До питання інтерпретації як складової сучасного театрального процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання інтерпретації як складової сучасного театрального процесу

Зайцева Ірина Єгенівна (Zaitseva Irina),

кандидат педагогічних наук (candidate of pedagogical sciences), доцент, доцент кафедри режисури та акторської майстерності НАКККІМ

(Associate Professor of Directing and Acting National Academy of Management of Culture and Arts) м. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Рубіж ХХ - початок ХХІ століття змінив життя театру на теренах країн СНД. Послабився ідеологічний контроль, була відмінена система централізації театрів, утворилися нові колективи, театри-студії, антрепризи, розширилися контакти, творчий взаємообмін з зарубіжними митцями, посилився фестивальний рух тощо. Надзвичайно вважливими стали професії менеджера і продюсера, здатних знайти спонсорів та інвесторів, організувати умови для створення міжнародних сценічних проєктів - "копродукції" (С. Мойсеєв).

Наш час - епоха постмодерну - привнесла певний "зсув" у світосприйнятті, що знайшло своє виявлення у рисах мистецтва постмодернізму, зокрема мистецтві театру. Різні аспекти цієї проблеми розглядає низка науковців, серед яких І. Безгін, О. Семашко, В. Ковтуненко [2], В. Белинский, Л. Соколов [3], Ю. Борев [4], Г. Драч [5] та багато інших.

Як відомо, у літературі, - а інсценізація прози (або поезії) є характерною тенденцією сучасного театрального процесу, - це коментаторство, цитування, тяжіння до іронії, увага до людини "нижче серця" тощо. На думку дослідників, в цих прийомах проявляється "відстежування всіх відтінків не найкращих сторін людської природи" [5, с. 343]. Таким чином, залишається констатація того, що "тріада "дух- душа-тіло", гармонізація основних частин яких завжди була однією з самих трагічних проблем людської цивілізації, розсипалася" [5, с. 344].

Постмодерн у мистецтві, зазначають теоретики, - заперечує сповідальність, не визнає психічного "зараження" глядацької аудиторії емоційним станом, настроями акторів під час вистави. А тому логічним є формування установки постмодерну позбавити твори мистецтва особистих переживань, не провокувати наплив різного роду емоцій і почуттів у реципієнта (глядача, слухача).

У цьому контексті важливе значення має виховна та естетична функції мистецтва театру.

Філософи, культурологи, мистецтвознавці, філологи найчастіше розглядають естетичну функцію мистецтва як процес формування творчого духу і ціннісних орієнтацій реципієнтів. У виховній - акцентують увагу на розумінні мистецтва як катарсису та формуванні цілісної особистості - це, вважаємо, одна з найактуальніших проблем для нової театральної аудиторії, серед якої більшість - молоде покоління.

Близькою до виховної є функція сугестії - мистецтво як навіювання та вплив на підсвідомість. Проте сугестивна функція не співпадає з виховною. У складні періоди історії сугестивна функція, на думку відомого ученого Ю. Борева, відіграє навіть провідну роль у загальній системі мистецтв [4, с. 132]. Підсумовуючи зазначене, можна стверджувати, що функція сугестії в реаліях сьогодення є домінантою процесу виховання сучасної аудиторії, зокрема молоді, засобами театру.

Поліфонія, поліжанровість художнього життя, відсутність табуйованих тем, сценічних прийомів певної естетики, авторських стилів конче потребує підготовленого глядача. Зрозуміло, це надто складний і довготривалий процес. Позитивний результат формування такого реципієнта залежить від професійних якостей всього творчого колективу. Важливим підсумком успішного руху в цьому напрямку є наявність "своєї аудиторії", яка знає, цінує, свідомо обирає репертуар саме цього конкретного театру, його дух, творчу атмосферу, "ауру таланту" представників акторського і режисерського цеху. виховний театр естетичний

Анкетування, спрямоване на вивчення естетичних пріоритетів, художніх оцінок, запитів аудиторії; живе спілкування - творчі зустрічі, творчі вечори; театральні капусники для широкого глядацького кола; "театральні бали" (на зразок легендарного театру Ж. Вілара) з презентацією, наприклад, прем'єрної вистави або ювілею легенди сцени, та інші форми діалогу з глядачем - також через Інтернет, переконані, сприятиме вихованню покоління з розвинутою потребою залучення до мистецтва театру. Осягнення його мови, стилістики, художньої краси розвивають сталий інтерес до сценічного таїнства, що здатне переродити особистість, відкрити мікрокосмос людської душі - "людину серця" (цілком імовірно, як певний ідеал).

Репертуарна політика сучасного театру повинна відрізнятися певною збалансованістю. Яскравими прикладами є поєднання класичних п'єс, найкращих зразків сучасної української та зарубіжної драматургії, інсценізацій талановитих прозових (або поетичних) творів, оригінальних сценаріїв, композиційно спроможних синтезувати в собі виразні засоби різних видів мистецтв, як, наприклад, кіно, музика, танець, з застосування новинок у сфері технічних засобів і технологій.

Успішними прикладами такої репертуарної політики є низка вистав, що стали подіями у вітчизняному театральному просторі. Це столичні вистави "Четверта сестра", "Московіада" режисера С. Мойсеєва, "Підступність і кохання", "Загадкові варіації" режисера А. Білоуса, "Сталкери" режисера С. Жиркова (Молодий театр), "Опискін. Фома!" режисера О. Лісовця, "Співай, Лола, співай" режисера Д. Богомазова (Театр драми і комедії на Лівому березі Дніпра) та інші твори і не тільки київських театрів.

Хоча в багатьох інтерв'ю наших українських митців можна почути думку, що саме глядач диктує репертуарну політику театру, своєчасно зауважити, що до вирішенні цього найважливішого для кожного сценічного колективу питання неможливо підходити однозначно. Орієнтуючись на комерційний успіх, вітчизняний театр, сьогодні, як ніколи, не має права забувати про свою духовну місію, вміння сформувати навколо себе культурне поле, проявляти готовність до високоестетичного діалогу зі своїм глядачем, вести за собою аудиторію, перетворивши її на прихильників справжнього мистецтва.

Творчі пошуки театрального колективу в цьому напрямку будуть пов'язані з таким поняттям, як інтерпретація [1; 6]. В науці теорія інтерпретації - розуміння сенсу - називається герменевтикою. Разом з гносеологією (теорія пізнання) і аксіологією (теорія цінностей) герменевтика складає частину філософської системи. Досліджень, присвячених проблемам герменевтики доволі багато, серед них праці таких авторів, як Т. Гундорова, С. Квінт, О. Колесник, Л. Левчук - представників української філософії та культурології, та зарубіжних теоретиків, зокрема М. Бахтіна, Ю. Борева, О. Лосева, С. Кошарного, М. Мамардашвілі, О. Павлова, П. Ріккера, Р. Рорті, Е. Тісельтона та інших.

За твердженням науковців, у реаліях нашого часу герменевтика являє собою сферу духовної діяльності, без якої мистецтвознавство не може осмислити свої задачі. Прагнучи до духовної інтерпретації тексту, розкриваючи сенс і значення тексту в культурі, герменевтика служить розвитку духовності в людині, передусім молоді, становленні її як особистості та суб'єкта культури [4].

Цілком очевидно, значення інтерпретації у процесі втілення художнього задуму на театральному кону важко переоцінити. Високохудожність - головний критерій будь-якого сценічного продукту - включає змістовну наповненість різних аспектів режисерської інтерпретації.

Отже, на нашу думку, якісний художній результат творчого процесу в сучасному театрі - це відчутний вплив сценічного твору на аудиторію. Він проявляється у синтезі морально-етичних, світоглядно-філософських, естетично-смакових та інших аспектів у виконанні виховної, сугестивної та естетичної функцій театрального мистецтва. Вершиною виховного ідеалу є пробудження людського в людині, здатності до співчуття, співпереживання, гуманних вчинків, розуміння першовартісності вічних пріоритетів - це совість, честь, гідність, громадянська свідомість, патріотизм.

Вважаємо, що в наш час саме такий поліфункціональний синтез є дієвим і результативним у процесі залучення нової аудиторії до мистецтва театру, ідентифікації себе як суб'єкта культури.

Використані джерела

1. Бараш Л.А. Интерпретация классики в постмодернистской культуре // Вестник Ленинградского государственного университета им. А.С. Пушкина. 2016. № 3. С. 247-257.

2. Безгін І. Театр і глядач в сучасній соціокультурній реальності / І.Д. Безгін, О.М. Семашко, В.І. Ковтуненко; Київський держ. ін-т театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. Київ: Наука, 2002. Ч. 1: Соціально-художні виміри українського театру: ретроспектива, стан, тенденції. 2002. 336 с.

3. Белинский В., Соколов Л. Постмодернизм - "четвертое измерение" отчуждения человека: Зб. наук. пр. / НАН України. Ін-т. філос. ім. Г.С. Сковороди, Вінницький держ. техн. ун-т / Ред.: В.С. Лук'янець, В.С. Ратніков. Вінниця: УНІВЕРСУМ - Вінниця, 2001. С. 110-114.

4. Борев Ю. Эстетика. 4 изд., доп. М.: Политиздат, 1988. 496 с.

5. Культурология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под науч. ред. д.ф.н., проф. Г.В. Драча. 2 изд. доп., пер. Ростов н/Д. : изд-во "Феникс", 1999. 608 с.

6. Форд А.С. Эстетические аспекты трансформации режиссерской профессии // Вестник Московского государственного университета культуры и искусств. 2015. С. 232-236.

Размещено на Allbest.ru