Основні тенденції розвитку української вокальної школи кінця XIX - початку XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні тенденції розвитку української вокальної школи кінця XIX - початку XX століття

Вишнівська Юлія Анатоліївна

студентка магістратури НАКККіМ

кафедра естрадного виконавства ІСМ.

Науковий керівник

доктор філософії, к. п. н., проф.

Садовенко С.М.

(м. Київ, Україна)

Основу професійної вокальної освіти та виховання на території України було закладено ще за часів ХІХ століття. Головними культурними та мистецькими центрами були музичні товариства, філармонії та заклади освіти.

Вплив діяльності консерваторій не лише організовував уніфікацію системи кваліфікованої музичної освіти, а й впливав на загальний рівень професійної мистецької культури різних регіонів.

Важливий вплив у розвитку саме професійного вокального мистецтва в Україні здійснило італійське оперне мистецтво. Досить багато італійських викладачів, які були вражені прекрасною природною, обдарованістю українських вокалістів, сприяли втіленню проблем в міжкультурних діалогах та пропагували зовсім новий спосіб звукоутворення та культури звучання - К. Еверарді, М. Петц, Е. Гандольфі.

Та попри це, українські вокалісти спираються і на методики вокальних викладачів інших Європейських країн, наприклад, Німеччини, Франції та ін., де вже було сформовано національну школу співацького мистецтва.

На території Східних українських земель створення, розвиток системи музичної та співацької підготовки відбувся через виникнення середніх і вищих навчальних закладів музичної освіти, які підпорядковувались Російському музичному товариству.

Історично більш пізній час заснування закладів музичного навчання та виховання в Україні, якщо порівнювати з Москвою та Петербургом спричинив зумовлену появу російських викладачів вокалу, що на протязі тривалого часу, паралельно з італійськими маестро вокальної справи та німецькими, становили більшість у структурах вокальних відділів, кафедр і факультетів музичних навчальних закладів.

Формування засад питомої української вокальної школи з часом стали спрямовані на засвоєння європейської музичної мови, методичні засади в українській вокальній школі відобразили адаптацію до співочої манери в Європі.

Із достатньої кількості шкіл де навчали майстерності сольного співу того часу виділялася школа товариства співаків «Лютня», із знаними викладачами А. Пасхалісом та А. Соувестре.

М. Геллєр, М. Павликів, Я. Камілльова, М. Френкель-Нівінська, М. Козловська, А. Оконський та М. Ґембажевська навчалися в цій школі, проте через якийсь період часу відшліфовували майстерність у В. Висоцького в Консерваторії Галицького Музичного Товариства.

Останніми роками ХІХ ст. починає функціонування мережа приватних шкіл з навчання співу, серед яких: В. Домбровської, П. Стружецької, Я. Камілльової, З. Козловської, М. Праунової-Маркової, П. Пожанковської, Я. Гживінської.

В першому десятилітті ХХ століття виникають і функціонують значна кількість однопрофільних вокальних шкіл, серед них школи: А. Домбровської, П. Скарбек, В. Флоріянського, С. Ружицької, М. Шляффенберга, Марії та Зоф'ї Козловських, А. Котовічувни, Ч. Заремби яка з 1919 року стала оперною школою, також школи І. Ружицької, І. Богусс-Геллєрової, С. Аргасінської-Хойновської, М. Павликів-Новаковської, оперна школа В. Флямм-Пломєнського та інші.

Контингент співаків Львівської опери в ХІХ та на початку ХХ ст. складався із досить різних за рівнем професіоналів. Тому зазвичай на головні ролі запрошували гастролерів, тобто виконавців з добре відшліфованими голосами та добрими артистичними уміннями, що до другорядних партій то, їх виконували тутешні співаки.

Основним недоліком, що був найрозповсюдженішим у достатньої частки львівських вокалістів-виконавців ХІХ ст. була недостатня професійна підготовка у володінні голосовим апаратом навіть за присутності у співака прекрасних природних голосових задатків.

Судячи з цього недоліку, напрошувався висновок, що означав неправильність емісії, значну помітність переходів у регістрах, нечіткість дикції, та в різних ситуаціях навіть копіювання манери у виконанні. Саме тому багато вокалістів Львова після першого успішного дебюту на сцені Львівського оперного театру продовжували навчатися вокальної науки, серед яких О. Мишуга, С. Крушельницька, Я. Королевич-Вайдова, І. Богусс-Геллєрова, М. Менцинський та ін.: незважаючи на отримані навички та вміння, вони не полишили занять з вокалу та відправились відшліфовувати знання за кордон.

Тож. музичні товариства своєю діяльністю позитивно впливали та спрямовували процес цілеспрямованого розвитку вокального мистецтва.

Не звертаючи уваги на майже повну відсутність системності в музичній та вокальній підготовці, все ж таки робота яку втілювали ці осередки культури мала позитивний вплив у ситуації, що до вокальної освіти Львова в ХІХ столітті та на розвитку мистецтва співу взагалі.

На протязі декількох десятиліть проходило вдосконалення процесу навчання, тривали пошуки нових форм. Успішні результати у справі виховання співаків проявилися в останньому двадцятиріччі ХІХ - перших роках ХХ століття та пов'язані насамперед з педагогічною діяльністю Валерія Висоцького, який за час своєї педагогічної праці відкрив шлях у світ мистецтва багатьом талановитим учням: О. Мишузі, С. Крушельницькій, Я. Королевич-Вайдовій, Ф. Лопатинській, М. Вітошинському, М. Менцинському, В. Петровичевій, А. Дідуру, М. Левицькому, Г. Збоїнській-Рушковській, Є. Гушалевичу, Г. Гурському, М. Мокшицькій, Ч. Зарембі та багатьом іншим.

Використані джерела

професійний вокальний освіта виховання

Антонюк В.Г. Українська вокальна школа: етнокультурологічний аспект: Монографія / Рец.: Дунаєвська Л.Ф., Іваницький А.І., Котляревський І.А., Куліш Л.Ю. Київ: Українська ідея, 2001. 144 с.

Вокальна освіта в консерваторії Галицького Музичного Товариства (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Наукові записки Тернопільського пeдaгoгiчнoгo університету ім. В. Гнатюка та Національної музичної академії ім. П. Чайковського. Вип. 1 (13). Мистецтвознавство. Тернопіль - Київ, 2005. С. 55-62.

Размещено на Allbest.ru