Особливості використання іноземного досвіду викладання історії у сучасній українській школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості використання іноземного досвіду викладання історії у сучасній українській школі

Олексін Юрій Петрович доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри суспільних дисциплін, Цецик Ярослав Петрович кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри публічного управління, адміністрування та інформаційної діяльності, Національний університет водного господарства та природокористування

Анотація

У статті розглянуто сучасні підходи до вивчення історії, способи підвищення виховного потенціалу навчальних занять, індивідуалізації навчання школярів, індивідуально орієнтовані технології та активні форми проведення уроків з історії. На основі наукових праць проаналізовано моделі викладання історії у сучасних європейських та американських школах. Відзначено, що у США відсутні загальнонаціональні стандарти викладання історії, а спроби їх увести наштовхнулися на опір з боку вчителів. Загально національні стандарти не є обов'язковими, а лише носять рекомендаційний характер, що породжує складнощі при уніфікації викладання та розроблення методичних рекомендацій., а викладання розпочинається з шостого або сьомого класу.

У західноєвропейській шкільній дидактиці утвердилася точка зору на те, що викладання історії має сприяти розвитку демократичних компетентностей навичок критичного мислення, умінню аналізувати явища і події та обґрунтовувати власну позицію. Так, у Німеччині вивчення історії розпочинається з 5-6 класів і триває до закінчення навчання у школі. Її вивчення складається з двох ступенів, коли на першому ступені воно відбувається поверхово, то на другому в старшій школі програма ускладняється, що впливає на особливості викладання навчальної дисципліни. Однак при цьому доцільно зауважити, що незважаючи на те, що у різних німецьких землях існують неоднакові підходи до викладання історії, але дидактико-методичне обґрунтування програм тотожні один одному хіба, що різниться наповнення предмета. Це зумовлено тим, що німецькі землі розвивалися у далеко неоднорідних геополітичних умовах, а це великою мірою вплинуло на їх історичний розвиток, що й відображається під час викладання історії, особливо, коли це стосується проблем регіональної історії.

Ще одним важливим аспектом викладання історії у сучасній європейській школі є підручник. На відміну від попередніх десятиліть на сучасному етапі розвитку європейської освіти у ньому відсутній «авторський погляд» на ті чи інші події, а навпаки домінує вивчення першоджерел, що особливо притаманні англійській шкільній освіті.

Тому у запропонованій статті ключова роль відведена можливості використання зарубіжного досвіду викладання історії в сучасній українській школі. Проаналізовано досвід США, Німеччини та Великобританії та інших країн Західної Європи у викладанні історії у школах.

Ключові слова: історія, Сполучені штати Америки, вивчення історії, викладання історії, навчання школярів, компетентності, шкільний підручник, загальна освіта.

Abstract

Features of using foreign experience in teaching history in the modern ukrainian school

Oleksin Yurii Petrovych Doctor of Pedagogical Sciences, Professor, Professor of the Department of Social Sciences, Tsetsyk Yaroslav Petrovych PhD in History, Associate Professor of the Department management and public governance, National University of Water Management and Nature Management

The article examines modern approaches to the study of history, methods of increasing the educational potential of educational classes, individualization of schoolchildren's education, individually oriented technologies and active forms of conducting history lessons. Models of history teaching in modern European and American schools were analyzed on the basis of scientific works. It was noted that there are no national standards for teaching history in the USA, and attempts to introduce them met with resistance from teachers. In general, national standards are not mandatory, but only have a recommendatory character, which creates difficulties in the unification of teaching and the development of methodical recommendations, and teaching begins from the sixth or seventh grade.

In Western European school didactics, the point of view that the teaching of history should contribute to the development of democratic competences, critical thinking skills, the ability to analyze phenomena and events and justify one's position has been established. So, in Germany, the study of history begins in the 5th-6th grade and continues until the end of school. Its study consists of two stages, when at the first stage it takes place superficially, then at the second stage in high school, the program becomes more complicated, which affects the peculiarities of teaching the academic discipline. However, it is appropriate to note that despite the fact that there are different approaches to teaching history in different German states, the didactic- methodical justification of the programs are identical to each other, except that the content of the subject is different. This is due to the fact that the German lands developed in far heterogeneous geopolitical conditions, and this greatly influenced their historical development, which is reflected in the teaching of history, especially when it concerns the problems of regional history.

Another important aspect of teaching history in a modern European school is the textbook. In contrast to previous decades, at the current stage of the development of European education, it lacks an "author's view" of certain events, but on the contrary, it is dominated by the study of primary sources, which are especially characteristic of English school education.

Therefore, in the proposed article, a key role is assigned to the possibility of using foreign experience in teaching history in a modern Ukrainian school. The experience of the USA, Germany and Great Britain and other Western European countries in teaching history in schools is analyzed.

Keywords: history, United States of America, study of history, teaching of history, education of schoolchildren, competences, school textbook, general education.

виховний історія школяр

Постановка проблеми

Навчання в школі - це значна частина життя дитини, коли вона не тільки отримує знання, освіту, але і набуває життєво важливі вміння і навички, освоює способи різних видів діяльності, які забезпечать успішність в сімейному і професійному житті, конкурентоспроможність і затребуваність в суспільстві.

Історія - один з важливих навчальних предметів сучасної загальноосвітньої школи, який володіє широким діапазоном виховних можливостей, дозволяє освоювати складні соціальні відносини, готує дітей до життя в суспільстві.

Цілі загальної освіти ставлять перед школою, перш за все, завдання розвитку особистісного потенціалу учнів, здібності їх самостійно визначити цілі діяльності і знаходити методи їх реалізації. Шкільна історична освіта передбачає формування у підлітків громадянськості, прихильності демократичним принципам, гуманістичним ідеалам, вміння розуміти різноманіття світу і різних культур, мислити самостійно і творчо.

Сьогодні випускники шкіл все більше усвідомлюють, наскільки їм потрібні знання, практичні і інтелектуальні вміння для самореалізації в цьому складному житті. Сучасне суспільство зацікавлене в тому, щоб його громадяни були здатні самостійно, активно діяти, приймати рішення, гнучко адаптуватися до змінних умов життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Українські науковці, котрі займаються питаннями викладання історії неодноразово досліджували яким чином це відбувається у США та ряді західноєвропейських країн. У ряді наукових праць детально проаналізовано спільні та відмінні риси у методиці викладання історії у західноєвропейських та північноамериканських школах. Зокрема, ці питання розглянуто у працях В. Михайлюка[1], С.О. Терно[2], О.І. Пометун та Г.О. Фреймана[3] та інших.

Метою статті є дослідження можливостей застосування іноземного досвіду викладання історії в сучасній українській школі. Адже викладання історії у Новій українській школі має сприяти не лише засвоєнню навчального матеріалу, а й також умінню учнів об'єктивно аналізувати ключові моменти історії. Окрім цього важлива роль під час викладання даного курсу відводиться формуванню почуття патріотизму, громадянських компетентностей, що є особливо важливим у умовах російсько-української війни.

Виклад основного матеріалу

Історія є частиною шкільної освіти у всіх суспільствах і країнах. Ми сконцентруємо увагу на тих, чий досвід історичної освіти співзвучний українському - йдеться про країни, які в широкому контексті можна віднести до європейської культури, перш за все, предметом розгляду є Англія, Німеччина, меншою мірою Франція і США. Національна специфіка навчання історії велика: нижче побачимо це на багатьох прикладах, проте виділити головні тенденції останніх років все ж можливо. На них, в основному, і зупинимося нижче.

Перш ж звернемося до специфіки. Представляється можливим виділити три основні моделі, що визначають історичну освіту на Заході. Перша модель - американська. Вона характеризується відсутністю загальнонаціональних стандартів - спроба їх введення в 1990-х рр. натрапила на опір. Певною мірою зміст історичної освіти регулюється на рівні штатів. М. Ферро виділяє особливість США «різноманітність варіантів в добірці історичного матеріалу, в методах його вивчення в Сполучених Штатах більше, ніж в будь-якій іншій країні. Але є риса, що проявляється в США всюди: відсутність великого інтересу до неамериканської історії. Вона вивчається, звичайно, в старших класах, але явно не входить в уявлення учнів середнього рівня і навіть студентів». Іншою відмінною рисою, на думку цього автора, є те «що немає в світі іншої країни, де існував би більший розрив між мудруваннями вузького кола дослідників істориків і рудиментарним рівнем поширюваного масовим порядком історичної освіти. Чи є це витрати демократичного ладу, коли задовольняються потреби кожного з сегментів суспільства і одночасно попереджаються всякі спроби «грамотіїв» нав'язувати свої уявлення з побоювання, що вони відродять для себе привілеї?» [1].

Не можна сказати, що такий стан не викликав стурбованості. Навпаки, в 1983 р. американському Конгресу була представлена доповідь «Нація в умовах ризику», що вимагала серйозного реформування освітньої системи, в тому числі викладання історії. Це призвело до створення в 1991 р. Національного центру по історії, який розробив в 1994 р. варіант національних стандартів [2, с. 145].

Обговорення стандартів з історії і шкільних підручників призвело до найгостріших дебатів з питання про цілі і зміст історичної освіти. Хоча загальнонаціональні стандарти могли мати тільки рекомендаційний характер, вони викликали справжню лють у правих, які побачили в них твердження нетрадиційних поглядів на американське минуле і підрив вивчення історії західної цивілізації. Ключовим у дискусіях стало питання про полікультурний характер американського суспільства.

Викладання історії в школах США покликане служити цілям американського суспільства. Однак, в якості викладанні історії існує істотна різниця між різними школами (умовно - благополучними і неблагополучними). У неблагополучних школах до викладання історії ставляться куди більш вільно, ніж в благополучних. Це природно, оскільки вимагати строгості і зазубрювання безлічі фактів від дітей, які ледь здатні відсидіти заняття і вельми смутно уявляють собі історію не рідної їм країни, досить складно [3, с.18].

Кілька років тому в США «стартувала програма» навчаючи Американської історії - федеральні кошти виділяються для того, щоб поліпшити якість викладання історії і допомогти дітям «оцінити великі ідеї Американської історії».

Викладання історії починається в середній школі (тобто з 6 або 7 класу). Учні зобов'язані брати собі, крім класів з математики, англійської мови, природничих наук і фізкультури, класи і з соціальних наук (куди часто включається і світова історія).

У вищій школі в мінімальні вимоги для отримання диплома включені 2-4 роки соціальних наук, таких як історія і державний устрій США [4, с. 141].

Як правило, на історію виділено 5 академічних годин на тиждень (тобто 1 урок на день). Однак, кількість годин може варіюватися в залежності від шкільної програми і соціального замовлення штату. Примітно, що «більшість американських школярів вивчають історію щороку. У старших класах в основному викладають щодня».

Таким чином, як бачимо особливістю викладання історії у школах сполучених Штатів Америки є відсутність загальнонаціонального обов'язкового стандарту, а наявний носить лише рекомендаційний характер, що ускладнює уніфікацію викладання навчальної дисципліни.

До теперішнього часу в Західній шкільній дидактиці утвердилася думка, що головним в історичній освіті є формування громадянських якостей особистості, навичок соціальної поведінки, перш за все навички критичного мислення, абсолютно необхідного громадянину в демократичному суспільстві. Розвиток історичного мислення базується на таких уміннях і навичках, які, з'явившись на ранніх щаблях навчання, зберігаються протягом усього дорослого життя. Історія розвиває здатність розслідувати, аналізувати аргументи, висувати припущення, дискутувати, творчо осмислювати, розуміти і виправдовувати та обґрунтовувати [5, с. 190].

У той же час в новітній літературі простежується така точка зору: при всій важливості вироблення історичних умінь відбулася деяка недооцінка ролі історичних знань.

В основі модернізації шкільної історії лежали фактори різного порядку. Концепція «нової школи» в соціальному плані відбила зрушення, що проявилися в «бурхливі шістдесяті».

Виходячи зі структури освіти в Німеччині, можна сказати, що початкові («пропедевтичні» ) відомості діти отримують ще в рамках початкової школи (1-4 (6) класи). Потім історія з'являється як окремий і обов'язковий для вивчення предмет в навчальному плані (з 5-6 класу). На другому ступені (10-13 класи) історія як і раніше залишається як обов'язковий предмет, але можливо його вивчення на «профільному» рівні (і одночасно на звичайному рівні). Здійснюється концентричний підхід в навчанні. На першому ступені вивчається весь курс історії, а на другому він повторюється, але вже на ускладненому, проблемному рівні. Однак проблемний виклад курсу характерно в цілому і для першого ступеня [2, с. 256].

В різних німецьких землях існують різні підходи до освіти в цілому і до викладання історії зокрема. Однак в основному «цілі і завдання навчального предмета історія, дидактико-методичне обґрунтування програм тотожні один одному. Відмінності полягають в частині наповнення Програми конкретним історичним матеріалом, плануванням навчального часу» [2, с. 258].

Отже, незважаючи на наявність єдиної концепції середньої освіти у Німеччині, у різних її землях існують неоднакові підходи до шкільної освіти у тому числі у викладання історії. Така ситуація зумовлена тією обставиною, що різні регіони держави впродовж тривалого часу розвивалися у різних умовах, а це великою мірою вплинуло на формування середньої освіти.

Природно, що історія відіграє важливу роль в освіті, а держава зацікавлена в членах суспільства, вихованих у дусі патріотизму, що мають активну громадянську позицію. Внесок і значення історії як навчального предмета визначається програмою наступним чином: «Демократичне суспільство потребує повнолітніх, інформованих і політично дієздатних громадян. Від того, як люди уявляють собі минуле, залежить і сьогодення, і майбутнє» [3, с. 167].

Говорячи про особливості здійснення навчання учнів різним видам навчальної діяльності на уроках історії, на підставі аналізу програм, можна сказати, що вони не відрізняються в залежності від типу школи (тобто реальна або Основна школа).

Як правило, диференціація помітна лише виходячи з психологічних, вікових (пізнавальних) можливостей учнів: в 6-7 класах це, перш за все, екскурсії, робота з наочними об'єктами, моделювання, елементарна реконструкція, робота з картою. Потім починають переважати такі види діяльності: аналіз змісту, критика і інтерпретація історичного джерела, обробка даних (зображення, відеоряд, використання ТСО (комп'ютерів) та інші більш складні види діяльності, що характеризують вигляд занять з історії в німецькій школі. Особливу увагу навчальні програми з історії відводять реалізації різних міжпредметних зв'язків. Велика частина з них цілком традиційна і в практиці викладання історії в сучасних школах: географія, суспільствознавство, література та ін. Але частина з них в українській школі не знаходить широкого застосування: музика, трудове навчання, етика, релігія та ін. В цілому ж історична освіта в Німеччині націлена на формування компетентності учнів в області історичних знань. Змістовна частина історичних програм являє собою досить великий масив матеріалу, який необхідно засвоїти учням. Програми при успішній реалізації здатні значно поліпшити рівень знань учнів не тільки з точки зору історичної грамотності, а й з точки зору ерудиції [3, с. 20].

Отже, під час викладання історії у західноєвропейських школах важлива увага приділяється міжпредметним зв'язкам, що позитивно впливає на організацію навчального процесу в середній школі.

Особливою частиною сучасної європейської моделі шкільної історичної освіти є підручник. Її кардинальна відмінність від підручника попереднього часу у відсутності «домінуючого» авторського тексту, в насиченості історичними джерелами (де необхідно, вони дані в спрощеному вигляді), супроводжуваними питаннями і завданнями, що допомагають школярам сформувати власне розуміння досліджуваного питання. Підручники багато ілюстровані, причому візуальні джерела служать тій же цілі, що й письмові: розвивати в учнів критичне мислення. Навчальний текст рідко представлений (особливо в британському випадку) у вигляді історичного наративу, частіше використовується прийом розповіді від вигаданої особи, або параграф може бути «збудований» як рольова гра. Показові навіть назви серій підручників, наприклад, Wir machen Geschichte в Німеччині або Think Through History в Англії [5, с. 291].

Таким чином, у сучасній англійській школі під час викладання історії важлива роль приділяється розповідям, а окремі параграфи підручників збудовані як рольові ігри, що позитивно сприймається учнями та сприяє якісному засвоєнню нового матеріалу.

Отже, як бачимо, питання про мету і завдання шкільної історичної освіти є гострим і далеко не тільки академічним, а й політичним не тільки у нас. І в західних країнах присутні дві тенденції: одна, спрямована на те, щоб тісніше пов'язати навчання історії з розвитком особистості і навичок самостійного творчого критичного мислення, з формуванням якостей, що дозволяють будь-якому громадянину робити вибір в демократичному суспільстві; і інша, при якій на перший план висуваються патріотичні цінності «державницькі» традиції або національна винятковість.

Література

1. Михайлюк В. Сучасні технології у викладанні історії в школі: теоретичні засади студентської педагогічної практики. International Science Journal of Education & Linguistics. Vol. 1, № 3, 2022. P.120-130.

2. Савчук Т. Рефлексії щодо відповідності змісту шкільної освіти сучасному стану розвитку історичної науки. Актуальні проблеми теорії та методики навчання історії: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 10 травня 2023 р.). Запорізький національний університет. Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2023. С. 151-155.

3. Терно С.О. Методичний апарат підручника: яким вимогам він повинен відповідати? Історія в школах України. 2004. № 7. С. 17-20.

4. Пометун О.І., Фрейман Г.О. Методика навчання історії в школі. Київ : Генеза, 2006. 328 с.

5. Яковенко Г.Г. Методика навчання історії: Навч.-методич. посіб. Харків: Вид. ХНАДУ імені Г.С. Сковороди, 2017. 324 с.

References

1. Mykhailiuk V. Suchasni tekhnolohii u vykladanni istorii v shkoli: teoretychni zasady studentskoi pedahohichnoi praktyky [Modern technologies in teaching history at school: theoretical foundations of student pedagogical practice]. International Science Journal of Education & Linguistics. Vol. 1, № 3, 2022. P.120-130.

2. Savchuk T. Refleksii shchodo vidpovidnosti zmistu shkilnoi osvity suchasnomu stanu rozvytku istorychnoi nauky [Reflections on the correspondence of the content of school education to the current state of development of historical science]. Aktualni problemy teorii ta metodyky navchannia istorii: materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii (m. Zaporizhzhia, 10 travnia 2023 r.). Zaporizkyi natsionalnyi universytet. Zaporizhzhia: Zaporizkyi natsionalnyi universytet, 2023. S. 151-155.

3. Terno S.O. Metodychnyi aparat pidruchnyka: yakym vymoham vin povynen vidpovidaty? [The methodological apparatus of the textbook: what requirements should it meet?] Istoriia v shkolakh Ukrainy. 2004. № 7. S. 17-20.

4. Pometun O.I., Freiman H.O. Metodyka navchannia istorii v shkoli [Methods of teaching history at school]. Kyiv : Heneza, 2006. 328 s.

5. Yakovenko H.H. Metodyka navchannia istorii [Methods of teaching history]: Navch.-metodych. posib. Kharkiv: Vyd. KhNADU imeni H.S. Skovorody, 2017. 324 s.

Размещено на Allbest.ru