Уплив ментального простору українського суспільства й освітнього середовища вищої школи на процес професійної підготовки майбутніх учителів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра освітології та педагогічної інноватики

Університет Григорія Сковороди в Переяславі

Уплив ментального простору українського суспільства й освітнього середовища вищої школи на процес професійної підготовки майбутніх учителів

Шапран Ольга Іллівна

доктор педагогічних наук, професор

Гладкий Микола Васильович, аспірант

Анотація

У статті проведений ґрунтовний аналіз сутнісних ознак дефініцій «ментальний простір», «менталітет», «ментальність», «освітнє середовище». Розглядається проблема важливості впливу ментального простору й освітнього середовища на процес професійної підготовки вчителів. Зазначено на необхідність потреби соціалізації особистості шляхом формування синтезованої ментальності, котра постає виявом транснаціональної ідентичності. Обговорюються питання щодо важливості створення особистісного ментального простору, котрий є базисом формування національної ментальності як системи установок індивідуума, можливостей його упливу на становлення соціального середовища та найближчого оточення. У ментальному просторі соціуму формування особистісних установок виявляють ознаки соціалізації індивідуума, які віддзеркалюється у його проявах ментальності й коадаптації (корелятивного пристосування людини й суспільства). Національний ментальний простір (менталітет суспільства) має взаємодіяти з особистісним ментальним простором (сформованою суб'єктною національною ментальністю, із конкретними умовами життя кожного індивідуума, його моделями поведінки). Із урахуванням проведеного аналізу літературних джерел у дослідженні виокремлено наступні структурні компоненти національної ментальності особистості: емотивний (орієнтація на національні цінності, стійка індивідуальна громадська позиція, емоційні переживання за майбутнє українського народу); когнітивний (знання національних традицій, української історії та спадщини, усвідомлення політичних подій); поведінковий (прояв умінь і навичок захисту прав українського народу, набуття індивідуального досвіду життя у демократичному суспільстві). Зазначається, що сучасний етап розвитку суспільства детермінується превалюванням інтеграційних процесів, котрі детермінують процес підготовки майбутніх учителів із проявами системності, прогнозованості, стратегічності, інформативності, інтегрованості, технологічності. Обговорюється припущення, що наявний етап розвитку соціуму призводить до необхідності врахування духовних надбань предків, їх вірувань, релігійних переконань, етнічних традицій. Пропонується проблему заявленого дослідження розглядати через призму феномена ментальності з використанням методології історичної антропології. Сприймається за очевидне, що формування національної ментальності майбутніх учителів спроможне об'єднати українське суспільство, перебороти чисельні кризи й відродити соціальну державу з гарантованими правами і свободами громадян. Обговорюється необхідність цілеспрямованого впливу на колективну свідомість (трансформацію ментальних рис), проведення системної роботи серед майбутніх учителів із метою гармонізації суспільних відносин.

Ключові слова: ментальний простір, менталітет, ментальність, ментальні карти, освітнє середовище, професійна підготовка вчителів.

Shapran Olha Illivna Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Head of the Department of Education and Pedagogical Innovations, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereiaslav

Hladkyi Mykola Vasyliovych Graduate student of the Department of Education and Pedagogical Innovations, Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereiaslav

INFLUENCE OF MENTAL SPACE OF THE UKRAINIAN SOCIETY AND EDUCATIONAL ENVIRONMENT OF HIGH SCHOOLS ON THE PROCESS OF PROFESSIONAL TRAINING OF FUTURE TEACHERS

Abstract

The article provides a thorough analysis of the essential features of the definitions «mental space», «mentality», «educational environment». The problem of the importance of the influence of mental space and educational environment on the process of professional training of teachers has been considered. The need for the socialization of the individual through the formation of a synthesized mentality, which appears as a manifestation of transnational identity, has been indicated. Questions regarding the importance of creating a personal mental space, which is the basis for the formation of the national mentality as a system of individual attitudes, the possibilities of its influence on the formation of the social environment and the immediate environment, are discussed. In the mental space of society, the formation of personal attitudes reveal signs of the socialization of the individual which are reflected in his manifestations of mentality and co-adaptation (correlative adaptation of man and society). The national mental space (the mentality of society) must interact with the personal mental space (the formed subject national mentality, with the specific conditions of life of each individual, his behavior patterns). Taking into account the analysis of literary sources, the research identified the following structural components of the national mentality of an individual: emotional (orientation to national values, stable individual public position, emotional concerns for the future of the Ukrainian people); cognitive (knowledge of national traditions, Ukrainian history and heritage, awareness of political events); behavioral (manifestation of skills and abilities to protect the rights of the Ukrainian people, gaining individual experience of life in a democratic society). It has been noted that the current stage of society's development is determined by the prevalence of integration processes, which determine the process of training future teachers with manifestations of systematicity, predictability, strategicness, informativeness, integration, and technological capability. The assumption that the current stage of social development leads to the need to taking into account the spiritual heritage of ancestors, their beliefs, including religious, and ethnic traditions has been discussed. It has been proposed to consider the problem of the stated research through the prism of the phenomenon of mentality using the methodology of historical anthropology. It is taken for granted that the formation of the national mentality of future teachers is capable of uniting Ukrainian society, overcoming numerical crises and reviving a welfare state with guaranteed rights and freedoms of citizens. The necessity of purposeful influence on collective consciousness (transformation of mental traits), carrying out systematic work among future teachers with the aim of harmonizing social relations is discussed.

Keywords: mental space, mentality, mental maps, educational environment, professional training of teachers.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасний менталітет українського народу визначається ментальним простором нашого суспільства, котрий є результатом синтезу власних історико-культурних процесів та впливів- нашарувань глобального світу й реалій сьогодення. Ментальний простір нації формується упродовж тривалого часу і зазнає деформацій із урахуванням ряду впливових чинників. Зміни ментального простору відбуваються відповідно до сучасних тенденцій розвитку держави.

Нинішнє українське суспільство за умов становлення демократичних засад має сприяти розвитку суспільної сфери, економіки, політики, національної культури - першопричин, котрі визначають й утверджують ментальну специфічність. Безперечним є припущення, що об'єктивна реальність упливає на прояви ментальності окремих людей. Варто не забувати, що особистісні кризові стани та стресові ситуації ускладнюють процес національної ідентифікації. Сучасний етап становлення національної ідентичності спонукає до трансформації усталених традицій, їх критичного переусвідомлення за умов сучасного буття (військовий стан, руйнація критичних інфраструктур, знищення цивільного населення, зокрема, дітей, закладів освіти тощо). Актуальність проблеми формування ментального простору українського суспільства детермінується потребою усвідомлення національної приналежності, знанням своєї історії, дотриманням моральних підвалин, котрі були сформовані в умовах історичного становлення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему дослідження ментального простору й освітнього середовища розглядали в своїх працях когорта сучасних науковців. Так, А. Цимбалару пропонує сприймати простір у якості філософської категорії, котра пов'язана з категорією «часу» і виражає порядок розташування існуючих об'єктів; є формою існування матерії, загальними переживаннями. Учена виокремлює три напрямки сучасного розуміння означеного феномена: об 'єктне (картина світу як сукупність зовнішніх об'єктів), суб'єктне (світ є віддзеркаленням почуттів та роздумів суб'єктів), діяльнісне (суб'єкт і об'єкт об'єднує діяльність, що створюють їх сенси) [16]. Отже, простір визначає порядок речей і процесів у світі, розглядається як передумова результативності діяльності суб'єкта.

Дослідженню означеної проблеми присвячені праці таких вітчизняних учених як О. Бондаренко, О. Стасевська, І. Ковальська-Павелко та ін., які трактують ментальний простір у сприйнятті місця концептуалізації історичної пам'яті людини та національної ідентифікації. Сутнісні ознаки різновидів національної ідентичності предметно розглядаються у працях таких сучасних науковців як М. Козловець, К. Коростеліна, Л. Нагорна, Г. Палій, Д. Піонтковська, М. Пірен, М. Степико та ін.

Становлення теорії ментального простору призвело до появи унікальної концепції (теорії концептуальної інтеграції), котра була запропонована Ж. Фоконьє (G.Fauconnier) і М. Тернером (M. Turner) [2]. Серед вітчизняних науковців означена проблематика розглядалася у працях таких науковців як Н. Дяченко, Т. Ємельянова, М. Попович та ін. Підсумовуючи результати наявних досліджень ментальний простір варто сприймати на підґрунті когнітивних операцій, котрі визначають його культурний фон.

Важливим аспектом досліджень є перспектива використання ментальних карт в освітньому процесі, котра розглядається у працях таких науковців як К. Гавриленко, О. Приходько, О. Шеметенко, В. Колісниченко, О. Самойленко, А. Одеров, К. Березяк, С.Левченко, М. Лавренова, Н. Руденко, О. Трофімчук та І. Хлуп'янець, П.Фарранд (P. Farrand), Ф. Хуссейн (F. Hussain), Е. Хеннессі (E. Hennessy) та ін.

Проведений аналіз наукової психолого-педагогічної літератури доводить, що освітній простір уякості предмета наукових досліджень перебуває у центрі уваги таких учених як Н. Касярум, К. Крутій, Р. Павелків і Н. Корчакова, А. Цимбалару. Освітнє середовище вищої школи стало аспектом наукових пошуків науковців М. Братко, Н. Ревнюк, Ю. Шапран, О. Шапран, О. Ярошинської та ін.

Метою написання статті є з'ясування потенціалу ментального простору й освітнього середовища щодо їх упливу на процес професійної підготовки вчителів.

Виклад основного матеріалу

Сутнісні ознаки поняття «ментальний простір» досліджувалися багатьма науковцями. Так, О. Стасевська зазначає, що ментальний простір є середовищем формування та функціонування певної системи ідей, ідеалів, цінностей, стереотипів людей. У ментальному просторі саме менталітет є константною базою щодо визначення суспільством й особистістю ціннісних орієнтирів і поведінкових реакцій. Структура національного менталітету є багато рівневою і компонентною. За переконанням ученої, атрибутивне визначальне значення належить: архетиповому компоненту менталітету (система архетипів і компонентів колективного несвідомого); когнітивному (образ світу і способи мислення колективного суб'єкта); ціннісно-змістовому (система ціннісних орієнтацій, ідеалів, норм); емоційному (оцінка буття, емоції, почуття); поведінковому (мотиви та стереотипи поведінки) [14, с. 363-364]. Отже, в структурі національного менталітету науковицею виокремлюються складові, що спричиняють реакції-прояви системи архетипів, цінностей, поглядів, переконань, почуттів, стереотипів колективної поведінки.

М. Козловець зазначає, що, під національною ідентичністю варто проявляти відчуття колективної належності до національної спільноти, її культури [7, с. 57]. У сучасному українському суспільстві національна ідентичність є флуктуючою і мінливою. Вона актуалізує проблему традиційних моральних цінностей: свободу, сенс життя, справедливість, добро, взаємоповагу, людську гідність тощо. Соціальна ідентичність є важливою на рівні інтегрованості індивіда в соціальну групу. Менталітет українського народу має історично зумовлену регіональну забарвленість, бо в просторовому сприйнятті розкладається на регіональні менталітети й менталітети соціальних груп. У сучасній Україні саме субкультурні форми менталітету є визначальними в поведінкових виявах, тому що особистість у повсякденному житті ідентифікує себе, насамперед, як частину певної соціальної структури, згодом - як представника регіону й лише після цього - як представника українського народу. Глобалізація призвела до нівелювання національної і соціальної ідентичності, спричинила тенденцію поширення універсальних цінностей, життєвих настанов, ідеалів, духовних і матеріальних потреб, Саме це стало підґрунтям усвідомлення власної транснаціональної ідентичності, котра в умовах воєнного стану набула ознак альтернативності й спричинила певну кризу національної ідентичності.

Отже, необхідність соціалізації особистості зумовлює процес інтеріоризації норм, цінностей, настанов, що перманентно трансформує ментальність кожного індивіда. Означені явища сприяють формуванню синтезованої ментальності, котра стає основою транснаціональної ідентичності. Варто закцентувати увагу на існування ментального простору кожного індивідуума, а саме - особистісного ментального простору, бо він приналежний індивідууму, є його екстраполяцією і віддзеркаленням буття.

Теоретичні основи поняття ментального простору (mental spaces) сформулювано Ж. Фоконьє (G. Fauconnier), котрі відіграли визначальне значення у становленні когнітивної лінгвістики. За його тлумаченням, ментальні простори є когнітивними структурами, котрі виникають у свідомості й створюються із метою локального розуміння та прояву відповідної дії-реакції. Ментальні простори закріплюються у довгостроковій пам'яті у вигляді фреймів. Змістовний аспект ментальних просторів становлять моделі реальних або гіпотетичних ситуацій у формі переусвідомлення особистістю відповідних предметних сфер її діяльності [2].

Особистісний ментальний простір є основою формування національної ментальності кожного українця як системи установок індивідуума, можливостей упливу на його становлення загального соціального середовища та найближчого оточення. Варто звернути увагу на прояви діяльнісної складової формування особистісних переконань. У ментальному просторі соціуму формування особистісних установок виявляє ознаки соціалізації індивідуума, який віддзеркалюється у його ментальності. За таких умов доцільно апелювати до процесу коадаптації - корелятивного пристосування людини й суспільства. Отже, національний ментальний простір (менталітет суспільства) повинен сполучатися з особистісним ментальним простором (сформованою суб'єктною національною ментальністю), із конкретними умовами життя кожної людини, її моделями поведінки в реальному житті.

О. Бондаренко стверджує, що своєрідним культурним проявом дивовижних за швидкістю та змістом змінювань соціального та індивідуального буття людей постає феномен ментальності, що безпосередньо перебуває у залежності від всебічних форм буття. Ментальні процеси виступають потужним фактором розгортання освітньої культури, без урахування котрих не можливо вибудувати ефективну систему освіти. Феномен ментальності постає своєрідною зоною перетину форм перебування людини в суспільстві та віддзеркаленням їх у людській свідомості [4, с. 118-119].

Особистісний ментальний простір кожної особистості визначається рівнем сформованості її національної ментальності. О. Бойко розглядає ментальність як важливий етнопсихологічний феномен, котрий виступає інтегральною етнопсихологічною ознакою особистості. Ментальність індивідуума будь-якої національності, будь-якої професії науковець характеризує у якості системи, котра детермінована емоційним, пізнавальним і поведінковим компонентами. Емоційний (емотивний) компонент ментальності передбачає оцінку емоційних станів. Він стимулює пізнавальну та поведінкову діяльність, позитивно мотивує її. Пізнавальний (когнітивний) компонент ментальності складається зі знання людини про об'єкти і ситуації життєдіяльності, які є результатом набуття індивідуального життєвого досвіду (навчання). Поведінковий (конативний) компонент - є тим, котрий проявляється у вчинках людини. Завдяки поведінковому компоненту реалізуються ціннісні орієнтації особистості [3].

Подібну структуру ментальності пропонує Т. Власевич, яка виокремлює емоційний, вербальний та поведінковий складники досліджуваного феномена. До емоційного, на думку авторки, належать психічні стани, колективні переживання, емоції. Вербальний компонент складається зі знань про об'єкти, явищ та ситуацій життєдіяльності, він є результатом набуття колективного досвіду. Поведінковий складник слугує імпульсом актуалізації ціннісних орієнтацій етносу, виявляє особливості та зміст його життєдіяльності [6, с. 61].

Як зазначають О. Лісеєнко і Ю. Гюльхан національна ментальність уміщує компоненти свідомого й несвідомого. Для розуміння особливостей функціонування національної ментальності на межі сприйняття свідомого й несвідомого науковці уявляють досліджуваний феномен як сукупність двох пересічних площин: соціальних установок і соціокультурних орієнтацій. В основі механізму національної ментальності вони вбачають три основні функціональні установки: сприйняття (когнітивний елемент), оцінка (афект) і поведінка (діяльнісний компонент) [9, с. 44].

Отже, науковці виокремлюють у структурі формування національної ментальності людей зазвичай три основні компоненти: перший - емоційний (емотивний, афективний), другий - пізнавальний (когнітивний, вербальний), третій - поведінковий (конативний, чи діяльнісний). Така структура є логічною за умов орієнтації дослідження сутнісних ознак вище згаданої дефініції. Із урахуванням проведеного аналізу літературних джерел у нашому дослідженні виокремлено три структурні компоненти цього феномена:

-- емотивний компонент (орієнтація на національні цінності, стійка індивідуальна громадська позиція, емоційні переживання за майбутнє українського народу);

-- когнітивний компонент (знання національних традицій, української історії та спадщини, усвідомлення політичних подій);

-- поведінковий компонент (прояв умінь і навичок захисту прав українського народу, набуття індивідуального досвіду життя у демократичному суспільстві).

Не викликає сумніву, що виокремлені показники національної ментальності зумовлюють можливість цілеспрямованих упливів на її формування в освітньому середовищі вищої школи. Із метою організації дослідження були обрані майбутні вчителі. Вони мають виявляти ознаки прояву національної ментальності, бо їх професійна приналежність передбачає, окрім знань, формування у школярів любові до України, громадянських чеснот, розвитку навичок суспільної поведінки, адекватності в оцінюванні життєвих ситуацій.

Сучасний етап розвитку суспільства визначається превалюванням інтеграційних процесів, що здійснюють безпосередній уплив на процес підготовки майбутніх учителів. Означена тенденція розвитку суспільства детермінує прояви його ознак, таких як: системність, прогнозованість, стратегічність, інформативність, інтегрованість, технологічність тощо. Варто зазначити, що наявні процеси розвитку соціуму призводять до необхідності врахування духовних надбань предків, їх вірувань, релігійних переконань, етнічних традицій тощо. Названа особливість буття спонукає розглядати проблему заявленого дослідження через призму феномена ментальності з використанням методології історичної антропології. Поняття «ментальність», зазвичай, розглядається ученими в працях із філософії, психології, етнології, культурології, філології тощо. Однак, ментальний розвиток особистості набуває ознак визначального вектору становлення вищої освіти, особливо педагогічної. Заклад вищої освіти є освітньо-культурним центром, виступає тим середовищем, де студентам пропонуються якісні знання, уміння і навички, що визначають їх майбутній педагогічний потенціал і прояв рівня національної ментальності.

Доцільним є сприйняття судження науковців, що освітній простір віддзеркалює структурне співіснування і взаємодію складових освітньої системи і є складним системним і динамічним утворенням, котре активно розвивається. А. Цимбалару виокремлює два аспекти розуміння поняття «освітній простір»: інституційний, де він характеризується як певна частка соціуму, в якому створені умови для розвитку особистості; субстанціональний (або індивідуальний), де освітній простір визначається як можливість і наявність формування особистісного простору суб'єкта освітнього процесу [16]. Отже, освітній простір є багатовимірним поняттям. Н. Касярум освітній простір характеризує як сферу суспільної діяльності, в котрому здійснюється цілеспрямоване соціокультурне відтворення людини, формування і розвиток особистості. Під освітнім простором варто розуміти просторово-часове поле функціонування і розвитку системи освіти як відкритої й активної соціальної сфери, в якій проявляється ідеологія формування особистості з урахуванням умов зовнішнього середовища (природно-кліматичних, демографічних, екологічних, соціально-економічних, політичних тощо. Отже, освітній простір є сферою суспільної діяльності в окресленому просторово-часовому полі.

Характеризуючи змістовий аналіз поняття «середовище» у міждисциплінарному аспекті О. Ярошинська розкриває його через фундаментальні категорії - «світ», «простір», «оточення», «місце», «умова». Їх ця вчена характеризує таким чином: категорія «світ» дає уявлення про середовище як про частину об'єктивної реальності і співвідношення із суб'єктом; «простір» наповнює середовище такими властивостями, як: матеріально-процесуальна природа, структура і наявність кордонів; середовище трактується через «оточення» лише для певного суб'єкта; категорія «місце» вказує, що середовище завжди конкретне,; категорія «умова» визначає взаємозумовленість існування суб'єкта й середовища, бо не лише умови навколишнього світу становлять його основу, а й особистість, що формується, є невід'ємною складовою існування відповідного середовища [18, с.52]. Отже, поняття «світ», «простір», «оточення», «місце», «умова» є основоположними у визначенні дефініції «середовище».

Ю. Шапран і О. Шапран доводять, що дефініція «освітнє середовище» найчастіше розглядається як природне або штучно створене соціокультурне середовище освітнього закладу, що включає різні види засобів і змісту освіти, котрі здатні забезпечувати його продуктивну діяльність; як сукупність матеріальних вимог у відповідності з педагогічними, ергономічними, санітарно-гігієнічними вимогами до освітнього процесу, наявних у соціальному і просторово-предметному оточенні [17, с. 6]. Отже, освітнє середовище ЗВО виявляє ознаки динамічності, багатовекторності, мінливості, інтегративності тощо.

М. Братко характеризує освітнє середовище закладу вищої освіти як комплекс умов-можливостей та ресурсів (матеріальних, фінансових, особи- стісних, технологічних, організаційних, репутаційних) для освіти особистості, що склались безпосередньо в установі, котра виконує освітні функції щодо надання вищої фахової освіти, забезпечує можливості для загальнокультурного та особистішого розвитку здобувачів освіти. Дослідниця зазначає, що ресурси й можливості освітнього середовища ЗВО визначають напрям його стратегії, виокремлюють його з-поміж інших освітніх установ. [5, с.19].

Отже, важливою є оцінка умов і ресурсів освітнього середовища з позицій реалізації їхнього потенціалу щодо впливу на особистість. Освітнє середовище закладу вищої освіти є упорядкованою сукупністю компонентів. Їх взаємодія й інтеграція спричиняє прояв особистісних якостей усіх її суб'єктів. Отже, освітнє середовище ЗВО є цілісною структурою, що створює передумови розвитку фахових якостей здобувачами освіти.

Погоджуємося із твердженням С. Смолюк, що в психолого-педагогічній літературі поняття «освітнє середовище» іноді ототожнюють із поняттям «освітній простір». Остання дефініція, як зауважує ця авторка, у педагогічній термінології з'явилась лише наприкінці 1980-х років. Багато сучасних учених вважають, що середовище (освітнє, розвивальне, етновиховне, інформаційно- комунікаційне тощо) є складовою частиною простору (відповідно освітнього, розвивального, соціокультурного, етновиховного) [13, с.21-22].

Відмінність дефініцій «освітнє середовище ЗВО» і «освітній простір» розглядаємо в площині співвідношення частинного й цілого. Адже середовище може бути його складовою, оскільки останній є багатовимірним і багатофакторним, а середовище - є лише одним із його вимірів і систем упливу. Простір поєднує в собі одночасно минуле, сучасне й майбутнє, а середовище завжди є актуальним і реалістичним, бо вміщує відзеркаленість подій сьогодення. Простір є ресурсом і потенціалом формування інтегрального та масштабного засобу становлення людської особистості, а середовище - реалізацією цього потенціалу за умов постійних із ним взаємодій.

Із погляду на створення освітнього середовища вищої школи важливими стали висновки Н. Савчук щодо врахування упливу освіти на менталітет сучасного соціуму, а саме:

-- повноцінна життєва самореалізація особистості можлива за умов, якщо людина глибоко переконана у власному призначенні, вбачає у ньому вищий сенс життя й одночасно почувається частинкою природи та людської спільноти;

-- як продукт певної культури з її цінностями, пріоритетами, світосприйняттям кожна особистість має свою власну ментальну парадигму;

-- надзвичайно важливе усвідомлення того, що сфера освіти відрізняється досить чітко вираженою нормативністю, що дозволяє судити про те, чому і як саме формувалася і формується та чи інша ментальність соціуму;

-- за потреби доцільно корегувати й трансформувати життєві орієнтири як на особистісному рівні, так і на рівні соціуму, використовуючи нові філософсько-освітні методології, у яких визначальними є ціннісні зростання особистості [12, с. 202-203].

Отже, віра у неповторне призначення та ментальна парадигма особистості формується у освітньому процесі ЗВО шляхом управління індивідуальною та суспільною ментальністю, створенням нових методологій і використанням сучасних стратегій і технологій навчання.

Так, М. Лавренова пропонує як новацію використання ментальних карт в освітньому середовищі, що відкривають нові можливості для здобувачів освіти щодо поліпшення пам'яті, нагадування фактів, слів й образів; генерування ідей; надихання на пошук рішення; демонстрування концепцій і діаграм; проведення аналізу результатів або подій; структурування роботи; підбивання підсумків зробленого; організації взаємодії при груповій роботі або у рольових іграх; ефективного структурування й опрацювання даних [8, с. 39].

Ментальні карти, як сукупність діаграм і схем, у наочному вигляді демонструють думки, тези, пов'язані між собою та об'єднані загальною ідеєю; вони є способом зображення процесу загального системного мислення за допомогою схем, зручним інструментом для відображення процесу мислення та структуризації інформації у візуальній формі. Вони створюються або на папері, чи за допомогою програмного забезпечення. Створення ментальної карти сприяє актуалізації креативного мислення здобувача освіти. Науковці П. Фарранд (P. Farrand), Ф. Хуссейн (F. Hussain), Е. Хеннессі (E. Hennessy) зазначають, що ментальні карти заохочують студентів до більш глибокого рівня навчання, оскільки дозволяють індивідуалізувати сприйняття інформації [1].

Основними елементами карт є ключі (тригери): слова й малюнки, кожен із яких символізує конкретний спогад, сприяє виникненню нових думок та ідей, а, отже, допомагає повніше використовувати можливості розуму. Тригери радіально розходяться від центральної ідеї за допомогою серії з'єднуючих гілок. Процес побудови карти імітує функціонування нейронів у процесі мисленнєвих реакцій кори головного мозку. Ментальні карти підвищують продуктивність праці. Вони дозволяють упорядкувати власні думки, здійснювати ґрунтовний аналіз досліджуваних об'єктів.

Із огляду на обставину, що сучасна вища школа працює на засадах особистісно зорієнтованої моделі освіти, робота над створенням оптимального освітнього середовища ЗВО має бути творчою, спрямованою на пошук нових можливостей та ресурсів, технологій навчання. У цьому процесі доречним, на нашу думку, буде використання виховного потенціалу народної педагогіки, урізноманітнення форм, методів і стратегій освітнього процесу ЗВО, забезпечення позитивного мікроклімату в спілкуванні студентів і викладачів, створення умов особистісного зростання здобувачів освіти, можливостей для використання історичної спадщини українського народу.

Варто зазначити, що в процесі формування національної ментальності у вищій школі необхідно звертатися до надбань української педагогіки в порівнянні з європейським досвідом такої діяльності. Означена взаємодія (співпраця) дозволить всебічно розкрити інтелектуальні та творчі можливості студентів, водночас залишаючи їх у межах національного ментального поля.

Сучасний етап розвитку суспільства визначається превалюванням інтеграційних процесів, що виявляють значний уплив на процес професійної підготовки майбутніх учителів. Означена тенденція такого розвитку передбачає дотримання принципів системності, історичності, прогнозованості, стратегічності, технологічності, інформативності тощо. У зв'язку з вище наведеним логічним є припущення щодо необхідності врахування духовних надбань предків, їх вірувань, релігійних переконань, етнічних традицій у практиці роботи вищої школи. У цьому контексті варто зазначити, що вчителю належить домінуюча роль у соціокультурному просторі, котрий забезпечує трансляцію здобувачам освіти не лише знань, навичок, досвіду, але й сприяє усвідомленню історичних цінностей минулого.

Сприймається за очевидне, що саме така робота щодо формування національної ментальності майбутніх учителів, спроможна стати тією обставиною, котра допоможе об'єднати українське суспільство, перебороти наявні кризи й відродити соціальну державу з гарантованими правами і свободами громадян.

Висновки

ментальний простір професійний учитель

Прояв сформованості ментальності дозволить окремим індивідуумам віднаходити спільну мову, об'єднуватись із іншими людьми в соціальні групи, спільноти. Тому очевидним є висновок щодо необхідності цілеспрямованого впливу на колективну свідомість (трансформацію ментальних рис), проведення роз'яснювальної роботи серед майбутніх учителів із метою подальшої гармонізації суспільних взаємин. Особливу роль у даному процесі належить системі освіти. Саме вона спроможна забезпечити процеси соціалізації й інкультурації особистості. Варто зазначити, що формування національної ментальності майбутніх педагогів має відбуватися в умовах освітнього середовища ЗВО, котре покликане розвивати у молоді культуру мислення, розуміння і критичне сприйняття того, що відбувається у державі, суспільстві. В освітньому середовищі ЗВО відбуваються процеси соціалізації та адаптації майбутніх учителів до їх майбутньої професійної діяльності з урахуванням тенденцій розвитку національного менталітету. Отже, соціалізація постає у якості єднання адаптації й активності особистості: засвоєння норм і цінностей соціального середовища відбувається у взаємозалежності і взаємозв'язку зі життєвою активністю індивідуума.

Література

1. Farrand P., Hussain F., Hennessy E. The efficacy of the «mind map» study technique. Wiley Inter Science. 2002. Vol. 36, Is. 5. P. 426-431. URL: https://doi.org/10.1046/j.1365- 2923.2002.01205.x

2. Fauconnier, G. Mental Spaces: Aspects of Meaning Construction in Natural Language. Cambridge: MIT Press, 1994. 240 p.

3. Бойко О. Особливості української ментальності як фактор формування лідерських якостей майбутніх офіцерів. URL: https://gurt.org.ua/blogs/%D0%9E%D0%BB%D0%B5% D0%B3%20%D0%91%D0%BE%D0% B9%D0%BA%D0%BE/825/

4. Бондаренко О. В. Ментальність як фактор освітньої культури. Філософія освіти. 2011. № 1-2 (8). С. 118-125.

5. Братко М. В. Освітнє середовище вищого навчального закладу: пошук стратегій управління. Педагогічна освіта: теорія і практика: зб. наук. пр. Сер.: Психологія. Педагогіка. 2014. №22. С. 15-21.

6. Власевич Т. Ментальність як вихідний вимір народного світобачення. Вісник Львівського університету. Сер.: Філософсько-політологічні студії. 2011. Вип. 1. С. 56-65.

7. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації: монографія. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. 558 с.

8. Лавренова М. В. Ментальні карти як новації в освітньому процесі. Науковий вісник Мукачівського державного університету. Сер.: Педагогіка та психологія. 2019. Випуск 1 (9). С. 36-40.

9. Лісеєнко О. В. Гюльхан Ю. Б. Національна ментальність як філософське поняття і соціокультурне явище. Наукове пізнання: методологія та технологія. 2021. № 2 (48). С. 41-46.

10. Оленець С. Ю. Технології ефективного засвоєння інформації під час навчання у вищому навчальному закладі. Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. 2016. Т. 16, Вип. 2. С. 275 - 278.

11. Павелків Р. В., Корчакова Н. В. Філософія освітнього простору: психологічний вимір: колективна монографія. Київ: Видавництво: Центр учбової літератури. 2021. 400с.

12. Савчук Н. Менталітет в контексті освітньої системи. Філософія освіти. 2005. №2. С. 197-203.

13. Смолюк С. Теоретичні засади формування розвивального освітнього середовища початкової школи України. Обрії. 2015. №2(41). С. 20-23.

14. Стасевська О. А. Новітній ментальний простір українського суспільства. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». 2017. № 2 (33). С. 363-367.

15. Філіпов С. Аналіз синергетичної моделі конструювання ментального простору в міжнародних відносинах. Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії. 2022. №2(13). С. 28-43.

16. Цимбалару А. Компонентно-структурний разработки науки и техники - 2007: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. URL: http://www.nauka.com/20_PRNiT_2007/ Pedagogica/ 23997.doc.htm

17. Шапран Ю. П., Шапран О. І. Типологія освітнього середовища в умовах компетентнісно-зорієнтованої педагогічної освіти. Педагогічна освіта: теорія і практика. Сер.: Психологія. Педагогіка. 2015. № 23. С. 4-10:http://nbuv.gov.ua/UJRN/Potip_2015_23_3.

18. Ярошинська О. О. Теоретичні і методичні засади проектування освітнього середовища професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи: дис....доктора пед. наук; 13.00.04 - теорія і методика професійної освіти. Житомир, 2015. 544 с.

References

1. Farrand P., Hussain F., Hennessy E. The efficacy of the «mind map» study technique. Wiley Inter Science. 2002. Vol. 36, Is. 5. P. 426-431. URL: https://doi.org/10.1046/j.1365- 2923.2002.01205.x

2. Fauconnier, G. Mental Spaces: Aspects of Meaning Construction in Natural Language. Cambridge: MIT Press, 1994. 240 p.

3. Boiko O. Osoblyvosti ukrainskoi mentalnosti yak faktor formuvannia liderskykh yakostei maibutnikh ofitseriv [Peculiarities of the Ukrainian mentality as a factor in the formation of leadership qualities of future officers]. URL: https://gurt.org.ua/blogs/%D0%9E%D0%BB% D0%B5%D0%B3%20%D0%91%D0%BE%D0% B9%D0%BA%D0%BE/825/ [in Ukrainian].

4. Bondarenko O. V. Mentalnist yak faktor osvitnoi kultury [Mentality as a factor of educational culture]. Filosofiia osvity. 2011. № 1-2 (8). S. 118-125. [in Ukrainian].

5. Bratko M. V. Osvitnie seredovyshche vyshchoho navchalnoho zakladu: poshuk stratehii upravlinnia. Pedahohichna osvita: teoriia i praktyka: zb. nauk. pr. Ser.: Psykholohiia. Pedahohika. 2014. №22. S. 15-21. [in Ukrainian].

6. Vlasevych T. Mentalnist yak vykhidnyi vymir narodnoho svitobachennia [Mentality as the initial dimension of the people's worldview/ VisnykLvivskoho universytetu. Ser.: Filosofsko- politolohichni studii. 2011. Vyp. 1. S. 56-65. [in Ukrainian].

7. Kozlovets M. A. Fenomen natsionalnoi identychnosti: vyklyky hlobalizatsii: monohrafiia [The phenomenon of national identity: challenges of globalization]. Zhytomyr: Vyd-vo ZhDU im. I. Franka, 2009. 558 s. [in Ukrainian].

8. Lavrenova M. V. Mentalni karty yak novatsii v osvitnomu protsesi [Mental maps as innovations in the educational process]. Naukovyi visnyk Mukachivskoho derzhavnoho universytetu. Ser.: Pedahohika ta psykholohiia. 2019. Vypusk 1 (9). S. 36-40. [in Ukrainian].

9. Liseienko O. V. Hiulkhan Yu. B. Natsionalna mentalnist yak filosofske poniattia i sotsiokulturne yavyshche [National mentality as a philosophical concept and sociocultural phenomenon]. Naukovepiznannia: metodolohiia ta tekhnolohiia. 2021. № 2 (48). S. 41-46. [in Ukrainian].

10. Olenets S. Yu. Tekhnolohii efektyvnoho zasvoiennia informatsii pid chas navchannia u vyshchomu navchalnomu zakladi [Technologies of effective assimilation of information during studies at a higher educational institution]. Aktualni problemy suchasnoi medytsyny: Visnyk Ukrainskoi medychnoi stomatolohichnoi akademii. 2016. T. 16, Vyp. 2. S. 275 - 278. [in Ukrainian].

11. Pavelkiv R. V., Korchakova N. V. Filosofiia osvitnoho prostoru: psykholohichnyi vymir: kolektyvna monohrafiia [Philosophy of educational space: psychological dimension: collective monograph]. Kyiv: Vydavnytstvo: Tsentr uchbovoi literatury. 2021. 400s. [in Ukrainian].

12. Savchuk N. Mentalitet v konteksti osvitnoi systemy [Mentality in the context of the educational system]. Filosofiia osvity. 2005. №2. S. 197-203. [in Ukrainian].

13. Smoliuk S. Teoretychni zasady formuvannia rozvyvalnoho osvitnoho seredovyshcha pochatkovoi shkoly Ukrainy [Theoretical foundations of the formation of the developmental educational environment of the primary school of Ukraine]. Obrii. 2015. №2(41). S. 20-23. [in Ukrainian].

14. Stasevska O. A. Novitnii mentalnyi prostir ukrainskoho suspilstva [The newest mental space of Ukrainian society]. VisnykNatsionalnoho universytetu «Iurydychna akademiia Ukrainy imeni YaroslavaMudroho». 2017. № 2 (33). S. 363-367. [in Ukrainian].

15. Filipov S. Analiz synerhetychnoi modeli konstruiuvannia mentalnoho prostoru v mizhnarodnykh vidnosynakh [Analysis of the synergistic model of mental space construction in international relations]. Mizhnarodni vidnosyny, suspilni komunikatsii ta rehionalni studii. 2022. №2(13). S. 28-43. [in Ukrainian]/

16. Tsymbalaru A. Komponentno-strukturnyi analiz poniattia «osvitnii prostir» [Component-structural analysis of the concept of «educational space»]. Perspektyvnie razrabotky nauky y tekhnyky - 2007: materyal. mezhdunar. nauch.-prakt. konf. URL: http://www.nauka.com/ 20_PRNiT_2007/Pedagogica/23997.doc.htm [in Ukrainian].

17. Shapran Yu. P., Shapran O. I. Typolohiia osvitnoho seredovyshcha v umovakh kompetentnisno-zoriientovanoi pedahohichnoi osvity [Typology of the educational environment in the conditions of competence-oriented pedagogical education]. Pedahohichna osvita: teoriia i praktyka. Ser.: Psykholohiia. Pedahohika. 2015. № 23. S. 4-10: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Potip_2015_23_3. [in Ukrainian].

18. Iaroshynska O. O. Teoretychni i metodychni zasady proektuvannia osvitnoho seredovyshcha profesiinoi pidhotovky maibutnikh uchyteliv pochatkovoi shkoly: dys....doktora ped. nauk [Theoretical and methodological principles of designing an educational environment for professional training of future primary school teachers: dissertation....doctor of pedagogy of science]; 13.00.04 - teoriia i metodyka profesiinoi osvity. Zhytomyr, 2015. 544 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru