притрусила, в яслах положила Господнього Сина" або "Небо і земля, небо і земля нині торжествують! Ангели й люди, ангели й люди весело празнують!").

Донині відома і улюблена сучасними дітьми й дорослими Новорічна гра "Коза". Вона наскрізно пронизана хліборобськими мотивами, а отже безпосередньо несе екологічне виховання дітей:

Де коза ходить, там жито родить,

Де не буває - там вилягає.

Де коза туп-туп, там жита сім куп.

Маскарад-ліцедійство "Водіння кози" з переодяганням та маскуванням, "подорожування Василя з Маланкою" частіше проводиться на Новий рік і рідше у ніч на "Маланки". Коза, за давніми віруваннями, уособлювала багатство, достаток, тому парубочі колективи ходили з Козою і розігрували з нею різні сценки. В Слобожанській Різдвяній грі "Коза" (Харківщина) вочевидь спостерігається турботливе ставлення до дідуся і до козуні-ласуні. А дібрані такі ласкаві слова як сінця, хлібця, молочка, капустки не можуть не привернути увагу і дітей-виконавців, і дорослих-слухачів:



Діти: Ми не самі прийшли, ми козу привели.

Дід: "Підійди ближче, вклонися нижче".

Діти: А-ну, козуню, гопки, гопки.

Ой, кізонька впала і хвостик задрала.

Дід: "Скрутилася, скрутилася, мабуть іздохла!

Що ж я буду робити без своєї козяки?"

Діти по черзі: Та не тужіть, діду. Давайте її полікуємо!

- Може їй сінця?

- А може їй хлібця?

- А може їй капустки?

- А принесіть їй молочка!

- Ну що, те молочко?

- Ласуня!

- А ну, козуню, гопки, гопки!

Парубок: Станьте у ряду я козу веду!

Коза бігає по хаті б'є рогами усіх, дівчата і хлопці сміються

Дівчина:

Ой, візьмися, козю, в боки

І покажи свої скоки

Коза танцює

Дівчина:

Скоч, козуню, до полиці,

Чи нема там паляниці

Коза скоче до полиці, бере паляницю, кладе в кошик парубку Скоч, козуню, до стола, Чи нема там пирога.

Збирає пироги

Дайте козі вівса,

А для нас ковбаса.

Дайте козі ячменю,

А нам грошей повню жменю.

Жінка:

Ось вам ковбаса,

Ось вам гроші.

Дівчата: Дякуємо! Бувайте хороші!

Одвічний мотив родинного благополуччя тісно пов'язувався з обрядом колядування. Нагадаємо, що слово "колядка" походить від імені богині неба Коляди, яка за легендою в цей день народжувала Нове Сонце. Щоб підтримати своє Світило, люди хором співали величальні пісні (які й іменувалися колядками, від назви сонця, Коляди) - Сонцеві, усім небесним богам - Місяцеві, Зіркам, Дрібному Дощикові. Люди раділи, ходили від хати до хати і поздоровляли один одного з відродженням Сонця, перемогою над темними силами. Отже, колядки - словесно- музичні твори, які виконуються на Різдво (зауважимо, з Різдва до 14 січня, старого Нового року) і прославляють господаря та його родину. Зазвичай у колядницьких колективах беруть участь лише хлопці.

Традиційні структурні елементи охоплюють заспів (основна частина колядки), приспів (рефрен), поколядь (або поспів). Типовими колядними заспівами є такі слова: "Ой чи є, чи нема пан-господар дома?" або: "Ми прийшли до тебе, / Пане господарю, / До тебе, до тебе. / Чи ти нам дозволиш / Заколядувати у тебе". Найвідомішим заспівом є "Добрий вечір тобі, пане господарю!" (див. нотний приклад 1).

За походженням колядки поділяються на народні й церковні. Щодо виконання - діляться на колядки дорослих, "громади молодців-хлопців", дівчат та дитячі. Для першої групи найбільш характерні хліборобські мотиви, які виховують у дітей обережне ставлення до землі, сонця, пробуджують бажання мати гарний майбутній врожай.

Нотний приклад 1

Добрий вечір Тобі, пане господарю, радуйся!

(Колядка)

Добрий вечір тобі, пане господарю,

Приспів (повторюється після кожного рядка):

Радуйся!

Ой, радуйся, земле, -

Син божий народився!

Застеляйте столи та все килимами, радуйся!

Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!

Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!

А що перший празник - то Різдво Христове, радуйся!

А що другий празник - Святого Василя, радуйся!

А що третій празник - Святе Водохреще, радуйся!

А що перший празник зішле тобі втіху,

А що другий празник зішле тобі щастя,

А що третій празник зішле всім нам долю,

Зішле всім нам долю, Україні волю.

Ряджені парубочі ватаги колядників (дівчата не вояжують) ходили і співали колядки для господаря, його дружини, дітей. Саме таке розмаїття мотивів колядок, адресування їх персонально кожному членові родини вирізняє український обряд колядування.

Наводимо мало відомі та втім дуже цікаві, на наш погляд, колядки/віншування), адресовані Господарю, пані Господині, парубку та панні дівчині.

Пану Господарю

Гой ти наш пане, пане Іване,

Дай Боже

У Тебе в домі так, як в раю:

У Тебе верби і ті груші родять,

У Тебе сини Вкраїні служать.

У Тебе воли все воловії,

У Тебе плуги все золотії,

У Тебе двори все муровані,

У Тебе столи калиновії,

А на них скатерті все шовковії...

Пані Господині

Ой ясна, ясна на небі зоря -

Гой, дай Боже.

Ой файна, файна у Йвана жона -

Гой, дай Боже.

І красовита і грошовита -

Гой, дай Боже.

По двору ходить, як сонце сходить -

Гой, дай Боже.

А в хату війде - як зоря зійде -

Гой, дай Боже.

Молодцю-паничу

За горою не дзвін дзвонить - Щедрий вечір.

Не дзвін дзвонить, місяць сходить - Щедрий вечір.

А на новій стайні огонь сяє, -

Щедрий вечір.

Там Іванко коника сідлає -

Щедрий вечір.

Єму матінка свічечку тримає -

Щедрий вечір.

Свічечку тримає і єго питає -

Щедрий вечір.

Куди ж поїдеш мій синочку -

Щедрий вечір.

Мій синоньку, мій Іваноньку -

Щедрий вечір.

Поїду, матінко, на Україноньку -

Щедрий вечір.

Собі по дівчиноньку, вам - по невістоньку -

Щедрий вечір.

Там дівчинонька богатая -

Щедрий вечір.

В будень ходить у блаваті -

Щедрий вечір.

А в суботоньку в оксамиті -

Щедрий вечір.

А в неділеньку в щирім золоті - Щедрий вечір.

Панні дівчині

Ой рясна-красна в лузі калина - Добрий вечір.

А ще найкраща в тата дитина -

Добрий вечір.

По воду йшла, як зоря зійшла -

Добрий вечір.

А з водою йшла, як місяць зійшов -

Добрий вечір.

В сінечки ввійшла - там люди сидять -

Добрий вечір.

Радочку радять, шапки знімають -

Добрий вечір.

Шапки знімають, її питають -

Добрий вечір.

Чи ти царівна, чи ти королівна -

Добрий вечір.

Татова дочка, гречна дівчина -

Добрий вечір.

Віншуємо дівчину, гречну панну -

Добрий вечір...

Особливо магічну силу має колядування дітей. В Україні з незапам'ятних часів вважалося, коли прийде в хату на велике свято першим хлопчик, то усе буде успішно, добре й прибутково. Віншувальників у всіх хатах вітали дуже радо, з любов'ю. Наші далекі предки вірували в першого "показника", яким мав бути хлопчик, що приходив на різдвяні свята. Кожна українська родина мала за велику честь його зустріти і обдарувати. А хлопчик мав прославляти у колядках господаря та його сім'ю: "Ми прийшли під вашу хату / З Новим роком вас витати. / Дай вам Боже, щастя-здоров'я, / І маєток в вашій хаті, / Многая літа!", розвеселити їх: "Коляд, коляд, колядниця, / Добра з медом паляниця, / А без меду не така, / Дайте, дядьку, п'ятака! / А п'ятак не такий / Дайте рубель золотий!", створити святковий, радісно-піднесений настрій та надати самому обряду величного характеру, як у колядці "Старий рік минає" (див. нотний приклад 2).

Старий рік минає

Колядка

Старий рік минає, Старий рік минає, Новий наступає, Новий наступає. Прощай, Старий роче, Прощай, Старий роче, Ми тебе не хочем, Ми тебе не хочем. Ми хочем Нового, Ми хочем Нового, Спаса родженого, Спаса родженого. А він буде кращим, А він буде кращим, Принесе нам щастя, Принесе нам щастя. І миру на світі, І миру на світі, Здоров'я всім дітям,

Здоров'я всім дітям!

Дитячі новорічні й різдвяні колядки і щедрівки виконуються окремими виконавцями, інколи невеликими гуртами, одноголосно з прикінцевими віршами-віншуваннями величально-побажального змісту і в сьогодення адресуються господарям із щирими побажаннями щастя, здоров'я, всілякого гаразду:

Задзвенів дзвін милозвучно

Попід небесами.

Новий Рік нам зближається,

Ось він перед нами.

Ми прийшли вам, господарю,

Бажання зложити.

Дай вам, Боже, в Новім Році

Щасливо прожити.

А старий рік най минає,

Най ся не вертає.

Най з ним лихо і нещастя

Повік пропадає.

З Новим Роком хай радіє

Вся ваша родина.

Най діточки ростуть ваші

Як в лузі калина.

Бажаєм вам, господарю,

Щасливої долі.

Добра в хаті, всім здоров'я,

Врожаю на полі.

Та бувайте здоровенькі

Наші браття й сестри,

Бо ми хочем це вінчання

В другій хаті нести.

Також під час Різдвяних свят колядки виконувалися і безпосередньо у церквах. В них переважали біблійно-релігійні мотиви з оспівуванням

Божого дитяти, страждання і мук Богородиці. Це коляди християнського змісту - музично-поетичні твори, які виконуються на Різдво, прославляють народження Божого Сина - Ісуса Христа і супроводжують різдвяні обрядові дійства:

По всьому світу стала новина:

Діва Марія Сина родила.

Сіном притрусила,

В ясла положила

Господнього сина.

Діва Марія Бога просила:

- В що ж би я Сина свого сповила?

Ти, Небесний Царю,

Пришли мені дари

Сьому дому господарю.

Зійшли Ангели з неба до землі,

Принесли дари Діві Марії:

Три свічі воскові,

Ще й ризи шовкові

Ісусови Христови.

Засіяла звізда з неба до землі,

Зійшли Ангели к Діві Марії.

Співають ій пісні,

Господній Невісті,

Радости приносять.

Вечір під Новий рік (13 січня) називається "другою колядою" або "Щедрим вечором". Усі обряди Щедрого вечора (з 13 на 14 січня) носять давній характер. У цей вечір, що до вечері під Новий рік, подаються й м'ясні страви, яких не вживали на "Святвечір". На Щедрий вечір, як і колись у давнину, проходять обрядові ігри з масками, що мають вигляд веселих забав. За церковним календарем, це день преподобної Меланії, у багатьох місцевостях у цей вечір молодь і сьогодні ходить "маланкувати", перевдягнувшись у ряджених, а один хлопець - у Меланку (Маланку).

Маланка переходить від хати до хати, співаючи з музиками Маланчину коляду. Під вікнами щедрувальники - вже й дівчата, вітають господарів з Новим роком, бажають їм усіляких гараздів.

Ефективність роботи з формування особливого ставлення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку до світу природи, любові до фольклору, звичаїв та обрядів свого народу, в яких закладена ця любов до природи, залежить від створення розвивального середовища та від екологізації різних видів діяльності дітей (ігрової, пізнавальної, музичної, мовленнєвої, образотворчої, трудової). Саме участь дітей у народних святах з використанням обрядових дійств безпосередньо у довкіллі, на майданчиках, сценах та навіть в групі спрямовує виховання дошкільнят на набуття ними необхідних екологічних знань, умінь, навичок різними формами і методами екологічної освіти, формує розуміння себе у світі, розвиває самостійність. Тому можна з впевненістю сказати, що виховання фольклором є ековихованням.

Щедрівки - це особливі пісні, за допомогою яких намагалися забезпечити гарний урожай, добробут, багатство. Щедрівкові дійства виконуються тільки дівчатами протягом тижня - від старого Нового року до Водохреща. Заходити до хат дівчатам не годиться, вони мають щедрувати під вікнами осель. Як в колядках, так і в щедрівках господарям зичать щастя, вдачі, за що господарі у свою чергу обдаровують щедрувальниць смачненьким чи грошима:

Прийшли щедрувати до вашої хати.

Приспів:

Щедрий вечір, добрий вечір!

Тут живе господар - багатства володар.

А його багатство - золотії руки.

А його потіха - хорошії діти!

Цікавим і не зовсім відомим прикладом може слугувати Слобожанська дитяча щедрівка "Щедрий вечір, добрий вечір", яку доцільно розігрувати в дитячому колективі як театральне дійство (див. нотний приклад 3):

Щедрий вечір, добрий вечір!

(Щедрівка)

Щед-рий ве-чір доб - рийве-чір Доб - рим лю-дям на здо-ро - в'я

5

Ши-ли ши-ли свит-ку Тай у ко-ро-ти - ли. Щед - рий ве-чір доб - рийве-чір

9

Доб - рим лю-дям на здо-ро-в'я. Авна-шо-ї Лє-ни тайне-че-са-на ко - са.

із

Щед-рий ве-чір, доб -рий ве-чір Доб - рим лю - дям на здо-ро - в'я.

17

Що ва-ри-ла що пек-ла не - си нам до вік - на. Що в дядь-ка дядь-ка



20

дя -ди -на глад-ка. Не хо-че ус-та - ти та щед-рів-ки да - ти. Щед-рий ве-чір

доб - рий ве - чір доб - рим лю - дям на здо - ро - в'я.

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!

Шили, шили свитку, тай укоротили.

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!

А в нашої Лєни та й нечесана коса.

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!

Що варила, що пекла, неси нам до вікна.

Що в дядька-дядька дядина гладка. Не хоче устати та щедрівки дати.

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!

Більш відомою є "Щедрівочка щедрувала":

Щедрівочка щедрувала,

До віконця припадала,

Меланочку викликала:

Вийди, вийди, Меланочка,

Поглянь, поглянь на кошару.

Лежать бички в три рядочки.

А корови - у чотири.

А овечки - як бджілочки.

Дайте, пане, цукерочки!

Нас небагато, три дівочки!

За ці вітання щедрувальників мають щедро обдаровувати.

Не менш важливим в еко-вихованні, зокрема дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, є спостереження за народним календарем та народними календарно-обрядовими святами. Вдосвіта на Василя (14 січня) тільки хлопчики оббігали найближчих родичів та сусідів і засівали їхні домівки зернами пшениці або жита, проказували при цьому вітання та побажання господарям, за що господар обдаровував посівальників подарунками. На Старий Новий рік (14 січня) ходять по хатах "посівальники". Посипальники, хлопці-підлітки, зайшовши до хати, посівають зерном і приказують: "Сію, сію, посіваю, / З Новим роком всіх вітаю!" та віншують:

"Ходе Ілля на Василя,

Несе пугу метяную.

Туди махне і сюди махне:

У полі ядро, а в дома добро.

Зроди, Боже, жито, пшеницю,

Усяку пашницю.

Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця!

На щастя на здоров'я та на Новий рік,

Щоб уродило краще, як торік,

Будьте здорові, з Новим роком! Дай, Боже!".

Варто звернути увагу на той факт, що дуже поширеним був звичай спалювати в цей день на городі, в садку чи на воротах сміття, що виносили з хати. Це було очищення своєї оселі, рідної землі від бруду, що накопичився за рік, що минає. Це є дуже суголосним сьогоднішньому дню і вимагає замислитись над тим, чи не пора і нам, сучасним, очистити свій Дім - Планету Земля - від накопиченого за роки бруду.

У вечорі Водохреща чільне місце посідають кутя і узвар. Перш ніж сісти до вечері, хату обкурювали ладаном і зіллям, скроплювали всі її закутки свяченою водою, заїдаючи при цьому ритуальним печивом - паляницею чи пирогом. На стінах усіх приміщень вивішували паперові хрестики або креслили їх креєкою чи тістом, замішаним на освяченій у церкві воді. Після такого обходу зачиняли двері і, помолившись, сідали вечеряти. Набрану опівночі воду зберігали за образами.

У щедрівках на Водохреще оспівувалася річка Йордан, в якій охрестився Христос, зображувалося життя Божої Матері (див. нотний приклад 4).

Нотний приклад 4

Ой, на річці, на Йордані

Українська щедрівка на Водохреще

Ой на річці, на Йордані.

Приспів: Щедрий вечор, добрий вечор,

Добрим людям на весь вечор!

Там Пречиста ризи прала.

Приспів.

Повісила на ялину.

Приспів.

Усім Святим поклонилися.



Приспів.

Промовляють разом: "Христос охрестився! В річці Йордані!".

З водою пов'язані обряди, приурочені до Богоявлення, Йордану або Водохрещ (19 січня). Після ранкового богослужіння в церкві процесія вирушала до річки чи водоймища. Тут попередньо прорубували ополонки, ставили з криги хрест (див. рис. 1 та нотний приклад 5).

"В переддень Водохреща всі християни йдуть в церкву святити посуд. Перед цим вони квітчають посуд - глечики, пляшки, баньки - різним оздобленням. Зазвичай це може бути "безсмертник" або сухі васильки - "щоб Бог милував від злої напасти". "Вечірня вода", освячена в надвечір'я Богоявлення, вважалася святішою, ніж на Водохреща, і вона "згидлива на всяке лихо" [https://24tv.ua/lifestyle/golodna_kutya_ traditsiyi_svyatoyi_vecheri_na_vodohreshha_n914487].

Саме Йордан-Водохрещі - це свято, присвячене чистителю і святителю давнини - воді, вигнанню зими та вшануванню і прискоренню приходу весни. І випускання голуба, чи іншого птаха під час освячення води, нині окуте християнським духом, а в давнину було провозвісником неба, прильоту птахів, прискоренню приходу весни. Вірування, що у новорічну та у Водохрещенську ніч бувають відкриті небеса для весни й води, що скоро підуть на землю "дрібні дощики", залишили свої сліди й у дитячому фольклорі.

Отже, традиційні свята зимового календарного циклу займають важливе місце в створенні екологічно-розвивального середовища для виховання дітей, зокрема дошкільного та молодшого шкільного віку. Еко- сутність народних колядок і щедрівок, їх оптимістичний заряд, світлий настрій, що підсилюється відповідними обрядовими, музичними, танцювальними, ігровими елементами та предметно-практичною діяльністю (народні вистави "Коза", "Вертеп", свята), їх спрямованість до основних житейських справ людини та її ціннісних субстанцій, "святково-романтична піднесеність над важкою буденною прозою" (В. Смікал), як у минулому, так і в сьогодення є основою їх глибокої вкоріненості у традиції української народно-побутової культури і "віддзеркаленням способу музичного мислення нашого народу" (О. Смоляк).

Зрозуміло, що дорослі виступають основним носієм соціального досвіту, культури і екокультури свого народу, питомим джерелом розвитку малюка. Те, що закладається з раннього та більш дорослого дитинства, залишається на все життя. Тут йдеться навіть не тільки про формування й розвиток знань, умінь та навичок дитини, а й про відношення дорослих як до самого маленяти, так і до навколишнього середовища та спільної діяльності в ньому.

Таким чином, цільове вивчення народних обрядів, їх розуміння, театралізація, постановки та залучення дітей дошкільного та молодшого шкільного віку до фольклорної діяльності, створюють педагогічні ситуації, в яких на матеріалі українського фольклору, зокрема, зимової обрядовості, складаються педагогічні умови щодо екологічного виховання та формування моральних мотивів поведінки у вихованців. Рухливі ігри, драматизації, спеціально організовані форми роботи, спільна діяльність дітей і батьків, спостереження за природою в природі сприяють пізнавальному розвиткові, утворюють умови для самостійної діяльності дітей у різних ситуаціях, розвивають і підтримують їх психологічне і фізичне здоров'я, виховують любов до своєї Батьківщини, рідної мови, культури свого народу. Впевнені, що повернення до свого етнокоріння допоможе зберегти українську традиційність, обрядовість, народну пісню і рідну землю.

Рис. 1. На фото:

Учасники зразкового художнього колективу Театру пісні "Ладоньки" Центру позашкільної роботи Святошинського району міста Києва (худ. кер. - С. Садовенко) на Водохреще в Нових Безрадичах, 2019 рік.

Размещено на Allbest.ru