Соціально-культурні передумови інтеґрування агіографії у процес духовного розвитку майбутніх педагогів

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Коломийський навчально-науковий інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Кафедра педагогіки і психології

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Кафедра педагогіки та освітнього менеджменту імені Богдана Ступарика

Соціально-культурні передумови інтеґрування агіографії у процес духовного розвитку майбутніх педагогів

Лаппо В.В., д.п.н., професор

Стинська В.В., д.п.н., професор

м. Коломия, м. Івано-Франківськ

Анотація

У статті обґрунтовано припущення про те, що значний вплив на духовне відродження суспільства здатна здійснити агіографічна література, що являє собою багатовіковий пласт культурно-історичної і духовно-етичної спадщини. Ознайомлення зростаючого покоління з агіографією обумовлене тим, що саме життєписи і творіння святих покликані бути зразком для наслідування. Їх канонічність і повторюваність вказує на основні рівні духовного життя особи, яка у своєму захопленні подвижництвом святого прагне наслідувати його чесноти. Автори визнають, що цей жанр літератури може видатись малоцікавим через нерозуміння змісту агіографічних творів і значущості «житійних» традицій для духовних пошуків сучасної людини. Це завдання належить вирішити у процесі фахового становлення майбутніх педагогів, адже саме вони покликані залучати сучасну молодь до витоків загальнолюдських етичних цінностей.

Моральне становлення особи визначається наявністю певних духовних якостей, до яких належать: сором, сумління, відповідальність, милосердя, доброчинність. У агіографічній літературі перелічені духовні якості відображені найбільш рельєфно і складають моральну квінтесенцію їх змісту. Саме це і є визначальною підставою впровадження агіографії в процес підготовки майбутніх педагогів в якості навчальної дисципліни.

У статті запропоновано низку рекомендацій з вивчення агіографії студентами педагогічних спеціальностей. Наголошено на важливості реалізації виховного потенціалу житій святих в освітній практиці.

Опанування майбутніми педагогами вивченим матеріалом передбачає перетворення засвоєного у особистісні переконання. Найбільш характерними показниками означеного процесу виступають наявність особистої позиції щодо проблем гуманності, моральності, духовності; прагнення до самовдосконалення; здатність виявляти й аналізувати моральну квінтесенцію агіографічного твору. Головним результатом вивчення агіографічної літератури має стати духовне зростання, що виявляється як в повсякденній поведінці, так і в конкретних вчинках. Адже саме практична діяльність якнайкраще відображає духовну сутність людини.

Ключові слова: агіографія, майбутні педагоги, соціальне служіння, гуманістична спрямованість, історико-культурний контекст, духовний розвиток, виховний потенціал, доброчинність.

Abstract.

Socio-cultural prerequisites for integrating hagiography into the process of spiritual development of future teachers

Lappo V.V., Dr Ped. Sci., Professor of the Department of Pedagogy and Psychology, Kolomyia Educational and Scientific Institute of Precarpathian National University named after Vasyl Stefanyk, Kolomyia

StynskaV.V., Dr Ped. Sci., Рrofessor of the Department of Pedagogy and Educational Management named after Bohdan Stuparyk Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk

The article substantiates the assumption that hagiographic literature, which is a centuries-old layer of cultural, historical, spiritual and ethical heritage, can have a significant impact on the spiritual revival of the society. The younger generation's familiarization with hagiography is due to the fact that it is the biographies and works of saints that are meant to be a model for imitation. Their canonicity and repetition indicate the main levels of the spiritual life of a person who, in his admiration for the asceticism of a saint, seeks for imitating his virtues. The authors recognize that this genre of literature may seem to be uninteresting due to a lack of understanding of the content of hagiographic works and the importance of "hagiographic" traditions for the spiritual quest of a modern person. This task is to be solved in the process of professional development of future teachers, because they are the ones who are called upon to engage modern youth in the origins of universal ethical values.

The moral formation of a person is determined by the presence of certain spiritual qualities, which include shame, conscience, responsibility, mercy, and charity. In the hagiographic literature, the spiritual qualities listed are reflected in the most prominent way and constitute the moral quintessence of their content. This is the determining basis for the introduction of hagiography into the process of training future teachers as an academic discipline.

The article offers a number of recommendations for the study of hagiography by students of pedagogical specialties. The importance of realizing the educational potential of the lives of saints in educational practice is emphasized.

Mastering the material studied by future teachers involves transforming the information they have learned into personal beliefs. The most characteristic indicators of this process are the presence of a personal position on the problems of humanity, morality, and spirituality; the desire for self-improvement; the ability to identify and analyze the moral quintessence of a hagiographic work. The main result of studying hagiographic literature should be spiritual growth, which is manifested both in everyday behavior and in specific actions. After all, it is a practical activity that best reflects the spiritual essence of a person.

Keywords: hagiography, future teachers, social service, humanistic orientation, historical and cultural context, spiritual development, educational potential, charity.

Постановка проблеми

Входження України у світовий освітній простір визначає провідні тенденції реформування та розвитку системи вищої освіти. Становлення багаторівневої системи підготовки фахівців, збагачення сучасними інформаційними технологіями, інтеграційні процеси, покликані сприяти посиленню гуманітарної спрямованості вітчизняної вищої освіти.

Особливої актуальності проблема гуманітаризації освіти набуває в умовах педагогічного ЗВО, позаяк від рівня професійної підготовки та духовності майбутніх вчителів безпосередньо залежить цивілізаційний та культурний прогрес наступних поколінь.

У пошуках ефективних засобів навчально-виховної діяльності педагоги все частіше звертаються до культурної спадщини, справедливо вважаючи, що духовні цінності, які пройшли випробування часом, синтезували кращий досвід предків, а відтак в змозі посприяти вихованню сучасної молоді. Яскравим прикладом може слугувати агіографічна література, адже крім релігійного та сакрального змісту вона концентрує у собі значний виховний потенціал. Оскільки саме в ній послідовно та докладно відображено шлях духовного вдосконалення людини.

Хоча сьогодні повсюдно вітається прилучення молоді до культурних традицій християнства, використання агіографії як засобу виховання пов'язане з низкою труднощів. Це зумовлено тим, що сучасним педагогам малознайомі тексти житій святих та джерела присвячені науковому вивченню агіографії. Як наслідок - відсутність методик впровадження агіографічної літератури в освітній процес та повна (або майже повна) відмова від ознайомлення школярів із житіями святих. Ситуація, що склалася, вказує на потребу знайомства майбутніх педагогів з агіографією в рамках програми професійної підготовки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження у царині педагогіки засвідчують значний інтерес сучасних науковців до проблем духовного розвитку особистості в процесі фахового становлення. В працях І.Д. Беха, І.М. Дідус, М.І. Савчина, В.І. Тернопільської, О.С. Цибулько теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено ефективність змістового і методичного забезпечення процесу духовного становлення студентської молоді. Зокрема викликають зацікавлення думки вчених І.Д. Беха, М.І. Савчина про те, що виховання - це цілеспрямований процес засвоєння певної системи знань, норм, цінностей, відносин, способів поведінки, що дозволяє людині функціонувати в якості повноцінного члена суспільства, громади, групи, в яких формується певний тип особистості, що засвоїла соціальний досвід і реалізує його на засадах морально-духовних цінностей [1, с.8; 7, с. 162].

Саме виховання виступає умовою і засобом створення комфортного простору, який дозволяє студентам реалізувати особистісний потенціал, включення студентів у проектування життєвих планів і проектів власної життєдіяльності [3, с.15].

Успіх у духовному зростанні залежить від змісту позанавчальної діяльності, яка сприймається, як самостійна система життєдіяльності студентів, забезпечує умови реалізації їх інтересів і потреб та сприяє формуванню в них готовності до реалізації соціальних функцій у суспільстві, в освітній, культурній і професійній сферах. [8, с.167]. В означеному контексті О.С. Цибулько доводить ефективність залучення християнської етики у виховну роботу сучасних закладів освіти [10, с.152-153]

Мету статті вбачаємо у визначенні соціально-культурного змісту, гуманістичної спрямованості та виховного потенціалу агіографії задля її інтеґрування у процес духовного становлення майбутніх педагогів.

Виклад основного матеріалу

За всіх часів житія святих виступали засобом морального виховання, оскільки в них найбільш рельєфно відображені універсальні моральні цінності та чесноти. На українські землі агіографія приходить у південнослов'янських (болгарських та сербських) перекладах із Візантії разом із прийняттям християнства у X ст. Першими збірками житій були так звані місяцеслови, тобто книги для читання «по місяцях». Четьї Мінеї містили значний корпус житій святих, розташованих по місяцях і днях богослужбового року від вересня до серпня, що охоплювали чи не найбільшу частину читання Давньої Руси-України. У місяцесловах розташовувалися короткі житія у порядку річного кола за днями спомину святих.

Вже у ХІ ст. з'являються перші оригінальні житія українських святих: «Похвала св. Борису і Глібу», «Житіє Феодосія Печерського», складені Нестором-літописцем, а також «Оповідь про Бориса і Гліба» невідомого автора. Самобутність української агіографії проявилась у тому, що першими українськими канонізованими церквою святими стали саме князі Борис і Гліб. Увага їх агіографів зосереджена на вирішенні проблеми свободи та потреби з християнських позицій. Поставлені в умови, за яких вони можуть чинити опір мукам, Борис і Гліб свідомо цього не роблять і віддають себе в руки мучителям. Їхня смерть не була смертю за віру - князі, вбиті Святополком «Окаянним», стали жертвою феодальних княжих усобиць. Відтак українська церква з перших днів свого існування виявляє новий чин святості невідомий іншому християнському світу - страстотерпство. Особливе і загальнонаціональне шанування страстотерпців свідчить, що українська церква не робить різниці між смертю за Христа (мучеництвом) і жертовним закланням у наслідуванні Христа, непротивленням смерті (страстотерпством). В ПЦУ і УГКЦ за чином страстотерпців проходять канонізацію жертви репресій ХХ ст.

Жанр патерика займає особливе місце в агіографічній писемності, починаючи з XIII ст. Крім житійного матеріалу, до патерикових збірок включаються вислови святих отців-подвижників. А сам житійний матеріал тут осмислюється трохи інакше, ніж у звичайних житіях. Якщо звичайні житія відображають зразковий життєвий шлях подвижника, щоб дати зразок наслідування читачам-християнам, то патерикові оповіді, або т.зв. патерикові новели, зосереджують увагу на дивному, незвичайному, суто індивідуальному в житті та вчинках святого [4, с.221].

Потужний поштовх агіографічному розвитку дало XVI ст. Канонізація групи нових святих на Соборах 1547-1549 р.р. викликала пожвавлення агіографічних переказів та соборне дослідження їхнього життя. Тоді ж митрополит Макарій вирішує грандіозне завдання: збирає та об'єднує всі відомі на той час і визнані Церквою житія у спільне склепіння - Великі Четьї Мінеї. У XVII-XVIII ст., продовжуючи працю Макарія, свої варіанти житій укладає митрополит Дмитро Туптало. При цьому агіограф робить критичну редактуру житій, звіряє списки з грецькими та латинськими першоджерелами, пропонує низку нових перекладів. Мінеї митрополита Дмитра з XVIII ст. і до нового часу стають основним агіографічним корпусом православної Руси- України, набувають надзвичайної популярності - особливо у народному середовищі [9].

Подібно до іконографії та церковного мистецтва загалом, агіографія підпорядкована канону, якому мають відповідати зразки жанру. Канон визначає певні словесні та композиційні трафарети в описі життя святого, чіткий жанровий етикет. Етикетний канон житія складається з передмови і короткої післямови агіографа, що обрамляють основне оповідання, яке включає кілька обов'язкових аспектів:

- вихваляння батьківщини та/або батьків святого;

- чудове передвіщення його появи на світ, прояв святості в ранньому віці, відмова від пустощів та дитячих ігор;

- спокуси;

- рішучий поворот на шлях духовного спасіння;

- смерть та посмертні дива.

Щодо включення святого до суспільного життя, то тут простежується певна дуальність - від самозреченого служіння ближнім та перебування в гущавині історичних подій до повного багаторічного усамітнення в печері чи пустелі. На наш погляд, це обумовлено двома факторами.

По-перше, житія писалися про різних осіб, які незалежно від свого соціального статусу чи громадянської позиції були визнані святими. Підтвердженням цього є система чинів - поділ святих на групи. Наслідуючи грецьку традицію, у вітчизняній агіографії крім мучеників, страстотерпців і блаженних, утвердився також ряд інших чинів святості: преподобні - ченці; святителі - єпископи; рівноапостольні - монархи і князі, що хрестили свої народи (князь Володимир) або готували їх хрещення (княгиня Ольга); священномученики - мученики, які перебували у священичому чи єпископському сані; безсрібники - святі, що особливо прославилися своєю безкорисливістю (римські лікарі III ст. Косма і Даміан); праведні - святі з- поміж мирян і «білого», не чернечого духовенства, що не прийняли мучеництва; благовірні - благочестиві князі та монархи, заступники за свій народ перед Богом та захисники віри.

По-друге, відхід із суспільного життя не означав відмову святого молитися за порятунок та потреби світу. Адже в церковній традиції цей вид служіння вважався більш дієвим, ніж безпосередня допомога.

У процесі вивчення соціальної значущості прикладів життєдіяльності святих, описаних у православній агіографії, виникає питання про значення соціального служіння у здобутті святості. Відповідь ми знаходимо не в самих житіях, а у патристичних джерелах. Наприклад, визначення святості у вченні Симеона нового Богослова про те, що «Похвалу і задоволення святих становлять - православна віра і доброчесне життя, і третє - дари Всесвятого Духа» [6].

Сучасні православні мислителі підтверджують істинність цієї тріади, спираючись на досвід історичних подій ХХ ст. На їхню думку, віра стоїть на першому місці, бо в роки червоного терору мільйони людей були закатовані, але за Христа - тисячі. Церква ж прославляє лише тих, хто постраждав саме за віру. Новомученики, перебуваючи у таборах та в'язницях, не озлоблялися в цих нелюдських умовах, а й допомагали іншим, зміцнювали в людях віру, мужність, втішали, захищали [2]. Це все стосується другої частини визначення прп. Симеона: умова визнання святості людини - це її «добродійне життя».

Щодо третьої частини визначення святості «дари Всесвятого Духа», то й про це неодмінно і наскільки можна докладно оповідають автори житій. Також і сповідники Христові у своїх спогадах писали, що саме у в'язницях та таборах їх осіняла та покривала така благодать Божа, якої вони раніше ніколи не відчували. соціальний культурний духовний педагогічний агіографія

Єпископ закликає до самовдосконалення особистості. При цьому вдосконалення її духовного світу супроводжуватиметься здобуттям чеснот (розсудливість, милосердя, мужність, поміркованість та ін.), що зумовлюють модель соціальної поведінки святого. Третя складова святості передбачає сходження на більш високий духовний рівень, що сприяє набуттю надлюдських здібностей (чудотворення, пророцтво). Набуття таких здібностей значно збільшує потенціал соціального служіння святого, оскільки наділення ними дозволяє допомагати в ситуаціях, нерозв'язних звичайними способами (лікування, викриття). Саме тому багато святих були шановані прижиттєво.

Отже, у житіях розкривається шлях особистісного самовдосконалення, що передбачає духовне творення та діяльне служіння. Під духовним творенням розуміємо молитви за ближніх, проповідництво, написання корисних книг тощо. Описані в житіях приклади діяльного служіння святих вражають своєю різноманітністю - від безкорисливих вчинків у підлітковому віці, до прийняття добровільної смерті в ім'я спасіння ближнього. І духовне творення та діяльне служіння є формами соціального служіння, зафіксованого в житиях святих. Це і є вирішальною передумовою в утвердженні тези, що агіографія має посісти гідне місце у системі моральних орієнтирів зростаючого покоління.

Припущення про необхідність поглибленого вивчення агіографії майбутніми педагогами підтверджує аналіз освітніх програм спеціальності «Українська мова і література». Наприклад, курсом «Давня українська література» передбачено вивчення теми «Літописання. Агіографія. Промовисте красномовство. Перекладна література». Аудиторне вивчення цієї теми розраховане на 2 академічні години. Самостійна робота студентів полягає у прочитанні Житія Феодосія Печерського, роботу з картою Київської Русі, пошук та вивчення фотоальбомів присвячених Києву та Києво- Печерському монастирю.

У методичних рекомендаціях наголошено на важливості історичного контексту у вивченні пам'яток давньоукраїнської літератури. Необхідно знайомити студентів з історичними подіями, які викликали до життя певні літературні тексти. Особливу увагу викладач має приділити наступним питанням:

1) взаємини Русі-України, Візантії та південних слов'ян у домонгольський період;

2) історія татаро-монгольської навали;

3) відновлення культурних зв'язків у XV ст.;

4) історія церковних реформ митрополита Петра Могили [5].

Навіть такий докладний виклад навчального матеріалу видається недостатнім у процесі опанування агіографічною спадщиною. Це зумовлено низкою причин, а саме:

1. Студентами вивчаються житія доби Київської Русі-України, хоча агіографічні твори писалися протягом усієї історії церкви в Україні. Потрібно було б простежити канонічні та стилістичні зміни вітчизняної агіографії. Тим більше, що житія створюються і сьогодні, і в них відображається специфіка сучасної літератури.

2. Навчальна програма передбачає вивчення житія як історико- культурного джерела, не наголошуючи на духовному змісті твору.

3. Ознайомлення з житіями передбачає вивчення передумов виникнення, періодів розквіту і занепаду, конфесійних особливостей даного літературного жанру.

4. До прочитання запропоновані лише вітчизняні житія, незважаючи на те, що агіографічна традиція притаманна всій європейській літературі (при чому агіографія існує не тільки в християнстві, а й в інших світових релігіях).

5. Майбутні вчителі не орієнтовані до застосування агіографічної літератури в навчально-виховної роботі.

Неможливість вирішення перелічених проблем у рамках курсу «Давня українська література» та загальна неувага до морально-духовного потенціалу житійної літератури в процесі підготовки майбутніх вчителів зумовлює доцільність впровадження курсу за вибором «Агіографія» в межах освітніх програм педагогічних спеціальностей ЗВО.

У сучасній інтерпретації поняття «агіографія» визначається як наукова дисципліна, що вивчає житія святих, богословські та історико-церковні аспекти святості. Життія святих можуть вивчатися з історико-богословської, історичної, соціально-культурної та літературної точок зору. З історико- богословської точки зору житія святих вивчаються як джерело для реконструкції богословських поглядів доби створення житія, його автора та редакторів, їх уявлень про святість, спасіння, обоження тощо. В історичному плані житія за відповідної історико-філологічної критики виступають як першокласне джерело з історії церкви, так само як і з громадянської історії. У соціально-культурному аспекті житія дають можливість реконструювати характер духовності, соціальні параметри релігійного життя (зокрема, і так звану народну релігійність), релігійні уявлення суспільства. Житія становлять чи не найбільшу частину християнської літератури, зі своїми закономірностями розвитку, еволюцією структурних змістовних властивостей.

Як навчальна дисципліна агіографія представляє двосторонній інтерес: як засіб розвитку професійних навичок і як фактор підвищення морально- етичної культури студентів.

Під час розробки концептуальної основи запропонованого курсу спиралися на твердження, що саме літературно-філологічне вивчення житій є підґрунтям для подальших досліджень агіографії [4, с.226]. Це зумовлено тим, що житія пишуться за певними літературними канонами. Будь-яка інтерпретація житійного матеріалу вимагає попереднього розгляду того, що стосується літературного етикету та передбачає вивчення літературної історії житій, їх жанрів, встановлення типових схем їх побудови, стандартних мотивів та прийомів зображення тощо. Наприклад, у такому агіографічному жанрі як похвала святому, що поєднує в собі характеристики житія та проповіді, виділяється досить чітка композиційна структура - вступ, основна частина та епілог. Тематична схема основної частини узагальнює походження святого, народження та виховання, діяння та чудеса, праведну кончину, порівняння з іншими подвижниками. Означені характеристики сягають пізньоантичної доби. Відображення їх у розвитку житійної літератури дає істотний матеріал як історико-літературних висновків.

Набір стандартних мотивів віддзеркалює літературні прийоми побудови біографії і динаміку спасіння (шлях до Царства Небесного прокладений святим). Житіє абстрагує схему спасіння, тому саме опис життя робиться узагальнено-типовим. Сам спосіб опису шляху до спасіння може бути різним, і саме у виборі цього найбільше розрізняються східна і західна агіографічні традиції. Західні житія зазвичай написані в динамічній перспективі, автор ніби простежує, якою дорогою пройшов святий від земного буття до Царства Небесного. Для східної традиції більш характерна зворотна перспектива, перспектива святого, який вже досяг Небесного Царства і з «висот озирає свій шлях до нього». Означена перспектива сприяє розвитку художнього стилю житій, у яких риторична насиченість покликана відповідати незбагненній висоті погляду з Царства Небесного (наприклад, житія Симеона Метафраста, Пахомія Серба і Єпіфанія Премудрого). Отже, характер агіографічної літератури безпосередньо співвідноситься з усією системою релігійних поглядів, відмінностями релігійно-містичного досвіду тощо. Агіографія охоплює весь цей комплекс релігійних, культурних та власне літературних явищ.

Для майбутнього філолога важливо усвідомити, що від його дослідницької діяльності залежить відродження та розвиток традиції «житієписання» як унікального літературного жанру. Тому при плануванні методичного забезпечення курсу «Агіографія» перевагу надавали пошуково- дослідним методам опанування навчальним матеріалом. Наприклад, студентам пропонується провести лінгвістичний, стилістичний, текстологічний та композиційний аналіз житія. Пропонується також здійснити порівняльний аналіз двох і більше агіографічних творів. При чому спочатку такі твори підбираються так, щоб студент зміг виразно побачити їхню канонічну подібність, а також їх лінгвістичні, стилістичні, композиційні відмінності. Це може бути порівняння житія святих князів страстотерпців Бориса та Гліба та житій новомучеників ХХ ст. З часом, коли студент опанує певні вміння і навички, житія підбираються так, що їх схожість і відмінність виявляються тільки при ретельному вивченні. Так, спочатку авторство життій св. Антонія Печерського та св. Феодосія Печерського приписувалось Нестору Літописцю. Насправді обидва житія написані приблизно одночасно і за дотримання єдиної стилістичної форми. Але при уважному прочитанні очевидним є факт того, що їх авторами були різні люди. Згодом це було підтверджено вченими-літературознавцями [5].

Можливо, на початку дослідницької роботи студенти зазнають значних труднощів. Це повинно стати їм приводом для вивчення наукових праць, присвячених питанням лінгвістики та літературознавства. На допомогу студентам викладач складає список статей, монографій, дисертацій, щоб надалі вони змогли самостійно займатися збором наукової інформації. Її зміст рекомендується обговорювати на семінарських заняттях, дискусіях та круглих столах, студентських конференціях, присвячених агіографічній тематиці. Студентам, які опановують іноземну мову та літературу, будуть корисні відомості про зародження та розвиток агіографії написаної мовою, що вивчається. Їм так само будуть цікаві відомості про специфіку перекладу житій з античних мов на мови сучасної Європи, а також переклади з однієї сучасної мови на іншу.

У процесі вивчення «Агіографії» студентам надається можливість прочитати іноземні житія в оригіналі. Слід враховувати, що це пов'язано з низкою труднощів, зумовлених наявністю в літературі даного жанру значної кількості архаїзмів та специфічної церковно-богословської лексики. При цьому студенти отримають первинний досвід обробки неадаптованого тексту з лінгвістичними особливостями. Прикладом може бути збірка "Житія святих" англійського ченця, а пізніше абата Ельфрика (955-1020), відомого педагога, проповідника, перекладача. Значна кількість рукописів його творів і безліч наслідувань їм свідчать про незвичайну популярність творчості цього письменника аж до Х1У ст. Кожна книга Ельфрика, зокрема і «Житія святих», була віхою в історія відповідного жанру писемності англосаксонського періоду.

Якщо викладач і не ризикне знайомити студентів з оригінальними текстами, і використовуватиме переклади, майбутні філологи матимуть нагоду провести літературознавчий аналіз житія, визначаючи структуру тексту, особливості відтворення дійсності та героя, співвідношення прийомів та засобів зображення подій.

Поряд із суто філологічними дослідженнями майбутніх педагогів необхідно орієнтувати на пошуки форм та методів інтеграції житійної літератури в освітній процес сучасної школи. Адже отримані знання перетворяться на «мертвий вантаж». Програмою курсу пропонується складання конспектів уроків, планування позакласної роботи та загальношкільних заходів. Студентам надається можливість вповні виявити свій творчий та організаторський потенціал. Свої напрацювання студенти зможуть реалізувати вже під час проходження педагогічної практики. Наприклад, силами школярів та вчителів варто організувати театральну постановку за мотивами житій святих братів Кирила та Мефодія, присвячену дню слов'янської писемності. Корисними також будуть організація усного журналу «Доброчинність св. Терези Калькутської» та інтерактивної гри «Шляхом св. Якова». Окрім професійного вдосконалення курс «Агіографія» передбачає розвиток особистісних якостей студента. Ознайомлення з агіографією обумовлено тим, що саме життєписи і твори святих покликані бути прикладом для наслідування. Їхня канонічність і повторюваність вказує на основні щаблі духовного життя особистості. За своїм задумом житія створювалися для того, щоб захоплення особистістю і подвигом святого послужило зразком для наслідування.

Духовне зростання людини визначається наявністю певних моральних якостей, що становлять морально-етичну культуру особистості. До них, зазвичай, належать: сором, сумління, відповідальність, милосердя, доброчинність. В агіографічній літературі перелічені якості позначені найбільш рельєфно і становлять моральну квінтесенцію їхнього змісту. Саме це і є визначальною умовою впровадження агіографії у виховний процес, як школярів, так і студентів.

Можливо, наша ініціатива викликатиме певний скептицизм, оскільки не всі студенти сучасних ЗВО ідентифікують себе з християнством, і тому знайомитись із життєписами святих їм необов'язково. В означеному контексті слід наголосити, що переважна кількість українського студентства визнає свою приналежність до різних гілок християнства. Водночас зауважимо, що у кожної релігії існує поняття «святості», і релігійна традиція зберігає численні сказання про людей визнаних святими. Щодо студентів, які визнають себе вільними від будь-яких релігійних переконань, існує загальновизнана сентенція про те, що атеїстичні погляди освіченої людини не звільняють від залучення до культурної спадщини.

Вивчення агіографічної літератури вимагає від викладача духовної зрілості та значної професійної майстерності. Зокрема, педагог має опанувати:

- здатністю зацікавлювати слухачів проблемами духовного вдосконалення;

- вмінням організовувати свідому діяльність під час ознайомлення з агіографічними творами;

- готовністю до дискусійного обговорення питань морально-етичного змісту;

- компетентністю у визначенні етичної квінтесенції житія святого (чи святих);

- здатністю формувати у студентів позитивне ставлення до життя на основі прикладів, представлених в агіографічній літературі;

- вмінням інтеґрувати морально-етичний потенціал агіографії у процес особистісного зростання студента.

До провідних засад ефективності вивчення курсу «Агіографія» в умовах сучасного ЗВО належать:

1) системність досліджуваного матеріалу;

2) науковий підхід до проблем порушених у досліджуваних агіографічних творах;

3) набуття фундаментальних знань літературознавчого, історичного та релігієзнавчого спрямування;

4) використання значної кількості фото, відео та аудіо матеріалів;

5) загальногрупове обговорення прочитаного;

6) визначення оптимальних шляхів та способів застосування отриманих знань у педагогічній діяльності та повсякденному житті.

Оволодіння вивченим матеріалом пропонованого курсу передбачає перетворення отриманих знань на особисті переконання. Позаяк наявність чіткої гуманістичної позиції щодо проблем етичного змісту, прагнення особистісного та професійного самовдосконалення виступають найбільш характерними показниками ефективності гуманітаризації сучасної вищої освіти.

Висновки

Отже, оновлення змісту освіти майбутніх педагогів є однією з найактуальніших проблем педагогіки вищої школи. Вирішення означеної проблеми зумовлене гуманізацією всього життя нашого суспільства й спрямоване на формування людини як особистості. Гуманізація освітнього процесу в ЗВО повинна насамперед сприяти мотивації до самовдосконалення; формування духовних цінностей; самореалізації особистості; спонукати до співробітництва і гуманних взаємовідносин. З цією метою пропонуємо інтегрувати в цикл загально-гуманітарних дисциплін вивчення агіографії, з огляду на її морально-етичний зміст та відображення шляху духовного сходження особистості.

Література

1. Бех І.Д. Компетентна модель сходження зростаючої особистості до духовних цінностей. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Кн.1. 2017. № 21. С. 6-21.

2. Господь повернув мене... Автобіографічні оповідання і спогади отця Ігнатія Янтуха ЧСВВ. Жовква: Місіонер, 2019. 160 с.

3. Дідус О.М. Духовно-моральні інтереси підростаючого покоління у контексті проблеми духовності людини. Духовність Українства: зб. наук. праць. ЖДЛУ, 2021, вип.13. С.52-54.

4. Ісіченко І. Друковані видання Києво-Печерського патерика як явище української барокової агіографії. Українське літературне барокко: зб. наук. праць. Київ: Наукова думка, 1987. С. 220-243

5. Ковальчук Н. Феномен святості преподобного Феодосія Печерського в контексті житія святих. Українське релігієзнавство. 2015. №74-75. С. 170-176.

6. Преподобний Симеон Новий Богослов: життя і подвиги значущого духовного лідера православ'я.

7. Савчин М.В. Духовна парадигма психології. Київ: Академвидав, 2013. 24 с.

8. Тернопільська В.І. Відповідальність особистості: підходи до розуміння. Проблеми освіти: наук.-метод. зб. Київ, 2015. Вип. 83, ч. 2. С. 166-169.

9. Туптало Д. Житія Святих (Четьї Мінеї) у 12 томах. Том 1: Вересень. Львів: Свічадо, 2017. 560 с.

10. Цибулько О.С. Витоки та сучасний стан української педагогіки духовності. Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. 2019. Вип. 3. С. 49-57.

References

2. Hospod povernuv mene... Avtobiohrafichni opovidannia i spohady ottsia Ihnatiia Yantukha ChSVV [The Lord returned me... Autobiographical stories and memories of Father Ignatius Yantukh]. (2019) Zhovkva: Misioner. 160 s. [in Ukrainian]

3. Didus O.M. (2021) Dukhovno-moralni interesy pidrostaiuchoho pokolinnia u kon-teksti problemy dukhovnosti liudyny [Spiritual and moral interests of the younger generation in the context of the problem of human spirituality]. Dukhovnist Ukrainstva: zb.nauk. prats. ZhDLU, vyp.13. S.52-54. [in Ukrainian]

4. Isichenko I. (1987) Drukovani vydannia Kyievo-Pecherskoho pateryka yak yavyshche ukrainskoi barokovoi ahiohrafii [Printed editions of the Kyiv-Pechersk paterik as a phenomenon of Ukrainian baroque hagiography]. Ukrainske literaturne barokko. Zb. nauk. prats. Kyiv: Naukova dumka, S. 220-243 [in Ukrainian]

5. Kovalchuk N. (2015) Fenomen sviatosti prepodobnoho Feodosiia Pecherskoho v konteksti zhytiia sviatykh [The phenomenon of the sainthood of Saint Theodosius of Pechersky in the context of the lives of saints]. Ukrainske relihiieznavstvo. № 74-75. S. 170-176.

6. Prepodobnyi Symeon Novyi Bohoslov: zhyttia i podvyhy znachushchoho dukhovnoho lidera pravoslavia [Venerable Simeon the New Theologian: the life and exploits of a significant spiritual leader of Orthodoxy].

7. Savchyn M.V. (2013) Dukhovna paradyhma psykholohii [Spiritual paradigm of psychology]. Kyiv: Akademvydav, 247 s. [in Ukrainian]

8. Ternopilska V.I. (2015) Vidpovidalnist osobystosti: pidkhody do rozuminnia [Personal responsibility: approaches to understanding]. Problemy osvity: nauk.-metod. zb. Kyiv, Vyp. 83, ch. 2. S. 166-169. [in Ukrainian]

9. Tuptalo D. (2017) Zhytiia Sviatykh (Cheti Minei) u 12 tomakh [Lives of the Saints (Chetia Minei) in 12 volumes]. Tom 1: Veresen. Lviv: Svichado, 560 s. [in Ukrainian]

10. Tsybulko O.S. (2019) Vytoky ta suchasnyi stan ukrainskoi pedahohiky dukhovnosti [The origins and current state of Ukrainian spirituality pedagogy]. Naukovi zapysky Berdianskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu Seriia: Pedahohichni nauky. Vyp. 3. S. 49-57. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.Ru