Явище інклюзії в освітньому середовищі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Український державний університет імені Михайла Драгоманова, м. Київ

Явище інклюзії в освітньому середовищі

Розвад Анастасія Сергіївна

аспірантка

Анотація

інклюзивний освітній середовище

Стаття присвячена теоретичному аналізу необхідності організації та створення інклюзивного освітнього середовища в закладі освіти. На основі системного аналізу словникових джерел, нормативно-правових документів, психолого-педагогічної літератури розглянуто проблему соціальної ізоляції осіб з особливими освітніми потребами «інклюзія», «інклюзивна освіта», «інклюзивне навчання», «інклюзивний освітній простір».

Інклюзивна освіта - це комплексний процес, спрямований на забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітей з особливими освітніми потребами.

У тексті визначено, що інклюзивне навчання - це гарантована державою система освітніх послуг, що ґрунтується на принципах недискримінації та ефективного залучення всіх учасників освітнього процесу. А. Колупаєва, стверджує, що інклюзивна освіта - це гнучка система навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітніх навчальних закладах за місцем проживання. Підкреслюється важливість індивідуального підходу та медико-соціального супроводу.

Також, у статті зазначається, що інклюзивна освіта полягає у створенні умов для розвитку дітей з особливими освітніми потребами, і не має на меті замінити спеціальну освіту. Вона спрямована на розширення доступу до освітніх послуг для всіх дітей, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей.

Загальною метою тексту є уточнення поняття інклюзивної освіти як системи, де всі діти, в тому числі з особливими освітніми потребами, мають доступ до якісної освіти в інклюзивному середовищі. Це є ключовим питанням у створенні інклюзивного освітнього простору.

Ключові слова: інклюзія, особа з особливими освітніми потребами, особливі освітні потреби, інклюзивне навчання, інклюзивна освіта, інклюзивне освітнє середовище, простір.

Rozvad Anastasiia Serhiivna a postgraduate student at Mykhailo Dragomanov State University of Ukraine, Kyiv

The phenomenon of inclusion in educational environment

Abstract

The articles is devoted to theoretic analysis of the necessity to create an inclusive environment in the educational institution. Having analyzed the dictionaries, legal documents, psychological and pedagogical literature the author considers the issue of social isolation of learners with special educational needs `inclusion', `inclusive education', `inclusive learning', `inclusive educational environment'.

Inclusive education is a complex process aimed at ensuring an equal access to qualitative education for children with special educational needs.

The article points out that inclusive education is a state-guaranteed system of educational services based on the principles of non-discrimination and effective involvement of all participants of educational process. A. Kolupaeva states that inclusive education is a flexible system of teaching children with special needs in the institutions of general secondary education at the place of residence. The study emphasizes the importance of individual approach and medical and social support.

The article also indicates that the aim of inclusive education is to create the conditions for the development of children with special educational needs but not to substitute special education. It focuses on the extension of access to educational services for children regardless of their individual peculiarities.

The aim of the article is to clarify the concept of inclusive education as a system that provides the access to qualitative education in the inclusive environment for all the children including those with special educational needs. This is a fundamental issue in creation of inclusive educational space.

Keywords: inclusion, person with special educational needs, special educational needs, inclusive learning, inclusive education, inclusive educational environment, space.

Постановка проблеми

Проблема соціального виключення осіб з особливими потребами в суспільстві та освітньому просторі стала актуальною в 80-х роках ХХ століття. Сучасні погляди на соціальне відторгнення в науці дещо відрізняються один від одного. Однією з основних тенденцій освітнього розвитку у XXI столітті є створення якісної освіти для дітей з особливими освітніми потребами та забезпечення рівного доступу до освіти для всіх категорій дітей. На сучасному етапі розвитку освіти основним напрямком для навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку є інклюзивна освіта. Модель інклюзивної школи передбачає створення для учнів з особливими освітніми потребами безбар'єрного доступу до навчання, адаптацію освітнього середовища до їх потреб та надання необхідної підтримки під час спільного навчання із дітьми з нормотиповим розвитком.

У сучасній Україні освітня реформа, яка нині знаходиться на стадії активної реалізації, включає інклюзивну складову. Вибір напрямку створення сприятливих умов навчання для дітей з особливими потребами є провідним у впровадженні європейських стандартів та принципів життя. Доступність якісної освіти на всіх її рівнях стає важливою складовою та передумовою гарантування прав та рівних можливостей у житті кожної дитини з особливими потребами, а отже, є однією з основних цінностей, яку підтримує ЮНІСЕФ у всьому світі. Тому пошук підходів до активізації розвитку інклюзивної освіти є важливим питанням.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проведений аналіз і вивчення наукових джерел із даної проблеми засвідчив, що процес інтеграції та навчання осіб з особливими освітніми потребами та шляхи їх вирішення в Україні досліджували Г. Гоцко, А. Колупаєва, М. Сварник, В. Синьова, Н. Софій, А. Шевцова та ін. У своїх працях вони зазначають потребу в зміні підходів до організації надання освітніх послуг людям із особливими потребами і необхідності впровадження нових форм і видів освіти, які сприятимуть їх інтеграції у суспільство, зокрема, інклюзивної освіти, а отже й інклюзивного освітнього середовища.

Наукове обґрунтування концептуальних засад навчання осіб із особливими потребами в умовах інклюзивного освітнього середовища, моделювання освітнього середовища визначено в наукових працях, як українських, так і зарубіжних науковців (Л. Будяк, С. Єфімова, І. Калініченко, А. Колупаєва, С. Литовченко, І. Луценко, Г. Нікуліна, П. Таланчук, О. Тараненко, О. Федоренко та ін.).

У працях зарубіжних авторів (Т. Бут, D. Armstrong, F. Armstrong, H.M. Levin, D. Mitchel, D.L. Ryndak, A.D., A. Sander, A.D. Treherne, L. Jackson) досліджується проблема визначення сутності поняття «інклюзивна освіта».

Протягом останнього десятиліття вітчизняні науковці, зокрема В. Бондар, А. Колупаєва, Т. Євтухова, В. Ляшенко, І. Іванова, О. Столяренко, А. Шевчук, О. Савченко та ін. присвячують свої праці дослідженням проблеми залучення дітей з особливими потребами до навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, їх реабілітації та соціалізації до суспільних норм.

Мета статті полягає в теоретичному аналізі необхідності організації та формування інклюзивного освітнього середовища.

Виклад основного матеріалу

Починаючи з 90-х років ХХ ст. інклюзія є основною моделлю сучасних соціальних та суспільних відносин по відношенню до людей з інвалідністю, в тому числі і дітей. Інклюзія грунтується на визнанні та особливо повазі до індивідуальних людських відмінностей. А. Колупаєва підкреслює, що основна ідея інклюзивного підходу полягає в тому, що «Не особистість має прилаштовуватися до суспільних, соціальних, економічних стосунків, а навпаки - суспільство має створити умови для задоволення особливих потреб кожної особистості».

Явище інклюзії стало основоположним в сучасній моделі здобуття освіти дітьми з особливими освітніми потребами. [11] «Аномальні особи», «дефективні діти», «інваліди», «діти з вадами» - це той перелік термінів, якими донедавна називали дітей з особливими потребами. Проте, у міжнародних правових документах, державних актах соціального спрямування з'явився новий термін - «діти з особливими потребами». Це пояснюється тим, що відбулося зміщення акценту з недоліків і порушень у дітей до фіксації їхніх особливих потреб. І як зауважує А. Гордєєва: «Говорячи про особливості, ми відштовхуємося від людини взагалі, а не від норми, від людини з певними особливостями, притаманними лише їй. Особливість передбачає відмінність, несхожість, можливо, неповторність, індивідуальність, унікальність».

У Законі України «Про освіту» наведено поняття «особа з особливими освітніми потребами», тобто особа, яка потребує додаткової постійної чи тимчасової підтримки в освітньому процесі з метою забезпечення її права на освіту.

Особливі освітні потреби - це умови в яких учень проявляє особливі характеристики і потребує додаткової уваги, підтримки та ресурсів для успішного навчання та адаптації.

Г. Давиденко зазначає, що інклюзія - це нова філософія не тільки освітньої сфери, а й системи суспільства загалом, яке, зважаючи на його сучасну високотехнологічну й інформаційну структуру, може і має забезпечити повноцінну участь усіх членів незалежно від їхніх можливостей у соціальному й культурному житті, комунікативному діалозі й усебічній реалізованості. [4]

Американська дослідниця Шеріл Діксон характеризує інклюзію як корисну для всіх учнів освітню філософію, яка не має зводитися до випадкового розміщення дітей з особливими освітніми потребами в звичайних класах. Інклюзія упорядковує соціальний простір і надає всім учням рівні можливості для навчання й розвитку, сприяє співпраці, розв'язанню проблем, самостійному навчанню і критичному ставленню до дійсності усіх членів інклюзивного класу. [2]

На нашу думку, «інклюзія» - це педагогічний та соціальний підхід, спрямований на створення сприятливого та рівного середовища для всіх учасників освітнього процесу, незалежно від їхніх особистісних особливостей, здібностей чи обмежень. Основними принципами інклюзії є те, що кожна людина, незалежно від особливостей її розвитку повинна мати доступ до якісної освіти та можливість брати активну участь у всіх аспектах суспільного життя, а також те, що слід поважати різноманітність індивідуальних потреб та стилів навчання для досягнення цілісного розвитку кожного учня.

У науковому обігу поруч із поняттям інклюзії функціонують поняття «інклюзивне навчання», «інклюзивна освіта» та «інклюзивне освітнє середовище».

У словниках, описують інклюзивну освіту як комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти для дітей із особливими освітніми потребами. Цей підхід передбачає організацію їхнього навчання у загальноосвітніх навчальних закладах із застосуванням особистісно-орієнто- ваного підходу, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально- пізнавальної діяльності таких дітей.

Інклюзивне навчання - система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників (стаття 1, пункт 12 Закону України «Про освіту» (від 05.09.2017 року; діє з 28.09.2017 року). [6]

Згідно Концепції розвитку інклюзивної освіти, «інклюзивне навчання - це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно-орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей» (Наказ МОН від 01.10.2010 25 № 2 912). [9]

А. Колупаєва конкретизує бачення інклюзивного навчання як гнучкої, індивідуалізованої системи навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку в умовах закладу освіти за місцем проживання. Навчання відбувається у школі за індивідуальним навчальним планом, дитина забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. [7]

Ми визначаємо інклюзивне навчання як комплексний процес надання системи освітніх послуг дітям з особливими освітніми потребами в закладах освіти.

За словником педагогічних термінів, інклюзивна освіта -- це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчатися за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами, зокрема дитини з особливостями психофізичного розвитку, в умовах загальноосвітнього закладу.

Науковці (В. Бондар, Л. Будяк, В. Засенко, А. Колупаєва, Ю. Найда, Т. Сак, В. Синьов, Л. Фомічова та ін.) розкривають інклюзивну освіту як процес розвитку загальної освіти, що передбачає її доступність для всіх дітей, як з особливостями психофізичного розвитку, так і для учнів з нормотиповим розвитком.

А. Колупаєва визначає інклюзивну освіту як складний, багатогранний процес розвитку загальної освіти, що передбачає її доступність для осіб із різним рівнем психофізичного розвитку, потребуючи наукових, методологічних та адміністративних ресурсів. [7]

Інклюзивна освіта - це процес, який передбачає створення сприятливих соціально-педагогічних умов для подальшого зростання дітей, які мають особливі освітні потреби. Важливо відзначити, що інклюзивна освіта не ставить собі за мету заміну спеціальної освіти; навпаки, вона значно розширює можливості доступу до освітніх послуг для всіх дітей, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей.

С. Миронова розглядає інклюзивну освіту, як систему освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та право навчатися за місцем проживання, і передбачає навчання дитини з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітнього закладу. [10]

І. Дичківська характеризує інклюзивну освіту як освіту, яка передбачає особистісно-орієнтовані підходи до кожної дитини, методи навчання з урахуванням особливостей, здібностей, психофізіологічних порушень дітей, та представляє гнучку систему, у якій ураховані потреби кожної дитини, а також етнічних, соціальних груп, різного віку, статі. [5]

Отже, погляди українських науковців на концепцію інклюзивної освіти не є однозначними і визначають інклюзивну освіту як: процес розвитку загальної освіти; систем, що гарантує права на освітні послуги всім дітям; систему надання освітніх послуг. Ми вважаємо, що інклюзивна освіта - це складний і багатогранний процес реформування загальної освіти, який включає забезпечення її якості та доступності для дітей із різним рівнем психофізичного розвитку.

У працях західних науковців концепція інклюзивної освіти представлена філософськими ідеями, як екзистенціалізм, прагматизм, постмодернізм та феноменологія, які реалізуються через інтерактивний підхід. Цей підхід, є теоретико-методологічною основою інклюзивної освіти в педагогіці та психології за кордоном.

Аналіз наукової педагогічної літератури, дозволяє стверджувати, що інклюзивна освіта - це освітньо-виховна та корекційно-розвивальна технологія, яка передбачає навчання, виховання і розвиток дітей з порушеннями психофізичного розвитку у закладі загальної середньої освіти, де створені відповідні умови для забезпечення максимальної ефективності навчального процесу таких дітей.

Інклюзивна освіта в Україні базується на принципах, затверджених у Конвенції ООН «Про права інвалідів»: недискримінація осіб з інвалідністю; повне й ефективне залучення їх у суспільство; повага до особливостей та здібностей інвалідів; прийняття їх як компонента людського різноманіття та частини людства; рівність можливостей; повага до права зберігати свою індивідуальність. [8]

Проаналізувавши праці українських учених та зарубіжних науковців, було визначено, що для розуміння сутності інклюзії мають значення чотири ключові аспекти:

- інклюзія - це процес, постійний пошук ефективних способів урахування питання багатоманітності, взаємодії з однолітками;

- інклюзія спрямована на виявлення й усунення бар'єрів спілкування;

- інклюзія створює необхідні умови для участі та досягнень усіх учнів, якість навчальної діяльності з урахуванням особливостей інтелектуальної діяльності тих, хто навчається, аналіз результатів навчання в межах усіх навчальних планів і програм;

- інклюзія як освітня концепція, яка постійно активно розвивається, і є важливою для формування політики й стратегій, спрямованих на усунення причин і наслідків дискримінації, нерівності та виключення.

На основі аналізу зарубіжної педагогічної літератури можна виокремити основні характеристики інклюзивної освіти як соціально-педагогічного феномена:

- інклюзивна освіта - історичний процес переходу від ексклюзії (виключення), сегрегації (поділу) і інтеграції (з'єднання) до інклюзії (включення), що веде до розвитку інклюзивного суспільства;

- інклюзивна освіта, яка є соціальним явищем, охоплює різноманітні аспекти: філософські основи, цінності та принципи інклюзії, впровадження в місцевих умовах та культурному середовищі, постійну участь та критичну оцінку учасників, що визначає, хто повинен брати участь, як саме це повинно відбуватися, коли і в яких обставинах;

- в інклюзії сама система освіти підлаштовується під потреби дитини з особливостями психофізичного розвитку, враховуючи індивідуальні особливості кожної дитини;

- інклюзивне середовище забезпечує розвиток усіх суб'єктів інклюзивного освітнього процесу;

- винятковою особливістю інклюзивної освіти вважається її ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію дітей, забезпечуючи рівне ставлення до всіх людей, але створюючи особливі умови для їх особливих потреб.

У нормативно-правових документах інклюзивне освітнє середовище визначається як сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей (Стаття 1, пункт 13 Закону України «Про освіту» (від 05.09.2017 року; діє з 28.09.2017 року)).

Інклюзивна освіта передбачає створення такого освітнього середовища, яке відповідає потребам і здібностям кожної дитини, незалежно від відмінностей у психофізичному розвитку. Інклюзивні заклади повинні тісно співпрацювати із спеціальними та загальноосвітніми навчально-виховними, використовуючи напрацьовані методики роботи з дітьми, залучати до консультування фахівців із багаторічним досвідом роботи з визначеною категорією дітей. Зокрема, інклюзивні освітні заклади мають адаптувати навчальні програми та плани, методи та форми навчання із використанням існуючих ресурсів, партнерства з соціумом до індивідуальних потреб дітей, які потребують корекції психофізичного розвитку.

У словнику сутність терміну «простір» трактується як властивість реальності, що виражається в її протяжності, структурності, співіснуванні і у взаємодії її елементів. Українські науковці стверджують, що середовище є статичним, а простір динамічним.

Науковці визначають освітній простір як існуюче в соціумі місце, що має обов'язкові атрибути освітнього призначення (освітні заклади, особи, які надають освітні послуги, джерела змісту освіти, матеріально-технічна база, різноманітні засоби навчання тощо), яке змінюється з часом (поява нових закладів освіти чи зникнення інших, видання нових навчальних посібників на заміну старим), але володіє стійкістю на певному часовому.

Простір - це засвоєне середовище (культурне, соціальне, інформаційне), пристосоване для вирішення освітніх, виховних та інших завдань.

Одним із перших ідею спільного навчання дітей з нормотиповим розвитком і особливими освітніми потребами висловив Л. Виготський, який зазначав: «При всіх перевагах наша спеціальна школа відрізняється тим основним недоліком, що вона замикає свого вихованця - сліпу, глухоніму або розумово відсталу дитину - у вузьке коло шкільного колективу, створює відрізаний і замкнутий світ, у якому все пристосоване до дефекту дитини, все фіксує його увагу на тілесних недоліках і не вводить його у справжнє життя...». Автор підкреслював важливість максимального розширення соціальних контактів дитини з особливостями психофізичного розвитку з однолітками і дорослими з нормотиповим розвитком. [3]

На думку Л. Виготського, структурною одиницею освітнього простору виступає заклад освіти, але він лише становить первісну основу і може розглядатись у контексті освітнього простору, коли, займаючи провідну роль, виступає у функціональній взаємодії із соціальними, культурними, спортивними, медичними, громадськими організаціями. Крім того, правильно спроектований та створений освітній простір, відкритий для взаємодії із соціальним середовищем, є суттєвим чинником особистісного розвитку.

Зарубіжні вчені (К. Молленхауер, Т. Томас, Е. Гофман) при дослідженні особливостей навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку дотримуються соціально-педагогічного підходу. Цей підхід виражається в осмисленні природи дитини, досвіду її життя через соціально-детерміноване середовище. [1] Таким оптимальним для дитини з особливостями психофізичного розвитку середовищем, на думку авторів, є інклюзивне освітнє середовище. Для розуміння особливостей навчально-виховної та корекційно-розвивальної роботи з дітьми з особливостями психофізичного розвитку, що розгортається в інклюзивному освітньому просторі, важливо враховувати загальні характеристики такого простору. Вчені виділяють організованість, протяжність у часі і просторі, змістовність та структурованість (взаємозв'язок і взаємозалежність елементів).

Отже, інклюзивний освітній простір визначено вченими (К. Молленхауер, Т. Томас, Е. Гофман, І. Сімаєва, В. Хитрюк) як систему структурних компонентів (середовищ), у якій у досяжному для кожного учасника форматі реалізуються освітні та міжособистісні відносини, забезпечуються можливості особистісного і соціального розвитку, соціалізації, саморозвитку, тобто інклюзивний освітній простір відрізняється динамічністю, оскільки формує та відображає елементи складної системи соціальних зв'язків закладу освіти, характеризується суб'єктивним сприйняттям і є результатом конструктивної соціально-педагогічної роботи.

В. Синьов, А. Шевцов підкреслюють, що побудова інклюзивного освітнього простору ґрунтується на таких засадах: надання рівного доступу до навчання в загальноосвітніх закладах та отримання якісної освіти кожною дитиною; визнання здатності до навчання кожної дитини та необхідність створення суспільством відповідних умов для цього; забезпечення права дітей розвиватись у родинному оточенні та мати доступ до всіх ресурсів місцевої спільноти; 4) залучення батьків до навчального процесу, як рівноправних партнерів та перших учителів дітей; розробка навчальних програм на основі особистісно орієнтованого та індивідуального підходів, що сприяють розвитку навичок навчання протягом усього життя; незаперечення того факту, що інклюзивне навчання передбачає додаткові ресурси, необхідні для забезпечення особливих освітніх потреб дитини; використання результатів сучасних досліджень та практики в реалізації інклюзивної моделі навчання; реалізація командного підходу в навчанні й вихованні дітей, що передбачає залучення педагогів, батьків, спеціалістів. [12]

Інклюзивний освітній простір ми розглядаємо як освітнє, корекційно-розвивальне середовище загальноосвітнього навчального закладу, де всі учасники освітнього, корекційно-розвивального процесу взаємодіють у навчально-виховному та інтерактивному режимі в умовах інклюзивної освіти.

Інклюзивний освітній простір характеризується доступністю до всіх категорій дітей, варіативністю (зміст, час, структура, організація, методика), соціальною спрямованістю освітнього процесу, індивідуалізацією навчання та толерантним ставленням до дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних навчальних закладах.

Висновки

Таким чином, аналіз основних понять показує, що інклюзія, інклюзивна освіта, інклюзивне навчання, інклюзивний освітній простір є взаємопов'язаними поняттями, в основі яких лежить принцип включення дітей з особливими потребами в загальноосвітній навчальний простір та забезпечення рівного доступу до якісної освіти.

У світлі сучасних вимог суспільства до рівності та справедливості освіта стає не лише платформою для отримання знань, але й місцем, де формуються цінності та підтримується різноманітність. Явище інклюзії в освітньому середовищі є важливим кроком на шляху до створення відкритого і доступного простору для всіх. Воно підкреслює цінність розмаїття, сприяє взаєморо¬зумінню, співпраці та розвитку толерантного суспільства. Інклюзивна освіта враховує різні здібності та потреби окремих учнів і створює умови для їхнього повноцінного розвитку. Вона сприяє вихованню громадян, які розуміють і поважають відмінності, розширюють свій кругозір і здатні співпрацювати в різних соціальних групах.

Для успішної адатації та освітньої діяльності з дітьми з особливими освітніми потребами в інклюзивному освітньому просторі необхідно мінімізувати бар'єри та організувати простір, який сприяє розвитку знань, умінь, навичок, творчих здібностей дітей тощо.

Література

1. Davydenko H. Organization of resource center for inclusive high education // Creative thinking in the special education: Training Course MASHAV (02.02.2015 - 26.02.2015). Shfaim, 2015.

2. Loreman, T., Deppeler, J.M. & Harvey, D.H.P. Inclusive education: A practical guide to supporting diversity in the classroom. Sydney: Allen & Unwin. Chapters 1 & 2. (2005).

3. Виготський Л.С. Основи дефектології: підручник для ВНЗ / Л.С. Виготський.: Лань, 2003. 656 с.

4. Давиденко Г.В. Інклюзія у вищих навчальних закладах Європейського Союзу: монографія. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2015. 314 с.

5. Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології: навчальний посібник. К.: Академвидав, 2004. 352 с.

6. Закон України «Про освіту» від 28.09.2017 № 2145-YIIIURL: http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/ show/1060-12.

7. Колупаєва А.А., Савчук Л.О. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання. К.: Науковий світ, 2010. 195 с.

8. Конвенції ООН «Про права інвалідів». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71.

9. Концепція розвитку інклюзивної освіти: Затверджено Наказом міністерства освіти і науки України від 1 жовтня 2010 р. № 912. Законодавство. URI: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/9189/.

10. Миронова С.П. Теоретико-методичні основи підготовки майбутніх учителів до корекційної роботи в освітніх закладах для дітей з вадами інтелекту: автореф. дис... д-ра пед. наук: 13.00.03. К., 2007. 36 с.

11. Основи інклюзивної освіти. Навчально-методичний посібник / за заг. ред. Колупаєвої А.А. Київ: «А. С. К.», 2012. 308 с.

12. Синьов В. Нова стратегія розвитку корекційної педагогіки в Україні / В. Синьов, А. Шевцов. Дефектологія. 2004. № 2. С. 6-11.

References

1. Davydenko H. (2015). Organization of resource center for inclusive high education. Shfaim.

2. Loreman, T., Deppeler, J.M. & Harvey, D.H.P. (2005). Inclusive education: A practical guide to supporting diversity in the classroom. Sydney: Allen & Unwin. Chapters 1 & 2.

3. Vyhotskyi L.S. (2003) Osnovy defektolohii: pidruchnyk dlia VNZ [Fundamentals of defectology: a textbook for universities] Lan.

4. Davydenko H.V. (2005) Inkliuziia u vyshchykh navchalnykh zakladakh Yevropeiskoho Soiuzu [Inclusion in higher education institutions of the European Union] Vinnytsia: TOV «Nilan-LTD» [in Ukrainian].

5. Dychkivska I. (2004) Innovatsiini pedahohichni tekhnolohii [Innovative pedagogical technologies] Kyiv: Akademvydav [in Ukrainian].

6. Zakon Ukrainy «Pro osvitu» vid 28.09.2017 № 2145-UI1IURL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1060-12 [in Ukrainian].

7. Kolupaieva A.A., Savchuk L.O. (2010) Dity z osoblyvymy osvitnimy potrebamy ta orhanizatsiia yikh navchannia [Children with special educational needs and the organization of their education] Kyiv: Naukovyi svit [in Ukrainian].

8. Konventsii OON «Pro prava invalidiv». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_g71 [in Ukrainian].

9. Kontseptsiia rozvytku inkliuzyvnoi osvity: Zatverdzheno Nakazom ministerstva osvity i nauky Ukrainy vid 1 zhovtnia 2010 r. № 912. Zakonodavstvo. URI: http://osvita.ua/legislation/ Ser_osv/9189/ [in Ukrainian].

10. Myronova S.P. (2007) Teoretyko-metodychni osnovy pidhotovky maibutnikh uchyteliv do korektsiinoi roboty v osvitnikh zakladakh dlia ditei z vadamy intelektu [Theoretical and methodological foundations of training future teachers for correctional work in educational institutions for children with intellectual disabilities], Kyiv [in Ukrainian].

11. Kolupaievoi A.A. (2012) Osnovy inkliuzyvnoi osvity [Basics of inclusive education] Kyiv: «A. S. K.» [in Ukrainian].

12. V. Synov, A. Shevtsov (2004) Nova stratehiia rozvytku korektsiinoi pedahohiky v Ukraini [A new strategy for the development of correctional pedagogy in Ukraine], Kyiv [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru