Історіографія розвитку коучингу як інноваційної освітньої технології в підготовці майбутніх учителів початкової школи (кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра педагогіки та освітнього менеджменту ім. Богдана Ступарика

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Історіографія розвитку коучингу як інноваційної освітньої технології в підготовці майбутніх учителів початкової школи (кінець ХХ ст. - початок ХХІ ст.)

Савчук Борис Петрович

доктор історичних наук, професор

Білавич Галина Василівна

доктор педагогічних наук, професор

Прокопів Любов Миколаївна

кандидат педагогічних наук, доцент

Анотація

Сучасна компетентнісна парадигма вищої освіти зміщує акценти із процесу навчання на його результат. Це актуалізує реформування системи вищої освіти на принципах пріоритетності здобувача освіти; модернізацію структури, змісту та організації освіти на засадах компетентнісного підходу; створення і забезпечення можливостей реалізації різних освітніх моделей і технологій; тощо. За таких умов освітній коучинг як інноваційна технологія може стати одним із важливих чинників, здатних істотно вплинути на розв'язання низки завдань професійної підготовки вчителів початкової школи. Задля всебічного вивчення та ефективного застосування будь-якої інноваційної технології у фаховій підготовці майбутніх учителів, необхідно розуміти її генезу, становлення та ідейні витоки, особливості розвитку тощо. У статті представлено історіографію наукової проблеми, репрезентовану окремими західними студіями, доробком української компаративістики, вітчизняними фаховими та науково-педагогічними працями, а також авторськими науковими здобутками. Характер і особливості розвитку українського коучингового науково-педагогічного дискурсу зумовлюються і стимулюються процесами інтеграції у європейський освітній простір, труднощами реформування національної системи вищої освіти, зростанням зацікавленості в ефективних інноваційних технологіях навчання і професійної підготовки, вимогами ринку праці, глобалізацією, світовою пандемією, а сьогодні ще російською агресією, що спричинила чергові виклики, які постали перед ЗВО, тощо. На цьому тлі посилюється тенденція щодо вивчення інноваційних освітніх технологій та їхнє творче впровадження в освітній процес України. Предметний аналіз студій із теорії і практики використання коучингу у ЗВО передбачає подальше зосередження нашої уваги на з'ясуванні комплексу проблем розвитку педагогічного та освітнього коучингу.

Ключові слова: коучинг, історіографія, вища освіта, науковий дискурс, західні студії, професійна підготовка вчителів початкової школи, інноваційні технології, українська компаративістика, глобалізація вищої освіти.

Savchuk Borys Petrovych Doctor of Historical Sciences, Professor, Professor of the Department of Pedagogy and Educational Technologies named after B. Stuparyk, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk

Bilavych Halyna Vasylivna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Professor of Department of Primary Education, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk

Prokopiv Liubov Mykolaivna Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Head of Department of Pedagogy and Educational Management after Bohdan Stuparyk, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk

HISTORY OF THE DEVELOPMENT OF COACHING AS AN INNOVATIVE EDUCATIONAL TECHNOLOGY IN THE TRAINING OF FUTURE PRIMARY SCHOOL TEACHERS (LATE XX CENTURY EARLY XXI CENTURY)

Abstract

The modern competency-based paradigm of higher education shifts the focus from the process of learning to its outcomes. This necessitates the reform of the higher education system based on the principles of learner priority; modernization of the structure, content, and organization of education on the basis of a competency-based approach; creation and provision of opportunities for the implementation of various educational models and technologies, etc. Under these conditions, educational coaching as an innovative technology can become one of the important factors capable of significantly influencing the solution of a number of tasks in the professional training of primary school teachers. For comprehensive study and effective application of any innovative technology in the professional training of future teachers, it is necessary to understand its genesis, formation, ideological roots, development characteristics, etc. The article presents the historiography of the scientific problem represented by individual Western studies, achievements of Ukrainian comparativistics, domestic professional and scientificpedagogical works, as well as author's scientific achievements. The character and peculiarities of the development of Ukrainian coaching scientific-pedagogical discourse are conditioned and stimulated by the processes of integration into the European educational space, difficulties in reforming the national higher education system, growing interest in effective innovative teaching and training technologies, labor market requirements, globalization, world pandemic, and today's Russian aggression, which have posed new challenges for higher education institutions, etc. Against this background, there is an increasing trend towards the study of innovative educational technologies and their creative implementation in the educational process of Ukraine. The subject analysis of studies on the theory and practice of coaching use in higher education institutions implies further focusing our attention on elucidating the complex of problems in the development of pedagogical and educational coaching.

Keywords: coaching, historiography, higher education, scientific discourse, Western studies, professional training of primary school teachers, innovative technologies, Ukrainian comparativistics, globalization of higher education.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасна компетентнісна парадигма вищої освіти зміщує акценти із процесу навчання на його результат. Це актуалізує реформування системи освіти на принципах пріоритетності людини; модернізацію структури, змісту та організації освіти на засадах компетентнісного підходу; створення і забезпечення можливостей реалізації різних освітніх моделей і технологій; забезпечення випереджувального характеру підвищення кваліфікації педагогічних, науково-педагогічних і керівних кадрів відповідно до потреб реформування системи освіти та викликів сучасного суспільного розвитку [4]. За таких умов освітній коучинг як інноваційна технологія може стати одним із важливих чинників, здатних істотно вплинути на розв'язання низки завдань освітнього та соціального розвитку України загалом та професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи зокрема. Задля всебічного вивчення та ефективного застосування будь-якої інноваційної технології, зокрема й коучингу, у фаховій підготовці майбутніх учителів, необхідно розуміти її генезу, становлення та ідейні витоки, особливості розвитку тощо. Цьому великою мірою сприяють і глобалізаційні процеси у вищій освіті, про що засвідчують надбання української компаративістики, автори активно вивчають проблеми інтернаціоналізації вищої освіти закордоння [13], їхні праці, що з'явилися наприкінці ХХ ст., уможливили вітчизняним компаративістам проаналізувати феномен коучингу у вимірі вищої освіти як складний, багатоаспектний, динамічний, суперечливий процес, що видозмінюється під впливом стрімко змінюваних соціокультурних умов, однак зберігає ключову ознаку є важливою інноваційною технологією, що забезпечує організацію вищої освіти на засадах компетентнісного підходу, створює можливості для професійного розвитку майбутніх учителів початкових класів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наука закордоння представила широкий спектр студій, присвячених коучингу (М. Аткінсон [16], М. Доуні [19], Р. Ділтс [18], М. Паркін [20], Е. Парслоу, М. Рей [21], Дж. Уїтмор [22] та ін.), які, окрім іншого, мають міждисциплінарний (стосуються галузей освіти, менеджменту, бізнесу, спорту та ін.), а також науково-популярний характер. Українські вчені, зокрема і компаративісти (Н. Білик, Н. Любченко [16], І. Голіяд [16], Н. Горук, О. Нежинська, С. Романова [16], В. Сидоренко [16], О. Соколова, В. Тименко, Т. Чернова [16], О. Шевчук та ін. [16]), опираючись на розроблені зарубіжними вченими наріжні науково-теоретичні засади й технології коучингу у вимірі їх використання в освіті, психології, менеджменті, спорті, бізнесі, інших суспільних сферах, зробили свій внесок у розробку підходів і засобів використання коучингу в різних закладах освіти, зокрема й у вищих. Утім, проблему, яка означена в назві статті, вітчизняні вчені не аналізували.

Мета статті висвітлити історіографію розвитку коучингу як інноваційної освітньої технології в підготовці майбутніх учителів (кінець ХХ ст. початок ХХІ ст.).

Виклад основного матеріалу

коучинг інноваційний освітній учитель

В Україні вивчення коучингу розпочалося на початку 2000-х рр., сьогодні українська компаративістика збагатилася численними працями, у яких учені аналізують різні інноваційні освітні технології в закладах вищої освіти (ЗВО), зокрема й коучингові. Як учені-теоретики, так і фахівці-практики активно осмислюють напрацьовані в західному дискурсі філософію і технологію коучингу, творчо адаптують їх до освітніх реалій, потреб і викликів, які стоять сьогодні перед українською вищою педагогічною освітою. Доцільно виокремити декілька пріоритетних напрямів дослідження цього феномена: міжгалузевий, який стосується використання коучингу у сферах управління, менеджменту, бізнесу, керівництва підприємством тощо; освітньо-педагогічний, який відображає вивчення коучингової проблематики педагогічною наукою та використання технології коучингу в розвитку національної системи освіти України, а також вивчення проблеми використання коучингових технологій у ЗВО педагогічного профілю.

У структурно-тематичному вимірі два останні вектори наукових досліджень доречно об'єднати, позаяк вони охоплюють низку взаємопов'язаних векторів студій про застосування коучингу в закладах освіти різних типів і на різних рівнях освіти, зокрема й вищої (у підготовці бакалаврів, магістрів педагогіки, докторів філософії), у системі післядип-ломної освіти і підвищенні кваліфікації фахівців тощо. Паралельно або в контексті цієї проблематики вчені досліджують комплекс проблем, що стосуються формування коучингової компетентності здобувачів вищої освіти; адаптації технології коучингу в освітній процес; застосування коучингу в розвитку стосунків між учасниками освітнього процесу; удосконалення управління освітніми системами різних рівнів; розв'язання проблем, пов'язаних з особистісним розвитком у системі освіти дорослих, підвищення кваліфікації вчителів початкової школи тощо.

Історіографічний аналіз засвідчує: в українському дискурсі коучинг вивчається на міждисциплінарний основі. Зокрема, нагромаджено значний пласт праць, що розкривають його як дієвий чинник і складник концепції управління людськими ресурсами та розвитку менеджменту, підприємництва, бізнесу тощо [10]. Їхні автори всебічно аналізують теорію і практику використання коучингу в плануванні, доборі, адаптації, мотивації, навчанні, моніторингу діяльності працівників різних галузей суспільного виробництва. Ці наукові надбання мають істотний вплив і на розвиток педагогічного коучингового дискурсу, наприклад, його доцільно творчо застосовувати в процесі розроблення стратегій упровадження коучингу в підготовку майбутніх учителів початкової школи у ЗВО. Окрім іншого, продуктивним є розгляд коучингу як інноваційної технології поточного та перспективного управління закладом шкільної освіти, що сприяє актуалізації та мобілізації внутрішніх ресурсів, розвитку знань, здібностей, умінь учителів щодо освоєння ефективних педагогічних стратегій, підвищення мотивації, створення атмосфери взаємодопомоги і творчості, стимулювання ініціативності й відповідальності за виконання завдань [10]. Із таких позицій цікавими є праці про підвищення ефективності управлінської діяльності керівників закладів освіти за допомогою коучингу. Автори І. Петровська, Р. Бала розкривають його потенціал як засобу сприяння, допомоги людині в пошуку власних рішень і подолання складних ситуацій; інструмента оптимізації людського потенціалу та професійної діяльності; чинника цілеспрямованої підтримки особи, що прагне до професійного особистісного зростання, підвищення ефективності свої діяльності; продуктивної інноваційної технології розвитку комунікації учасників процесу виробництва та обслуговування, удосконалення їхньої професійної діяльності за умови постійної зміни ситуації, що вимагає ухвалення швидких оптимальних рішень, збереження емоційної рівноваги тощо [10]. Ми ж екстраполюємо ці функції та можливості коучингу як інноваційної освітньої технології і в практику професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи.

За результатами вивчення джерельної бази доходимо висновку: з одного боку, українські компаративісти, спираючись на доволі обмежене коло західних студій, цілком обґрунтовано представляють доволі подібні між собою інтерпретації та підходи щодо використання теорії і практики коучингу в організації освітнього процесу ЗВО та в особистісному розвитку і професійній підготовці здобувачів вищої педагогічної освіти. З іншого боку, у вимірі сучасного наукового плюралізму існує доволі широкий спектр розуміння самої квінтесенції коучингу [9-10]. Це відповідним чином позначається на якості та результатах студій у плані адекватного трактування сутнісних аспектів теорії і практики коучингу як інноваційної технології.

Історіографічний аналіз низки репрезентативних спеціальних науковопедагогічних праць із теорії і практики використання коучингу у сфері вищої освіти дає підстави висвітлити дворівневу систему координат аналізу українського науково-педагогічного коучингового дискурсу: «по горизонталі», що відображає загальну динаміку його розгортання (виявляється в кількості праць та їх змістовно-тематичній спрямованості); «по вертикалі», що передбачає визначення ключових підходів, векторів вивчення феноменів педагогічного та освітнього коучингу. Розгортання науково-педагогічного дискурсу по горизонталі показує, як після появи перших науково-популярних публікацій початку 2000-х рр., що давали загальну характеристику коучингу, посилився вектор його співвіднесення передусім із неформальною освітою (курси підвищення кваліфікації, професійна перепідготовка, навчання на підприємствах). Паралельно зростала увага до вивчення можливостей упровадження коучингових ідей і технік у систему середньої освіти та особливо післядипломної педагогічної освіти [11-12]. У 2010-х рр. однією з пріоритетних стала тенденція нагромадження науково-методичних публікацій, у яких педагоги-практики та представники адміністративнокерівного складу закладів освіти ділилися методичними розробками уроківпрезентацій із використанням елементів коучингу, досвідом організації і проведення коучингових сесій [10]. Із середини 2010-х рр. почала виразно домінувати тенденція зростання студій із теорії і практики застосування інноваційних технологій коучингу в системі ЗВО [3]. Поряд із науковими теоретичними розробками (І. Голіяд, Т. Чернова, 2016 [3]; О. Нежинська, В. Тименко, 2015 [5]; та ін.), коучинг як різновид інноваційних освітніх технологій став предметно висвітлюватися в навчально-методичній літературі з педагогіки вищої школи (О. Захарова, 2020; А. Ківшик, Т. Чернова, 2015; Л. Мартинець, 2015; Б. Савчук, Ю. Душенко, 2020; та ін.) та, як і інші освітні технології, посів своє місце в комплексних дослідженнях із проблеми підготовки майбутніх фахівців у ЗВО [2; 11; та ін.) (окремі наші праці присвячені використанню інноваційних технологій на засадах коучингу в професійній підготовці майбутніх учителів початкових класів [9; 10; 17]).

На такому тлі розгортався науково-педагогічний дискурс по вертикалі, що виявилося в дослідженні власне педагогічного коучингу та освітнього коучингу. Можемо визначити такі основні, дещо умовні й пов'язані між собою, вектори вивчення цих феноменів: «технологічний»; «комунікаційний»; компетентнісний; системний (інтегральний). Так, прихильники «технологічного» напряму в найбільш характерному (типовому) форматі визначають педагогічний коучинг як технологію постійного вдосконалення професіоналізму педагогічного працівника, що сприяє ефективній партнерській взаємодії суб'єктів освітнього процесу та спрямована на досягнення ними цілей, забезпечення самостійності і ефективності в ухваленні рішень особистісного й професійного характеру [3, с. 107]. У такому ж вимірі з опорою на західні студії автори розглядають його як інноваційну технологію розвитку, що уможливлює «переміститися зі зони проблеми в зону ефективного рішення», тому використання коучингового підходу уможливлює підвищення рівня продуктивності освітнього процесу та прискорення особистісного розвитку і професійного вдосконалення його суб'єктів [14, с. 195-196].

Українські автори коучинг трактуються як ефективну технологію науково-методичного супроводу [12, с. 3]; технологію керівництва, що акцентує на розвитку природних і набутих здібностей і досвіду людини для досягнення нових цілей [2, с. 9]; один із важливих інноваційних інструментів (підходів, технологій тощо) формування і розвитку професійної компетентності науково-педагогічного працівника ЗВО [3; 10; та ін.]. Він органічно відповідає сучасним суспільним викликами, вимогам вищої школи та ринку праці. Доцільність його всебічного вивчення і творчого використання зумовлюється зростанням складності та різноманіттям завдань і викликів, що стоять перед національною системою професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи, ці освітні завдання неможливо розв'язати лише на основі традиційних (зазвичай консервативних) теоретичних парадигм і практичних методик. Щораз більша конкуренція на ринку освітніх послуг зумовлює потребу розробки нових освітніх програм та методологій їх упровадження в практику.

У рефлексіях представників «комунікаційного» вектора педагогічний коучинг у контексті організації освітнього процесу у ЗВО тлумачиться як:

взаємини між викладачем і студентами, коли викладач ефективно організовує процес пошуку студентами найкращих відповідей на запитання, що їх цікавлять, допомагає їм розвиватися, закріплювати нові навички і досягати високих результатів у майбутній професії [8];

творче партнерство, що дає змогу реалізувати особистісний і професійний потенціали людини та забезпечує когнітивні, емоційні, поведінкові зміни, які сприяють досягненню цілей і збільшенню продуктивності праці [8; 12];

взаємини між викладачем і студентами, де викладач ефективно організовує процес пошуку студентами найкращих розв'язань їхніх завдань і таких чином сприяє їх утіленню в життя та підвищенню рівня професійного розвитку майбутніх фахівців [5];

один із ресурсних аспектів педагогічної діяльності, що передбачає виведення взаємин між викладачем і здобувачем освіти на новий рівень міжособистісної взаємодії на основі зацікавленості, співпраці та гнучкості, розділеної відповідальності за результати комунікативного розвитку кожного суб'єкта коучингової взаємодії [3, с. 25];

процес партнерської взаємодії (психолого-педагогічний супровід здобувачів вищої освіти, проєктна діяльність), спрямованої на досягнення результату, мети [12; 14];

новаторський тип взаємин і педагогічної співпраці між викладачем та студентами; особливе підтримуюче ставлення до здобувача, згідно з яким він сам досягає мети та розв'язує проблеми і реалізує власні здібності й можливості; різновидвид індивідуальної підтримки і підвищення персональної ефективності; засіб сприяння, допомоги в пошуку власних рішень за будь-яких складних ситуацій [14, с. 195-196];

сукупність способів і прийомів впливу коуча на особистість педагогічного працівника і здобувача освіти, що орієнтовані на застосування активних методів суб'єкт-суб'єктної взаємодії задля виявлення потенціалу й розвитку їхньої професійної компетентності [15];

процес допомоги суб'єктові в поліпшенні кількісних або якісних характеристик його діяльності; низка засобів, які допомагають людині в процесі праці наблизитися до своїх потенційних можливостей, зрозуміти свою роль, завдання [2, с. 9] та ін.

Науковці В. Сидоренко та ін. селф-коучинг описують як одну «з технологій підготовки педагога НУШ, творчого, з інноваційним типом мислення, умотивованого, компетентного. Технологія педагогічного самонаставництва, професійної самореалізації і самовдосконалення, яка ґрунтується на прийняті педагогом відповідальності за власні думки, дії, розвиток власного професіоналізму, педагогічної творчості і майстерності за індивідуальною освітньою траєкторією» [11, с. 2]. Н. Білик та Н. Любченко педагогічний коучинг трактують як ефективну технологію професійного розвитку вчителя в системі підвищення кваліфікації [1]. Як бачимо, у наведених вище тлумаченнях науковців представників «комунікаційного» вектора, які проєктуємо і на професійну підготовку вчителів початкової школи, чітко відстежуємо два акценти: актуалізовано діалогічну партнерську співпрацю, зокрема, між викладачем і студентом, наголошено на впливі, допомозі з боку науково-педагогічного працівника, який виконує функції коуча в особистісному і професійному зростанні здобувача освіти. Кожен з означених векторів не виявляється в чистому вигляді: вони взаємопов'язані між собою, адсорбують різні елементи один одного. У такому контексті елементи комунікаційного і технологічного векторів інтегруються в тлумаченні педагогічного коучингу як технології, що ґрунтується на організації викладачем ЗВО ефективної міжособистісної комунікації зі студентами у формі індивідуальних занять, консультацій, науково-освітніх проєктів для мотивування та визначення мети їхньої навчальної діяльності, її планування для здійснення ефективних дій, подальшої реалізації плану та завершення (рефлексії) [7]. Такий же «синтез» наявний у «компетентнісному» векторі трактування педагогічного коучингу. Як приклад відзначмо розгляд коучингу в контексті формування дослідницької компетентності в майбутніх докторів філософії як форми науково-методичного супроводу, що інтегрує тренінгові технології, спрямовані на мобілізацію внутрішнього потенціалу та розвиток професійних знань, умінь, здібностей, обізнаності щодо викорис-тання інноваційних стратегій, метатехнологій задля формування професійної компетентності та підвищення ефективності різних видів наукової, дослідницької та освітньої діяльності [6].

Зважаючи на цілісність, універсальність феномена коучингу імпонує «системний» («інтегральний») вектор його трактування. Зокрема, у вимірі професійно-особистісного розвитку вчителя у сфері післядипломної освіти В. Сидоренко розглядає його як систему андрагогічних, акмесинергетичних принципів і прийомів, які сприяють розвитку потенціалу особистості та групи спільно працюючих людей (команди, організації) та забезпечують максимальне розкриття і ефективну реалізацію цього потенціалу [12, с. 3-4].

У такому ракурсі педагогічний коучинг у системі вищої педагогічної освіти передбачає системність, вертикальну і горизонтальну цілісність неперервного освітнього процесу; інтеграцію формальної, неформальної та інформальної освіти, навчальної, практичної і самоосвітньої діяльності; урахування змісту навчальних потреб педагога на різних стадіях життєвого циклу; єдність професійної, загальної і гуманітарної освіти [12, с. 3-4]. Такий цілісний системно-інтегративний підхід відповідає формувально-професійній спрямованості та ідейному і технологічному потенціалу використання педагогічного коучингу в професійній підготовці майбутніх учителів початкової школи [10]. Рецепцію цілісного системного осмислення феномена коучингу передбачає популярний науково-дослідницький підхід його вивчення в контексті педагогічного супроводу. Він доволі продуктивний, адже використання теорії та практики коучинг для супроводу майбутнього фахівця може забезпечити послідовність, системність і цілісність процесу професійної підготовки, починаючи від моніторингу вихідних знань і навичок та завершуючи добором ефективних методик формування фахової компетентності і визначення результатів досягнення запланованих цілей, згідно з освітніми нормативами і стандартами. Поряд із поняттям «педагогічний коучинг», в українському науково-педагогічному дискурсі утвердилося поняття «освітній коучинг» («коучинг у сфері освіти»), яке співзвучне зі згадуваними англомовними відповідниками «Education Coaching», «Educational Coaching», «Еdu-Сoachmg». Подекуди вони вживаються як майже тотожні, але загалом у спеціальних студіях досить чітко розрізняються в сутнісно-змістовій площині (більш докладно про це у нашому монографічному дослідженні [10].

У теорії і практиці сучасної педагогіки домінує тенденція щодо опису згаданих та інших «традиційних» методів коучингу та їхньої адаптації в освітній процес вищої школи (див., напр.: (Відлацька О., 2018 [2]; Парслоу Е., & Рей М., 2003 [21]; Поберезька Г. Г., 2017 [7]; Романова С. М., 2010 [8]; та ін.)), водночас вони зазвичай виражаються в категоріях сучасної педагогіки та структуруються як технології педагогічного супроводу, що в акумульованому вигляді можна представити в таких етапах і їхньому змістовому наповненні: цілепокладання (визначення цілей); діагностично-прогнозувальний (фіксація і обговорення проблем з позиції здобувача освіти, мотивація на їхнє розв'язання), планувально-проєктувальний (моделювання ситуацій, відповідальність за розв'язання проблем; діяльнісний (за опосередкованою допомогою коуча-викладача майбутній учитель самостійно просувається обраним шляхом); рефлексивний (обговорення успіхів, помилок і їхніх причин, визначення перспектив подальшого розвитку) [9]. Продуктивними і перспективними видаються розробки українських учених, які розглядають коучинг як метод і технологію професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи в контексті її реформування, а також як модель коучингового портфоліо, яку визначаємо як «портфель особистих досягнень» майбутнього вчителя початкових класів, що визначає, яким чином і наскільки успішно здобувач освіти просувається власною траєкторією саморозвитку та набуває необхідних професійних компетентностей.

Висновки

Представлений у західних студіях і вітчизняних фахових та науково-педагогічних працях досвід, а також результати авторської дослідницько-експериментальної роботи, досвід використання освітніх коучингових технологій у професійній підготовці вчителів початкової школи дають підстави стверджувати, що застосування коучингу у ЗВО слугує професійній підготовці майбутніх учителів початкових класів для успішного впровадження Концепції НУШ. Характер і особливості розвитку українського коучингового науково-педагогічного дискурсу зумовлюються і стимулюються процесами інтеграції у європейський освітній простір, труднощами реформування національної системи вищої освіти, зростанням зацікавленості в ефективних інноваційних технологіях навчання і професійної підготовки, вимогами ринку праці, глобалізацією, світовою пандемією, а сьогодні ще й російською агресією, що спричинила чергові виклики, які постали перед ЗВО, тощо. На цьому тлі посилюється тенденція щодо вивчення інноваційних освітніх технологій та їхнє творче впровадження в освітній процес України. Подальший предметний аналіз студій із теорії і практики використання коучингу у ЗВО (історіографія цієї наукової проблеми) передбачає подальше зосередження нашої уваги на з'ясуванні комплексу проблем розвитку педагогічного та освітнього коучингу, що стосуються формування його терміносистеми, структурування і типології, визначення функційної і змістової спрямованості, розмаїття предметно-тематичних підходів до вивчення тощо.

Література

1. Білик Н. І., Любченко Н. В. Педагогічний коучинг як технологія професійного розвитку вчителя в системі підвищення кваліфікації. Імідж сучасного педагога. 2023. № 5 (194) С. 41-46. DOI: https://doi.org/10.33272/2522-9729-2020-5(194)-41-46

2. Відлацька О. Педагогічний коучинг як технологія професійного розвитку керівника гуртка в системі позашкільної освіти: метод. посіб. Кам'янець-Подільський: Науково-метод. відділ ЦДЮТ, 2018. 54 с.

3. Голіяд І. С., Чернова Т. Ю. Філософія педагогічного коучингу. Молодь і ринок. 2016. № 3. С. 106-112.

4. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013#Text

5. Нежинська О. О., Тименко В. М. Використання коучингу в системі вищої освіти України. Вісник післядипломноїосвіти: зб. наук. пр. 2015. Вип. 15. С. 236-245.

6. Олійник І. В. Використання коучинг-технології у процесі формування дослідницької компетентності у майбутніх докторів філософії в умовах аспірантури. Вісник ун-ту імені Альфреда Нобеля: Педагогіка і психологія. 2019. № 1. С. 158-167.

7. Поберезська Г. Г. Коучинг як педагогічна технологія студентоцентричного навчання у ВНЗ. Технологія і техніка друкарства. 2018. № 4. С. 99-107.

8. Романова С. М. Коучинг як нова технологія в професійній освіті. Вісник Нац. авіац. ун-ту. Серія: Педагогіка. Психологія. 2010. №. 3. С. 83-86.

9. Савчук Б., Білавич Г., Душенко Ю. Коучинг як філософія і технологія розвитку професійної педагогічної освіти. Гірська школа Українських Карпат. 2019. № 21. С. 82-87.

10. Савчук Б., Білавич Г. Коучинг у вищій школі: теорія, технологія, експеримент. Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. 2022. 387 с.

11. Сидоренко В.В. Селф-коучинг (самонаставництво) як технологія професійного розвитку педагога Нової української школи: спецкурс. Київ: Агроосвіта, 2020. 94 с.

12. Сидоренко В.В. Положення «Про педагогічний коучинг у системі післядипломної освіти». Донецьк: Витоки, 2014. 63 с.

13. Снітовська, О. (2023). Інтеграція та глобалізація вищої освіти в рецепції українських учених (друга половина 90-х рр. ХХ початок 20-х рр. ХХІ століть). European Science, 3(sge24-03), 20-29.

14. Сурмяк Ю., Кудрик Л. Педагогічний коучинг у підготовці студентів-психологів. Науковий вісник Львівського держ. у-ту внутрішніх справ. 2016. № 1. С. 187-198.

15. Чернова Т. Ю. Педагогічний коучинг в розвитку управлінської компетентності керівників професійно-технічних навчальних закладів. Управління розвитком професійнотехнічної освіти в сучасних умовах: теорія і практика: монографія / за ред. В. І. Свистун. Київ: «НВП Поліграфсервіс», 2014. С. 245-255.

16. Atkinson, M. W., Rae T. C. (2012). Flow: The Core of Coaching: 1st edition. Publishing, LTD. 336 р.

17. Bilavych H. V., Iliichuk L. V., Maliona S. В., Savchuk B. P., Dovgij O. Ya., Yaremchuk O. Z. Innovative Teaching methods as a means of development of gifted personality (based on the experience of the activity of the “University of the gifted child” at Vasyl Stefanyk Precarpathian National University). Медична освіта. 2021. №2 (додаток). С. 92-96.

18. Dilts, R. В. From Coach to Awakener, 2003. 368 p.

19. Downey, М. (2003). Effective Coaching: Lessons from the Coach's Coach: Lessons from the Coaches' Coach. 196 p.

20. Parkin, M. (1988; 2001). Tales for coaching. Using Stories and Metaphors with Individuals & Small Groups. KOGAN PAGE. 196 р.

21.

22. Parsloe, E., Wray, M. J. (2000). Coaching and mentoring: practical methods to improve learning. London: Kogan Page. 193 p. Atkinson, M. W., Rae T. C. (2012). Flow: The Core of Coaching: 1st edition. Publishing, LTD. 336 р.

23. Whitmore J. Coaching for Performance: Growing People, Performance and Purpose. Nicholas Brealey, 2002. 180 p.

References

1. Bilyk, N. I., Liubchenko, N. V. (2023). Pedahohichnyi kouchynh yak tekhnolohiia profesiinoho rozvytku vchytelia v systemi pidvyshchennia kvalifikatsii [Pedagogical coaching as a technology of teacher professional development in the system of professional development]. Imidzh suchasnohopedahoha, 5(194), 41-46. DOI: https://doi.org/10.33272/2522-9729-2020-5(194)-41-46

2. Vidlatska, O. (2018). Pedahohichnyi kouchynh yak tekhnolohiia profesiinoho rozvytku kerivnyka hurtka v systemi pozashkilnoi osvity [Pedagogical coaching as a technology of professional development of the group leader in the system of extracurricular education]: metod. posib. Kamianets-Podilskyi: Naukovo-metod. viddil TsDIuT.

3. Holiiad, I. S., Chernova, T. Yu. (2016). Filosofiia pedahohichnoho kouchynhu [Philosophy of pedagogical coaching]. Molodi rynok, 3, 106-112.

4. Natsionalna stratehiia rozvytku osvity v Ukraini na period do 2021 roku [National strategy for the development of education in Ukraine for the period until 2021]. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013#Text

5. Nezhynska, O. O., Tymenko, V. M. (2015). Vykorystannia kouchynhu v systemi vyshchoi osvity Ukrainy [The use of coaching in the higher education system of Ukraine]. Visnyk pisliadyplomnoi osvity: zb. nauk. pr., 15, 236-245.

6. Oliinyk I. V. (2019). Vykory,stannia kouchynh-tekhnolohii u protsesi formuvannia doslidnytskoi kompetentnosti u maibutnikh doktoriv filosofii v umovakh aspirantury [The use of coaching technology in the formation of research competence among future doctors of philosophy in post-graduate studies]. Visnykun-tu imeni AlfredaNobelia: Pedahohika ipsykholohiia, 1, 158-167.

7. Poberezska, H. H. (2018). Kouchynh yak pedahohichna tekhnolohiia studentotsentrychnoho navchannia u VNZ [Coaching as a pedagogical technology of student-centered learning in higher education institutions]. Tekhnolohiia i tekhnika drukarstva, 4, 99-107.

8. Romanova, S. M. (2010). Kouchynh yak nova tekhnolohiia v profesiinii osviti [Coaching as a new technology in professional education]. Visnyk Nats. aviats. un-tu. Seriia: Pedahohika. Psykholohiia, 3, 83-86.

9. Savchuk, B., Bilavych, H., Dushenko, Yu. (2019). Kouchynh yak filosofiia i tekhnolohiia rozvytku profesiinoi pedahohichnoi osvity [Coaching as a philosophy and technology for the development of professional pedagogical education]. Hirska shkola UkrainskykhKarpat, 21, 82-87.

10. Savchuk, B., Bilavych, H. (2022). Kouchynh u vyshchii shkoli: teoriia, tekhnolohiia, eksperyment [Coaching in higher education: theory, technology, experiment]. Ivano-Frankivsk: Prykarpatskyi natsionalnyi universytet imeni Vasylia Stefanyka.

11. Sydorenko, V.V. (2020). Self-kouchynh (samonastavnytstvo) yak tekhnolohiia profesiinoho rozvytku pedahoha Novoi ukrainskoi shkoly [Self-coaching (self-tutoring) as a technology for the professional development of a teacher of the New Ukrainian School]: spetskurs. Kyiv: Ahroosvita.

12. Sydorenko, V.V. (2014). Polozhennia «Pro pedahohichnyi kouchynh u systemi pisliadyplomnoi osvity» [Regulation "On pedagogical coaching in the system of postgraduate education"]. Donetsk: Vytoky.

13. Snitovska, O. (2023). Intehratsiia ta hlobalizatsiia vyshchoi osvity v retseptsii ukrainskykh uchenykh (druha polovyna 90-kh rr. XX pochatok 20-kh rr. XXI stolit) [Integration and globalization of higher education in the reception of Ukrainian students (the second half of the 90s of the 20th century the beginning of the 20s of the 21st century)]. European Science, 3(sge24-03), 20-29.

15. Surmiak, Yu., Kudryk, L. (2016). Pedahohichnyi kouchynh u pidhotovtsi studentivpsykholohiv [Pedagogical coaching in the training of psychology students]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzh. u-tu vnutrishnikh sprav, 1, 187-198.

16. Chernova, T. Yu. (2014). Pedahohichnyi kouchynh v rozvytku upravlinskoi kompetentnosti kerivnykiv profesiino-tekhnichnykh navchalnykh zakladiv [Pedagogical coaching in the development of managerial competence of heads of vocational and technical educational institutions]. Upravlinnia rozvytkomprofesiino-tekhnichnoi osvity v suchasnykh umovakh: teoriia ipraktyka: monohrafiia / za red. V. I. Svystun. Kyiv: «NVP Polihrafservis», 245-255.

17. Atkinson, M. W., Rae T. C. (2012). Flow: The Core of Coaching: 1st edition. Publishing, LTD.

18. Bilavych H. V., Iliichuk L. V., Maliona S. В., Savchuk B. P., Dovgij O. Ya., Yaremchuk O. Z. Innovative Teaching methods as a means of development of gifted personality (based on the experience of the activity of the “University of the gifted child” at Vasyl Stefanyk Precarpathian National University). Медична освіта. 2021. №2 (додаток). С. 92-96.

19. Dilts, R. В. From Coach to Awakener, 2003. 368 p.

20. Downey, М. (2003). Effective Coaching: Lessons from the Coach's Coach: Lessons from the Coaches' Coach.

21. Parkin, M. (1988; 2001). Tales for coaching. Using Stories and Metaphors with Individuals & Small Groups. KOGAN PAGE.

22. Parsloe, E., Wray, M. J. (2000). Coaching and mentoring: practical methods to improve learning. London: Kogan Page. 193 р. Atkinson, M. W., Rae T. C. (2012). Flow: The Core of Coaching: 1st edition. Publishing, LTD.

23. Whitmore J. Coaching for Performance: Growing People, Performance and Purpose. Nicholas Brealey, 2002.

Размещено на Allbest.ru