Урахування проблематики інформаційно-гуманітарної безпеки в мистецькій освіті

Размещено на http://allbest.ru

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв

Урахування проблематики інформаційно-гуманітарної безпеки в мистецькій освіті

Вєдєнєєв Дмитро Валерійович, доктор історичних наук, професор,

професор кафедри артменеджменту та івент-технологій

Стратегія інформаційної безпеки України одним з головних завдань визначає «забезпечення всебічного розвитку української культури та утвердження української громадянської ідентичності».

Підкреслено, що «культура є ціннісною основою та підґрунтям консолідації українського суспільства, одним із ключових чинників подолання конфлікту цінностей та утвердження української громадянської ідентичності» [1]. український культура інформаційний безпека освіта

Водночас за наявності загальнодержавних документів з проблем захисту інформаційної і кібернетичної безпеки поза увагою залишилося постулювання засад гарантування власне культурно-гуманітарної безпеки, спрямованої на збереження базових засад (інститутів) соціокультурної системи України, підвалин культурно-цивілізаційної ідентичності, складових національної культури й освіти, духовно-ментальної сфери.

Помітна кваліфікаційна неготовність управлінських кадрів до адекватного реагування на різноспрямовані й поліваріантні загрози в інформаційно-гуманітарній сфері держави.

Зокрема, у затвердженій Указом Президента України 27 вересня 2021 року Концепції забезпечення національної системи стійкості йдеться про «недостатній рівень обізнаності посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також інститутів громадянського суспільства з вимогами інформаційної безпеки, відсутність або недостатній рівень засобів і можливостей ефективно протистояти інформаційній війні, відповідних навичок роботи з дезінформацією» [2].

У високотехнологічному невоєнному арсеналі сучасної неконвенційної («гібридної») конфліктності особливого значення набуває застосуванню «когнітивної зброї» (КЗ) стратегії і методів досягнення прихованого управління культурно-світоглядовою сферою з метою перекодування ментального поля населення країни-жертви шляхом переорієнтації, послаблення та знищення традиційних духовних і культурних цінностей народу, ерозії його етнорелігійної матриці.

Застосування КЗ паразитує на інформаційній відкритості сучасних демократичних суспільств, глобальних інформаційних зв'язках, наявності соціальних мереж, міжнародному культурно-освітньому обміні, зацікавленості багатьох держав у залученні зарубіжної допомоги (фінансування) для підготовки гуманітарних науково-педагогічних кадрів тощо [див. докладніше: 3, 185-199; 4].

Одним із пріоритетів ураження в загальній стратегії штучної ерозії культурно-світоглядової сфери є т.зв. культурний код (топос) певного народу (або культурно споріднених етносів). Як визначає американський психоаналітик К. Рапай, культурний код це культурне несвідоме, набір образів, це не те, що ми говоримо або чітко усвідомлюємо, а те, що приховане навіть від нашого власного розуміння, але відображається в наших вчинках; сенс образів у різних культурах не збігається. Це ще раз підкреслює химерність твердження про універсальні «загальнолюдські цінності». Культурний код не тільки сприяє резистентності нації до загроз і викликів, але й впливає на суспільно-політичну та стратегічну управлінську культури.

Зокрема, випробуваним методом КЗ постає укорінення у свідомість та психотип наукової і творчої інтелігенції відчуття «відставання», «неповноцінності», тим більше, що для цього нерідко існують свідомісні передумови, котрі склалися історичне. Подібне явище влучно охарактеризував 1915 року київський богослов В. Зеньківський: «Знайомство із західною культурою ... поступово віддало нас у полон до Заходу; ми усвідомили себе до такої міри відсталими, до такого ступеня незрілими, що, імовірно, залишалося одне піти суцільно в роботу із засвоєння західної культури. Захід уявлявся нам джерелом світла й культури, і ми, як боягузливі учні, чекали від Заходу одкровення, чекали дива... Ще й донині збереглася риса нашої інтелігенції, що йде саме із цього часу рабське боягузтво перед думкою Європи, дитяче прагнення до того, аби нас вважали цілком дорослими, культурними людьми» [5, 185-186]. Досить згадати захоплення митців філософією та естетикою постмодерну, які насаджують суцільний моральний релятивізм, руйнуючи традиційні етичні й морально-психологічні основи буття суспільств, що формувалися впродовж століть (тисячоліть) самобутнього історико-цивілізаційного розвитку навколо релігійного ядра того або іншого народу. Для вироблення соціально-психологічного імунітету проти прищеплення в працівників сфери мистецтв відчуття культурно -цивілізаційної меншовартості особливе значення набуває викладення на належному змістовно-методичному рівні історії національної культури й мистецтва, недопущення при цьому кон'юнктурних хронологічних «прогалин», подання в навчальному процесі минулого культурно-мистецької традиції (здобутків), відповідно до принципу спадковості й синергії різних цивілізаційних, історико-географічних, етноісторичних кластерів та форм державності, котрі існували та взаємозбагачувалися на теренах Україні принаймні з часів Античності [див.: 6].

У процесі здобуття вищої освіти за культурно-мистецькими спеціальностями важливо розуміти сутність і концептуальні засади основ інформаційно-психологічного протиборства в соціогуманітарній сфері. Корисно уявляти провідні чинники загроз соціокультурній системі України. Доцільно звернути увагу на особливості впливу глобалізації та політики «м'якої сили» провідних держав світу та суміжних з Україною держав на проблемні явища в етнокультурному, етноконфесійному й регіонально-гуманітарному вимірах життя сучасної України. У нагоді стане розуміння дії деструктивних технологій з ерозії інформаційно-культурної сфери в стратегії «гібридної» (асиметричної) війни, форми та методи протидії їм.

Безперечно, соціально й професійно значущими є знання організаційно-правових засад забезпечення соціокультурної безпеки України: нормативно-правової бази, доктринальних документів, функціональної структури профільних відомств (державні установ) із забезпечення національної безпеки Україні в соціокультурній сфері.

Література

1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 жовтня 2021 року «Про Стратегію інформаційної безпеки» : Указ Президента України № 685/2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/6852021-41069 (дата звернення 15.02.2022).

2. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 серпня 2021 року «Про запровадження національної системи стійкості» : Указ Президента України № 479/2021. URL: https://www.president.gov.ua/documents/4792021-40181 (дата звернення: 15.02.2022).

3. Вєдєнєєв Д. В., Семенюк О. Г. Розвиток концептуальних і науково-практичних поглядів на сутність неконвенційної (гібридної) конфліктності : монографія. Київ : АртЕк, 2021. 228 с.

4. Вєдєнєєв Д., Копієвська О. «Вишукана» гібридна зброя: ураження свідомості керманичів та інтелігенції. Виклики і ризики. Безпековий огляд Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння. 2020. № 9. С. 20-32; № 10. С. 14-26.

5. Зеньковский В. В. Россия и Православие. Христианская мысль. Київ, 2005. № 2. С. 179-192.

6. Антропологічний код української культури і цивілізації / О. О. Рафальський (керів. автор. колект.), Я. С. Калакура, В. П. Коцур, М. Ф. Юрій (наук. ред.). Київ : ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2020. Кн. 1. 432 с.; Кн. 2. 536 с.

Размещено на Allbest.ru