Принципи академічної мобільності в університетах Німеччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Принципи академічної мобільності в університетах Німеччини

Опушко Н.Р., Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Кириченко Д.О., Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Вступ

Інтеграція вітчизняної вищої освіти в єдиний європейський освітній простір з метою підвищення її конкурентоспроможності і привабливості на світовій арені є нині актуальною темою для обговорення на різних рівнях. Однією з умов розширення єдиного освітнього простору, який формує освітній розвиток є розвинена академічна мобільність здобувачів та професорсько-викладацького складу. Принципи розвитку академічної мобільності студентів виходять з фундаментальних ідей Болонських угод. Насамперед, Болонської Декларації як основного документу. Центральною ідеєю такого феномену, як академічна мобільність, вважаємо ідею свободи і рівності. Під свободою розуміємо свободу вибору місця навчання.

Німеччина займає провідні позиції як у вихідній так і у вхідній мобільності здобувачів освіти, тому вивчення досвіду цієї країни вважаємо актуальним та своєчасним, оскільки зв'язки України і Німеччини в культурному, освітньому, економічному та безпековому плані є тривалою та закріпленою в низці міждержавних угод. Тому, вважаємо доцільним і своєчасним вивчення німецького досвіду розвитку освітньої галузі та підготовки конкурентоспроможних фахівців.

Виклад основного матеріалу. Болонська декларація ставить за мету вільний доступ здобувачів до освітніх курсів країн, які є її учасницями. Принцип свободи є ключовою ідеєю ще у Великій Хартії Університетів (Magna Charta Universitatum) (1988). Основною метою Хартії є незалежність університетів (від політики та ідеології), свобода навчання та всіляке стимулювання мобільності [1]. У Пражському ком'юніке (2001) зазначається, що міністри освіти країн- учасниць Болонського процесу "підтвердили своє зобов'язання впроваджувати заходи для усунення всіх перепон вільному пересуванню студентів, викладачів та науковців" [13].

Метою Болонських угод є побудова єдиного простору вищої освіти, що передбачає свободу пересування між закладами вищої освіти (ЗВО) європейських країн. Обов'язковим пунктом було усунення наявних перепон для ефективної реалізації академічної мобільності, тобто усунення перепон вільного пересування між країнами з освітньою метою. Кожній з країн-учасниць притаманні свої проблеми, виходячи з політичних і соціально-економічних умов. Їх вирішення відіграє важливу роль в забезпеченні студентів використовувати своє право на одержання вищої освіти.

Дослідивши нормативно-правову базу вітчизняної системи вищої освіти, зазначимо, що в Законі України "Про вищу освіту" (2017), неодноразово фігурує поняття "свобода":

- академічна свобода - самостійність і незалежність учасників освітнього процесу під час провадження педагогічної, науково-педагогічної, наукової та/або інноваційної діяльності, що здійснюється на принципах свободи слова і творчості, поширення знань та інформації, проведення наукових досліджень і використання їх результатів та реалізується з урахуванням обмежень, встановлених законом;

- свобода у виборі видів, форм і темпу здобуття освіти, освітньої програми, закладу освіти, інших суб'єктів освітньої діяльності.

У Конституції Німеччини також неодноразово зустрічаються такі формулювання: освіта академічний мобільність

- будь-хто має право на вільний вибір місця навчання (ст. 12, § 1);

- будь-хто має право на вільний розвиток своєї особистості (ст. 2, п.1) [5].

Принцип академічної свободи є базовим для системи вищої освіти Німеччини, що проявляється також у вільному виборі студентом дисциплін для вивчення. В контексті нашого дослідження поняття свобода нерозривно пов'язане з поняттям "рівності", яке виражається, насамперед, у рівному доступні до вищої освіти і відсутності дискримінації. Цей принцип чітко вказано в Лондонському ком'юніке (2007) [3].

У цьому питання актуальною залишається фінансова сторона мобільності. За даними звітів за підсумками роботи програми Еразмус і на сайтах таких організацій як Eurostat і Eurostudent, можемо зробити висновок, що чимало студентів не мають можливості брати участь в програмах мобільності з фінансових причин, і ця проблема актуальна для багатьох країн, у тому числі й для України. Нині, забезпечення рівного доступу студентів до вищої освіти є одним із основних завдань. Тому, базовим принципом розвитку академічної мобільності студентів є принцип свободи і рівності.

В останні декілька років у науковий обіг увійшли такі поняття, як "інтернаціоналізація", "глобалізація", "транскордонна освіта" і "мережні форми освітніх закладів". Усі ці поняття відображають суть інтеграційних процесів, що відбуваються в багатьох галузях діяльності людини, в тому числі і у вищій освіті. Уважаємо, що принцип інтеграції лежить в основі розвитку академічної мобільності студентів українських та закордонних ЗВО. Інтеграційні процеси торкнулися чималої кількості галузей життя людини. Болонський процес також представляє собою приклад інтеграційного процесу в галузі вищої освіти. Останнім часом в науковій літературі спостерігаємо дискусію про переваги і недоліки, які можуть містити в собі ці процеси, однак можемо констатувати, що вони невідворотні.

Вважаємо, що академічна мобільність може вважатися як засобом, так і наслідком інтернаціоналізації і глобалізації, а тому ці поняття є синонімами. У цьому сенсі мобільність відіграє чи не найголовнішу роль у забезпечені співпраці між ЗВО різних країн і є невідд'ємною характеристикою перевахованих вище глобальних процесів.

Формально в 2010 р. створення єдиного Європейського простору вищої освіти було завершено [4]. Пізніше, 11 травня 2010 р. Рада ЄС приймає "Рішення Ради про інтернаціоналізацію освіти" як основний документ з реалізації принципів інтернаціоналізації в галузі вищої освіти [8], де інтернаціоналізація розглядається як "розвиток діяльності міжнародної співпраці між закладами освіти ЄС і третіх країн". Таким чином, поняття інтернаціоналізації еволюціонувало - від міжнародних обмінів між ЗВО, де базовим показником інтернаціоналізації є частка іноземних студентів, і до міжнародної співпраці між ЗВО різних країн, яка відображається не лише в пересуванні студентів і викладачів між університетами-партнерами, айв проведенні спільних перспективних досліджень, конференцій і форумів, розробці спільних програм і програм подвійних дипломів.

"Рішення Ради з інтернаціоналізації освіти" рекомендує університетам підвищувати свою міжнародну привабливість за допомогою:

- підтримка та популяризація європейських університетських кампусів і поліпшення їхнього міжнародного іміджу як місць навчання і досліджень;

- підвищення якості роботи служб, відповідальних за прийом, перебування та від'їзд іноземних студентів, викладачів, науковців та інших;

- участь в мережевих проєктах і проєктах міжнародного співробітництва, а також у програмах, що об'єднують навчання і дослідження;

- спрощення процедури визнання кваліфікацій і періодів навчання, які реалізуються за кордоном.

Німеччина - один із світових центрів інновацій, вона охоче відповідає на глобалізаційні зміни. Вона співпрацює з 27 країнами-членами ЄС і є активною учасницею міжнародних освітніх організацій таких, як ЮНЕСКО і ОЕСР (Організація економічної співпраці та розвитку). Німецька Рада з науки і Гуманітарних Наук (Wissenschaftsrat) заявила, що національна система досліджень має орієнтуватися на глобальну привабливість і менше на національні та федеральні параметри [10, с. 18].

ОЕСР відмічає державну підтримку науки, вищих навчальних закладів Німеччини і підкреслює вагу німецької науки в контексті Організації, де вона складає 9% від валового внутрішнього видатку ОЕСР на науку і розвиток [12]. Міністерство освіти і науки Німеччини інвестує до 9% бюджету в міжнародну співпрацю в галузі освіти. Співпраця між країнами схиляється в бік Азії - найбільший інвестиційний напрямок належить Китаю. Також активно розвиваються зв'язки з Індією. Після Хайлігендаммського самміту Великої Вісімки в центрі світової уваги опинилась Африка. Впродовж кількох років зростають інвестиції у даний регіон. Цьому сприяла Федеральна Урядова стратегія Інтернаціоналізації

(2013) , зі змінами у 2013 р. [11].

Міжнародна кооперація є ключовою характеристикою інтернаціоналізації, з цієї причини Федеральне міністерство освіти і науки Німеччини подвоїло кількість проєктів з міжнародної кооперації, а також збільшило фінансування подібних проєктів [11, с. 9].

Уважаємо, що ефективність інтернаціоналізації, безпосередньо залежить від її валідності. З цією метою Міністерство науки і освіти Німеччини планує вводити систему моніторингу. Функція якої - відслідковування процесу інтернаціоналізації сектору науки, розвиток міжнародного співробітництва і можливі шляхи створення нових партнерських зв'язків. У Німеччині нині відсутня загальноприйнята система індикаторів, яка б вимірювала кількість міжнародного розвитку науки.

Згадана система моніторингу передбачає декілька складових:

- описовий: розвиток системи індикаторів, що засновані на наявних даних, для оцінки масштабів і якості інтернаціоналізації німецької науки й освіти;

- аналітичний: збір і передача інформації про важливі досягнення в галузі науки, освіти і міжнародної співпраці;

- стратегічний: створення експертної групи, яка здійснюватиме підтримку німецької науки і освіти в стратегічному плануванні міжнародної співпраці;

- компонент участі: встановлення і стратегічна переорієнтація платформ для обміну інформацією в галузі освіти і науки [6, с. 107].

Законодавча база Німеччини стосовно інтернаціоналізації і співробітництва є досить вагомою, до неї належать:

- Стратегія Федерального уряду з Європейського простору досліджень (Strategy of the Federal Government on the European Research Area (ERA), 2014);

- План дій з міжнародної співпраці (International Cooperation Action Plan, (2014));

- Африканська Стратегія (The African Strategy: 2014-2018,

(2014) );

- Китайська Стратегія (The China Strategy: 2015-2020

(2015) );

- Освітня Стратегія: створення рівних можливостей для якісної освіти (Education Strategy: Creating equitable opportunities for quality education (2015)).

Важливим доповненням до перерахованих документів є "Стратегія Федеральних і земельних міністрів науки з інтернаціоналізації інститутів вищої освіти Німеччини" ("Strategy of the Federal and Land Ministers of Science for the Internationalization of the Higher Education Institutions in Germany", 2013) [11, c. 10].

Частка іноземних студентів і науковців є одним з ключових ознак міжнародної діяльності університетів. У Німеччині в 2020 р. понад 4 млн студентів навчались за кордоном. Більше половини іноземних студенів - з Азії. Китайські студенти складають більшість цього числа, на другому місці Індія і Німеччина. Практично 60% німців навчаються в Австрії, Нідерландах, Великій Британії і Швейцарії. Загалом Європа приваблива для іноземців - 43% з них обирають саме європейські університети. Німеччина є п'ятим за популярністю напрямком (вхідна мобільність) після США, Великої Британії, Австралії і Франції. Провідними державами вихідної мобільності є Китай та Австрія.

Для порівняння, у Болонському звіті 2020 р. вперше подано статистичні дані за рівнями вищої освіти та виокремлено дані про кредитну та ступеневу мобільності. Україна належить до групи країн з найнижчою часткою (менше 5 %) здобувачів, які отримали ступінь або пройшли навчання поза межами країни походження, а саме: в Україні рівень ступеневої мобільності випускників, які закінчили навчання за кордоном або отримали вищу освіту в іншій країні в 2017 р. - 3,5 % (середнє по ЄПВО - 3,5 %), по кредитній мобільності немає даних по Україні взагалі (по ЄПВО - 5,9 %) [2].

Україна входить до трійки країн з найнижчою часткою вхідних студентів з країн ЄВПО - менше 1 %. Баланс між вхідною та вихідною мобільністю як показник привабливості системи вищої освіти країни на рівні вищої освіти (рух мобільності всередині та поза межами ЄПВО): рівень вихідної мобільності - 4,7,тобто в межах мобільності з України виїжджає майже в п'ять разів більше студентів, ніж приїжджає. Україна належить до групи країн, які відправляють набагато більше студентів, ніж отримують. ТОР 3 країни, з яких приїжджають студенти до України: Азербайджан - 16,9 %, Туркменістан - 12,1 %, Індія - 11,3 %. Українські студенти є ТОР 1 у Польщі (54,3 %), ТОР 2 у Словаччині (11,8 %), ТОР 3 у Чехії (6,8 %), Естонії (14,8 %) [2, с.28].

Наступним важливим принципом академічної мобільності вважаємо принцип безперервної освіти, під егідою якого до 2013 р. діяла програма lifelong learning programme. Це один з провідних принципів, який лежить в основі процесів, що відбуваються в системах вищої освіти багатьох країн, у тому числі країн ЄС та України. Зазначена програма підтримувала академічні обміни, співпрацю і мережну взаємодію між багатьма країнами. Проєкт включав декілька підпрограм: Comenius (шкільна освіта), Erasmus (вища освіта), Leonardo da Vinci (професійно-технічна освіта), Grundtvig (освіта дорослих), а також Jean Monnet (викладання та дослідження з метою розвитку європейської інтеграції) [9; 15].

Рада з культурного співробітництва при Європейській Раді подає таке визначення безперервної освіти: "безперервна освіта, як організаційний принцип навчання загалом, передбачає адекватне створення загальної і цілісної системи, що надає засоби для задоволення освітніх і культурних запитів кожної особистості відповідно з її здібностями" [7].

Одним із механізмів, які стимулюють академічну мобільність студентів у межах Болонського процесу, було створення дворівненої освіти (бакалавр-магістр). Ця система, а також створення в її рамках короткострокових освітніх програм, покликані розвивати мобільність, даючи змогу студентам бути гнучкішими у виборі освітньої траєкторії впродовж життя. Цей принцип є базовим для безперервної освіти [16, с. 9].

У німецькій науці є два терміни, які використовують у цьому контексті: Weiterbildung (перекваліфікація або здобуття нової спеціальності) і Fortbildung (удосконалення професійних знань за раніше одержаною спеціальністю). Термін "освіта впродовж життя" (Lebenslange Bildung) з'явився на межі ХХ - ХХ! ст. [7]. У Німеччині розробляються програми федерального і земельного (регіонального) рівнів, де безперервна освіта як процес здобуття базових, професійних і додаткових знань і компетенцій виступає як механізм ділової та соціальної мобільності, спрямований на забезпечення рівності життєвих шансів громадян, поліпшення якості життя, підвищення громадянської активності [7].

У 2008 р. внесено зміни до раніше схвалених "Закону про освіту дорослих" і "Закону про сприяння безперервній освіті та бібліотечній справі" [17], де спостерігається орієнтація на європейські цінності, розвиток самостійності, самодисципліни та на формування готовності до професійної та географічної мобільності, що стосується й академічної мобільності.

У 2004 р. було опубліковано Стратегію безперервної освіти Федеральної Республіки Німеччини [19], в якій цей термін потрактовується як "навчання в різних його формах від дитинства до пенсійного віку, а навчання, в свою чергу, розуміють як конструктивне перетворення досвіду та інформації на знання й уміння". Низка програм та ініціатив, частину яких підтримують федеральний та регіональні уряди, визначають безперервну освіту як одну з основних цілей у галузі вищої освіти. Прикладом слугує програма "Успіх через освіту: відкриті університети" ("Advancement through Education: Open Universities") [20].

Принцип безперервної освіти лежить в основі Болонського процесу. Лісабонський саміт Європейської Ради в березні 2000 р. ухвалив документ, що дістав назву "Меморандум безперервної освіти ЄС" або "Меморандум освіти впродовж життя" ("A Memorandum of Lifelong Learning"). Ухвалення цього документа зумовлене кількома попередніми рішеннями: "Європейською стратегією зайнятості", затвердженою на Люксембурзькому саміті Європейської Ради 1997 р., включеною як один із доповнень до Амстердамського договору (1997), і Кельнською хартією "Цілі та прагнення безперервної освіти", ухваленою на саміті Великої Вісімки 1999 р. "Європейська стратегія зайнятості" визначає безперервну освіту як всебічну навчальну діяльність, здійснювану на постійній основі та спрямовану на поліпшення знань, навичок і професійних компетентностей [21].

Лісабонський Саміт Європейської Ради визначив шість принципів безперервної освіти:

1. Нові базові знання та навички для всіх.

2. Збільшення інвестицій у людські ресурси.

3. Інноваційні методики викладання та навчання.

4. Нова система оцінювання здобутої освіти.

5. Розвиток наставництва та консультування.

6. Наближення освіти до дому [22].

Розглянемо ці принципи в контексті академічної мобільності студентів.

Перший принцип безперервної освіти, що передбачає рівноправний доступ до освіти й оволодіння новими актуальними навичками і компетенціями. Його зміст свідчить про те, що сучасний світ високих технологій і швидкостей вимагає відповідних знань від особистості. Сучасна людина має йти в ногу з часом, відповідно бути гнучкою та вміти адаптуватися до суспільних вимог. Володіння комп'ютерними навичками та іноземними мовами є обов'язковими умовами успішної самореалізації особистості у сучасному суспільстві. Академічна мобільність розвиває ці навички, оскільки передбачає безпосереднє занурення учасників програм мобільності в іншомовне середовище й активну комунікацію. Ідея рівноправного доступу до освітніх ресурсів третіх країн також є основою для академічної мобільності. Нині йдуть обговорення шляхів подолання перешкод мобільності студентів, що стоять на шляху рівноправного доступу до освіти. Особливо актуальними залишаються фінансові, інформаційні, мовні та нормативно- правові перепони. Вирішення, принаймні однієї з них, фінансової, вбачаємо у збільшенні інвестицій у людські ресурси. Кожна країна й університет автономно вирішують фінансові питання забезпечення академічної мобільності.

Останнім часом спостерігаємо зростання участі студентів у програмах мобільності завдяки низці чинників: допомога на державному рівні (фонди, гранти та стипендії), на міжнародному рівні (програми Еразмус, DAAD) і на інституційному рівні (дво- або багатосторонні угоди між університетами-партнерами). Асоціації, консорціуми та інші види мережевих об'єднань сприяють цьому зростанню.

Третій принцип безперервної освіти передбачає новий зміст освіти, спрямований на активну позицію студента, його високу мотивацію і вміння вибудовувати власний освітній маршрут. Академічна мобільність дає змогу здобувачеві самостійно обирати місце і спосіб, а також тривалість навчання. Учасники програм мобільності - це високо вмотивовані студенти, які чітко знають, що їм потрібно на даний момент і що вони бажають одержати в майбутньому.

Питання визнання періодів навчання та документів про освіту завжди були актуальними для академічної мобільності. Хоча багато країн нормативно закріпили своє бажання визнавати ступені та періоди навчання (Лісабонська конвенція, взаємні договори між університетами-партнерами), не можна стверджувати, що нині диплом однієї країни буде однозначно визнаний іншою, навіть якщо обидві підписали Лісабонську конвенцію.

Принцип розвитку наставництва та консультування в контексті академічної мобільності передбачає роботу інформаційних центрів країн-учасниць Болонського процесу, а також міжнародних відділів університетів і представництв організацій, як-от: DAAD, із забезпечення інформацією про системи освіти різних країн, умови приймання іноземних студентів, умови навчання та особливості культури тієї чи іншої країни.

Принцип безперервної освіти передбачає використання інформаційних технологій для одержання дистанційної освіти. Хоча зазначимо, що чимало науковців одностайні в тому, що академічна мобільність не може бути віртуальною, вони визнають лише фізичне переміщення студента до університету-партнера. Однак уважаємо, що можливість одержати диплом одночасно в двох університетах, пройти підвищення кваліфікації, навчальний курс, не виходячи з дому, значно підвищує конкурентоспроможність студентів.

Отже, ключові принципи безперервної освіти застосовні можуть бути застосовані й до академічної мобільності, що дає нам змогу зробити висновок про те, що однією з підстав академічної мобільності студентів є принцип безперервної освіти. Федеральне міністерство освіти і науки Німеччини справедливо вважає, що безперервна освіта - це не просто бажана, а й обов'язкова умова функціонування системи освіти тієї чи іншої країни [23, с. 8].

Висновки

Отже, базовими принципами розвитку академічної мобільності студентів у Німеччині є принципи свободи та рівності, інтеграції та безперервної освіти. Вони відображають сучасні тенденції в галузі вищої освіти. Кожен із них визначає основні вимоги до організації різних форм мобільності і знаходять своє відображення і Болонських угодах, у положеннях про організацію академічної мобільності студентів на рівні вищих навчальних закладів. Принцип свободи і рівності передбачає свободу переміщення студентів між установами вищої освіти, свободу у виборі напряму навчання, зважаючи на особисті інтереси і схильності, а також рівність у доступі до вищої освіти. Принцип інтеграції є ключовою ознакою сучасної вищої освіти, яка не має кордонів, зближуючи країни по всьому світу. Інструментом цього зближення виступає академічна мобільність студентів. Принцип безперервної освіти закріплений у Німеччині на нормативному рівні забезпечує доступ до освіти на різних рівнях і покликаний мотивувати студентів до постійного особистісного та професійного зростання.

Список використаних джерел

1. Велика Хартія Європейських Університетів (1988). Електронний ресурс: URL: https://euroosvita.net/prog/print.php/ prog/print.php?id=1049 (дата звернення: 15.12.2023).

2. Золотарьова І., Сікорська І., Дебич М. Інтернаціоналізація і мобільність. Огляд Болонський процес в Україні 20052020: досягнення, виклики та перспективи. Київ. 2020. С.27-31.

3. Лондонське Комюніке (2007). Електронний ресурс: URL: https://euroosvita.net/?category=17&id=1045 (дата звернення:

4. .

5. Левенське комюніке Електронний ресурс: URL: https:// euroosvita.net/?category=17&id=1046 (дата звернення: 15.12.2023).

6. Grundgesetz der Deutschland 1949. Електронний ресурс: URL: https://www.bundestag.de/parlament/aufgaben/rechtsgrundlagen/ grundgesetz/#:~:text=Das%20Grundgesetz%20(GG)%20ist%20die, und%20von%20den%20Alliierten%20genehmigt (дата звернення:

7. .

8. Action Plan (Germany). Електронний ресурс. URL: https:// www.bmbf.de/pub/Action_Plan_International_Cooperation.pdf. (дата звернення: 16.12.2023).

9. Commission of Experts for Research and Innovation (EFI). Research, Innovation and Technological Performance in Germany - EFI Report 2014, p. 41.

10. Conclusions du Conseil du 11 mai 2010 sur l'internationalisation de l'enseignement superieur. Journal official de L'Union europeene. 26.5.2010.FR.C.135/12.

11. Decision №1720/2006/EC of the European Parliament and of the Council of 15 November 2006 Establishing an Action Programme in the Field of Lifelong Learning (2006). Official Journal of European Union, L327.

12. German Council of Science and Humanities (Wissenschaftsrat) (2013). Perspektiven des deutschen Wissenschaftssystems (Perspectives on the German science system). Електронний ресурс. URL: www.wissenschaftsrat.de/dowload/archiv/3228-13.pdf. (дата звернення:

13. .

14. Internationalization Strategy (Germany). Електронний ресурс. URL: доступа: www.bmbf.de/pub/Internationalization_ Strategy.pdf. (дата звернення: 16.12.2023).

15. OECD. Science, Technology and Industry Outlook 2012. Електронний ресурс. URL: https://www.oecd.org/sti/sti-outlook- 2012highlights.pdf. (дата звернення: 17.12.2023).

16. Prague Communique (2001) [Электронный ресурс]. Електронний ресурс. URL: www.encore-edu.org/ENCoRE-documents/ prague.pdf. (дата звернення: 17.12.2023).

17. Wissenschaft weltoffen (2016). Електронний ресурс. URL: http://www.wissenschaftweltoffen.de/publikation/wiwe_2016_ verlinkt.pdf (дата звернення: 17.12.2023).

18. Joint Progress Report of the Council and the Commission on the Implementation of "Education and Training 2010 Work Programme". Official Journal of European Union, 2010. 117 р.

19. Schomburgand, H., Teichler, U. Employability and Mobility of Bachelor Graduates in Europe. Key Results of the Bologna Process. Published by: Sense Publishers,P.O. Box 21858, 3001 AW Rotterdam, The Netherlands. 2011. 67 p.

20. Deutsch EURYDICE. Informationsstelle der Laender im Sekretariat der Kolk. Bonn, 2013.

21. National Report regarding the Bologna Process implementation 2012-2015, Germany. Електронний ресурс. URL: https://media.ehea.info/file/Germany/04/5/National_Report_Germany_ 2015_567045.pdf. (дата звернення: 18.12.2023).

22. Strategy for lifelong learning in the Federal Republic of Germany (2004). Електронний ресурс. URL: www.blk-bonn.de/ papers/volume115english.pdf. (дата звернення: 02.01.2024)

23. Bund-Lander-Vereinbarung. Електронний ресурс. URL: www.wettbewerb-offene-hochschulen-bmbf.de/wettbewerb/bund- laendervereinbarung. (дата звернення: 02.01.2024).

24. Memorandum on Lifelong Learning. Електронний ресурс. URL: www.arhiv.acs.si/dokumenti/Memorandum_on_Lifelong_ Learning.pdf. (дата звернення: 02.01.2024).

25. Lisbon European Council (2000). Електронний ресурс. URL: http://www.europarl.europa.eu/summits/lis1_en.htm (дата звернення: 02.01.2024).

26. Ackers, L. Moving people and knowledge: Scientific mobility in the European Union. International Migration, 43 (5). 2005. Р. 99-131.

Размещено на Allbest.ru