Формування еколого-педагогічної культури майбутніх педагогів

Размещено на http://allbest.ru

Формування еколого-педагогічної культури майбутніх педагогів

Мусієнко Валентина Іванівна (Valentina Musiienko) Мусієнко Валентина Іванівна (Valentina Musiienko), кандидат педагогічних наук, доцент, заслужений працівник культури України, доцент кафедри академічного і естрадного вокалу та звукорежисури Інституту сучасного мистецтва Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв.

Candidate of Pedagogical Sciences, Associate Professor, Honored Worker of Culture of Ukraine, Associate Professor of the Department of Academic and Pop Vocals and Sound Design of the Institute of Contemporary Art of the National Academy of Culture and Arts Managers. Київ, Україна (Kyiv, Ukraine)

Прогресуюча урбанізація зводить до мінімуму безпосередню взаємодію людини з природою. Штучне відчуження дитини від «материнського середовища» сприяє деградації особистості, нівелює гуманізм в найпростіших формах спілкування з оточуючим, що, у свою чергу, перешкоджає розвитку тих природоохоронних задатків, з якими практично народжується кожна людина. Серед усіх вікових груп - період дошкільного виховання є найбільш сприятливим у плані залучення дітей до екологічної діяльності, формування умінь та навичок - першооснови екологічної культури, екологічної етики особистості. Успіх екологічного виховання дошкільнят багато в чому визначається підготовкою фахівців дошкільного профілю у педагогічних закладах вищої освіти.

Виховання майбутнього спеціаліста здійснюється комплексом навчально-виховних заходів, серед яких особливе місце посідає загальна культура педагога [1].

Культура - це певний рівень розвитку здібностей, творчих можливостей особистості, що виявляються в різних формах організації її життєдіяльності; це рівень її ставлення до матеріальних та духовних цінностей, їх накопиченню та використанню в конкретному історичному періоді. Екологічна культура виступає одним із компонентів загальнолюдської культури. дошкільний екологічний педагог

Психологи стверджують, що екологічну культуру насамперед слід розглядати як особистісний компонент (А. А. Балян, Б. М. Теплов). Серед компетентностей, що набуті під час здобуття освіти бакалаврського або магістерського рівня вищої освіти мають бути такі «Soft skills» - культура спілкування, естетика зовнішнього вигляду та поведінки; культура взаємовідносин та ставлення до навколишнього; охайне та поважне ставлення до речей, предметів, книг, навчального приладдя; турбота про охорону навколишнього середовища (рослини, тварини, річки, моря, пам'ятники, споруди тощо); високий художньо-естетичний смак, адекватні еколого-естетичні судження та оцінки; високорозвинений екологічний ідеал; екологічні установки; потреба до екологічного самовдосконалення, самовиховання; єдність екологічних знань, інтересів, переконань та реалій поведінки; негативне дієве ставлення до порушення екологічних принципів та норм.

Крім того, у стінах закладу вищої освіти майбутній фахівець, педагог, «вихователь людських душ» має отримати певну суму екологічних знань, опанувати психолого-педагогічні аспекти екологічної діяльності, набути навички раціональної діяльності; вміння створювати позитивну емоційно-екологічну атмосферу, як у процесі конкретних занять природничого циклу, так і протягом усього навчального та виховного процесу.

Проблема формування екологічної культури широко досліджувалась у психолого-педагогічній науці (І. Я. Габєєва, В. С. Іванов, Н. В. Лисенко, А. П. Момотов, Л. А. Родова, В. В. Червонецький та ін.). Під екологічною культурою розуміється соціально значуща діяльність у межах складових формули «людина - природа - суспільство» у їхньому неподільному діалектичному зв'язку, єдності з матеріальними та духовними цінностями, правовими нормами та традиціями природовикористання [3, с. 38].

Г. П. Пустовіт під екологічною культурою особистості розуміє процесуальну категорію становлення особистості, особистісні потреби та можливі способи їх задоволення, а також життєвонеобхідні потреби природних об'єктів як рівноправних партнерів у системі «природа-людина- суспільство», процесуально-предметним здійсненням діяльності особи у навколишньому середовищі з урахуванням соціально-економічних обмежень та корекції потреб; засобом самоорганізації сил особистості у конкретній екологічній ситуації, що сприяє поєднанню природного та соціального світу на принципах гармонії та доцільності [5, с. 17].

С. Садовенко у своїх працях на прикладі зимової обрядовості розглядає український фольклор як чинник екологічного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку [6; 7]. Педагог, культуролог Світлана Садовенко підкреслює: «Сьогодні вічна тема «людина - природа» стрімко загострюється і актуалізується. Проблема екологізації стає однією з умов збереження нашого Дому - планети Земля. Все більшої ваги набуває розгляд питань, що стосуються процесів екологічного виховання.

Особливо актуальним постає проблема екологічного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку - саме того віку, коли дитина, як дослідник, щодня відкриває нове для себе у навколишньому світі» [7, с. 297]. І це дійсно так, адже еколого-педагогічна культура спеціаліста дошкільної освіти має складну полікомпонентну структуру, що інтегрує в собі найважливіші знання про людину (педагогіка) та її життя на планеті Земля (екологія) та «об'єднує їх у єдине логічно завершене ціле» (Н. В. Лисенко) [3].

У структуру феномену еколого-педагогічної культури входять пізнавальний, емоційний та дієвий компоненти у сталому нерозривному і динамічному розвитку.

У представленій системі структурно- функціональних компонентів першочергове значення набуває пізнавальний компонент, що охоплює інтегровані знання основ прикладної, загальної, соціальної екології та педагогіки з конкретними методиками як базису у структурі загальної еколого-педагогічної культури педагога [3].

Сформована цілісна система екологічних знань майбутнього педагога закладає основи його екологічної свідомості та переконань.

Центральне місце у структурі екологічної свідомості займає аксіологічний підхід до дійсності: сформована екологічна свідомість має виступати імперативом світосприйняття та життєдіяльності педагога. За таких умов ціннісно-вибіркове ставлення педагога до реального світу виступає домінантою у визначенні основних напрямів пізнавально-формуючої діяльності, як з вихованцями та здобувачами, так і у самостійній соціально-перетворюючій діяльності у природі.

Екологічні переконання сприяють формуванню на належному професійному рівні таких складових, як:професійно-екологічні знання, педагогічні здібності, педагогічна майстерність, уміння прогнозувати та планувати результати еколого-педагогічної діяльності, потреба в безперервності самоосвіти та самовиховання в аспекті еколого-педагогічної культури.

У процесі формування еколого-педагогічної культури майбутніх педагогів має значення не лише інформативна та прогностична функції знань, її істотним джерелом є також досвід практичної поведінки в природі, вміння вести себе відповідно до прийнятих у суспільстві правових, етичних та природоохоронних норм.

Практичний досвід природоохоронної поведінки в єдності із системою професійно-екологічних знань розглядаємо як мету і одночасно результат сформованості еколого-педагогічної культури майбутнього педагога.

Істотне місце у формуванні еколого-педагогічної культури приділяється предметам психолого-педагогічного циклу. Саме вони покликані сформувати психологічну готовність до екологічного виховання у майбутній професійній діяльності.

Психологічна готовність до екологічного виховання - складна інтегральна освіта, що має такі компоненти:

а)екологічне сприйняття;

б)екологічне мислення;

в)екологічні почуття;

г)екологічні судження та оцінки;

д)екологічний ідеал;

е)екологічне самовираження особистості.

Екологічне сприйняття - це чуттєвий ступінь пізнання довкілля, що складається із двох стадій: первісного емоційного захоплення «живого споглядання», безпосереднього переживання сприйнятого, побаченого та повного, усвідомленого осмислення дійсності (П. М. Якобсон).

Екологічне мислення - це основа раціональної екологічної діяльності педагога. Це знання та облік правил експлуатації навколишніх предметів, пристроїв, природних багатств з метою збільшення терміну їхньої служби на користь людини (Б. Теплов).

Екологічні почуття - найвища форма людських емоцій, переживань. Вони виникають лише у контексті свідомості і є результатом усвідомленого суб'єктивного ставлення особистості до навколишнього середовища (прекрасному, гармонійному сприйнятті, бережливому, природоохоронному ставленню або знищуючому, що руйнує ставлення).

Екологічні почуття перебувають у діалектичному взаємозв'язку з інтелектуальними та моральними, вони «стосуються цілісної особистості взагалі» (Г. А. Петрова), надають цілісний характер її екологічної реакції.

Еколого-педагогічні судження та оцінки - це єдність об'єктивних критеріїв сприйняття навколишньої дійсності, в якій закріплені «...шляхом безпосередньої інформації суб'єктивні норми особистісних критеріїв оцінки» (Б. Теплов). Еколого-педагогічні судження та оцінки тісно пов'язані зі стрижневими якостями особистості:спрямованістю мотиваційної сфери, світоглядом, ціннісними орієнтирами.

Екологічний ідеал - це конкретно-історичне уявлення людини про найвищі досягнення кінцевого результату екологічної діяльності.

Екологічне самовираження особистості виступає в активній життєвій позиції, пропаганді природоохоронних знань, втілення у життя екологічних норм і законів [1, с. 4-5].

Крім психологічної готовності, деякі вчені (за Н. В. Лисенко) розглядають і індивідуально-особистісну готовність до провадження природоохоронної діяльності. Вона охоплює такі компоненти: конструктивно-проективний (усвідомлення мети та завдань життєдіяльності), комунікативний (професійні знання, педагогічні якості, педагогічна майстерність), організаторський (науковий стиль мислення), гностичний компонент (вміння прогнозувати та планувати педагогічний процес) [3; 4].

Провідним засобом формування еколого-педагогічної культури майбутніх педагогів та фахівці, зокрема педагогів-вокалістів, що здійснюють безпосередню навчальну та виховну функцію на всіх рівнях освіти було обрано міждисциплінарну інтеграцію. Аналіз навчальних планів спеціальності «Сольний спів» Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва показав, що існує цілий комплекс дисциплін, які мають у своїй структурі компоненту - екологію в контексті вивчення дисципліни («Педагогіка і психологія», «Філософія», «Безпека життєдіяльності та охорона праці», «Музична психологія»).

Мета впровадження екологічної компоненти в систему вищої світи полягає у інтеграції раніше набутих екологічних знань, умінь та навичок та оформлення їх у єдину логічно завершену структуру - еколого- педагогічну культуру.

Досягнення мети передбачає виконання низки завдань, в даному випадку - набуття певних професійних та соціальних компетентностей: цілісне уявлення про екологічне виховання дітей, підлітків, здобувачів у закладах освіти всіх рівнів, методах та формах його здійснення; знання закономірностей функціонування всіх структурних компонентів процесу екологічного виховання як педагогічного явища; здатність застосовувати варіативні підходи до екологічного виховання у різних видах діяльності; усвідомлення та демонстрація об'єктивних та суб'єктивних умов в організації екологічного виховання як запоруки його ефективності та результативності; база теоретичних знань, практичні вмінь та навичок організації процесу екологічного виховання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей, глибоку переконаність у оригінальності підбору засобів впливу на почуття та емоції з метою гармонізації відносин із природним оточенням [3, с. 115].

Одним із важливих завдань є підготовка студентів до наукового аналізу процесів та закономірностей їх розвитку у живій та неживій природі, до моделювання змісту та методики їх пояснення у майбутній педагогічній діяльності. З цією метою необхідно залучати здобувачів до наукової та навчально-дослідницької діяльності у процесі вивчення дисциплін загального циклу. Крім того, формування еколого-педагогічної культури здійснювалося у процесі різних видів пізнавальної та практичної діяльності як на репродуктивно-творчому, так і на творчому рівнях.

Таким чином, цілеспрямоване формування еколого-педагогічної культури майбутніх педагогів можливе на основі розробленої міждисциплінарної моделі екологічної освіти в єдиному педагогічному процесі закладів вищої освіти.

Використані джерела

1. Богуш А. М., Ямницький В. М. Психологічні аспекти екологічної культури майбутнього педагога. Зб. : Виховання екологічної культури. Одеса, 1995.

2. Богуш А. М., Лисенко Н. В. Принципи створення народознавчої програми для дошкільників : зб.: Народні традиції, звичаї та обряди - основа національного виховання дітей у дошкільних закладах України. Івано- Франківськ, 1993.

3. Лисенко Н. В. Еколого-педагогічна культура вихователя дошкільного закладу. Івано-Франківськ, 1994.

4. Лисенко Н. В. Екологічне виховання дітей дошкільного віку. Львів: Світ, 1994.

5. Пустовіт Г. П. Теоретико-методичні основи екологічної освіти і виховання учнів 1-9 класів у позашкільних навчальних закладах: автореф. на здобуття наукового ступеня докт. пед. наук. Тернопіль, 2005.

6. Садовенко С. М. Український фольклор як засіб екологічного виховання дітей дошкільного віку:на прикладі зимової обрядовості // Культурна політика у контексті полікультурного світу: Зб. матеріалів Всеукраїнської наук.-практ. конф., НАКККіМ УЦКД, Київ, 29-30 вересня 2011 р.: у 2 ч. Київ: НАКККіМ, 2012. Ч. 2. 160 с. С. 21-32.

7. Садовенко С. М. Український фольклор як чинник екологічного виховання дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: на прикладі зимової обрядовості // Діяльність продюсера в культурно-мистецькому просторі ХХІ століття: творчі діалоги. Зб. наукових праць / Упор., наук. ред., відп. за вип. : С. Садовенко. Київ : НАКККіМ, 2020. 486 с. С. 297-316.

Размещено на Allbest.ru