Особливості дистанційної освіти вищої школи в Україні

ад'юнкт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Питання дистанційної освіти вищої школи залишається актуальним на протязі тривалого часу. Проте, в Україні розпочалися вкрай важкі часи: з 2019 року розпочалася пандемія, у 2022 році введено воєнний стан у зв'язку із нападом країни-агресора - Російської Федерації, після чого дистанційне навчання почало набирати великих обертів. Ряд недоліків у дистанційному навчанні вищої школи наштовхують науковців на дослідження даного явища.

Такі науковці цікавилися питанням дистанційної освіти вищої школи, а саме: Авдєєв О. В., Балєнкова І., Бахмат Н. В., Коркішко О., Тарасова Т. Б., Топольський В. та ін.

Перша ідея організації дистанційної форми навчання була озвучена ще в 1926 році британським ученим Джоном Кларком Стобарт (J. C. Stobart), коли він займав посаду директора освітніх програм на BBC. Він запропонував створити спеціальний навчальний заклад і навіть придумав назву - Повітряний університет («University of the Air»). Однак до 1960-го року ідея не знайшла свого продовження, і лише на початку 60 -х на ББС стали формуватися конкретні пропозиції.

У 1962 році Майкл Янг (Michael Young), британський соціолог і один і керівників лейбористської партії, запропонував заснувати «Відкритий університет» («Open University») з дистанційною системою навчання, після закінчення навчання в якому, слухачі б отримували диплом Лондонського університету. Оскільки проект «University of the Air» вже обговорювався ББС і Міністерством освіти Великої Британії, в період з 1963 по 1969 роки, за підтримки лейбористів почався активний розвиток проекту [1].

Таким чином бачимо, що дистанційна освіта вищої школи в Європі була започаткована ще в ХХ столітті.

Останні роки відбувається процес переходу від традиційного навчання до навчання на базі комп'ютерних технологій (змішане навчання - цілеспрямований процес здобування знань, набуття вмінь та навичок в умовах інтеграції аудиторної та позааудиторної навчальної діяльності суб'єктів освітнього процесу на основі впровадження та взаємного доповнення технологій традиційного, електронного, дистанційного та мобільного навчання за наявності самоконтролю студента за часом, місцем, маршрутами та темпом навчання [4].

Здебільшого студенти бачать лише позитивні сторони дистанційної освіти, оскільки можуть слухати лекції та активно дискутувати на аудиторних заняттях перебуваючи в будь-якій точці України, чи за кордоном. Наразі, кожен український студент може отримати диплом закордонного навчального закладу, перебуваючи в Україні за допомогою дистанційного навчання.

Завадити може лише відсутність Інтернету.

Тарасова Т. Б. зазначає, що серед найбільш значущих позитивних результатів застосування дистанційного навчання необхідно назвати такі:

- процес навчання стає більш цікавим, різноманітним, інтенсивним;

- повноцінна і постійна індивідуалізація навчання;

- естетичне виховання внаслідок використання комп'ютерної графіки, технології мультимедіа;

- розвиток комунікативних здібностей;

- інтенсифікація самостійної роботи тих, хто навчається;

- формування умінь приймати або пропонувати оптимальне рішення у складній ситуації;

- формування інформаційної культури, умінь здійснювати обробку інформації;

- підвищення мотивації та пізнавальної активності;

- професійне зростання педагога, його орієнтація на інноваційні педагогічні технології [3, с. 317].

Ми вважаємо, що Тарасова Т. Б. у повній мірі розкрила всі переваги дистанційної освіти вищої школи.

Однак, поряд з наявністю таких безсумнівних переваг, дистанційне навчання обмежує можливості безпосереднього спілкування учнів, студентів з педагогами, що значно знижує розвивальний і виховний потенціал навчання. Цей недолік особливо відчутний в організації процесу навчання у вищому педагогічному навчальному закладі, так як майбутні педагоги повинні опанувати систему професійних компетенцій, серед яких однією з найважливіших є комунікативна компетентність [3, с. 317].

Враховуючи вище викладене, ми вважаємо, що викладачам необхідно навчитися донести навчальний матеріал до кожного студента, враховуючи особистісні особливості кожного.

Коркішко О. та Балєнкова І. зазначають, що складниками дистанційного курсу є: інформаційна (силабус курсу, глосарій, робоча навчальна програма, текстові матеріали лекцій тощо) частина, що має на меті надання студентам необхідної науково-методичної інформації для успішної роботи в електронному навчальному середовищі; практична (завдання для самостійної роботи) частина для формування умінь і навичок користуватися шкалою оцінювання, здійснювати різні форми контролю знань студентів, проводити комп'ютерне тестування та обробляти його результати тощо; контроль й оцінювання відбувається у формі тестування (навчальне середовище MOODLE уможливлює ефективно перевірити знання студентів за допомогою тестових завдань різного типу) з моментальним отриманням результатів. Підкреслено, що студенти отримують можливість доступу до навчальних матеріалів (тексти лекцій, завдання до практичних і самостійних робіт); додаткових матеріалів (книги, довідники, посібники, методичні розробки); засобів для спілкування та групової роботи (особисті повідомлення, форум, чат, семінар, вебінар); тестування та перегляду результатів проходження тесту; завантаження файлів із виконаними завданнями тощо [2, с. 188].

Підсумовуючи вище вказане можна зазначити, що дистанційне навчання вищої школи було започатковано британським ученим Джоном Кларком Стобартом ще на початку ХХ століття. В Україні дистанційну освіту можна назвати молодим явищем, яке потребує дослідження вітчизняними науковцями. Наразі дистанційний освітній процес модернізувався, хоча, ряд недоліків навіть на даний момент потребують усунення. Для вдалого освітнього процесу в дистанційному форматі необхідно: вміння педагога організувати, наявність Інтернету та бажання самого студента. Для дистанційного навчання не має значення місцезнаходження студентів.

Література

дистанційна освіта навчання комп'ютерний

1. Дистанційна освіта у Великій Британії [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://osvita.ua/abroad/higher_school/ distance- learning/14757;

2. Коркішко О., Балєнкова І. Використання елементів дистанційного навчання в процесі професійної підготовки магістрів педагогіки вищої школи (на прикладі курсу «Педагогічний контроль у системі освіти»). Гуманізація навчально-виховного процесу. 2020, №. 1 (99). С. 188-203;

3. Тарасова Т.Б. Використання елементів дистанційного навчання у вищому навчальному закладі: погляд психолога. Фізико-математична освіта. 2018. Випуск 1(15). С. 316 -321;

4. Теорія та практика змішаного навчання: монографія / В.М.Кухаренко та ін. Харків: «Міськдрук», НТУ «ХПІ», 2016. - 284 с.

Размещено на Allbest.ru